Кіноплакати Миколи Івасюка. Про маловідому грань творчості митця

14 квітня 2015 року виповнилося 150 років від дня народження визначного українського художника

Selfportrait_1887_lviv_museum_

Микола Іванович Івасюк – видатний український художник. Народився 14 квітня  1865 року в Заставні Чернівецької області. Після закінчення Вищої реальної школи у Чернівцях навчався в Академіях мистецтв Відня  та Мюнхена. Автор численних історичних та жанрових полотен на українську тематику, портретів, іконописних творів, кіноплакатів та ескізів поштових марок УНР. Працював у руслі академізму та реалізму. Деякі ранні твори позначені естетикою модерну.  Жив у Львові, Чернівцях, Києві, де брав участь у виставках. 1899 року створив першу дитячу художню школу в Чернівцях. 1937 року репресований і розстріляний у Києві. Реабілітований посмертно 1980 року.

 

Творчість Миколи Івасюка київського періоду (кін. 20-х років) зовсім не досліджена. Про твори, серед яких є і кіноплакати, що їх художник розробляв, коли працював на кінофабриці у Києві, нічого не відомо. Пошуки розпочала Тетяна ДУГАЄВА.

«Завдяки колекції радянського кіноплаката в бібліотеці ім. Вернадського в Києві та її версії в Інтернеті, є можливість побачити їх, – радо повідомила мистецтвознавець. – Я шукала друковані матеріали, періодику тих років, щоби відтворити переїзд Івасюка в Україну, його участь у виставках. Знайшла лише згадку про це в американській україномовній газеті 1927 року «Свобода» та  розшукала каталоги українських виставок 1920-30 років, у яких він брав участь». 

До Києва він перебрався із сім’єю 1926 року з Відня на запрошення радянського уряду на посаду професора Художнього інституту. Омріяний переїзд до України обернувся на тривожне і небезпечне життя в умовах лихоліття сталінського терору та жорсткого контролю в іделогічній сфері. Вже давалася взнаки загрозлива атмосфера Київського художнього інституту, де визрівала більшовистська ідея створення пролетарської мистецької культури. 1927 року Микола Івасюк перейшов на роботу до системи Всеукраїнського фотокіноуправління. Та прогресивні течії у кіномистецтві теж згорталися. На сторінках журналу «Кіно» пишуть про «ворожі сили, які йдуть і лінією формалізму, і лінією прищеплювання національної романтики» (№2, 1931) та рекомендують «…не забувати про ідеологічне спрямування кіномистецтва. Жодних хитань і відхилень від завдання моменту не може бути» (№19, 1929).  Невдовзі розстріляли секретаря цього видання. Від 1930 року Микола Івасюк працює у новоствореному Київському будівельному інституті, базою для якого частково став архітектурний факультет Київського художнього інституту. Хвиля звинувачень у шпигунстві та підготовки терористичних актів прокотилася і там. Воронка каральної машини засмоктувала все більше людей.

 Plakat_Ivasiuk_Dviynyk_proty_voli_1928

М. Івасюк. Кіноплакат «Двійник проти волі». 1928 р. Друк

Інформації про київський 10-літній період творчості Миколи Івасюка вкрай обмаль. Наприклад, газета «Свобода» за 13 січня 1927 року на першій шпальті, інформуючи про переїзд художника до Києва, повідомляє про його «намір написати кілька картин з історії революційного руху на Україні». Знаходяться поодинокі свідчення про участь художника в мистецьких виставках, де експонувалися портрети й картини з народного життя. Про його персональну виставку, яка проходила 1926-го в київському Музеї Революції, повідомляв харківський журнал «Нове мистецтво» (1926, №24, с.18). Бачимо ім’я М.І. Івасюка і в каталогах виставок «На допомогу жертвам повені у Західній Україні» (1927 р., Київ), VI Всеукраїнської виставки (1935 р., Київ-Одеса) та «Мистецтво Радянської України» (1936 р., Харків). За спогадами дочки художника Олени Миколаївни, у 1930-і роки родина митця  дуже бідувала. Виняткової цінності набувають свідчення видатного українського музейника Федора Ернста про те, що київські музеї замовляли художникам портрети «вождів» та «большевицьких вельмож», що давало їм заробіток та рятувало в роки голоду. Зокрема, 6 червня 1933-го він занотував у щоденнику факт складання акту «про портрети, писані Івасюком», серед яких був і портрет прихильника українізації наркома освіти Миколи Скрипника. (С. Білокінь. В обороні української спадщини: Історик мистецтва Федір Ернст. Київ. 2006).

Тоді ж Івасюк звернувся до створення кіноплакатів до фільмів і публікував малюнки для журналу «Кіно». Цей розділ його творчого доробку практично не досліджений. Із кількома рідкісними творами художника маємо можливість познайомитися завдяки колекції українського кіноплаката 1920-1930-х рр., яку зберігає Національна бібліотека України ім. В. Вернадського. Електронну версію цього унікального зібрання розміщено 2012 року на сайті бібліотеки. Серед оприлюднених плакатів знаходимо чотири підписні кіноафіші митця 1927-28 рр.

Його плакати повідомляли про вихід на українські екрани американських кінострічок – «Скарамуш», знятого у дусі «плаща та шпаги»,  та мелодрами «Двійник проти волі». З притаманною автору реалістичною подачею зображень та оповідністю, він передає атмосферу фільмів і розкриває їхню головну ідею. Ці афіші тяжіють до живопису.

Plakat_Ivasiuk_Sorochynskyi_Jarmarok_1927

М. Івасюк. Кіноплакат «Сорочинський ярмарок». 1927 р. Друк

У плакаті до української кінокартини «Сорочинський ярмарок», прем’єра якої відбулася у Києві та Москві 1927 року, Івасюк окреслює тему та зміст кінострічки, застосовуючи пластичний прийом відтворення кількох окремих кадрів з портретними зображеннями героїв, які дають уяву про головних персонажів та  їх взаємини.

Згадані фільми були чорно-білими й створені в епоху німого кіноматографа. З огляду на це набирає значення колористичне вирішення аркушів Івасюка. Приміром, плакат до втраченого нині фільму «Сорочинський ярмарок» жваво мерехтить традиційними червоно-чорними барвами з біло-вохристими сполученнями. А динамічний похилий шрифт за кольором та ритмікою асоціюється з кипучою атмосферою.

Особливе місце у плакатній графіці Миколи Івасюка посідає твір «Волзькі бунтарі». Він є знаковим у творчості митця з огляду на тему та її мистецьке втілення. Цей кіноплакат Івасюк створив до першої чуваської ігрової кінострічки дозвукового періоду для прокату в Україні. В ній – про повстання в одному з чуваських сіл під керівництвом місцевого вчителя Хурі. Фільм не зберігся. З наукового альманаху Чуваського Національного музею дізнаємося, що прототипом головного героя фільму був Тимофій Ніколаєв (Хурі), видатний борець за національну незалежність свого народу. Ніколаєв-Хурі був членом редколегії першої чуваської газети «Хипар», яка згуртовувала національні патріотичні сили довкола ідеї духовного відродження та розвитку рідної мови. Його розстріляли більшовики як «буржуазного націоналіста» у Казані 1918 року. В одній з опублікованих у музейному виданні статей читаємо: «У 1920-і роки він був національним героєм. Але у 1930-ті роки ім’я Тимофія Хурі викреслили з історії».

Plakat_Ivasiuk_Volzki_buntari_1927

М. Івасюк. Кіноплакат «Волзькі бунтарі». 1927 р. Друк

Цікаво розглянути образно-пластичне вирішення кіноплаката «Волзькі бунтарі». Натхненного борця за національне відродження художник зобразив крупним планом на тлі фрагмента храму. Його постать промовисто височіє над загоном озброєних поліцейських. Саме ефект крупного плану є характерною рисою цієї яскравої композиції. Вона динамічно перегукується із притаманною для німого кіно пластикою: пафосною жестикуляцією, красномовним виразом очей і підвищеною емоційністю. Вирізняє цю роботу і такий психологічний плакатний прийом як зображення героя та антигероя, що більш наочно розкриває зміст стрічки.

У мистецькій спадщині Миколи Івасюка плакатна графіка складає групу творів, які збагачують нашу уяву про талант художника. Деякі з плакатів набирають цінності документів, коли стосуються вже втрачених кінострічок. Ці роботи є частиною творчого надбання митця та водночас і складовою різноманітного мистецтва кіноплаката раннього українського кіно.

 Plakat_Ivasiuk_Skaramush_1927

М. Івасюк. Кіноплакат «Скарамуш». 1927 р. Друк

Вересневої ночі 1937 року київське помешкання Миколи Івановича Івасюка, що на бульварі Шевченка, 4, обшукали. Художника заарештували, а картини конфіскували. Висунуте обвинувачення у шпигунстві та українському націоналізмі Івасюк не визнав. Але додому 72-річний митець уже не повернувся. Його розстріляли як «ворога народу» за наказом НКВС 25 листопада 1937 року. Так Україна втратила уславленого живописця, автора кількох сотень жанрових, історичних та портретних творів на української тематики. Доля його чималої творчої спадщини здебільшого невідома, а значна кількість творів була вилучена з контексту українського мистецтва. Нині частина творів перебуває у музейних зібраннях Києва, Львова та Чернівців. Окремі – у приватних колекціях, поодинокі ж полотна і досі з’являються на аукціонах.

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України

 

Автор висловлює щиру подяку співробітникам Національного музею українського мистецтва у Львові за надане фото «Автопортрета» Миколи Івасюка.

Газета «Версії» раніше знайомила читачів з творчістю М. Івасюка.

Т. Дугаєва: Микола Івасюк – автор композиції невідомого портрета О. Кобилянської і обкладинки раритетного українського видання. «Версії» №47, 2013 р. ; Фіалкова марка з Відня. Українська Народна Республіка у художній мініатюрі. «Версії» №4, 2014 р.; Микола Івасюк – автор плафона в інтер’єрі Художнього музея в Чернівцях. «Версії» №19, 2014 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *