Завершується внутрішньопартійна люстрація Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина». Понад сто буковинських партійців отримали догани, попередження і були виключені з лав партії. Цей процес не формальний, а життєво необхідний. Це очищення власних лав від пристосуванства і зрадництва – і моральне право вимагати люстрації у владі. В цьому переконане і керівництво місцевої «Батьківщини», і авторитетні громадські діячі краю.

Голова обласної організації партії ВО «Батьківщина» Іван Мунтян:

– Обласна парторганізація «Батьківщини» процес внутрішньопартійної люстрації – і в області загалом, і в кожному районі – розпочала ще 2011 року, коли багато наших тодішніх однопартійців, які обіймали чиновницькі посади і були депутатами різних рівнів, почали діяти на догоду тодішній владі, яку уособлювала Партія регіонів. Вони зрадили не лише партійні інтереси, а й інтереси виборців, порушили обіцянки, які давали людям перед виборами. Виборці голосували за гасла та ідеї, з якими кандидати в депутати від «Батьківщини» йшли на вибори. Якщо ці депутати після обрання повелися інакше – це означає, що вони обманули своїх виборців. У такому разі вихід один: геть з партії. Треба поступитися місцем тим, хто виконуватиме обіцяне. Ми були змушені наводити лад у власних лавах, адже саме від чесності й послідовності наших партійців залежить репутація нашої політичної сили, довіра громадян до неї. Окрім виключення з лав партії, ми застосовували і інші методи впливу на колег, які припустилися помилок: виносили їм догани, попередження. Ті, хто усвідомили свої недоліки й виправили їх – далі працюють у партії на благо людей. Хто не скористався цим шансом – намагається діяти вже за межами Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина».

Завершеність процесу внутрішнього очищення підтверджує, що сьогодні «Батьківщина» готова до виборів: дострокових, чергових, за старим чи новим законодавством, закритими чи відкритими списками, за пропорційною чи змішаною системою… Яке б рішення не прийняла Верховна рада – наша партія готова.  Бо в нас є люди із величезним досвідом, які здатні сьогодні працювати – чи на державних посадах, чи на громадських засадах. На будь-якому місці вони допомагатимуть тим, хто потребує цього.

На початок серпня внутрішньопартійну люстрацію в краї застосовано більше як до 100 осіб (це і виключені з партії, і ті, хто отримали дисциплінарні стягнення). Ми сподіваємося, що залишилися люди перевірені, які пройшли непростий шлях – і Майдан, і величезний тиск минулої влади. Від них зради вже не очікуємо.

На власному прикладі ми готові допомогти іншим громадським організаціям, об’єднанням, політичним силам, які бажають долучитися до нашої ініціативи люстрації чиновників. Хтось із посадовців залишився від минулої влади, хтось – новопризначений, але був задіяний у схемах попереднього керівництва. Ми демонструємо на прикладі своєї партії, що має відбуватися у владі. Мусимо позбутися тих у владі, чиї руки – в крові, хто почувається в корупційній системі, як риба у воді. Інакше не буде жодних змін у державі. Це глибоке переконання наше – і лідера «Батьківщини» Юлії Тимошенко.

Цей процес повинен здійснюватися спільно політичними силами і громадою. Тільки так настануть зміни у державі, у всій системі. Зміни в одній політичній силі – лише початок, вона може бути ініціатором реформ, може подати приклад. Але спільні дії призведуть до зміни системи.

Анатолій Ісак, головний редактор газети «Буковина»:

– Люстрація – це очищення. Кожна людина має сама очищувати свій внутрішній світ, аналізувати, що зробила, які помилки допустила, а у політичних партіях це, мабуть першочергове завдання – провести люстрацію й не чекати, поки якась «паршива вівця» себе проявить. Треба передбачити це і випередити події.

Після останніх виборів до рад різних рівнів ми бачили вже, скільки людей прийшли до влади під різними знаменами, аби тільки мати вплив, зберегти бізнес, лобіювати чиїсь інтереси – звичайно, не безкоштовно. І дуже прикро було, коли, здавалося б, представники демократичних сил переходили на сторону провладної більшості. І дуже важливо, що «Батьківщина» (шкода тільки, що лише вона одна) вирішила провести люстрацію, аби мати здоровий дух і здорове тіло. Кожен хірург робить боляче пацієнту, аби пацієнт був здоровий. Так само і ВО «Батьківщина» проводить люстрацію: нехай це болісна процедура, але вона потрібна. Мабуть, тому партія і діє, і має великий авторитет цілих 15 років. Бо за 23 роки незалежності виникала чи не сотня політичних партій, але більшість їх розсипалася, оскільки в них було дуже вузьке завдання: здобути голоси на виборах, посади у керівних органах – і все.

ВО «Батьківщина» працює на перспективу. Тож унаслідок такого оздоровлення в лави партії, замість пристосуванців, увіллються люди з державницьким мисленням.

Цілком очевидно, що люстрація відбувається не «на злобу дня», не для того, аби комусь сподобатися. Це триває вже три роки, при різних владах, і оперативно, як тільки розпочинаються якісь «хитання», партійця одразу попереджають про відповідальність і вона настає – незалежно від посади і впливовості того, хто допускає проступки.  Знаю, що це боляче. Але це потрібно – щоб партія була чиста і щоб ніхто ніколи не закинув, що там працюють заради посад і грошей.

Депутат – це насамперед має бути людина справи. У «Батьківщині» – саме такі. Нещодавно я був у Садгорі і спілкувався з керівником райпарторганізації Василем Храпком. Знаю, як керована ним організація власним коштом піклується про геріатричний пансіонат: забезпечують їх продуктами, вшановують ветеранів, матерів, передплачують для цих самотніх людей газети… Інший приклад – депутат облради від ВО «Батьківщина» Ярослав Шешур узявся за те, щоб провести каналізування одного із мікрорайонів Садгірського району. Взявся й довів до кінця. І люди саме таку партію будуть підтримувати, а не тих, які дбали про золоті батони, власний добробут і свої маєтки.

Марія Пелех, заступник голови обласного осередку Всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім. Т.Г.Шевченка:

– Партія «Батьківщина» зробила найбільший внесок для розвитку демократії в нашій країні часів Незалежності. Саме «Батьківщина» та її лідер Юлія Тимошенко стали рушієм Помаранчевої революції, виборолили можливість установлення демократичної влади. Партія була активним учасником Майдану 2013-2014. І я вірю, що сьогодні саме  «Батьківщина» може вивести нашу країну з того стану, в якому вона опинилася.

Могутність «Батьківщини» від самого початку полягала в тому, що в ній були сильні та цікаві особистості. Важкі часи, прихід до влади диктатури, цькування політичних опонентів, ув’язнення Юлії Тимошенко призвели до того, що і в «Батьківщину» проникли «не ті» люди. З’явилися такі, в кого на меті були особисте збагачення, власні інтереси. Саме тому люстрація необхідна. Потрібне оновлення партійних рядів, потрібна молодь – патріотично налаштована, готова до боротьби, віддана. Потрібні громадсько активні жінки – сподіваюся на активізацію громадської організації «Жінки Батьківщини». Вірю, що процес люстрації, який завершується в партії «Батьківщина», виправдає мої сподівання.

Запис Іван Мунтян: «Зміна політичної сили – це початок. Зміна цілої системи – це мета» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Голова обласної організації партії ВО «Батьківщина» Іван Мунтян на прес-конференції поінформував ЗМІ про перебіг внутрішньопартійної люстрації.

– Тільки навівши лад у власних лавах, матимемо моральне право вимагати люстрації від влади, – заявив Іван Мунтян. – Процес очищення обласна «Батьківщина» розпочала ще 2010-го року, коли ми дуже принципово поставилися до наших тодішніх ще однопартійців, депутатів, які почали голосувати в унісон з владою на користь влади. Тоді багатьох ми виключили з партії, отримали підтримку людей у цьому. Ми зрозуміли, що успіху не буде, якщо ми підемо на компроміс із такими речами. Зараз можемо сказати, що цей процес іде до завершення.

Станом на 2010 рік членами обласної парторганізації ВО «Батьківщина» були близько 16 тис. осіб. Відтоді, попри серйозні чистки, їхня кількість не лише не зменшилася, а й зростає, наближаючись до 17 тисяч. Адже люди нам повірили, вони бачать, що ми не лише очистили наші лави від зрадників, а й не приймаємо назад перебіжчиків – а охочі повернутися є, досі скаржаться вищому керівництву «Батьківщини», що їх позбавили членства в партії несправедливо. Ми проводимо зустрічі з людьми практично в кожному селі, наполегливо працюють наші первинні організації.

На завершальному етапі партійної люстрації ми виключили зі складу однопартійців насамперед депутатів, які порушили обіцянки перед виборцями і у своїх радах голосували за рішення, що суперечать інтересам громад. Адже це найбільш публічні наші представники, відповідальні перед людьми. Жорстко поставилися також до тих, хто взялися представляти інтереси нашої партії на минулих виборах – у ролі  спостерігачів, членів комісій – а працювали на інші політичні сили. Це неприпустимо. Та оскільки ніхто не застрахований від помилок, то за дрібні порушення наші однопартійці отримували попередження чи догани.

Лідер буковинських «батьківщинівців» повідомив також, що після завершення внутрішньопартійного очищення розпочнеться етап люстрації чиновників: «Адже багато  колишніх владників, на жаль, або досі залишаються на посадах, або мають вплив на сьогоднішніх посадовців». Як приклад, Іван Мунтян навів сплановане й спровоковане антиукраїнськими силами перекриття доріг, яке триває по всій області: «Силові структури мають дати оцінку цим діям і тим, хто за ними стоїть. Водночас людей потрібно вислухати і поінформувати, адже їм бракує правдивої інформації».

Голова облпарторганізації ВО «Батьківщина» переконливо заявив, що ініційована «Батьківщиною» люстрація в області ніколи не перетвориться на зведення рахунків і відбуватиметься так, як цього вимагає громада.

Прес-служба обласної організації партії ВО «Батьківщина»

Запис Іван МУНТЯН про внутрішньопартійну люстрацію: «Успіху не буде, якщо буде компроміс» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сьогодні прикордонники відділу «Красноїльськ» Чернівецького загону виявили шість пакунків цигарок. Про це повідомляє прес-служба Чернівецького прикордонного загону.
За інформацією, що надійшла завчасно, правоохоронці провели пошук на ймовірних напрямках протиправної діяльності і виявили біля 3 тис. пачок марки «Вічерой» з українськими акцизними марками.
Наразі проводяться документально-процесуальні дії відносно виявлених тютюнових виробів та триває оперативний пошук осіб, причетних до даного правопорушення.

Запис Прикордонники затримали чергову партію цигарок спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дарма хвилюються, мабуть, ті, хто підозрює, що Партія регіонів «підіймає голову» після революції. Видима, зовнішня активність її представників на телеекранах цілком перекреслюється її бездіяльністю на місцях.

Цими днями до редакції звернувся наш читач Степан Петрович БЕРТ, який хоче офіційно вийти з Партії регіонів, але не має змоги це зробити… через фактичну відсутність ПР у Чернівцях.

Степан Берт – член ПР від 14 лютого 2012 р. До того був членом партії Тигіпка «Сильна Україна», працював членом дільничної виборчої комісії від цієї політичної сили. Коли «Сильна Україна» влилася в ПР, пан Степан не вступив до нової партії. Але 2012 йому надійшла пропозиція знову попрацювати в комісії  – цього разу від ПР. Попрацював. На дільниці конфліктів і фальсифікацій не було, результати в цілому відповідали загальним тенденціям у місті. А вже після виборів чоловікові запропонували вступити до лав партії. Так і вступив. Був рядовим партійцем: жодних заходів не проводив, у зборах участі не брав. А згодом поїхав на роботу до Польщі, тож за діями «своєї» партії спостерігав по телебаченню. Особливо – за розвитком подій на Майдані.

Повернувшись в Україну в середині лютого, одразу почав розшукувати представництво ПР, щоби вийти з неї. Прийшов на тодішню Червоноармійську, де розташовувався міський партійний офіс – двері зачинені, вивісок нема. На Міцкевича, де був обласний офіс – так само. Відвідав міське та обласне управління юстиції – там його запевнили, що юридичні адреси цих офісів не змінювалися та й змін до статуту відповідні парторганізації не подавали, як і жодної інформації про закриття чи розпуск партії не надходило.

Зібрався надіслати заяву про вихід з ПР до Києва, до центрального офісу Партії регіонів. Але попередньо розшукав через Інтернет адреси і телефони – за жодним номером ніхто так і не взяв слухавки. Тож відправляти листа туди, звідки він, найімовірніше, повернеться адресатові, не бачить сенсу.

– Я не хочу бути схожим на героя фільму «Весілля в Малинівці», який обертав шапку залежно від зміни влади, – каже Степан Берт. – У мене немає жодного інтересу до перебування в партії, я не входжу до державних структур, не чекаю реваншу цієї партії. Хочу вийти з неї з внутрішніх переконань, і хочу зробити це офіційно.

Юридична освіта і досвід роботи юристом підказує пану Степанові дещо екзотичний вихід з ситуації: – У цивільному праві є таке поняття, як «заочне рішення суду», – ділиться Степан Берт. – Людині, яку викликають до суду, тричі відправляється повістка. Якщо не виходить особисто її доставити – подається оголошення  у місцеву й центральну газети: оголошення долучаються до цивільної справи, відтак вважається, що людина попереджена і не має права оскаржувати рішення суду, яке приймалося без її присутності. То, можливо, якщо не вдається знайти партію, аби з неї вийти, то можна оголосити про свій вихід через ЗМІ, і це буде зараховане?»

Редакція спробувала допомогти читачеві. Звернулися до офіційного сайту Партії регіонів. На жаль, там немає кнопки «контакти» або «зворотній зв’язок». Зате в розділі «О партии» знайшли «Руководство партии». Там зазначається, що «Председатель партии – Азаров Николай Янович». Відомо, що він за межами України, тож пошукали заступника з відповідних питань. Серед «заместителей главы партии» знайшли потрібного: «Дмитрий Алексеевич Шенцев – заместитель Председателя ПАРТИИ РЕГИОНОВ по организации работы в регионах». Знайшли його в соціальній мережі Фейсбук, повідомили про ситуацію. На час, коли друкувалася газета, відповіді не отримали.

До одного з місцевих керівників ПР вдалося додзвонитися. Голова виконкому Чернівецької обласної організації Партії регіонів Матвій Куцак на запитання кореспондента, що ж робити людині, яка хоче вийти з ПР, пояснив: – Хочу запевнити, що незабаром мрія цієї людини збудеться і все буде нормально. Так, фактично якийсь час наша партія в Чернівцях не працює, тому що офіси були пограбовані. Нехай ця людина вийде на зв’язок з керівником районної організації за місцем проживання і віддасть йому заяву.

Того, що рядовий член партії не знайомий особисто з керівництвом і, тим паче, не має номерів мобільних телефонів, п. Куцак, очевидно, не припускає.

Тим не менше, рекомендації п. Куцака переказуємо нашому знайомому та іншим бажаючим вийти з Партії регіонів. Але, про всяк випадок, надаємо йому можливість заявити про свій вихід публічно. Щоби потім ніхто не мав підстав включати його в списки членів партії і списувати на нього певні суми. Бо така ймовірність випливає з оприлюднених нещодавно документів місцевої ПР.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис «Хочу вийти з ПР офіційно, та партія… зникла» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В Україні вже підросло покоління, представники якого особисто не пам’ятають серпневих подій 1991-го року, коли історія різко прискорила свій плин.

Те, що Радянський Союз доживає останні дні, відчувало тоді чимало людей. Популярним став вираз: «Так далі жити неможливо». Порожні полиці магазинів, неспроможність влади вирішувати елементарні життєві проблеми величезної країни. Зростання ненависті у суспільстві, поява в містах України переляканих біженців з Кавказу і Середньої Азії, де прокотилися хвилі кривавих погромів (Баку, Сумгаїт, Ошська й Ферганська долини тощо). Про вихід з СРСР оголосили три балтійські республіки та Грузія, за незалежність боролися опозиційні сили в Україні, Молдові, Вірменії, Азербайджані. Проте ще існувала КПРС, ще діяли загальносоюзні КДБ та МВС, і гарнізони Радянської армії стояли повсюдно. Цей величезний апарат насилля міг застосувати грубу силу до опонентів чинної влади.

…Коли 24 серпня з Києва надійшла інформація про те, що Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України, у Чернівцях цього моменту відбувалася велика народна маніфестація під українськими національними прапорами біля обкому КПРС. На очах людей міліція очистила будівлю від партійних функціонерів і опечатала вхід до неї.

Притискаючи портфелі до грудей, партійці розбігалися врізнобіч, а простолюд глузував і сміявся над ними. Втім, недарма кажуть, що добре сміється той, хто сміється останнім. Партноменклатура виносила з собою документи про приватизацію підприємств та інших об’єктів власності! Невдовзі її представники стали капіталістами, а вчорашні маніфестанти-рухівці у більшості своїй опинилися на узбіччі життя. Колишні науковці й інженери, вчителі та лікарі пішли продавцями на ринки або мусили емігрувати за кордон, бо втратили роботу вдома. Ейфорія минула швидко, їй на зміну прийшли злидні й розчарування. Чимало активістів Руху в перші роки незалежності відійшли у кращий світ через інсульти та інфаркти, а хтось з них остаточно втратив працездатність через важкі хвороби.

Ілюзії розвіялися як дим, на зміну революційній романтиці прийшов цинізм періоду первинного нагромадження капіталу. Замість омріяної процвітаючої України отримали імітацію держави, влада і власність у якій залишилася у руках старої номенклатури, що об’єдналася з криміналітетом. До них долучилася незначна частина кар’єристів, що деякий час співпрацювала з Рухом, здобуваючи імідж «борців з комуністичним режимом». Проте більшість справжніх борців від влади була відсторонена. Найбільш небезпечних з них знищили фізично – як В’ячеслава Чорновола.

На жаль, українське суспільство не зуміло скористатися сприятливим моментом і висунути зі своїх глибин нову політичну еліту. Українці вкотре проявили невміння захищати власні права і закріплювати плоди перемоги. Тож нині у нас стільки розчарованих і охочих виїхати з України назавжди.

Звідси й ностальгія за радянськими часами. Наївні люди тішать себе черговою ілюзією про можливість відродження СРСР і вважають його зразком соціальної справедливості. Але труп оживити не вдасться. Радянський Союз відійшов у вічність, проте в сучасній Україні ще догнивають його рештки. Не варто тішити себе казками про повернення у минуле, слід зважати на реалії життя і дивитися вперед. Лише громадянська активність дозволить вирватися із зачарованого кола та збудувати таку державу, яка за європейськими зразками захищатиме власних громадян, а не паразитуватиме на них.

Ігор БУРКУТ, політолог

!!!!!

Радянський Союз відійшов у вічність, проте у сучасній Україні ще догнивають його рештки.

Залежна незалежність або Все на продаж

Жити в супільстві і бути вільним від нього неможливо. Це – класика. Подібне стосується і держав: не можуть вони виокремлено існувати у світі, ще й такому глобалізованому. Але завдання будь-якої держави – забезпечити нормальне життя своїм громадянам. Українці – не виняток, вони теж хочуть жити гідно.

Отримавши 22 роки тому незалежність, ми сподівалися, що, нарешті, дихатимемо  і житимемо вільно. Та не так сталося, як гадалося. На зміну диктатурі «совєтів» прийшла не менш, а, може, й більш жорстока диктатура капіталізму, а точніше – так званого вільного ринку.

Дороговказом для нашої країни став МВФ – Міжнародний валютний фонд. Зрештою, він і був створений 1944 року для того, щоби допомагати державам, які потрапили в економічну, м’яко кажучи, халепу, виборсатися з неї. Прикладами такої допомоги стали відроджені національні економіки Німеччини та Японії. Втім, цим країнам допомагали щиро, бо боялися впливу СРСР. Подальші дії МВФ, як і Всесвітнього банку, почали відбуватися в іншому ракурсі. Про це відкрито говорять різні вчені й політики, серед яких – вчений зі світовим ім’ям, Нобелівський лауреат Джозеф Стігліц. Він, до речі, доводить, що сучасна глобалізація, яку й запроваджує МВФ, зберігає пережитки економічного колоніалізму.

Підступність практики МВФ у тому, що він надає позики тільки за умови виконання країною певних вимог. Найперші з них – свобода пересування капіталів і  праватизація, себто створення вільного ринку. Як відомо, уникнути цього вдалося тільки Польщі. Її громадяни вчасно зорієнувалися щодо шокової терапії та «прокатали» на виборах Солідарність, яка вже мала домовленості про подальші дії МВФ у країні.

Уряд, що прийшов на зміну Лєху Валенсі, підбивши підсумки співробітництва з МВФ, відмовився діяти за його рекомендаціями, збагнувши хибність прискореної приватизації, а точніше – дерибану національних багатств і національної економіки. Адже скрізь, де похазяйнував МВФ і Світовий банк, – а це Болівія, Індонезія, Філіппіни, Чілі, Аргентина, Мексика, ПАР тощо, корисні копалини та інші багатства цих країн перетекли до рук транснаціональних корпорацій, власники яких живуть у Штатах.

А Югославію Міжнародний валютний фонд просто знищив. Кредити Фонду пішли на обслуговування самого боргу та вирішення проблем, спричинених виконанням рецептів МВФ. Зокрема, Фонд змусив Югославію припинити економічне вирівнювання регіонів, що призвело до сепаратизму і громадянської війни, яка забрала життя понад 600 тисяч людей. Одне слово, програми МВФ знищили індустріальний сектор Югославії та демонтували югославську державу загального благоденства, якою вона тоді була. Люди старшого покоління пам’ятають, якою мрією для багатьох було побувати в Югославії.

Ще гірше сталося 1989 року в Раунді: МВФ змусив уряд цієї країни відмовитися від підтримки фермерських господарств, що спровокувало обвал доходів громадян і криваву громадянську війну між хуту і тутсі, в якій загинуло понад 1,5 млн. людей.

Так звана «допомога» фонду розорила й Мексику: її змусили надати колосальні пільги американським корпораціям. Країна, де була вперше одомашнена кукурудза, почала її імпортувати, підтримуючи американських фермерів! До слова, в усіх цих історіях є одна спільна складова. Керівники роздерибанених держав стали мультимільйонерами. Таким чином з ними розахувалися за знищення національних економік.

А тепер повернімося до України. Ми теж пройшли через шокову тепапію, втрату заощадженнь і знецінення життя. Нині приватизовані навіть природні монополії – такі як  облгази та обленерго. На черзі – водоканали, комунальні послуги та залізничний транспорт. А чим все це обертається для громадян, відчуваємо на собі. З нас деруть три шкури, не забезпечуючи якісних послуг.

Але на цьому рано ще ставити крапку. Серед вимог МВФ – мінімізація, а то й ліквідація урядових витрат на соціальні програми – освіту, культуру, медицину, здороження житла, громадського транспорту, скорочення зарплат, обмеження прав трудящих, посилення податкового тиску на бідних і відмова від захисту довкілля… Нині все більше українців висловлюють незадоволення медичним обслуговуванням. Але своє обурення спрямовують чомусь проти медиків. Уже навіть лікарів швидкої допомоги навчають самозахисту. Та хіба медичну реформу запровадили лікарі? Відтак явно не в той бік спрямовані протестні настрої людей. І не туди рулять наші державні мужі… Та й чи державні вони?

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Захарій ШЕВЧУК: «Польща почала свій рух до Європи з  адмінреформи»

Сподівався, як івсі, що справдиться багатовікова мрія народу й українці нарешті житимуть у могутній державі. Подальші роки звели нанівець цю мрію. Пішли у вічність творці незалежності, які залишили своє здоров’я у таборах, а декому й допомогли піти, як, приміром, Чорноволу…

…Коли Польща почала свій рух до Європи, я саме був там. Тож бачив, як поляки починали з того, до чого ми ще й досі не прийшли, – з адміністративної реформи. А без неї на стабільність розраховувати не доводиться. Тим паче, що Верховна Рада пише і затверджує закони під себе. Хоча б раз приїхали в село й порадилися з людьми щодо того чи іншого законодавчого акту, який стосується саме села та його громади. Але ж ні, ми бачимо нардепів лише протягом трьох місяців, коли вони приїжджають до нас у ролі кандидатів. А потім вони одразу ж потрапляють «на небо» – і далі ми живемо з ними в різних площинах. Я навіть сказав би – на різних планетах. А відтак трапляється, що ліг при одному законі, а прокинувся вже при іншому, який ще й заднім числом ввели.

Сталін свого часу переселяв цілі народи. А нам треба лише відмовитися від призначення згори трьох ключових фігур у регіоні. Вони мають не призначатися, а обиратися. Тобто ті, хто керує нами, мають бути підзвітні нам, людям, а не Президенту.

Водночас кожному українцю, який мріє про зміни у державі, треба розпочати із себе. Бо про свої права ми знаємо всі, а щодо обов’язків, то намагаємося їх не помічати. Тож хіба можна почуватися захищеним у державі, в якій ні вгорі, ні знизу не дотримуються законів? Отож де-факто ми не маємо правової держави, є лише її декларація.

А ще ми маємо жовто-блакитний прапор і тризуб, але не маємо національної ідеї. Тому й не знаємо, куди з цим бігти: до Митного чи до Євросоюзу? А жити сьогоднішнім днем державі якось не личить…

Захарій ШЕВЧУК, сільський голова с. Михальча Сторожинецького району

Юрій ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ: «Маємо незалежність, та не маємо держави

або Які люди, таке й суспільство»

Перші роки незалежності асоціюються в мене з нерозумними малими дітьми, яких батьки залишили удома самих – без керівництва й нагляду. А дітлашня знайшла сірники, почала ними гратися та запалила хату…

За незалежність 1991 року висловилося понад 90% населення України. Себто люди воліли її. Та будувати державу не схотіли. Значно легше – красти, що й роблять у нас усі – й багаті, й бідні.

А державність і незалежність – це різні речі. Чому не маємо держави? Бо відсутня національна ідея. Нині вона зводиться до шматка хліба з маслом. Коли ж у соціуму немає потреби в державі, то ніхто її й не збудує.

На загал державою мала б опікуватися нова політична еліта  України. Та наразі саме державних мужів Україні катастрофічно бракує. Владоможцям не вистачає мізків зрозуміти, що для того, аби утвердитися назавжди, їм потрібно плюнути на тимчасові інтереси.

До слова, як би ми не ставилися до президентства Кучми, але саме при ньому та його Адміністрації формувалася Українська держава. Однак вони не встигли довести справу до кінця. Їм завадили сили ззовні. Адже кому, крім українців, потрібна нова сильна держава в центрі Європи? Це ж кістка в горлі не тільки для східного сусіда, а й для Заходу та навіть США. Тож Помаранчева революція успішно розвалила закладений фундамент української державності.

Теперішні владники теж не будують державу: вони уражені так званим ленінградським синдромом, тобто психічною залежністю від накопичення. Хапати-хапати-хапати – ось їхня мета. Так свого часу ленініградці, які пережили голод і блокаду під час ІІ світової війни, потім ще протягом десятиріч ховали про запас кусень хліба, кілограм борошна тощо

Нинішню ситуацію в Україні я назвав би саботажем.  Себто ніхто і ніде в нас не працює, а тільки роблять вигляд. Українці пластичні й текучі: вони перетікають за кордон, на городи й дачі, на хутори, де й рятуються й виживають.

І все ж за 22 роки незалежності Україна продемонструвала кілька надзвичайно позитивних речей. Найперше – суспільну толерантність, що дуже позитивно характеризує українське суспільство. Під час Помаранчевої революції ми замінили владу мирним шляхом, а таке вдається дуже рідко.  І, напротивагу цьому, на Тузлі продемонстрували незалежний вольовий дух і державне самоусвідомлення. Керченський пролив – це ж Крим, а не Західна Україна. Та, коли прикордонники отримали наказ розвернути кулемети в бік Ставропольського краю, звідки прибули на українську землю російські будівельники, вони чітко його виконали і російські загарбники втекли. Це свідчить, що самоусвідомлення й самоорганізацію українці мають. Залишилося лише пробудити політичну волю в української еліти.

Юрій ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ, кандидат технічних наук

Які думки – таке й життя

За 2 дні мине 22 роки від дня проголошення незалежності України. Що ця подія змінила в моєму особистому житті? Багато. По-перше, як народного цілителя мене тішить, що на законодавчому рівні створені умови для роботи народних цілителів. Уже не потрібно ховатися, а можна цивілізовано надавати послуги зі зцілення людей. І хіба це не позитив, що вперше за час існування України, в період незалежності, створено Українську академію цілительства, яка переймається, зокрема, і виявленням людей, наділених даром зцілювання, їхнім навчанням та об’єднанням. Першочерговим завданням діяльності академії є просвітництво. Ми вчимо людей самотужки гармонізувати своє життя відповідно до Закону Всесвіту, тобто Бога!

Але, попри це, є низка запитань, на які практично немає відповідей. Приміром, Україна декларативно є незалежною державою. Але від кого вона незалежна? Від Росії? Держав західної Європи? Чи Міжнародного валютного фонду? Адже насправді залежність від них ще більше поглибилася. Україні нав’язують чужі правила життя, чужі правила гри, схожої на «гру в одні ворота».

Крім того, на державному рівні в Україні визначено стратегічний курс – шлях до Європи. Але, вибачайте! Хіба Україна перебуває в Азії чи в Африці, а може в Америці? Не треба забувати, що центр Європи розташований на території незалежної України. Не потрібно нам під чиїмсь тиском переймати «цінності» життя країн Заходу чи наших східних сусідів. Український народ дуже мудрий, він у змозі облаштувати собі умови гідного життя. Йому тільки не треба заважати. І тоді він самотужки розбереться з усіма внутрішніми проблемами. Тож не ми повинні бажати об’єднання з тими чи іншими, а нас повинні просити об’єднатися, враховуючи нашу історію, наш український менталітет.

А ще я дуже прошу вас, співвітчизники: налаштовуйтеся на позитив і тільки на позитив! Відомо ж усім:що які у нас думки – таке і життя!

Благо дарю вам,

Гавріїл ШУРПІН, народний цілитель, майстер, член Ученої ради Української академії  цілительства, біоенергоінформтерапевт

Інженерів перетворили на крамарів і контрабандистів

Пан Кравчук якось висловився, що фатальною помилкою його уряду було нехтування економікою, промисловістю. Мовляв, на часі було утверджуватися новій країні у світі, здобувати гарантії безпеки, територіальної цілісності, визнання. А за економіку забули. Мовляв, нехай сама видряпується.

Воно, може, так і сталося б, якби справді – забули. Досвідчені виробничі колективи, отримавши нові стимули й можливості, були спроможні відшукати лоцію для успішного руху в ринковому морі. Звичайно, якась частина підприємств зникла б, але більшість, напевне, модернізувались би, змінили би продукцію,  оновили би керівництво і стали конкурентноспроможними.

Та ні, не забули нові можновладці про економіку. Вона була потрібна їм для того, щоби встигнути перевтілити нетривкі  свої особисте становище та політичну владу у непотоплювану фінансову. Тому за різними схемами з підприємств «вимивалися» обігові кошти, знецінювалася продукція. І знекровлені заводи припиняли діяльність та приватизовувалися за папірці (!) – приватизаційні сертифікати. Потім «ефективні власники» за безцінь продавали придбані флагмани індустрії на металобрухт. Спеціалізовані приміщення, часто з унікальним енергозабазпеченням, здавалися під склади, кустарні майстерні тощо. А потребу в товарах задовольняли імпортом, який самі ж можновладці й контролювали.

У цей вир безумства кинули цілу армію конструкторів і технологів, токарів і фрезерувальників, хіміків і фізиків, перетворивши армію кваліфікованих фахівців на дрібних крамарів і контрабандистів. Величезний потенціал вітчизняних спеціалістів – колишніх працівників промисловості – доводять новостворені в сараях виробництва, які й нині постачають технічні вироби на експорт. На жаль, ці виробницва можна перелічити на пальцях однієї руки.

Колись мене познайомили з пенсіонером машзаводу – токарем-легендою. Я поцікавився, за скільки років він досяг такого рівня. Поміркувавши, він сказав – за 7 років. «А в кого вчилися?» – вів далі.

– Тоді на заводі ще працювали німці – неперевершені механіки, у них і навчався.

Уявляєте, який шлях до відновлення доведеться ще нам долати! А до того сходитимуть з рейок поїзди, вибухатимуть колонки, падатимуть на голови будівлі. Та й лікуємося вже без лікарів, самотужки зібраним зіллям. Прикро і сумно.

…І все ж незалежність країни не оцінюється лише економічним станом, тож і не варто  задаватися питанням – чи варто було? Кожний етнос прагне мати свою територію, свій культурний простір, своє незалежне місце у світі – інакше він просто зникне чи розчиниться. Мабуть, економічно недоцільними є поділ Чехословаччини, Югославії, як і теденції до суверенітету Каталонії, Шотландії, Північної Ірландії, Фландрії, Квебеку тощо. Але ці прагнення зміцнюються всупереч об’єктивним вимогам сучасності до об’єднання економік, валютних систем, спільності науково-технічних проектів. У час глобалізації природа вважає за потрібне зберігати розмаїття. Може, в цьому наш порятунок?!.

Іван ІВАНІВ, колишній інженер заводу «Кварц»      

«Банківська система стала вільною, але нестабільною», – засвідчує Раїса ЮРІЙЧУК, начальник відділення ОТП банку:

– На момент проголошення Незалежності в Україні уже були створені чотири комерційні банки – Промінвестбанк, банк «Україна», Укрсоцбанк та Ощадний банк. Клієнтів на той час було дуже багато, з державних підприємств створювалося по кілька малих, кооперативи росли, мов гриби після дощу. Через це між банками існував чіткий розподіл клієнтури: якщо зараз клієнт обирає банк, то тоді банк обирав собі клієнтів. Так, до прикладу, важка промисловість і будівництво перейшли до Промінвестбанку, соціальна сфера і легка промисловість дісталися Укрсоцбанку, банк «Україна» співпрацював з агропромисловим комплексом, а Ощадний банк забрав на себе населення. Пізніше банків ставало все більше, в їхній роботі почала з’являтися комерційна жилка. Чи могла я, як банкір, сподіватися на таке? Напевно, ні. Банки потрохи виходили з-під суцільного контролю з боку держави, з’являлися нові нюанси в їхній роботі. Банківська система ставала незалежнішою.

Я вважаю, що збільшення кількості банків не є негативним явищем, але й не є позитивним. Почну з доброго. Позитивним є те, що з’явилася свобода вибору як для клієнта, так і для банку. Клієнти звертають увагу на те, чи задовольняються їхні потреби в розрахунках, валютних операціях, кредитуванні. На жаль, в Україні, порівняно з європейськими країнами, ринкова ставка за кредитом дуже висока. Але маємо те, що маємо…

Більшість обирає той банк, у якому вища ставка за депозитом чи нижча за кредитом, що є абсолютно неправильним. Великий процент за депозитом не є ознакою надійності банку. Якщо кредит надається, наприклад, під 15%, то депозит аж ніяк не може бути вищим від цієї ставки. Банк – це комерційна структура, він не буде працювати собі на збиток. Усі ми покупці, усі ми продавці. Банки не можуть залучати депозити і не вкладати їх у кредитування. Це нонсенс. Навіщо потрібний такий банк? При такому стані речей вони не зможуть розрахуватися за своїми зобов’язаннями, тобто утриматися на ринку фінансових послуг – і почнуть закриватися. І це є негативним явищем.

Українські банки швидко розвиваються, але їм бракує внутрішньої стійкості, тож будь-які кризові явища в економіці можуть призвести до нестабільності в банківській системі. Що й продемонструвала криза 2008 року.

Життя для своїх дітей в Україні не бачу

Я сподівалася на краще, але не на те, що маю зараз. Утім, десь дуже-дуже глибоко в душі надія ще жевріє…

Пригадую, як тільки в середині 90-х до влади прийшов Кучма і нам з чоловіком почали видавати заробітну платню горілкою, консервами, зрідка сиром і маслом, ми зрозуміли: це крах. Світло в селі вмикали тільки на годину, діти змушені були вчитися при свічках.

Ми були у відчаї. Адже навіть ті банальні свічки не було за що купити, а дітей треба ж іще годувати та вдягати. Від безвиході хотілося рвати на собі волосся. Така біда тривала понад три роки.

Хоча тепер цього немає і нібито все стало стабільніше, та стверджувати, що почуваюся впевнено, не можу. Навпаки, не покидає відчуття непевності. Чомусь здається, що скочуємося до прірви.

…Дякуючи Богу, ми вже вивчили дітей. Але майбутнього для них в Україні я не бачу. Бо держава не забезпечує своїм громадянам упевненості у завтрашньому дні. Сподіватися доводиться тільки на себе. А віжки затягуються все тугіше: найбідніші платять найбільше.

Ми з чоловіком нині, як і тоді, важко працюємо: маємо город, господарку, зранку до вечора заробляємо на будівництвах. А це, повірте, важка фізична праця, тим паче для жінки.

Найбільш активні тікають за кордон, шукають там кращого життя. Людям набридло існувати, їм хочеться жити повноцінно. Такої долі я бажаю й своїм дітям. І зовсім не хочу, щоби вони повторили моє власне життя, в якому немає нічого, окрім праці.

Ольга КИРИЛЮК, Веренчанка Заставнівського району

Запис ЗАЛЕЖНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В народі Верховну Раду нерідко називають «цирком на дроті». І справді, народні обранці демонструють весь класичний цирковий репертуар. Тут і клоунада, і словесна акробатика й жонглювання тріскучими фразами, і різноманітні фокуси. Навіть гладіаторські бої та щось подібне на дресирування диких звірів… От тільки законотворчої діяльності хронічно бракує. А якщо закони й приймають, то нерідко всупереч інтересам простолюду – а то й на шкоду всій державі. Недарма українців обклали найбільшими в світі податками і крок за кроком позбавляють прав, до яких наші люди звикли у попередню історичну епоху.

Дивуватися цьому не варто, адже парламент складається в основному з найбагатших людей країни, а також їхньої обслуги й підкуплених «тушок». Насамперед вони зацікавлені у закріпленні влади за собою та за своїми сім’ями навічно. Тому вдаються до різноманітних махінацій з виборами, відпрацьовуючи схеми перетворення виборчого процесу на порожню формальність. Себе ж ця каста наділила фантастичними привілеями, відмовлятися від яких вона не збирається. Коли опозиція підготувала проект закону про скасування більшості таких привілеїв, то «недоторканні» скористалися елементарною неуважністю авторів законопроекту і негайно його провалили. Опозиції ж залишилося тільки скаржитися на «шулерство» парламентської більшості. Втім, у «наперсточників» виграти неможливо.

Нині опозиціонери вимагають від президента, щоби він особисто відзвітував перед вищим законодавчим органом держави за свою діяльність. Натомість депутатам роздали книжки з таким звітом, проте опозиціонери читати написане не бажають. Вони прагнуть почути з уст президента звіт про обіцяне «покращення», після чого задаватимуть купу питань. Доки гарант Конституції відмовлятиметься від цієї процедури, вони блокуватимуть роботу Верховної Ради. Правда, пропрезидентська більшість має свій механізм розблокування, який вже ефективно використовувала, так зване «виїзне засідання». Зберуться в іншому приміщенні без опозиціонерів і прийме потрібні їм закони.

Можливі різні варіанти розвитку подій, але чергова парламентська криза заявила про себе на весь голос. Кому вона потрібна? Зовсім несподівану відповідь на це питання українці цими днями почули від депутата Сухого, який представляє Партію регіонів. Він звинуватив у розпалюванні кризи, як це не дивно, Росію! Від Тягнибока чи Фаріон такі звинувачення були б цілком органічними, але від члена ПР? Видно, правляча партія вже далеко не монолітна. Уродженець Тернопільщини Ярослав Сухий вбачає в нинішніх подіях у ВР «руку Москви». Кремль демонструє: у Росії, Білорусі та Казахстані – повний стабілізець. Вступайте до Митного Союзу – такий буде і у вас. А як не вступите – матимете кризу за кризою.

Ігор БУРКУТ

Запис ПАРЛАМЕНТСЬКА КРИЗА В УКРАЇНІ. ЧЕРГОВА… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відома буковинська журналістка, головна редакторка радіо «Буковина» Тетяна Смолдирєва вийшла з партії «Фронт Змін» і подала заяву на ім’я голови Чернівецької обласної ради М.Гайнічеру, повідомивши його про своє рішення вийти також зі складу депутатів обласної ради. «Принаймні, так буде чесно, – зауавжила Т. Смолдирєва. – Оскільки я ввійшла до облради за партійним списком, то, вийшовши з партії, мушу скласти і депутатські повноваження».

– Я втомилася доводити, що, попри свою належність до партії, залишаюсь об’єктивним журналістом, – зізналася заслужений журналіст України, яку всі знають як висококласного профі. – Оскільки ми живемо в нецивілізованій країні, конкретній людині дуже важко самій рухатися цивілізовано.

Вл. інф.

Запис До облради невдовзі прийде новий «фронтовик» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Виборчий округ №21 (явка виборців становила 49,5%)

Василь Залявський (Партія регіонів) – 3645 голосів

Юрій Скорейко (ВО «Батьківщина») – 1794

Василь Мироник (партія «За права людини») – 1638

Виборчий округ №50 (явка виборців – 28,5%)

Андрій Білогорка (партія «Рідне місто») – 5554

Тарас Бойчук (Партія регіонів) – 3885

Марія Філіпчук («Фронт змін») – 3298

Запис Опозиція з тріском програла довибори спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Чим різниться новий законопроект від попередніх?

– Новий проект пропонує ввести партійно-мажоритарну систему, де 225 депутатів буде обиратися за партійними списками, а 225 – за виборчими округами. Нагадаю, раніше депутати обиралися тільки за партійними списками. На мою думку, цей законопроект кращий, ніж попередні. Тут, принаймні, неузгодження, які раніше викликали найбільший опір опозиції, вже пригладжені, прописані…

Крім того, в цьому законі відсутній збір підписів на підтримку кандидатів або до списку партій. Вже не будуть створюватися ініціативні групи, не будуть збиратися підписи, необхідні для того, аби вас зареєстрували кандидатом. Натомість, чітко визначене таке поняття, як грошовий внесок від кандидата чи політичної партії.

– Отож, бідним, хоч і розумним у політику – зась?

– Кандидат вносить грошову заставу у сумі 12 мінімальних розмірів заробітної плати (близько 10 тис. грн), політична партія – 2 тис. мінімальних розмірів зарплат (понад 1 млн. грн). Ці гроші «йдуть» на рахунок центральної виборчої комісії. Гроші повертаються тим кандидатам і партіям, які перемогли. Гроші тих, хто програв, йдуть на виборчу кампанію. Це цивілізований підхід.

Важливим є те, що за цим законопроектом в суб’єкти виборчого процесу включили спостерігачів від громадських організацій. І не тільки дали право спостерігати за виборчим процесом, а й бути присутніми на засіданнях комісій. Тобто, кілька потужних громадських організацій можуть брати участь у спостереженні, і, відповідно, у виборчій кампанії. Спостерігачі громадських організацій найбільш незаангажовані суб’єкти – їх цікавить не те, хто буде депутатом, а на скільки прозорим буде процес, і чи дотримується виборче законодавство.

– А недоліки запропонованого проекту?

– Цей закон виглядає зручнішим. Хоча, на мою думку, пропорційно-мажоритарна система ставить у нерівні умови депутатів – одні обираються за партійними списками, інші повинні потужно йти в округ, переконувати виборців. Фактично одні депутати – привілейовані, інші – ні.

Залишилася й та норма, яка надає більше привілеїв партіям, які представлені у Верховній Раді. Тобто одним партіям при формуванні окружних, територіальних та дільничних виборчих комісій надається більше привілеїв – їхні кандидати гарантовано будуть присутні в цих комісіях, а інші партії – за жеребкуванням.

Виходить, що пункт про рівні права і можливості не діє! Як наслідок – партії, що входять в коаліцію, можуть взяти під повний контроль усі виборчі комісії.

– Фальсифікацій не уникнути?

– Якщо люди не дотримуються виборчої процедури, є підстава думати, що формуються фальсифікації. Наприклад, 2010 року, коли відбувалися вибори до місцевих рад, голови комісій забирали із сейфів додому попередні списки виборців. Для чого? Адже за законом список виборців повинен знаходитися в сейфі для документації і бути публічним для вивчення.

Або ж процедура голосування: у законі зазначена таємність. Але якщо погано працює комісія та люди заповнюють виборчу дільницю і голосують хто-як: на парті, на нозі… Тобто якщо з самого початку не розподілити функції між членами комісії, а людини, яка регулює потік виборців, немає, то в такому хаосі можна проводити незаконні дії.

Теж саме й під час підрахунку: голоси рахувати повинен один член комісії, який вголос оголошує результати. А решта – спостерігачі, які перевіряють правильність оголошення. Але найпоширеніша практика – це коли бюлетені ділять між членами комісії, аби швидше підрахувати. А потім один одному не довіряють і кілька разів перераховують. У результаті – все відбувається ще довше?!

На жаль, в Україні немає політичної етики. У нас ще до кінця не сформувалися правила гри, політики й досі не навчилися дотримуватися законодавства. Зате формують свої, зручні їм закони. Тому у нас такий безлад. Але ж політика – це як світлофор на перехресті, – якщо людина постійно переходить дорогу на червоне світло, її рано чи пізно зіб’ють. Теж саме коїться і в політиці…

– Що можете порадити виборцям?

– Аби виборець, прийшовши на дільницю голосувати, раптом не знайшов себе у списку або виявив за своєю адресою невідомих йому людей – уже зараз, заздалегідь прийдіть у відділ ведення державного реєстру виборців (при кожній райраді Чернівців) і перевірте, чи є ви та ваші родичі у списках виборців, чи немає помилок в іменах та прізвищах. І відповідно, якщо є помилки, напишіть заяву про внесення змін.

Запис Вибори-2012: правила гри будуть нові? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До держави оновленої, європейської

– «Нова політика» для нашого краю, даруйте за тавтологію, – порівняно нова політична сила. Хоча партія була створена ще 10 років тому вже покійним Євгеном Кушнарьовим. Мені завжди імпонували її лідери – той же Євген Кушнарьов, теперішній голова Володимир Семиноженко… Тож, коли мені запропонували очолити «Нову Політику» у нашій області, я погодився.

Тим паче, «Нова політика» добре себе зарекомендувала у Тернопольській області, де діє вже 5 років, її знають у Хмельницькій та Вінницькій областях. Та й на останніх виборах до місцевих рад здобула досить непогані результати, набравши загалом по Україні 2,39% голосів. Так, зокрема, у Вінницькій області нашу партію представляють 8 депутатів, у Київській – 15, Хмельницькій – 18 тощо. До місцевих рад від нас потрапили 34 депутати, є серед них і голови міст та сільських рад. Отож, для більшої частини регіонів України «Нова Політика» вже достатньо відома політична сила, яку представляють серйозні, авторитетні люди.

Приємно також, що коли починаєш розмовляти з людьми, розповідати про нашу політичну силу, то багато з них чули про Володимира Семиноженка, знають про його, не тільки політичну, але й наукову діяльність. Адже він є почесним доктором і професором 19 університетів, зокрема, Львівського та Харківського національних університетів, Національного технічного університету «Харківський політехнічний університет», Національного університету «Острозька академія» та інших. Наш політичний лідер є автором більш ніж 420 наукових праць та понад 80 патентів і винаходів. Він неодноразово входив до керівного складу багатьох громадських організацій, різноманітних рад, комітетів та комісій, був депутатом Верховної Ради, віце-прем’єром… Це політик, який серйозно цікавиться історією та мистецтвом і бачить нашу державу оновленою, модернізованою, європейською.

– На які верстви населення, насамперед, орієнтуєтесь? Чи, може, «Нова Політика» прагне стати партією загальнонаціонального масштабу, об’єднуючи під своїм крилом зневірених виборців політичних опонентів як з провладного, так і з опозиційного табору?

– У Чернівцях партію було зареєстровано лише навесні цього року, тож ми лише починаємо розбудовуватись, проходимо, так би мовити, початковий етап становлення. Ще навіть не в усіх районах області встигли зареєструватися. Нас немає поки що на Заставнівщині та Новоселиччині.

Сталий електорат – тільки у комуністів

Та головне для нас зараз – це викликати у людей довіру й цікавість, знайти своїх активних прихильників. Бо, як відомо, сталий електорат тільки в комуністів. А люди завжди порівнюють: у кого краща програма, хто є керівниками партій… Розраховуємо також на тих, хто не голосував на минулих виборах. А розчарованих у політиках – досить значний відсоток. За нас – і вчителі, і лікарі, і прості робітники та підприємці, і директори різноманітних підприємств… Тобто, ми не спрямовані на якогось конкретного, «вузького» виборця, а намагаємося охопити якнайширше коло людей: двері нашої партії відчинені для всіх. Проте стверджувати, що ми є третьою силою – ще зарано…

– Іване Васильовичу, більшість українських політиків, здається, керуються висловом «розділяй та владарюй». Ваша ж партія, навпаки, декларує ідею об’єднання. Об’єднання навколо чого, в першу чергу?

– Гадаю, для кожної партії мала би бути спільною ідея об’єднання навколо відстоювання інтересів нашої держави. Ми йдемо до неї різними шляхами, проте наша спільна мета – розбудова незалежної України, щоби, зрештою, довести її до рівня європейського, підвищити добробут громадян. Тому для нас на першому місці – людина. І ми намагаємося зробити все необхідне, щоби в нашій державі її прагнення та потреби були почуті та задоволені. Наш лідер Володимир Семиноженко так визначив головне завдання партії – привести якість держави у відповідність до якості людського капіталу.

– Будь-яка демократична держава піднімається, насамперед, «на плечах» середнього класу. Так уже склалося, що в Україні середній клас формує передусім підприємницьке середовище, малий та середній бізнес. Проте, як правило, різноманітні політичні партії згадують про проблеми підприємців лише напередодні виборів…

– Суспільство, та й загалом держава, багаті лише тоді, коли багатий середній клас. Якщо ж у нас є купка багатіїв, крихта середнього класу, а переважна більшість населення – на межі зубожіння, ми незалежної держави не збудуємо. Бо заможний і численний середній клас – це не тільки підприємці, а й лікарі, вчителі, науковці тощо. Саме вони є неодмінною умовою справді демократичного суспільства. Хоча, до речі, у нашій програмі є окремий розділ, присвячений підприємцям.

Змін потребують і верхи, і низи

– Мабуть, немає політика, який би так чи інакше не казав: «Потрібно щось змінювати…» Зокрема, і теперішня влада теж намагається рухатися в бік змін, щоправда, запроваджуючи їх переважно «зверху». Проте чи завжди таке примусове реформаторство є зваженим та доцільним?

– Запроваджувати потрібно такі реформи, які би влаштовували і державу, і людей. Тобто, завжди треба шукати золоту середину. Інакше які б прекрасні у своїх намірах реформи ми не запроваджували – вони не будуть здійснюватись. Ті реформи, які запроваджуються зараз, важко категорично визнати чи то поганими, чи то ідеальними. Інша річ, що у нас цей рух вперед є дуже тернистим. Ще не вийшов, скажімо, закон, ще не встигли його опублікувати, а навздогін тягнуться тисячі змін і доповнень. Це, як на мене, чи не найбільший хронічний недолік наших законодавців. До законотворчості потрібно підходити більш відповідально.

Але відсутність реформ – це занепад. Суспільство має постійно оновлюватись, прагнути до чогось кращого. Тим паче, що ми маємо потужний потенціал, зокрема науковий. Саме на таких змінах та оновленні наголошує Володимир Семиноженко, ведучи мову про модернізацію країни. Причому, насамперед, за рахунок внутрішніх резервів. Візьміть, до прикладу, нашу Чернівецьку область: тільки університет продукує стільки наукових винаходів, пропозицій, вдосконалень, що коли б їх запровадити, то ми б отримали досить солідну суму і для потреб людей, і на збільшення бюджету. А скільки потужних підприємств і конструкторських бюро працювало у Чернівцях раніше! Тут вироблялися унікальні речі світового значення! Дехто каже – потенціал втрачено… Та чи втрачено безповоротно?

«Нова політика» – за інновації

Як на мене, то треба дати зелену вулицю перспективним винаходам наших науковців, запроваджувати їх у життя. Звісно, ця проблема вирішується не на рівні області, бо вона загальнодержавна. Саме тому Володимир Семиноженко постійно зустрічається з провідними українськими науковцями, обговорює з ними нагальні та перспективні проблеми з метою спільного вироблення для керівництва нашої держави певних пропозицій. До слова: плануємо організувати на кінець вересня зустріч нашого голови партії «Нова політика» Володимира Семиноженка з науковцями Буковини…

– І наостанок. Куди, на вашу думку, зараз рухається країна: у бік демократії, чи повертається назад, до застійного тоталітаризму?

– Повернутися у минуле ми вже не зможемо – люди відчули смак свободи. Звісно, шлях до демократії нелегкий… Буває, що і лоба боляче б’єш при цьому, набиваєш гулі. Треба набиратися досвіду, «відшліфовувати» себе. Але до минулого вороття нема. Інша річ, що дискусійним залишається те, який з шляхів розвитку для нас є кращим. До того ж, багато людей сприймають свободу насамперед як вседозволеність, коли хтось може і має право на все. Тоді як свобода – це, першочергово, відповідальність. І в демократичному суспільстві ця відповідальність більша, аніж за тоталітаризму чи деспотії…

Запис Іван ПРИЙМАК: Шлях до демократії нелегкий… Буває і боляче, коли набиваєш шишки на лобі… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– 2010-го на місцевих перегонах люди отримали під брендом нашої потужної і популярної партії депутатів-«котів у мішку», які повелися не лише так, як від них не очікували, а й так, як їх ніхто не уповноважував. Декларуючи у передвиборчій агітації опозиційність, вони йшли «в ногу» з партією влади. Це є результат внутрішніх, невидимих для сторонніх, недопрацювань, які, зрештою, нашкодили громаді.

Нині очищуємося, виправляємо ситуацію. Скажімо, в міській раді Чернівців наші депутати не підкорилися рішенню бюро партійної організації й голосували в унісон з Партією регіонів – в тому числі й за відставку міського голови, обраного більшістю громади міста, що неприпустимо. Тому й були виключені з лав «Батьківщини». Ми їх не засуджуємо – це їхній вибір. Але є поняття партійної дисципліни. Коли ж ми їх позбулися, то до нас почали приходити дуже авторитетні, невипадкові люди, справжні патріоти.

З нашої ініціативи практично в усіх районах області відбулися збори громадян, які виступили проти вільного продажу земель сільськогосподарського призначення. Як результат, створено ініціативні групи з проведення референдуму щодо продовження мораторію на продаж цих земель. І незгода українців на продаж землі сьогодні є абсолютно об’єднуючим фактором у всіх регіонах України. Тому влада й чинить просто-таки шалений опір цим ініціативам.

Скажімо, в нашій області на Глибоччині посадовці провели «відповідну роботу» з учасниками ініціативних груп, наводячи їм «переконливі» аргументи не брати участі в зборах. А юристи райради були особисто присутні на цих зборах, щоби знайти будь-які зачіпки для визнання зборів нелегітимними… На Вижниччині та в Герцаївщині намагаються відкликати вже відправлені листи до ЦВК. Це вкотре переконує, що наслідки референдуму очевидні, тому влада намагається його не допустити.

– Іване Миколайовичу, «Батьківщина» постійно тримає також на контролі питання тарифів, цін…

– Так, адже ми бачимо настрої наших виборців. Безупинне підвищення тарифів і цін стає для людей просто нестерпним. Зарплати не зростають, робочих місць не стає більше, тобто слово «добробут» стосовно переважної більшості населення взагалі недоречне. Швидше мова йде про катастрофічне зубожіння. Тому ми постійно вимагаємо у влади перегляду тарифів і зупинки зростання цін.

– Ви хочете, аби влада втручалася в ринкові відносини?

– Аж ніяк, завдання влади – створити умови для ринку, рівні засади для його учасників. Але коли влада створює пільги й особливі умови для «своїх», то навіщо нам така влада? Тому ми разом з краянами проводимо мирні акції протесту. Якщо вони не будуть враховані, вживатимемо законні заходи, аби відстоювати права людей на гідне життя.

– Якими ще законними методами можна вимагати у влади те, що належить народові?

– Як депутат, назву такі інструменти, як депутатські звернення, запити, підготовка питань до внесення на сесію місцевих рад. Нерідко звертаюсь за захистом людей до правоохоронних і контрольних органів.

– Але депутатські запити наразі не дуже діють…

– На жаль, наприклад, в обласній раді провладна більшість блокує будь-які конструктивні ідеї опозиції. На попередній сесії я пропонував звернутися до керівництва Укравтодору за додатковим фінансуванням на ремонт і утримання доріг, ситуація з якими катастрофічна. Але мою пропозицію відхилили, які і не підтримали інші мої запити. Виглядає, що для нинішньої влади долі і людські життя вартують мало. Саме тому безжально закрили Чудейську школу-інтернат на Сторожинеччині, таку ж долю пророкують школі-інтернату в Тереблече Глибоцького району, про закриття школи говорять в Олексіївці на Сокирянщині…

За принципом «закривай і скорочуй» здійснюють і так звану «реформу медичної галузі». Та сама провладна більшість проголосувала за «реорганізацію» особливої, я б сказав, унікальної дитячої обласної лікарні №2 та закриття стаціонарного відділення Берегометської селищної лікарні. На останній сесії фактично ліквідували обласний Будинок учителя.

– Може, справді недоцільно й неефективно утримувати ці навчальні та лікувальні заклади?

– Якби насправді йшлося про ефективність використання коштів, то цього потрібно було б дотримуватися в усьому. Що ж робить влада? Зачиняючи школи і лікарні, вона на останній сесії відкриває нове комунальне підприємство, яке обслуговуватиме автопарк облдержадміністрації! На програму підтримки роботи ОДА виділяється 14 млн. грн! І це тоді, коли на закритті шкіл економиться кілька десятків тисяч. Чи це не цинізм?

Скажу більше: фінансування на утримання ОДА з місцевого бюджету є грубим порушенням Бюджетного Кодексу, який забороняє користуватися двома бюджетами. Але це було проігноровано. Як і наша заява про реєстарцію нової фракції. Бо єдина легітимна фракція ВО «Батьківщина» в облраді – та, що її очолює депутат, членом партії ВО «Батьківщина» Іван Савич Паламар.

До речі, на останній сесії облради намагалися абсолютно безпідставно, з порушенням чинного законодавства внести в порядок денний питання про його усунення з посади голови постійної комісії з питань охорони здоров’я. Не соромлячись, заявили відкрито: за те, що він об’їжджав лікарні і висловлював свою позицію, що закривати лікувальні установи не можна! Це перший заступник голови ОДА сказав! Замість того, аби подякувати людині за роботу

– Заслуженому лікарю України, хірургові з золотими руками, який особисто виїжджає на місця, аби знати ситуацію достеменно, а не з паперів і не через телефони кабінетів…

– Нещодавно з’їзд обрав вас до складу Політради партії. Але в області ви керуєте парторганізацією в статусі виконувача обов’язків. Чому?

– Згідно зі Статутом партії. Поки що в облпарторганізації триває процес очищення. У частині районів місцеві організації залишилися не лише без керівників, а й без офісів, їхній роботі перешкоджали і владні структури, і колишні «свої» – перебіжчики-зрадники… Зараз налагоджуємо роботу. Як тільки це станеться, будуть проведені партконференції – в тому числі й обласна.

–Питання про резонансну «справу рибалок»…

– Ми зробили все, щоби не дозволити замовчати і приховати злочин чиновника. Адже спочатку влада заявляє, що, мовляв, нічого подібного не сталося і все це лише піар-технології… Коли ж довелося визнати, що був злочин, партія влади відхрестилася від свого колеги, розкопавши архівні документи, згідно з якими екс-голова РДА М.Бойчук начебто належав до якоїсь іншої політичної сили… Та не це важливо. Головне, щоби закон був один для всіх. Натомість обласна прокуратура направила відповідь щодо цієї ситуації на депутатське звернення нардепутата Віктора Олійника. У ній зазначено, що у потерпілих виявлено «легкі тілесні ушкодження», які спричинили «короткочасні розлади здоров’я». І що один з рибалок «самовільно покинув» районну лікарню, і його виписали «за порушення режиму»… Тільки в одного потерпілого визнано ушкодження середнього ступеня важкості, які спричинили тривалий розлад здоров’я – це поламані ребра, гемартроз колінного суглоба… Але слідство триває, і перебуває навіть на особливому контролі ГПУ. Я радий, що саме наша організація відстояла цих рибалок і віру людей у справедливість.

– І насамкінець – питання саме в цьому ключі. На п’ятницю призначене засідання суду проти Юлії Тимошенко. Які очікування? Справедливість є?

– На жаль, наш суд не є ні справедливим, ні незалежним. Тому Юлія Володимирівна має намір пройти усі етапи – від наших інстанцій і аж до Європейського суду з прав людини, і таки здобути справедливість. А поки що…

Нам уже надходить безліч дзвінків від людей, готових їхати до столиці, стояти під Печерським судом на Хрещатику, 42а і вимагати від влади верховенства права. Адже Європейський парламент ухвалив Резолюцію, якою рекомендував українській владі припинити політичні репресії проти Тимошенко та скасувати їй підписку про невиїзд, яка обмежує політичну діяльність лідера партії. Документи, на які посилається у своїй резолюції Європарламент, ратифіковані Україною, яка є членом Ради Європи, та є обов’язковими для виконання українською владою. Тому суд над Тимошенко – це не приватна справа Тимошенко, це навіть не справа партії «Батьківщина» чи опозиції в цілому. Це справа України, і люди це розуміють, тому готові відстояти справедливість

Запис Іван Мунтян: В очищеній «Батьківщині» більше немає випадкових людей спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Зрадників не поважають навіть ті, на користь кого вони зраджують, – йдеться у заяві бюро обласної організації партії.

– Згадані депутати мали змогу на бюро пояснити мотивацію своїх вчинків. Голосування за голову-регіонала обласної ради Василя Ватаманюка депутати пояснили тим, що підтримуючи його, вони зможуть виконувати свої передвиборчі обіцянки, – сказав представник центрального офісу ВО «Батьківщина» Тарас Романюк, який приїхав у Чернівецьку область для проведення чистки місцевих організацій.

Як зазначив новий керівник обласної організації Іван Мунтян, партія ініціюватиме розпуск фракцій у тих радах, де відбувалися спільні голосування з антидемократичними і антиукраїнськими силами.

А вони виключили Івана Мунтяна

Заява бюро Чернівецької обласної партійної організації «ВО «Батьківщина»

На черговому засіданні бюро Чернівецької обласної партійної організації «ВО «Батьківщина» 26 січня 2011 року поряд з іншими, слухалося питання про засідання фракції «Батьківщина» у Чернівецькій обласній раді 25 січня 2011 року, яке відбулося без повідомлення всього складу фракції і мало на меті зробити спробу виключити зі складу фракції виконуючого обов’язки голови обласної організації партії «ВО «Батьківщина» Івана Мунтяна. Члени бюро дають одностайну оцінку подіям у фракції «Батьківщина» в обласній раді, а саме вважають їх неправомірною та абсурдною потугою скомпрометувавших себе в очах виборців депутатів обласної ради виключити з фракції Івана Мунтяна.

У зв’язку з цим відповідно до Закону України «Про статуc депутатів місцевих рад» та «Положення про фракції партії «ВО «Батьківщина» в місцевих радах» бюро Чернівецької обласної партійної організації звернулося до Президії Політичної ради партії «ВО «Батьківщина» із проханням розпустити діючу фракцію депутатів від партії «ВО «Батьківщина» у Чернівецькій обласній раді та сформувати нову з числа тих депутатів, які стоять на позиціях ідеології партії та її Статуту. Кількісний та особистісний склад нової фракції буде повідомлений пізніше.

Заява Світлани Фочук

Запис Хто зрадив «Батьківщину»? Гонки на виключення спершу з'явиться на Медіа-Версії.

єдина жінка на Буковині, яка очолює обласну партійну організацію, голова райдержадмінстрації Кіцманщини. Вона – перший номер у списку кандидатів до обласної ради від партії «За права людини»:

– Наша партія народилася з потреб людей, які постійно та повсюдно відчувають ущемлення своїх найелементарніших прав. Адже навіть отримати довідку стає інколи проблемою, не кажучи вже про більш складні дії.

Щоби вже зараз якось допомогти буковинцям – треба ж з чогось починати – ми відкрили на сайті обласної організації (http://bukzpl.com.ua) інформаційно-консультативний центр, де можна поставити будь-яке запитання й отримати відповідь на зразок дорожньої карти, такий собі алгоритм вирішення власної проблеми.

На посаді голови РДА намагаюся також захищати права людей, але в інший спосіб: зашутрували 10 км доріг, провели газ до Стрілецького Кута, відкрили садок у Драчинцях…

Микола Шупеня:

– Слід добиватися реального самоврядування, щоби громади сіл, селищ і міст відчували себе господарями на своїй території. Домагатимуся, щоби на державному рівні прийняли закони про надання більших можливостей для місцевих громад. Тож, вони не будуть «прохачами», а реально володітимуть фінансовою базою.

Людмила Городницька

голова Чернівецької міської організації партії «За права людини», викладач:

– Тісна співпраця органів державного управління та місцевого самоврядування в галузі освіти, тобто райвідділів освіти та райрад, обласного управління освіти а облради при вирішенні таких питань:

• покращення матеріальної бази шкіл і вишів, а саме – бібліотеки, їдальні, спорзали, комп’ютерні та мультимедійні класи, медпунктти, гуртожитки;
• створення рівних умов доступу до інформаційних та навчальних джерел для дітей міста і села;
• розвиток на Буковині профтехнічного навчання, відкриття нових спеціальностей, які необхідно сьогодні для розвитку низки галузей економіки краю;
• покращення рівня якості підготовки учнів загальноосвітніх шкіл і вищиих навчальних закладів шляхом надання широких автономних прав педагогічним і науковим педколективам.

Сергій Городенський

директор компанії «Доріван»

– Мене турбує сміттєзвалище, яке між Садгорою і Чорнівкою. Органічні відходи одразу потрапляють у воду. У Садгорі склалася ситуація, коли уся вода є технічною, непридатною для пиття. Крім того, необхідно робити каналізації. Болюче питання – це дороги. Їх просто не ремонтують. Я знаю як цю проблему вирішити: треба створити комунальне підприємство з добування гравійно-піщаної суміші, щоби цього не робили приватні підприємства. За зароблені кошти – ремонтувати дороги!

Анатолій Гуйван

президент Чернівецької обласної федерації самбо, віце-президент обласної федерації дзюдо, керівник чернівецького регіонального підрозділу молочної компанії «Галичина»:

– Не люблю багато обіцяти. Менше слів – більше справ. Я захищатиму підприємців, опікуватимусь харчовою промисловістю. Обов’язкво активно займатимусь пропагандою здорового способу життя. Сприятиму розвитку спорту на Буковині.

Запис Вони захищатимуть наші права! У Чернівецькій обласній раді від партії «За права людини» № 28 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Досвідчений економіст і управлінець високого класу давно визначився і з політичними уподобаннями. 2004 року він увійшов до Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» під керівництвом Юлії Тимошенко, від 2005-го обирається партійцями до керівного бюро обласної організації. На посаду голови обласної ради, яку він обіймає нині, його також рекомендувала «Батьківщина», і його кандидатура була підтримана більшістю складу ради як найбільш поважна, потужна і достойна.

– Іване Орестовичу, Ви неодноразово підкреслювали високу ефективність роботи обласної ради V скликання. Чи пояснюєте це якісним складом представницького органу?

– Обласна рада V скликання – це 6 фракцій, утворені депутатами, які пройшли за списками різних політичних партій і блоків. У стінах обласної ради нам удалося об’єднатися навколо своїх зобов’язань перед виборцями. І, безумовно, від фракції Блоку Юлії Тимошенко – найбільшої в обласній раді – часто залежала ефективна робота ради та прийняття багатьох важливих рішень.

– Реформа місцевого самоврядування у всіх на слуху, але мало хто розуміє, що це означає. У депутатів не достатньо повноважень?

– Україна підписала Європейську хартію місцевого самоврядування, але в дуже важливих аспектах цей документ залишається нереалізованим.

Головний принцип, за яким побудоване місцеве самоврядування в Європі, – це субсидіарність, яка полягає в тому, що органи влади національного рівня залучаються до вирішення проблем на місцях лише в тому випадку, коли на регіональному чи місцевому рівні ефективне їхнє вирішення неможливе. Запровадження цього принципу передбачатиме деконцентрацію влади і децентралізацію бюджетів у нашій державі.

Така модель місцевого самоврядування виправдала себе в багатьох європейських країнах, оскільки над представницькими органами громади там стоять лише Закон, воля виборця й Бог.

В Україні перші спроби підготовки реформи місцевого самоврядування були здійснені за часів прем’єрства Юлії Тимошенко. Тоді була розроблена Концепція реформування цієї сфери, напрацьовані проекти законів. Значну децентралізацію передбачав і проект державного бюджету на 2010 рік, підготовлений урядом Юлії Тимошенко.

На жаль, на сьогодні ця справа належного продовження поки що не отримала, однак сподіваємося, що в недалекій перспективі реформа місцевого самоврядування стане реальністю.

– Які ініціативи обласної парторганізації «Батьківщини» Ви підтримали своїм авторитетом голови облради, і навпаки – які Ваші ідеї були втілені за підтримки однопартійців?

– Депутати обласної ради від Блоку Юлії Тимошенко – утім, як і від кожної партії – йшли до обласної ради зі своєю програмою, і це основний документ, який треба було підтримувати і над реалізацією якого треба було працювати. Цей документ поставив завдання працювати задля буковинського краю і територіальних громад нашої області.

У цій каденції нам удалося охопити практично усі питання, що містилися у передвиборній програмі, за винятком тих, на які депутатам не вистачило повноважень або які потребують прийняття законів на рівні Верховної Ради України. А звертаючись до неї, ми не завжди отримували позитивну реакцію.
За період нинішнього скликання існує багато позицій, які були ініційовані або реалізацію яких депутати від Блоку Юлії

Тимошенко активно підтримали. Це і відродження меценатства, і прийняття програми розбудови доріг, розвиток малого підприємництва, боротьба з корупцією тощо.

Є також багато речей, про які можна сказати, що вони зроблені «вперше». Вперше в Україні ми провели спільне засідання Чернівецької обласної ради та Сучавської повітової ради, на якому обговорили важливі питання співпраці нашої області з прилеглими регіонами Румунії.

Вперше в рамках усієї області реалізували проект «Органи місцевого самоврядування Чернівецької області: інформаційно-комунікативний прорив».

Так само вперше в Україні на всій території області запровадили інформаційно-аналітичну систему «Розумне село».

Вперше в Україні ми провели зібрання жінок-депутатів і привернули увагу всіх до участі влади в реалізації гендерної політики, а також підтримали видання відповідного посібника для учнів і молоді.

За ініціативою депутатів були створені і сьогодні ефективно працюють громадські ради при закладах і установах системи соціального захисту населення в Чернівецькій області. Це дало можливість відчутно покращити умови проживання осіб, які перебувають у психоневрологічних та геріатричному закладах області.

– Чого не вдалося здійснити через спротив політичних опонентів?

– У стінах обласної ради при розгляді питань бюджету та плану соціального й економічного розвитку, при формуванні рішень з питань територіальних громад області не відчувалося великого спротиву, оскільки в нашій депутатській роботі завжди переважали питання економіки і господарювання над проблемами політики та кон’юнктури. І, попри відмінності шляхів досягнення, мета в депутатів від усіх політичних сил єдина: розвиток нашого спільного дому – Буковини.

– Ви й самі представляєте «Батьківщину», є членом бюро – керівного органу обласної парторганізації. Чи важко поєднувати партійність і лідерство в громаді?

– Метою кожної політичної партії є боротьба за владу, її утримання та реалізація. У цьому випадку влада – не самоціль, а інструмент реалізації програмних засад партії, виконання тих зобов’язань, які береш перед людьми. Тому свою політичну діяльність я розцінюю як шлях, що веде до реалізації зобов’язань партії «Батьківщина» і моїх особисто перед виборцями.

– Ви балотуєтеся до обласної ради за списками партії «Батьківщина», яка, без сумніву, перебуває серед фаворитів виборчих перегонів. Що плануєте здійснювати в період нової каденції?

– Ми маємо досвід роботи в органах місцевого самоврядування в попередні каденції, і цей досвід знову ж таки пов’язаний з виконанням політичної програми нашої партії. Але в ході роботи виникали нові ідеї, робилося багато кроків, які потребують продовження. Для прикладу, в нашій області треба зосередити зусилля на усуненні диспропорції між розвитком міста і сільських районів.

– З ким разом ідете у владу?

– Це самодостатні люди, які самі себе створили, які пройшли через усі проблеми, характерні для держав з перехідною економікою, і які здатні реалізувати свої здібності, не відчуваючи при цьому жодного дискомфорту.

– На підтримку яких районів найбільше розраховуєте для партії «Батьківщина», до якої належите, 31 жовтня?

– Ми не можемо виокремлювати якусь частину території, а повинні працювати таким чином, аби людей в усій області переконати, що наша програма найбільш реальна до виконання і найповніше охоплює усі проблеми, які треба вирішувати в інтересах територіальних громад.

Із власного досвіду скажу, що працювати в облраді – це не керувати роботою депутатів облради, а співпрацювати, в тому числі і з місцевим самоврядуванням, бути на зв’язку з кожною громадою. Тож «Батьківщина» – і я в цьому переконаний, і це підтверджують соціологічні дослідження – здобувши більшість у місцевих радах, в тому числі й в облраді, і далі працюватиме з кожним великим і малим населеним пунктом, відстоюватиме інтереси кожного краянина, де б він не жив.

Через це, якими б не були політичні симпатії буковинців, усім нам слід обов’язково прийти на вибори і віддати свій голос, бо ми маємо вже приклад того, як на президентських виборах невіддані голоси, або голоси «проти всіх» призвели до програшу.

– Сьогодні багатьох депутатів – у тому числі й Верховної Ради – різними способами змушують змінювати політичні переконання. На когось тиснуть, когось «перекуповують». Скажіть, тільки не лукавте: невже Вам не надходило подібних пропозицій, не було тиску?

– Усі знають, що на мене неможливо тиснути. Зі мною – «Батьківщина». Звісно, були спроби робити певні пропозиції, але це було дуже обережно і в усіх випадках з мого боку була коректна і тверда відповідь.

Але я хотів би звернути увагу на інше. У нас багатопартійна система перебуває на стадії становлення і певні негативні процеси характерні для усіх партій. До списків потрапляють люди, які ставлять на першому плані особисті інтереси, і коли змінюється політична ситуація, вони завжди проявляються не з найкращого боку. Наразі саме такий період у партії «Батьківщина», де відбувається очищення, після якого партія неодмінно стане сильнішою, бо Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» – це не сектантське угруповання, а передова частина суспільства, яка відбиває думки й прагнення людей.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Іван ШИЛЕПНИЦЬКИЙ: «На мене неможливо тиснути. Зі мною «БАТЬКІВЩИНА» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Центр усього сущого – людина

– Єлизавето Михайлівно! Знаючи Вас як виваженого, толерантного інтелектуала-професіонала і водночас як чуйну до чужого горя жінку, бо й Вас воно тримає у міцних лещатах, візьму на себе сміливість сказати, що партія «За права людни» – саме Ваша…

– Так, у силу певних особистих причин я постійно стикаюсь із людським горем, приміром, неможливістю матерів, у яких хворі діти, дати їм усе, що потрібно. Але, на жаль, так потерпають не лише вони.

– Беззахисність, самотність ті покинутість суспільством людей літнього віку теж викликає співчуття…

– А хіба молодь має роботу? Чи люди середнього віку нормально забезпечені медичною допомогою? І такі приклади можна продовжити. А причина – в тому, що в Україні сьогодні розбалансована система влади. Саме це і не дає реалізувати права людини, гарантовані Конституцією. Тож звідси випливає ідеологія нашої партії – захист прав людини. В центрі нашої уваги – людина з її проблемами та бідами, адже сам Бог дав їй право на гідне життя, а держава тільки повинна його забезпечити. Гарні ж політичні гасла та особисті якості вождів, як на мене, – похідне й другорядне.

Я часто зустрічаюсь з громадянами. І щоразу переконуюсь, що люди не можуть досягти мети і реалізувати якесь елементарне право через те, що… погано поінформовані. Вони не знають, до кого звернутися зі своєю проблемою, з ким і як її вирішувати Натомість ходять колами від однієї інстанції до іншої, витрачаючи гроші, час та нерви. Хоча питання доволі часто прості й зазвичай мають законні шляхи вирішення.

– І який з цього висновок?

– Тільки практичні кроки. Для початку на базі наших громадських організацій створюємо інформаційно-консультативні центри. Там люди, які цього потребують, отримають так звану «дорожню карту» або, як ще можна сказати, алгоритм вирішення своєї проблеми.

– А як бути краянам сьогодні?

– Наразі вони можуть отримати правову допомогу для скерування своїх дій в онлайн-режимі на нашому сайті bukzpl.com.ua.

Програму пишуть виборці

– Крім того, люди небайдужі та соціально активні можуть запропонувати нам на сайті bukzpl.com.ua своє бачення, які будуть враховані у програмі дій партії. Бо на моє глибоке переконання програма будь-якої партії має бути сформована суспільством, тобто безпосередньо виборцями.

– Оскільки партія «За права людини» ще зовсім юна, кілька слів з її історії, будь ласка.

– Вона народилася з… потреби людей. Річ у тім, що ні уповноважена Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова, ні її секретаріат неспроможні охопити всі питання та дійти до кожного. Тому була створена громадська організація, а пізніше – однойменна партія. Втім на Буковині перші партійні осередки з’явилися тільки у лютому нинішнього року.

Лідером партії «За права людини» є працівник секретаріату уповноваженого Верховної Ради з прав людини Володимир Тарасов.

Хочу наголосити також, що партія об’єднує людей, які мають різні віросповідання та політичні уподобання, або й навіть узагалі політично ще не визначилися. Проте вони готові працювати задля захисту прав людини на всіх рівнях – від надання правової допомоги населенню до структурної зміни системи влади та вдосконалення законодавства, що забезпечить врешті-решт реальне виконання конституційних норм.

Особливо ж мене радує, що маємо багато волонтерів, які прагнуть приносити користь, причому комусь конкретно, адресно. Це дуже позитивний чинник.
Стосовно керівників осередків, то це прості люди, серед яких є лікарі, МНС-ники, юристи, освітяни, аграрії, приватні підприємці, інженери, газетярі, держслужбовці тощо.

– Який відсоток голосів сподіваєтесь отримати на виборах?

– Я фінансист за фахом, іншими словами – реаліст. Тому добре усвідомлюю, що за такий короткий проміжок час донести до громади своє бачення вирішення сучасних суспільних проблем важко, а то й просто неможливо. Тому сьогодні головне для нас – побачити, як наші ідеї будуть сприйняті простими людьми. А час покаже, чи дозріло до них суспільство…

Допомогти просто: треба хотіти

– Тим паче, що ми готові об’єднатися навколо ідеї людини з її правами з усіма, хто такі ідеї сповідує, незалежно від гасел, іміджу чи лідера партії.
Зрештою, як би не склалося, якими б не були результати цих виборів, я все одно перейматимусь питаннями захисту прав людини, як політично, так і через громадську організацію «За права людини». Це – без сумніву! А ще серед моїх соратників і однодумців є підприємці, яким не байдуже до чужих проблем. Тож вони готові забезпечити всі витрати на центри правової допомоги людям, аби ті лише діяли та допомагали. Тож упевнена, вірю і знаю, що люди об’єднаються-таки навколо ідеї захисту своїх прав.

– І насамкінець, пані Єлизавето: Ви працювали заступником губернатора, нині очолюєте Кіцманську райдержадміністрацію. А ось тепер ще й політичний лідер, який, як мені відомо,.. пише вірші. Коли Ви все це встигаєте? Та й чи потрібні такі надлюдські навантаження тендітній жінці?

– Більше 4-х годин на добу не сплю. Допомагає йога. Та ще, мабуть, непереборне бажання допомогти. А на новій посаді я отримую величезну позитивну школу досвіду. Коли ж вирішую людські проблеми, бачу, що немає нічого складного в цьому: десь треба змінити законодавство чи управлінське рішення на рівні району або ж і області, а десь просто підказати, куди людині треба рухатися. І дуже втішена тим, що не просто відчуваю проблему, а можу винести її на вищий рівень для вирішення.

Повірте, для людини конкретної це надзвичайне задоволення – зробити щось реальне. Скажімо, в усіх селах Кіцманського району ми проклали комунальні гравійні дороги за 2 тижні, а це понад 90 кілометрів шляхів. Знайшли спільну мову з місцевими перевізниками, запропонували також прозорий економічний механізм співпраці з видобувачами гравію, центром зайнятості та сільськими головами і, на взаємовигідній основі, зробили добру справу для усього району.

Переконана, що можна знайти спосіб вирішення будь-якого найскладнішого питання. Кожного! Без будь-яких винятків! А якщо так, треба діяти!

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

Запис Єлизавета Пушко-Цибуляк: «У людей є права, але вони не захищені» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У лідерській обоймі

– Ми поки що не надто відомі на теренах краю. Але, запевняю: «Третя сила» – потужна й перспективна, бо має міцний внутрішній стрижень, – наголосив політик. – Річ у тім, що ми, як партія, народилися, так би мовити, «знизу», з ініціативи громадських об’єднань. Нас не створювали «згори» і ми не є клонами провладних політичнх сил.

Почалося ж усе, як тепер найчастіше буває, з… інтернету. Іванофранківець Юрій Соловйов, який переймається та опікується проблемами розвитку громадянського суспільства, на цій основі заприятелював через світову паутину з херсонським хлопцем Путіловим. «До обойми цих людей згодом потрапив і я, – каже Михайло Крайс. – Усі ми, щоби почуватися міцнішими, об’єдналися в Асоціацію регіональних лідерів».

А коли цей гурт небайдужих і соціально активних людей зрозумів, що нові умови виборів до місцевих рад залишають їх поза бортом політичного корабля, то пристав на пропозицію свого товариша з Асоціації, полтавчанина Василя Гаврилюка, який очолював партію «Третя сила». Таким чином Асоціація регіональних лідерів увійшла повним складом до «ТС». А нашого земляка Михайла Крайса, як голову обласної партійної організації, на з’їзді партії, який відбувся 18 вересня, обрали членом не тільки політради, а й політвиконкому, який об’єднує лише 7 осіб.

«Третя сила» – це всі ми

На глибоке переконання Крайса, «Третя сила» – це серйозна партія зі щасливим майбутнім. Чому? Бо вона, за його словами, не є уособленням ні влади, ні опозиції, тобто не представляє ні першу, ні другу сили суспільства. «Третя сила», як засвідчує її назва, є базовою для них, бо вона – це ми з вами, це – громадяни», – підкреслив її очільник.

Ідеологію партії представники «Третьої сили» позиціонують як державницьку. Саме тому їхній керівник Василь Гаврилюк, склавши свої повноваження лідера, пристав на пропозицію перейти на державну роботу. Нині він очолив один з департаментів державної податкової адміністрації України.

На думку буковинського очільника партії, їхні представники пройдуть в усі місцеві ради. Щодо висунення кандидата на посаду міського голови Чернівців, то рішення прийматиметься колегіально партійною організацією, – сказав М. Крайс, відповідючи на запитання.

Поцікавилися присутні «ЗМІї» й тим, чому саме зараз Крайс почав розповідати чернівчанам про втрати води, а не тоді, коли очолював КП «Чернівціводоканал». І чому не ініціював кошти на реконструкцію свого підприємства, коли був членом найбільшої фракції міськради – бютівської?

І тоді, і тепер

– Спонукали мене до виступу перебої з подачею води, зумовлені конфліктом і боргами водоканалу перед обленерго. Причина ж шаленої заборгованості комунального підприємства – у втратах води, яка тисячами літрів щодня йде у землю. А гроші, зрозуміло, у прірву. Бо платити доводиться за весь обсяг перекачаної води. Зрештою, про те, що дві її третини щодня не доходять до крану чернівчан, а втрачаються дорогою до них, я казав тоді, кажу й зараз. Хоча саме споживач за таке нехлюйство й платить. За розголошення цієї таємниці полішинеля мене й зняли з посади!

Стосовно ж грошей, які нібито можна було спрямувати на водоканал, то це питання, на жаль, вирішував не я. Депутати і керівництво міста віддали перевагу фасадам будинків. На це спрямували до 600-річчя міста 70 млн. гривень. А тепер – ні фасадів, ні грошей!

Прикметно, що у своїх оцінках Михайло Крайс не переходив на особи, хоча присутні певною мірою й провокували його на це своїми запитаннями.

Даєш реформи!

– Не люблю, коли політика торкається персоналій. Говорити треба про проблеми та їхнє вирішення, – чітко окреслив п. Михайло свою позицію. – Та й загалом я до людей ставлюся позитивно. Визнаю, до речі, що за 16 років керівництва нинішній мер дуже багато зробив для Чернівців, які тепер стали далеко не найгіршим містом в України.

Але на мою думку, сьогодні місто вже потребує реформ та інвестиційних проектів. А я знаю, де брати для цього гроші. Прикладом для мене слугують Вінниця та Житомир. Ще 5 років тому перед мерією там буквально паслися корови, а нині Житомир перетворився на сучасне розвинене європейське місто. За якихось 5 років! Оце нормальні темпи, які викликають подив і повагу!

Хто у «відмінниках»?

Питанням про чисельність партії та переліком прізвищ перших «п’ятірочників» до міської та обласної рад завершувалася прес-конференція «Третьої сили».
– Нас не цікавить чисельність партії, – зауважив лідер обласної організації. – Більше хвилює її якість. Найімовірніше, першу п’ятірку «Третьої сили» до обласної ради очолить відома у краї людина, професор, доктор економічних наук і господарник Валерій Євдокименко. А до міської – я, – повідомив Михайло Крайс.

Серед третьосиловиків-п’ятірочників – відомий громадський лідер Арсеній Анциперов, кандидат наук, політолог Павло Молочко та багато інших.

– Символом партії є знак, який обрисами нагадує ялинку, чиї віти сходинками піднімаються до вершини. Саме таким буде і поступ нашої партії, – підсумував зустріч її лідер Михайло Крайс.

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

Запис Є така партія! Її назва – «Третя сила»! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Першою стала відома десятка зі списку кандидатів до облради від «Батьківщини»:
1. Віщук Сільвія, 2. Шилепницький Іван, 3. Ткачук Віталій, 4. Жаровська Галина, 5. Тирон Сергій, 6. Козьма Георгій, 7. Мунтян Іван, 8. Фочук Світлана, 9. Паламар Іван, 10. Затірка Віктор.

Виборчий список Партії регіонів до Чернівецької облради очолив голова облдержадміністрації, лідер місцевих регіоналів Михайло Папієв. Рішення про це ухвалене на обласній конференції партії. Під другим номером затверджений директор цегельного заводу №3 Василь Ватаманюк, під третім – начальник управління МВС України в області Микола Харабара, під четвертим – помічник народного депутата Ауріка Божеску, під п’ятим – начальник головного управління охорони здоров’я Ігор Шкробанець, під шостим – заступник голови облдержадміністрації Франц Федорович, під сьомим і восьмим підприємці Іван Семенюк та Юрій Кушнір, під дев’ятим та десятим заступники голови ОДА – Михайло Гайнічеру та Георгій Галиць.

Десятка кандидатів в депутати по багатомандатному виборчому округу Чернівецької обл. від ЧООПП «Наша Україна»:

1. Куліш Володимир, 2. Грушко Олександр, 3. Кібич Ігор, 4. Гуцуляк Тодор, 5. Павлюк Михайло, 6. Пішак Василь, 7. Мотуляк Віктор, 8. Константинюк Олександр, 9. Петруник Ілля, 10. Шевчук Іван.

На місця в міськраді від «Батьківщини» претендуватимуть:

1. Кишлярук В’ячеслав, 2. Кедь Володимир, 3. Ротар Петро, 4. Жаровський Володимир, 5. Чесанов Анатолій, 6. Боднар Іван, 7. Редько Олексій, 8. Гросу Михайло, 9. Червінський Віталій, 10. Громадський Олег.

Від Партії регіонів:

1. Ходоровський Георгій, 2. Кушнірик Ярослав, 3. Дутчак Василь, 4. Ніконов Володимир, 5. Ткач Василь, 6. Михайлишин Віталій, 7. Паскар Олексій, 8. Незборецький Ігор, 9. Клим Микола, 10. Воронка Микола.

Облорганізація Соцпартії, судячи з кількості претендентів, сподівається на високе визнання виборців:

1. Горбатюк Ілля, 2. Маниліч Михайло, 3. Савчук Назарій, 4. Круглецька Аліна, 5. Фортуна Георгій, 6. Скрипський Микола, 7. Раєцький Віктор, 8. Євдощук Ганна, 9. Кавкало Василь, 10. Малий Микола, 11. Брешу Валентин, 12. Петрушко Йосип.

Миколу Федорука кандидатом на посаду мера висунула Всеукраїнська партія «Єдність», яка неофіційно зветься «партією мерів».

Запис Партійні ТОП-десятки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ахметових серед «фронтовиків» немає

Його партія вперше пройде випробування виборами. Та наш земляк сподівається, що всі кандидати в депутати місцевих рад від «Фронту Змін» матимуть підтримку. Тим паче, що вони добре готуються до роботи. Партія розпочала проект «Школа влади». «Фронтівці» вчаться у Фінляндії, Польщі та Німеччині, а також – не святі горшки ліплять – у вінницького мера. За незначних ресурсів 28-річний міський голова значно поліпшив життя громади: реформував медичну галузь освітянську, інфраструктуру тощо. Тож Яценюк просто взяв пакет рішень його міської ради і роздав усім кандидатам у депутати.

Політична партія «Фронт Змін» іде на вибори до місцевих рад фактично за відкритими списками:

– Я висунув таку вимогу: усі, хто в списку, йдуть на мажоритарний округ. Ми єдині, хто так зробив. Але такий підхід одразу ж вирішив два питання. Якщо ти політик, то не повинен боятися виборця і не повинен ховатися за лідера. І одразу ж відпало бажання купувати номери у списку.

Місцеві вибори, за словами лідера партії, є для них тестом перед парламентськими. Крім того, їхнім завданням, як і всіх демократичних і проукраїнських сил, є формування реальної противаги Партії Регіонів. Наразі вже саме суспільство поставило запит на якісно інші політичні сили, які здатні будуть протистояти старій владі. Відтак у перспективі – 2015-ий, рік виборів Президента.

Прикметно, що кожний кандидат «Фронту змін» самостійно вестиме свою виборчу кампанію.

– У мене немає ахметових серед членів партії та інших олігархів, які володіють ресурсами. Тому від жовтня агітацію буде вести кожен кандидат. У нас партія, а не угруповання довкола одного лідера, – наголосив А. Яценюк.

Облрада владу віддала

– Для більшості українців їхнє майбутнє сіре, темне і безперспективне, – визнав наймолодший серед лідерів партій. (Утім, молодо, та не зелено!) – Але таке сумне майбутнє можна змінити.

Для цього, за словами Арсенія Яценюка, треба, щоби люди самі вирішували свою долю. Натомість, як відомо, територіальні громади в особі обласних рад віддали свої повноваження облдержадміністраціям. Однак лідер політичної партії «Фронт Змін» вважає, що територіальні громади самі здатні повернути свої повноваження, добровільно передані до ОДА.

Повноваження голів державних адміністрацій мають обмежуватися функціями контролю за дотриманням законів. Таку позицію Яценюк чітко висловив на вівторковій прес-конференції.

Він зазначив, що дискусія про відсутність в обласних рад повноважень є політично безграмотною. «Адже всі повноваження, які мають обласні державні адміністрації, отримані ними безпосередньо від облрад. Останні делегували ці повноваження добровільно на підставі статті 44 закону про місцеве самоврядування.

Цим законом облрадам надане право делегувати свої повноваження щодо бюджету, економіки, фінансів, екології, інфраструктури та багатьох інших питань обласним державним адміністраціям. Таким чином, територіальна громада через своїх депутатів самостійно відмовилася від своїх прав, передала всі повноваження людині, яку призначають з центру. А кажуть, що ці повноваження відібрали», – наголосив політик.

Як розповів Яценюк, в Івано-Франківську, де він побував перед приїздом до Чернівців, було аж три рішення облради, в результаті яких усі повноваження зосередилися в руках губернатора. Натомість, вивчаючи ситуацію в нашій області, він дізнався, що аналогічного рішення Чернівецька облрада не приймала.

«Що це означає? Тільки одне: якщо немає рішення про делегування повноважень від обласної ради до державної адміністрації, левова частка повноважень, які сьогодні має Чернівецька облдержадміністрація, незаконні. І всі рішення, які приймала обласна державна адміністрація, також незаконні», – підкреслив Арсеній Яценюк. Він наголосив також, що Чернівецька обласна рада має негайно створити виконавчий комітет, який займеться вирішенням нагальних проблем регіону.

Лідер партії пообіцяв, що направить депутатське звернення до Чернівецької ОДА з вимогою пояснити, на якій підставі нею виконуються повноваження, що їх за законом, має виконувати облрада.

Він також підкреслив, що реальне повернення повноважень обласним радам, які обираються жителями регіону, є першим завданням «Фронту Змін», яке партія вирішуватиме після перемоги на виборах: «Ми прагнемо повернення повноважень територіальним громадам силами місцевих депутатів, не чекаючи нікого з Києва, без змін до Конституції».

Щодо повноважень голови обласної державної адміністрації, який призначається з Києва, Арсеній Яценюк зазначив: «Нехай розповідає, як працює податкова, міліція, вся правоохоронна система, чому не розслідуються кримінальні справи, чому порушується закон і правопорядок, чому людина не може добитися справедливості в суді.

Губернатор має нести відповідальність за те, що з Києва не йде дотація, що центральний бюджет не фінансує важливі напрямки і підвищує тарифи. Це – завдання голови обласної адміністрації. Його функція – префект, і не більше. А територіальна громада сама розбереться: як поділити гроші, яку вулицю асфальтувати, яку школу побудувати», – підсумував лідер «Фронту Змін».

Починай з себе

Сьогоднішня влада обмежилася деклараціями про європейську інтеграцію. Поїздка до Брюсселя чомусь здійснюється через Москву. Хоча маршрут Київ-Брюссель значно коротший. Щодо перспектив України стати членом Євросоюзу, то вони, на думку Яценюка, дуже туманні й далекі. «Ми повинні відповідати критеріям Євросоюзу за демократією та стандартами життя», – підкреслив політик.

Далі він сказав: «І коли вже Партія Регіонів каже, що орієнтується на європейські цінності, то нехай використовує і європейський досвід. З чого, приміром, почали скорочувати витрати в Іспанії, Італії, Португалії, Німеччині, Франції та Великобританії?

Усі тамтешні уряди почали із себе. А в нас усе навпаки. Значно скоротили соціальні витрати, зате збільшили витрати на президента, прем‘єра, Верховну Раду. Це ж азійщина у найгіршій формі. Хоча зараз азіати на кілька порядків вище за нас і вони собі такого не дозволяють.

Оскільки ми вже витратили все, що тільки можна, треба дійсно скорочувати витрати. Але починати треба з себе, коханих.

Стосовно того, кого «ФЗ» підтримає на посаду мера, Яценюк не сказав, зберігши інтригу. Але наголосив: «Скажу не як лідер чи партійний діяч, а як Арсеній Яценюк, який народився у Чернівцях і прикипів до них душею. Кращого міста в Україні немає! А я проїхав усю країну. І в цьому заслуга чинного мера Федорука. Українського міста у кращому стані я не зустрічав. Це об’єктивна реалія».

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

Запис «Фронт змін» – за зміну майбутнього спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З наближенням виборів до місцевих Рад усе частіше замислюємося, як укотре не помилитися та не обрати до влади випадкових, бездіяльних, нав’язаних партіями кандидатів з колишніх і чинних чиновників, – надто тих, хто «відбув» у прямому сенсі слова п’ять років і нічого не зробив корисного для громади, хто сприяв процвітанню бюрократії, корупції, розкраданню бюджетних коштів, зневажав нас або був байдужим. Частину з тих, бездіяльних, ми знаємо.

Їх, звісно, не будемо обирати, особливо, якщо вони зважаться обиратися в мажоритарному окрузі. А от зі списками партій ми повинні бути дуже обережними. У списку нам покажуть лише кілька перших прізвищ – можливо, навіть авторитетних і знаних людей, а далі – заповнять список на свій розсуд і, як показала практика, далеко не тими, які потрібні виборцям.

Гадаю, якщо партія неспроможна скласти списки з відомих, авторитетних людей, які справами підтвердили відданість громаді, спроможність господарювати, приймати рішення на користь населення, відстоювати його інтереси у владі, – а заводить у списки тих, хто не раз провалював доручені виборцями справи, то навіщо нам взагалі за таку політсилу голосувати?

Параліч від… повені

Здавалось би, стихійне лихо 2008-го навчило владу і вона мала би не тільки допомогти постраждалим, а й зробити все, щоби зменшити на майбутнє натиск повеневої води на господарства, які межують із великими річками, вирівняти русла річок, насипати захисні дамби, розчистити канали пропуску води, особливо біля мостових переходів, запастися необхідними плавзасобами…

Але ні! Липнева повінь 2010-го знову захопила нас зненацька: не була насипана захисна дамба, занизько зведений міст, який утворив затори на шляху великої води, несвоєчасно відведена вода від затору. Не було достатньої кількості човнів, автомобілів, іншої техніки, – тож не змогли належним чином евакуювати населення та зберегти майно.

У перші години паводку не було кому просто заспокоїти та морально підтримати людей. Єдине, що робила влада, – повідомляла про підняття води, та й то із запізненням, – коли вода вже стояла на подвір’ях. Так само мляво здійснювався весь комплекс невідкладних робіт.

Натомість чиновники в камуфляжах піарилися біля води, а людей залишили практично сам на сам з бідою. Щоправда, пообіцяли мізерні суми допомоги, – та й то не всім.

Тож я – проти тих, які у владі нічого не зробили для людей, а тепер знову лаштуються до списків… Краще б вони пояснили, де зникли кошти, які 2008-го держава направила на ліквідацію наслідків паводку. ЗМІ стверджують, що кошти розкрадені, але ж ніхто за це поки що не відповів!

Про розкрадання «повеневих» коштів усі два роки попереджали народний депутат України Петро Гасюк і представники партії ВО «Батьківщина». Нібито й матеріали обласного КРУ з цього питання існували. А хто взяв це до уваги? Де були депутати місцевих рад, де їхня принциповість? І чим узагалі вони займалися п’ять років?

Новоселиччина: наслідки стихії

Підтоплено 6448 господарств.

Зовсім не підлягають ремонту 10 житлових будинків, близько 50 потребують капітального ремонту, пошкоджено та підтоплено 32 об’єкти соціально-культурної сфери, 3 дамби, 823,5 га сільгоспугідь, 3382,2 га присадибних ділянок та городів, 656 м берегоукріплень, дороги і мости комунальної та державної власності.

У селах району через зсуви грунту пошкоджено дороги, активізувався зсув поруч із новозбудованою церквою в с. Рингач.

Наразі не всім виплачено допомогу.

Вулиці, мости, дороги…

На сторінках новоселицької районної газети «Слово правди» часто друкуються цікаві матеріали з життя району, але майже не висвітлюється діяльність депутатів «районного парламенту». Чому так, я зрозумів тільки після статті заступника голови районної ради М.І. Каліструка «Роль депутатів райради у вирішенні питань життєдіяльності району». Він повідомляє, що депутати райради від початку 2010-го склали лише 69 запитів – практично по одному на депутата. Опрацьовано ж їх аж 15: розглядалися питання ремонту віконних конструкцій, шкільного тиру, огорожі, клубу, придбання костюмів для хору тощо.

А де ж, так би мовити, стратегічні питання, де власне життєдіяльність? Де підвищення якості медичного обслуговування, наповнення бюджету, організація роботи малого та середнього бізнесу, санітарно-епідеміологічна робота? Де питання протистояння паводку, профілактики правопорушень у районі, організації роботи земельних структур, надання побутових послуг, стану сільського господарства в районі, де дії із забезпечення реалізації сільськогосподарської продукції, вирощеної населенням тощо?

Як на мене, влада та окремі депутати працювали за принципом «немає питань – немає рішень – немає проблем». Яка ж тоді роль депутатів у вирішенні «актуальних питань життєдіяльності району»?

Стає цілком зрозумілим, чому не вистачає місць у дитсадках і не все гаразд у освіті та охороні здоров’я, чому немає транспортного сполучення багатьох сіл із райцентром, чому, зрештою, виникли в районі «неперспективні села», такі як Довжок, чому так «кричать» проблеми віддаленої Чорнівки, інших сіл, чому не освітлені вулиці в селах, не працюють перукарні, розбиті дороги, навіть до цвинтаря покійника не відвезеш без пригод …

Усі села представлені в радах депутатами, але я не пригадую, щоби хоча б один з них відзвітувався за проведену роботу, регулярно зустрічався з виборцями, реально вболівав за них. Звісно, не все геть погано: є керівники – прекрасні господарники, спеціалісти у своїх галузях, які тримають слово і добрими справами заробили депутатський мандат на роки вперед. Це депутати обласної ради О.І. Житарюк (НСНУ), І.А. Кірєєв (БЮТ), депутати і керівники району С.С.Глігор, Н.М. Пернай, О.В.Нікітін, М.Д. Попов, В.І Шаларь, В. Балан, О.Г Керцоя, В.А. Колос, В. Середенко, С.Д. Керстюк тощо. Отже, є кого обирати, і впевнений, що люди по селах добре знають, на кого їм надалі сподіватися.

І не дай Бог нам знову помилитися та обрати їх до рад, втративши ще п’ять років для змін на краще…

Партій багато, дієвих – одиниці

За новим виборчим законодавством, відповідальність партій перед народом має бути величезною: саме вони мають оцінити потенціал кандидатів, відібрати гідних і головою відповідати за своїх однопартійців. І вони повинні пам’ятати, що брехня їсть калач тільки один раз.

Політики все зробили, щоби нас, виборців, розвести по різних політичних таборах. А насправді з близько двохсот зареєстрованих партій в країні тільки 5-6 працюють не на папері. Отож, кого вибирати у депутати – не так важко й розібратися, бо знаємо, з яких авторитетних (або нешанованих) людей складаються реальні чи паперові партії.

«Партія влади»: чи є підстави для довіри виборців?

Нині державою керує Партія регіонів. Правдами чи неправдами створила більшість у парламенті, налагодила виконавчу вертикаль, багато наобіцяла… І… за 3-4 місяці «успішно» здала національні інтереси України: відмовилася від європейського курсу та викинула на звалище напрацювання щодо НАТО, забула про свої передвиборні обіцянки щодо газу, тарифів, наведення порядку в країні тощо.

Формування коаліційного уряду на чолі з М. Азаровим базувалось на новому законі, який, всупереч Конституції, дозволяв приєднуватись до коаліції не тільки фракціям, а й окремим депутатам парламенту. Нова коаліція бездумно замінила людей фактично на всіх керівних посадах у центральних та місцевих державних органах. Крім того, закриті майже всі експертні інституції та комітети, створені попереднім президентом України. Кабмін складається в основному зі спонсорів ПР або їхніх представників, які, зрозуміло, очікують на віддачу від своїх інвестицій.

Парламент утратив своє значення. На те, щоби ратифікувати угоду про флот і затвердити державний бюджет, знадобилося лише 8 хвилин! Прийняття із космічною швидкістю рішень парламентською більшістю – навіть таких, як Бюджет-2010 і підготовка поправок до Основного Закону України – справляє хибне враження про ефективну роботу парламентської більшості.

Але нам від цієї спритності чомусь не краще. І вдумливий аналіз пояснює – чому…
Президент і прем’єр продемонстрували, яку роль вони відводять парламенту, і змістили політичний баланс у країні на користь президента. Від ВР же очікують, що вона лише слухняно схвалюватиме їхню політику.

Після змін у Законі про місцеві вибори можна очікувати формування безперечної більшості ПР з окремими перебіжчиками на місцевому та регіональному рівнях.

Неавторитетним (якщо не з переляку) кроком влади є відновлення кримінальної справи проти екс-Прем’єра Юлії Тимошенко, закритої 2005-го року. Віце-прем’єр Сівкович уже оголосив, що представники опозиції опиняться за гратами, хоча вже років 5, як у країні припинилися подібні розправи над політичними опонентами. Сьогодні ЗМІ повідомляють про кримінальні справи стосовно колишніх міністрів, очільників Нафтогазу тощо.

Журналісти телевізійних каналів «1+1» та «СТБ» скаржаться на цензуру та маніпуляції з підготовкою сюжетів. Із приходом нової влади опозиція в регіонах майже не отримувала ефірного часу на українському телебаченні. Міжнародна асоціація із захисту свободи слова та «Репортери без кордонів» занепокоєні нинішніми подіями у сфері ЗМІ в Україні.

Безпідставним виявилося підписання харківської угоди про знижку на російський газ на 30% і до максимум 100 доларів за тисячу кубометрів, натомість продовжено термін перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі ще на 25 років до 2042-го, із можливим продовженням ще на 5 років. Це – лише початок у цілій низці українсько-російських домовленостей не на нашу користь. Наслідком буде політична та економічна залежність України від Росії, в тому числі в енергетичному секторі та інших стратегічних сферах.

Насторожує так звана «реформа» пенсійної системи – без реформи охорони здоров’я, впливу на демографічну ситуацію та ін. Напередодні місцевих виборів, запланованих на жовтень, ПР нібито залишається вірною ідеї зростання соціального забезпечення, пенсій та мінімальних зарплат як центрального пункту порядку денного її політики. Насправді ж підвищення зарплат і пенсій несуттєве, на відміну від зростання цін на продукти харчування, комунальні послуги, паливно-мастильні матеріали…

Для пересічних виборців, швидкість і масштабність внутрішніх і зовнішніх змін в країні – повна несподіванка. Невеличка групка людей, близьких до Президента та його оточення, швидко та рішуче реалізує план, який забезпечує корпоративні інтереси спонсорів ПР і на довгий час гарантує їхню владу в Україні.

То що ж доброго коаліціянти – Партія регіонів, Блок Литвина, комуністи – для нас зробили? І чи варто тепер на місцевих виборах голосувати за ці політичні сили та їхніх представників на місцях?

Нам просто необхідно самоорганізуватися і змусити владу спрямувати зусилля на благо виборця!

Депутат – це професіонал з мораллю

Специфіка і характер обов’язків депутатів вимагають збалансування інтересів окремого виборця з інтересами суспільства в цілому, дотримання законності і верховенства права. Саме це має реалізуватися зазвичай у системі влади.

Вважаю, що до найважливіших чеснот депутата повинні належати: щирість, організованість, самостійність, принциповість, наполегливість, рішучість, уміння встановлювати психологічний контакт з людьми, знаходити й використовувати все, що на користь виборцю.

На мою думку, щоби стати справжнім депутатом, потрібно мати не тільки бажання, а й міцні моральні переконання, сильний характер і широкий кругозір. Якщо до власних якостей додати професійні знання, бажання постійно самовдосконалюватися, то можна говорити про справжнього депутата. Тому всім тим, хто сьогодні збирається у депутати, і виборцям теж, я порадив би добре подумати.

У нас, лікарів, є золоте правило – «не зашкодити». То чи маємо ми, виборці, право зашкодити собі та своїм обранцям, знаючи, що праця депутата доволі важка і не всім вона під силу?

Запис Брехня їсть калач тільки один раз або Як не помилитися, обираючи депутатів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Для цього будь-які засоби підходять. На підтвердження – виступ нашого прем’єра на засіданні ВР за часів, коли він і його партія були в опозиції. Тоді Микола Янович критикував уряд Тимошенко, стверджуючи, що в державі є гроші на підняття соціальних стандартів.

Минуло якихось півроку-рік. І з вуст того ж п. Азарова чуємо так само переконливо промовлену, але зовсім протилежну за змістом, сентенцію: у державі грошей нема! Тому й піднімаємо вартість газу. Читай, ще й житлово-комунальних платежів, продуктів харчування тощо. Хоча кілька місяців тому влада клялася, що блакитне паливо не зросте в ціні. Та й не її це, мовляв, провина, а МВФ, який не дасть без цього кроку кредиту Україні. А навіщо він нам?

Як відомо, позики беруться на купівлю квартири, будівництво, розвиток бізнесу, навчання… А хіба наша держава стоїть на порозі глобальних реформ в енергетиці, виробництві чи сільському господарстві?.. Проїсти можна все, тим паче, що найсмачніші шматки підуть зовсім не до людських ротів.

Отож і цікаво: коли Азаров казав правду? Тоді чи тепер? Мабуть, таки нині. Бо не можна протягом 20 років споживати, не виробляти, а лише перепродувати.

А лукавив нинішній прем’єр рік тому, щоби переконати суспільство у потребі в новій владі, яка буде по-справжньому опікуватися людьми. І переконав.

А ситуація в державі не змінилася: грошей як не було, так і нема… Хіба що на зміну одній владній команді прийшла інша. Мети досягнуто. І забудьте, що хтось казав колись неправду… Це ж політика. А переможців не судять. Утім, політиків, що програли, теж.

Але що робити з народом, який скаже, як зав’яже: на брехні далеко не заїдеш.

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Коли Азаров казав правду? спершу з'явиться на Медіа-Версії.