Музейні експедиції початку 1990-років – спогади тодішньої директорки Чернівецького художнього музею Тетяни Дугаєвої.
Перші два роки життя новоствореного Чернівецького художнього музею минули у приміщенні Свято-Духівського кафедрального собору, зачиненого для віруючих у 60-х роках минулого століття. Свою першу експозицію наш музей відкрив 1988 року. Її складали твори образотворчого та народного мистецтва, які надійшли до нас із фондів обласного Чернівецького краєзнавчого музею.
То був короткий епізод у житті Художнього музею. Коли ж настав час повернення храмів церквам, ми отримали приміщення колишнього міськкому КПУ. Щоправда, лише його частину на другому та третьому поверхах, що чимдалі створює відчутний дефіцит площі, вкрай необхідної музейній установі. Відтак, із 1991 року Чернівецький обласний художній музей розміщений на Центральній площі, 10.
Ця коротка довідка є вступом до розповіді про важливий етап у житті музею — періоду плідної експедиційної роботи, результатом якої стало утворення цінної колекції творів буковинського сакрального мистецтва, нині розміщеної у кількох експозиційних залах.
Таким чином, від перших днів головним завданням музею було формування колекції та створення постійної експозиції мистецтва Північної Буковини. Щоби відтворити ті перші кроки, звернулась ідо підготовчих матеріалів для тексту доповіді на республіканській конференції, що відбулася 1993 року в Київській Лаврі.
Перші розвідки, цікаві знахідки…
Зрозуміло, що історія українського мистецтва не може бути повною без давнього мистецтва на терені Північної Буковини. Культурні й мистецькі процеси тут мають самобутній, нерідко унікальний та своєрідний характер у силу особливих історичних умов розвитку краю, а також географічного розташування.
Оригінальні та цікаві форми мистецтва були предметом дослідження і дали свої результати. Натомість тільки поодинокі твори з Буковини увійшли у науковий обіг. Усвідомлення недослідженості мистецьких процесів на Буковині надавав особливої актуальності результатам наукових розвідок, новим надходженням Чернівецького художнього музею, який переживав роки становлення. Важливим джерелом формування його колекції стали експедиційні матеріали. Усвідомлення цього й невгамовний потяг нас, музейників, до пошуку та збереження давніх пам’яток, спонукали до звитяжної роботи.
Перші розвідки, цікаві знахідки справляли захоплююче відчуття дотику до унікального матеріалу. Планомірне обстеження районів області розпочалося 1990-го року. То була пора нашої експедиційної роботи. Мандри музейників передбачали планомірне обстеження окремих регіонів області. Результатами стали безцінні колекції буковинських вишитих сорочок, тканих килимів, різьбленого дерева, а також розмаїття вартісних буковинських писанок. Це був час знахідок і початку закладання наших орнаментальних скарбів, які склали унікальну експозицію, що знайомить з художніми особливостями буковинського орнаменту.
Водночас на дзвіницях, на хорах і горищах храмів ми знаходили речі, які давно вийшли з церковного вжитку й стали непридатними для богослужіння. За домовленістю та зі згоди священників або старостів ці речі були передані до музею. Щоправда, цьому допомагали переконливе й довірче спілкування.
Майже кожної поїздки вдавалося виявляти цікаві пам’ятки та здобути для музею часом унікальні зразки іконопису та культових предметів (залишки риз, свічників, окремих фрагментів, різьблених деталей іконостасів тощо). Слід зауважити, що майже всі пам’ятки були у поганому стані, часом напівзруйновані. Тож привезені пам’ятки потребували термінових консерваційних заходів і невідкладного реставраційного втручання.
Досвід переконав, що у чинних церквах необхідно брати на облік з обов’язковою фотофіксацією всі твори, що мають художню й історичну цінність та обов’язково включати їх у науковий обіг. Ми усвідомлювали, що експедиційну роботу слід якнайшвидше продовжити. Час діяв проти нас – на мистецькі пам’ятки чекала нова хвиля руйнації. Якщо за радянських часів їх нищили разом із храмами, то тепер руйнували у процесі відновлення церков.
Тому ми ретельно планували експедиції, складаючи списки підготованих маршрутів.
Спогади про ці творчі мандрівки досі переповнюють щасливими й бентежними почуттями…
Про ці незабутні події та пригоди сьогодні нагадує чимало творів буковинського релігійного мистецтва в експозиції нашого Художнього музею.
…Пригадується чимало цікавого. Їздили ми музейним автобусом (у той час музей ще мав власний автобус), але часом і рейсовими маршрутами.
Одним з численних цінних здобутків — теперішня окраса експозиції “Архангел Гавриїл” XIX ст. (с. Атаки Хотинського р-ну). Свого часу цей чудовий твір прикрашав дияконські (бічні) двері іконостаса. Ті двері з набитим на них полотном ми знайшли на горищі церкви під купою мотлоху та непотребу. Багаторічний шар порохів і павутиння не дозволяли відразу розпізнати зображення. Суттєво обтріпане, особливо вздовж країв, полотно було прибито великими цвяхами до скріплених поперечними планками дошок. Розмір дверей та їхня вага були надто відчутними: нам нелегко було їх підняти й розвернути у низькому і тісному приміщенні горища. Але хотілося швидше побачити, яке ж там зображення! Легенько розчистивши у куточку, ми зрозуміли, що на нас чекає неабияка радість! Ще більше схвилювала нас згода панотця передати нашому музею ці колишні двері!
Тепер у музейних залах поруч з твором “Архангел Гавриїл” є чимало інших відреставрованих унікальних пам’яток буковинського релігійного мистецтва таких, як “Св. Василій” та “Богоматір з немовлям” (с. Давидени Сторожинецького р-ну), а також “Св. Миколай”, “Бичування Христа”, “Несіння хреста” (Садгора), пам’ятки празничного ряду (с. Лужани Кіцманського р-ну), низка винятково своєрідних образів (хутір Шпетки Путильського району).
Музей пишається рідкісними страшносудними іконами. Однією з таких перлин буковинського іконопису є віднайдена на дзвіниці поблизу Усть-Путили грандіозна композиція розміром понад 4,5 метри. Понівечена часом і складними обставинами пам’ятка потрапила до наших рук буквально з небуття: вона звисала над сходами високої дзвіниці сірим обтріпаним полотнищем без підрамника, немов кількаметрове вітрило …
Майже всі ікони надійшли в тяжкому стані та з пізнішими поновленнями зображення (записами). Тому першочерговим заходом була консервація пам’яток. Далі проводились реставраційні заходи. Відтак, розкриття оригінального живопису, наукове дослідження, атрибуція уможливлювали їхнє експонування та введення до наукового обігу.
До реставрації були залучені спеціалісти Києва, Харкова, Львова. Але найбільші турботи й клопоти дісталися музейному художнику-реставратору І категорії станкового олійного живопису Володимиру Краснову, який рік за роком, крок за кроком рятував і повертав життя приреченим на загибель унікальним творам буковинського сакрального мистецтва. Тепер цими мистецькими творами милуються відвідувачі постійної музейної експозиції.
Продовження реставраційних заходів потребує ще одна частина майбутніх експонатів, які прибули з експедицій.
Серед пам’яток нашої колекції є особлива група — хоругви
Ми зібрали чимало тих цінних сакральних творів. Надзвичайно складно було визначити першочерговість заходів задля їхнього збереження. Адже практично всі хоругви вже були значно пошкоджені та потребували порятунку. Але навіть у такому пошарпаному вигляді вони справляють сильне враження. Збереглося їх порівняно не багато, оскільки їхній час життя нетривалий (бодай кілька років). Хоругви не перебувають у храмі постійно: їх виносять просто неба у різну погоду та у різні пори року під час процесій. Тому вони надто швидко руйнувались, обтріпувались та виходили з ужитку. Знайдені на дзвіницях і на горищах храмів, хоругви були забруднені, значно пошкоджені – з утратою шару фарби та пірваними полотнами. Часто зображення ледь вгадувалося під шаром пилу та бруду або ж було вирізане й змонтоване на іншу тканину.
Практично всі привезені образи, а також хоругви потребували порятунку та рук реставраторів. Але варто зауважити, що для такого об’єму реставрації у штаті нашого музею був лише один реставратор живопису. Втім, Володимир Красно⬬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬ зробив неймовірне — він здійснив першочергову консервацію численних пам’яток буковинського релігійного мистецтва, врятувавши їх від знищення. Та водночас своєї черги вже власне на реставрацію, завданням якої є зняття пізніх підмальовок, очищення від забруднень тощо, чекало ще чимало хоругв. Такі відновлювальні роботи — довготривалий процес підвищеної складності.
Хоругва — полотнище з двостороннім живописом без підрамника. Вона вважається священним знаменом, яке кріпиться на держаку (древку) та поперечних планках з трьома фестонами по нижньому краю. Хоругва (від монгольського “оронго” знак, знамено) була у давнину військовим стягом, а згодом стала атрибутом церковних хресних ходів на Великдень, Богоявлення, престольних свят, похорон, а також у часи стихійних лих. 3 ХІ ст. на знаменах з’явились зображення хреста, Ісуса Христа та святих. Такими є загальні відомості про хоругви.
Проте наші експедиційні знахідки дають можливість розширити уявлення про хоругви, які слід віднести до одного з найцікавіших явищ українського іконопису ХУІІІ-ХІХ ст.
Хочу розповісти про перші спроби систематизувати цей матеріал, прослідкувати еволюцію художнього образу та орнаментики в хоругвах різного часу (XVII-XX ст.). Це стосується і пам’яток народного малярства. Подальша наукова атрибуція триває. Вона передбачає визначення авторства, місця створення, датування тощо та вимагає точних даних, як от архівних та документальних фактів, порівняльних матеріалів і аналогій, а також здійснення подальших реставраційних заходів.
Наші хоругви походять з кількох районів краю: Сторожинецького, Путильського, Хотинського, Кіцманського, Новоселицького.
Маємо хоругви з різноманітною іконографією і відтвореннями вигляду різних святих. Серед буковинських пам’яток поширеними є зображення Св. Іоана Сучавського, Св. Варвари, Св. Миколая, Св. Георгія. Є також сюжетні композиції: “Благовіщення”, “Успіння Богородиці”, “Різдво Христове” тощо. Для хоругов типовою є монументальна одно-фігурна композиція (часто — це півфігура у повен зріст). Зображення розміщено у середнику фронтально. Поле хоругви та фестони декоровані рослинним або квітковим орнаментом. На пізніх хоругвах (ХІХ-ХХ ст. ст.) — геометризована орнаментальна смуга або виноградні грона та гілочки з листям. Часом — це творчо вирішені пишні галузки стилізованих або реалістично трактованих квітів, які гармонійно узгоджені з основною композицією. Поширеним був і звичайний трафарет.
Цікавим вирішенням вирізняється зображення покровителя моряків і рибалок Св. Миколая Чудотворця. На наших хоругвах його зображено в середнику з морським пейзажем і човнами.
Є чимало композицій, творчо збагачених деталями з художньо прописаними пейзажами. Подекуди фрагменти цих композицій свідчать про мистецький хист талановитих авторів. Найбільш цінним є ті, що мають деталі зі стилістичними проявами та ознаками часу створення пам’яток та почерком іконописців окремої майстерні або
групи..
Найбільшу увагу привертають своєрідно схематизовані, пластично виразно трактовані композиції. Серед них вирізняється хоругва “Різдво Христове”/ “Коронування Марії”.
За стилістикою — це народний примітив у дусі хатніх образів із розгорнутою композицією. У кутах полотна євангелісти з атрибутами (орел, до речі, біля Іоана дуже скидається на чорно-білого лелеку). Сцена Різдва Христового зліва: біля стійла Йосиф, Марія з немовлям, справа — пастухи з вівцями та три царі з дарами. Поруч маленька сільська хата та фрагмент башти-храму.
З церковних знамен чимало збережених пам’яток належить до народної течії іконопису. Їхньою характерною особливістю є лаконізм художнього вислову (виразною ритмікою ліній, яскравим колоритом, творчою інтерпретацією орнаменту тощо).
Вражають постаті царів у коронах з козацькими вусами у широких шароварах з шаблею на боці. Тут яскраво виражені риси народної інтерпретації сюжету: безпосередність манери, спрощене декоративно-площинне трактування.
У “Коронуванні Марії” — постаті Бога-сина та Бога-Отця закомпоновані цілофігурно з прикметною деталлю: вони стоять на головах серафимів.
Експансивною й виразною є живописна манера. Тут особливої декоративної краси набуває червоно-синя гама з активними ритмами чорних контурних обвідок та темних смуг, які моделюють одяг.
В іконографії Богородиці часто зустрічаємо мотиви “Богородиці з дитям”, “Одигітрії”. Рідкісним є мотив “Успіння”.
Хоругву “Успіння Богородиці” / Благовіщення” (с. Топорівці Новоселицького р-ну) ймовірно можна віднести до к. ХУІІІ ст.(?) – початку ХІХ ст. Плавні, водночас динамічні контури, витончений колорит, живописне моделювання характерних рис ликів, трактування бганок, декоративності декору на полях свідчать про те, що народний майстер творив в епоху бароко.
Творчими інтерпретаціями вирізняється іконографія святих воїнів Георгія Змієборця та Іоана Сучавського.
Св. Іоанн Новий (Сучавський) / Житіє (Страсті) Іоана Богослова
Серед наших хоругов є чудова двоподільна багатофігурна композиція з розгорнутим сюжетом, жанровими сценами (Сторожинецький район. ХІХ-ХХ ст.). Вгорі зображена фігура Мойсея зі скрижалями та поруч справа — “Богоявлення” (?). Унизу — “Усікновення”. Складно скласти уявлення про композицію через стан, в якому вона перебуває. Осипання шару фарби та істотне забруднення значно ускладнюють прочитання зображень багатофігурної композиції. Через це губиться можливість відчути манеру і почерк автора твору до розчищення його поверхні та інших реставраційних кроків. Але ці враження та уточнення можна буде отримати після роботи реставратора. Втім, і тепер деякі фрагменти вражають як манерою зображення, так і детальною оповідністю.
Окремі хоругви мають дату створення.
Наприклад, композиція хоругви “Коронування Марії / Св. Іоан Новий Сучавський” позначена 1888 роком. Дарчий напис і рік проставлені на хоругві ”Св. Георгій Змієборець / Новозавітна Трійця”: “Пожертва Георге та Настасії Гречіца з Коменешть, 1939” (збережено правопис оригіналу).
Хоругва “Св. Миколай” створена 1892 року.
Такі зображення, як на хоругві “Св. Василій / Св. Анна (?)” з с. Атаки Хотинського р-ну належать до іншої групи пам’яток, які об’єднують певні прийоми письма: це i об’ємне світло-тіньове моделювання лику та рук, i темна карнація лику, що виконана темною вохрою з підрум’янком. На полях — яскраві з тонким відчуттям ритміки та композиції — квіти, які скомпоновані із зірками.
Здається, що композиції деяких хоругв мають портретний характер, на яких зображення наділені індивідуальними портретними рисами та виконані рукою одного автора.
Серед експедиційних надходжень є хоругви, що датуються кінцем ХІХ ст., а також є, зазвичай, і твори ХХ ст.
Необхідно підкреслити, що з-поміж пам’яток пізнього часу більшість хоругв ремісничої роботи, які не вирізняються мистецьким рівнем виконання. Втім, це також засвідчує певний стан іконописання цього періоду. Але це загальне твердження не виключає створення композицій з творчим трактуванням сюжету. Йдеться, наприклад, про музейну хоругву “Св. Михаїл / Св. Воїн-мученик”.
Атрибутами зображень Святого Воїна (Легіоніста) є пальмова гілка мученика та ворон у вигляді диявола. Іконографія з круком нагадує людям про те, що не варто відкладати на завтра те, що приведе до порятунку.
Належить звернути увагу й на те, що збережені пам’ятки, які виконані професійними малярами, вирізняються відчутними стильовими впливами: вправним малюнком і побудовою композиції, використанням тонових градацій, просторовістю та характерними ракурсами тощо.
Отже, перші знахідки давніх пам’яток українського іконопису на Буковині (образів та хоругв, зокрема) засвідчують високий рівень мистецької культури Буковини. Ці твори представляють гострий інтерес і значно розширюють наші уявлення та відомості про характер творчості українських майстрів.
Відтак, буковинський живопис безсумнівно істотно доповнює загальну характеристику мистецької культури України.
Дане дослідження носить ознайомчий та інформаційний характер, передбачаючи введення до наукового обігу значної кількості маловідомих та раніше не публікованих українських хоругв. Адже вони, без перебільшення, мають істотну історичну та музейну цінність. Тож
перед науковцями Чернівецького художнього музею стоїть невідкладне завдання: систематизувати церковні хоругви за стилістикою малярства, уточнити та аргументувати їхнє датування, виділити характерні риси українських хоругв, вирізнити основні типи та окреслити їхні художні й іконографічні особливості. І роль реставратора залишається першочерговою, саме його рука продовжить життя унікальним історичним і мистецьким пам’ятникам, якими є хоругви. Та які, на жаль, досі чекають на кращу долю у фондах музею.
Тетяна Дугаєва, мистецтвознавиця, членкиня Національної Спілки художників України
Інтернет-сторінка пані Дугаєвої:
https://sites.google.com/view/tdugaeva
Текст доповіді на науково-практичній конференції «Українська культура спадщина XVII-XIX ст.». 1993. Київ, «Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник».
Т. Дугаєва «Народні образи та хоругви. З нових надходжень Чернівецького художнього музею.» https://drive.google.com/file/d/16Eb_Gqr1WVEpay4dOLNYb_bcDj25UA1w/view
