Найбільша риба у ставку – та, що не ловиться на наживку
Українські вибори 2010 – особливі. Суспільство готувалось до них безперервно. Тасувалася колода з прем’єрів, спікерів, депутатів. Застосовувалися дедалі хитріші шулерські прийоми, але весь час за цією політичною грою спостерігали мільйони українців. Їхнє розуміння зростало, хоча «тузи» від політики цього не помітили, вважаючи Україну «країною дурнів».
Політолог-аспірант і магістр психології Андрій КРУГЛАШОВ пропонує свою версію подій тим читачам, які прагнуть робити вільний та свідомий вибір і відмовляються бути жертвами політичного маніпулювання.
Бідними маніпулювати найлегше
Що ж таке маніпулювання? Це насамперед вплив, який є прихованим і має певну мету. Об’єктами (тими, ким намагаються маніпулювати) в даному випадку є виборці. Для маніпулятора вони – засіб досягнення влади. Інтереси ж виборців для нього – лише ниточки, за які можна смикати, коли необхідно.
Головними засобами маніпулювання є страх і потреби.
Ровповсюджується маніпулятивний вплив через засоби масової комунікації, за допомоги слів, образів, кольорів. Його поширенню сприяє:
■ брак інформації, який породжує чутки;
■ жорсткість мислення, схильність до спрощення і стереотипів;
■ чорно-біле сприйняття світу;
■ брак взаємної довіри між людьми, атомізованість, (коли нас об’єднує лише перегляд одних і тих же передач);
■ байдужість, адже кінцевою метою маніпуляторів є пасивність тих, ким маніпулюють.
■ занижена самооцінка, навіюваність, відсутність власних переконань.
■ низький рівень життя, необхідність постійно боротися за виживання;
Маніпулювання – не самоціль. Воно найчастіше є елементом політичної технології. Натрапити на нього можна і читаючи газету, і дивлячись ток-шоу, і навіть переглядаючи новини.
Щоби виявити маніпулювання, треба знати принципи, на яких базується його ефективність. Визначені американським психологом Робертом Чалдіні ще у 70-х роках минулого століття, вони і досі не втрачають актуальності:
Отже:
■ Принцип послідовності, що спонукає нас робити, думати і відчувати так, як ми робили раніше. Приклад: «Не зрадь майдан». Цей дозволяє нещадно експлуатувати наявні стереотипи, яких ми дотримуємось, не зважаючи на повну втрату ними актуальності та змісту.
■ Принцип взаємності. На ньому базуються технології підкупу виборців.
■ Принцип контрасту привертає увагу, особливо за умов перенасичення одноманітною в своїй строкатості інформацією. Цей принцип нещадно експлуатує команда Ю. Тимошенко, як у кольорі (червоне vs чорне), так і за змістом (вона vs вони). А 2006 року блок «Не Так!» побудував на цій основі всю кампанію.
■ Принцип соціального доказу базується на нашому страхові опинитися в меншості. Замовні рейтинги, масові заходи, створення образу всенародної підтримки спонукає голосувати за фаворитів. Слова-індикатори: всі, кожен, більшість, багато і т. д.
■ Принцип дефіциту. «Сьогодні тільки Литвин… », «Перший непрохідний».
■ Принцип авторитету. Зараз активно використовується командами В. Януковича та С. Тігіпка. Гасла «Спитай у Тігіпка», «Проблему вирішено» – типові елементи образу авторитетного діяча. Проте, варто було б дізнатись, яку проблему вирішено, в який спосіб і на чию користь.
■ Принцип прихильності. Кожен кандидат прагне подобатись – і це дуже добре. Проте, варто пам’ятати, що вибори – не конкурс краси чи глядацьких симпатій. Обирати треба, перш за все, за професійними критеріями.
Щоби начинка відповідала упаковці
Професійні критерії:
■ Виборна програма;
■ Особистість кандидата, його минуле. Влада не робить людей кращеми. Тому, якщо кандидат ще до виборів не викликає у Вас довіри, навряд чи він стане кращим, сівши у президентське крісло;
■ Політичні досягнення/провали;
■ Здатність формувати команду: Короля робить свита. Президента – тим більше. Оточення кандидата – це ті люди, що прийдуть до влади з його перемогою. Чи хотіли б ви бачити їх на найвищих посадах?
■ Відкритість і справжність кандидата.
Треба бути впевненим, що начинка відповідає упаковці. Адже образ, який формується через рекламу та ЗМІ, почасти є лиш продуктом зусиль команди іміджмейкерів і може не відповідати дійсності.
Переважно це буває не на користь кандидату, бо люди інтуїтивно відчувають фальш. Спонтанність і щирість – ключ до успіху. На жаль, наші політики зрослися зі своїми масками, які демонструють нам білборди та сітілайти.
Головним же документом є програми. Деякі політики та «експерти» радять їх не читати, адже, мовляв, усі вони однакові. Не дослухайтеся по подібних порад. Це шлях у нікуди. Бо лише програма є документом, завдяки якому ми, виборці, можемо визначити, по-перше, чи кандидат виконує свої зобов’язання, по-друге – яким чином він це робить.
У програмі повинно бути зазначено, як кандидат досягатиме поставлених цілей. Шукайте конкретику. До «пассиву» кандидату можна сміливо занести наявність у програмі залякування, загальних тез на кшталт «усе жахливо, тому обирайте мене», критики опонентів, ворогів, а також загальних фраз і популістських гасел на зразок «землю – селянам», «фабрики – робітникам», «небо – птахам» тощо.
Врятує гумор: читайте анекдоти
Важливим показником також є те, що робить кандидат і його політична сила. Тонни агіток і тисячі білбордів існують для створення ефекту присутності й тиску на опонентів.
Проте вибори – не лише конкурс реклами. Ми обираємо майбутнє, і зараз цей вибір є вільним. Це накладає на нас додаткову відповідальність, від якої часом хочеться втекти, пославшись на міфи про те, що вибору немає або що вже все розписано наперед. Перемогти на виборах може будь-який з претендетів. Голос кожного виборця може стати вирішальним.
Попри всю серйозність ситуації, важливо знати, як зберегти емоційний спокій і позитивне світосприйняття під час виборів, особливо на стадії накалу, коли дози компромату стають смертельними.
Полем політичної боротьби стає свідомість виборців, як в оповіданні Рея Бредбері «Той, що заснув в Армагеддоні», в якому психіка головного героя стає театром бойових дій для сил, які колись жили на цій планеті та знищили одна одну.
Зберегти нерви допоможе почуття гумору, що рятувало людей від божевілля навіть у концтаборах. Розважайтеся карикатурами та політичними шаржами, читайте анекдоти, спілкуйтеся із близькими вам людьми.
Політика – лише частина життя, на щастя, ми живемо не за тоталітаризму, який прагне мобілізувати всіх, і маємо певну особистісну автономію, яка є передумовою свободи вибору.
Чим вищою стане наша споживацька культура, тим кращим буде політичний товар.
Здатність людей обирати вільно і свідомо змусить політиків працювати над собою. PR (зв’язки з громадськістю) – це краще, ніж маніпулювання, і набагато краще за примус.
Поки існує свобода вибору, політики приречені працювати, щоби не канути у забуття.
Не дамо ж їм розслабитися!
Найбільш розповсюдженим джерелом маніпулювання є політична реклама та замовні матеріали в ЗМІ – джинса. Про те, як визначити, чи матеріал замовний, та про вплив політичної реклами – читайте за тиждень.
