ВІДКРИТІ РОЗДУМИ ПРО ДОЛЮ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПАДЩИНИ В ЧЕРНІВЦЯХ У ПЕРІОД ВИПРОБУВАНЬ ВІЙНИ

Лист мистецтвознавиці п. Біленкової до Медіа-Версії
“Шановна редакціє!
Знаючи вашу активну позицію у висвітленні містобудівних проблем мого рідного міста Чернівці, надсилаю для публікації свої авторські “ВІДКРИТІ РОЗДУМИ ПРО ДОЛЮ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПАДЩИНИ У ЧЕРНІВЦЯХ У ПЕРІОД ВИПРОБУВАНЬ ВІЙНИ”.

З великою повагою і щирою любов’ю до міста і містян, Світлана Біленкова”

Світлана БІЛЕНКОВА, кандидатка мистецтвознавства, доцентка, членкиня УНК ІКОМОС /, науковиця Лабораторії сталого розвитку культурної спадщини Університету безперервної освіти Кремса (UWK)

Період війни для України – це не лише час військового захисту країни, а й час глибокого переосмислення наших культурних цінностей. Міста в тилу, такі як Чернівці, сьогодні виконують унікальну місію: вони стали прихистком для багатьох тисяч людей і водночас – хранителями унікального архітектурного ландшафту – невід’ємної частини загальноєвропейської культурної спадщини. Сама присутність Чернівців у культурному просторі Європи, підкреслена статусом об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, накладає на нас особливу, майже сакральну відповідальність.

Будь-які містобудівні заходи в історичному середмісті – чи то довгоочікувана реконструкція, чи то нова забудова ділянки на вулиці Ольги Кобилянської, 41, де колись розташовувався радянський гастроном «Берізка», чи то масштабні дискусії навколо Комплексного плану просторового розвитку територій – мають розглядатися крізь призму не сьогоденної комерційної доцільності, а філософії довгострокового збереження.

1.ТЯГЛІСТЬ ТРАДИЦІЇ ТА ПРАВОВА ВИЗНАЧЕНІСТЬ: ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ОПОРНИЙ ПЛАН 2007 РОКУ ЯК ЄДИНИЙ ЛЕГІТИМНИЙ ФУНДАМЕНТ
Культура збереження міського середовища не терпить ані поспіху, ані правового вакууму. У сфері охорони пам’яток Чернівців завжди існувала міцна наукова основа. Коли ми на початку 2006 року створювали унікальний архів охорони пам’яток у відповідному відділі міської ради, нашим прагненням було зберегти спадкоємність: основоположні розробки Історико-архітектурного опорного плану (ІАОП) Чернівців 1986 року та окремі містобудівні дослідження історичного середовища міста 1990 року стали основою для подальших містобудівних документів. ІАОП містить науково обґрунтовану документацію історичних територій міста та чіткі вказівки до їхнього диференційованого підходу.

“Історико-містобудівні дослідження Чернівців” (автори: В.В.Вечерський,Т.В.Скібіцька,Сердюк О.М.) за редакцією кандидата архітектурних наук, лауреата Державної премії України в галузі архітектури В.Вечерського побачила світ у Києві 2008 року. Та цьому дослідженню передувала їхня робота над створенням історико-архітектурного опорного плану у 1986 році.

Створена пізніше науково-проєктна документація щодо «Коригування ІАОП із визначеними межами історичних ареалів та режимами їх використання у Чернівцях» 2007 року, яка була затверджена на державному рівні, закріпила класичну, перевірену часом європейську методологію. Відповідно до ст.17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Історико-архітектурний опорний план (ІАОП) є невід’ємною складовою Генерального плану міста. Оскільки «Коригування ІАОП Чернівців 2007 року» було затверджене рішенням Чернівецької міської ради від 28.02.2007 № 252 та Наказом Міністерства культури і туризму України № 661/0/1607 від 16.06.2007 і внесене до загальнодержавних реєстрів, цей документ є чинним актом вищої юридичної сили .
Його основою є принцип охорони історичних ареалів (у т.ч. й історичного центру міста) на основі квартальної забудови (ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»). Кожний квартал автентичних будинків отримав індивідуальний правовий статус використання, категорію цінності й точні висотні показники аж до визначення ліній карнизів. Саме цей об’єктно орієнтований, детальний захист є тим захисним щитом, який роками оберігав місто від хаотичних візуальних дисонансів. Таким чином ІАОП від 2007 року де-юре залишається чинною документацією правової визначеності. І його норми вимагають беззаперечного дотримання. Будь-які спроби регулювати забудову на основі «експериментальних секторів» або робочих проєктів становлять пряме порушення містобудівного права.

2.АРХІВ ПАМ’ЯТКООХОРОННОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ ЧЕРНІВЦІВ ЯК СВІДОК: НАСЛІДКИ ШТУЧНОГО ПРАВОВОГО ВАКУУМУ
Нинішня криза виникла не сьогодні. Її коріння сягає кінця 2007 року, коли рішенням сесії Чернівецької міської ради за № 435 від 25 жовтня 2007 року під гаслом «оптимізації» був ліквідований незалежний відділ Чернівецької міської ради з питань охорони культурної спадщини (про створення саме такого органу тодішній Чернівецький міський голова 2006 року особисто звітував перед відповідними службами Кабінету Міністрів України).
З ліквідацією спеціально уповноваженого контролюючого органу у сфері політики охорони об’єктів культурної спадщини міста фактично завершилося й цілісне існування унікального «Пам’яткоохоронного архіву» відділу Чернівецької міської ради з питань охорони культурної спадщини, сформованого при ньому 2006 року (науково-проєктної бази даних, створеної за рішенням міськвиконкому Чернівецької міської ради).
У цьому архіві зберігалися першоджерела – основні матеріали ІАОП Чернівців 1986 та 1993 років, які закріплювали межі охоронних зон на основі ґрунтовних історичних натурних досліджень ХХ століття. Розпорошення цих документів між загальними кабінетами Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради у 2008–2010 роках призвело до тривалого правового вакууму. Саме цей штучно створений, неконтрольований період дав змогу забудовникам вбудувати «правові пастки» в договори оренди в середмісті та протягом років домогтися зміни цільового призначення земельних ділянок з використання їх як звичайного бізнесу на будівництво «елітного комерційно-житлового комплексу».

3.ЦИФРОВІЗАЦІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ, А НЕ ЗАМІНА СУТІ: ПОГЛЯД ЗОВНІ
Сучасний світ диктує нові правила, і прагнення Чернівецької міської ради інтегрувати культурну спадщину в цифрові ГІС-технології (геоінформаційні технології, призначені для збору, обробки, аналізу та просторової візуалізації географічних даних на електронних картах) є логічним кроком розвитку в майбутнє. Цифровізація (процес інтеграції цифрових технологій) – це чудовий інструмент для обліку та моніторингу. Проте електронна база геодезичних даних ніколи не зможе замінити собою живого тлумачення містобудівних норм.
Під час моєї наукової роботи в різних установах я раз по раз переконуюся, як європейська спільнота ставиться до захисту своїх історичних ландшафтів. Наприклад, у регіоні Культурного ландшафту долини Вахау (Всесвітня спадщина ЮНЕСКО) цифрові технології та тримірне моделювання слугують для забезпечення контролю, а не для його послаблення. Жодна комп’ютерна ГІС-модель в Австрії не використовується для обходу традиційних висотних норм історичного середовища на користь забудовників.
Саме тому існує певне занепокоєння, що нові формати «просторового планування» у Чернівцях можуть розмити чіткі, поквартальні обмеження висотності та щільності забудови, які, зокрема, захищали містобудівний ансамбль історично сформованої пішохідної зони вулиці Ольги Кобилянської. Заміна «індивідуального паспорта» кожного історичного кварталу або житлового блоку на узагальнене «секторне регулювання» несе в собі ризик суб’єктивності. Містобудівна політика не повинна зводитися до індивідуальних компромісів, особливо коли йдеться про буферну зону об’єкта ЮНЕСКО.

4.СУЧАСНЕ ЗНАЧЕННЯ ТА ІНСТИТУЦІЙНІ ВИКЛИКИ БУФЕРНОЇ ЗОНИ ЮНЕСКО
Сучасна європейська пам’яткоохоронна методологія розглядає буферну зону об’єкта Всесвітньої спадщини не як пасивну адміністративну межу, а як динамічний простір для захисту візуальної, просторової та соціокультурної цілісності (Visual and Structural Integrity) історичного міста. Буферна зона площею 244,85 га, яка оточує ансамбль колишньої Резиденції митрополитів Буковини і Далмації (нині головні корпуси Чернівецького Національного університету імені Юрія Федьковича) та пішохідну зону в центрі, покликана зберегти унікальний автентичний масштаб, архітектурні особливості та силует дахового ландшафту міста.
Однак поточна містобудівна ситуація виявила деякі фундаментальні недоліки у функціонуванні цього міжнародного інструменту охорони на місцевому рівні. Найбільшим викликом є відсутність узгодження між міжнародним статусом буферної зони та Державним кадастром України. Межі та обмеження досі не внесені до Державного кадастру як офіційні зони охорони для кожної окремої ділянки. Це дозволяє забудовникам розглядати ділянки (включно з ансамблем вулиці Ольги Кобилянської) як звичайні території для загальної забудови, ігноруючи при цьому особливу цінність ділянок, що мають історико-культурне значення.
Без детального юридичного «паспорта» для кожного кварталу або навіть кожної ділянки з історичною забудовою (parcell-by-parcell) та проведення прозорої міжнародної оцінки впливу на об’єкти всесвітньої культурної спадщини (Heritage Impact Assessment), статус буферної зони «розмивається». Натомість архітектурний нагляд здійснюється шляхом «ручного управління» та внутрішніх компромісів.

5.ВІЙСЬКОВИЙ СТАН І КОМЕРЦІЙНИЙ УСПІХ: ЧОМУ БУДІВНИЦТВО 2026 РОКУ Є ПЕРЕДЧАСНИМ (ФАКТ, ЩО ВЖЕ ВІДБУВСЯ?)
Війна приносить зміни не тільки в життя людей, а й у державне управління. Рішення Кабінету Міністрів України відкласти останні етапи реалізації масштабних, комплексних планів просторового (територіального) розвитку громад до 2028 року, є абсолютно розумним і виваженим. Держава чітко дала зрозуміти: в умовах перманентного стресу, постійного навантаження, обмеженого доступу до реєстрів та неможливості забезпечити всебічну та безпечну участь широкої громадськості у слуханнях, такі доленосні для міст рішення не можна приймати поспішно (fait accompli?).
Проведення комплексних і глибоко проаналізованих містобудівних заходів у Чернівцях у першій половині 2026 року, незважаючи на сигналізовану урядом паузу, ставить питання щодо процедурної правильності цих процесів. Будь-яка поспішність у прийнятті стратегічних документів сьогодні тягне юридичні ризики для майбутнього. Чи варто ризикувати стабільністю розвитку громади заради швидких рішень?

6.УРОКИ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ
У пошуках правильних рішень для українських історичних міст під час війни та після неї ми можемо орієнтуватися на світовий досвід.
Якщо для міст, які зазнали масштабних руйнувань, принципове рішення про масштабну реконструкцію (як у польській Варшаві чи хорватському Дубровнику) або про нове планування (як у французьких Реймсі чи Гаврі) було обов’язковим попри всі дискусії і згодом послідовно реалізовувалося, то стратегія стосовно пошкоджень і часткового руйнування забудови вимагає більш комплексного та диференційованого підходу.
Крім того, з часом значно змінилися і ціннісні орієнтири. Після Другої світової війни розвиток у Центральній та Західній Європі часто визначався сліпою вірою у прогрес і технічною ейфорією, що призвело до подальшого руйнування багатьох історичних будівель.
З часу опублікування доповіді «Римського клубу» про «Межі зростання» та усвідомлення вичерпності ресурсів, а також з моменту укладення Конвенції ЮНЕСКО «Про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини» (1972) такий спосіб мислення змінився і була знову відкрита цінність автентичного історичного будівельного фонду – також як чинника, що змінює ідентичність.
У сучасній архітектурній освіті в багатьох європейських університетах існують кафедри, які займаються темою «Охорона пам’яток та реконструкція існуючих будівель» (наприклад, Віденський технічний університет), а у Франції навіть є спеціальні школи; актуальні вимоги, такі як енергоменеджмент, захист від природних катастроф, заходи з охорони клімату, перепрофілювання тощо, є частиною навчальної програми.

7.ПРИКЛАДИ ВАРШАВИ, МОСТАРА ТА ДУБРОВНИКА: ПОЗИЦІЯ ТА ПОСЛІДОВНІСТЬ
Коли ми милуємося концептуальним відновленням Старого міста Варшави (Польща), яке було майже повністю зруйноване під час Другої світової війни, ми повинні згадати про наукові досягнення польського архітектора та історика мистецтв професора Яна Захватовича – Jan Zachwatowicz (1900–1983). Попри тоталітарний тиск післявоєнного комуністичного режиму та спроби ідеологів спростити або радянізувати міський простір, Захватович і його соратники продемонстрували залізну стійкість. Вони змусили владу врахувати кожну архівну справу креслень і повернути світові справжню Варшаву, яка згодом саме завдяки цій безпрецедентній точності реставрації була включена до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Мостар: Легендарний Старий міст ХVI століття, зруйнований 1993 року, відновлювали понад десять років під егідою ЮНЕСКО та Світового банку. Найголовніший урок Мостара для цілого світу полягає в тому, що справжнє відновлення не терпить поспіху, тимчасових рішень і комерційних компромісів.
Культурну спадщину Мостара було відновлено завдяки науковій реставрації: з русла річки Неретви були витягнуі автентичні кам’яні блоки, а для відновлення втрачених елементів було знову відкрито ту саму каменоломню, яку використовували ще середньовічні будівельники. Мостар повернувся до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО лише тому, що міжнародна спільнота відмовилася від швидких, «технологічно спрощених» сучасних рішень на користь абсолютної автентичності та збереження історичного ландшафту.

Старий міст ХVI століття, зруйнований 1993 року, відновлювали понад десять років під егідою ЮНЕСКО та Світового банку.

Цей досвід має велике значення для Чернівців. Будь-яке втручання в буферну зону ЮНЕСКО як-от на вулиці Ольги Кобилянської, 41, має орієнтуватися на цю логіку «балканського уроку». Ми не маємо права замінювати складну, делікатну регенерацію оточення комерційними висотними будівлями сумнівного масштабу та виправдовувати це «вимогами сучасності» чи «цифровим моделюванням». Якщо Мостар довів, що навіть камінь, піднятий із руїн, має підкорятися суворій історичній правді, то Чернівці тим більше зобов’язані вберегти свій цілісний, неушкоджений війною мультикультурний та мультиетнічний містобудівний ансамбль від візуальних та інженерно-технічних дисонансів.
Ще одним європейським символом цієї непохитності з недавнього минулого є наукові досягнення видатного хорватського мистецтвознавця та захисника пам’яток, професора Томіслава Марасовича – Tomislav Marasović (1929–2024).
Після руйнівних бомбардувань на початку 1990-х років саме його безкомпромісна концепція реставрації під егідою ЮНЕСКО врятувала Дубровник від перетворення на комерційну копію та цілком повернула світові його унікальну автентичність.

8.РОЗШИРЕНИЙ ПІДХІД: ВІДЕНСЬКИЙ МЕМОРАНДУМ ЮНЕСКО ТА ДОКУМЕНТ „HUL“
Віденський Меморандум ЮНЕСКО (2005) був присвячений взаємодії живого міського розвитку в історичних містах і спростовував звинувачення у перешкоджанні сучасному міському розвитку через «скляний купол» та подальшу музеєфікацію. За шість років після того було зроблено ще одне уточнення: документ ЮНЕСКО-HUL (Historik Urban Landscape) від 2011 року розширює захист окремих пам’яток (таких як містобудівний ансамбль колишньої Резиденції митрополитів Буковини і Далмації архітектора Йозефа Главки) на все просторове та соціальне оточення міста. Зокрема, при здійсненні будівельних заходів вимагається найвища архітектурна якість (досконалість) і врахування ландшафту, інфраструктури та соціального контексту (прозорість і участь громадян).

9.НОВИЙ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС АНСАМБЛЮ РЕЗИДЕНЦІЇ МИТРОПОЛИТІВ БУКОВИНИ І ДАЛМАЦІЇ У ЧЕРНІВЦЯХ ПІД ПОСИЛЕНИМ ЗАХИСТОМ ЮНЕСКО (ENHANCET PROTECTON)
Ситуація довкола будівництва на вулиці Ольги Кобилянської, 41, де інженерно-геологічні ризики змушують забудовника страхувати сусідні будинки від руйнувань, вимагає від нас усвідомлення нової реальності міжнародного права. Нагадаю, що восени 2023 року ЮНЕСКО офіційно внесла комплекс Резиденції митрополитів Буковини і Далмації (нині центральні корпуси Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича) до Списку об’єктів під посиленим захистом. Згідно з Другим протоколом до Гаазької конвенції, цей статус передбачає, що будь-яка загроза, пошкодження або руйнування самого об’єкта чи його визначеного оточення відтепер автоматично вважається міжнародним військовим злочином без строку давності. Це означає, що історичне середовище Чернівців сьогодні вимагає делікатності не просто архітектурного, а найвищого державного та міжнародного рівня.

10.ВИСНОВОК: ЗАМІСТЬ УЛЬТИМАТУМІВ – КОНСОЛІДАЦІЯ
Чернівці – надто крихкий та цінний містобудівний організм, щоби його майбутнє вирішувалося у зачинених кабінетах чи суто дорадчими Консультативними радами місцевого рівня без залучення широкого кола незалежних науковців і міжнародних інституцій. Згідно зі своїм статутом, Консультативна рада є суто дорадчим органом, чиї протокольні рішення не є нормативно-правовими актами і не можуть слугувати юридичною підставою для встановлення містобудівних вимог та обмежень в обхід чинного Генерального плану історичного міста.