Жителів припрутських сіл Кіцманщини давно непокоїть руйнуванням старих дамб, які укріплювали берег річки Прут  поблизу Оршівців та Неполоківців. Зараз частина цих споруд повнюстю зруйновна, деякі ділянки потребують капітального ремонту. На берегоукріплюючі роботи потрібно десятки, а може  й сотні мільонів гривень, тож проблему не вирішити лише силами місцевої громади, району чи області, повідомляє  kitsman.rada.

Проблемні ділянки берегів Пруту обстежили та зафіксували фахівці Басейнового управління водних ресурсів річок Прут та Сірет. Підйом води на Пруті загрожує підтопленню населених пунктів по обидва береги — адже по річці проходить межа Кіцманського і Снятинського району. Тому до роботи над вирішенням проблеми планують залучити представників з Івано-Франківської області. Зараз відбувся перший етап: нове обстеження, формування пакету документів з проблематикою та пропозиціями вирішення ситуації, щоб справа нарешті зрушила з мертвої точки. Це не лише місцева проблема, тому треба вирішувати її на державному рівні, – пише «Вільне життя».

Запис Старі дамби поблизу Оршівців та Неполоківців загрожують підтопленням населенню двох областей спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Оце прочитав повідомлення поліції про надзвичайну ситуацію на мосту через Прут і порадів за наших поліціянтів: нібито ж відрадили людину від гріха самогубства (навожу без скорочень):

«Увечері 15 грудня на лінію 102 надійшло повідомлення про спробу самогубства на мості через річку Прут у Чернівцях. Чоловік стояв на оглядовому майданчику під мостом поблизу Дріжджзаводу і погрожував стрибнути. Під час діалогу з правоохоронцями самогубець погодився піднятись за умови, що поліція покине міст.

Піднявшись, чоловік пішов краєм мосту в напрямку вулиці Гагаріна, наблизився до кінця, стрибнув під міст і побіг у невідомому напрямку.

Патрульні обстежили прилеглу територію та виявили чоловіка на міському пляжі. Самогубця затримали та передали працівникам швидкої, – повідомляють у прес-службі Патрульної поліції Чернівецької області».

Щоправда два моменти таки шарпнули: по-перше, навіщо поліція обстежувала «прилеглу територію», якщо бачили, що чоловік побіг сам, і по-друге, навіщо його затримали й передали медикам? Потім подумав, що в поліції інструкція така: обстежувати потенційного самогубця, чи остаточно він позбувся поганих думок?

Та наступного дня натрапив на пост вельмишановного священика, військового капелана і водночас громадського активіста, який протягом усіх воєнних років несе слово Боже й людську розраду нашим воякам на Сході України. Наведу і його розповідь:

Василь Гасинець: «Хотів написати з цього приводу ще 15-го увечері, але не знайшов повідомлення про цей випадок, тож не став. Але коли мені потрапив на очі цей пост, вирішив розповісти детальніше. 

Вечером, біля 21.00 ( 15.12. 2018), їдучи по мосту через р. Прут біля Дріджзаводу, я побачив велике скупчення поліцейських машин, машину швидкої допомоги, а також рятувальників  Маючи великий досвід священичого і військового служіння, зрозумів, що там БІДА. Тому не міг не зупинитись. Машину залишив майже в кінці мосту (в напрямку вул. Гагаріна). Підійшовши до середини мосту, місця подій, побачив на мостовій опорі чоловіка, який заявляв про те, що має намір кинутися з мосту вниз. Почав з ним спілкування довге, що тривало майже 20 хв. Чоловік довірився і сказав, що підніметься, тільки за умови, коли від’їдуть «менти», тож мені довелося вмовляти «ментів» ще 20 хв., щоби роз’їхалися. На диво, це було важче, ніж вмовити відчайдуху, але всі прилипли до перил ніби бажали бачити «режим польоту». І ,зрештою, ЩАСТЯ!!! З тяжким трудом вдалося упросити поліцію від’їхати. Чоловік піднявся на міст і згодився пройти зі мною і сісти в мою машину. Я йшов по мосту, а він паралельно рухався за колесовідбійником. Постійно вимагаючи, щоб «менти» відійшли. Ідучи десь приблизно 50-60 м мостом до машини, я весь час спілкувався з ним. Коли наблизилися до машини, я відчинив йому (зумисно) задні ліві двері. Та, коли цей відчайдуха був на відстані півтора метра від машини, з’явилась поліцейська машина і поліцейські, виблискуючи значками. Побачивши їх, чоловік відразу ж метнувся й кинувся з мосту.
Ось така правда про професійність нової поліції».

Кожен читач спроможний порівняти й оцінити це самостійно. А мені щось знову згадалася (практично щоразу згадую, коли йдеться про інциденти з поліцією) 3-місячна бліц-підготовка новонабраних поліцейських: чого встигли навчитися, не зрозуміти, а чого НЕ навчилися, одразу видно: дисциплінованості, навичок водіння в екстремальних і витримки в гострих ситуаціях, медичних навичок, психологічної підготовки, та й просто людського спілкування. Не казатиму, що стовідсотково все так сумно, але щось забагато цих журбинок, чи не так?

Іван ДУПА, який хотів би про щось веселе…

Запис Іван Дупа дивується, або 2 версії стрибка з мосту спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Назва одного з найвідоміших творів Конан-Дойла винесена в заголовок невипадково: те, про що ми розповімо, цілком вкладається в улюблені жанри цього автора: детектив, пригоди й мандрівки і навіть фантастика. Наукова, чи не дуже –  пропонуємо вирішити читачу самотужки

Google Maps не бреше

Детективна частка цієї історії зазвучала в далекому бразильському місті Апаресіда-ді-Ґойянія, куди поїхав на стажування молодий доктор філософії у галузі хімії Володимир Ткач. Природно, що, будучи корінним чернівчанином, у вільні від науки хвилини він намагався побувати хоча б віртуально, у рідних Чернівцях: відкривав Google Maps і прогулювався улюбленими вуличками. Одного дня його добра душа зазирнула у передмістя Клокучка (за історичною назвою – Клокічка), де мешкав його дорогий учитель. Раптово за дачним будинком педагога він побачив стрімкий потік, не позначений на офіційній карті міста. На якусь мить він вирішив, що це оптична ілюзія. Тож зробив паузу, і відкрив тепер уже Google Earth. На жаль, потічок нікуди не зник…

Приїхавши у відпустку до рідного міста, молодий науковець подався на вуличку Заболотівську, де мешкав його вчитель. Тепер уже Володимир на власні очі побачив за будинком потік, який неодноразово спостерігав у Google Maps і Google Earth. Спустившись туди, спробував йти проти течії, намагаючись знайти витоки або хоча б брід. Зрештою, втративши на це надію, вийшов на сусідню вуличку Снятинську, де зустрів мешканця будинка №1 з цієї вулиці, В’ячеслава Негрича.  Від нього й дізнався, що цей струмок досить часто перетворюється на бурхливу річку завдяки скидам з резервуарів чистої води (РЧВ) Чернівецького водоканалу, розташованих на вул. Попова.

Треба діяти! У цій думці Володимира підтримало подружжя Алли та Сергія Чобан, чернівецьких хіміків, які про воду й водопідготовку знають усе: Алла – свого часу доцент хімічного факультету, Сергій тривалий час працював у Водоканалі. Чернівчани добре знають їх за численними публікаціями в різних ЗМІ, зокрема й у «Версіях». Вони своєю чергою «підняли» керівництво Чернівціводоканалу, депутата міської ради Юрія Бурегу і кореспондента «Версій». І подальші події протікали у жанрі науково-дослідної подорожі.

Мандрівка без задоволення, але не без моралі…

Назначеного недільного ранку на початку вул.. Київської зійшлися начальник Водоканалу Анатолій Чабан зі своїм помічником Аркадієм Березою, власник фірми «Чиста вода», великий ентузіаст якісної питної води Геннадій Авраменко, пенсіонер, мешканець зазначеного мікрорайону Василь Олексюк, Алла та Сергій Чобани, їхній учень Володимир Ткач і авторка цих рядків. Трьома машинами цей «десант» дістався вул. Заболотівської, де вже чекали місцеві мешканці Світлана Гануляк (Заболотівська, 22), В’ячеслав Негрич (Снятинська, 1). Трохи пізніше до нас приєдналась солістка філармонії заслужена артистка України Олена Урсуляк, яка виросла на Заболотівській у будинку №14.

Поки начальник водоканалу Анатолій Чабан, його помічник Аркадій Береза та депутат міської ради Юрій Бурега обстежували небезпечний схил від вул. Маковея та Обертинської й аж до вул. Попова, жінки доволі емоційно розповідали про те, як потерпають через цю воду.

Від Світлани дізналися, що рукотворний струмок, який тече за її будинком вул. Заболотівською, є серйозною небезпекою для цілого мікрорайону, адже чимало будинків через це опинилися в зоні зсуву. Дерева ростуть під кутом 45⁰, у садах і на городах часто пахне хлором та хлорорганічними сполуками. Показали, як підточує вода ділянку вдови нещодавно померлого університетського професора-хіміка (сама вона, активно не втручалася, лише розповіла, що черговий зсув розірвав навпіл дерево на краю обриву і вона боїться спати, очікуючи на руйнацію її будиночка…). Олена Урсуляк зауважила, що така біда на цій вулиці вже давно – десь від 80-х років. А пан В’ячеслав показав бетонну огорожу свого обійстя, яку розірвало течією. А ще – дачний будинок, стіна якого обсипалася, та  кілька ставів, яких 30-40 років тому тут не було. Мало того, на думку В’ячеслава, діаметр колектора аварійного скиду, що знаходиться по вул. Попова і є власністю КП «Чернівціводоканал», розраховано неправильно…

 Чи є життя на планеті Клокучка?

Особисто я потрапила в ту частину міста  уперше. І лише тут зрозуміла, що мав на увазі письменник Пелевін під терміном «когнітивний резонанс». Я ходила й слухала всі ці розповіді та емоційні вигуки, а в голові крутилося: «Загублений світ… Як тут можна жити?..».

Та мабуть найкраще про це розповість людина безстороння.

Якими нас бачать звідти

Бруно БАУШЛЕФФЕР:  «Як сучасні Чернівці допомогли мені зрозуміти, що таке щастя»

Мене звати  Бруно Баушлеффер, нещодавно відвідав Чернівці, де жив і працював колись, будучи щасливим, мій прадід, Ервін Баушлеффер, який мав приватну справу у передмісті Клокучка. Від нього я не раз чув, як на вулиці, що проходила верхом пагорба, проїжджали бездоганно відшліфованою і помитою з милом бруківкою фіакри, які везли буковинських красунь у наймодніших тогочасних сукнях art-nouveau на «шпацір» до однієї з вілл, оздобленої фернамбуком (одна із назв сандалового дерева – ред.), з вражаючими кахлями, кришталевими вікнами та сповненої щасливої музики Шопена та Ліста.

Тоді, як казав мій прадід Бруно, чернівецькі вілли були майстерно викладені габсбурзькою цеглою, вікна були засклені кришталевим гутним склом. Кахлі, якими прикрашали будівлю, сперечалися за першість із вишуканими дерев’яними решітками, за якими ховалося від пильного погляду призахідне сонечко. Чув я і про розкішні сади, де росли унікальні за смаковими якостями яблуні, груші, сливи. В їхньому затінку ніжилися різнобарвні ешольції та хости (назви квітів – ред.). Його сусід щоліта збирав ці яблука і сливи і відправляв їх, під відому в цілому світі мелодію «сім-сорок», до імператорського двору. Інший його сусід був близьким другом Шуберта, а його подруга кохалася із самим Лістом.  Його син пізніше став відомим біологом. Інший його син затоваришував із професором Імператорського університету Цезарем Померанцем. Ще одна тогочасна чернівецька зірка пізніше очолила діамантовий світ, заснувавши всесвітньовідому алмазну біржу. Чув я і про цілі квартали у Чернівцях, де досвідчені жриці вчили молодих хлопчиків мистецтву кохання, яке врятувало не одного із них у часи лихоліть Другої Світової війни.

Дивовижних історій, пов’язаних із цим містом, було настільки багато, що вийшовши на пенсію, подався я до цих міфічних Чернівців. Однак, вже з першого кроку стало зрозуміло,  що міфи на те й міфи, щоби не збігатися з реаліями.

Варто було мені ступити на оспівану моїм дідом бруківку, як мої білосніжні лляні панталони стали сіро-брунатного кольору із запахом екскрементів, які пливли морем, на яке перетворилася колишня Бангофштрассе, а нині вул. Гагаріна, під час сильного дощу. Останнього асенізатора тут, здається, бачили, лиш до війни. Ось тут я і зрозумів, що Коко Шанель та інші парфумери мають ще повчитися у чернівецьких комунальників стійкості запахів.

Та на цьому мої пригоди з місцевими Повелителями Роси й Води не завершилися. Щойно я перевдягнувся в  інші штани й вийшов на колишню Святотроїцьку ( нині Богдана Хмельницького) вулицю, як каналізаційний люк затремтів під моїм (як я вважав) не надто важким тілом, зробивши складний пірует і вражаючу чечітку, й показав свій «гурт» (ребро монети)… Взагалі-то в мене з фізкультурою ще зі школи нелади, бо я займаюся спортом лише за шахівницею. Однак, щоби врятувати від пошкодження не тільки джинси, але й свої кістки,  мені довелося виконати сальто-мортале, здивувавши, таким чином, не тільки себе, але й багатьох перехожих.

Дивом залишившись живим, я подався на оспівану моїм прадідом Бахґассе, яка відома тепер під назвою Стрийська. Я, однак, назвав би її Ланґмутґассе – Багатостраждальною. І, що варто сказати, без жодного перебільшення! Тепер потерпали не тільки мої штани від бруду та смороду, який нісся з «вічного» водопровідного джерела Стрийською, але й суглоби, які благали змилуватися внаслідок контакту моїх мешт із гравієм, що його, як казали місцеві жителі, поцупили з річища Прута. Цей гравій боровся за місце під дощем із залишками старовинної бруківки та невідомо з якої радості викладеної там «асфальтної краси».   Попри біль, що не давав мені спокою, я продовжив свою пригоду оспіваною моїм прадідом Клокучкою, Клокічкою, Клокічечкою. І все ж, де б я не зупинявся, на мене кидалася зграя величезних псів завбільшки з коней, які чортзна-звідки з’явилися на цій вулиці. Я не став з’ясовувати їхню породу, адже мені на часі було просто врятуватися. Тож з переляку я забрався на паркан. Побачивши старовинну водостічну трубу та унікальний димар, які знали ще мого прадіда, я вирішив їх зафільмувати. Але цієї миті на мене накинувся скажений тиранозавр на ім’я, як я дізнався від його дружини, Дмитро, якого важко назвати людиною. Він запустив мені в обличчя шматком габсбурзької цегли. На якість та міць останньої понад столітній термін не вплинув . Тож я втратив рівновагу й упав у зарості кропиви. Моя свідомість попливла казна-куди. Не знаю, чим закінчився би мій візит до омріяних Чернівців, якби не дружина Дмитра, яка, набравши повний рот води, щосили прискала нею на мене.

Це стало початком кінця. Я зрозумів: терміново треба тікати! Та навіть втеча виявилася проблематичною: на вокзалі не було квитків – до жодного напрямку, що привів би мене до людської цивілізації. А врятували мене якісь незрозумілі «блаблакарівці»… І лише коли тіло моє опинилося у зручному фотелі вишуканого Боїнгу Люфтганзи, я сказав – Oh, mein Gott! Ноги моєї не буде у міфічних Чернівцях!

Тепер мене не засмучували ні синець на обличчі, ні брудні штани, ні покусані руки й ноги. Мені було добре. Просто добре. Тепер я зрозумів, що таке щастя!

Бруно БАУШЛЕФФЕР, мешканець Клагенфурта, що мав необережність шукати залишки щастя та родинного гнізда у Чернівцях

P.S. Реакція газети особисто дякує Facebook за можливість поспілкуватися з Бруно у неформальній обстановці.

—————————-

*Цезар Померанц (1860-1926) –  відомий вчений-хімік,  отримав ступінь доктора філософії у Відні, згодом працював у Чернівцях.

Що далі

Після обстеження керівництво Водоканалу висновків одразу не дало, зауваживши, що треба ознайомитися з матеріалами та картами. Тож довелося зачекати, а поки послухаємо точку зору професіоналів.

Директор колективної науково-виробничої фірми «Нью Комеко» Сергій Чобан:

«Можуть існувати три головні причини ситуації, що виникла: *переливи питної води з РЧВ на вул. Попова внаслідок неузгодженої подачі води з насосної станції «Шубранець» і певного обмеження спроможності резервуарів парку; *витоки з РЧВ внаслідок їхньої нещільності; *скид осадів під час очищення резервуарів від нагромадженого намулу.

Цей район заводнювався упродовж останніх трьох десятиліть: ще у 80-90-их роках минулого століття, за твердженням його давніх мешканців, ані рукотворних ставків на вершині пагорба, ані існуючого зараз струмка у цьому районі не було. Наразі маємо обводнені ґрунти на пагорбі, починаючи від рівня облаштування РЧВ на вул. Попова. Однак для остаточної відповіді необхідно провести заміри щільності резервуарів чистої води із визначенням фактичних втрат води. Окрім того, дуже прикро, що скид з аварійного колектора облаштований у межах міста ще й відкритим способом».

Алла Чобан, кандидат хім. наук, оцінила ситуацію більш емоційно:

«Я вже давно прийшла до висновку, що головна причина теперішніх бід водоканалу – відсутність команди професіоналів та однодумців. Один начальник Анатолій Чабан не може закривати собою «всі дірки» й вирішувати всі існуючі проблеми. На жаль, наразі такої команди я не бачу. На моє переконання, будівництво дністровського водогону – калька з Одеського. Але наш водогін далекий від необхідних проектних рішень, проект не був прив’язаний до місцевих умов і містить ряд відхилень від нормативних вимог. Вважаю, що внаслідок функціонування Дністровського водозабору заболоченими стали околиці сіл Вікно та Шубранець, виникли стави на Роші, а також піднявся рівень ґрунтових вод у всьому місті. Тому необхідно провести термінову ревізію всього, що було збудовано у 80-ті роки минулого століття Чернівецьким водоканалом, переглянути і негайно виробити правильні рішення щодо подальшого функціонування Водоканалу загалом та Дністровського водозабору зокрема. Не завадило б притягти до відповідальності тогочасних керівників будівництва Дністровського водогону, які отримали за це звання  заслужених комунальників та інші регалії. Зрозуміймо: всі наші біди, втрати води та високі ціни на воду – це їхні прорахунки і небажання навіть сьогодні, коли йде мова про програму реконструкції системи водопостачання міста Чернівці, врахувати їх наслідки».

Геннадій Авраменко, керівник фірми «Чиста вода», на відміну від Алли Чобан, не був таким категоричним: «На жаль, погодні умови дещо спотворюють бачення  причин ситуації, що склалася.  Але не виключена ймовірність існування штучного джерела достатньо великої кількості води. Мабуть доведеться ще шукати джерело – за кращих погодних умов». Та водночас п. Авраменко не відкидає думки про те,що вода у ставках, де водиться риба, як і у криницях мешканців Клокічки  – це вода з Водоканалу, що пройшла природну фільтрацію.

«У тариф закладаються 14 % врат води» – Анатолій Чабан

І, насамкінець, доволі обережні попередні висновки керівника Водоканалу.

– Коли рік тому прийшов на Чернівціводоканал керівником, – зізнався Анатолій Чабан, –  звісно знав, що існують проблеми. Але з часом усе виявилося складнішим. Усвідомлюю всі наші проблеми, знаю, що витоки сягають високої цифри і розумію, що це треба усувати. Будемо ліквідовувати аварії, міняти водогони, замінювати системи, набирати людей, щоби виконувати всі ці завдання, Працюємо над тим, щоби підприємство підвищувало свій імідж. Бо тільки за цієї умови сюди прийдуть люди і тут буде черга на вакантні робочі місця й посади інженерів. Адже вакансії у нас є, а люди поки не дуже йдуть. Та попри те, збільшуємо кількість кваліфікованих бригад. Уже здійснили також заходи з енергозбереження.

Відтак не могла не поцікавитися у головного очільника Водоканалу втратами води, які, за офіційними даними підприємства ще у березні цього року становили 68%, а нинішнього липня сягли вже менше 60%. Що це –  перемога, нормальний процес чи невдача? І чи всі втрати лягають на плечі чернівчан, тобто на тариф?

– Насправді ці 10 % – стрибок і наслідок того, що прийшла нова команда, – наголосив Анатолій Чабан. – Адже це на 10 % зменшення різниці між реалізованою водою, тобто проданою споживачам, і водою, поданою у систему. У водоканалах рідко такі цифри досягаються. Один відсоток, пів відсотка вважається нормальним для зменшення. Наша цифра-мета – 42 % втрат. А втрати ми маємо двох видів – технологічні та крадіжки, тобто несанкціоноване користування водою. Технологічні втрати становлять на підприємстві 14%. Вони вираховуються і погоджуються. Це витрати води станціями очистки, адже там щодня промиваються системи й фільтри, резервуари, замінюються засувки… Саме ці  цифри відповідають нормативам і закладаються в тариф.

– У чому проблема, на Ваш погляд, Клокучки та  які шляхи виходу з ситуації?

– Проблема Клокучки не є проблемою лише Клокучки. Технологічно при будівництві резервуарів чистої води (РЧВ), як той на вул. Попова, про який ішлося, передбачався схід промивної води або води при аваріях на РЧВ у річку Клокучку. При будівництві цих споруд  збудовали зливну каналізацію, яку й вивели в цю річку.

– Мешканці прилеглого мікрорайону скаржаться, що під час спуску або аварійної ситуації через їхні ділянки проходить великий об’єм води, наносячи непоправну шкоду…

– Чи він великий – це умовна характеристика, але ми стараємося, щоби цей об’єм був якомога менший, та від цього повністю не відмовишся, бо доводиться скидати воду при аваріях або коли мережа переповнена водою.

–  Чи зазначений десь у документації максимально граничний рівень підвищення води в цій річці? Чи може Водоканал оперувати якимись цифрами, що «так, ми скинули воду, але це нормально…»?

– Допустимий рівень води вимірюється найбільшим потоком за певний період. Ми розуміємо, що в річці Клокучці найвищий рівень води проходить під час паводку. Відтак промивні роботи стараємося проводити тоді, коли немає великих злив. Ми всі проблеми бачимо, і ця річка використовувалася дійсно роками для скидів води в районі Роші-Клокучки.

– Місцеві жителі припускають, що там не вистачає якоїсь частини труби…

– Усі труби відведення з РВЧ на Клокучці лежать згідно з проектом, ми перевіряли, все на місці. Наразі зауважень до труб немає.

– Чи подобається Вам втручання «людей зі сторони», тобто громадськості у справи підприємства. Це допомагає чи відбирає Ваш час?

– Я усвідомлюю, що це вимога часу, адже ми живемо у демократичному суспільстві. Тож  готовий до діалогу: намагаюся спілкуватися з усіма, хто небайдужий до Чернівців, зокрема до системи подачі води. Чи готовий я віддавати свій неробочий час на такі питання? Готовий. До спілкування, до обговорення всіх питань, які є у нас у Чернівцях. Я розумію, що спеціалістів багато, але рішення маю приймати я. І я їх приймаю – і, головне, –  відповідаю за них.

– І особисте запитання: чи є у вас однодумці серед людей найближчих, навіть домашніх?

– Найбільша і найближча підтримка в сім’ї – це моя дружина, яка працює також у Чернівціводоканалі. Коли я приїхав і став підбирати свою команду, то я багато на що сподівався, зокрема, що вдасться змінити ті стереотипні уявлення про наше підприємство,  які є зараз – і в середині колективу, і з боку населення, споживачів, – на нове бачення. Над цим і працюємо.

  Матеріал підготувала Лариса ХОМИЧ. «Версії»

Запис Водоканал: Загублений світ, або Чи бували ви на Ріо-Гранде-де-Клокічка? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Головна мета проекту полягала у покращенні екологічної ситуації в транскордонних басейнах річок Прут і Дністер через покращення управління та впровадження інноваційних підходів до очищення стічних вод в Чернівцях і Дрокії. У Чернівцях у рамках цього проекту збудовані дві горизонтальні пісколовки потужністю 100 000 м³/добу на очисних спорудах каналізації для очищення стічних вод міста.

У ході реалізації проекту від 28 листопада до 15 грудня провели також захід «Тижні збереження довкілля та раціонального використання води», в ході якого відбувся конкурс на екологічну тематику для учнів шкіл, ліцеїв, гімназій та студентів міста Чернівці з метою підвищення екологічної свідомості молоді й привернення її уваги до місцевих екологічних проблем. Аналогічні заходи відбулися в Сучаві та Дрокії. Учні 5-8 класів створювали малюнки на екологічну тематику, а старшокласники писали есе. Студенти писали екологічні мініпроекти. До конкурсу долучилися майже 1500 чернівецьких учнів і студентів.  40 кращих робіт відібрали для нагородження. Їхнім авторам вручили цінні призи –  планшети, букрідери, павербанки, цікаві книжки, флешки.

Вл. інф.

Запис Транскордонний проект покращив екологічну ситуацію на Пруті й Дністрі та підняв екологічну свідомість юних чернівчан спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Даний проект охоплює територію басейну Прута, адже річка від витоку до гирла протікає на території України, Республіки Молдова і Румунії, і спрямований на досягнення спільної згодищодосталого управлінняміжнароднимирічковимикоридорами, гармонізуючи всі інтереси та дії на місцевому, регіональному танаціональному рівнях.

У проекті беруть участь 26 партнерів, які представляють інститути та міжнародні організації, відповідальні за управління водними ресурсами, у тому числі і за міжнародні річкові коридори з 12 країн Центральної і Південно-Східної Європи. Зустріч зацікавлених сторін відбулася вчора у Чернівцях. На ній йшлося про покращення якісного станувод, захисту від повеней та паводків, збереження природного середовища, біорізноманіття та річкової екосистеми Прута в цілому.

Вл. іфн.

Запис Завдяки Пруту буковинці в Європі вже давно спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Не пройшло і 60-ти років, як у мікрорайоні «Рогізна» відкрили водопровід та напірний колектор. Колись на місцевій толоці росли маргаритки та дзвіночки. Нині тут двометрові бур’яни, як у чорнобильській зоні. Нечистоти текли просто попід вікнами жителів мікрорайону, змішуючись із грунтовими водами…

– Я не знаю, що таке чисте повітря, – каже Світлана Гелич, мешканка мікрорайону «Рогізна». – Коли падає тиск, увечері в хаті сморід від фекалій, а на вулиці – неможливо дихати. Там є відкрита водойма і траншея, яку викопали років 15-20 тому, щоби нечистоти стікали в Прут. Але вона забилася. В тій рідині фіолетово-чорного кольору – усі фосфати (бо люди користуються пральними порошками), продукти гниття, аміак… Отака в нас екологія. Тому в людей погана кров, хвора печінка, бо ми усім цим дихаємо. Навпроти мене жила 82-річна жінка, за якою не вгледіла дочка, і вона впала в ту траншею. Люди її витягнули ще живою… Та отримала такий страшний хімічний опік, що з неї одразу почала злазити шкіра! Померла за два тижні…

– Чому цього не зробили раніше – я не розумію, – розводить руками Віталій Михайлішин, секретар міськради. – Та перший крок нарешті зроблений. Далі водоканал прийме колектор на баланс, підготує технічну документацію на приєднання до колектора будинків. І вже за місяць-півтора розпочнуться врізки до нього. Тут 60 гектарів землі, які через 3-5 років можна буде використовувати і під будівництво!

– Зараз потужність наших станцій задіяна лише на 12 відсотків, – погоджується Василь Каглянчук, генеральний директор ВАТ «ПМК–76», яка цього року зголосилася виконати тут каналізаційні роботи за собівартістю (загальна вартість робіт склала 2,6 млн грн). – Тому тут з’явилася й перспектива будівництва нового житла. Наша компанія дає 10 років гарантії (а не три, як зазвичай) на об’єкт повністю – самопливну, напірну каналізації та обладнання. Адже тут змонтовані імпортні насоси з відповідною гарантією якості…

Звісно, добре, що територій «надзвичайної екологічної ситуації» на Буковині на одну поменшало. За словами Віталія Михайлішина, він не вперше повторює, що нині – вже ХХІ століття, тож і в інших районах міста (Роша, Клокучка, Садгора) треба прокладати каналізаційні мережі. Погоджується з ним і Михайло Папієв, адже подібні проблеми існують і в Глибокій, Новоселиці та Сокирянах: там каналізаційні мережі є, але вони дуже зношені.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис «Учора поставили люки, до сьогодні три вкрали!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Транскордонний проект «Підвищення безпеки життєдіяльності населення в долині річки Прут», який нині реалізується на Буковині, фінансує Європейський Союз у рамках спільної операційної програми Румунія – Україна – Республіка Молдова 2007-2013 роки. Чергова міжнародна науково-практична конференція проекту відбулася цими днями в туристично-розважальному комплексі «Сонячна долина» (с. Бояни на Новоселиччині).

Головне завдання проекту – взяти під контроль стихійні лиха, підвищити безпеку життєдіяльності населення, а також бути готовим до екстрених випадків, зокрема, паводків, які трапляються на річці Прут у прикордонних районах України (Новоселицький район), Румунії (Ботошанський район) та Республіки Молдови (район Фалешть) доволі часто.

Активну участь брали в обговоренні проблеми експерти з Німеччини, Франції, Нідерландів і Румунії, які ділилися з гостями конференції досвідом своїх країн у сфері управління водними ресурсами та запобігання паводкам.

Як зазначила керівник проекту Світлана СКРИКУЛЯК, в його рамках планується створення 18 інформаційних пунктів із тренованими волонтерськими бригадами в районі Прутської зони. Та спочатку відбудуться навчання волонтерів зовнішніми експертами Департаменту Дністровсько-Прутського басейнового управління водних ресурсів та Департаменту з охорони навколишнього середовища.

Наслідком впровадження проекту стане також щорічний Міжнародний фестиваль волонтерських бригад.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Запобігти паводкам на Пруті допоможуть досвід і гроші Європи спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Оскільки в краї розроблена Комплексна програма енергоефективності, енергозбереження та раціонального використання паливно-енергетичних ресурсів до 2015 року, в її рамках владникам удалося вивчити енергетичний потенціал області.

– Одним з досить потужних джерел альтернативної енергетики є будівництво малих ГЕС потужністю до 10 мВт на таких річках як Прут, Сірет і Черемош, – зазначив Дмитро Дмитрович.

Та важливішим є те, що це можливе тільки там де, за часів Радянського Союзу вже були гідроелектростанції. Тобто йдеться про їхнє відновлення при ретельному вивченні екологічної складової цього питання.

Наразі в області діє мала ГЕС у Яблуниці. Пан Павел спростував і чутки, що екологи заборонили будувати міні-ГЕС у Карпатах. Хоча саме про цю заборону ще рік тому говорив Борис Баглей, коли очолював нині спочіле в Бозі державне управління охорони навколишнього природного середовища. Тепер, зрозуміло, вже ніхто не заборонить Облдержадміністрації будувати все, що заманеться, бо від 17 травня територіальні органи ОНПС в Україні ліквідовані. Їм на зміну прийшов Департамент екології та туризму Облдержадміністрації.

– Думки екологів розходяться: частина з них вважає, що спорудження малих ГЕС із дотриманням екологічних вимог принесе користь, а інші ж – що буде біда, – лукавив начальник управління інфраструктури, бо підтримувати будівництво міні-ГЕС можуть лише заангажовані екологи.

За словами Павела, ці гідроелектростанції стануть великим позитивом при повенях, бо певним чином регулюватимуть спуск води.

До того ж міні-ГЕС споруджуватимуть виключно за кошти інвесторів, тобто без фінансової підтримки бюджету. За словами Дмитра Дмитровича, будівництво ГЕС потужністю 1 Мвт, як Яблуницька, потребує $ 900 тис.  До слова, охочих до такого будівництва чимало, бо при цьому діятиме так званий «зелений тариф», вигідний інвестору.

На Буковині розвиватимуть геліосистеми

Очільник управління зазначив також, що в Чернівецькій області планують розвивати сонячну енергетику. Жодної конкуренції між інвесторами немає, оскільки територій для такої діяльності вистачає. Для таких геліосистем найбільше підходять відкриті пологі схили.

Розвиток такої альтернативної енергетики коштує дорогувато, але посадовець запевнив, що окупається така сонячна система за три роки. А один кіловат виробленої енергії вартуватиме 7 грн.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис Міні ГЕС збережуть від повеней… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Промовляємо «Христос Воскрес!»  – і подумки линемо до Святої Землі, аби пройти останнім шляхом Ісуса Христа й відчути її ауру. Та буковинцям поталанило як нікому: ми маємо змогу торкнутися історії двотисячолітньої давності, пов’язаної зі славою та останніми земними днями Ісуса Христа, – тут у нас, у Чернівцях. І це не перебільшення, бо резиденція Буковинських митрополитів – зменшена модель святого Єрусалима.

Щоби перевірити цю аналогію, порівняймо генеральний план православного комплексу Резиденції Буковинських митрополитів із генеральним планом міста Єрусалим.

Тут є мури середньовічної фортеці й Золоті ворота, що безпосередньо сполучаються з Храмом Соломона. Через ці ворота Вербної неділі увійшов до Єрусалима Ісус Христос. На місці Храму Соломона нині стоїть мечеть Омара. Направо від воріт розташувалася Преторія – територія римської сторожі, де під вартою перебував останні дні свого земного життя Ісус Христос. Між Преторією та Храмом Соломона пролягає дорога – останній шлях Ісуса Христа на Голгофу, де він був розіп’ятий. Отже, в кінці шляху – Голгофа й найголовніша святиня християнства – Храм Гробу Господнього.

А тепер перенесімося до Чернівців, у Резиденцію Буковинських митрополитів. Усе починається від воріт, за якими прямий шлях. Зліва – семінарський корпус і церква. Це – ніби Храм Соломона. Навпроти будівля колишньої школи псаломщиків (нині геофак). Це – ніби Римська Преторія. Прямо від воріт величіє палац Митрополита. Колись тут функціонували три найважливіші приміщення: митрополича церква (каплиця), Мармуровий зал і особисті покої митрополита. А тепер поглянемо на розташування святинь у Храмі Гробу Господнього. Одразу біля входу до Храму Гробу Господнього стоїть мармуровий Камінь Помазання, зліва – Кувуклія з Гробом Господнім, а справа – Голгофа. Всі три святині накриті одним куполом Храму. Наш Мармуровий зал із мармуровою підлогою, яка була тут колись, – аналогія мармурового Каменя Помазання в Єрусалимі.

Кувуклія складається з двох приміщень: притвору Янгола та безпосередньо Гробу Господнього. Саме так розташовані головні приміщення Резиденції: Червона зала, де нині відбуваються засідання Вченої ради, і Зелена Зала – це ніби уявна аналогія до притвору Янгола та Гробу Господнього. Кольори цих приміщень теж невипадкові: червоний символізує полум’яну любов до Бога, а зелений – єднання з Богом та Воскресіння Христа.

У стінах Мармурової зали заглиблені ніші. Колись у них були картини художника Бучевського на релігійні та історичні теми. Олійними фарбами він написав тут 12 празників. На старих фотографіях їх можна роздивитися. Дехто стверджує, що вони й досі там, лише замальовані.

Маємо ще кілька моментів, які дозволяють зрозуміти, що наша чернівецька святиня – це модель святого міста Єрусалима.

Скажімо, в Старому Заповіті в описі Храму Соломона згадуються дві великі колони, які цар Соломон поставив у притворі Храму. В Резиденції, у дворику семінарської церкви теж є дві башти, які не мають жодного функціонального навантаження. Їхня  роль символічна, але саме вони дають зрозуміти, що семінарія й церква Трьох Святителів – це аналогія Храму Соломона.

Серед цікавих елементів, які дозволяють ототожнювати Римську Преторію й теперішній корпус геофаку, – годинник. Річ у тім, що у християнській церкві немає відліку часу, тобто церква постійна, безкінечна і всюдисуща. А на цьому корпусі є годинник. Це означає плинність, минущість мирської влади.

Таким чином, Резиденція Буковинських митрополитів за структурою розташування  елементів аналогічна до Святої Землі. І назву «Єрусалим на Пруті» після зведення Резиденції Чернівці отримали невипадково.

Тож, якщо хочете відчути дух тих далеких часів, пройдіться ще раз нашою Резиденцією, придивіться уважніше до добре відомих елементів – і побачите в них нові штрихи.

Юлія ЗЕЛИК, Алла ЧОБАН, спеціально для «Версій»

Запис Чому Чернівці називають Єрусалимом на Пруті? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Причина цього полягає у господарській діяльності в басейних річок, до яких належать вирубка лісів у гірській частині водозборів, несанкційована вибірка гравійно-піщаної суміші з русел річок тощо, – наголосив посадовець.

За його словами, від січня 2013 року вступає в дію Закон України «Про затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства», складовою якої є Комплексний протипаводковий захист у басейнах річок Дністра, Пруту та Сірету. До переліку заходів програми буде включено усі потенційно-небезпечні потипаводкові об’єкти та ділянки русел річок області. А щодо виконання програми, то воно залежатиме від фактичного фінансування.

Територія краю має 4240 річок. Річка Сучава протікає по території області тільки 28 км. Та оскільки вона дуже бурхлива, а під час повені навіть непередбачувана, вона суттєво підмиває буковинський берег, тим самим зменшуючи нашу територію.

По річці Сучава область втратила 20 га земель, по річці Прут більше 50 га.

Що потрібно зробити, щоби Україна не втрачала землі? Відповідь проста: стабільно фінансувати протипаводкові заходи. Тим паче, що значна частина краю розташована в гірській і передгірській зонах Карпат, які час від часу потерпають від руйнівної дії паводкових вод. Спрогнозувати їх неможливо. Тому під загрозою затоплення перебуває 73 населених пункти з ймовірною площею затоплення понад 200 км², де мешкає мешкає 40 тис. буковинців.

Наразі існують і проблеми із замуленням річок. Та такого рівня води в річках, як нині, не спостерігалося вже 90 років. На опади чекаємо на весні. Утім, на переконання Валерія Адамовича ситуація не катастрофічна. Хоча до критичної позначки «112» залишилося тільки «3»! Якщо ж рівень води впаде нижче, тоді вже наслідки будуть катастрофічними – почнеться загибель риби, гниття відкладень у Дністрі та поширення різних захворювань.

До слова, Дністровсько-Прутський БУВР розробив пропозиції щодо розвитку водного господарства області. Серед них – установлення прибережних захисних смуг, бо такі  є лише навколо орендованих водойм (1,5 тис. га), а потреби по їх облаштувати на площі 56,2 тис. га; завершення паспортизації річок області; припинення протизаконного будівництва на землях водного фонду; збільшення коштів на заходи щодо відродження малих річок області тощо.

Величезним негативом є відсутність нормативно-правової бази для реалізації басейнового принципу управління водними ресурсами. Із 24 запланованих водних постів Автоматичної інформаційно-вимірювальної системи «Прикарпаття» у басейнах річок Прут і Сірет, які покликані попереджати про надзвичайну ситуацію, пов’язану з водним фактором, введено в експлуатацію тільки 6.

Щоби захиститися від паводків, Чернівецьку область потребує щороку 60 млн. грн., а має поки що трохи більше 4 млн.

Із виступу В. Боровця.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»    

Запис З наступного, 2013 року, Буковині обіцяють протипаводковий захист. Уже вкотре? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Шипинчани задоволені. А сам голова? З цим питанням і звернулися до нього:

– Задоволений, – каже Василь Корнилович. – Коли ми підбивали підсумки річної роботи, в односельців не було до мене запитань. Гадаю, це підстава для задоволення.Тим паче, я працюю зі старою командою, а вони – професіонали. Кожен знає свої обов’язки. Тож є конструктивна робота, за допомоги якої ми вже чогось досягли.

– Односельці часто звертаються по допомогу? З якими питаннями?

– З моїм приходом наплив людей з метою вирішити різні питання збільшився. Земельні, сімейні, робочі питання. І щодо будівництва… Прийомними днями у мене вважаються понеділок і четвер, але я приймаю людей будь-якого робочого дня.

– А які проблеми найчастіше доводиться вирішувати?

– Я б не називав це проблемами, швидше – робочі питання. Зрозуміло, голова сільської ради складає плани роботи й виконує їх. Цим і займаюся.

От, приміром, після роботи люди повинні десь відпочити? А місця для цього немає. Ось і маємо чергове робоче питання: відкрити пляж та відремонтувати під’їзну дорогу до нього. Все ж таки село розташоване на лівому березі Прута! А коли задумане здійснюється – це дуже тішить, і не лише сільського голову.

– А самі шипинчани допомагають селу?

– Звичайно, маю дуже багато однодумців! Скажімо, село прославляють місцеві артисти. Високий рівень нашої самодіяльності – заслуга художнього керівника Василя Мошука. Завдяки зусиллям шипинчан дуже гарно виглядає та працює школа, утримуються два фельдшерсько-акушерські пункти. Я вдячний і підприємцям, і простим мешканцям. Вони впорядковували сільське кладовище, а при будівництві 5-и автобусних зупинок допомагали матеріалами. Сподіваюся, не буде байдужих і при зведенні спортивної споруди, бо грошей на неї в бюджеті не передбачено…

– Про яку «спортивну споруду» йдеться?

– Вона на сільському стадіоні, площею 200 кв. м. Приміщення досить велике. Там можна займатися і футболом, і боксом, і баскетболом. Є тренажерний зал і кімната для переодягання… Та будівля потребує капітального ремонту, до неї 20 років ніхто не дивився. А такий комплекс підтримав би спортивний дух усіх шипинчан. Адже фізична культура – це здоров’я наших дітей. Та, зрештою, шипинчани активні у спортивно-масових заходах. Наші футболісти виборюють призові місця: на першості району команда «Шипинці» посіла II місце, на «пульці» (це такий футбольний турнір під час храмового свята у селі) команда «Луг (Шипинці)» була першою.

– Ви згадували про школу…

– Так, школа – це частинка села, тому нею теж опікуємося. Під час літніх канікул зобов’язалися відремонтувати спортивний зал – і впоралися з цим. Займатися там нині – сама приємність! На жаль, не вдалося нам врятувати басейн. Він колись був у школі, та надто довго не функціонував. Ми навіть їздили до Сторожинецької школи, оглядали тамтешній бассейн. Але він новий, а наш дуже запущений. Щоби його відновити, потрібні величезні кошти. Таких немаємо, а держава теж не має змоги допомогти. Напевне, на місці басейну збудуємо ще один спортивний зал.

– Яка, на вашу думку, найбільша проблема Шипинців?

– Мала зарплата і нестача робочих місць. Але це проблема не тільки нашого села, а усієї держави. Тому тут, на місці, заохочуємо підприємницьку діяльність, допомагаємо створювати робочі місця. Бо молодь, яка закінчує виші (а таких у нас багато), не має де працевлаштуватися.

– Вам подобається працювати головою сільської ради?

– Я закінчив Кіцманський державний аграрний технікум і Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут. Працював водієм, бригадиром тракторної бригади, заступником директора Чернівецького РПК, а згодом і директором цього комбінату. Тепер – сільський голова. Знаю, що кожна робота вимагає любові. Щоби отримати результат, треба вкласти душу. А ще я люблю своє село і шипинських людей. Для них і працюю…

– Будете подавати свою кандидатуру ще на один термін?

– Це у Бога під керівництвом. Попереду 4 роки роботи, якої не бракує. Найперше – зміни до генплану села. Вони не робилися вже два десятиліття, а мали би – щоп’ять років. Торік ми знайшли спонсора, який допоміг нам фінансово. Розробили під будівництво 310 дворів. Також у планах новий садочок, бо існуючий не задовольняє потреби села: у нас 187 дітей ясельного віку… Нині триває розробка проекту. Хочемо, щоби новий садочок був у центрі села, а теперішній залишився там, де розташований. Маємо огородити спортивний комплекс; облаштувати парк, щоби молодята, які одружуються, могли під час весільної церемонії прогулятися ним; створити майданчик з новими каруселями – домовляємося з київськими партнерами, розглядаємо варіанти (Василь Корнилович демонструє католог – авт.). Мусимо також провести освітлення на вулицях, де його ще немає. А ремонт доріг?! От коли ми все це зробимо, тоді і будемо балотуватися…

Запис «Кожна робота вимагає любові» – стверджує шипинецький сільський голова Василь Нявчук спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На цьому наголосив Борис БАГЛЕЙ, начальник державного управління охорони навколишнього природного середовища в Черівецькій області під час обговорення питань, розглянутих колегією, що стала підсумковою за минулий рік. І чи не тому вже багато десятиліть поспіль проблема твердих побутових відходів (ТВП) та діяльності сміттєзвалищ у містах і селах краю не сходить з порядку денного. Адже для вирішення цього питання вже неодноразово виділялися чималі кошти з екологічного фонду області та держави. Принаймні, про це звітувало попереднє керівництво держуправління. Втім, певний поступ почав спостерігатися і частина відходів уже переробляється.

Щорічно на Буковині утворюється 355,3 тис. т відходів, з яких на Чернівців припадає 176,8 тис. т, то переробляється, тобто потрапляє у повторний господарський оборот 104,3 тис. т.

Та, як наголосив керівник управління, практично в усіх районах області сміттєзвалища експлуатуються незадовільно. Найгірші наслідки від стихійних сміттєзвалищ уздовж потічків і річок.

Не треба, мабуть, казати, що весь цей непотріб потрапляє потім до питної води буковинців. Це відомо навіть школярам, але чомусь не керівникам місцевого самоврядуавння Путили, Сергіїв Путильського, Атак, Хотинського, де сміттєзвалище знаходиться у 150-метрах від Дністра, а також Остриці, Цуреня, Горбово, Мольниці Герцаївського районів. У цих селах хаотичні звалища відходів можна побачити вздовж Прута.

І хоча більшість сімттєзвалищ в області вже нарешті паспортизовані, та це не вирішує проблему. Бо значна частина з них чи то не погодила розташування зі службою геології, чи немає дозволів і лімітів на утвореня та розміщення відходів, чи не провела їх обвалування, що не відповідає природоохоронному законодавству тощо.

Одне слово, як зазначено в рішенні колегії «Про координацію природоохоронної роботи в Чернівецькій області», відкритими залишаються питання контролю за сміттєзвалищами, обліку утворення, переробки, знешкодження, утилізації та видалення відходів й їхня паспортизація. Крім того, вже давно треба було розробити схеми санітарного очищення населених пунктів та скласти і вести реєстр об’єктів утворення, переробки та утилізації відходів і реєстр місць їхнього видалення тощо.

Мушу сказати, що про ці проблеми від природоуправлінців особисто я вже чую два десятиліття поспіль. А змін на краще дуже мало – хіба що начальники змінюють одне одного… Втім, цього разу у роботі колегії взяли участь науковці – два відомих професора з біологічного факультету ЧНУ. Це вселяє певні надії.

Запис Утилізація та переробка сміття – справа майже надприбуткова спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Втім, як говорилося на колегії, дозволи вивозити гравійно-піщану суміш через рішення сесії облради отримали одиниці. Натомість нині це один із найприбутковіших бізнесів. А щоби припинити таке неподобство, потрібно негайно збільшити штрафи. Бо сьогодні продавець гравійної суміші, заплативши штраф, не залишиться в збитку, незважаючи на те, що раніше за куб штрафували на 46 грн, а тепер – на 146 грн. У сусідній Румунії подібний штраф у 100 разів вищий. Зрештою, про це вже мовиться щонайменше протягом останніх 10-15 років…

Запис Руслорегулюючим роботам – зась?!. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Полювання на зубрів в наших лісах зображено на фресках у Візантії

– Що «розказують» про життя імператора археологічні знахідки?

– Найвірогідніше, місця, в яких проживав Андронік – це Олешків на Пруті (Івано-Франківщина) та Василів на Дністрі (Чернівеччина). Підтвердженням цього є величні християнські культові споруди, виявлені у цих поселеннях.

Під час розкопок Олешківського городища були знайдені рештки дванадцятигранної дерев’яної ротонди 12 століття. Підлога була прикрашена керамічними полив’яними плитками (її поверхня покрита шаром кольорового скла, який надає певні важливі естетичні і технічні властивості) із складною мозаїчною сюжетною композицією у вигляді кіл-омфаліїв. У середині них знаходилися великі мозаїчні зображення орла, голуба, грифона та серафимів. Дерев’яний храм у Василеві був скромнішим за розмірами, але його підлога також вкладена полив’яними плитками із зображенням орла в геральдичній позі, оленя та грифона.

Подібним чином прикрашені підлоги християнських храмів та князівських палаців лише у столичному Галичі. Крім того, полив’яні плитки з Василева були зроблені з використанням тих же матриць, що й плитки в князівській столиці.
Обидва храми в Олешкові і Василеві знаходилися на території укріплених замків-резиденцій та, швидше за все, були приватними.

Усе це наштовхує на думку, що обидва храми були збудовані спеціально для Андроніка Комніна. А той факт, що вони з дерева, а не з каменю, свідчить про короткий час (майже рік) перебування цесаревича.

Перебування візантійського цесаревича на землях Прикарпаття та Подністров’я було досить комфортним. Андронік непогано освоїв давньоукраїнську мову. Про час, проведений на наших землях, йому постійно нагадували фрески, якими він прикрасив стіни свого імператорського палацу в Константинополі із зображенням сцен полювання на зубрів.

– Як саме імператор Візантії опинився на наших землях?

– Андронік І Комнін на батьківщині користувався авторитетом серед константинопольської знаті, тому становив потенційну загрозу своєму двоюрідному брату – імператору Мануїлу І Комніну. І хоча Андронік виховувався разом із ним з дитинства, це не врятувало його від декількох тюремних ув’язнень.

Одного разу Андроніка заточили у башту Анеми (найстрашнішу в’язницю Константинополя), проте майбутній імператор зміг звідти втекти за межі Візантійської держави. Порятунок Комнін отримав у своїх родичів по материнській лінії, на землях Галицької Русі.

Таким чином у 1165 році Андронік опинився на землях Галицького князівства у двоюрідного брата Ярослава Володимирковича Осмомисла.

Існує припущення, що назва літописного міста на Дністрі – Василева виникла не від імені князя Василя (Василька), а означає «царський» від титул Андроніка «басілей», «васілис» (цар, царевич).

Запис Імператор Візантії жив на Буковині спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За словами його начальник Бориса БАГЛЕЯ, 4 гектари природоохоронних територій вже роздано. На цьому він наголосив під час прес-конференції, присвяченої Міжнародному дню Дністра, який відсвяткували 9 липня вперше й офіційно.

Журналістів, зрозуміло, найбільше цікавила незаконна «прихватизація» Дністра. Адже фігурантами у цій справі виступають далеко не пересічні громадяни, а «люди непрості, з якими не повоюєш». Вони відчувають себе господарями життя. Окремі навіть мури-кам’яниці повибудовували так, що ті виходять прямо у річку – аби ніхто не підійшов на човні до газдівського обійстя.

Або ж 28 гектарів інтенсивних садів розміщають уздовж берегів у селі Непоротове. Тоді як відомо, що за технологією такі дерева обприскуються понад 20 разів за сезон.

Звідси й відповідна, а точніше – невідповідна якість питної води для чернівчан. Зрештою, це одна зі складових, які й перетворюють воду дністровського водогону на технічну, роблячи її практично непридатною для пиття.

Наступний чинник – забруднення водних ресурсів підприємствами житлово-комунального господарства, чиї очисні споруди через моральну та фізичну застарілість уже не в змозі очищати стічні води, які в кругообігу споживання знову, але вже забрудненими, потрапляють до водних артерій.

Все це, за словами Олександра ТОНІЄВИЧА, заступника начальника Дністровсько-Прутського БУВР (басейнового управління водними ресурсами) відбувається внаслідок того, що тривалий час такій великій галузі як житлово-комунальне господарство не приділялося необхідної уваги, не здійснювалися капіталовкладення в модернізацію очисних споруд. І тоді вже відходи ЖКГ, потрапляючи до річки, стають проблемою іншої галузі.

Щоби розірвати замкнене коло, прийняли нову модель управління водними ресурсами – басейнову. Цей принцип дозволяє поступово переходити до інтегрованої моделі управління, коли річковий басейн розглядається у комплексі з природною та соціальною складовими.

Як стверджують спеціалісти, у порівнянні з іншими річками нашої держави Дністер належить до відносно благополучних. За винятком приток Сівка та Саджава, які перебувають під впливом великих підприємств-забруднювачів. Зведена усереднена характеристика якісного стану поверхневих вод Дністровського басейну належить до «помірно забруднених», а на окремих ділянках навіть до «задовільних».

Довідково

Дністер, що означає швидка вода, – друга за розмірами водна артерія України і одна з найкрасивіших річок Європи. Протікає територією Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької, Вінницької та Одеської областей, а також територією Молдови.

Має довжину 1362 км, 600 км з яких тече Молдовою. Глибина річки від 2-х до 4-х метрів. Початок бере на Львівщині, в Карпатах, і впадає у Дністровський лиман на південному заході від Одеси.

Найбільші притоки: Стрий, Лімниця, Свіча, Бистриця, Стрипа, Серет, Збруч і Смотрич. Усього приток 380. А наймальовничішою визнана 250-кілометрова ділянка від гирла Золотої Липи до гирла Збруча, розташована на межі 4 областей: Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької та Хмельницької, де Дністер тече по каньйоноподібній долині, утворюючи багато фантастичних звивів – меандр. Дністер і його долина є унікальною природною пам’яткою.

До найбільших міст над Дністром належать: Самбір, Миколаїв, Галич, Заліщики, Хотин, Новодністровськ, Могилів-Подільський, молдавські Сороки, Рибниця, Дубосари, Бендери, Тирасполь та український Білгород-Дністровський, розташований на Дністровському лимані.

У басейні річки Дністер на території двох держав, України та Республіки Молдова, мешкає біля 8 млн. людей, суспільна діяльність яких залежить від стану водних ресурсів Дністра.

В античні часи Дністер був відомий під назвою «Тирас» (Tyras), «Данастріс» або «Турла».

Випадки значних перевищень норм гранично-допустимих концентрацій у водоймах загально-господарського призначення на території нашої області найчастіше спостерігається під час екстремальних гідрометеорологічних умов – аномально високих температур повітря, повеней, паводків, а також у період несанкціонованих або аварійних скидів.

За словами Яна ДЗЮБИ, начальника Дністровсько-Прутського БУВР, долина Дністра була заселена людьми ще з часів раннього палеоліту. Цьому сприяв чудовий, майже середземноморський клімат, родючі землі, багата рибою річка.

З кінця XIX століття й до вересня 1939 року тут із задоволенням відпочивало шляхетне панство з Австрії та Польщі. А в радянські часи Дністер був відомий, як водний туристичний маршрут всесоюзного значення.

А що маємо сьогодні? Приватизовані береги з палацами і котеджами у прибережній смузі, яка згідно із законодавством взагалі не може бути забудована, та бетонно-фортечні мури, що виходять аж у річку. Навряд чи це сприяє розвитку туризму на Буковині. Як і невирішена досі проблема засмічення водоохоронних зон твердими побутовими відходами, на чому також наголошував Борис Баглей.

Одне слово, життєва необхідність диктує, що вже час змінити як корисний, так і байдужий світогляди суспільства та громадськості на екологічно активний.

Без екологічного світогляду проблема ніколи не вирішиться, скільки організацій та інституцій не існувало б для її вирішення

Але для цього, найперше, потрібно щоби держава сповна виконувала свої функціїї і не боялася позиватися з порушниками природоохоронного законодавства, якого б рангу вони не були.

Запис ПриХватизація: береги Дністра забудовані вщерть самовільно й незаконно спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Санітарні лікарі радять також не купатися у фонтанах, адже вода там взагалі не перевіряється на інфекції. Проте у центрі Чернівців щодня хлюпаються десятки дітей та дорослих. Таблички ж про заборону купання у фонтанах не встановлюють, бо вони порушують їх естетичний вигляд.

Запис У Пруті – шкідливі бактерії, а в чернівецьких фонтанах – бозна-що спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Наскільки підготовлені зони відпочинку до літнього періоду? Чи прибрані вони?

– Берег Прута прибрали. Але, на жаль, люди продовжують вивозити і викидати мішки зі сміттям. Багато відпочивальників залишають після себе захаращене довкілля. Але відповідні рятувальні служби вже працюють і слідкують за порядком та чистотою.
Ми ж з порушниками боротимемося виховними методами – фотографуватимемо і показуватимемо їх усім. Такі заходи проводитимуться і на вулицях міста й, у житловій зоні, біля під’їздів будинків. Нехай мешканці знають, хто саме із сусідів смітить і порушує благоустрій міста.

– Дачні зони потребують додаткових смітників. Як з цим бути?

– На прохання мешканців міста ми плануємо встановити додаткові баки для сміття. Кошти для цього вже маємо. Можливо, сміття звідти вивозитимуть не так інтенсивно, але навіть його забиратимуть раз на три дні. Таким чином багато проблем вирішиться. Люди із задоволенням викидатимуть непотріб в обладнані місця, ніж засмічуватимуть свої території.

На жаль, існує і така проблема, як будівельне сміття. Люди залишають його біля смітників, а підрядник не зобов’язаний його вивозити. Тож коли вже накидано, мешканці кидають ще більше – от і накопичуються груди сміття, собаки розтягують його вулицями, створюється антисанітарний стан.

– У Чернівцях у багатьох місцях стоять контейнери для сортування сміття – пластикових, і навіть скляних пляшок. А заводу й досі немає…

– Установлені контейнери для збору пластикових і скляних пляшок – це лише перший етап. Другий етап розпочнеться невдовзі, коли розпочнеться боротьба за сміття. Адже невдовзі діятиме сміттєпереробний завод. Сортувати почнуть навіть продукти харчування, відходи промислового виробництва та будівельні відходи. За пластикові пляшки даватимуть гроші, адже пластикові гранули надзвичайно задіяні – з них роблять металочерепицю, каналізаційні труби тощо. У нас, як і за кордоном, за сміття будуть боротися. Нині сміттєпереробний завод будується – вже закінчено проект та зроблено каркас.

Запис Буде боротьба… за сміття спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Клімат помітно змінюється. Причому, відчути це ми змогли ще влітку, коли надворі стояла виснажлива спека. Потім усі чекали на дощову осінь, а отримали затяжне бабине літо. Невже все це – перші ознаки глобального потепління? І чим така зміна клімату загрожує Чернівецькій області? З такими запитаннями звернулися до Андрія НІКОЛАЄВА, директора навчально-наукової геофізичної обсерваторії Чернівецького національного університету.

Примхи природи?..

– Більшість науковців переконана, що нинішнє потепління спричинене техногенними чинниками – викидами парникових газів, – розповідає Андрій Миколайович, – і пов’язане з надмірною концентрацією вуглекислого газу в атмосфері.

Принцип дії такий: промені з космосу потрапляють на поверхню Землі і нагрівають її максимум до 80 градусів (десь на Мексиканському нагір’ї). Тепер земна поверхня сама починає випромінювати енергію. Ця енергія – безперервний тепловий спектр, який в атмосфері цілком поглинається водою та вуглекислим газом. Тож виходить, що випромінювання на Землю потрапляє, а назад уже не повертається. Так Земля поступово розігрівається.

– Але, Андрію Миколайовичу, складається враження, що Україну глобальне потепління найбільше «зачепило» саме протягом останнього року…

– Насправді це не так. Якщо говорити про температуру повітря за окремо взяті роки, то бувало, що температура повітря влітку перевищувала і 2008-ий, і 2010-ий роки. Але небезпечно не те, що температура в якомусь окремо взятому році перевищувала середню норму, а сама тенденція зростання середніх температур протягом останніх кількох років поспіль.

Ми побудували графік, на якому можна чітко відстежити загальну тенденцію потепління. Наприклад, від 1876-го до 1987-го року на Буковині спостерігалася тенденція до зниження температури повітря. А від 1988 року в нашому краї почалося стрімке потепління. За цей період і в Україні середня річна температура повітря підвищилася на один градус.

– Це не надто багато… І здається, в такому потеплінні можна знайти й деякі «плюси»?

– Звісно, «плюси» є. Наприклад, завдяки теплій погоді скорочується опалювальний сезон і, відповідно, заощаджується паливо. Крім того, є більше часу для виконання сільськогосподарських робіт. Але, попри позитивні моменти, маємо чимало ризиків. Причому, якщо в цілому світі до глобального потепління почали серйозно готуватися вже сьогодні, то в нас до цього ставляться несерйозно.

– Про які саме ризики йдеться?

– Чи не найбільший ризик потепління – дефіцит водних ресурсів. Річ у тім, що температура повітря підвищується, а кількість опадів – зменшується. Від 1925 року Прут перебуває у маловодній фазі. І, незважаючи на цьогорічний паводок, жодних глобальних змін не сталося. Нині спостерігаємо й виснаження поверхневих вод, а це, в свою чергу, знижує запаси підземних вод, які постачають якісну воду. Тож ситуація дійсно-таки загрозлива!

Клімат у Чернівцях стає некомфортним

– У Чернівцях сьогодні, з огляду на клімат, уже не так комфортно, як було 20-30 років тому. Скажімо, літо було вологішим і не таким спекотним, як, наприклад, цьогоріч, – зауважує Андрій Ніколаєв. – Внаслідок глобального потепління в межах Землі змінилася циркуляція повітряних мас. Улітку до нас надходили повітряні маси з Сахари і Аравійського півострова, тож повітря було сухе й гаряче. Нині ж до нас прийшла повітряна маса з субтропіків. Пізніше, ймовірно, її витіснить повітря з Північного льодовитого океану, яке принесе із собою похолодання. Є прогнози, що вже за два тижні на Буковині випаде сніг.

– Виходить, звичні для нас пори року теж можуть зміститися і навіть переплутатися?

– Принаймні, вже нині зима стає коротшою, не формуються стійкі снігові покриви. А весна приходить усе раніше. Є навіть припущення, що в Чернівецькій області змінилися напрями вітрів. А вітер – це і є циркуляція повітряних мас, зміна погоди.

Запасаймося теплолюбними культурами!

– Андрію Миколайовичу, то чого ж нам чекати від глобального потепління? До чого себе готувати?

– Найперше, поступово змінюватимуться межі природних зон. Там, де нині степи, можуть утворитися напівпустелі, а замість лісів – лісостеп. Найбільше від цього постраждає сільське господарство. Тому я радив би вже зараз змінювати технологію ведення господарства, поступово переходити на вирощування тих культур, що не потребують багато вологи і нормально переносять високі температури повітря.

Уже зараз спостерігаємо деякі зміни флори і фауни. На нашій території з’являються більш теплолюбні види рослин і тварин. Якось у Пруті я зловив «бичка» – рибу, яка водиться тільки у Чорному морі.

Найнебезпечніше тепло тим, що його дуже полюбляють різноманітні бактерії. Вони не вимерзатимуть за зиму, тож можливі спалахи серйозних епідемій.

– Тепло насувається. І найближчим часом на холод не варто сподіватися?

– Це дискусійна тема. Одні науковці переконані, що глобальне потепління триватиме й далі. Інші твердять, що незабаром тепло зміниться черговим похолоданням. Нам залишається тільки спостерігати за примхами природи.

Ольга ТИМОФІЙЧУК, «Версії»

Запис Від глобального потепління очікують дефіциту води та втрати врожаю спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Прутський водозабір існував приблизно до 1990-го. Після Чернівецької алопеції водопостачання з прутського водозабору припинене. Основна мотивація: у прутському водозаборі низька якість питної води. Можливо, й була інша причина – проникнення токсичних речовин з хімічних могильників у Карпатах.

Після того, як територію прутського водозабору кинули напризволяще і влада не вклала жодної копійки в охорону, зберігання та консервацію обладнання прутського водозабору, місцеве населення почало активно дерибанити майно, розташоване на території Лужан та Шипинців.

У 1990-2000 роках на території водозабору загинули 4 особи, які намагалися зняти дроти з високовольтної лінії. 2004-го на реконструкцію прутського водозабору з держбюджету виділили 2,5 млн. грн, які, можливо, витратили на президентські вибори».

«Водоканал – комунальне підприємство, тобто власність територіальної громади. І нам не байдуже, як він господарює і які кредити буде брати, а потім банкрутувати. Куди поставлені Федоруком керівники водоканалу витрачають сплачені нами гроші, як вони господарюють? Це велика таємниця, що наводить на думку: там є великі зловживання. Проблема водоканалу існує багато років і так само багато років нічого не робить наш багаторічний мер. Або він не хоче (чому?), або він не може – навіщо такий мер?».

Який саме мер потрібний Чернівцям і що буде з водою у нашому місті, дізнаємося лише після 31 жовтня. Раніше проблему однозначно не розв’язуватимуть, бо у влади нині інший головний біль: як утриматися у кріслах.

Запис Чернівчанам набридло платити за безгосподарність спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«На мою думку, громада має знати про все, що діється у місті, в тому числі, про його проблеми. Однак нинішня міська влада намагається приховати недоліки, зокрема, в роботі підприємств житлово-комунальної сфери.

Найперше це стосується проблеми водопостачання Чернівців, яка особливо загострилася через борги за електроенергію, в результаті чого ВАТ «Чернівціобленерго» відключає від електропостачання головну насосну станцію Дністровського водогону.

Борги КП «Чернівціводоканал» мають давню історію. 2008-го, на час мого приходу до керівництва водоканалом, борги становили 17 млн. грн, за рік мого керування вони зросли на 2 млн. грн, а за останні 2 роки – ще майже на 10 млн. грн.

Яка ж основна причина боргів водоканалу? Відповідь надзвичайно проста: щодоби КП «Чернівціводоканал» подає у місто понад 85 тис. кубів води, а до споживачів доходять лише 30 тис. кубів!!! Тобто на кожний отриманий літр води втрачені два, а платити за витрачену електроенергію треба за перекачування всього обсягу! Ці тисячі кубів води, які щоденно витікають у землю, ще й загрожують руйнуванням фундаментів будинків і підземних комунікацій!

І це та правда, яка ретельно приховується від Вас, шановні мешканці. Тобто нинішня міська влада більше тяжіє до принципу «менше знаєш – краще спиш».
Перебуваючи на посаді начальника КП «Чернівціводоканал», я неодноразово й відкрито говорив про справжні цифри втрат, не приховував їх, що багатьом не подобалося.

За час мого керівництва була оголошена справжня війна втратам. Саме тоді створена пересувна лабораторія з пошуку прихованих витоків (один прихований витік із труби діаметром 100 мм призводить до втрат 20 тис. грн на місяць, за собівартістю) та несанкціонованих підключень, яка працювала успішно.

За 2008 рік кількість звернень до громадської приймальні міської ради стосовно проблем водопостачання зменшилася удвічі. Залучення нових технологій для покращення роботи абонвідділу підвищило рівень розрахунків за спожиту воду. Знову ж таки факти: у грудні 2008-го план розрахунків за воду перевиконаний на 60%. І таких позитивних прикладів роботи КП «Чернівціводоканал» можна навести багато. Це були досягнення не мої особисті, а всього колективу, який, отримуючи мізерну зарплату, самовіддано працює на благо нашого міста.

Мої дії щодо оптимізації роботи підприємства, прагнення привернути увагу міського керівництва до потреби в реконструкції застарілої, технічно недосконалої, економічно хибної системи водопостачання зустріли активний спротив, що призвело до мого звільнення і заміни на слухняного керівника з великим досвідом роботи… у податкових органах. Усе залишилось, як було раніше.

Що ж треба зробити, щоби ситуації, аналогічні нинішній, не повторювалися і мешканці міста були завжди з водою та забули про відключення?

Перше: негайно розробити і здійснити заходи для зменшення надлишкового тиску в мережах міста, причому технічно це – нескладна процедура, яка дозволить зменшити витоки мінімум удвічі.

Друге: будівництво Прутського водогону. Ця ідея не нова. Вона розглядалася ще у 1989-1990 роках, коли міським головою був Павло Каспрук, і для неї у передмісті, в Кіцманському районі, зарезервували майже 50 га землі.

Проте з усією відповідальністю заявляю, що ці землі не будуть використовуватися за призначенням. Про це свідчить той факт, що сучасні технології вже не потребують таких площ і для Прутського водогону достатньо земельної ділянки розміром 1 га, а для реалізації проекту за умов стабільного фінансування вистачить двох років. Та й ціна питання про Прутський водогін – не 45 млн. євро, як стверджують владники, а втричі менша!

Закономірно виникає запитання: куди піде кредит на реконструкцію системи водопостачання Чернівців, який обіцяє Німецький банк розвитку KFW за фінансової підтримки спеціального фонду Німецького уряду, і кому потрібна зарезервована земля? Чи можна вірити міській владі, яка за останні роки не має жодного прикладу успішної реалізації будь-якого подібного проекту?

Ситуація з водопостачанням – це ілюстрація загальної системи управління містом, яка поступово склалася за час чотирьох каденцій нині чинного мера. Насправді це – ЗАСТІЙ! Застій у всьому: небажання бачити проблеми, небажання їх вирішувати – а натомість приховування їх за порожніми словами про «європейське місто» та «спільні зусилля». У чернівчан 31 жовтня буде нагода зробити свої висновки щодо того, як нам жити далі».

Запис Вода – в землю, гроші – у прірву спершу з'явиться на Медіа-Версії.