Уже вкотре дивує нас своїми знахідками та дослідженнями колишня чернівчанка, екс-директорка Чернівецького художнього музею, мистецтвознавиця, членкиня Національної спілки художників України Тетяна Дугаєва. Наразі інтернет, світові архіви, старі журнали та газети стали її своєрідним робочим простором. Завдяки «детективним» мистецьким історіям, із якими вона знайомить читачів понад два десятиліття, шанувальники мистецтва та прихильники Чернівців дізналися, що наше місто є не тільки осередком походження найталановитіших співаків України та світу, а й батьківщиною кількох десятків особистостей – художників, архітекторів, чия творчість стала окрасою європейських столиць та різних штатів Америки.
Сьогоднішній «мистецький детектив» присвячений австрійському художнику Теодору Маєргоферу, двом чернівецьким бургомістрам і автору державного гімну України. Як пов’язані між собою ці особистості? Дізнавайтеся…
Читаючи старі газети
Неочікуване знайомство з графічними портретами знаних чернівчан відбулося завдяки чернівецькому часопису майже 140-річної давності, який оприлюднив рідкісні портрети двох бургомістрів міста тієї пори. Йдеться про газету «Czernowitzer Gemeinde-Bote» періоду 1882-1885 років. Серед 13 чисел за 1885 рік у мережі знайшла два випуски з редакційними статтями та портретами очільників Чернівців Антона Кохановського та Вільгельма Клімеша. Це практично перші їхні зображення, що нам нині відомі.
Репродукції цих портретних творів становлять чималий інтерес.
Важливо, що портрети мають авторські підписи. Та через невиразність типографського друку підпис автора відтворений нерозбірливо. У текстах же ім’я художника не вказується.
Утім, робота з визначення імені автора дала результат, і проблему атрибуції було вирішено. Саме це й надало можливість познайомитися і з творчістю митця й скласти уявлення про його мистецький почерк.
Автором портретів двох мерів Чернівців другої половини ХІХ століття був доволі відомий тоді австрійський художник Теодор Маєргофер.
Часопис «Czernowitzer Gemeinde-Bote» за 10 травня 1885 року розмістив на першій сторінці статтю про Антона Кохановського, яка розпочиналася словами:
| «На жаль, кількість тих шляхетних людей, які, великодушно нехтуючи власними інтересами, віддають усю свою енергію добробуту своєї країни, не така вже й велика. Ми пишаємося тим, що… на Буковині є людина, яка невтомно зосереджується на збільшенні добробуту та успішному розвитку своєї батьківщини, а особливо свого рідного міста Чернівці. Цією людиною, гордістю Чернівців, є Антон лицар Кохановський, який був депутатом муніципальної ради 20 років.
…Мешканці Чернівців ніколи не забудуть успішних зусиль Кохановського для розвитку столиці краю, а його корисна діяльність як бургомістра була відзначена найвищими нагородами: орденами Франца Йозефа Залізної Корони III ступеня, а вже в липні 1875 року — Залізної Корони II ступеня. Справді, рідко коли гідна визнання служба, була вшанована таким значним чином». |
 |
Далі автор підкреслює, що «значна частина населення Чернівців визнала зусилля мера, скеровані на добробут міста. …Такі люди, як Антон Кохановський, окрім доброї волі та найчистішої цілісності характеру, мають також мужність і здібності працювати на громадській ниві на благо своєї Батьківщини». Це є надто рідкісним явищем, коли людина «отримує вдячність співгромадян і заслуговує звання справжнього почесного громадянина».
Нагадаємо, що ця стаття опублікована 1885 року. Перед тим Антон Кохановський кілька років поспіль перебував на посаді крайового старости, склавши з себе обов’язки бургомістра.
Уславлений мер, який очолював Чернівці загалом протягом 26 років і зажив слави дбайливого «батька міста», виглядав тоді саме таким, яким ми бачимо його на літографії Теодора Маєргофера.
Теодор Маєргофер. Антон Кохановський.
Літографія. «Czernowitzer Gemeinde-Bote», 1885, №10
А 8 березня 1885 року «Czernowitzer Gemeinde-Bote» оприлюднила матеріал, присвячений урочистій церемонії з нагоди повторного обрання бургомістром Чернівців Вільгельма Клімеша, який був очільником міста протягом 1881-1887 років.
Вітав його буковинський крайовий президент Ієронім Алесані «під гуркіт гарматних пострілів у святковій атмосфері ратуші, яку було прикрашено імператорським орлом і міським гербом, прапорами та ялиновими гілками. На церемонії зібралося багато чиновників магістрату і муніципальних радників».
“Czernowitzer Gemeinde-Bote” за 8 березня 1885 року
Ця ж газета надала також унікальну можливість побачити ймовірний портрет бургомістра Чернівців Вільгельма Клімеша. Зазначимо, що художник Теодор Маєргофер вправно володів умінням передавати портретну подібність. Отже, він залишив нам документальне зображення тогочасної зовнішності Вільгельма Клімеша.
Теодор Маєргофер. Вільгельм Клімеш. Літографія. «Czernowitzer Gemeinde-Bote», 1885, 8 березня
Теодор Маєргофер – творець портрета автора державного гімну України
У контексті знайомства з представницькими зображеннями двох мерів Чернівців видався несподіваним факт, що Теодор Маєргофер є автором графічного портрета українського композитора Михайла Вербицького, автора написаної 1863 року музики Державного гімну України «Ще не вмерла Україна».
Австрійський портретист переконливо підтвердив свій талант цим мистецьким і водночас рідкісним за цінністю культурно-історичним твором – графічним зображенням Михайла Вербицького, українського композитора, священника Української греко-католицької церкви.
Привертає увагу деталь твору, яку пояснює музикознавець, доктор мистецтвознавства, професор Богдан Сюта: «У моєму архіві досі зберігається відретушоване фото з єдиного достовірного портрета отця Михайла Вербицього, яке готувалося для друку у першому томі академічної «Історії української музики»: на ньому виразно видно спроби ретушера перетворити білий комірець священицької реверенди Вербицького на якусь подобу вишиванки, яку тоді історичним діячам ідеологи вже «дозволяли носити». (Богдан Сюта. Симфонії Михайла Вербицького: видано вперше. Український інтернет-журнал «Музика». 2019, 4 липня. Реверенда – ряса, Т. Д.).
Теодор Маєргофер. Михайло Вербицький – український композитор, автор музики Державного Гімну «Ще не вмерла Україна». Фото з літографії. Друга половина ХІХ століття. Фонди Національного музею історії України
Михайло Вербицький (1815, Явірник-Руський, Сяноцький округ – 1870, Млин, Підкарпатське воєводство). Фото. 1860-ті роки.
Фонди Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.
Місце народження композитора – австрійське село Явірник Руський поблизу Перемишля (нині Польща). З дитинства Михайло був знайомий із музикою: співав у хорі греко-католицького кафедрального собору (альт), навчався у школі відомого чеського музиканта А.Нанке та у студіях філософії й теології у Перемишлі та Львові. Тогочасний Перемишль був осередком музичної культури.
У біографії Михайла Вербицького є прикметний факт зв’язку з Чернівцями, точніше з другом-чернівчанином – композитором і хоровим диригентом Іваном Хризостомом Сінкевичем (1814-1889), який був родом з села неподалік Перемишля. Там він навчався у школі й співав разом з Михайлом Вербицьким у хорі хлопчиків в греко-католицькому соборі Перемишля. Хлопчики-хористи потоваришували й разом відвідували музичну школу, де навчалися хорового співу, теорії музики та грі на різних інструментах. Разом з батьками Іван Сінкевич переїжджає до Чернівців, де закінчує гімназію. Згодом він організував хор у греко-католицькій церкві, учасником якого був і молодий Антон Кохановський (тенор-сопрано), майбутній бургомістр Чернівців. Пізніше друзі Михайло Вербицький та Іван Сінкевич навчалися у Львівській духовній семінарії. Обидва грали на гітарі. Згодом Михайло Вербицький став гітаристом-віртуозом. Їхня дружба тривала роками. Відомо, що І. Сінкевич допомагав М. Вербицькому, коли той потерпав у фінансовій скруті й коли «на його столі часто не було нічого, крім яблук». А пізніше І. Сінкевич написав літературний твір «Начало нотного пінія в Галицкой Руси (Воспоминанія старого священника)», присвятивши розділ своєму славнозвісному товаришеві М. Вербицькому.
Завдяки таланту та успішному навчанню, Михайло Вербицький почав створювати музику високого художнього рівня, яку вирізняла майстерність композиторського письма, і згодом став яскравим представником «перемишльської композиторської школи».
Михайло Вербицький написав десятки симфоній, багато опер та іншої вокальної та хорової музики. В його доробку церковна музика, велика кількість увертюр і полонезів для оркестру, а також оперети. Прикметно, що його музичні комедії з народного життя вабили весняними коломийковими ритмами та народними мелодіями. Популярними були оперети “Підгужани”, “Верховинці”, хорова пісня “Верховино, зоре, ти наша”.
(Окремі біографічні факти наведені за публікаціями: Natalja Samotos. “Oesterreichisches Musiklexikon“, Olga Popowicz “Pieśń solowa w twórczości Mychajły Werbyckiego”, Орест Пушик “Священник Іван-Хризостом Сінкевич”. Автор останньої публікації був праправнуком І.Сінкевича по лінії його сина Кіпріана).
Музичні твори композитора були широко відомі у Відні та інших австрійських містах. Про це дізнаємося з повідомлень тогочасної преси.
Виконували твори Вербицького і в Чернівцях. Наприклад, «Bukowinaer Rundschau» від 29 березня 1890 року повідомляла про те, що на урочистому вшануванні пам’яті національних поетів Шевченка, Шашкевича та Федьковича звучала музика Михайла Вербицького у виконанні великого чоловічого хору «Козацький привіт».
Віденські газети упродовж багатьох років інформували читачів про те, що духовні твори Михайла Вербицького постійно звучали в греко-католицькій церкві Відня. Наприклад, у газеті «Reichspost» за 15 липня 1894 року читаємо повідомлення: «У церкві Святої Варвари звучатиме «Меса» Вербицького у виконанні хору». 15 квітня 1899 року газета «Neues Wiener Journal» повідомляла про виконання «Літургії св. Василія Великого ля і мі-бемоль мажор» Вербіцького-Садовського.
Природно, що на широку відомість композитора, який писав як церковну музику, так і твори світського характеру, відгукнувся австрійський портретист Теодор Маєргофер.
Митець, який зберіг для нас історію
Теодор Майєргофер (Theodor Mayerhofer, 1855-1941)
Віденський рисувальник і літограф, живописець та ілюстратор Теодор Майєргофер закінчив Віденську академію образотворчого мистецтва, де був учнем відомого портретиста та жанрового художника Едуарда фон Енгерта.
Згодом він зажив слави модного столичного портретиста і був популярним у колах віденських аристократів, музикантів і літераторів. Часом звертався й до пейзажного жанру. В його доробку зустрічаються й міські краєвиди. Митець ілюстрував газету «Wiener Salonblatt». Інші численні столичні видання та провінційні газети також активно публікували його твори. Малюнки Майєргофера, особливо портрети імператорської сім’ї та членів багатьох дворянських домів, були одними з найкращих свого часу. Щоразу оглядачі мистецтва зауважували, що твори митця вирізняють «виняткова ретельність та майстерність як у композиції, так й у виконанні» («Deutsche Musik-Zeitung». 1886, випуск 41). У творчості він був напрочуд активним і плідним.
Після 1918 року ім’я художника поступово стає менш популярним, а згодом – і призабутим.
А для нас графік Теодор Маєргофер насамперед є митцем, який вписав своє ім’я в історію України та Чернівців.
Репродукції творів Теодора Маєргофера. Вибране.
Сестра і брат. 1914. Хорватський священник Йозеф Маріч.
Полотно, олія. 1914. Літографія. 1885.
Австрійська актриса Катаріна Франк. Композитор і органіст Марсель Тіберг.
Літографія. «Der Humorist». 1884, 12 жовтня . Літографія.«Deutsche Kunst & Musik-Zeitung». 1889, 1 березня
Баронеса Тереза Бургуан_Кінски. Принц Леопольд фон Кобург.
«Wiener Salonblatt». 1885, 22 листопада «Wiener Salonblatt». 1884, 10 лютого
Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця
Від редакції: До слова, портрет Клімеша присутній у галереї мерів у залі засідань Чернівецької міської ради. Щоправда, це копія з єдиного наявного фото, де він зображений вже у старшому віці. Оскільки світлина дуже малого формату, то й портрет, за словами Тетяни Дугаєвої, вийшов якимсь дивним. Зрештою, в цьому легко переконатися. Тож авторка дослідження висловила слушне сподівання, що нині з’явилася можливість замовити портрет з літографії Маєргофера й повернути бургомістру Клімешу справжнє обличчя, яке можна побачити на першій сторінці сайту.
