У мережі з’явилося кумедне відео із прем’єр-міністром Нідерландів Марком Рюте. У коротенькому ролику політик миє підлогу в будівлі парламенту країни.

Запис Прем’єр Нідерландів вимив підлогу в парламенті спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На нараді за участю керівників державних структур, причетних до літнього оздоровлення і відпочинку школярів Буковини, Георгій Галиць «дорікнув» за недоліки в організації оздоровчої кампанії управлінню у справах сім’ї, молоді та спорту, працівники якого не належним чином виконують свої обов’язки.

Зокрема, голові облдержадміністрації рекомендуватиметься звільнити з займаної посади заступника начальника цього управління Олександра Шандро через непрофесійність і надання недостовірної інформації.

– Перед нами стоїть завдання до 1 червня стовідсотково підготувати належним чином всі літні табори для відпочинку і оздоровлення школярів, – підкреслив перший заступник голови облдержадміністрації.

– У кожному відомстві, яке причетне до літнього оздоровлення дітей, має бути визначений працівник, який безпосередньо відповідатиме за цю ділянку роботи. Ми маємо оздоровити цього року не менше буковинських школярів, ніж торік, причому поліпшивши якість відпочинку.

Нагадаємо, 20 травня на засіданні уряду прем’єр-міністр Микола Азаров «відзначив» незадовільну готовність оздоровчих таборів та санаторіїв до періоду оздоровлення дітей у декількох областях України, зокрема, і в Чернівецькій.

Запис Літні табори будуть! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чернівецький регіональний фестиваль комедії «Золоті оплески Буковини» перевалив за екватор: на час підготовки цього числа газети учасники «мистецьких змагань» відіграли половину заявлених вистав. Саме «вистав», бо комедіями з них були власне дві («BON APPETITE або Гарнір по-французьки» Вінницького обласного українського академічного музично-драматичного театру імені М.К.Садовського та «Агов, Джульєтто!» від Чернігівського обласного молодіжного театру), а смішних і того менше.

Відкрила фестиваль прем’єрна постановка Чернівецького театру за Шолом-Алейхемом «Мандрівні зорі або Життя – театр». Назвати цю історію кохання «комедією» можна з таким же успіхом, як і трагікомічного «Тев’є-Тевеля» чи взагалі всю історію єврейського народу!

На щастя, євреї завжди вміли по-філософськи посміхнутися навіть зі своїх драм і трагедій і досі не втратили цього чудесного вміння (принаймні, режисер Володимир Воробйов). На щастя – бо завдяки цьому і чернівчани на три години (саме стільки тривали дві дії вистави) поринули в щемливі роздуми про життя і водночас отримали насолоду від мистецтва. Тут було все: вперше після довгої перерви – оркестр в оркестровій ямі, справжня музика, танцювальний карнавал, що символізував вихор життя і зміну міст-країн-часів, симпатичні костюми, несподівані (подеколи навіть для самих акторів) імпровізації… Ну і звісно – гра акторів. До того ж, не тільки визнаних і заслужених, а й зовсім молодих. Наразі широкому загалу невідомо, що про постановку говорило поважне журі, але глядачу сподобалось – і це головне. Браво!

П’єса «BON APPETITE або Гарнір по-французьки» М. Комолетті добре знайома чернівчанам, адже місцевий театр (академічний обласний український музично-драматичний ім. О.Кобилянської) також її ставив. Попри захоплені відгуки театрознавців і надзвичайно гарне сприйняття «комедії ситуацій» публікою, не все так однозначно. Хоча актори впоралися чудово, та… Наведемо коментар глядача на одному з чернівецьких веб-сайтів: «У вчорашній вінницькій комедії спочатку доволі довго було нудно…»

«Венера в хутрі» Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької була по-львівськи вишуканою і делікатною. Тексту багато, він був складний, але не став надмірним. Чи то агресивний червоний колір не давав глядачу розслабитись, чи врода і звабливі танцювальні рухи головної героїні, чи іскристе рожеве реквізитне вино в келихах, чи подразнювальний для інтелекту текст фон Захер-Мазоха, чи таки майстерна гра двох акторів-чоловіків. Як на ненадто досвідченого і прискіпливого глядача – усе було прекрасно. Окрім одного – учасником фестивалю комедії була… не комедія.

Про чернігівську Джульєтту… краще багатозначно промовчати. Ромео – «гомик» та «імпотент», Шекспір танцює під Сердючку, а Джульєтта… Ні, краще-таки промовчати.

Попереду ще п’ять фестивальних вистав: «Made in est (Зроблено на заході)» Ясського національного театру ім. Васіле Александрі (Румунія) румунською мовою, «Звана вечеря з італійцем» Київського національного театру оперети (о, оперета!!!), «Театр» Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. І. Франка, «Як повернути чоловіка» Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка, «Швейк» Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка (Київ). До того ж, у суботу у приміщенні Духовно-мистецького центру «Голос» – вистава «Батьківські пороги» театру-студії «Голос», поч. о 15 год.

І, як казав класик, усі види мистецтва гарні, окрім нудних. Афіша нудного не обіцяє.

M&E, «Версії»

Запис Два кольори чернівецького театрального фестивалю. Червоне – то смішне, а чорне – то… Джульєтта спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З наближенням виборів до місцевих Рад усе частіше замислюємося, як укотре не помилитися та не обрати до влади випадкових, бездіяльних, нав’язаних партіями кандидатів з колишніх і чинних чиновників, – надто тих, хто «відбув» у прямому сенсі слова п’ять років і нічого не зробив корисного для громади, хто сприяв процвітанню бюрократії, корупції, розкраданню бюджетних коштів, зневажав нас або був байдужим. Частину з тих, бездіяльних, ми знаємо.

Їх, звісно, не будемо обирати, особливо, якщо вони зважаться обиратися в мажоритарному окрузі. А от зі списками партій ми повинні бути дуже обережними. У списку нам покажуть лише кілька перших прізвищ – можливо, навіть авторитетних і знаних людей, а далі – заповнять список на свій розсуд і, як показала практика, далеко не тими, які потрібні виборцям.

Гадаю, якщо партія неспроможна скласти списки з відомих, авторитетних людей, які справами підтвердили відданість громаді, спроможність господарювати, приймати рішення на користь населення, відстоювати його інтереси у владі, – а заводить у списки тих, хто не раз провалював доручені виборцями справи, то навіщо нам взагалі за таку політсилу голосувати?

Параліч від… повені

Здавалось би, стихійне лихо 2008-го навчило владу і вона мала би не тільки допомогти постраждалим, а й зробити все, щоби зменшити на майбутнє натиск повеневої води на господарства, які межують із великими річками, вирівняти русла річок, насипати захисні дамби, розчистити канали пропуску води, особливо біля мостових переходів, запастися необхідними плавзасобами…

Але ні! Липнева повінь 2010-го знову захопила нас зненацька: не була насипана захисна дамба, занизько зведений міст, який утворив затори на шляху великої води, несвоєчасно відведена вода від затору. Не було достатньої кількості човнів, автомобілів, іншої техніки, – тож не змогли належним чином евакуювати населення та зберегти майно.

У перші години паводку не було кому просто заспокоїти та морально підтримати людей. Єдине, що робила влада, – повідомляла про підняття води, та й то із запізненням, – коли вода вже стояла на подвір’ях. Так само мляво здійснювався весь комплекс невідкладних робіт.

Натомість чиновники в камуфляжах піарилися біля води, а людей залишили практично сам на сам з бідою. Щоправда, пообіцяли мізерні суми допомоги, – та й то не всім.

Тож я – проти тих, які у владі нічого не зробили для людей, а тепер знову лаштуються до списків… Краще б вони пояснили, де зникли кошти, які 2008-го держава направила на ліквідацію наслідків паводку. ЗМІ стверджують, що кошти розкрадені, але ж ніхто за це поки що не відповів!

Про розкрадання «повеневих» коштів усі два роки попереджали народний депутат України Петро Гасюк і представники партії ВО «Батьківщина». Нібито й матеріали обласного КРУ з цього питання існували. А хто взяв це до уваги? Де були депутати місцевих рад, де їхня принциповість? І чим узагалі вони займалися п’ять років?

Новоселиччина: наслідки стихії

Підтоплено 6448 господарств.

Зовсім не підлягають ремонту 10 житлових будинків, близько 50 потребують капітального ремонту, пошкоджено та підтоплено 32 об’єкти соціально-культурної сфери, 3 дамби, 823,5 га сільгоспугідь, 3382,2 га присадибних ділянок та городів, 656 м берегоукріплень, дороги і мости комунальної та державної власності.

У селах району через зсуви грунту пошкоджено дороги, активізувався зсув поруч із новозбудованою церквою в с. Рингач.

Наразі не всім виплачено допомогу.

Вулиці, мости, дороги…

На сторінках новоселицької районної газети «Слово правди» часто друкуються цікаві матеріали з життя району, але майже не висвітлюється діяльність депутатів «районного парламенту». Чому так, я зрозумів тільки після статті заступника голови районної ради М.І. Каліструка «Роль депутатів райради у вирішенні питань життєдіяльності району». Він повідомляє, що депутати райради від початку 2010-го склали лише 69 запитів – практично по одному на депутата. Опрацьовано ж їх аж 15: розглядалися питання ремонту віконних конструкцій, шкільного тиру, огорожі, клубу, придбання костюмів для хору тощо.

А де ж, так би мовити, стратегічні питання, де власне життєдіяльність? Де підвищення якості медичного обслуговування, наповнення бюджету, організація роботи малого та середнього бізнесу, санітарно-епідеміологічна робота? Де питання протистояння паводку, профілактики правопорушень у районі, організації роботи земельних структур, надання побутових послуг, стану сільського господарства в районі, де дії із забезпечення реалізації сільськогосподарської продукції, вирощеної населенням тощо?

Як на мене, влада та окремі депутати працювали за принципом «немає питань – немає рішень – немає проблем». Яка ж тоді роль депутатів у вирішенні «актуальних питань життєдіяльності району»?

Стає цілком зрозумілим, чому не вистачає місць у дитсадках і не все гаразд у освіті та охороні здоров’я, чому немає транспортного сполучення багатьох сіл із райцентром, чому, зрештою, виникли в районі «неперспективні села», такі як Довжок, чому так «кричать» проблеми віддаленої Чорнівки, інших сіл, чому не освітлені вулиці в селах, не працюють перукарні, розбиті дороги, навіть до цвинтаря покійника не відвезеш без пригод …

Усі села представлені в радах депутатами, але я не пригадую, щоби хоча б один з них відзвітувався за проведену роботу, регулярно зустрічався з виборцями, реально вболівав за них. Звісно, не все геть погано: є керівники – прекрасні господарники, спеціалісти у своїх галузях, які тримають слово і добрими справами заробили депутатський мандат на роки вперед. Це депутати обласної ради О.І. Житарюк (НСНУ), І.А. Кірєєв (БЮТ), депутати і керівники району С.С.Глігор, Н.М. Пернай, О.В.Нікітін, М.Д. Попов, В.І Шаларь, В. Балан, О.Г Керцоя, В.А. Колос, В. Середенко, С.Д. Керстюк тощо. Отже, є кого обирати, і впевнений, що люди по селах добре знають, на кого їм надалі сподіватися.

І не дай Бог нам знову помилитися та обрати їх до рад, втративши ще п’ять років для змін на краще…

Партій багато, дієвих – одиниці

За новим виборчим законодавством, відповідальність партій перед народом має бути величезною: саме вони мають оцінити потенціал кандидатів, відібрати гідних і головою відповідати за своїх однопартійців. І вони повинні пам’ятати, що брехня їсть калач тільки один раз.

Політики все зробили, щоби нас, виборців, розвести по різних політичних таборах. А насправді з близько двохсот зареєстрованих партій в країні тільки 5-6 працюють не на папері. Отож, кого вибирати у депутати – не так важко й розібратися, бо знаємо, з яких авторитетних (або нешанованих) людей складаються реальні чи паперові партії.

«Партія влади»: чи є підстави для довіри виборців?

Нині державою керує Партія регіонів. Правдами чи неправдами створила більшість у парламенті, налагодила виконавчу вертикаль, багато наобіцяла… І… за 3-4 місяці «успішно» здала національні інтереси України: відмовилася від європейського курсу та викинула на звалище напрацювання щодо НАТО, забула про свої передвиборні обіцянки щодо газу, тарифів, наведення порядку в країні тощо.

Формування коаліційного уряду на чолі з М. Азаровим базувалось на новому законі, який, всупереч Конституції, дозволяв приєднуватись до коаліції не тільки фракціям, а й окремим депутатам парламенту. Нова коаліція бездумно замінила людей фактично на всіх керівних посадах у центральних та місцевих державних органах. Крім того, закриті майже всі експертні інституції та комітети, створені попереднім президентом України. Кабмін складається в основному зі спонсорів ПР або їхніх представників, які, зрозуміло, очікують на віддачу від своїх інвестицій.

Парламент утратив своє значення. На те, щоби ратифікувати угоду про флот і затвердити державний бюджет, знадобилося лише 8 хвилин! Прийняття із космічною швидкістю рішень парламентською більшістю – навіть таких, як Бюджет-2010 і підготовка поправок до Основного Закону України – справляє хибне враження про ефективну роботу парламентської більшості.

Але нам від цієї спритності чомусь не краще. І вдумливий аналіз пояснює – чому…
Президент і прем’єр продемонстрували, яку роль вони відводять парламенту, і змістили політичний баланс у країні на користь президента. Від ВР же очікують, що вона лише слухняно схвалюватиме їхню політику.

Після змін у Законі про місцеві вибори можна очікувати формування безперечної більшості ПР з окремими перебіжчиками на місцевому та регіональному рівнях.

Неавторитетним (якщо не з переляку) кроком влади є відновлення кримінальної справи проти екс-Прем’єра Юлії Тимошенко, закритої 2005-го року. Віце-прем’єр Сівкович уже оголосив, що представники опозиції опиняться за гратами, хоча вже років 5, як у країні припинилися подібні розправи над політичними опонентами. Сьогодні ЗМІ повідомляють про кримінальні справи стосовно колишніх міністрів, очільників Нафтогазу тощо.

Журналісти телевізійних каналів «1+1» та «СТБ» скаржаться на цензуру та маніпуляції з підготовкою сюжетів. Із приходом нової влади опозиція в регіонах майже не отримувала ефірного часу на українському телебаченні. Міжнародна асоціація із захисту свободи слова та «Репортери без кордонів» занепокоєні нинішніми подіями у сфері ЗМІ в Україні.

Безпідставним виявилося підписання харківської угоди про знижку на російський газ на 30% і до максимум 100 доларів за тисячу кубометрів, натомість продовжено термін перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі ще на 25 років до 2042-го, із можливим продовженням ще на 5 років. Це – лише початок у цілій низці українсько-російських домовленостей не на нашу користь. Наслідком буде політична та економічна залежність України від Росії, в тому числі в енергетичному секторі та інших стратегічних сферах.

Насторожує так звана «реформа» пенсійної системи – без реформи охорони здоров’я, впливу на демографічну ситуацію та ін. Напередодні місцевих виборів, запланованих на жовтень, ПР нібито залишається вірною ідеї зростання соціального забезпечення, пенсій та мінімальних зарплат як центрального пункту порядку денного її політики. Насправді ж підвищення зарплат і пенсій несуттєве, на відміну від зростання цін на продукти харчування, комунальні послуги, паливно-мастильні матеріали…

Для пересічних виборців, швидкість і масштабність внутрішніх і зовнішніх змін в країні – повна несподіванка. Невеличка групка людей, близьких до Президента та його оточення, швидко та рішуче реалізує план, який забезпечує корпоративні інтереси спонсорів ПР і на довгий час гарантує їхню владу в Україні.

То що ж доброго коаліціянти – Партія регіонів, Блок Литвина, комуністи – для нас зробили? І чи варто тепер на місцевих виборах голосувати за ці політичні сили та їхніх представників на місцях?

Нам просто необхідно самоорганізуватися і змусити владу спрямувати зусилля на благо виборця!

Депутат – це професіонал з мораллю

Специфіка і характер обов’язків депутатів вимагають збалансування інтересів окремого виборця з інтересами суспільства в цілому, дотримання законності і верховенства права. Саме це має реалізуватися зазвичай у системі влади.

Вважаю, що до найважливіших чеснот депутата повинні належати: щирість, організованість, самостійність, принциповість, наполегливість, рішучість, уміння встановлювати психологічний контакт з людьми, знаходити й використовувати все, що на користь виборцю.

На мою думку, щоби стати справжнім депутатом, потрібно мати не тільки бажання, а й міцні моральні переконання, сильний характер і широкий кругозір. Якщо до власних якостей додати професійні знання, бажання постійно самовдосконалюватися, то можна говорити про справжнього депутата. Тому всім тим, хто сьогодні збирається у депутати, і виборцям теж, я порадив би добре подумати.

У нас, лікарів, є золоте правило – «не зашкодити». То чи маємо ми, виборці, право зашкодити собі та своїм обранцям, знаючи, що праця депутата доволі важка і не всім вона під силу?

Запис Брехня їсть калач тільки один раз або Як не помилитися, обираючи депутатів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Звичайно «інспектор Дулін» (для тих, хто не в темі – це «зірка» Інтернету минулого тижня, вінницький ДАІ-шник, який тицяє водієві дулю) завдав міністру клопоту: «відмазатися» перед ЗМІ, звільнити Дуліна і, найважче, вжити ефективних заходів, рятуючи «обліко морале» відомства. Не вигадавши нічого кращого, вирішили до жезла й свистка додати відеокамеру.

Запитань лише два. Перше банальне: помноживши кількість ДАІ-шників на вартість навіть найдешевшої відеокамери отримаємо суму в межах річного бюджету пересічного українського райцентру. Де МВС планує взяти такі гроші? Хіба самі інспектори «скинуться» нетрудовими доходами, заробленими на дорогах. Бо коли гроші виділять з бюджету, то як же тоді з виконанням розпорядження прем’єра Азарова про заборону ремонтів, придбання меблів, техніки та авт?

Друге питання – філософське. Де знайти ДАІ-шника, який свідомо й добровільно записуватиме на камеру усе «багатство лексики» і неоформлені штрафи за порушення, знаючи, що за це, за законом, можна втратити роботу, а то й «сісти»? Так би мовити, до камери тюремної через відеокамеру…

Зрештою, коли відеокамера насправді допоможе подолати корупцію, пропоную один раз розоритися й обладнати камерами суди, освітні заклади, лікарні, а в державних установах для підсилення ефекту вмонтувати по дві штуки на кабінет. Рік посидимо голодними, зате справедливість переможе!

Лєра ЯСНИЦЬКА

Запис До камери через камеру спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Будівництво другої черги путівця навколо Чернівців завершене, але їздити новеньким асфальтом нинішньої спеки не дозволяється: мовляв, піде за колесами. Планувалося, що новробудову відкриватиме Віктор Янукович до 70-річчя області. Президент не прибув, а прем’єр дорогу відкривати не став – через спеку.

З легкої руки Миколи Яновича відмовимось від принципу Йосипа Віссаріоновича будь-що захопити місто до конкретної знаменної дати? Натомість голова уряду пообіцяв, що будівництво третьої та четвертої черги об’їзної дороги – справа найближчого часу. А їх уже точно відкриє Янукович.

Ліси під забороною

Голова Чернівецької ОДА підписав розпорядження про створення оперативного штабу з координації дій та мінімізації можливих негативних наслідків надзвичайних ситуацій, пов’язаних із пожежною небезпекою нинішнього року. Через тривалу спекотну погоду на Буковині існує загроза виникнення надзвичайної ситуації. З природними чинниками вдіяти нічого не можемо, але людський фактор взяти під контроль цілком можливо.

Одже, надзвичайний стан пожежної небезпеки в області передбачає:

* відмову від лісових прогулянок, збирання грибів та пікніків, а надто від розведення вогнищ і паління в лісі;
* призупинення мисливського сезону;
* заборону спалювання стерні, бур’яну, сміття, своєчасне прибирання скошеної вздовж дороги і пішохідних доріжок трави;
* обладнання у садових товариствах і кооперативах місць для складування твердих побутових відходів і своєчасне їхнє вивезення;
* установлення шлагбаумів на в’їздах до лісових масивів;
* цілодобовий контроль з охорони й захисту лісів.

Крім того, посилено режим чергування відповідних структур і підрозділів, і готовність усіх резервів до пожежогасіння; здійснено ряд заходів у медичних установах з готовності надання допомоги потерпілим від пожеж..

Краян інформуватимуть про усі випадки виникнення пожеж, їхні причини, масштаби й наслідки. Вживатимуть жорстких заходів до порушників пожежної безпеки.

Літнє весілля в Мамаївцях:

12 отруєнь, 2 хворих на сальмонельоз
До інфекційних відділень Чернівецької обласної та дитячої клінічної лікарні з ознаками харчового отруєння госпіталізовано 12 осіб, серед них 3 дитини (усі – мешканці Магали Новоселицького району), які у Мамаївцях Кіцманського району в кафе-барі «Смерека» святкували весілля.

Загалом на святкуванні було 180 осіб. Характерно, що більшість потерпілих – найближчі до родин молодят гості, які наступного дня «догулювали» й споживали залишки харчів. Хіба не підказує здоровий глузд, що не варто спекотної пори замовляти гучні весілля і збирати після кількох годин, за нашою традицією, те, що залишилося на столах, тобто поза холодильником? Багато хто ще й добре затягує паска, щоби запросити усіх родичів, друзів і потрібних людей на сімейні урочистості.
– Фахівці РайСЕС виконують належний комплекс санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів. У 2 хворих виявлено сальмонельоз, – зазначили в центрі пропаганди ГУ МНС.

Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»

Запис Буковині спекотно або Уроки від погоди спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Для цього будь-які засоби підходять. На підтвердження – виступ нашого прем’єра на засіданні ВР за часів, коли він і його партія були в опозиції. Тоді Микола Янович критикував уряд Тимошенко, стверджуючи, що в державі є гроші на підняття соціальних стандартів.

Минуло якихось півроку-рік. І з вуст того ж п. Азарова чуємо так само переконливо промовлену, але зовсім протилежну за змістом, сентенцію: у державі грошей нема! Тому й піднімаємо вартість газу. Читай, ще й житлово-комунальних платежів, продуктів харчування тощо. Хоча кілька місяців тому влада клялася, що блакитне паливо не зросте в ціні. Та й не її це, мовляв, провина, а МВФ, який не дасть без цього кроку кредиту Україні. А навіщо він нам?

Як відомо, позики беруться на купівлю квартири, будівництво, розвиток бізнесу, навчання… А хіба наша держава стоїть на порозі глобальних реформ в енергетиці, виробництві чи сільському господарстві?.. Проїсти можна все, тим паче, що найсмачніші шматки підуть зовсім не до людських ротів.

Отож і цікаво: коли Азаров казав правду? Тоді чи тепер? Мабуть, таки нині. Бо не можна протягом 20 років споживати, не виробляти, а лише перепродувати.

А лукавив нинішній прем’єр рік тому, щоби переконати суспільство у потребі в новій владі, яка буде по-справжньому опікуватися людьми. І переконав.

А ситуація в державі не змінилася: грошей як не було, так і нема… Хіба що на зміну одній владній команді прийшла інша. Мети досягнуто. І забудьте, що хтось казав колись неправду… Це ж політика. А переможців не судять. Утім, політиків, що програли, теж.

Але що робити з народом, який скаже, як зав’яже: на брехні далеко не заїдеш.

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Коли Азаров казав правду? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В Україні триває вступна кампанія. Для Чернівецького Національного університету ім. Федьковича цей процес проходить надто болісно: абітурієнти та їхні родичі перетворили вхід до класичного університету і сквер поруч із ним на суцільне сміттєзвалище. Майбутнє нації, люди, які через кілька років будуть фахівцями в різних галузях, не мають елементарного поняття про те, що пляшки-серветки-папірці треба викидати в смітники а не під браму університету чи просто на газони. Вражаюча картина! Виникає острах: що ж вони зроблять із країною, коли отримають дипломи, якщо у свідомому віці дозволяють собі таке свинство?

Зі сміттям у голові і наш «кмітливий» міністр освіти. Якщо вступна кампанія триває лише 2 тижні, а отримати вищу освіту воліють усі, в кого мама може продати корову або заробляє в Італії, і кілька відсотків обдарованих молодих людей, то як обійтися без черг? 2 тижні від 16 по 30 липня – мізерний термін.

Тож, прем’єр Азаров доручив Дмитру Табачнику продовжити термін вступу хоча б на два тижні: та міністр освіти, мабуть, полюбляє чорний гумор. Коли під університетами тисячі абітурієнтів добами стоять у чергах у спеку та під дощем, «добрий» міністр продовжив вступну кампанію аж… на 5 днів! І лише для тих університетів, які самі офіційно підтвердять, що не встигають прийняти всіх охочих.

Одне слово, який народ така і влада.

Емма АНТОНЮК, «Версії»

Запис Навіщо свиням вища освіта? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

■ За умови, що обсяг споживання природного газу не перевищує 2500 куб. м на рік:
за наявності лічильників – 72,54 коп за 1 куб.м;
за відсутності лічильників – 79,80 коп за 1 куб.м.

■ За умови, що обсяг споживання природного газу не перевищує 6000 куб. м на рік:
за наявності лічильників – 1,10 грн за 1 куб.м;
за відсутності лічильників – 1,21 грн за 1 куб.м.

■ За умови, що обсяг споживання природного газу не перевищує 12000 куб. м на рік:
за наявності лічильників – 2,25 грн за 1 куб.м;
за відсутності лічильників – 2,47 грн за 1 куб.м.

■ За умови, що обсяг споживання природного газу перевищує 12000 куб. м на рік:
за наявності лічильників – 2,68 грн за 1 куб.м;
за відсутності лічильників – 2,95 грн за 1 куб.м.

Це вже не перша спроба підняти ціни на блакитне паливо для народу. 11 вересня минулого року Окружний адмінсуд Києва заборонив Мінюсту реєструвати постанову НКРЕ № 811 від 9 липня 2009 року «Про затвердження роздрібних цін на природний газ, який використовується для потреб населення».

Згідно з нею, ціни на газ для населення від 1 вересня 2009-го мали зростати до економічно обґрунтованих чи не щоквартально. Підвищення тарифів на газ було однією з умов для отримання Україною кредиту Міжнародного валютного фонду.

Паралельно Кабмін «перейнявся» посиленням соціального захисту громадян у зв’язку з підвищенням ціни на газ. Про це сказав прем’єр Азаров на засіданні уряду. Він нагадав, що уряд компенсує нині громадянам витрати, якщо вони перевищують 20% сукупного доходу для працездатних, і 15% – для непрацездатних.

– Уряд значно розширить коло сімей, які можуть скористатися державною допомогою, субсидією на оплату комунальних послуг. Будуть компенсовані витрати, які перевищують 15% для працездатних і 10% – для непрацездатних, – повідомив прем’єр.

Крім того, за словами Азарова, уряд суттєво спростить процедуру призначення цієї допомоги.

А поки що готуйтеся до збільшення черг у соцзабезах, оскільки пільговиків побільшає. Про альтернативні шляхи розв’язання проблеми, наприклад, збільшення зарплати до рівня, коли громадяни зможуть платити за газ без допомоги субсидій, наразі не йдеться.

Запис «Дали газу» для МВФ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Називають боягузом…

Проте одна справа експлуатувати ілюзію того, що саме цей політик принесе з собою зміни до країни, на виборах. А інша – втілювати ці зміни у життя, будучи плоть від плоті практично всіх урядів незалежної України і двох президентів, які, як усі ми знаємо, ненадто просунулися вперед у таких необхідних державі реформах.

«Світ ловив мене, але не впіймав», – казав колись про себе український філософ Григорій Сковорода. Аналогічно про себе може сказати і Сергій Тігіпко. В урядах Лазаренка, Пустовойтенка та Ющенка він опікувався економічними реформами, але жоден економіст чи політолог не зможе точно назвати, яку ж саме реформу за цей тривалий час удалося здійснити Тігіпкові.

2010-го він знову обійняв свою улюблену посаду економічного віце-прем’єра у четвертому для себе уряді Януковича-Азарова. Цей «молодий» навіть сидить у тому самому кабінеті, де працював понад десять років тому в урядах Лазаренка та Ющенка! І знову запевняє, що буде втілювати в життя економічні реформи та боротися за права підприємців. Щойно країна побачила це на прикладі Податкового кодексу, який Тігіпко «склепав» на пару з Азаровим.

Президентські вибори-2010 і прихід Тігіпка в уряд Януковича-Азарова дали змогу розкритися усім тим негативним політичним рисам, яких набув нинішній віце-прем’єр за тривалу владну кар’єру.

Однією з них можна назвати кон’юнктурність цього політика. Як приклад експерти та журналісти часто наводять історію втечі Тігіпка з посади керівника штабу Віктора Януковича 2004-го, коли стало зрозуміло, що Янукович навряд чи переможе в третьому турі президентських виборів.
До того ж, за розповідями очевидців, саме Тігіпко був ініціатором того, що виборчий штаб Януковича головну ставку в своїй кампанії зробив на фальсифікацію виборів.

«Керівник штабу Януковича Сергій Тігіпко говорив, що нам не потрібні політтехнологи, ми самі правильно розрахуємо. Ставка була зроблена на масштабні фальсифікації, а не на роботу з електоратом», – розповів в одному з інтерв’ю російський консультант штабу Януковича Марат Гельман.

Втечу Тігіпка пригадали йому самі «регіонали», коли на президентських виборах 2010 року Ганна Герман прямо заявила, що Тігіпко не повинен стати президентом України, оскільки він «боягуз».

«Я дивлюся зараз ролики, які інтенсивно показують по телевізору, і в них Сергій Тігіпко виглядає симпатично. І якби я не бачила, як він втік зі штабу Януковича після другого туру, і не порівнювала ці дві картинки. Мені здається, щоби бути президентом України, чоловік повинен бути, щонайменше, не боягузом», – казала тоді Герман.

Залаштунковий торгаш

Ще один помітний недолік, на який звертають увагу експерти та журналісти, – безвідповідальність Тігіпка. Це яскраво проявилося під час вирішального другого туру виборів глави держави 2010 року. На пряму й публічну пропозицію Юлії Тимошенко підтримати її кандидатуру і очолити уряд реформ у разі її перемоги, Тігіпко всіляко відмовчувався.

Пізніше з’ясувалося, що аналогічні, але таємні переговори він веде з Януковичем. І, хоча Тігіпко публічно не підтримав жодного кандидата, саме мовчання цього політика зіграло на руку Януковичу і стало однією з причин його перемоги. Адже голоси Тігіпка були вкрай потрібні перш за все Тимошенко, а Януковичу достатньо було заручитися нейтралітетом нинішнього віце-прем’єра. Що не кажіть, а банкірське минуле бере своє.

Тігіпко все це чудово розумів, тому зробив той вибір, який зробив, доклавши свою частку до головної виборної технології реваншу Януковича – технології «проти всіх».

За час своєї тривалої кар’єри чиновника Тігіпко навчився бути за потреби непослідовним і безпринципним. Він чітко усвідомив головне правило збоченої української політики: сьогодні можна говорити та обіцяти щось, а завтра – діяти всупереч сказаному. Головне – будь-якими способами домогтися бажаної посади і завжди бути в таборі переможців, незалежно від прізвищ.

«Це такий же метод, який використовують сьогодні рейдери в Україні. Жодна порядна людина з ними співпрацювати не буде», – ці слова на всю країну сказав Сергій Тігіпко напередодні свого призначення до уряду Азарова, коли його попросили прокоментувати створення Партією регіонів більшості у парламенті всупереч Конституції.

Розписався у власній непослідовності

При цьому Тігіпко запевнив, що у такій владі йому не місце, і він не піде на жодні посади пропоновані нею: «Ніколи! Ніколи! Інакше я б не поважав тих людей, які за мене голосували – більше трьох мільйонів двохсот тисяч людей. Я вважав би, що я просто зрадив їх», – клявся Тігіпко.

Як бачимо, все це не завадило йому через кілька днів після цих заяв осісти в кріслі віце-прем’єра в уряді Азарова, розписавшись на всю країну у власній непорядності та зраді виборців.

Спроби ж Тігіпка виправдатися тим, що він ізсередини не даватиме цій владі йти на неправильні кроки, зокрема, у відношенні до малого та дрібного бізнесу, на практиці виявилися пустими словами. Саме він був автором підвищення акцизів на бензин, воду та інші товари, саме він як відповідальний за переговори з МВФ узявся виконувати їхні вимоги про підвищення пенсійного віку як для жінок так і чоловіків до 65 років.

Саме Тігіпко, знову ж таки на вимогу МВФ, уперше заявив про те, що слід підняти тарифи на житлово-комунальні послуги для населення, що й лягло пізніше в основу програми так званих реформ Віктора Януковича на 2010-2014 роки.

Саме Тігіпко як відповідальний за економічний блок в уряді чудово знає, що новий податковий кодекс, розроблений Кабміном, не має нічого спільного з обіцяними Януковичем податковими канікулами та пільгами для малого і середнього бізнесу. Але він мовчить, більше того, публічно підтримує цей документ, який збільшить податкове навантаження на кожного «маленького» українця.

Взяти хоча б двократне збільшення транспортного збору та запровадження податків навіть на квартири у «хрущовках», не кажучи вже про намір влади обкласти податками депозити населення.

З усього цього випливає, що Тігіпко не просто не протидіє відродженню «азаровщини», а за короткий час устиг стати невід’ємною частиною цієї системи та режиму Януковича загалом. Так, ніби й не було тієї квапливої втечі зі штабу нинішнього президента у 2004-му.

Георгій ПУШКАШ

Запис Податковий кодекс Азарова-Тігіпка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Критика опозиційного уряду на адресу віце-прем’єра Сергія Тігіпка щодо проекту Податкового кодексу в редакції Кабінету Міністрів є справедливою та невипадковою, – висловився політичний аналітик Павло Булгак, коментуючи засідання опозиційного Кабміну. За його словами, все пояснюється тим, що Сергій Тігіпко є одним із співавторів документу, який вже викликав неабиякий негативний резонанс у суспільстві та серед експертів.

Новації Податкового Кодексу

«У пояснювальній записці до проекту Податкового кодексу чітко сказано, що Кабінет міністрів розробив його на виконання програми економічних реформ президента Віктора Януковича, та на виконання протоколу наради у віце-прем’єр-міністра України Сергія Тігіпка від 6 травня», – наголосив політолог.

Іншими словами, зауважив Павло Булгак, Сергій Тігіпко є одним із ідеологів і ключових авторів нового Податкового кодексу. Крім того, звертає увагу експерт, сам Тігіпко у нещодавньому інтерв’ю журналу «Кореспондент» назвав ухвалення Податкового кодексу одним із 5-ти своїх головних пріоритетів у роботі на посаді економічного віце-прем’єра.

«Отже й відповідальність за можливі негативні наслідки ухвалення Податкового кодексу для малого та середнього бізнесу, про що сьогодні багато говорять фахівці та опозиційні політики, лежить в тому числі і на Тігіпкові. І суспільство
повинне про це знати», – наголосив політолог.

Віце-спікер Верховної Ради Микола Томенко назвав п’ять новацій Податкового Кодексу, які можуть «перетворити Україну на «поліцейську державу» в гіршому розумінні цього слова»: «По-перше, на додаток до податкової адміністрації та податкової міліції, на чолі цієї поліцейської держави стоятиме нова структура, яка називатиметься «спеціалізована державна податкова інспекція», – сказав він.

Віце-спікер зазначив: якщо проаналізувати плани діяльності цієї структури, то їй надані повноваження мало не такі, що свого часу мали НКВС, методи яких ретельно використовувалися й прославилися у період сталінського режиму. «Якщо, врешті-решт, ця структура з такими повноваженнями залишиться, треба буде присвоїти новій державній податковій інспекції ім’я Лаврентія Берії», – зауважив М.Томенко.

Ще за одну новацію Микола Томенко визначив, що, згідно з Податковим Кодексом, цій структурі й податковим інспекторам, які діятимуть у ній, дозволяється непрямими методами здійснювати податковий контроль. «До непрямих методів віднесені такі речі, як економічний аналіз, спостереження та економічні аналогії для контролю за витратами та доходами платників податків фізичних осіб», – зазначив він.

Третя новація – для здійснення податкового контролю дозволяється проведення опитування платників податків – фізичних осіб, – продовжив М.Томенко.

Четверта – дозволене проведення позапланових виїзних перевірок, виходячи з аналізу податкової інформації. «Податковим інспекторам надається право обстежувати територію, приміщення і майно платників податків», – назвав М.Томенко п’яту новацію.

«Я переконаний, що не лише опозиція, не лише бізнес, а й українське суспільство зробить усе, щоби ці п’ять принципів поліцейської держави разом зі сталінською податковою інспекцією ніколи не були створені», – наголосив Микола Томенко, зауваживши: якщо Президент, уряд і коаліція не підуть на виключення цих норм із Податкового Кодексу, то можна очікувати дуже серйозні акції протесту, спрямовані на недопущення цієї абсурдної ситуації.

Микола Томенко назвав також символічним, що нова влада почала з установлення пам’ятника Йосифу Сталіну у Запоріжжі, «а може закінчити створенням сталінського режиму з усіма його складовими: доносами, перевірками, затриманнями і, звісна річ, хабарами».

Парадокси Тігіпка: слабкий лідер «Сильної України»

І воно було б не дивно, якби все це походило лише від Азарова. Але співавтором податкової горе-реформи є Сергій Тігіпко, і декому в це важко повірити, особливо тим з нас, хто під час виборів наковтався мильних бульбашок політтехнологів Тігіпка, які змогли цьому, без перебільшення, ветерану української політики створити імідж «молодого реформатора».

Позиціонуючи себе як «молодого» політика, він із перервами перебував у вищих ешелонах влади довше за Віктора Януковича, Юлію Тимошенко чи, звичайно, того ж наймолодшого і завжди перспективного Арсенія Яценюка. Загалом це 25 років – разом з посадами, які нинішній віце-прем’єр обіймав ще за Радянського Союзу.

У 80-х Тігіпко займав різні керівні посади у структурах ВЛКСМ. У 90-ті стояв біля витоків першого президентства Леоніда Кучми, будучи консультантом президента з питань грошової політики. Згодом, 97-го, обіймав посаду економічного віце-прем’єра в уряді Павла Лазаренка. Далі, до 99-го року аналогічну посаду обіймав уже в уряді Валерія Пустовойтенка, а згодом працював уже міністром економіки в уряді Віктора Ющенка. Від 2002-го до 2004-й обіймав посаду глави Нацбанку.

При цьому треба віддати належне Сергію Леонідовичу: він у свої 50 перебуває в чудовій фізичній формі, що мабуть і дозволяє виглядати вічно «молодим» політиком.

Однак фізична молодість аж ніяк не стосується політичної. Перебування людини у великій політиці 25 років – нонсенс у Європі та в усьому цивілізованому світі. Адже за таке довге політичне життя людина встигає увібрати в себе з систем, у яких працювала, не лише найкраще, але й найгірше.

Іншими словами, у країнах зі сталою демократією Сергій Тігіпко в очах суспільства й ЗМІ був би, як і всі інші політики з таким списком обіймання десятків посад, кандидатом на вступ до категорії політичних пенсіонерів.
Це лише в Україні, де оновлення еліт роками взагалі практично не відбувається, політик у 50 може на президентських виборах розіграти карту «молодості» й «привабливості» серед виборців-домогосподарок. Що й успішно вдалося Сергію Тігіпкові шляхом, як кажуть політологи, нехитрого набору маркетингових і політичних технологій.

На останніх президентських виборах у країні намалювався попит на зміни й нові обличчя, і виборчий штаб Тігіпка надав людям таке обличчя, заставивши ним бігборди, телебачення і сторінки жіночих глянцевих видань.

(Закінчення у наступному числі)

Запис Податковий кодекс Азарова-Тігіпка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

1. Віктор Ющенко. Помаранчевий політичний проект переживає сьогодні не найкращі часи. Попри те, що попередній президент мало нагадує локомотив, здатний вивезти помаранчевих на новий пік успіху, йти з такої ненависної йому політики пан Ющенко не збирається.

2. Юлія Тимошенко. Відійшовши зі втратами на «заздалегідь підготовлені позиції», леді Ю рветься до бою. Навіть удаваної сумирності від неї очікувати не варто.

3. Володимир Литвин. В цього завдання скромніше: зберегти посаду в нинішньому парламенті та увійти разом з командою до наступного.

4. Арсеній Яценюк. Мета – залишитися ким завгодно при владі, щоби до майбутніх виборів за п’ять років про нього не забули.

На кону – політична перспектива.

Рівень перший: Заманювання нунсівців

У парламентській фракції «Наша Україна – Народна самооборона» охочих дослухатися до побажань Ющенка практично не залишилося. Це штучне парламентське утворення все більше нагадує судно, що втратило керування, яке у штормовому політичному морі намагаються взяти чи то на буксир, чи то на абордаж одразу кілька корсарських кораблів. Дарма, що деякі з них самі ледь тримаються на плаву.

Раунд перший: з нунсівцями зустрічається леді Ю. Фішки: готовність до переформатування уряду і письмової угоди про партнерство з будь-яким членом фракції НУНС, найвище досягнення – місця у майбутньому партійному списку «сердечників». Лідер Фракції НУНС Мартиненко обурено коментує дії Тимошенко, зазначаючи, що його соратників знову намагаються за будь-яку ціну заманити до БЮТ.

Раунд другий: активно втручається у гру не заявлений попередньо гравець Давид Жванія. Його політичний роман із Луценком завершився сваркою, тепер він тримається за фігуру Арсенія Яценюка. Наш земляк після першого туру виборів присягався не домовлятися з переможцем президентських перегонів, але представники ПР підтверджують протилежне.
Дивуватися нема чого: для багатьох нинішніх парламентарів перевибори ВР стануть кінцем їхнього політичного існування. Тож на перший план висуваються не партійні чи державні, а «чисто конкретні» власні інтереси.

Рівень не пройдений, але час закінчився. Комп’ютер попереджає: «Ви втратили одне політичне життя».

Рівень другий: Останні рубежі

Раунд перший: Віктор Ющенко після вердикту Вищого адміністративного суду привітав новообраного президента.

Раунд другий: Юлія Володимирівна відмовляється від апеляції, сподіваючись домагатися свого іншими шляхами (так і згадується Володимир Ілліч!).

Раунд третій: Нардеп від ПР Олександр Єфремов реєструє проект постанови про відповідальність Кабінету Міністрів.

Рівень третій: Відправ прем’єра у відставку!

Раунд перший: Володимир Литвин оголошує, що розпустить коаліцію, коли не побачить документу з обов’язковою кількістю підписів. Фішка: Тих хто бажає поміняти депутатський мандат на місце в уряді Тимошенко, спікер попереджає, що ЮВТ збирає команду для війни з Януковичем. Сам спікер воювати не збирається і, зрозуміло, при першому-ліпшому зручному випадку змінить коаліційну прописку.

Раунд другий: Парламентські соратники ЮВТ борсаються у псевдоюридичних обгрунтуваннях того, що коаліція жива, а результати президентських виборів жодним чином не можуть вплинути на роботу виконавчої влади. Фішка: Тимошенко обіцяє програму реформування економіки на п’ять років. (глядачам, себто народу, не зрозуміло, чого ж попередні 5 років не викидали такої фішки). Литвин у відповідь викидає свою фішку: пропонує краще прийняти бюджет на 2010-й, що буде найкращим тестом для перевірки чинності коаліції.

Раунд третій: Володимир Литвин виконує-таки свою обіцянку і оголошує коаліцію неіснуючою. У Партії Регіонів достатньо фішок (голосів), щоби відправити Тимошенко у відставку, але без нової коаліції призначити нового прем’єра неможливо.

Рівень четвертий: «Чорне з білим не беріть…»

Раунд перший: зібрати якнайбільше бонусів, не викидаючи таких фішок:

■ будь-які дії щодо мовного питання;
■ обговорення виведення ЧФ РФ з України;
■ спроби створення консорціуму з управління ГТС.

Раунд другий: Для тих, хто спроможеться притримати заборонені фішки, пропонуються ще три обов’язкових:

■ продовження освітньої реформи в контексті незалежного тестування;
■ негайна реформа НАК «Нафтогаз України»;
■ неприпустимість повернення в Україну «Венко – Прикерченська. Ltd»: шельф залишається у виключній власності держави та управлінні нею.

Рівень п’ятий: Збери нових 226

Раунд перший: Прем’єрку відправлено у відставку.

Раунд другий, у часі не обмежений: створення нової парламентської більшості.

Бонуси для глядачів, себто населення: сподівання на те, що приймуть, нарешті бюджет.

Гра триває.А переможені?

Здається, за будь-якого перебігу цієї цікавої та повчальної гри ( усім відома «Монополія» – просто примітив, порівняно з цією, погодьтеся!), доки наші владники гратимуть у неї замість того, щоби виконувати те, для чого народ їх обрав, переможені відомі ще до початку: ми з вами, дорогі українці!

Дмитро ЦАРЕНКО, інтернет-оглядач «Версій»

Запис Коаліція: не «Монополія», але гра модна спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У випадку перемоги пана Януковича військо, міліція та СБУ будуть змушені виконувати його накази. Тобто, коритися волі людини, яку свого часу навіть не взяли до лав радянської армії, бо тих, хто прийшов тюрми, до збройних сил не призивали.

Щойно лакеї перемили келихи у п’ятизірковому «ІнтерКонтиненталі» після затяжної гульні «біло-блакитних» з нагоди перемоги їхнього лідера в першому турі виборів, як Віктор Федорович почав демонструвати всьому світу свої приховані комплекси.

Комплекс 1: «Дайош п’ятирічку за три роки!»

По-перше, за давньою совєтською традицією, Янукович відзвітував про перемогу ще «до завершення п’ятирічки». Так, у пафосному зверненні до співвітчизників Лідер Федорович проголосив свою перемогу, вільно трактуючи результати волевиявлення:

– Вся Україна висловила єдину думку, яку почують у всьому світі, від Москви до Вашингтона, від Брюсселя до Пекіна. Провальна влада, що існувала в Україні протягом останніх 5 років, сьогодні категорично не сприйнята народом. Рішення народу однозначне, – сказав, як зав’язав, Янукович. І несхибною рукою викреслив понад 60% українців, які не підтримали двічі судимого в першому турі, з лав народу (нагадаємо, що в першому турі виборів за Януковича віддали свої голоси 35,32% виборців).

Примітно, що, за даними опитування «Вибір-2010», яке проводилося Українським інститутом соціальних досліджень ім. Яременка, виборець Януковича живе у містах, які не є обласними центрами.

Серед прихильників того, хто обіцяє почути кожного, велика частина етнічних росіян – 22%. Воно й не дивно, адже в команді Януковича сконцентровані головні українофоби, для яких в Україні ненависним є все те, що відрізняє її від Росії.

Владімір Владіміровіч Путін, набравшись сорому на весь світ у 2004-му, коли двічі вітав вигідного Кремлю політика, що, зрештою, пролетів над президентським кріслом, як фанера над Парижем, цього року від коментарів результатів проміжного результату виборів утримався.

Натомість російський політик, який постійно закликає відділити Крим від України, – один з лідерів правлячої партії «Єдина Росія» Костянтин Затулін – офіційно підтримав Януковича як кандидата на виборах. Бо є за що: на кожній зустрічі зі своїми прихильниками (серед яких, до речі, на 6% менше людей з повною вищою освітою, ніж узагалі серед електорату) – Віктор Федорович не забуває розповісти про «дружбу з братським російським народом», вигідність ЄЕПу, в якому верховодить Росія, та передачу української газотранспортної системи під зовнішнє управління Росії.

Комплекс 2: «Рука тягнеться й тягнеться»

Друге, що зробив Янукович після виборів – поїхав у турне країною, щоби вихвалятися й багатіти думкою про подвійний термін омріяного президентства:
– Змінити життя на краще – завдання не просте, але я беруся його виконати за 10 років, – пригрозив Янукович у Харкові.

«Тому що послідовний» слів на вітер не кидає: – пообіцявши кілька років тому «покращити життя вже сьогодні», він загарбав 140 га державної резиденції «Межигір’я» вартістю у півтора мільярда доларів, продав своєму однопартійцю Клюєву квартиру за 30 млн. доларів, та й власним нащадкам чималі статки нагарував.

Оскільки ж віддавати «маленьку хатинку» розміром з князівство Монако і вчетверо більшу за Ватикан, очільнику біло-блакитних дуже не хочеться, так само, як і відповідати за «гріхи зрілого віку», то вихід один – стати президентом.

До слова, звичка прибирати до рук ласі шматки з’явилася у Дона ще замолоду, коли він крав шапки. Друга «ходка» потяг привласнювати чуже міцно зцементувала:

«Тому що послідовний» щоразу, як отримував владу, щось-таки в держави «лямзив». Так, під час першого прем’єрства, 2004-го, він вкрав «Криворіжсталь» – держава втратила 20 мільярдів.

Під час другого перебування на посаді Янукович поцупив найбільшу енергетичну компанію Східної України – «Дніпроенерго», обчистивши державу ще на 10 мільярдів.

Тоді ж украдено нафтогазоносний Чорноморський шельф із запасами для України на 35 років уперед.

Як любить повторювати Людмила Янукович, «рука тягнеться й тягнеться». А в народі кажуть, що горбатого могила виправить.

Комплекс 3: «За базар отвєтіш!»

Філологія – наука цікава і складна. Особливо для Віктора Федоровича. Прізвища письменників і назви країн йому вимовляти складно, а от слова-паразити, наче мухи до липкого, клеяться до язика.

Оскільки ж для боротьби з комплексами треба їх як мінімум усвідомити, «проффесор» приділяє «язиковому вопросу» багато уваги. «Не можу вивчити української? То зроблю російську другою державною мовою. І жодних проблем. Як у сусідній братській державі. Бацька ж на початку 90-х подібний експеримент здійснив і живе собі без проблем: білоруська поступово зникає. Нема мови – нема нації. Чи як ви там пишете?» – кажуть, мріє Янукович, бринькаючи на гітарі «Владимирский централ» довгими зимовими вечорами.

Коли ж говорити серйозно, поки ще можна говорити, особливої гостроти двобою поміж Тимошенко і Януковичем додає усвідомлення того, що для Віктора Федоровича цей герць останній. Програє знову – зникне з політичної арени взагалі.

Нагадаємо, що українські олігархи, зустрівшись напередодні Нового року на французькому гірському курорті Куршавель, поставили на людину, що звикла жити «по понятиям» і гарно знає, що буває на «зоні» із тими, хто не виконав вказівку «кума».

Отримавши гроші й карт-бланш від олігархів, поціновувач взуття зі шкіри страуса, який не раз демонстрував політичну безхребетність і залежність від партійних фінансистів, дуже боїться програти. Боїться настільки, що вже починає виміщати свій страх на вчорашніх соратниках.

Так, керівництво київського міського штабу Партії регіонів у середу отримало на горіхи від центрального штабу за низький результат Віктора Януковича у першому турі виборів у Києві. 15,9% голосів жителів столиці на виборах президента – значно менший результат, ніж зазвичай отримує Партія регіонів навіть на міських виборах.

Типова «бурхлива» та «емоційна», аж до рукоприкладства, реакція Лідера на те, що йому не подобається, – зайве нагадування про традиційні «методи роботи» кримінального світу.

А Президент країни, нагадаю, згідно з Конституцією, є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил. Це означає, що у випадку перемоги пана Януковича військо, міліція та СБУ змушені будуть виконувати його накази. Тобто, коритися волі людини, яку свого часу навіть не взяли до лав Радянської армії, бо тих, хто прийшов з тюрми, до війська не призивали.

…Нині дуже популярна теорія «голосування за менше зло». Чи існує більший сором на весь світ, аніж глава держави, засуджений за крадіжку та розбій? Досі у світовій історії таких випадків не траплялося.

Наталя ЯРЦЕВА, Центр оперативного журналістського реагування

Запис Воно було б смішно, коли б не так страшно спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вибори й Христос

Два кандидати не посоромилися згадати всує ім’я Його. За Віктора Ющенко це зробив заступник керівника його передвиборного штабу у Львівській області Олесь Старовойт. Коментуючи низький рейтинг свого шефа, той відзначив: «У Страсну п’ятницю рейтинг Ісуса Христа був нуль відсотків, а через тиждень у Єрусалимі він зашкалював…». Сумнівна аналогія зійшла богохульникові з рук, у всякому разі повідомлень про звільнення Старовойта не з’являлося.

Не менш безцеремонно повелися технологи Юлії Тимошенко, вклавши у вуста прем’єр-міністра коментар до її 13-го порядкового номера у виборчому бюлетені: «Ісус Христос і 12 апостолів – також цифра 13. Я думаю, що це дуже сильна цифра».

Що в імені тобі моєму?

10 грудня в селі Іванівка на Закарпатті народився хлопчик, якого добра мама назвала Януковичем. Вийшло: Бережанський Янукович Іванович. У інтерв’ю телевізійникам, які приїхали за «смаженим» сюжетом, Олена Бережанська (доярка, мати-одиночка, сама виховує ще двох дітей) із сумом повідомила, що привітань від Віктора Федоровича ще не отримувала.

Тим часом судновласник Володимир Кузьменко, уродженець райцентру Борова на Харківщині, який останні 13 років проживавє в Японії та Південній Кореї, назвав своє нове Рибальське судно «Віктор Янукович». В інтерв’ю одній українській газеті Кузьменко відзначив, що дав таку назву сейнерові не заради користі, а винятково з поваги до політика.

Чума від Богословської

На початку епідемії грипу надзвичайно безвідповідальною заявою відзначилася Інна Богословська. Вона повідомила, що побувала в кількох західних областях України й поспілкувалася з місцевими лікарями, які розповіли про початок епідемії легеневої чуми.

Поки медики, відійшовши від шоку, підбирали слова, щоби пояснити наляканим співгромадянам усе невігластво подібного припущення, ця версія на загальній хвилі паніки вже гуляла країною.

Мельниченко хотів без черги

5 листопада журналісти побачили в ЦВК екс-майора Миколу Мельниченка. Він повідомив журналістам, що приходив за бланками заяви про реєстрацію кандидатом у президенти. Однак не склалося. Як повідав Мельниченко, він прийшов до ЦВК 9 листопада (останнього дня прийому заяв) о 19.00. Там була черга. Екс-майор не захотів у ній стояти, пішов і повернувся о 23.00, але комісія документи вже не приймала.

Строєм – по-українськи

Глибоку поінформованість про проблеми армії вкотре продемонстрував Віктор Ющенко, виступивши з ініціативою введення в ЗСУ національного стройового кроку. За інформацією командира батальйону почесної варти окремого полку Президента України Сергія Клявліна,

Віктору Андрійовичу запропоновано шість варіантів вирішення проблеми. Зупинилися на тому, що нинішній – так званий пруський – крок буде пом’якшено і він стане схожим на крок січових стрільців армії УНР. Якщо зараз, відповідно до Стройового статуту, нога з витягнутим уперед носком підноситься на 15-20 см від землі і ставиться туердо на всю стопу, то при новому способі нога більш плавно перетікає з п’яти на носок, а нога піднімається на 10-15 см.

Ганна Герман проти екстрасенсів

Екзальтована депутатка від Партії Регіонів перевершила себе, заявивши донецьким журналістам: «Ні для кого не секрет, що Тимошенко використовує й чорні технології. Різних екстрасенсів, які намагаються впливати на людей, вона утримує цілі поверхи».

Далі було ще смішніше: «Чесно скажу: Януковичу таке теж пропонували. Але він ніколи навіть не погодився взяти візитку в тих людей, які приходили й говорили: «Ось ми вміємо впливати, ми вміємо посилати сигнали. Це коштує стільки-то». Ці люди навіть намагалися через мене налагодити якийсь контакт із Віктором Федоровичем, але він сказав: «Ань, я православний!» – і цим усе закінчувалося».

Сам себе не похвалиш…

Під час телеефіру в кременчуцькому медіацентрі «Візит» 12 грудня Віктор Ющенко поділився зі співгромадянами одкровенням: «Я думаю, що входжу до п’ятірки кращих банкірів світу». На жаль, за кадром залишилося запитання. Кого посунула з п’єдесталу зарозумілість Віктора Андрійовича: Алана Грінспена? Жака Делора? Амадео Джаніні? Сенфорда Вейла? Мухаммада Юнуса?

На пиво з Януковичем

Брелоки у вигляді відкривачок для пива роздавали делегатам з’їзду молодіжного крила Партії регіонів. На кожній такій відкривачці витиснена карта України і слоган «Янукович – наш президент. 2010».

Запис Від великого до смішного спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Виграти вибори не головне, головне – виграти владу, що до виборів не зводиться. Свого часу кучмівський «розпорядник парламенту» Олександр Волков сказав, що достатньо розумній людині хоч раз прийти до влади – і її від неї більше ніхто не усуне.

Найвідоміший приклад такої людини – Йосиф Сталін, спочатку обраний на другорядну, мало не господарську посаду генсека, яка згодом перетворилася на найвищу в Радянському Союзі.

17 лютого 2010 року ЦВК оголосить результати другого туру виборів Президента. Кандидат, який стане Президентом, відтоді активно формуватиме свою команду, призначаючи, поки що неофіційно, людей на ключові посади.

20 лютого в «Урядовому кур’єрі» буде опубліковано інформацію про обрання нового Президента. Не пізніше 8 березня він складе присягу у Верховній Раді й того ж дня призначить керівників Секретаріату Президента та Державної служби охорони, секретаря Ради національної безпеки й оборони та власних радників.

Тут у нового президента і почнуться проблеми та справжня боротьба за владу. Хто б ним не став. А все завдяки конституційній реформі – «полум’яному привіту» від Віктора Медведчука й Олександра Мороза з 2004 року, який частина помаранчевих не змогла оцінити за часів президентства Віктора Ющенка, але зможе гідно оцінити після його відходу з посади.

Суцільні обмеження

Підготовлена й реалізована під час помаранчевої революції реформа
значною мірою зробила з глави української держави англійську королеву – фігуру, змушену читати «партитуру», яку їй підносять інші, обмеживши для цього повноваження Президента у сфері законодавства та призначенні кадрів.

Так, у разі обрання найбільш імовірний кандидат Янукович тепер не зможе відправити у відставку уряд. Він лише зможе призначити вакантного міністра оборони і замінити чинного міністра закордонних справ Петра Порошенка. І то за згодою 226 народних депутатів – парламентської більшості, складеної бютівцями і прихильними до них «нашоукраїнцями».

У Віктора Федоровича виникнуть також проблеми зі зміною проющенкових голів обласних і районних державних адміністрацій – славнозвісної «вертикалі влади». Адже губернаторів президент призначає за поданням прем’єра, яким є його лютий ворог – Юлія Тимошенко, а очільників районів він має призначати лише за поданням голів ОДА, які оглядаються і на прем’єра також. Адже від прем’єра залежатиме бюджет області та надходження коштів із столиці.

Президент буде обмежений і в призначенні суддів КС, очільників Нацбанку, прокуратури та СБУ, оскільки на їхнє призначення йому потрібна буде згода все тієї ж парламентської більшості з 226 «багнетів». А вона, себто ця більшість, точно не захоче віддавати «караючі мечі» правосуддя та ключі від скарбниці до рук свого опонента, який прагне реваншу, «нічого не забувши і нічого не навчившись», як французькі королі з династії Бурбонів після падіння Наполеона Бонапарта.

Чужі вівці у своєму стаді

Несолодко буде «дону Я» і у власній нібито вотчині – Раді національної безпеки та оборони. Саме на підставі рішень цього органу приймаються укази Президента у сфері безпеки. Хоча гарант Конституції і формує склад РНБО особисто, однак до неї, за посадою, входять глава уряду і міністр внутрішніх справ. А ці посадовці докладуть усіх зусиль, щоби рішення РНБО (які приймаються простою більшістю голосів її членів) або приймалися на користь глави уряду, а не глави держави, або не приймалися взагалі. І щоби це відбивалося в указах Президента, які прем’єр Тимошенко і голова мінюсту «ющенківець» Микола Оніщук із задоволенням підпишуть.

Непростим буде й шлях до законотворчості глави держави, оскільки кадрові укази Президента, як і його укази у сфері безпеки й оборони, підписуються тими ж таки прем’єр-міністром та міністром юстиції. А останні цілком можуть захотіти не підписувати укази глави держави. Так як це було з главою уряду Віктором Януковичем та міністром юстиції Олександром Лавриновичем, які не тільки не підписували укази президента Ющенка, але й відсилали їх назад до Секретаріату Президента.

Президент Янукович не зможе ефективно опонувати й діяльності опозиційних до нього уряду та парламентської більшості через Конституційний суд. Оскільки президентська квота на призначення суддів була використана його попередником Віктором Ющенком.

Якщо ж посада когось із суддів стане вакантною, то «біло-сердечні» парламентарі не дадуть креатурі Януковича обійняти свою посаду в Конституційному суді. Вони зроблять те ж, що команда «синьо-білих» робила із креатурами Ющенка – не дасть їм можливості скласти присягу в парламенті і тим самим не дозволить вступити на посаду.

А інших суддів цього суду контролюватимуть люди однієї з юридичних команд Юлії Тимошенко (Андрія Портнова чи Василя Онопенка), призначаючи на вакантні посади від Верховної Ради чи З’їзду суддів «своїх» людей.

Коаліційна математика

Отже, повноцінно скористатися потенціалом власної посади «синьо-білий» Президент зможе лише в разі усунення з парламенту вороже налаштованої до нього більшості. Але досягнути переформатування чинного складу Верховної Ради під себе Віктору Федоровичу, швидше за все, не вдасться.

Угода з БЮТ дала б можливість створити конституційну більшість у 325 голосів. Однак «регіонали» на неї не підуть, оскільки це, де-факто, означатиме відмову від перемоги на виборах Президента і увічнення Тимошенко на посаді прем’єра.

Натомість залишки «Нашої України» на коаліційну угоду з Януковичем не підуть, оскільки шукатимуть своє політичне майбутнє серед частини колишнього «помаранчевого» електорату, який такої угоди не сприйме.

Залучення ж до коаліції з Партією Регіонів Компартії з 27 голосами та фракції блоку Литвина з 20 голосами справи не вирішить, давши лише 219 голосів замість необхідних 226. Не вирішить проблеми і залучення до справи десятка і навіть двох перебіжчиків з БЮТ, наявність яких припускав Микола Томенко.

Усунення за їхньої допомоги уряду Тимошенко через вотум недовіри покладе всю відповідальність за стан справ у країні на Януковича й команду, але не дасть можливості сформувати уряд. Оскільки його може створити лише коаліція депутатських фракцій, а не окремих депутатів. Проти останнього активно заперечуватимуть у судах та пресі юристи Тимошенко. І, швидше за все, доб’ются врахування своєї точки зору.

Тому чинна Верховна Рада з коаліцією навколо Тимошенко існуватиме й надалі. Янукович потрохи накопичуватиме силовий ресурс, сподіваючись на те, що економічні помилки уряду леді Ю до січня 2010 року продовжуватимуться й після лютого 2010 року, все більше опускаючи рейтинг БЮТ і НС-НУ донизу. Доти, доки 172 депутати не складуть свої мандати, давши старт достроковим виборам парламенту, на яких Партія Регіонів матиме шанс перемогти, отримавши більшість.

Поле для маневру

Єдина сфера, у якій новообраний Президент-реваншист зможе «широко розвернутись», – це силові структури. Саме призначення своїх людей у Збройних Силах, внутрішніх військах, СБУ та Державній службі охорони, активна роздача їм орденів та генеральських зірок на погони – за зразком Ющенка зможе дати новообраному Президенту впевненість в собі.

Тим більше, що його у цій сфері підтримуватимуть впливові люди: Олександр Кузьмук – колишній міністр оборони, голова парламентського підкомітету з питань воєнної безпеки та оборони, Андрій Деркач – батько якого був головою СБУ та Микола Джига – заступник голови Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Поступове зростання силового ресурсу Президента протягом п’яти років дозволить йому вільніше почуватися у стосунках з парламентарями та урядовцями.

Інше поле для маневру Президенту Януковичу дасть велика (172 особи) фракція у парламенті. Вона дозволить йому проводити в життя принаймні частину своїх ідей через ситуативні голосування і виключить можливість подолання накладеного ним вето на закони, прийняті в інтересах уряду та урядової коаліції. Ну а в разі чого і не допустить організації імпічменту для якого потрібно спершу 300, а потім – 338 голосів. Набрати ж їх без фракції Партії Регіонів неможливо.

Апаратна гра

Подолати багато із згаданих конституційних обмежень Янукович зможе, протиставивши «Троцькому»-Тимошенко з її посадою та ораторськими талантами власного «Сталіна» з талантами адміністративними. Ним міг би стати для «синьо-білого» Президента Микола Азаров на чолі Сектретаріату Президента.

Свого часу, будучи першим віце-прем’єром у другому уряді Януковича, Микола Янович не лише зміг відтіснити Ющенка і працівників його Секретаріату від реальної влади, але й банально позбавив останніх будь-якої інформації про стан справ у країні.

Тому, ставши в лютому головою Секретаріату Президента, екс-голова Державної податкової адмінстрації часів Кучми вже до літа міг би позбавити Тимошенко реальної влади, змусивши її піти у відставку і перейти в опозицію. Питання полягає тільки в одному: чи захоче Азаров піти з парламенту на посаду першого чиновника країни, а не на посаду другого політика держави?

Президент Тимошенко від моменту свого обрання омине більшу частину наявних конституційних обмежень конституційними обмеженнями за рахунок наявності «під руками» коаліції парламентських фракцій чисельністю у 226 голосів. Її можуть «підстрахувати» також комуністи та позафракційні. Однак, «сердечний» Президент постійно ризикуватиме стати «сердешним», під загрозою саморозпуску парламенту через складення депутатських мандатів регіоналами.

В умовах кризи, маючи змогу виграти вибори і сформувати парламентську більшість, вони прагнутимуть поставити Тимошенко перед тією ж загрозою, перед якою Президент Янукович опиниться відразу ж. Тим більше, що Микола Азаров на посаді першого віце-прем’єр-міністра буде для Президента Тимошенко таким же небезпечним, як і раніше для Президента Ющенка.

Юрій ТИШКУН, «Новинар»

Запис Перемога на виборах: Міраж влади спершу з'явиться на Медіа-Версії.

3 лютого у віці 84 років після тривалого туберкульозу помер письменник Павло Загребельний.
Кілька років він не піднімався з ліжка і майже не розмовляв. Останні 3 роки спілкувався з рідними лише записками. Лікарі спочатку поставили Загребельному помилковий діагноз і запустили туберкульоз.

7 березня від раку помер 62-річний Ян Арлазоров, російський естрадний артист.

27 квітня на 78-му році життя померла оперна співачка Євгенія Мірошниченко. Перед смертю вона перенесла важку онкологічну операцію в Мюнхені.

8 травня в автокатастрофі загинув тележурналіст Ігор Пелих. Йому було 35 років. Винним у вбивстві Ігоря визнали його друга Олега Кирилова, який перед фатальним випадком розпив з Пелихом пляшку горілки. Кирилову, справу якого ще розглядає суд, загрожує від 7 до 12 років позбавлення волі.

Вранці 20 травня на 66-му році життя від раку підшлункової залози в одній з московських клінік помер Олег Янковський. Його найвідоміші роботи «Той самий Мюнхгаузен», «Служили два товариша», «Щит і меч», «Мій ласкавий ніжний звір», «Крейцерова соната», «Убити дракона», «Цар».

31 травня на 75-му році життя від гіпертонічного кризу помер В’ячеслав Невинний. Актор багато років страждав на важку форму цукрового діабету. 2005-го його прооперували у військовому шпиталі. Відрізали стопу лівої ноги, бо розпочалася гангрена через ускладнення цукрового діабету. За кілька місяців гангрена вразила праву ногу, зробили другу ампутацію.

14 червня не стало актора Петра Вельямінова. Йому було 83 роки. Найбільше запам’ятався ролями у серіалах «Тіні зникають опівдні», «Вічний поклик», а також у фільмах «Пірати ХХ століття», «Нічна пригода», «Ярослав Мудрий», «Повернення резидента.

25 червня не стало людини-легенди, ще за життя визнаної Королем поп-музики. Майкл Джексон помер за кілька тижнів до серії з 50 прощальних концертів. Лікарі виявили в тілі поп-короля сильнодіючі знеболювальні, кількість яких перевищувала всі сумісні з життям норми.Головний підозрюваний у справі про ненавмисне вбивство – особистий лікар Джексона Конрад Мюррей.

1 липня на 81-му році життя від зупинки серця померла Людмила Зикіна. За кілька днів до того вона перенесла інфаркт. У Зикіної були хворі суглоби та важка форма цукрового діабету. 2008-го співачка склала заповіт. Лікувалася у Північній Кореї на запрошення лідера країни Кім Чен Іра.

6 липня помер 77-річний письменник і драматург Василь Аксьонов. У США Аксьонову присвоєно почесне звання Doctor of Humane Letters.

14 вересня не стало актора, який прославився ролями у фільмах «Брудні танці» і «Привид». Патрик Суейзі помер після тривалої боротьби з раком підшлункової залози, що перетворив його життя на суцільну муку.

20 серпня після важкої хвороби помер актор Семен Фарада. Йому було 76 років. Запам’ятався за фільмами «Гараж», «Формула кохання», «Чародії», «Людина з бульвару Капуцинів», «Російський бізнес».

27 серпня не стало старійшини роду Михалкових. Сергій Михалков – літератор, письменник, поет, драматург, автор двох гімнів союзу та гімну Росії – помер у віці 96 років. Написав сценарії до багатьох мультфільмів («Дядя Стьопа – міліціонер», «Як старий корову продавав») та фільмів («Три плюс два», «Велика космічна мандрівка»).

30 вересня у віці 79-ти років помер перший український космонавт Павло Попович, пілот космічного корабля «Восток – 4», командир космічного корабля «Союз – 14», льотчик – космонавт СРСР № 4.

17 жовтня пішов з життя 83-річний Володимир Кашпур, актор театру та кіно. Найвідоміші фільми: «Командир щасливої «Щуки», «Звільнення», «Марк Твен проти», «Росія молода», «Батальйони просять вогню», «Холодне літо п’ятдесят третього».

28 жовтня від внутрішньої кровотечі через загострення хвороби підшлункової залози помер відомий мануальний терапевт Микола Касьян. Микола Андрійович останні 3 роки скаржився на біль у шлунку, підшлунковій, серці, мав проблеми з печінкою та зором, ходив з ціпком.

8 листопада не стало 66-річного Араміса – Ігоря Старигіна. Популярність актору принесла саме ця роль у кінотрилогії «Д’Артаньян і три мушкетери». Зіграв також колишнього царського офіцера Дановича у телесеріалі «Державний кордон». Один із перших фільмів за участю Старигіна – «Доживемо до понеділка» визнали однією з кращих кінострічок радянського кінематографа.

17 листопада помер актор Микола Олялін. Йому було 68 років. Найвідоміші фільми: «Звільнення», «Джентльмени удачі», «Зворотньої дороги немає», «Росія молода», «Йшов четвертий рік війни».

20 листопада в Москві у віці 41 року від серцевого нападу помер російський шоумен, теле- і радіоведучий, актор, літератор, режисер Роман Трахтенберг. Йому стало погано під час ефіру на радіо «Маяк». Ведучому викликали лікарів, але тим не вдалося його врятувати – Трахтенберг помер у машині швидкої допомоги.

30 листопада у віці 80 років від інфаркту помер сербський письменник Мілорад Павич. Він автор 11 романів. Найвідоміший – «Хазарський словник» – перекладено 20 мовами. Українською перекладено романи Павича «Хазарський словник», «Остання любов у Царгороді» та «Зоряна мантія».

4 грудня у Москві на 82-му році життя помер актор В’ячеслав Тихонов, якого прийнято вважати легендою радянського кіно. Його госпіталізували 28 листопада. 3 грудня він переніс операцію, яка пройшла успішно, лікарі сподівалися, що незабаром Тихонов зможе покинути лікарню, але відмовили нирки. Актора довелося підключити до апарату гемодіалізу, а потім і до апарату штучної вентиляції легенів.

16 грудня у Підмосков’ї помер російський економіст і політик 53-річний Єгор Гайдар. У нього відірвався тромб. У 1990-х Гайдар виконував обов’язки прем’єр-міністра РФ, здійснив економічні реформи, які в Росії назвали «шоковою терапією». Був одружений з дочкою письменника Аркадія Стругацького – Марією. Мав трьох дітей.

Цього ж дня в своєму заміському будинку від інфаркту помер Володимир Турчинський, легенда «Боїв гладіаторів», спортсмен і шоумен, рекордсмен Книги рекордів Гіннеса. Йому стало погано, він знепритомнів, впав на підлогу й ударився підборіддям. Лікареві, який проводив останню операцію омолодження Турчинському, загрожує позбавлення медичної практики. Офіційна причина смерті шоумена – гостра коронарна недостатність.

17 грудня від проблем з серцем помер нардеп-«нунсівець» 78-річний Іван Сподаренко. Він був найстаршим депутатом у парламенті.

20 грудня раптово пішла з життя 32-річна Британі Мерфі, зірка фільмів «Восьма миля» і «Місто гріхів». Мати знайшла її тіло у ванній кімнаті. За попередніми даними, причина загибелі актриси – серцева недостатність.

26 грудня не стало засновника знаменитої косметичної фірми Іва Роше. Йому було 79 років. Від 1962 до 2008 року він очолював паризьку мерію. Засновник косметичного гіганта починав з… кустарного виробництва вдома крему від геморою.

27 грудня на 87 році життя помер композитор Ісаак Шварц, автор музики до фільмів «Біле сонце пустелі» і «Звезда пленительного счастья». Загалом Шварц – композитор 110 фільмів, 35 вистав і 30 романсів на вірші Булата Окуджави.

30 грудня після операції з видалення злоякісної пухлини помер 69-річний Василь Шандибін. Російський депутат-комуніст запам’ятався своїми епатажними виступами в пресі.

Запис Назавжди в 2009-му спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Найбільша риба у ставку – та, що не ловиться на наживку

Українські вибори 2010 – особливі. Суспільство готувалось до них безперервно. Тасувалася колода з прем’єрів, спікерів, депутатів. Застосовувалися дедалі хитріші шулерські прийоми, але весь час за цією політичною грою спостерігали мільйони українців. Їхнє розуміння зростало, хоча «тузи» від політики цього не помітили, вважаючи Україну «країною дурнів».

Політолог-аспірант і магістр психології Андрій КРУГЛАШОВ пропонує свою версію подій тим читачам, які прагнуть робити вільний та свідомий вибір і відмовляються бути жертвами політичного маніпулювання.

Бідними маніпулювати найлегше

Що ж таке маніпулювання? Це насамперед вплив, який є прихованим і має певну мету. Об’єктами (тими, ким намагаються маніпулювати) в даному випадку є виборці. Для маніпулятора вони – засіб досягнення влади. Інтереси ж виборців для нього – лише ниточки, за які можна смикати, коли необхідно.

Головними засобами маніпулювання є страх і потреби.

Ровповсюджується маніпулятивний вплив через засоби масової комунікації, за допомоги слів, образів, кольорів. Його поширенню сприяє:

■ брак інформації, який породжує чутки;
■ жорсткість мислення, схильність до спрощення і стереотипів;
■ чорно-біле сприйняття світу;
■ брак взаємної довіри між людьми, атомізованість, (коли нас об’єднує лише перегляд одних і тих же передач);
■ байдужість, адже кінцевою метою маніпуляторів є пасивність тих, ким маніпулюють.
■ занижена самооцінка, навіюваність, відсутність власних переконань.
■ низький рівень життя, необхідність постійно боротися за виживання;

Маніпулювання – не самоціль. Воно найчастіше є елементом політичної технології. Натрапити на нього можна і читаючи газету, і дивлячись ток-шоу, і навіть переглядаючи новини.

Щоби виявити маніпулювання, треба знати принципи, на яких базується його ефективність. Визначені американським психологом Робертом Чалдіні ще у 70-х роках минулого століття, вони і досі не втрачають актуальності:

Отже:

■ Принцип послідовності, що спонукає нас робити, думати і відчувати так, як ми робили раніше. Приклад: «Не зрадь майдан». Цей дозволяє нещадно експлуатувати наявні стереотипи, яких ми дотримуємось, не зважаючи на повну втрату ними актуальності та змісту.

■ Принцип взаємності. На ньому базуються технології підкупу виборців.

■ Принцип контрасту привертає увагу, особливо за умов перенасичення одноманітною в своїй строкатості інформацією. Цей принцип нещадно експлуатує команда Ю. Тимошенко, як у кольорі (червоне vs чорне), так і за змістом (вона vs вони). А 2006 року блок «Не Так!» побудував на цій основі всю кампанію.

■ Принцип соціального доказу базується на нашому страхові опинитися в меншості. Замовні рейтинги, масові заходи, створення образу всенародної підтримки спонукає голосувати за фаворитів. Слова-індикатори: всі, кожен, більшість, багато і т. д.

■ Принцип дефіциту. «Сьогодні тільки Литвин… », «Перший непрохідний».

■ Принцип авторитету. Зараз активно використовується командами В. Януковича та С. Тігіпка. Гасла «Спитай у Тігіпка», «Проблему вирішено» – типові елементи образу авторитетного діяча. Проте, варто було б дізнатись, яку проблему вирішено, в який спосіб і на чию користь.

■ Принцип прихильності. Кожен кандидат прагне подобатись – і це дуже добре. Проте, варто пам’ятати, що вибори – не конкурс краси чи глядацьких симпатій. Обирати треба, перш за все, за професійними критеріями.

Щоби начинка відповідала упаковці

Професійні критерії:

■ Виборна програма;
■ Особистість кандидата, його минуле. Влада не робить людей кращеми. Тому, якщо кандидат ще до виборів не викликає у Вас довіри, навряд чи він стане кращим, сівши у президентське крісло;
■ Політичні досягнення/провали;
■ Здатність формувати команду: Короля робить свита. Президента – тим більше. Оточення кандидата – це ті люди, що прийдуть до влади з його перемогою. Чи хотіли б ви бачити їх на найвищих посадах?
■ Відкритість і справжність кандидата.

Треба бути впевненим, що начинка відповідає упаковці. Адже образ, який формується через рекламу та ЗМІ, почасти є лиш продуктом зусиль команди іміджмейкерів і може не відповідати дійсності.

Переважно це буває не на користь кандидату, бо люди інтуїтивно відчувають фальш. Спонтанність і щирість – ключ до успіху. На жаль, наші політики зрослися зі своїми масками, які демонструють нам білборди та сітілайти.

Головним же документом є програми. Деякі політики та «експерти» радять їх не читати, адже, мовляв, усі вони однакові. Не дослухайтеся по подібних порад. Це шлях у нікуди. Бо лише програма є документом, завдяки якому ми, виборці, можемо визначити, по-перше, чи кандидат виконує свої зобов’язання, по-друге – яким чином він це робить.

У програмі повинно бути зазначено, як кандидат досягатиме поставлених цілей. Шукайте конкретику. До «пассиву» кандидату можна сміливо занести наявність у програмі залякування, загальних тез на кшталт «усе жахливо, тому обирайте мене», критики опонентів, ворогів, а також загальних фраз і популістських гасел на зразок «землю – селянам», «фабрики – робітникам», «небо – птахам» тощо.

Врятує гумор: читайте анекдоти

Важливим показником також є те, що робить кандидат і його політична сила. Тонни агіток і тисячі білбордів існують для створення ефекту присутності й тиску на опонентів.

Проте вибори – не лише конкурс реклами. Ми обираємо майбутнє, і зараз цей вибір є вільним. Це накладає на нас додаткову відповідальність, від якої часом хочеться втекти, пославшись на міфи про те, що вибору немає або що вже все розписано наперед. Перемогти на виборах може будь-який з претендетів. Голос кожного виборця може стати вирішальним.

Попри всю серйозність ситуації, важливо знати, як зберегти емоційний спокій і позитивне світосприйняття під час виборів, особливо на стадії накалу, коли дози компромату стають смертельними.

Полем політичної боротьби стає свідомість виборців, як в оповіданні Рея Бредбері «Той, що заснув в Армагеддоні», в якому психіка головного героя стає театром бойових дій для сил, які колись жили на цій планеті та знищили одна одну.

Зберегти нерви допоможе почуття гумору, що рятувало людей від божевілля навіть у концтаборах. Розважайтеся карикатурами та політичними шаржами, читайте анекдоти, спілкуйтеся із близькими вам людьми.

Політика – лише частина життя, на щастя, ми живемо не за тоталітаризму, який прагне мобілізувати всіх, і маємо певну особистісну автономію, яка є передумовою свободи вибору.

Чим вищою стане наша споживацька культура, тим кращим буде політичний товар.

Здатність людей обирати вільно і свідомо змусить політиків працювати над собою. PR (зв’язки з громадськістю) – це краще, ніж маніпулювання, і набагато краще за примус.

Поки існує свобода вибору, політики приречені працювати, щоби не канути у забуття.

Не дамо ж їм розслабитися!

Найбільш розповсюдженим джерелом маніпулювання є політична реклама та замовні матеріали в ЗМІ – джинса. Про те, як визначити, чи матеріал замовний, та про вплив політичної реклами – читайте за тиждень.

Запис Як не втратити політичну свідомість спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відповідь на це запитання можна було почути на «круглому столі» за участю політологів, громадськості та представників парламентських партій, за винятком БЮТу,під назвою «Конституційний процес в Україні: погляд громадськості», який відбувся цими днями в Народному домі. Борис Артемійович РУСНАК, фахівець з конституційного права, був там основним доповідачем, тож саме він і допоможе читачам «Версій» розібратися в цьому, на перший погляд, простому, але водночас і заплутаному процесі.

Кучма «поховав» громадянське суспільство

– Борисе Артемійовичу, давайте, мабуть, почнемо з історії питання…

– І це правильно, бо в ній криється чимало такого, що привідкриє завісу над таємничістю, а точніш – професійним підходом питання.

Отже, розробку нової Конституції зініціював на початку 90-х Леонід Кравчук. Люди її активно обговорювали, направляючи свої пропозиції, які узагальнювалися і централізовано спрямовувалися до Конституційної комісії у Київ. Звідти вже зворотня інформація йшла до газет. Вносилися зміни. На жаль, жвавий  процес всенародного обговорення проекту нової Конституції через гострий конфлікт між гілками влади був перерваний достроковими парламентськими і президентськими виборами. І дуже шкода.

До влади прийшов  інший Президент з іншими поглядами і світоглядом. Леонід Кучма «поховав» цей законопроект, у якому, між іншим, був прописаний дуже важливий компонент: що собою уявляє влада, ми з вами, як представники народу, себто громадяни, і було також прописане громадянське суспільство, про яке у чинному Основному Законі немає навіть згадки. До речі, в законопроекті Конституції Ющенка воно знову з’явилося.

Тож, за кучмівською Конституцією, люди залишилися сам на сам з владою. А тих інструментів, за допомоги яких людина впливала би на владу, як того вимагає ст. 3 Конституції, немає. Процитую цю статттю, бо вона дуже важлива: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхня гарантія визначають зміст і спрямованість діяльності держави».

– Це означає, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а не навпаки, як є нині…

– Утвердження й забезпечення свобод людини є головним обов’язком держави. У ст. 5 Конституції записано, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.

– Якщо джерелом влади є народ, то, скажіть будь ласка, чому стільки спекуляцій довкола обговорення Конституції? В Інтернеті дуже багато нісенітниць на зразок того, як дід з бабою, сидячи на призьбі, обговорюють доцільність двопалатного парламенту. Ось і виходить, що «джерело влади» не має права на участь в обговоренні Основного Закону свого життя?

– На це запитання мали б відповісти представники політичної еліти області, від кожної політичної сили. І ми тоді знали б, «хто є хто». Припускаю, що не кожну сільську бабцю цікавлять конституційні нюанси, але, вибачайте, в нас є елементи громадянського суспільства, еліта, до якої належать політичні партії на місцях, численні громадські організації та й, зрештою, багато досвідчених, грамотних людей, яких хвилює, що нині діється в Україні і чому в нас розбалансована влада.

– Ви натякаєте, що у розбалансуванні влади та протистоянні її гілок винна чинна Конституція?

– Як правник, скажу, що певною мірою саме Конституція спричинилася до того, що діється в країні, а точніше – конституційна реформа, здійснена похапцем 2004 року. Тоді до Основного Закону внесли зміни – і Україна з президентсько-парламентської стала парламентсько-президентською державою. Але фахівці стверджують: вона стала тільки наполовину і парламентською, і президентською. Скажіть мені, чи може бути жінка напіввагітною? Ось так і Україна – і не те, і не се!

«Ноги» уряду належать Президенту

– Кажу вам відповідально, що я не знаю такої парламентсько-президентської форми правління, де виконавчу владу на місцях формував би президент, а не уряд. Такої практики у світі просто немає. Адже виконавча влада – облдерж- та райдержадміністрації – це «ноги» уряду, а вони належать Президенту.

Як наслідок цього – судові позови, розборки, звернення до Коституційного суду тощо. Я особисто вважаю, що справа не у прізвищах тих, хто є сьогодні прем’єром чи президентом. Причина – в моделі влади, яка реалізується в Україні.

Згадайте, як керували водночас Віктор Андрійович і Віктор Федорович… Хіба не було тоді конфлікту між президентом і урядом? Тож справа зовсім не в тому, що Юлія Володимирівна очолює уряд, а Віктор Андрійович її не любить.

Очевидне інше: особистісний чинник впливає лише на гостроту конфлікту. Паралель можна провести і з областю. Я був заступником Шилепницького в облраді, коли губернатором був Бауер. Які були конфлікти тоді, пам’ятаєте? Той же голова залишився, а губернатор вже інший – такої гостроти конфлікту вже немає. Бо на неї впливає особистість. Але модель влади залишається неефективною і деструктивною, тому її треба міняти.

Який вихід?

– Ющенко пропонує повернення до президентсько-парламентської форми правління. А, скажімо, Гриценко – чисто президентську. З огляду на ситуацію в Україні, я особисто підтримав би саме президентську форму.

Але чи буде президентська чи президентсько-парламентська – це питання політичної доцільності. Будь-яка з них може бути ефективною і навпаки – про це свідчить світова практика.

Наприклад: успішні парламентські форми – Німеччина, Італія, президентські – США і більшість латиноамериканських держав. І змішані, яких багато у Європі, теж функціонують успішно. А у нас ні та, ні інша себе не виправдали.

Прем’єрка, скажімо, голосує або за парламентську, або за президентську. Хоча через людський чинник може не працювати жодна. Ющенко пропонує повернутися до змішаної моделі та ще й замінити однопалатний парламент на двопалатний. Знову-таки, довкола цього багато спекуляцій. Бо існує чимало держав з унітарним устроєм, а не тільки федеративним – і двопалатним парламентом.

Сенат пропонується формувати з регіональних еліт – по 3 представники від регіону.
Нагадаю, що на парламенті ми вже випробували кілька виборчих систем. Спочатку він обирався за чисто мажоритарною системою. Потім була змішана. І останні вибори відбулися за чисто партійною системою. За «мажоритарки» Чернівецька область мала 4-х депутатів від 4-х округів. А за змішаною до них приєднувалися наші земляки, обрані за партійними списками.

– І було з ким край боронити?!

– Жарти жартами, але буковинці, які є в парламенті, голосують зовсім не так, як треба нам, їхнім землякам, а так, як наказують керівники фракцій. І ми не можемо на них впливати, бо персонально їх не обирали. Тому, приміром, лежить у ВР новий законопроект про статус гірських населених пунктів, який значно погіршить ситуацію у порівнянні з чинним законом. Але ми не маємо, через кого могли б лобіювати у Верховній Раді редакцію, вигідну нашим людям.

«Чорт у табакерці» – це формування списків

– Воочевидь, парламент, обраний за нинішньою системою, є неефективним…

– Саме тому Ющенко пропонує залишити пропорційну сиситему, але перейти до так званих відкритих виборних списків. Я вже не раз, як правник, наголошував, що цей вислів, запущений у вжиток журналістами, не зовсім точний. Адже списки і зараз відкриті, вони офіційно публікуються: беріть на сайті ЦВК чи у газетах і читайте…

Натомість йдеться про процедуру формування списків. А вона – закрита чи відкрита – залежить від того, наскільки демократичні в нас партії. Якщо стосунки у партії будуються за демократичними принципами, то її списки не будуть закритими від членів партії. Якщо недемократичні, тобто лідерські, то списки формуються у кабінеті лідера партії. І вам відомо, на якій основі. Тоді члени партії не впливають на формуваня списків.

– Який вихід?

– Треба законодавчо прописати в законі процедуру формуваня списків. Після останніх президентських виборів Микола Томенко – він тоді ще не був віце-спікером – виступаючи після президентських виборів на науково-практичній конференції у ЦВК, уже тоді запропонував паралельно до запровадження пропорційної виборчої системи хоча б деякі моменти прописати в законі. Тоді його не послухали – тепер ми маємо те, що маємо.

Ющенко й запропонував, залишивши виборчу систему пропорційною, законодавчо унормувати формування списків. Крім того, він пропонує обмежити, а не скасувати депутатську недоторканність.

Недоторканність парламентарів у всьому світі складається з двох частин: з індемнітету й імунітету. Індемнітет – це відповідальність за свої виступи у парламенті, щоби вони не несли образи, і за те, як він голосує. Імунітет передбачає процедуру притягнення до відповідальності – кримінальної чи адміністративної – якщо депутат порушив закон.

Так ось, першу частину недоторканності мають парламентарі всіх цивілізованих країн. А от друга частина у різних країнах регулюється по-різному. У нас, як відомо, без згоди ВР порушити кримінальну справу проти народного депутата не можна. Тому Ющенко пропонує урівняти громадян і нардепів, щоби ті одразу ж несли відповідальність за скоєння протиправного вчинку.

Далі Президент пропонує реформувати місцеву владу. Відомо, що законопроект 3207-1, який реєструвався у ВР і двічі проходив Конституційний суд, передбачав реформування місцевої влади, але так і не був прийнятий. Не розписуватиму деталі, скажу тільки, що на місцевому рівні влада має належати місцевим органам самоврядування, які формуюють громадяни.

Райдержадміністрації будуть розформовані. І громадяни повинні мати інструмент для того, щоби запитати з місцевої влади за виконання своїх обіцянок, які вона дає на виборах.

А держава в особі ОДА повинна здійснювати контроль за тим, чи виконують місцеві органи свої обіцянки, чи діють у межах Конституції, закону та наданих повноважень. Крім того, ОДА координуватимуть діяльність пенсійних фондів, податкових служб, міліції тощо. І друга її функція – контрольно-наглядова щодо органів місцевого самоврядування.

Така проста схема діє в більшості цивілізованих країн. Але ми до неї ніяк не можемо підійти.

– Не запитую, чому, просто знаю: це, мабуть, комусь дуже вигідно.

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

Запис Нинішня модель влади – конфліктна і деструктивна спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«З Україною в серці» – таку назву має мистецька акція, що «крокує» містами України з 12 вересня. Відомі артисти – наша землячка Ані Лорак, переможниця Євробачення Руслана, Олександр Пономарьов, Потап і Настя Каменських, Тіна Кароль, Наталія Могилевська, Ірина Білик, гурти «Тік», «ТНМК», «Друга ріка», «Mad Heads XL», «Максима» спільно з прем’єр-міністром України об’єдналися заради шляхетної мети – щасливого майбутнього держави. Концерти проходять різними містами України заради єднання поколінь, повернення людям почуття впевненості у прийдешньому дні, у щасливій перспективі для нашої країни…

Мистецька акція «З Україною в серці» започаткована Всеукраїнським Благодійним Таврійським Фондом.

Учасники акції вже побували у Києві, на Одещині, на Закарпатті, Волині, Хмельниччині, Херсонщині, Львівщині, Харківщині, Полтавщині та Івано-Франківщині, на Буковині. Акцію відвідали більше 379 тисяч осіб. У кожному місті, де проводилися концерти, побувала Юлія Володимирівна чи один з лідерів БЮТ.

«Ми можемо зробити цю країну щасливою, головне – бути небайдужими, підтримувати одне одного, підбадьорювати тих, хто хоче змін на краще і працює заради цього» – говорять артисти.

«Беру участь у долі країни»!

– Потрібно мати сили і любов у серці, щоби розірвати замкнене коло корупції, зв’язків, кумівства, яке по руках і ногах зашморгнуло Україну, перетворюючи наше майбутнє з певного і щасливого на майбутнє емігрантів, не потрібних цій країні з її тотальною корупцією. Тільки Юлія Володимирівна може розірвати це ганебне й жахливе коло. Тільки вона готова, зціпивши зуби, йти вперед і боротися за майбутнє для нашої країни, – ділилася Руслана з присутніми. – Я працювала у Верховній Раді, тож добре знаю людей, які хочуть стати президентом. Саме тому я з Юлею!

Ми проїхали вже досить багато міст. До речі, в Чернівецькій області востаннє я була під час повені – відвідала потерпілих у Новоселицькому районі. Та й нинішня акція несе радше благочинний характер, ніж політичний. І мені дуже приємно, що саме такою командою ми їздимо Україною. Це безпрецедентна акція. Не пам’ятаю, щоби в Україні раніше було щось подібне. Я вважаю, що нині беру участь у творенні долі моєї країни, – наголосила Руслана.

Молодим, відомим і успішним українським артистам є про що розповісти людям, адже усі вони стали на ноги, отримали освіту, реалізували себе вже у незалежній Україні. Всі вони, які і звичайні пересічні громадяни, мріють, що наша країна буде кращою, і всі вони переживають, що їхня мрія загубилася в егоїзмі політиків.

Український музичний фестиваль

– «З Україною в серці», на мою думку, це велика мистецька акція, тому її можна прирівняти до великого фестивалю української музики, наголошував під час прес-конференції Фагот з «ТНМК». – Велике враження на мене справила особиста зустріч з Юлією Володимирівною. Інтуїтивно відчуваю, що ця тендітна жінка – людина з колосальним потенціалом і великими здібностями. Вона послідовна, тому знає, що і як робити. Головне, вважаю, довести справу, яку вона розпочала, до кінця.

Учасники акції хочуть проявити свою громадянську позицію, усвідомлюючи важливість цього історичного моменту для майбутнього України, коли не можна сидіти й мовчати.

…Передати віру й гарний настрій

– У нинішні непрості часи Україні треба об’єднуватись, а не розмежовуватися за регіональними, мовними чи іншими ознаками. Ми в цьому турі для того, щоби підтримати політика, який має харизму, енергію і який може об’єднати суспільство. І головне, ми хочемо передати людям нашу віру в перемогу демократії і наш гарний настрій, – пояснює Вадим Красноокий з гурту «Mad Heads XL».

Гідний господар

– Мабуть, немає жодного українця, в якого в серці не була б Україна. Тому ми вже визначилися зі своїм вибором і хочемо дарувати людям на концертах радість, надію на краще, позитив. Адже українці достойні жити краще, достойні щастя. В України має бути гідний господар! Я вірю, що Юлія Тимошенко допоможе втілити нашу мрію. Але тільки разом ми – сила! – вважає наша землячка Ані Лорак, яка, до речі, відсвяткувала свій день народження на сцені під час одного з концертів цього туру.

Концерт став найграндіознішою подією, що відбулася в Чернівцях останнім часом. Таке сузір’я знаних особистостей – акторів та співаків – давно не світило над Буковиною. Люди підспівували артистам, які від щирого серця несли людям радість і добрий настрій.

А Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, вийшовши на сцену після виступу музикантів, запевнила буковинців, що житимемо достойно у власній державі. Ця тендітна жінка дарувала всім надію на світле майбутнє. На серці у присутніх було радісно як від гарних пісень, так і від гарних думок…

«З Україною в серці, з любов’ю до України!» – таким є заклик до людей, яким не байдуже майбутнє їхньої держави.

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис Зробімо майбутнє України щасливим! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Хто з українських виборців не пам’ятає гасла Партії регіонів на виборах до парламенту: «Покращення вашого життя вже сьогодні»? Ні для кого не секрет, що представники цієї політичної сили, як ніхто інший в українському політикумі, вважають за краще починати втілення в життя заманливого гасла саме з себе?

Ось як, наприклад, Віктор Янукович, який з себе почав і, схоже, на собі улюбленому охоче й закінчив би… Однак Кабмін затвердив план повернення вкраденої Януковичем резиденції державі. А Мінприроди ініціював надання цій території статусу заповідника, про що днями повідомив міністр Георгій Філіпчук.

Та регіонали, звиклі усе брати нахрапом, з реакцією не забарилися. Як виявилося, депутати з парламентської комісії, яку очолює представник ПР Микола Джига і яка створена нібито задля розслідування обставин незаконного арешту 2005 року регіонала Бориса Колєснікова, в авантюрний спосіб вилучили з архіву Вишгородської райдерждміністрації документи, що стосуються «прихватизації» лідером регіоналів великої ділянки історичної місцевості, що донедавна була державною резиденцією. Ось такі пристрасті вирують навколо колишньої монастирської маєтності. Але почнімо спочатку…

Красиво жити не заборониш

Вперше Янукович побачив свій маєток 2002 року, коли став прем’єр-міністром. Тоді йому, як главі уряду, надали в користування будинок № 20 на території державної резиденції «Межигір’я» в селищі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області.

Краса тутешніх заповідних місць (затишний «куточок» для слуг народу розміщений на березі Київського водосховища серед мальовничих хвойних та змішаних лісів) не могла не сподобатися головному «регіоналу», відомому любителю полювання.

До того ж, зовсім поруч знаходилося мисливське господарство, в якому він неодноразово відпочивав з рушницею в руках. І, не виключено, щиро страждав від того, що такі чудові місця належать не йому, господареві життя і визнаному піонеру в процесах її «покращення вже сьогодні», а якомусь там ефемерному народу в особі української держави.

Але ж красиво жити не заборониш. І Янукович, що не звик розмінюватися на дрібниці, «поклав око» на всі 140 га маєтку. Як людина, відома умінням поставити чиновницькі можливості на службу особистим бажанням, лідер ПР за допомогою багатоходової комбінації заволодів усім цим майном, або, прямо кажучи, поцупив його в держави. А що тут такого, справа-то звична …

Хтось обуриться: ай-ай-ай! Мовляв, недобре, негоже державному діячу, та ще на такій високій посаді, на якій тоді перебував Янукович, народне надбання безсоромно тирити. Соромно, мовляв, повинно бути…

А ніхто й не стверджує, що екс-прем’єр, провертаючи махінацію з відчуженням ласого шматочка держвласності, не зазнавав мук совісті. Може бути, навіть дуже мучився. Буквально вистраждав це сумнівне «набуття» …

Зате тепер у Віктора Федоровича є свій п’ятиповерховий будинок у лісі, чотири басейни з острівцем посере-дині, «мисливський будиночок», сауна, тенісні корти, критий фруктовий сад. Мирно співіснують там козулі, олені, пави, зайці і навіть один кенгуру. А звірини навколо! Стріляй, коли хочеш і скільки влізе: жоден еколог, державний мисливствознавець або єгер на цей заграбастаний у держави шматочок території вже не проникне. Сувора охорона пильно стежить!

Схема дерибану

Про тонкощі переводу маєтку з державної власності у приватні руки детально повідало авторитетне Інтернет-видання «Українська правда». Торкнемося лише основних моментів. Не минуло й трьох місяців з того моменту, як Янукович уперше став прем’єром, а він уже встиг змінити статус «Межигір’я» з «державної резиденції» на «державну дачу». Потім через донецький благодійний фонд «Відродження України» лідер ПР узяв будинок в оренду, заплативши смішну як за такий об’єкт (будинок 325 кв. м. і 3 га землі) суму, – менш ніж 2 тис. доларів.

Після «помаранчевої» революції нова влада спробувала повернути майно державі. У березні 2005 року Генпрокуратура оскаржила сумнівний договір оренди в суді і виграла справу. І вже у травні того ж року, відповідно до букви закону, рішення набрало юридичної сили.

Але Віктор Федорович мало не зубами тримався за маєток, будь-якими способами затягуючи процедуру передачі, і тут йому дуже вчасно вдалося другий раз зайняти крісло глави уряду.

Штатний юрист ПР Олена Лукаш, яка обіймала тоді посаду заступника міністра Кабміну, не забарилася з підписанням від імені держави листа з відмовою від позовних вимог по «Межигір’ю».

Спритно? Ще б пак! Але апетит, як відомо, приходить під час їжі. І зупинятися на досягнутому лідер «регіоналів» не збирався. Не для того ж ішов у владу. Якщо вже гребти під себе, то не совочком, а ковшем екскаватора.

Відповідно до зростання масштабу особистості. Щоби вже ніхто не сумнівався, що зумів витиснути із себе Віктор Федорович юнацький потяг до чужих шапок. І не згадує минулого… витиснув! Шапки його тепер не цікавлять. Користуючись посадою, Янукович швиденько вивів з держвласності все «Межигір’я», а це ні багато, ні мало – як 137 га! Додайте до них будинок з прилеглою територією і вийде рівно 140 га.

Треба віддати належне винахідливості махінаторів. «Відмичкою» у цій новій, більш складній операції з відчуження народного надбання, стала НАК «Надра України». 25 вересня 2007-го, всього через чотири дні після заволодіння майном резиденції, Національна акціонерна компанія виводить «Межи-гір’я» з держвласності і з вражаючою оперативністю передає якійсь фірмі «Мідінвесттрейд», зареєстрованої … ну, звичайно ж, у Донецьку! А вже в останньої, як потім визнав сам Янукович, він і викупив величезний маєток.

Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко взялася за відвоювання державного майна. Зрозуміло, що для швидкого повернення «Межигір’я» необхідно задіяти «реверс» через «Надра України». Поки уряд розгрібав документи, з’ясовуючи, що і як було зроблено високопоставленими спритниками і яким чином повернути процес «прихватизації» держрезиденції назад, оточення Януковича ненароком саме прискорило процес.

Річ у тім, що, чудово усвідомлюючи ситуацію, команда Януковича через суд примудрилася повернути на посаду колишнього керівника НАК Едуарда Ставицького. Саме цей пан завірив своїм підписом у попередні роки відчуження елітного маєтку. А 19 серпня 2009 року, діючи по-рейдерськи, із застосуванням сили, Ставицький у супроводі «групи підтримки» із семи кремезних чоловік зумів зайняти кабінет керівника Національної акціонерної компанії, що завдяки журналістам-телевізійникам негайно стало відоме всій країні.

Така зухвалість обурила главу уряду. Тимошенко повторно звільнила Ставицького і зажадала прискорити процес повернення «Межигір’я» державі.

«Це та резиденція, якою володіли всі уряди ще з часів Хрущова та Щербицького. Те, що Янукович особисто для себе саме цю урядову резиденцію забрав під свою дачу, – не зійде йому з рук! Ми виконали весь алгоритм дій для повернення державної резиденції з приватної власності Януковича державі», – заявила прем’єр-міністр на одному з останніх засідань Кабміну.

Слова прем’єра зі справою не розійшлися: за відомостями з уряду, Мін’юст уже підготував перший пакет необхідних документів з цього питання і запустив їх у роботу.

Ні фіга собі «макове зернятко»!

Чи варто дивуватися, що Віктор Янукович і його соратники спочатку всіляко уникали коментарів з «дачної теми»? Але історія стала настільки резонансною, що діватися було нікуди. І «регіонали» заговорили.

«Кожному гарантовано право на житло», – сухо, але впевнено заявив Янукович, зазначивши, що комплекс в Межигір’ї – це всього лише звичайний будинок, а не резиденція.

Можливо, має рацію Віктор Федорович? І 600 квадратних метрів житлоплощі плюс 140 га земель (для наочності уявіть собі «присадибну ділянку» розміром 3,5 км на 3,5 км!) з усім «джентльменським набором» – це якраз те, на що може розраховувати кожний простий українець? Та ще й за умови, що поцупить такий ласий шматочок суспільного пирога мало не задарма?

Від цієї заяви лідера ПР навіть не смішно. У той час, як мільйонам українців просто ніде жити, та ще й в умовах економічної кризи, таке могла сказати тільки людина, яка або абсолютно не розуміє, в якій країні живе, або їй просто наплювати на всіх без винятку, окрім себе. Або і те, й друге …

Не менш цинічно висловилася і багаторічна соратниця Януковича Ганна Герман. На її думку, в масштабах традиційного розкрадання владою країни «чорний піар» з якимись там чиїмись дачами – це «маленьке макове зернятко». Якби члени ПР так само завзято захищали права своїх виборців і українців загалом, як вони це роблять щодо «прихватизованого» лідером партії маєтку, то за державу можна було бути спокійними.

У Віктора Януковича ж пріоритети давно розставлені. Лідер «регіоналів» так любить свій «скромний куточок», де він усього лише реалізує своє природне право як «пересічного українця» на житло і «поліпшення життя вже сьогодні», що на майбутніх виборах він, безумовно, буде боротися за місце під політичним сонцем з потрійною силою. Для нього програти ці вибори означає втратити «Межигір’я» остаточно. Шкода, мабуть, неймовірно…

Тамара НЕХВОЙКА

Запис Як Янукович «прихватизував» державну резиденцію та 140 га елітних земель під Києвом спершу з'явиться на Медіа-Версії.