Політика – справа брудна. Однак і вона має правила гри, мотивовані вищими інтересами, тобто інтересами держави й народу. Та в Україні, як на мене, останні сплюндровані. Про них загалом не йдеться: держава стала уособленням олігархів. А народ існує лише для того, щоби його користати.
Для цього будь-які засоби підходять. На підтвердження – виступ нашого прем’єра на засіданні ВР за часів, коли він і його партія були в опозиції. Тоді Микола Янович критикував уряд Тимошенко, стверджуючи, що в державі є гроші на підняття соціальних стандартів.
Минуло якихось півроку-рік. І з вуст того ж п. Азарова чуємо так само переконливо промовлену, але зовсім протилежну за змістом, сентенцію: у державі грошей нема! Тому й піднімаємо вартість газу. Читай, ще й житлово-комунальних платежів, продуктів харчування тощо. Хоча кілька місяців тому влада клялася, що блакитне паливо не зросте в ціні. Та й не її це, мовляв, провина, а МВФ, який не дасть без цього кроку кредиту Україні. А навіщо він нам?
Як відомо, позики беруться на купівлю квартири, будівництво, розвиток бізнесу, навчання… А хіба наша держава стоїть на порозі глобальних реформ в енергетиці, виробництві чи сільському господарстві?.. Проїсти можна все, тим паче, що найсмачніші шматки підуть зовсім не до людських ротів.
Отож і цікаво: коли Азаров казав правду? Тоді чи тепер? Мабуть, таки нині. Бо не можна протягом 20 років споживати, не виробляти, а лише перепродувати.
А лукавив нинішній прем’єр рік тому, щоби переконати суспільство у потребі в новій владі, яка буде по-справжньому опікуватися людьми. І переконав.
А ситуація в державі не змінилася: грошей як не було, так і нема… Хіба що на зміну одній владній команді прийшла інша. Мети досягнуто. І забудьте, що хтось казав колись неправду… Це ж політика. А переможців не судять. Утім, політиків, що програли, теж.
Але що робити з народом, який скаже, як зав’яже: на брехні далеко не заїдеш.
Людмила ЧЕРЕДАРИК
