1 травня 2025-го в Чернівецькому обласному художньому музеї відкрилася персональна виставка київського художника Андрія Жукова під назвою «Музика сфер». Це вже друга його експозиція в цьому музеї, що свідчить про постійний інтерес до творчості митця.

Андрій Жуков народився в 1972 році в Києві. Освіту здобув у Видавничо-поліграфічному інституті НТУУ «КПІ ім. Ігоря Сікорського». Його творчість охоплює різні напрями: станковий і монументальний живопис, роботи на металі, скульптуру, авторські маски, а також художню фотографію. З 2022 року художник мешкає і працює в Чернівцях, де, за його словами, знаходить натхнення та комфорт для творчості.

Виставка «Музика сфер» презентує роботи, створені впродовж 2023–2025 років у Чернівцях. Назва виставки відсилає до античної ідеї гармонії космосу, де кожне небесне тіло має свою мелодію. Жуков у своїх творах намагається передати цю невидиму музику через візуальні образи, використовуючи символи та метафори для розкриття складних соціальних і філософських тем.

Однією з особливостей виставки «Музика сфер» Андрія Жукова стала наявність детальних текстових пояснень до полотен. Ці мініесеї, витримані в академічному стилі, розкривають філософський задум автора, символіку зображень, а іноді — навіть міфологічний або історичний бекґраунд.

Для частини відвідувачів такі тексти можуть стати містком до розуміння твору, допомогою у сприйнятті складної художньої мови. Водночас, для іншої частини публіки — особливо тих, хто звик до спонтанного емоційного реагування на мистецтво — подібні пояснення можуть виглядати як надмірна раціоналізація. Але тим не менш кожний відвідувач має простір для індивідуального сприйняття твору художника.

Виставка викликає різні відгуки серед відвідувачів. Дехто відзначає глибину та філософську насиченість робіт, інші ж вважають їх абстрактними або штучними. Така полярність думок свідчить про те, що мистецтво Жукова не залишає байдужим і спонукає до роздумів. Художній світ Андрія Жукова у цій експозиції побудований навколо жіночого образу — яскравого, звабливого, сильного й одночасно тендітного. У його картинах жінка — це ніби ідеал, символ краси, але також дзеркало, у якому відбивається і сам автор, і глядач.

На завершення хочу подякувати художнику за цю виставку, за образи краси, символів і метафор, про складне, тонке й суперечливе.  Бажаю Андрієві Жукову натхнення у творчості й нових сфер — як внутрішніх, так і мистецьких.

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис «МУЗИКА СФЕР»: ВІЗУАЛЬНА МЕТАФІЗИКА АНДРІЯ ЖУКОВА В ЧЕРНІВЦЯХ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Для Богдана Макаренка найбільшим джерелом натхнення є природа, в усіх її проявах. Він працює в основному на пленерах. В природі художник намагається знайти душевну рівновагу. Через спілкування з природою він прагне до гармонії з оточуючим світом.

Запис Персональна виставка живопису Богдана Макаренка у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Малярство на склі — один із давніх українських народних промислів, що заснований на багатогранних мистецьких традиціях минулих віків, полягає в нанесенні зображення зі зворотної сторони скла. Оптичні можливості скла мають властивість створювати певну ілюзію багатомірності світла. Тому підсилені пишним квітковим обрамленням і насиченим колоритом, картини на склі наповнювали житло українців чудовим сяйвом.

«В Україні живопис на склі поширився в ХІХ ст. та носив релігійний характер. Ікони на склі, за окремими винятками, малювалися не для храму, а для інтер’єру помешкань. Народна картина служила втіленням мрії про красиве життя, райський світ, заморську екзотику, відображала романтичні видіння, фантастичні уявлення, обрядові фольклорно-містичні дійства.

Запис Виставка малярства на склі «Крихкий відблиск минулого» від Юрія Миська спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цьогоріч, 25 травня. виповнюється 120 років від дня народження Леона Копельмана — одного з найбільш відомих чернівецьких митців, чий талант є значним явищем буковинської образотворчості. Про це красномовно свідчить творча спадщина художника — автора кількох сотень творів, які зберігає Чернівецький художній музей.
Прикметно, що творчу біографію митця складають два періоди, які немов належать двом різним авторам.
Його ранній період пов’язаний з експресіонізмом. Графічні серії 1920-30-х років дозволяли говорити про зародження яскравої індивідуальності автора.
Водночас повоєнна творчість члена Спілки радянських художників України Леона Копельмана обмежена рамками мистецтва соцреалізму і свідчить про те, що художнику доводилось враховувати особливості радянської культурної політики. Насамперед підтвердженням цьому стала його тематична газетна графіка на шпальтах обласної газети “Радянська Буковина”, яка мала виразний плакатний характер.
У портретних творах і особливо в автопортретах на зміну роздумів про долю, осмислення змісту життя та образну гостроту прийшли стриманість і поміркованість. Попри очевидний професіоналізм виконання його твори стають більш традиційними і зовсім не нагадують попередній почерк митця з рисами експресіонізму та виразною гостротою інтонацій. Разом з тим важливо звернути увагу на те, що при цьому митець уникав демонстративної героїзації портретованих, яка тоді була на часі.
З властивим художнику професіоналізмом Леон Копельман продовжує писати пейзажі. Ці твори також набувають іншого емоційного забарвлення. Їм притаманна гармонійна, почасти пригашена колірна гама і часом стримане сприйняття довкілля. Чимдалі пейзажі, які написані широким мазком та крупними пласкими кольоровими площинами, вирізняли узагальненість планів без промальовок деталей.
Окреме місце творчості Леона Копельмана 1950-60-х років посідають композиції з інтер’єрами, в яких проявився його талант у досконалому володінні технікою передачі світла, тіні, перспективи, різноманітних фактур тощо. Майстерність і переконливість художника викликає чималий інтерес до цих творів.
А в низці графічних міських пейзажів Копельман залишив нам цінну спадщину урбаністичних мотивів Чернівців.
Отже, саме цими рисами вирізнялися роботи митця, створені у зрілому віці.

Ранній період творчості
А про мистецькі здобутки раннього періоду творчості Леона Копельмана, який припадає на 1920-поч. 40-х років, стало відомо практично лише після відкриття експозиції новоствореного Чернівецького художнього музею 1988 року. Згодом в окремому залі більш широко була представлена серія раніше невідомих графічних композицій митця. Експонувались вони в музеї також і на його персональних виставках 1994 та 2004 років. Ці твори стали в наш час справжнім відкриттям таланту Леона Копельмана як художника-експресіоніста, про що 1932 року “Czernowitzer Allgemeine Zeitung” від 8 жовтня писала: “Кожний з них виконаний енергійно й впевнено і певним чином був революційним проявом”
Дійсно, графіка художника сповнена глибоких роздумів, а також сенсів власного “Я”.
Оглядаючи ксилографії, офорти, лінорити та численні замальовки, стає зрозумілим, що прикметною рисою творчого становлення Леона Копельмана стало зацікавлення формою і промовистим звучанням образів.
Його інтерес до тогочасних мистецьких течій у прагненні образної виразності та повноти вислову привело до освоєння експресіоністичних прийомів створення композицій. Це увиразнило передачу емоційної, часом драматичної гостроти стану душі. Саме цим вирізняються його графічні аркуші серій автопортретів, творів на соціальні та релігійні теми тощо.

Контрасти творчого життєпису
Логіку відчутних контрастів, якими позначений творчий життєпис Леона Копельмана, можна зрозуміти, звертаючись до його біографії. Академічну освіту художника-живописця він отримав, навчаючись у Флорентійській Академії мистецтв (1924-1928). А диплом графіка-дизайнера за фахом “рисунок і каліграфія” — у школі красних мистецтв у Бухаресті (1930-1931).
Роки раннього дитинства Леона Копельмана минали у селі Вовчинець Серетського повіту (с. Старий Вовчинець Чернівецької області). Там він пішов до початкової школи.
З початком Першої Світової війни численні буковинські євреї намагалися рятуватися втечею в інші провінції Австрійської імперії. Кількість біженців збільшилась, коли на Буковину, зокрема, до Чернівців увійшли російські війська.
У численних пунктах допомоги біженцям для дітей були відкриті народні початкові та середні школи. Відтак, 1914 року десятирічний Леон Копельман продовжив навчання у Відні. Спочатку — у німецькій народній школі, яку відкрили для єврейських дітей-біженців Галичини й Буковини при Sophien-Gymnasium (гімназії її Величності Софі Фрідеріки Баварської, матері імператора Франца Йосифа I).
Протягом наступних 1916-1918 років Леон Копельман навчався у віденській гімназії Максиміліана (тепер — Gymnasium Wasagasse).
Навчання закінчив у Чернівцях після війни у Єврейській державній гімназії на площі Австрія (Гіка-Вода), яка пізніше називалась Єврейський державний ліцей, а потім ліцей №3. Серед педагогів цієї гімназії були відомі особистості. Саме вони готували гімназистів для вступу до вищих навчальних закладів. Ці традиції педагогічного колективу ще віддавна закладав головний рабин буковинських євреїв, доктор теології, учений Лазар-Еліас Ігель (1825-1892), який викладав, релігію та філософію і як реформатор, сприяв будівництву чернівецького Темпля.
Отож, Леон Копельман здобув середню освіту високого рівня. За приклад можна згадати й про його навчання у віденській гімназії Максиміліана, яку вважали найкращою серед гімназій Відня. Вона давала можливість познайомитися з класичною культурою, розвивала художні таланти дітей та їхнє прагнення пізнати філософію, історію та світ мистецтва. Її вимоглива атмосфера давала той рівень навчання, який дозволяв вступати до університетів, щоб отримати престижні професії.
У цьому відомому закладі навчалося чимало видатних вчених, письменників і митців. Серед них можна згадати австрійського письменника і драматурга Стефана Цвейга, а також, наприклад, відомих чернівчан: вченого-біохіміка, письменника Ервіна Чаргаффа, поета і прозаїка, журналіста Георга Дроздовського…
Відтак набуття ґрунтовних знань надало можливість двадцятирічному Леону Копельману стати студентом Флорентійської Академії мистецтв, де він навчався від 1924-го по 1928 рік на факультеті живопису у відомого італійського митця Феліче Карени (Felice Carena) (1879 – 1966). Кілька слів про цього митця, який був учителем Копельмана.
Феліче Карена-педагог відомий як засновник художньої школи у Римі 1922 року та викладач Флорентійської Академії мистецтв від 1924 року. У 1933 році здобув академічне звання, а 1936-го був нагороджений орденом Почесного легіону. Його легкий і класичний живопис спрямований був як на міфологічні сюжети, так і на портретні твори, натюрморти та пейзажі. Він також тяжів до постімпресіонізму і символічних інтерпретацій, до гротеску творів німецького експресіонізму. що оновило його живописну мову.

Феліче Карена. Апостоли. 1926 р.

Творчість Феліче Карени й в наші дні має багатьох прихильників. На одній з виставок, яка відбулася 2010 року у Венеції, представлено понад 90 робіт із великих італійських музеїв та приватних колекцій, які відобразили унікальні якості живописця. А 2011 року Галерея сучасного мистецтва в місті Удіне урочисто відкрила виставку “Вшанування Феліче Карени”.
За висловом критиків мистецтва його твори вражають емоційністю та особливим внутрішнім світлом.
Численні альбоми й каталоги виставок творів Феліче Карени, наукові дослідження його творчості, а також публікації репродукцій творів з міжнародних аукціонів дають нам широку можливість детально відтворити особливості творчості художника, який був педагогом чернівчанина Леона Копельмана.
Відомі графічні серії ранніх творів Леона Копельмана, які створені відразу після закінчення академії, викликають прагнення порівняти їх з графікою його професора, а саме з численними замальовками на релігійну тематику Феліче Карени. Зрозуміло, що подібне порівняння є певною мірою умовним.
Оглядаючи ці графічні твори, помічаємо, що якоюсь мірою вони перегукуються як у вирішенні композиційних прийомів, так і в силі виразу драматизму й нелюдського страждання.
Співзвучними є також спільність деяких рис пластики та в ретельній увазі до зображення жестів рук, які передають емоції, зміст, характер зображення та увиразнюють звучання твору. Відчутним це є у серії експресіоністичних графічних аркушів Леона Копельмана з христологічними мотивами.

Феліче Карена. Зняття з хреста. Леон Копельман. Страсті Христові. 1931

Зображення рук у Леона Копельмана, зокрема в його серії автопортретів, відіграє роль самостійної теми твору і образним висловом. Їхня значущість і красномовність є настільки разючою, що нерідко підсилює інтенсивність емоцій людського обличчя і є важливою деталлю не лише портретної характеристики, а й звучанням композиції загалом. У Копельмана, як і в роботах його вчителя, жести рук надають графічним і живописним творам більшої образної та пластичної виразності.

Автопортрет з квіткою на тлі краєвиду. 1927 р.
Портрет старого в окулярах. 1929

Гуцулка. 1964 р.

Знайомство з раніше невідомими портретними роботами Копельмана: Лінійні малюнки. Газетна графіка
Продовжуючи тему графічних творів і ролі графіки у творчості Леона Копельмана доречно звернути увагу на раніше незнані малюнки, створені для газети “Czernowitzer Allgemeine Zeitung” та для кількох інших чернівецьких видань першої половини ХХ століття.
Портретна графіка митця відкриває ще одну грань молодого таланту. Цю рідкісну можливість познайомитись з його малюнками надав чернівецький часопис „Czernowitzer Allgemeine Zeitung”, який був однією з провідних німецькомовних щоденних газет у Чернівцях.
Саме у редакції цієї газети минали перші роки самостійної роботи Копельмана як художника.
Святкове число на день її 25-річного ювілею від 23 грудня 1928 року оформляв Копельман. Титульну сторінку святкового номера прикрашала ювілейна композиція. З цим малюнком наші сучасники познайомились на сторінці альбому “Чернівці. Czernowitz” 2017 року.

Редколегія часопису високо оцінила оформлення номера, виконаного Леоном Копельманом:
В оглядовому тексті читаємо:
“Молодий художник Копельман закінчив Академію живопису у Флоренції.
Для оформлення випуску ми дали йому завдання використати як мотив місто на Пруті — столицю нашого краю Чернівці. Вважаємо, що молодий Копельман чудово впорався із завданням. На титульному аркуші можна побачити зимовий пейзаж Пруту, й рибалку, який вирубав у льоді ополонку. А зі сторони Жучки відкривається вид на місто з трьома визначними пам’ятками: монументальними будівлями резиденції архієпископа, храму та ратуші. Майже всі інші малюнки також походять від того самого художника — 16 портретів членів редколегії та дописувачів, а також 8 портретних зображень чернівецьких мерів”.
У численних натурних малюнках Копельман постає блискучим портретистом, майстром, який з легкістю подає не лише зовнішню подібність портретованого, але й також його настрій і характер.
В “Автопортреті” ми бачимо молодого митця за малюванням. Виразною тонкою лінією він промовисто передає свій стан граничного зосередження та занурення у роботу.

Леон Копельман був вправним малювальником, якому підвладні були як передача портретної подібності, так і вміння створити виразний і настроєвий образ. Показовим у цьому сенсі є портретне зображення громадського діяча, мистецтвознавця, Володимира Залозецького.

Цей портрет супроводжується текстом “Як я працюю. Володимир Залозецький” і відповіддю невтомного мистецтвознавця і критика на запитання про характер його роботи:
«Я не відчуваю, що я коли-небудь справді працював. Можливо, це пов’язано з тим, що я не міг працювати, коли був одержимий ідеєю. Тоді я не помічав, що працював…
Поки рішення не зовсім зрозуміле…, я буду працювати.
Як тільки підходжу до кінця, прощаюся без упорядкування, без прикінцевих фраз…
Як тепер тут».
Кожний з портретів, виконаних Леоном Копельманом, свідчить про те, що автор вправно володіє лінією. Вона виведена ним впевнено і безпомилково точно. Свої лінійні рисунки він не обтяжує зайвими деталями.

Нерідко він виводить лише одну лінію, але в ній — образ, характер, настрій… Так, наприклад, стрімка й легка лінія Копельмана утворює легкий, світлий, узагальнений рисунок у портреті Георга Дроздовського.
Зосередженим, з пильним поглядом зображує художник письменника й перекладача Альфреда Клюга.

Практично в кожному з цих портретів членів редакції переконливо звучить емоційний стан людини, а нерідко й характер.

Меланхолійним і неквапним автор сприймає Йозефа Бреттшнайдера.
Добродушним і усміхненим виглядає Клеменс Квятковський.

Еренкранц і Бріц Альбріх підкреслено занурені у редакційні справи.

Леон Копельман, працюючи у часописі, створив чимало портретів пересічних чернівчан.
Яскраве враження справляє передача психологічного стану старого бездомного містянина в портретній замальовці, виконаного Леоном Копельманом 1929 року.
Його художник зобразив на одній з чернівецьких вулиць. На наївне прохання Копельмана розказати про своє життя Адам сердито вибухнув: «У мене немає життя, і мого життя скоро не буде. Мені нема чого рятувати».

Адам. “Czernowitzer Allgemeine Zeitung” від 24 лютого 1929 р.

24 лютого 1929 року “Czernowitzer Allgemeine Zeitung” надрукувала текст “Троє літніх людей” з портретами, виконаними Леоном Копельманом.

Ті, хто живуть в тіні… Прогулянка нетрями нашого міста.

А “Czernowitzer Morgenblatt”, 6 травня 1928 року надрукувала малюнок Л. Копельмана
„Дитина вулиці, яка жебракує”, в якому прочитується напрочуд трепетний образ.
Робота Леона Копельмана в галузі газетної графіки мала продовження і в подальші роки. У середині 1960-х він працював позаштатним художником у редакції газети «Радянська Буковина». Зрозуміло, що малюнки тих часів відбивають популярну тематику радянської дійсності.

1932 рік — твори Копельмана вперше на виставці «Осінній салон»
Талант Копельмана-графіка цікавив критиків і зачудовував відвідувачів виставок 1930-х років “Осінній салон”.
Про його твори читаємо в часописах тієї пори:
“Лео Копельман — цікава особистість. Його кольори досить сучасні. Малюнки пером, гравюри на дереві свідчать про багатогранність художника. Він … розповідає, яким він є як митець і що він переживає. Він талановита людина” (“Czrnowitzer Morgenblatt”, 1932 р. за 9 жовтня).

„Der Tag” 30. 10 1932 р. відмічала:
„Ви вперше зустрічаєте Лео Копельмана на виставці, і ви вражені талантом, який створює надзвичайно важливі графічні роботи. Вони торкаються глибоких переживань і найбільше дивують”. …„Бичування” та „Зняття з хреста” є найбільш приємним здивуванням. “…Графіка Копельмана вирізняється цікавою інтерпретацією цих класичних мотивів”.
А оглядач газети “Czernowitzer Allgemeine Zeitung” (8 жовтня 1932) підкреслив, що “на цій виставці Лео Копельман йде своїм шляхом. Кожна з експонованих його гравюр на дереві є певним чином революційним проявом, образи звучать творчо, а виконання є енергійним і впевненим”.

Талант Копельмана в галузі промислової графіки (реклама, етикетки, афіші, екслібриси) також збагатив його різноманітну спадщину.
Кілька творів рекламного характеру свідчать про зразкову образну виразність і блискуче володіння технічними прийомами: як манерою узагальнення зображення, так і оповідністю.

Реклама до каталогу книжок. 1937 р.

Творчість Леона Копельмана була напрочуд плідною. Художник невтомно працював протягом життя. Але, як відомо, характер його творчості поступово набував іншого забарвлення.
Є підстави пояснювати це його власними компромісними установками з огляду на радянську реальність заради можливості спокійно працювати.
Також існувала обставина, яка змінила не лише його творче життя, а й приватне. У похилому віці Леон Копельман отримав дуже важкий удар долі.
Про це повідомляла газета “Die Stimme”: “Його дружина Гіна, уроджена Воллох, померла від підступної хвороби. Протягом десятиліть вона була вірним, відданим товаришем, яка часто давала йому дуже цінні життєві поради та добрі напуття у творчості”.

Леон Копельман. Портрет Гіни Германівни. 1971 р. ЧХМ.

Поховання на Єврейському кладовищі. Чернівці. “Гіна Г. Копельман. Незабываемая подруга жена, любимая мамочка. Ушла от нас 20 апреля 1970 г.”.

“Горе вразило Леона Озіасовича дуже сильно. Стан його серця помітно погіршився. Через аритмію та утруднене дихання йому доводилось тижнями бути в ліжку. Але він не втратив мужності жити. Властивий йому оптимістичний погляд на життя давав сили продовжувати справу. “У цей період художник створив понад 50 картин”.

Копельману-художнику стало сили людини, яка вивищується над буденністю і має талант бачити світ об’єктивно, природу сприймати як даровану небом нікому непідвладну гармонію.

Чернівці. Вулиця. 1950-і роки. Осіння зарисовка. 1979

На знак пам’яті про митця, який покинув цей світ 1982 року, чернівецька газета “Die Stimme” від 1 червня 1983 року у публікації “In memoriam. Leon Koppelmann” відгукнулась з виключною теплотою і повагою. Йдеться в ній не лише про творчий і життєвий шлях Леона Копельмана, а розповідається, якого чутливого серця була ця надзвичайно інтелігентна, делікатна і талановита людина: “…Друзі та знайомі захоплювалися не лише художником, а й Копельманом як особистістю. Він давав поради та підтримку багатьом художникам-початківцям.
Він був усім добрим порадником. Його оригінальний гумор, його дотепні короткі вислови та, перш за все, його безкорисливість, готовність допомогти притягували багатьох. Люди з усіх верств суспільства часто відвідували його будинок.
Розмова з ним була особливим досвідом, навіть якщо йшлося про банальні речі. Все це сприяло тому, що всі його поважали та шанували”.

Лист дочки Леона Копельмана з Техасу
1 квітня 1997 року чернівецький часопис “Die Stimme” повідомив про лист, який надійшов до редакції з Техасу від Клавдії Боксінер — дочки Гіни та Леона Копельманів.
(Свого часу вона навчалась у чернівецькій СШ №4 та Чернівецькому університеті. 1992 року вона з чоловіком емігрували з Чернівців до США).

Довідково: За даними 2023 року Клавдія Боксінер Копельман мешкає в місті Форт-Верт, Техас, США. В Америці також проживають її два сини та дочка).

Запис про неї читаємо в документі від 1942 року про склад родини Леона Копельмана.

Декларація від 18 серпня 1942 р.за підписом представника поліції м. Чернівці.
Зміст запису:
“Koppelmann Leon. Cernauti, Str. Pictor Knapp, Nr.7 (тепер вул. П. Чубинського).
Копельман Леон, 38 років, кресляр-графік, диплом; Копельман Ребека, дружина, 38 років, домогосподарка; Клавдія Герміна, дитина, 2 роки; Озіас, батько, 79 років; Альбіна, мати, 68 років, домогосподарка.

На жаль, лист Клавдії Боксінер був відтворений у газеті у скороченому вигляді: “Він був відомим художником, мав кілька особистих виставок та його твори знаходяться в музеях Києва, Москви та Чернівців. Після його смерті у його рідному місті відкрито велику виставку”.
Оглядаючи творчий шлях талановитого чернівецького митця Леона Копельмана, переконуємось, що він був надзвичайно освіченою людиною і талановитим художником. Він змолоду пильно вдивлявся в життя, осягаючи та аналізуючи його духовну сутність і завжди творив у пошуках образних вирішень та пластичного відтворення життєвої гармонії.
Сьогодні з багатою спадщиною графіка і живописця практично в повному обсязі є можливість ознайомитись у Чернівецькому художньому музеї. Твори митця пропонуються для огляду в постійній експозиції та тимчасових виставках, які періодично відкриваються в окремих залах. Науковці музею, чернівчани та гості міста завжди будуть вдячні пані Шарлотті Зільберштейн, вдові художника, яка дбайливо зберегла понад 400 творів та архів Леона Озіасовича Копельмана і в перші роки створення музею передала їх на зберігання і для дослідження.

Леон Копельман. Автопортрет. 1920-і роки
Леон Копельман. Фото А. Стрельнікова.

Поховання на Єврейському кладовищі. Чернівці
Художник Леон Озіасович Копельман
1904-1982
Копельман Шарлотта
1920-

Тетяна Дугаєва, мистецтвознавиця, членкиня Національної спілки художників України

Запис З невідомого про Леона Копельмана: його малюнки та родину спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Юрій Михайлович Мисько –  чернівецький колекціонер, співавтор разом  із Сергієм Володимировичем Пивоваровим   історико-краєзнавчих нарисів «Медальєрика і фалеристика Буковини».

22 травня кожного року на державному рівні відзначають чергову річницю перепоховання праху українського поета, письменника, художника та громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка. Саме 22 травня 1861 року домовину з тілом Шевченка перепоховали на Чернечій горі біля Канева, як і заповідав великий український поет.

20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» прах Кобзаря прибув до Канева. Перепохованням Тараса Шевченка опікувався художник Григорій Честаховський. 8 травня 1861 р у Петербурзі на Смоленському цвинтарі викопали домовину з тілом Тараса Шевченка, пронесли через усе місто до Московського (Миколаївського) вокзалу та залізницею відправили до Москви для подальшого переправлення в Україну. Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитрівськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бровари до Києва й Канева. 19 травня 1861 р. у храмі Різдва Христа Спасителя в Києві, де була виставлена домовина з тілом Тараса Шевченка, відбулася панахида. У Києві з Кобзарем прощалися студенти, багато городян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати Тараса в Києві. Але переважили ідея з Чернечою горою, бо за життя Шевченко мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева». Цією горою Тарас Григорович милувався, сидячи біля вікна у будинку Максимовичів. Від свого друга-енциклопедиста Шевченко дізнався, що гора – останній прихисток трьох гетьманів.  На Чернечій горі, де був старий козацький монастир, поховані гетьмани Іван Підкова, Яків Шах та Самійло Кішка. Несли тіло пророка на своїх раменах члени «Старої Громади»: нащадки князя Володимира, Гедиміна, нащадки гетьманів, передаючи Шевченку благость своїх родів. 22 травня після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

25 грудня 1845 р., Переяслав

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Кавказ. Уривок. 18 листопада 1845 р., Переяслав.

Дякуємо організаторам заходу і  пану Юрію Миську за представлену колекцію для виставки «В своїй хаті своя і правда, і сила, і воля…»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Виставка «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля…» з приватної колекції Юрія Миська спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Почну з історії. 1988 рік, 7 жовтня. У додатку «Літературно-мистецька вітальня»
газети «Радянська Буковина» виходить друком моя стаття, яка саме так і називалася «Художній музей міста». Виглядала вона так:

Газета „Радянська Буковина”, 7 жовтня 1988 року, № 193.
Додаток “Літературно-мистецька вітальня”

Ось текст цієї статті:
«У Чернівцях готується до відкриття перший художній музей міста, який створюється на основі зібрання художніх творів краєзнавчого музею. Діятиме він y приміщенні колишньої картинної галереї.
Що запропонує музей своїм відвідувачам? В його експозиції два розділи: декоративно – прикладне та образотворче мистецтво. Тут широко представлено народне мистецтво Північної Буковини ХІХ та першої половини ХХ століття, кращі твори провідних радянських майстрів ткацтва, різьблення, художньої обробки металу та шкіри тощо. У розділі
образотворчого мистецтва представлені живопис та графіка XVIII – першої половини ХХ століття, а також роботи художників Радянської Буковини та відомих українських митців. Експозиції поступово поповнюватимуться картинами після вивчення та реставрації, а також творами з нових надходжень.
У новоствореного музею попереду багато цікавих справ. Насамперед це організація дбайливого збереження та реставрації експонатів, їх наукове дослідження. Передбачається велика робота по зібранню творів для розширення колекції. Працівники музею виїжджатимуть в експедиції, підтримуватимуть зв’язки з народними майстрами та професійними художниками, робитимуть закупки з виставок та у колекціонерів.
Одне з найважливіших завдань музею широка освітня робота. Екскурсії, лекції, пересувні виставки, зустрічі з художниками сприятимуть естетичному вихованню трудящих, залученню їх до світу пре красного.»

Коротко про історичні віхи Чернівецького художнього музею.
Буклет
Чернівецького обласного художнього музею.
Чернівці. 1988 рік.

Восени 1988 року у недіючому тоді Святодухівському соборі, де містилася картинна галерея Краєзнавчого музею, було відкрито експозицію Чернівецького художнього музею.

Після відкриття Святодухівського собору експонати Художнього музею
зберігалися в приміщенні колишнього готелю обкому компартії протягом 1990 року .

Від 1991 року Чернівецький художній музей розмістився у будівлі на Центральній площі, 10. У музейному колективі розпочалась активна експедиційна, науково-дослідницька, фондова, робота. Водночас тривали такі важливі напрямки в музейній справі, як реставраційна робота та опрацювання концепції майбутньої стаціонарної експозиції. У той же час експонувались тимчасові виставки творів музейного зібрання, а також робіт художників Чернівців та інших міст. Разом з тим приділялась увага культурно-освітній роботі.

1996 року було розгорнуто стаціонарну музейну експозицію, яка включає твори образотворчого та релігійного мистецтва Буковини XVII-XXI століть. А експозиція творів народного мистецтва створювалася згідно концептуального задуму через акцентування художньої своєрідності орнаментики, властивій буковинському декоративно-ужитковому народному мистецтву.

Фрагменти експозиції в залах Чернівецького обласного художнього музею

“Художні особливості орнаментики творів народного декоративно-ужиткового
мистецтва Буковини “.
Фрагменти розділу експозиції 1996-2013 років у залах музею.

2013-2024 роки

2024 рік: упродовж минулих десятиліть після відкриття музей живе повнокровним життям. Музей діє та повсякчас пропонує відвідувачам нові теми зустрічей й нові виставки. Триває науково-дослідницька, реставраційна, фондова й культурно-освітня робота. Чудова сецесійна музейна будівля дбайливо зберігається, а неповторна краса її фасаду та інтер’єрів з нещодавно відреставрованими вітражами продовжують милувати око.

Щира вдячність директорці Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського Лесі Ілярівні Щербанюк, яка віднайшла мою першу публікацію на шпальтах “Радянської Буковини” за 1988 рік про Художній музей міста попри хибно вказану мною дату випуску газети.

Тетяна Дугаєва, мистецтвознавиця, членкиня Національної спілки художників України

Запис Чернівецький художній музей: переглядаючи архіви… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Анатолій Житарюк народився 27 травня 1952-го в Чернівецькій області. У 1977-му закінчив художньо-графічний факультет Одеського державного педагогічного інституту.
Живописець, графік, дизайнер.
Анатолій Житарюк – учасник персональних, групових, республіканських и міжнародних виставок та пленерів. Творчі роботи митця зберігаються в Чернівецькому художньому музеї та в приватних колекціях у багатьох країнах світу.

Живописні пейзажі,  романтичні жіночі образи, натюрморти, абстракція, багатовимірність – все це захоплює, дивує, не залишає глядача байдужим.

Привітати  художника Анатолія Житарюка з відкриттям виставки прийшли колеги, друзі, поціновувачі мистецтва, земляки, музейники.

Дякуємо Анатолію Житарюку за виставку, щирість образів, почуттів,  відвертість настроїв, емоцій, за спілкування на виставці,  за моменти щастя, смутку, сумління, радості, впевненості…

Бажаємо нових творчих успіхів! Дякуємо ЗСУ за мирне небо над Чернівцями, можливість працювати і творити…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Персональна виставка Анатолія Житарюка у Чернівецькому художньому музеї спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Перші два роки життя новоствореного Чернівецького художнього музею минули у приміщенні Свято-Духівського кафедрального собору, зачиненого для віруючих у 60-х роках минулого століття. Свою першу експозицію наш музей відкрив 1988 року. Її складали твори образотворчого та народного мистецтва, які надійшли до нас із фондів обласного Чернівецького краєзнавчого музею.

То був короткий епізод у житті Художнього музею. Коли ж настав час повернення храмів церквам, ми отримали приміщення колишнього міськкому КПУ. Щоправда, лише його частину на другому та третьому поверхах, що чимдалі створює відчутний дефіцит площі, вкрай необхідної музейній установі. Відтак, із 1991 року Чернівецький обласний художній музей розміщений на Центральній площі, 10.

Ця коротка довідка є вступом до розповіді про важливий етап у житті музею — періоду плідної експедиційної роботи, результатом якої стало утворення цінної колекції творів буковинського сакрального мистецтва, нині розміщеної у кількох експозиційних залах.

Таким чином, від перших днів головним завданням музею було формування колекції та створення постійної експозиції мистецтва Північної Буковини. Щоби відтворити ті перші кроки, звернулась ідо підготовчих матеріалів для тексту доповіді на республіканській конференції, що відбулася 1993 року в Київській Лаврі.

Перші розвідки, цікаві знахідки…
Зрозуміло, що історія українського мистецтва не може бути повною без давнього мистецтва на терені Північної Буковини. Культурні й мистецькі процеси тут мають самобутній, нерідко унікальний та своєрідний характер у силу особливих історичних умов розвитку краю, а також географічного розташування.
Оригінальні та цікаві форми мистецтва були предметом дослідження і дали свої результати. Натомість тільки поодинокі твори з Буковини увійшли у науковий обіг. Усвідомлення недослідженості мистецьких процесів на Буковині надавав особливої актуальності результатам наукових розвідок, новим надходженням Чернівецького художнього музею, який переживав роки становлення. Важливим джерелом формування його колекції стали експедиційні матеріали. Усвідомлення цього й невгамовний потяг нас, музейників, до пошуку та збереження давніх пам’яток, спонукали до звитяжної роботи.

Перші розвідки, цікаві знахідки справляли захоплююче відчуття дотику до унікального матеріалу. Планомірне обстеження районів області розпочалося 1990-го року. То була пора нашої експедиційної роботи. Мандри музейників передбачали планомірне обстеження окремих регіонів області. Результатами стали безцінні колекції буковинських вишитих сорочок, тканих килимів, різьбленого дерева, а також розмаїття вартісних буковинських писанок. Це був час знахідок і початку закладання наших орнаментальних скарбів, які склали унікальну експозицію, що знайомить з художніми особливостями буковинського орнаменту.

Водночас на дзвіницях, на хорах і горищах храмів ми знаходили речі, які давно вийшли з церковного вжитку й стали непридатними для богослужіння. За домовленістю та зі згоди священників або старостів ці речі були передані до музею. Щоправда, цьому допомагали переконливе й довірче спілкування.

Майже кожної поїздки вдавалося виявляти цікаві пам’ятки та здобути для музею часом унікальні зразки іконопису та культових предметів (залишки риз, свічників, окремих фрагментів, різьблених деталей іконостасів тощо). Слід зауважити, що майже всі пам’ятки були у поганому стані, часом напівзруйновані. Тож привезені пам’ятки потребували термінових консерваційних заходів і невідкладного реставраційного втручання.

Досвід переконав, що у чинних церквах необхідно брати на облік з обов’язковою фотофіксацією всі твори, що мають художню й історичну цінність та обов’язково включати їх у науковий обіг. Ми усвідомлювали, що експедиційну роботу слід якнайшвидше продовжити. Час діяв проти нас – на мистецькі пам’ятки чекала нова хвиля руйнації. Якщо за радянських часів їх нищили разом із храмами, то тепер руйнували у процесі відновлення церков.

Тому ми ретельно планували експедиції, складаючи списки підготованих маршрутів.
Спогади про ці творчі мандрівки досі переповнюють щасливими й бентежними почуттями…
Про ці незабутні події та пригоди сьогодні нагадує чимало творів буковинського релігійного мистецтва в експозиції нашого Художнього музею.

…Пригадується чимало цікавого. Їздили ми музейним автобусом (у той час музей ще мав власний автобус), але часом і рейсовими маршрутами.
Одним з численних цінних здобутків — теперішня окраса експозиції “Архангел Гавриїл” XIX ст. (с. Атаки Хотинського р-ну). Свого часу цей чудовий твір прикрашав дияконські (бічні) двері іконостаса. Ті двері з набитим на них полотном ми знайшли на горищі церкви під купою мотлоху та непотребу. Багаторічний шар порохів і павутиння не дозволяли відразу розпізнати зображення. Суттєво обтріпане, особливо вздовж країв, полотно було прибито великими цвяхами до скріплених поперечними планками дошок. Розмір дверей та їхня вага були надто відчутними: нам нелегко було їх підняти й розвернути у низькому і тісному приміщенні горища. Але хотілося швидше побачити, яке ж там зображення! Легенько розчистивши у куточку, ми зрозуміли, що на нас чекає неабияка радість! Ще більше схвилювала нас згода панотця передати нашому музею ці колишні двері!

Тепер у музейних залах поруч з твором “Архангел Гавриїл” є чимало інших відреставрованих унікальних пам’яток буковинського релігійного мистецтва таких, як “Св. Василій” та “Богоматір з немовлям” (с. Давидени Сторожинецького р-ну), а також “Св. Миколай”, “Бичування Христа”, “Несіння хреста” (Садгора), пам’ятки празничного ряду (с. Лужани Кіцманського р-ну), низка винятково своєрідних образів (хутір Шпетки Путильського району).
Музей пишається рідкісними страшносудними іконами. Однією з таких перлин буковинського іконопису є віднайдена на дзвіниці поблизу Усть-Путили грандіозна композиція розміром понад 4,5 метри. Понівечена часом і складними обставинами пам’ятка потрапила до наших рук буквально з небуття: вона звисала над сходами високої дзвіниці сірим обтріпаним полотнищем без підрамника, немов кількаметрове вітрило …
Майже всі ікони надійшли в тяжкому стані та з пізнішими поновленнями зображення (записами). Тому першочерговим заходом була консервація пам’яток. Далі проводились реставраційні заходи. Відтак, розкриття оригінального живопису, наукове дослідження, атрибуція уможливлювали їхнє експонування та введення до наукового обігу.
До реставрації були залучені спеціалісти Києва, Харкова, Львова. Але найбільші турботи й клопоти дісталися музейному художнику-реставратору І категорії станкового олійного живопису Володимиру Краснову, який рік за роком, крок за кроком рятував і повертав життя приреченим на загибель унікальним творам буковинського сакрального мистецтва. Тепер цими мистецькими творами милуються відвідувачі постійної музейної експозиції.
Продовження реставраційних заходів потребує ще одна частина майбутніх експонатів, які прибули з експедицій.

Серед пам’яток нашої колекції є особлива група — хоругви
Ми зібрали чимало тих цінних сакральних творів. Надзвичайно складно було визначити першочерговість заходів задля їхнього збереження. Адже практично всі хоругви вже були значно пошкоджені та потребували порятунку. Але навіть у такому пошарпаному вигляді вони справляють сильне враження. Збереглося їх порівняно не багато, оскільки їхній час життя нетривалий (бодай кілька років). Хоругви не перебувають у храмі постійно: їх виносять просто неба у різну погоду та у різні пори року під час процесій. Тому вони надто швидко руйнувались, обтріпувались та виходили з ужитку. Знайдені на дзвіницях і на горищах храмів, хоругви були забруднені, значно пошкоджені – з утратою шару фарби та пірваними полотнами. Часто зображення ледь вгадувалося під шаром пилу та бруду або ж було вирізане й змонтоване на іншу тканину.
Практично всі привезені образи, а також хоругви потребували порятунку та рук реставраторів. Але варто зауважити, що для такого об’єму реставрації у штаті нашого музею був лише один реставратор живопису. Втім, Володимир Красно⬬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬ зробив неймовірне — він здійснив першочергову консервацію численних пам’яток буковинського релігійного мистецтва, врятувавши їх від знищення. Та водночас своєї черги вже власне на реставрацію, завданням якої є зняття пізніх підмальовок, очищення від забруднень тощо, чекало ще чимало хоругв. Такі відновлювальні роботи — довготривалий процес підвищеної складності.

Хоругва — полотнище з двостороннім живописом без підрамника. Вона вважається священним знаменом, яке кріпиться на держаку (древку) та поперечних планках з трьома фестонами по нижньому краю. Хоругва (від монгольського “оронго” знак, знамено) була у давнину військовим стягом, а згодом стала атрибутом церковних хресних ходів на Великдень, Богоявлення, престольних свят, похорон, а також у часи стихійних лих. 3 ХІ ст. на знаменах з’явились зображення хреста, Ісуса Христа та святих. Такими є загальні відомості про хоругви.

Проте наші експедиційні знахідки дають можливість розширити уявлення про хоругви, які слід віднести до одного з найцікавіших явищ українського іконопису ХУІІІ-ХІХ ст.

Хочу розповісти про перші спроби систематизувати цей матеріал, прослідкувати еволюцію художнього образу та орнаментики в хоругвах різного часу (XVII-XX ст.). Це стосується і пам’яток народного малярства. Подальша наукова атрибуція триває. Вона передбачає визначення авторства, місця створення, датування тощо та вимагає точних даних, як от архівних та документальних фактів, порівняльних матеріалів і аналогій, а також здійснення подальших реставраційних заходів.

Наші хоругви походять з кількох районів краю: Сторожинецького, Путильського, Хотинського, Кіцманського, Новоселицького.
Маємо хоругви з різноманітною іконографією і відтвореннями вигляду різних святих. Серед буковинських пам’яток поширеними є зображення Св. Іоана Сучавського, Св. Варвари, Св. Миколая, Св. Георгія. Є також сюжетні композиції: “Благовіщення”, “Успіння Богородиці”, “Різдво Христове” тощо. Для хоругов типовою є монументальна одно-фігурна композиція (часто — це півфігура у повен зріст). Зображення розміщено у середнику фронтально. Поле хоругви та фестони декоровані рослинним або квітковим орнаментом. На пізніх хоругвах (ХІХ-ХХ ст. ст.) — геометризована орнаментальна смуга або виноградні грона та гілочки з листям. Часом — це творчо вирішені пишні галузки стилізованих або реалістично трактованих квітів, які гармонійно узгоджені з основною композицією. Поширеним був і звичайний трафарет.

Цікавим вирішенням вирізняється зображення покровителя моряків і рибалок Св. Миколая Чудотворця. На наших хоругвах його зображено в середнику з морським пейзажем і човнами.

Є чимало композицій, творчо збагачених деталями з художньо прописаними пейзажами. Подекуди фрагменти цих композицій свідчать про мистецький хист талановитих авторів. Найбільш цінним є ті, що мають деталі зі стилістичними проявами та ознаками часу створення пам’яток та почерком іконописців окремої майстерні або
групи..

Найбільшу увагу привертають своєрідно схематизовані, пластично виразно трактовані композиції. Серед них вирізняється хоругва “Різдво Христове”/ “Коронування Марії”.

За стилістикою — це народний примітив у дусі хатніх образів із розгорнутою композицією. У кутах полотна євангелісти з атрибутами (орел, до речі, біля Іоана дуже скидається на чорно-білого лелеку). Сцена Різдва Христового зліва: біля стійла Йосиф, Марія з немовлям, справа — пастухи з вівцями та три царі з дарами. Поруч маленька сільська хата та фрагмент башти-храму.

З церковних знамен чимало збережених пам’яток належить до народної течії іконопису. Їхньою характерною особливістю є лаконізм художнього вислову (виразною ритмікою ліній, яскравим колоритом, творчою інтерпретацією орнаменту тощо).
Вражають постаті царів у коронах з козацькими вусами у широких шароварах з шаблею на боці. Тут яскраво виражені риси народної інтерпретації сюжету: безпосередність манери, спрощене декоративно-площинне трактування.
У “Коронуванні Марії” — постаті Бога-сина та Бога-Отця закомпоновані цілофігурно з прикметною деталлю: вони стоять на головах серафимів.
Експансивною й виразною є живописна манера. Тут особливої декоративної краси набуває червоно-синя гама з активними ритмами чорних контурних обвідок та темних смуг, які моделюють одяг.
В іконографії Богородиці часто зустрічаємо мотиви “Богородиці з дитям”, “Одигітрії”. Рідкісним є мотив “Успіння”.

Хоругву “Успіння Богородиці” / Благовіщення” (с. Топорівці Новоселицького р-ну) ймовірно можна віднести до к. ХУІІІ ст.(?) – початку ХІХ ст. Плавні, водночас динамічні контури, витончений колорит, живописне моделювання характерних рис ликів, трактування бганок, декоративності декору на полях свідчать про те, що народний майстер творив в епоху бароко.
Творчими інтерпретаціями вирізняється іконографія святих воїнів Георгія Змієборця та Іоана Сучавського.

Св. Іоанн Новий (Сучавський) / Житіє (Страсті) Іоана Богослова
Серед наших хоругов є чудова двоподільна багатофігурна композиція з розгорнутим сюжетом, жанровими сценами (Сторожинецький район. ХІХ-ХХ ст.). Вгорі зображена фігура Мойсея зі скрижалями та поруч справа — “Богоявлення” (?). Унизу — “Усікновення”. Складно скласти уявлення про композицію через стан, в якому вона перебуває. Осипання шару фарби та істотне забруднення значно ускладнюють прочитання зображень багатофігурної композиції. Через це губиться можливість відчути манеру і почерк автора твору до розчищення його поверхні та інших реставраційних кроків. Але ці враження та уточнення можна буде отримати після роботи реставратора. Втім, і тепер деякі фрагменти вражають як манерою зображення, так і детальною оповідністю.

Окремі хоругви мають дату створення.

Наприклад, композиція хоругви “Коронування Марії / Св. Іоан Новий Сучавський” позначена 1888 роком. Дарчий напис і рік проставлені на хоругві ”Св. Георгій Змієборець / Новозавітна Трійця”: “Пожертва Георге та Настасії Гречіца з Коменешть, 1939” (збережено правопис оригіналу).
Хоругва “Св. Миколай” створена 1892 року.

Такі зображення, як на хоругві “Св. Василій / Св. Анна (?)” з с. Атаки Хотинського р-ну належать до іншої групи пам’яток, які об’єднують певні прийоми письма: це i об’ємне світло-тіньове моделювання лику та рук, i темна карнація лику, що виконана темною вохрою з підрум’янком. На полях — яскраві з тонким відчуттям ритміки та композиції — квіти, які скомпоновані із зірками.
Здається, що композиції деяких хоругв мають портретний характер, на яких зображення наділені індивідуальними портретними рисами та виконані рукою одного автора.

Серед експедиційних надходжень є хоругви, що датуються кінцем ХІХ ст., а також є, зазвичай, і твори ХХ ст.
Необхідно підкреслити, що з-поміж пам’яток пізнього часу більшість хоругв ремісничої роботи, які не вирізняються мистецьким рівнем виконання. Втім, це також засвідчує певний стан іконописання цього періоду. Але це загальне твердження не виключає створення композицій з творчим трактуванням сюжету. Йдеться, наприклад, про музейну хоругву “Св. Михаїл / Св. Воїн-мученик”.
Атрибутами зображень Святого Воїна (Легіоніста) є пальмова гілка мученика та ворон у вигляді диявола. Іконографія з круком нагадує людям про те, що не варто відкладати на завтра те, що приведе до порятунку.

Належить звернути увагу й на те, що збережені пам’ятки, які виконані професійними малярами, вирізняються відчутними стильовими впливами: вправним малюнком і побудовою композиції, використанням тонових градацій, просторовістю та характерними ракурсами тощо.

Отже, перші знахідки давніх пам’яток українського іконопису на Буковині (образів та хоругв, зокрема) засвідчують високий рівень мистецької культури Буковини. Ці твори представляють гострий інтерес і значно розширюють наші уявлення та відомості про характер творчості українських майстрів.
Відтак, буковинський живопис безсумнівно істотно доповнює загальну характеристику мистецької культури України.
Дане дослідження носить ознайомчий та інформаційний характер, передбачаючи введення до наукового обігу значної кількості маловідомих та раніше не публікованих українських хоругв. Адже вони, без перебільшення, мають істотну історичну та музейну цінність. Тож
перед науковцями Чернівецького художнього музею стоїть невідкладне завдання: систематизувати церковні хоругви за стилістикою малярства, уточнити та аргументувати їхнє датування, виділити характерні риси українських хоругв, вирізнити основні типи та окреслити їхні художні й іконографічні особливості. І роль реставратора залишається першочерговою, саме його рука продовжить життя унікальним історичним і мистецьким пам’ятникам, якими є хоругви. Та які, на жаль, досі чекають на кращу долю у фондах музею.

Тетяна Дугаєва, мистецтвознавиця, членкиня Національної Спілки художників України

Інтернет-сторінка пані Дугаєвої:
https://sites.google.com/view/tdugaeva

Текст доповіді на науково-практичній конференції «Українська культура спадщина XVII-XIX ст.». 1993. Київ, «Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник».
Т. Дугаєва «Народні образи та хоругви. З нових надходжень Чернівецького художнього музею.» https://drive.google.com/file/d/16Eb_Gqr1WVEpay4dOLNYb_bcDj25UA1w/view

Запис Буковинські хоругви — унікальні пам’ятки сакрального мистецтва спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Йозеф Адольф Ланг (1873-1936) народився 18 грудня 1873 р. у Відні. Мистецьку освіту здобув у Кунстгевербешулє у Відні та Мюнхенській Академії мистецтв.
Понад 120 років тому композиція митця прикрасила сецесійну будівлю, в якій нині міститься Чернівецький художній музей. Вона виконана за його проєктним ескізом у матеріалі на мануфактурі Жолнаї в технології майоліки з підглазурним розписом.

Ім’я митця кілька десятиліть залишалось невідомим у Чернівцях попри те, що автор залишив свій підпис на фасаді будівлі, зведеної 1900 року.
Сталося це через те, що останню букву прізвища частково прикриває планка, яка змонтована обабіч вікна. А це й дотепер унеможливлює повністю бачити напис “J. LANG”.

Ба більше, в публікаціях того часу про зведення будівлі вказується лише ім’я архітектора будівлі Губерта Ґесснера і його співавтора Прокопа Шупіха. Не траплялась також і світлина самого художника Йозефа Ланга.

Нині ми достеменно знаємо, що саме відомий австрійський художник Йозеф Адольф Ланг створив цю чудову композицію і розробив ескізи численних вітражів в інтер’єрі будівлі, зведеної для Буковинської ощадниці.

Прізвище художника встановлювалось у процесі аналітичного дослідження творчої спадщини митця, стилістичних особливостей його монументальних, станкових і графічних творів… Цей висновок має і документальне підтвердження: ім’я автора композиції в Чернівцях Йозефа Ланга наводиться у книзі ветерана мануфактури Жолнаї Г. Нікельскі „Мистецтво фабрики Жолнаї” 1959 року видання.
Численні матеріали, створені протягом 2010-2022 років, друкувались у тижневику “Версії” та увійшли до книги Т. Дугаєвої “Мої митці”, виданої у Львові 2019 р.

Цікаво зауважити, що Йозеф Ланг і Августа Кохановська навчалися разом у Відні в Кунстгевербешулє у професора Франца Мача від 1894 по 1897 рік.
Отримані навички в цій уславленій Школі декоративного і прикладного мистецтва, “заклали основу модернізму Йозефа Ланга”. Саме так вважав автор публікації Karl M. Kuzmany “Молодий австрійський графік” (журнал «Die Graphischen Künste» (1909, стор.32). Він також був впевнений, що це дозволило Лангу прийняти замовлення на створення майоліки.
Відтак, його мистецький досвід набув нових рис. А про ранній період творчості свідчить твір Йозефа Ланга “Птахоферма”.

Уже через короткий час рівень мистецького таланту Йозефа Ланга в Дюссельдорфі зазнав високого визнання. Прикладом цього може слугувати оцінка творчості молодого художника в публікації журналу “Die Rheinlande” (1904, червень): “подібної декоративності твору не може досягти жоден інший дюссельдорфський художник, окрім прекрасного Йозефа Адольфа Ланга” .

Маю спокусу припуститися щодо думки про автопортрет Йозефа Ланга в майоліковій композиції. Зображення чоловіка у червоному плащі над підписом автора панно привертає увагу тим, що нагадує постать чоловіка зі спіни у двох інших творах. Йдеться про графічну роботу (диплом виставки в Дюссельдорфі 1902 р.) та настінний розпис в м. Monchengladbach.

Певні риси зовнішньої подібності персонажів творів Й. Ланга вгадуються також у рисах обличчя його дядька фабриканта Едмунда Ланга, який трагічно загинув у Відні 1907 року.

Чоловік у червоному в чернівецькій майоліковій композиції може уособлювати бога Гермеса, чиїм атрибутом є крило птаха, що в античній міфології вважається символом швидкості та сили волі.
Чоловік у червоному в чернівецькій майоліковій композиції може уособлювати бога Гермеса, чиїм атрибутом є крило птаха, що в античній міфології вважається символом швидкості та сили волі.

Підсумовуючи узагальнений огляд творчого портрета австрійського митця Йозефа Адольфа Ланга, пригадується теплий відгук про значення його мистецтва професора доктора Марка Ауслендера, викладача історії мистецтва університету в Бостоні, який з великим зацікавленням пише, що художнє оформлення парадного фасаду будівлі майоліковим панно “викликає в пам’яті… культурну вишуканість Чернівців, які були тісно пов’язані з Віднем в останні десятиліття Австро-Угорської імперії”.

Нині матеріали про чернівецький твір Йозефа Ланга широко відомі в Угорщині, Німеччині, Австрії, Сполучених штатах Америки…

* * *

З низкою публікацій 2010-2022 років можна ознайомитись на сайті: Тетяна Дугаєва у розділі “Статті”.
Фоторозповідь про науково-дослідницьку виставку “ Йозеф Адольф Ланг” розміщена за адресою: Фотоматеріали Тетяни Спориніної з виставки
Тетяна Дугаєва, мистецтвознавиця, членкиня Національної Спілки художників України

Запис Без майоліки Художнього музею Чернівці немислимі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

І під сіянням зір
Видно навкруги, як вдень,
До Святої вечері іздалеку
Поспішають діти і внуки,
Новий рік іде із миром,
Дарує Щастя, радість,
І віночок нових пісень,
Новонароджене дитятко Боже
Україні простягає свої руки!

Дякуємо художникам і організаторам за чудові виставки, дякуємо митцям за  непохитну віру в перемогу і мирне майбутнє.   Далі буде…

Більше фото з відкриття за посиланням – Зимові історії, спостереження і мрії…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Різдвяні мрії від митців Буковини… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Біографія – довідково
Шебряков Борис Володимирович народився 8 листопада 1948 року в Станіславі (нині – Івано-Франківськ), помер 14 квітня 2002 року в Чернівцях, похований в Івано-Франківську.
Член Національної Спілки художників України з 1983 року. Працював у галузі станкового малярства та художньої кераміки.
1968 року закінчив відділення художньої кераміки Косівського училища декоративно-прикладного мистецтва. Вчителі з фаху – Ю. Касіяненко, М. Анденок, В. Аронець.
1977 року закінчив живописний факультет Ленінградського інституту живопису, скульптури та архітектури ім. І.Е. Репіна Академії мистецтв СРСР. Викладачі – О. Зайцев, Л. Худяков, Є. Моісеєнко.
Педагогічний досвід набував у Чуваському державному педагогічному інституті ім. І. Яковлева (1977-1978), викладав також в Івано-Франківському педагогічному інституті ім. В. Стефаника (1982-1985).
До Чернівців Борис Шебряков приїхав 1978 року, де і розпочалась його самостійна творча робота. Вона осяяна настановою відомого художника Євсея Моісеєнка, яка була йому за кредо: мистецькі твори художника є результатом емоційного захоплення природою та справжнім судженням митця про людей та життя.

Портрети митця відкривали таїну, яку він бачив у людині
Борис Шебряков працював у кількох жанрах: пейзажі, портреті, натюрморті. Звертався він і до різнопланових тематичних композицій.
Створюючи портрети, митець не забував порад свого вчителя професора Леоніда Худякова: “Не змальовувати, а живописати”. Він пам’ятав і те, що ключ до створення художнього образу – у гармонії двох засад: вірності натурі та складанні пластичної думки про неї. В портретах Шебрякова є інтригуюче відчуття незбагненної таїни, яку він бачить в людині. Узагальнюючи й точно відбираючи характерне, художник дає глядачеві можливість відчути значущість і цінність особистості (“Портрет старої вчительки”. 1976, “Портрет актора Канівського Н. Г.” 1975, “Портрет молодого чуваського художника Миколи Ніколаєва”. 1978).
Його твори відрізняють точний рисунок, вивірені пропорції, енергійне моделювання об’ємів та активність кольору.

Борис Шебряков. Портрет молодого чуваського художника Миколи Ніколаєва. 1978 р.
Портрет актриси Людмили Коневської. 1976 р.
Чуваський державний художній музей

Пейзаж: не фото природи, а її стан
Ранні пейзажі Шебрякова об’єднує особлива лірична інтонація, яка відбиває істинне ставлення художника до природи. В невибагливих мотивах митець будує гармонійні кольорові сполучення на зближених тонах з точно взятою силою світла й тіні, завдяки чому він досягає влучної образної передачі стану природи. Огорнуте туманним серпанком місто постає то сірувато-перлистим (“Біля причалу”), то синьо-сірим у щільній надвечірній імлі (“Причал”. 1974). Глибокий емоційний вплив справляють золотаво-прозорі пейзажі (“Ісаакіївський собор”. 1973, “Місток на Мойці”. 1974, “Нікольська дзвіниця”. 1974).
У кримських краєвидах 1980-х років колір звучить більш насичено й дзвінко. Чорне море на полотнах Шебрякова видається неспокійним і динамічним. Так, наприклад, у пейзажі “Пам’ять” (1984) глибокий ультрамариновий і густий зелений утворюють напруження і несуть активне емоційне навантаження. Вертикальні ритми кипарисів, які є смисловою домінантою композиції, надають мотиву монументально-величного, дещо пафосного звучання.
В образотворчій мові буковинських краєвидів з’являються нові живописні та пластичні особливості. Пейзаж “Ворохта” (1974) може слугувати цьому красномовним прикладом. Найперше, змінюється ритміка загальної побудови композиції. Митець звертається до панорамних розгорнутих по горизонталі та вглибину краєвидів. Проте все більше він тяжіє до площинної декоративності. Відрізняється й система просторових зв’язків, які деінде утворюються чистими пробілами основи (полотна або картону). Нової якості набирає і колір – звучання улюблених синьо-коричневих та синьо-зелених сполучень змінюється в залежності від сили кольорових акцентів і світло-тіні.

Борис Шебряков. Ворохта. 1974 р.
Чернівецький художній музей

В архітектурних пейзажах 1980-90-х років, які вирізняє енергійна пастозна фактура та значні узагальнення, Б. Шебряков часто звертався до чернівецьких мотивів (“Старі Чернівці”. 1980, “Театр ім. О. Кобилянської”. 1988). У них підсилилась тенденція до обмеження палітри лише кількома ущільненими кольорами: здебільшого коричневого, синього та чорного. А настроєві та емоційні прояви забарвлені контрасними акцентами (“Старе місто”. 1995).

Шебряков створив низку чудових натюрмортів. Невибагливі постановки з квітами, які він полюбляв писати, залишили нам добрий спогад про чулу й водночас дещо сувору душу митця.
Творчість митця відома у багатьох містах України. Адже його твори зберігаються у музеях Івано-Франківська, Києва, Хмельницького. Знайомі з творами чернівчанина також і в Чувашії.

Чернівецька колекція

Народний художник України Іван Холоменюк.
Портрет художника Бориса Шебрякова. 1975 р.

Значним зібранням творів Бориса Шебрякова володіє Чернівецький художній музей. Серед них — численні живописні полотна і керамічні твори. За повідомленням науковиці Художнього музею Олени Гужви найближчим часом планується персональна виставка творів художника.

Борис Шебряков. Портрет художниці-лялькарки Т. Курчі. 1977 р.
Чернівецький художній музей

У музейній колекції творів образотворчого мистецтва олійний живопис Бориса Шебрякова представлений пейзажами, натюрмортами, а також портретними композиціями. На портрет художниці-лялькарки Т. Курчі. звертає увагу науковиця Чернівецького художнього музею Ольга Агрігораій. Композиція знайомить з художницею лялькового театру, в якій автор “дарує змогу зазирнути глядачеві за лаштунки цього своєрідного та загадкового світу лялькарства. На першому плані – постать майстрині, яка зосереджена на творчому процесі з виготовлення чергової сценічної іграшки. Другий план доповнює полиця з ляльками – милими та кумедними творіннями людської фантазії, що наче вишикувалися в черзі, очікуючи на своє завершення. Кожен казковий персонаж наділений особливим характером, щоб викликати потрібні емоції, адже все тут залежить від уміння майстра-лялькаря. Ніжно пастельні бліки світла на тлі сірої стіни створюють спокійну та невимушену атмосферу, а самі ж ляльки є яскравим та гармонійним вкрапленням всієї композиційної побудови”.
Борис Шебряков з дитинства прилучився до гармонійно-довершеного світу народної творчості. Навчання гуцульської кераміки у Косівському училищі декоративно-прикладного мистецтва відкрило перед ним дивовижний світ пластики з її напрочуд багатими декоративними рішеннями й виразними композиційними побудовами.У фондах Чернівецького художнього музею зберігається невелика кількість ранніх керамічних творів майстра. Про них розповідає Ірина Міхєєва, молодша наукова співробітниця наукового відділу фондів ЧХМ: ,,У них знайшли своє втілення самобутні риси гуцульської кераміки. Глибоко вивчаючи особливості народної іграшки, володіючи пластикою форми, художник створив виразні керамічні твори. Це невеликі композиції. Перша – ,,З весілля” – складається з двох частин. Художник презентує нам гурт людей, що сидять на возі в народному одязі. Попереду візник, що поганяє пару коней. Друга композиція – ,,Щасливе дитинство” – зображує коника з дітьми, що сидять верхи, та дідуся з піднятою рукою, який з ними прощається. Людські фігурки в гуцульському одязі подані в русі. Вони розписані традиційними для гуцульського розпису кольорами – зеленим, брунатним. У колекції є й декоративні настінні тарелі: ,,Музики” та ,,Кераміки”, а також ґердани з традиційним гуцульським розписом. Митець зберігає у своїх творах народний колорит, самобутність художніх традицій та надає їм характерного гумористичного забарвлення”.
Гуцульська кераміка представлена і в Чуваському художньому музеї саме твором буковинського митця Б. Шебрякова “Більярд” і знайомить з характерними рисами українського народного мистецтва.

Борис Шебряков. Більярд. 1977 р.
Чуваський художній музей

Пам’ять про творчість Бориса Шебрякова живе у його мистецькій спадщині, спілкування з якою є можливістю простежити шлях пошуків митця і зрозуміти логіку розвитку його світотворення та дійти висновку, що твори художника — не результат осягнення істини, а процес його роздумів про життя та мистецтво.
Належить зазначити важливий принцип Бориса Шебрякова у ставленні до дійсності: самоцінність природи для нього була очевидною. Але вже власний досвід підказував, що ключ до створення художнього образу — у гармонії двох засад: вірності натурі і пластичного судження про неї.

Замість епілогу: пам’ять, яка живе у душах
Існує впевненість, що яскраві особистості залишають по собі пам’ять, яка живить душі багатьох людей. Принагідно – показовий спогад колишньої студентки Івано-Франківського педагогічного інституту ім. В Стефаника чернівецької художниці членкині Національної спілки художників України Марини Рибачук:
“Мені пощастило під час навчання на художньо-графічному факультеті потрапити в групу, де живопис викладав Борис Володимирович Шебряков! Його настановами користуюсь в роботі все життя. Одна з них – відчуття «Великого освітлення”. Про нього він казав так: “Освітлення має відчуватись в картині цілком і в кожній крапці окремо. «Велике світло» і в Академії мистецтв, «велике світло» і у вас тут на художньо-графічному факультеті – воно теж саме. Так що працюйте, і будуть з вас люди. А живопис – це таїна, яку треба розкривати для себе все життя”.
Світла пам‘ять Учителю!”.

Борис Шебряков. Старе місто. 1955 р.

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, членкиня Національної Спілки художників України

Запис Образність живопису Бориса Шебрякова спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Невідоме стає відомим або Мистецький детектив
“Музей і місто” — це важлива тема розмови про наше життя. І в ньому музеї посідають особливе місце. Та й сама назва “музей” походить від грецького слова “museion”, що означає “храм муз”. Дійсно, музей — це своєрідне царство предметів, де їх доглядають і захищають від знищення. Це місце, де їх описують і проводять наукові дослідження і, звичайно, експонують для широкого кола відвідувачів. Адже кожний музей вибудовує особливі стосунки з мешканцями міста та його гостями, розповідаючи про постійні та виставкові експозиції.
Відомо, що музеї не існують без своїх колекцій, на основі яких художні музеї зокрема і відтворюють, і практично творять історію художніх процесів.
Кожний мистецький твір має власну історію походження: місце й час створення та автора. Відтак дослідження музейних експонатів є одною з найважливішою й відповідальною роботою музейних науковців, результатами якої є, приміром, встановлення імені автора, часу та обставин створення експоната тощо.
У Чернівецькому художньому музеї одним з таких музейних предметів є пейзаж Рудольфа Водічки, під назвою “Вітряний день”.
Належить зауважити, що авторською назвою твору є “Nahendes Wetter” (“Наближення грози’). Її зазначено на підрамнику в пору його створення і яка інформує про те, що насувається зміна погоди.
Цей пейзаж 1989 року передав музею Чернівецький краєзнавчий музей. На момент передачі твору відомості про автора і його твір були відсутні.
Надійшов час, і тепер у результаті дослідження пані Дугаєвої відкривається уточнена інформація про твір разом з низкою фактів про життя і творчість митця.

Біографію митця повертають періодичні видання
Австрійський академічний художник Рудольф Водічка, Rudolf Vodicka (Rudolf Vodička) народився і проживав у Відні (1879 р., 25 червня-1924 р., 20 січня). Згідно з адресною книгою його помешкання було на Schottenfeldgasse 9. Ця ж адреса вказана і на звороті експоната Чернівецького художнього музею.

Австрійський академічний художник Рудольф Водічка. 1879-1924. Фото 1901 року.

Життя Рудольфа Водічки раптово обірвалося в молодому віці. Похований він на Центральному кладовищі у Відні.
Основні біографічні дані про митця коротко зазначені в “Allgemeines Künstlerlexikon. Bio-bibliographischer Index A-Z”, т. 10 (Мюнхен. 1999-2000).
Але наразі саме австрійські періодичні видання того часу містять для нас цінну інформацію, яка дає уявлення про характер творчості митця. Її джерелом є публікації про мистецькі виставки австрійських митців початку XX ст., в яких знаходимо ім’я Рудольфа Водічки. Молодий митець не був метром першого ряду тогочасної образотворчості, але мав незмінну репутацію талановитого перспективного пейзажиста. Його творчість вирізняли академічні традиції і водночас він був чутливим до нової стилістики мистецтва кінця ХIХ – початку ХХ століття.
Цінним для нас є те, що оглядачі виставок часто наводили не лише назви його творів, але й вказували їхні характерні риси та художні особливості. А з нечисленними репродукціями його творів маємо можливість ознайомитись на сайтах сучасних мистецьких аукціонів, на яких і дотепер продаються твори Водічки, що є рідкісним джерелом знайомства з роботами художника.
Отже, повертаючись до твору Рудольфа Водічки, який експонується в нашому Художньому музеї, належить зауважити, що митець у своїй пейзажній творчості неодноразово звертався до мотиву з деревами, милуючись примхливим візерунком крон струнких тополь або вузлуватими вербами. А зображення хмар було одним із його улюблених.
Пейзаж Рудольфа Водічки “Наближення грози” експонувався 1920 року у Відні на виставці Асоціації “Albrecht-Dürer-Bund” разом з трьома іншими роботами. За висловом автора публікації про виставку “твори Водічки отримали схвальне визнання: малюнок «Дюрнштайн» чудовий, як і дві досить гарні картини із зображенням хмар, а крупноформатний твір «Наближення грози» мені видається дещо холодним за тональністю.” (“Reichspost” за 21 квітня 1920 року).


Рудольф Водічка (1879-1924).