Залюбленість у гаптування в цієї милої красивої жінки з сильним чудовим голосом ще, так би мовити, з діда-прадіда. Саме вона стала п’ятою гостею – після чернівчанок Олени Чайки і Галини Дженикай, Марії Калинюк із Стрілецького Кута та легенди буковинської вишивки Михайла Покиданця – виставки «Вишиване відродження» Лариси Канюк, лауреатки обласної мистецької премії ім. Георгія Гараса за збереження, відродження і розвиток народного мистецтва, яка завершується цього тижня.
Єдиний “недолік” цього прекрасного дійства полягає в тому, що гості приносять із собою до Художнього музею свою колекцію, демонструють її, розповідають про особливості своєї роботи, а відтак забирають роботи додому. Тож побачити їх можуть тільки ті, хто в даний момент прийшов до музею на зустріч із гостею «Вишиваного відродження». І це дуже шкода, бо дивитися і бачити (переконайтеся з блідої копії витворів майстрині – фотографій самі) було на що: навіть у науковиці музею Лариси Курущак, організаторки цього заходу, прохопилося, що на своєму віку бачила багато вишитих сорочок, але такі – вперше.
Ця горбатка двостороння.
Серед унікальних і неймовірно красивих буковинських національних одностроїв, представлених у колекції колишньої директорки Тисівецького будинку культури та керівниці відомого гурту «Тисівчанка» Вікторії Вончі, є вишиті сорочки, яким по 90-100 років. В одній із таких стояла під вінцем з Костянтином Вончею її мама – юна Веронія Єреміца.
Вишивати ж Вікторія почала з раннього дитинства, коли пасла ягнят. А була вона останньою – сьомою дитиною у багатодітній родині Єреміц, де зростали двоє хлопців і п’ятеро дівчат. Отож із малку не випускає голки з рук. Нині родинну справу продовжує одна із її двох доньок Наталя Вонча-Боднарюк. Можливо, й хтось із трьох онуків у майбутньому захопиться гаптуванням. Поки ж іще старша 17-річна онука, студентка педагогічного коледжу, перейняла в бабусі гарний голос і любов до співу й танців.
– Святкове вбрання ми вдягали тільки двічі на рік – на Паску та на Коляду, – згадує Вікторія Костянтинівна. – І в кожній сім’ї, де були дівчата, обов’язково вишивалося зестря, тобто придане – 6 великих чехлів на подушки і 2 – маленьких. А старостів перев’язували вишитими рушниками, їх треба було мати два, – продовжуючи розповідь, майстриня демонструвала ці роботи, відкриваючи свої секрети укладання кольорів та відповідаючи на запитання присутніх. Таким чином відбувся своєрідний майстер-клас.
Цей однострій знавці та любителі з-за кордону купують за 2-2,5 тисячі доларів.
Вікторія Вонча завершила презентацію унікальної колекції чудовою піснею “Буковино, ти зелена, ляно”.
…Одного разу під час свята виходу на полонину високі київські гості, побачивши сорочки та горбатки, вишиті Вікторією Вончою, сказали, звертаючись до сільського голови: «А чому така краса не представлена у Києві?!». Тож і мені спало на думку: а чому такі унікальні народні вироби в авторському виконанні не представлені у фондах Чернівецького художнього музеї? І з питання риторичного воно може стати питанням відкритим, чи не так?…
Людмила Чередарик, «Версії»
P.S. Гостя, яка завтра, 5 травня, о 15.00 завершить міні марафон «Вишиваного відродження Буковини» вирізняється з-поміж інших тим, що належить до молодшого покоління гаптувальниць. Її захоплення – вишивка бісером. А загалом Валерія Пепеля, яку багато хто знає як журналістку Лєру Ясницьку, – людина талановита і непересічна. Її роботи – це щось зовсім новеньке, несподіване і не традиційне… Одне слово, інтрига є, чекаємо на вас у Художньому музеї.
А на охочих іще чекають серветки, на яких треба вишити для наших воїнів символи-обереги, після чого вони поїдуть на фронт.
