Повертаючись вранці з укриття біля дому свого Міста N застаємо з донькою без перебільшення епічну картину, яка просто має бути у нашій пам’яті.

На пороржньому (!) перехресті на асфальтованій дорозі наша техніка (не скажу яка), втратила гусеничку. Це була перша у колоні одиниця, відповідно, стала вся колона. Дощ. На кожній машині Наші. Людей нема. Але ніт! Вони раптом є! Тут же, як у кліпі чи уяві, чи сні відбувається миттєва зміна активностей і картин:

Кліп очима раз: мій всюдисущий за останній місяць сусід Володя вже розрулює на перехресті двіж машин, звільняє зону доступу до гусениці.

Кліп два: вжууух – хтозна-звідки біжать дядьки і домкратять об’єкт, а Володя вже тягне ящик із металевим клепанням і кусками (!), реально кусками іншої гусениці (бо у хазяйстві має бути всьо!)

Кліп три: звідкілясь взялися хлопці-підлітки, стрибають біля колони і роздають солдатам коробки піци. Жіночка з термосом чаю передає стаканчики і лимон! Бабуся у бордовій хустці віку як верба біля річки роздає снікерси, банани і цукерки. Ще дві жінки розносять бігом між машинами клейончаті дощовики, сині і зелені і враз колона ярчіє, пахне чаєм, піцою, і потужною теплотою до Наших Воїнів, які не встигають реагувать і чути «та дякую, тьотю, ми не голодні!», але тьотя строго приказує «ану атставіть! Беріть! Солдат їсть – служба йдьот, бистро жуйте, поки тепле!».

Кліп чотири: Володя командує «ану придерж, ану клепони отуто, ану осюди-во, ану ще давай разок для прохвілактікі! О, воно, оце діло! Ану давай на рраз-два!» .

І все це несеться й робиться так мурашино-одночасно, раптом, несподівано, в дощ і до ладу, що я стою у цьому уповільненому часі, дивлюся на свою завмерлу доньку, яка то все вбирає очима і радісно стрибає «мам, поладнали, ура!! дивися, прокрутка є бачиш!?».

Старший суворий чоловік у колоні тисне Володі руку: «Батя, ну ти дайош! Виручив, брат!»

Володя скромно: «Та, ділов там! Воюйте!». Обіймаються, колона рушає, Бабуся хрестить їх у спину, дядьки кричать «Слава Україні!», Володя мовчки витирає руки, люди ще стоять на мосту. І так це все буденно і прекрасно, що дощ раптом стає і не дощ, а сльози радості. І пісня у голові голосом малого хлопченяти з інету: «А ми тууую червону калину підіймеемооо….» ще довго у голові…

Ми непереможні. Все Є Україна. Люди це і є Україна!

Катерина Ісаєнко ФБ

Запис Сусід Володя або Чому ми непереможні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чернівчани змагалися з двома сотнями юнкорів із різних областей України, які представили на конкурс свої газети, матеріали на тему євроінтеграції України, а також фото-, радіо- та телерепортажі.

Міжнародний конкурс шкільних медіа – найбільший захід юнкорівського руху в Україні. 27 квітня відбулася урочиста церемонія нагородження переможців у приміщенні Палацу творчості учнів у Миколаєві. У рамках конкурсу тривав 10-й Всеукраїнський зліт юнкорів.

Студія «k-video» існує 5 років, вже утретє бере участь у конкурсі і щоразу здобуває перемоги: спершу їх визнали найкращою мультимедійною редакцією, наступного року вони створили найкращий телерепортаж, і ось – нинішня перемога.

На конкурс відправили 25 випусків відео-журналу про життя гімназії «Калейдоскоп» з майже сотні випущених. Вони розробили також проект «Український код»: для обговорення проблем, що хвилюють школярів, збираються у дискусійному клубі при студії, співпрацюють із обласною філармонією, беруть участь у відродженні забутих творів українських композиторів. І все це згодом відтворюють у власній кінотворчості. А запорука їхнього успіху – щирість.

– Щоби бути успішним, потрібно бути щирим, це наше кредо, – каже  куратор «k-video» Володимир КОРОП, який переконаний, що в педагогіці головне не «напхати» знаннями дитину, а дати їй можливість спробувати себе в різних сферах.

Особливістю цьогорічного конкурсу стало обов’язкове «домашнє завдання» для кожної редакції. Цього разу це – трихвилинна «візитівка», яка й переконала журі в тому, хто справді гідний перемоги в конкурсі.

Окрім власне урочистостей, делегати Х Всеукраїнського зльоту юнкорів мали нагоду поставити питання й поспілкуватися із представниками Миколаївської обласної ради, мерії, з головою державного комітету телебачення та радіомовлення України Олегом Наливайком і президентом Міжнародного конкурсу шкільних медіа Глібом Головченком. Перший секретар Національної Спілки журналістів України Ліна Кущ провела для юнкорів майстер-клас «Етика, безпека, солідарність».

Трохи дивно виглядало, що серед численних партнерів конкурсу відсутнє Міністерство освіти і науки України. На запитання про це на прес-конференції організаторів і партнерів конкурсу юнкори отримали відповідь, що «наразі розробляється проект Закону про дитячі медіа, і закон передбачатиме залучення Міносвіти до цього процесу».

Та, на щастя, ентузіасти-організатори працюють на вимогу суспільства, а не бюрократії. Тож діти позмагалися, подружилися, відчули себе справжніми зірками, коли їм влаштували святковий «трансфер» до Палацу творчості на лімузинах та проходження червоною доріжкою. І повернулися додому натхненними, з вірою в силу професії журналіста.

Уляна КАЛИН, студентка 2-го курсу відділення журналістики філологічного факультету ЧНУ

Запис Учасники кіностудії «k-video» Чернівецької гімназії №2 здобули Спеціальну відзнаку  ім. Ігоря Лубченка у ХXІ Міжнародному конкурсі шкільних медіа спершу з'явиться на Медіа-Версії.

21-річний Степан Грекул став переможцем чемпіонату Європи серед чоловіків і жінок віком до 22 років у румунському місті Тиргу–Жіу. У фінальному двобої буковинець переміг представника Хорватії Лео Цветковича, йдеться на сайті обласної федерації боксу.

Нагадаємо, на змаганнях у Румунії наша збірна здобула вісім нагород, зокрема дві  золотих, дві срібних та  чотири бронзових. 

Запис Боксер-шипинчанин Степан Грекул здобув європейське золото спершу з'явиться на Медіа-Версії.

8 травня 1945 Антигітлерівська коаліція офіційно прийняла Акт про беззастережну капітуляцію збройних сил Нацистської Німеччини, підписаний наступником Гітлера, президентом Німеччини Карлом Деніцом.
Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 22 листопада 2004 року, приуроченою до 60-ї річниці закінчення Другої світової війни в Європі, проголошені присвячені пам’яті жертв цієї війни Дні пам’яті та примирення, що відзначаються 8 та 9 травня.

8 травня перший урок у 7-Б класі Чернівецької гімназії №2 пройшов на тему «Мужність і відвага крізь покоління»…

70 років, як завершилася Друга світова війна. Ми перемогли ворога, який напав на нашу землю. Ця Велика Перемога – Перемога наших батьків, дідів, наших героїчних мам і бабусь, наших предків – наша Перемога, адже в кожній родині є ті, хто пішов на фронт боротися за незалежність своєї країни. За даними Інституту історії української національної академії наук, жертви України в тій війні склали від восьми до десяти мільйонів людей.

Сьогодні ми вклоняємося воїнам – переможцям над нацизмом, нинішнім захисникам Вітчизни, які своїми мужніми вчинками утверджують спадкоємність українських традицій у прагненні до волі.

Учні спілкувалися із заступником командира Окремого Добровольчого Батальйону на Буковині «Карпатська Січ» Дмитром Чернишовим і бойовим волонтером, членом громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону “Сотня Буковини” Андрієм Рудько.

Дмитро Чернишо під час Революції Гідності очолював службу безпеки та охорону чернівецького Майдану (Центральна площа, біля памятника Тарасу Шевченку).
Зараз Дмитро Чернишов – заступник командира Окремого Добровольчого Батальйону «Карпатська Січ», відповідає за напрямок матеріально-технічного забезпечення бійців.
Батальйон дислокований у м. Курахово Донецької області, а частина бійців воює у Пісках.
Займається забезпеченням усім необхідним бійців на передовій – військова екіпіровка, продукти харчування, маскувальні халати та сітки, медикаменти, боєприпаси.
Керівництво країни з метою уникнення непередбачених ситуацій запропонувало «добровольцям» визначитися і пройти процедуру легалізації, щоб продовжити воювати в зоні АТО в складі Збройних сил. Батальйон «Карпатська Січ» буде входити до складу ЗСУ у складі 93-ї окремої гвардійської механізованої бригади шостого армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ.
У складі цього батальйону усього воює понад 500 бійців, з них вихідців з Буковини – більше 30. Регулярно виїжджають групи наших бійців до місця дислокації в м. Курахово на Донеччині. Вони входять до складу Буковинської чоти.

Андрій Рудько після  9-го класу вчився у залізнодорожному коледжі.

Андрій за фахом електрик, працював оператором на “Новій пошті”, помічником різчика на фірмі.  . Учасник Майдану, бойовий волонтер.

Андрій є членом громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону “Сотня Буковини”, відповідає за збір продуктів харчування для бійців на фронт.

7 разів Андрій Рудько іздив з волонтерською місією на передову у зону АТО.

Ми пам’ятаємо, якою страшною трагедією для українського народу була Друга світова війна. Ми пам’ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями об’єднані нації. Ми пам’ятаємо, що той, хто захищає свою землю, – завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука неминучості нашої перемоги сьогодні.

“На мене покладено обов’язки командира підрозділу. Я буду йти на передову зі своїми бійцями і добре усвідомлюю, яка велика відповідальність покладена на мене за життя кожного бійця не лише перед законом, але перед його батьками, дружиною і дітьми”, –  розповідає Дмитро Чернишов.

Школярів цікавило все:
яка техніка в нашій армії, чи нові танки, чи ще за часів ІІ світової війни, що були законсервовані,
чому здали Донецький аеропорт,
яке відчуття, коли їдеш у волонтерській машині, яку обстрілюють, чи є відчуття страху,
про зарплату учасників АТО, про затримки в зарплаті,
про місцевих жителів, кого вони підтримують,
як вдягнені наші солдати,
чи справді гине 2-3 солдати у день, здається, що набагато більше,
чому у штабі не форсують наступ на перемогу
коли закінчиться війна…

Питання були настільки відверті і недитячі, що вимагали теж відвертості і чесності. Неправду діти відчувають зразу, їх не обманеш. І для чого?…

Нехай у Ваших родинах панує злагода і спокій.
І усім нам – миру та злагоди!
Фотографія на пам’ять…

Нехай Бог  оберігає та благословляє кожного нашого солдата!
Повертайтеся живими, здоровими та з перемогою. 
Віримо в перемогу разом!
Слава Україні!

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Урок на тему «Мужність і відвага крізь покоління»… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Взимку та на початку весни учні писали листи бійцям, які захищають Україну. 

“Діти мають вчитися, а я і бійці-побратими будемо захищати мир в Україні”, – сказав на останок Віктор школярам.

– Бережи тебе Бог, Вікторе!

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Повертайтеся живими! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

1988 р. Лихо об’єднує людей

Після Чорнобильських подій 1986 року на Буковині виникли численні екологічні рухи та громадські організації екологічного спрямування. Першою такою організацією у Чернівцях було товариство «Оберіг», засноване поетом Миколою Бучком і журналістами газети «Молодий буковинець», серед яких була і Людмила Чередарик. Це була перша громадська організація, яка активно почала роботу з відродження культури краю, нового осмислення його історії та зробила вагомий внесок в питаннях екології.

А потім 1988 року трапилося нещастя – алопеція. Невідома хвороба, що супроводжувалась масовим облисінням дітей. Звісно, влада старалася замовчувати, але все ж інформація про хворобу просочилася в пресі. Першими журналістами, що почали висвітлювати це лихо, незважаючи на небезпеку, були Людмила Чередарик і Віктор Фреліх. Після цих страшних подій люди вимагали від влади інформації, почалися мітинги, акти непокори. Громадяни згуртовувались, особливо молодь. І саме на цій хвилі студенти Чернівецького університету вирішили у грудні 1988 року створити громадську екологічну організацію «Зелений Рух Буковини». Це була наймасовіша громадська організація і за участь в ній ми могли поплатитися не тільки кар’єрою та посадою, а й волею і, можливо, життям.

У грудні в одній з аудиторій Чернівецького національного університету студенти зібралися для створення, як ми тоді говорили, «незалежної громадської організації». Прийшли тодішній ректор університету професор Степан Костишин, секретар парткому Петро Пацурківський і, звісно ж, я. Коли пішла мова про те, щоб створити незалежну організацію ректор запитав: «Від кого незалежну?». На що я з місця відповів: «Насамперед від вас, Степане Степановичу, і від вас, Петре Станіславовичу».  Цього було досить, щоб мене обрали головою оргкомітету, а потім і головою незалежної екологічної організації, яку назвали «Зелений рух Совєтської Буковини».

1989 р. Терпець уривається…

Алопеція стала останньою краплею, що переповнювала чашу терпіння людей. Народ настільки зненавидів комуністичну владу, що готовий був на все. Стримував тільки страх перед цією владою. Та в натовпі страх зникає. А тому ті, хто свій страх подолав або був готовим пожертвувати своєю свободою і навіть життям заради ідеї, збирали багатотисячні мітинги.

Та для остаточної перемоги потрібна була організація. За такої високої політичної активності людей створити її було неважко. 26 серпня 1989 року у Чернівцях в приміщенні ПТУ №8 відбулися установчі збори Народного руху України. Після зборів в етнографічному музеї просто неба розпочався багатотисячний мітинг. Вели мітинг Володимир Старик і я в присутності тодішнього голови міськвиконкому Павла Каспрука. Я добре пам’ятаю той день, бо це був день народження моєї дружини. Настрій у людей був святково піднесений. Та не таким він був у моєї дружини: їй цілий день безперервно телефонували «доброзичливці», запевняючи, що «твій довго не проживе». Десь після другої години мітингу Каспруку передали записку, у якій йшлося про те, що під трибуною закладено бомбу з часовим механізмом. Та паніки, на яку розраховували автори записки, не відбулося, бо я попросив людей, не пояснюючи причини, розійтися, починаючи з крайніх рядів.

Потім комуністи розпочали шалену атаку на Рух та на мене як його голову. Всі районні газети публікували «листи трудящих» з вимогою позбавити мене повноважень народного депутата СРСР. У виразах газети не стримувались. Довелося притягнути до судової відповідальності за образу честі й гідності одну з них, «Будівника комунізму» – орган бюро райкому партії Глибоцького району. На суді були журналісти з московського та київського телебачення, а також кореспонденти «Комсомольської правди» та «Ізвєстій». Суд я виграв.

Потім був фарс із ДКНС (Державним Комітетом з надзвичайного стану). В той час я був на Буковині. Вранці 19 серпня 1991 року про те, що у Москві щось трапилося, мені розповів племінник. Пізніше про все я почув з телевізійних новин. Зі свого рідного села Козиряни терміново поїхав до Чернівців. Прийшов на телебачення і попросив дати мені можливість виступити. В прямому ефірі я назвав ДКНС комітетом державних злочинців. Щоправда цей момент в ефір не пустили.

Після краху ДКНС я поїхав до Києва. Настав момент проголошення незалежності України. Нарешті, у результаті волевиявлення  на всенародному референдумі українці отримали омріяну державу, владу, яку потім віддали… її лютим ворогам, вчорашнім комуністам.

1991 р. Така довгоочікувана незалежність?

Найбільше щастя для українця – бути причетним до відродження своєї держави. Мені випало щастя і велика честь написати разом із Левком Лук’яненком Акт проголошення незалежності України.

Ми одразу домовилися, що цей документ має бути коротким, а його зміст таким, щоби за нього проголосувало 239 комуністів, які тоді були у парламенті. Опісля Левко витягнув нотатника із заготовками – він певно готувався до цього моменту усе життя. Спершу він хотів назвати цей документ Універсалом, але я заперечив. Сказав, що тоді він буде діяти на комуністів як «червона ганчірка». Вони не проголосують за Універсал, а от Акт – це урочиста разова дія. Левко погодився зі мною. Саме так і виник Акт проголошення незалежності України.

Нам до сих пір дорікають, чому ми не проголосували одразу за відродження держави, тобто продовження Української народної республіки. Таке питання стояло, але за це комуністи точно не проголосували б, адже для них Грушевський та УНР були «буржуазними націоналістами», ворогами українського народу.

Написання документу зайняло десь півдня, кожне слово слід було обдумати. Потім акт відредагував та вніс свої поправки Дмитро Павличко.

Ідея проведення референдуму виникла у Леоніда Кравчука та голови Народної ради Ігоря Юхновського. Я тоді агітував за прийняття Акту про незалежність “групу 239” – комуністів. Їх офіційно очолював Олександр Мороз. Секретарем ЦК тоді був Станіслав Гуренко. В своїй промові він наголошував (звичайно, російською мовою), що не можна допустити до влади цих націоналістів. Тоді я кажу йому: «Розумію вашу стурбованість, але давайте спрогнозуємо, що буде далі. Якщо ви не приймете цей документ, не вийдете звідси живими. Погляньте у вікно – на вулиці сотні тисяч людей. А якщо проголосуєте за, то зумієте бодай працівників «Арсеналу» вивести на знак протесту». (У радянські часи усе робилося волею трудящих. Як правило, на мітинги виводили київський завод «Арсенал». Виходили вони у спєцовочках, із військовою виправкою робітника та казали, що йдуть за бажанням трудящих, які вимагають підвищення зарплати чи ще там чогось).

Комуністи стверджували, що акт приймається без згоди українського народу. Тоді я сказав (хоча офіційно це запропонував Ігор Юхновський) винести його на референдум.

Після цього я попросив Леоніда Кравчука, щоби Акт зачитав Левко Лук’яненко. Однак його зачитав сам Кравчук. Кажу йому, людина 25 років відсиділа у в’язниці. Той мовчить. Тоді я йому: «Він же писав цей документ». Знову мовчанка. «Та у нього ж сьогодні День народження. Зробіть людині подарунок». Тут він зривається і каже: «Та пішли ви!». Отак мене відправив за відомою адресою перший президент Незалежної України. А, оскільки була вже демократія, то я пішов туди, куди хтів.

2013 р. Майбутнє твориться просто зараз

Я впевнено можу стверджувати: те, що ми робили – було недаремним. Сьогодні студенти вийшли на Майдан і вони не розчаруються. Україна має майбутнє, адже його творять молоді активні люди. Думаю варто створити громадську організацію «Майдан», яка при активних діях може вийти на мітинг і здобути перемогу в 2015 році.  Якою буде мета цієї організації? Першим і найголовнішим пунктом має бути відставка цієї влади та контроль над владою, що прийде на зміну старій.

Руслан КОЗЛОВ, Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис Леонтій Сандуляк: «Не мовчіть і вас почують!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Генеральний директор Чернівецької ОДТРК, заслужений журналіст України Любов Годнюк, яка представляла телерадіокомпанію у Дніпропетровську на «Калинових островах», отримала престижні  нагороди з рук Віце-прем`єр-міністра України Олександра Вілкула. По-особливому представила команда телеканалу «Буковина» красу та неповторність столиці нашого краю. Програма «Чернівці на полотні життя» була  визнана переможцем у номінації «Краще представлення обласного центру».

У номінації «Краща дитяча  програма » відзначена також Чернівецька ОДТРК, а саме – один з випусків циклу «Міні-мікс». Його автор Ольга Борщевська зізнається: вона працює заради того, аби нинішня молодь обирала у житті істинні цінності.

Кращим соціальним проектом серед радіопрограм визнано творчу роботу редактора Чернівецької ОДТРК Наталії Пазюк. Вона вже не один рік висвітлює медичні проблеми, і тому радіє такому високому визнанню.

Радіожурналіст Тарас Піц обрав за основу своєї програми тему закордонного заробітчанства. Та перемога дісталася йому не лише завдяки гостроті проблематики, а й незвичному втіленню самої ідеї.

Загалом на телерадіофестивалі  «Калинові острови» було представлено понад 100 телевізійних та радіопрограм.

Запис Вітаємо колег з перемогою! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Це, на жаль, особистий вибір нашого «гаранта». Або він розвертається вбік від Європи, у зворотньому напрямку, – і тоді питання в’язнів йому вирішувати не треба, але загрози для себе, коли він опиниться сам-на-сам із Путіним, Янукович вже усвідомив. Або ж Янукович визначається на користь підписання угоди про асоціацію з ЄС, – і тоді йому треба йти на компроміс щодо Тимошенко. Я не виключаю також, що Банкова може максимально, наскільки можливо, відтягувати це рішення, водночас затягуючи вирішення й інших питань: вибори в «проблемних округах», вибори в Києві, закон про прокуратуру тощо. А потім все-таки відпускає Тимошенко – і це рішення радикально змінює атмосферу в стосунках з ЄС, переважуючи всі інші негативи. От така «візантійщина».

Чи вдалося Януковичу ув’язненням і цілеспрямованими спробами приниження Тимошенко досягти своїх цілей? Він задовольнив свої почуття реваншу, помсти і жаху 2004 року, він, безумовно, ускладнив комунікацію Тимошенко в політичному полі України і зменшив (але так і не подолав) свої фобії. Та не виключив Тимошенко з політичного життя.
Згідно з даними Центру Разумкова (квітень 2013 р.), вважають її лідером опозиції 31,6% опитаних (на другому місці Яценюк – 22,9%, на третьому Кличко – 8,9%). Попри всі проблеми, об’єктивні і суб’єктивні, і всілякі спроби Банкової перешкодити об’єднанню «Батьківщини» і «Фронту змін», воно відбулося, Тимошенко і Яценюк зробили висновки і змогли переступити через трагічні незгоди 2010 р.

Історія дає чимало прикладів, коли політв’язні виходили на волю сильнішими, мудрішими, роблячи акцент на моральну перевагу, ненасильницький спротив – і це приносило перемогу. Водночас ми бачимо, що нинішні лідери опозиції поки не домовилися про висунення єдиного кандидата в першому турі, говорячи про своєрідний «праймеріз» у першому турі. Про це говорить і Тимошенко. Така стратегія має свої плюси і мінуси. Ми маємо усвідомити, що Банкова зробить все для того, щоб зіграти на амбіціях лідерів, пересварити їхніх прихильників.

Тому, в будь-якому випадку, всім силам опозиції треба зробити висновки з недавніх виборів мера у Василькові, де опозиція була просто зобов’язана не тільки перемогти, а й захистити перемогу:
– Опозиції потрібні історії успіху, вона має довести змогу перемагати (персональне голосування – приклад такого успіху, Васильків – приклад невдачі);
– Подолання апатії виборців і їхня максимальна мобілізація;
– А для цього – потрібно показати, що опозиція принципова інша від чинної влади, моральна й відповідальна;
– І нарешті, здатність забезпечити спільний захист результатів. 2004 рік довів, що це можливе. З нинішнім режимом це буде складніше.

Але можливе, якщо вдасться створити широкий громадський рух спротиву режиму, в якому знайдеться місце не тільки політикам, а й представникам громадянського суспільства. Тимошенко і Луценко говорили про це напередодні виборів 2012 р. Повністю використати цей шанс тоді не вдалося. Але це конче потрібно.

Олексій ГАРАНЬ, історик-міжнародник, політолог, політконсультант («Українська правда»)

Запис Два роки ув’язнення Тимошенко: наслідки для режиму, опозиції і країни спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Такими дорогами доставляли на передову провіант і боєприпаси

Фронтовики здебільшого недолюблювали тиловиків і нерідко називали їх «тиловими щурами». Мовляв, «відсиджуються в тилу», подалі від постійної небезпеки на фронті. Були й такі. Проте існувати без тилу фронт не може. Бо саме тиловики постачають фронтовикам усе необхідне. Солдати стріляють у противника, тож їм треба підвозити боєприпаси. Тільки за час Сталінградської операції було використано близько півмільярда патронів, для перевезення яких знадобилося 1200 залізничних вагонів. Загалом же за 1941-1945 рр. РСЧА використала мільярди патронів.

А на фронт постачалися ще й снаряди, міни, авіабомби. Лише ручних гранат за час війни в СРСР вироблено близько 200 млн. штук. Усе це треба було перевезти до місць боїв і передати фронтовикам. Тільки бронетехніки за роки війни було  випущено 90 тис. одиниць. У боях техніка пошкоджувалася, її треба було ремонтувати. І тилові служби  повертали до життя більшість підбитих танків, самохідних гармат, бронеавтомобілів. Досвід показав: відновити вдавалося до 75-80% ушкоджених машин. А це означає, що, завдяки ремонтам, повернуто у стрій майже стільки ж танків і самохідних артилерійських установок, скільки за період війни випустила радянська промисловість. Заощаджені величезні кошти.

Так виглядала польова кухня, на якій готували навіть у дорозі  

На час війни від паперової бюрократії відмовилися

Тилові служби мали забезпечували безперебійне постачання паливно-мастильних матеріалів і боєприпасів до бойових частин. Але безперебійне – це в ідеалі, в реальному житті ставалося всяке. На початку війни ситуація взагалі склалася критична. З’ясувалося, що тил РККА недостатньо підготувався до ефективних дій у період війни. Стаціонарні склади були висунені надто близько до кордонів, тож перших же тижнів війни або опинилися в руках ворога, або були знищені його авіацією,  артилерією, групами диверсантів.

Чимало військового майна знищувала при відступі сама Червона армія, щоби воно не дісталося противнику. Величезні склади паливно-мастильних матеріалів знищувалися, а потім танки зупинялися через нестачу пального й діставалися ворогу. Лише згодом тиловики почали створювати мобільні склади, аби швидко перекидати потрібне за бойовою технікою. Тилові служби на ходу вчилися працювати у нових умовах. До війни особлива увага приділялася веденню документації, обліку запасів і суворому контролю за їхньою видачею. А в боях було не до бюрократії, тож систему значно спростили.

Війна війною, а обід… не завжди за розкладом: навіть казанків бракувало  

Проте й через неповороткість тилових служб утрачалося чимало військового майна. Під час безладного відступу мобільні хлібопекарні відривалися від своїх військових частин і блукали манівцями, а солдати залишалися без хліба. Бувало, що обладнання кидали чи випадково губили.

У військових частинах було чимало польових кухонь, у яких гарячу їжу для бійців готували на ходу. Значна частина їх була призначена для перевозки кіньми. Та згодом польові кухні почали переводити на автомобільну тягу. Проте, вони не витримували швидкостей і ламалися. Їх можна було транспортувати лише в кузовах вантажівок. На жаль, цю норму часто порушували й буксирували кухні, через що солдати залишалися без гарячої їжі. А це позначалося на здатності бійців воювати.

Навіть звичайних солдатських казанків, у яких можна було б щось зварити самотужки, у військах не вистачало. Документи свідчать: наприкінці липня 1941-го у 8-й армії один казанок припадав на 20-30 червоноармійців! До того ж частими були перебої з постачанням продовольства. Перед війною Сталін сказав: «Сухарі з чаєм – теж їжа». Звичайно, їжа, але на ній не повоюєш! На продовольчих складах накопичилися також значні запаси круп, особливо перлової. Її виготовляють з ячменю, й вона досить дешева. Перлову кашу у військах називали «шрапнеллю», їли її часто недовареною, жувати було важко. Значно більше полюбляли червоноармійці гречку й пшоно. У польових умовах каші варили в кухнях на колесах.

Польову кухню винайшов українець Турчанович

А в разі необхідності солдатам видавали «сухий пайок», з якого кожний готував собі індивідуально, якщо не було можливості отримувати гарячу їжу з кухні. Норми сухого пайка в РСЧА затверджені 1 червня 1941 р. На добу солдату виділялося 600 г житніх сухарів, 200 г концентрату пшоняної каші, 75 г концентрату супу-пюре горохового, 100 г ковбаси «Московської» (або 113 г м’ясних консервів/ 200 г оселедця тощо), 35 г цукру, 2 г чаю, 10 г солі. Суп і кашу солдат мав варити в казанку, у ньому ж таки кип’ятили воду для чаю.

Учасники війни добре запам’ятали брикети концентрату «Суп-пюре гороховий» виробництва фабрики ім. Анастаса Мікояна. 75 грамів концентрату із 450 грамами води вистачало саме на одну миску. У польових кухнях варили українські борщі, російські щі, різні супи, каші. До речі, винайшов пересувну кухню українець Антон Турчанович. Кухня готувала їжу у близькому тилу, на передові позиції гарячу їжу доставляли у спеціальних металевих термосах, що надягалися на спину, як рюкзаки. Якщо в термос влучали куля чи осколок, опік був гарантований.

Без лаврового листа й перцю – дистрофія

А коли через якісь причини солдати в окопах тривалий час не отримували гарячого, то обходилися сухарями та іншими продуктами, які не потребували приготування. Пізніше у війська почала надходити висококалорійна та смачна їжа, яку поставляли союзники з антигітлерівської коаліції. Відкриваючи багнетом банку американської тушонки, бійці жартували: «Відкриваємо Другий фронт!». Але гаряча їжа мала все ж таки особливе значення. З її приготуванням нерідко виникали чималі проблеми, інколи несподівані. Так, певний час до війська не надходили лавровий лист і перець, і солдати відмовлялися їсти зовсім несмачні перші страви. Військові медики були стурбовані: у бійців з’явилися ознаки дистрофії. Тилові служби негайно взялися заготовляти лавровий лист на Кавказі, проблему вдалося вирішити.

Під Сталінградом – на конях, волах і верблюдах, у Криму – на ослах 

Все необхідне на фронт доставлялося транспортом, дороги для якого будувалися і ремонтувалися тиловими дорожніми службами. Під час війни значний обсяг перевезень здійснювався гужовим транспортом: класичних обозів в армії залишалося багато. У деякі періоди в РСЧА було до 2 млн. коней. Вантажі перевозили й на інших тваринах: на Півночі – на оленях і навіть собаках, а на півдні – на верблюдах і ослах. Під Сталінградом, наприклад, діяло 209 транспортних рот із 30 тисячами коней, а ще 6 рот на волах і окремі роти на верблюдах. А під час оборони Криму та в Новоросійській операції на Кавказі боєприпаси до траншей постачали у в’юках на ослах. Ці тварини низького зросту й повністю ховалися у траншеях. Наявність великої кількості тварин у військах вимагала чіткої діяльності ветеринарної служби.

Ветеринари не лише лікували їх (існувала навіть воєнно-польова ветеринарна хірургія), але й здійснювали санітарний контроль за м’ясо-молочними продовольчими продуктами, проводили разом із військовими медиками широкомасштабні санітарні заходи на запобігання епідеміям та епізоотіям.

А діяльність медиків у період війни потребує окремої розповіді: завдяки лікарям, медсестрам, санінструкторам та іншим медичним працівникам були врятовані мільйони людських життів. Вони забезпечили одужання 72% поранених і понад 91% хворих.

За війну збудували й відремонтували 100 тис. км доріг і 117 тис. км залізниць  

Транспортники також належали до тилових служб. Лише військові автомобілісти перевезли 145 млн. т різних вантажів. А дорожні війська збудували, відремонтували й відновили близько 100 тис. км шляхів. Залізничні війська разом із цивільними залізничниками відновили 117 тис. км залізниць. Для військової авіації обладнано понад 6 тис. аеродромів.

За кожною цифрою стоїть важка праця сотень тисяч людей, нерідко на межі людських сил. Солдатам доводилося взимку по шию в крижаній воді відновлювати зруйновані противником мости, під ворожими бомбами й снарядами везти на фронт легкозаймисте паливо і вибухонебезпечні боєприпаси. Під час війни з Японією радянські та монгольські війська здійснили марш через безводну пустелю Гобі, а тиловики забезпечили їх потрібною кількістю води – незважаючи на спроби японських камікадзе зірвати підвезення військам усього необхідного.

На всіх фронтах служби тилу витримали важкі випробування. А в найкритичніші моменти тиловики брали зброю у руки й вступали у бій з противником. Недарма 52 військовослужбовці різних служб тилу стали Героями Радянського Союзу і понад 30 були удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Внесок тиловиків у спільну перемогу досить відчутний. Не слід забувати, що до тилових служб потрапляли люди, що через якісь причини (найчастіше – погане здоров’я та літній вік) не могли воювати на передовій. Призначали до цих служб і фахівців, конче потрібних саме для такої діяльності. Та, звичайно, вистачало й хитрунів, які хотіли вижити на війні й не бажали ризикувати життям на фронті. От через таких фронтовики й недолюблювали тиловиків. Проте вдячна пам’ять збереглася не про боягузів, а про справжніх трударів.

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук

Запис Серед тиловиків – 52 Герої Радянського Союзу і понад 30 – Героїв Соціалістичної праці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про першу невеличку перемогу нашого читача Геннадія Гекова у борні з міцним монополістом «Версії» повідомили у минулому числі: голова правління ПАТ «Чернівціобленерго» п. О. Шекета публічно оголосив, що всі охочі можуть отримати на представницьких пунктах (вул. Шептицького, 9, Глінки, 2, Прутська, 28-А) нову книжку для розрахунків за електричну енергію.

Та п. Шекета сам слово дав і сам його забрав. Бо чим іще пояснити, що персонал пунктів суворо проінструктований, що книжок видавати не треба.

Разом з оператором однієї з чернівецьких телекомпаній ми завітали до представницького пункту Обленерго на вул. Глінки, 2. Оголошення про видачу книжок немає. Коли оператору пункту не вдалося переконати хлопця в тому,що книжка йому не потрібна, то йому просто відмовили, пославшись на те, що мешканцям дев’ятиповерхівок їх не видають. Потім вказали на борг. Наступна відмовка – вимога підписати акт звірки із визнанням боргу. Коли ж хлопець повернувся у супроводі телевізійників з камерою, працівниця зажадала, щоби він сплатив борг і тоді отримає книжку. Але потім вона і від цього відмовилася. Врешті-решт, завдяки наполегливості Гекова хлопцеві таки видали книжку. Втім, зауважимо, що після цього інциденту вже без зайвих клопотів нову книжку отримала комерційний директор «Версій».

Представницький пункт на Шептицького, 9. Оголошення про видачу книжок теж немає. Сюди п. Геков завітав особисто, чемно відсидів чергу. Йому так само намагалися «пояснити», що платіжками користуватися зручніше. Кому зручніше? Виявляється, тим, хто приймає плату! Це нагадує анекдот про пожежника: взагалі-то хороша робота, та коли пожежа – хоч звільняйся!

Працівниця пункту, побачивши Гекова в черзі, квапливо вийшла до іншого приміщення, після чого сюди дуже швидко приїхали начальник Чернівецького РЕМу А. Штогринець і начальник його абонентського відділу п. Я. Рошко і почали вимагати, аби Геков покинув приміщення пункту, бо він, мовляв, «заважає працювати оператору». На запитання, чим конкретно заважає компанії її клієнт, відповідати не стали. Натомість обоє почали ображати п. Гекова. Та коли і це не допомогло, вже без зайвих пояснень п. Штогринець  запропонував п.Гекову припинити «усе це, бо інакше…»

– Ви мені погрожуєте? – перепитав Геков.

– Рекомендуємо, – не знайшов нічого влучнішого менеджер.

–Отож, коли зі мною щось станеться, – сказав Геннадій Геков у редакції, – ви будете знати, чому…

Іншими словами, усі будуть знати, чому!

Зрештою, як з’ясувала редакція, погрози вилилися у… «службову» – таку назву має цей документ на ім’я начальника РЕМ п. Штогринця від оператора пункту на вул. Шептицького. Його підписала ще й оператор КП «Чернівціводоканал», яка працює поруч. У доповідній йдеться про те, що керівництво має, цитуємо:  «надати захист від контролю пана Гекова, так як я не є його підлегла, він заважає працювати не тільки мені і оператору водоканалу ми знаходимося в одному кабінеті».

Чимало деталей свідчать, що записка написана на вимогу начальства. Скажімо, пані операторка (не вказуватимемо її призвища) стверджує, що Геков відмовлявся отримати розрахункову книжку. І це тоді, коли саме він ініціював усю боротьбу за їхню видачу. А ще пані стверджує, що Геков постійно навідується до них, заважаючи працювати та приводячи представників від різних ЗМІ. Але ж за півроку, за словами оператора водоканалу, Геков відвідав їх разів зо чотири…

Одне слово, виникає питання: які гроші та посади стоять на кону, коли за форму оплати точиться така непримиренна боротьба?   

Вл. інф.

Запис «Мені погрожували» – спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Люди вимагають повернення розрахункових книжок, бо платіжки заплутують клієнта та замилюють йому очі

На жаль, люди вже звикли, що їхні інтереси мало хвилюють можновладців. Та й те переважно на словах і перед виборами. Однак є серед нас громадяни, які постійно воюють з несправедливістю. Така вже їхня карма чи Боже провидіння. Почасти наполегливість цих «зануд», які ні за що не відступлять, дає неймовірно позитивні результати.

Наразі йдеться про надзвичайно грамотного чернівчанина-пенсіонера Геннадія Гекова, який «пішов війною» на ПАТ «Черніцвіобленерго» – підприємство, від якого залежить кожен без винятку буковинець, але яке, на превеликий жаль, уже не належить ні громаді краю, ні Україні загалом. Маємо терпіти на своїй території приватну структуру, яка нас обслуговує і на нас заробляє (див. стор.7 у 45 числі «Версій»), коли власник її мешкає за кордоном, у Росії. До слова, він якось намагався відключити від електропостачання навіть Чернівецьку облдержадмінстрацію, яка теж йому заборгувала.

…Чимало було дверей, до яких стукався пенсіонер, аж доки не потрапив на засідання постійної депутатської комісії з питань будівництва, архітектури, транспорту, зв’язку, житлово-комунального господарства та надзвичайних ситуацій облради. Перше питання порядку денного звучало так: «Про інформацію стосовно енергопостачання підприємців та фізичних осіб Чернівецької області». І доповідав про це не хто інший, як пан Геков. Забігаючи наперед, скажу, що Його підтримав депутат обласної ради від Сторожинеччини Руслан Мельник, який мав на руках чимало фактів-звернень щодо порушень з боку енергетиків і давно домагався такої розмови.

На засідання депутатської комісії запросили голову правління ПАТ «Чернівціобленерго» О. Шекету. Та замість шефа прибув його перший заступник разом з комерційним і технічним директорами. Чомусь «на лаві запасних» Обленерго опинилися також керівники Чернівецького сектору Національної комісії з регулювання електроенергетики та Держінспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії в Чернівецькій області. Можливо, вони просто сіли поряд із зверхниками Обленерго, та все ж деякі їхні репліки свідчили про повне порозуміння між чиновниками та монополістами. Хоча саме ці струкутури мали би першими стати на захист рядових споживачів.

Слід зазначити, виступ Гекова на комісії не збентежив сумління представників енергетичної компанії. Вони відкидали все: і свою боротьбу проти розрахункових книжок за платіжки, і нав’язування незаконного договору.  Хоча в редакції є фото, зроблені з оголошень, у яких йдеться про те, наприклад, що у мешканців Садгірського району оплату за спожиту електроенергію прийматимуть виключно на підставі рахунків, сформованих Чернівецьким РЕМ. Та й у самому РЕМ донедавна висіло подібне оголошення.

Або ж таке. За Типовим договором споживачу пропонують заплатити за спожиту електроенергію протягом 10 днів. Якщо споживач не зміг заплатити, то через 20 днів енергопостачальник зобов’язаний надіслати йому письмове попередження, за яке споживач повинен розписатися. Але і це не дає право відключати йому світло. Бо споживачу надається право сплатити за електроенергію ще протягом 30 днів. І лише після цих 50-ти днів та обов’язкового отримання письмового попередження, електропостачальник отримує право відключити споживача. Отже, за законом ті, кого відключали від світла, мають право подавати до суду на відшкодування завданих збитків.
Команда ж Обленерго назвала все це юридичною казуїстикою і наголосила на тому,  що електрика – це, найперше, товар.

Сільський споживач купує не товар, а кота у мішку або Про маленькі хитрощі енергетиків, які обертаються на великі доходи    

Про це говорили присутні на засіданні комісії сільські депутати Дмитро Якобчук та Андрій Гостюк зі Сторожинецького району. Адже напруга «товару» не відповідає нормі, відключення трапляються до 6-ти разів на день. Чи не тому Обленерго не підписує договорів із сільськими споживачами? Хоча згідно п.3 ПКЕЕН енергопостачальник не має права цього робити.

На скарги та звертання людей РЕМи, за словами присутніх, узагалі не реагують і не дають відповіді. Та й платіжки людям не розносять, а кидають їх у поштових відділеннях, хоча новий хазяїн Обленерго розірвав угоди з Укрпоштою.

Подібне на власні очі бачила авторка цих рядків на поштовому відділенні села Михальча, що на Стороржинеччині. «Я рознесу платіжки людям, бо на моїй території мешкає багато пенсіонерів, які просто не зможуть дійти до пошти, – сказала одна із трьох сільських поштарок. Але це моя добра воля. Бо за це мені ніхто не платить». Таку б совісність та керівникам Обленерго!

Мало того, що поштові відділення мають вказівку не приймати у людей сплату за електроенергію за розрахунковими книжками, на чому акцентував увагу присутніх сільський депутат з Тисівця п. Якобчук, так вони іще, не дотримуючись жодних правил, проводять розрахунки за незрозумілими показами лічильника: «Я отримую один місяць квитанцію на 50 квт, а на другий – на 300, хоча споживаю щомісяця по 150 і мав би сплачувати за електрику по 28 коп., – обурювався чоловік. –  Але мені виписують платіжки на 36 коп. за кіловат! Повне свавілля! А коли до села приїжджає «десант» контролерів знімати покази лічильників, то до хат, які стоять на околиці населеного пункту, вони, «десантники», навіть не доходять…  Пишуть цифри зі стелі!»

– А зиск отримують енергетики, – прокоментував член постійної комісії депутат обласної ради Руслан Мельник. – Вони навіть змушують споживачів за свої кошти встановлювати трансформатори. Подібну ситуацію маю на виборчому окрузі – хутір Маморний села Тисовець Сторожинецького району. Загалом наші енергетики вже так розслабилися, перекладаючи вирішення своїх проблем на плечі споживача, що навіть почали вимагати від сільрад, аби ті чистили гілки над дротами. Хоча робити це неатестовані люди просто не мають права.

 Чернівецьке відділення Антимонопольного комітету протягом 2012 року вже 4 рази штрафувало Обленерго на 17 тис. грн щоразу. На черзі – нове стягнення, вже значно солідніше.

А земля, на якій стоять підстанції, трансформаторні будки та електричні стовпи ліній електропередач, уже нічого не вартує? Чи платить за неї приватник  – Обленерго? Це також цікавило депутатів. У підсумку постійна депутатська комісія сформувала 12 запитань, на які має дати відповідь ПАТ «Чернівціобленерго». Серед них і порядок визначення дня подання рапорту про використану електроенергію для комерційних структур, бо, як з’ясувалося, підприємець мусить їхати до райцентру певного дня кожного місяця, щоби відзвітувати в РЕМ, а потім ще приїжджати за податковимим документами. А коли в людини щось трапиться чи вона захворіє? Тоді штраф. І штраф чималий. Як розповів член постійної комісії Роман Майор, асфальтовий завод ТОВ «ШБУ-60» проплатив за електрику 40 тис. грн не в п’ятницю, а наступного понеділка. За цей один день заводу виставили штраф у 80 тис. грн. У підсумку довелося заплатити 120 тисяч.

– Було б не так образливо, якби ці кошти пішли до державної кишені, на пенсії чи зарплати бюджетникам. Але останніх, як відомо, суттєво скорочують, Нині це отримало назву «оптимізації» освіти та медичної галузі. Бо в державному бюджеті не вистачає грошей. А зароблене нами, виробничниками, йде до гаманця приватника-монополіста. Держава стала некерованою і непланованою, – резюмував депутат п. Майор.

Та все ж депутати сподіваються навести лад в електричній господарці краю. На їхню вимогу  Обленерго має подати до постійної комісії методику розрахунку штрафних санкцій. Крім того, представницька влада з’ясує законність вимоги з боку Обленерго  передати йому на баланс трансформаторні підстанції, які належать фізичним, комерційним та бюджетним установам. Зацікавили також комісію й договори, які енергетики наразі змушують підписувати споживачів. Чи відпоівдають вони правовим нормам?

Перша перемога буковинців: Обленерго видає безкоштовно розрахункові книжки

Більше двох років Обленерго не видавало розрахункові книжки споживачам електроенергії, змушуючи їх платити за так званими «платіжками». Це внесло у стосунки споживача і надавача послуг напругу та конфліктність. Але незручності клієнта досягли апогею – коли не апофігею… І стався вибух, який завершився… першою перемогою закону!

Одним із перших розрахункову книжку отримав борець за неї Геннадій Геков. Вітаємо! Та найбільше цьому, мабуть, радітимуть сільські пенсіонери, яким це значно полегшить життя. Чого гріха таїти, та й усім буковинцям.

 Анекдот про Сливку, або Про ситуацію, яка було б смішною, коли б не була такою сумною 

– Ця історія тривала більше року, – розповів депутат облради Руслан Мельник. – До мене звернулася 70-річна жінка з мого округу на прізвище Сливка. Їй незаконно відключили світло. Мовляв, мала борг у 180 грн. Хоча насправді заборгованості у неї не було. Я подав депутатське звернення до обласного прокурора з тим, щоби були вжиті відповідні заходи прокурорського реагування. І яким же було моє здивування, коли прокуратура відповіла, що клієнтку підключать до електропостачання після того, як вона… сплатить за повторне підключення. Це переконало мене в тому, що справу Сливки прокуратура навіть не перевіряла. Сіль же цього факту полягає в тому, що в селі мешкає багато Сливок, відповідно ініціали боржника та пенсіонерки, яку відключили незаконно, різні. Більш того, справжній боржник уже помер, з нього гроші не знімеш, тож Сторожинецький РЕМ і вирішив перекинути борг на іншого платника. Хіба за таке не треба давати по руках? І хто мав би це робити, як не прокуратура? Та не ставитиму риторичних запитань… Бо так чи інакше, а мусимо з цією прокуратурою співпрацювати, бо іншої не маємо. Тим паче, чує моє депутатське серце, що саме до прокуратури доведеться звертатися нашій постійній депутатській комісії…

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»   

Запис Постійна комісія облради приперла до стінки Обленерго і зажадала від нього… звіту спершу з'явиться на Медіа-Версії.

–        Продовжуються судові атаки братів Бурбаків та Миколи Федорука на Віталія Михайлішина, – зазначив Р. Білик – На цей раз пан Федорук вимогає від суду заборонити позитивнее оцінювання святкування Дня міста. У своєму зверненні, яке я зараз тримаю в руках, Федорук обурився тим, що депутат Ростислав Білик публічно оцінив останнє святкування Дня міста, як найкраще за останні роки. Та вимагає заборонити вчиняти такі дії. Представник Михайлішина нагадав,що це вже сьомий позов від представників Федорука до суду за останній місяць:

– Спочатку вони хотіли заборонити проводити концерти для вчителів, потім заборонити концерти на День міста. Тепер вони хочуть заборонити позитивно висловлюватись про святкування, яке, я підкреслюю, було найкращим за останні роки. І це бачилвсі чернівчани.

На думку Білика, команда Федорука таким чином намагається зупинити перемогу Віталія Михайлішина.

– Правда полягає  в тому, що угрупування Бурбаків та Федорука дратує все, щоробить Михайлішин. Їх дратує, що в місті наводиться лад, що робляться дороги, закупляється новее обладнання в лікарні, в школи, встановлюються дитячі майданчики, будуються нові садочки. Нарешті, те, що в місті почали проводити дійсно яскраві святкування. Вони розуміють, що люди все це бачать і порівнюють з тим, що було за часів Федорука, і розуміють, що свої висновки чернівчани роблять не на користь Миколи Трохимовича. Їх це дратує і вони всіма засобами намагаються це зупинити.

Насамкінець Ростислав Білик додав, що коли так піде і далі, то «Микола Трохимович, врешті решт, вимагатиме, аби суд заборонив людям думати».

Запис ФЕДОРУК НАМАГАЄТЬСЯ ЧЕРЕЗ СУДИ ЗУПИНИТИ ПЕРЕМОГУ МИХАЙЛІШИНА, – РОСТИСЛАВ БІЛИК спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За словами Віталія ТЕМЕРІВСЬКОГО, заступника голови облдержадміністрації, міжнародний проект «Студентська республіка» успішно змоделював реальну демократію у студентському середовищі.

–  Цьогорічна участь наших студентів у регіональному етапі стане хорошим тренінгом і міцною платформою для перемоги на всеукраїнському рівні, – зазначив п. Віталій.  

Перемогу здобула команда Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича на чолі зі студентським мером Буковини Михайлом Палагнюком.

Довідка

Студентська республіка – це країна зі своєю владою, міліцією, банком, грошима, бізнесом, спортом тощо. Головна мета команд – потрапити до влади, шлях до якої лежить через ведення виборчої кампанії та здобуття додаткових бонусів від різного роду      змагань – футболу, волейболу, квесту, мафії, дебаті тощо. У 2011 році об’єднана буковинська команда студреспубліканців здобула тріумфальну перемогу на Всеукраїнському етапі Міжнародної програми «Студентська республіка» в Криму.

Вл. інф.

Запис Обрали мера «Студентської республіки» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Левко Бесараба став солдатом у 17. Як і мільйони його ровесників, він побував у справжньому пеклі. Нині, через 67 років після перемоги, пам’ятає кожну годину, кожну хвилину і навіть секунду тієї страшної війни. В його спогадах – сувора правда…

Із двохсот – четверо живих

…Я потрапив на фронт у Прибалтику. Там тоді йшли страшні бої. Служив у роті ПТР, що розшифровується як протитанкова рушниця. Нас завжди відправляли на передову, бо зброя була дуже потужна. Якось надійшов наказ узяти німецький дзот (оборонна дерево- земляна вогнева точка – авт.). Німці сидять собі на горбочку, бо дзоти встановлювали завжди так, щоби вони панували над місцевістю, і тримають на «мушці» велику територію. А ми йдемо прямо на німців. Із майже 200 солдатів живими залишилося лише четверо. Мені осколки розірвали сідниці, втратив багато крові, лежав без свідомості. А під вечір наші прийшли трупи збирати… Побачили, що живий. Підібрали. І хоча кинули до машини, серед якихось величезних бочок, мов мертвого, – воля до життя була сильнішою. А коли витягали з мене осколки – наркозу і знеболювального не давали. Відчував, як колупаються в моєму оголеному м’ясі і терпів, зціпивши зуби.

Чорт і діти

…Везли мене пораненого у госпіталь. Поруч лежав обгорілий танкіст – чорний, як вугілля, але живий і при пам’яті. Зупинилися в якомусь місті, до нас підбігли діти. Побачили танкіста і давай на нього казати «дзяба», що означало «чорт». Але танкіст не розумів їхньої мови, тому питав мене, що діти говорять. Але я не міг йому сказати правду, тому казав, що діти нас підбадьорюють і кажуть, що все буде добре.

Свято шлунків

…Ми постійно не доїдали. На війні завжди холодно і голодно. Нам давали ложку сирої крупи, ще й ножем згортали, щоби без гірки. Та якось знайшли ми напівзотлілу конячу голову. З неї зварили такий суп! Тоді у нас було свято шлунків…

Ризикова зустріч у «вбиральні»

…Якось уночі нам треба було справити нужду. Відійшли від дороги в кущі. Раптом почули гуркіт авта, а ми вже й штани познімали. Сидимо тихенько, мов миші… Просто перед нами зупиняється німецька машина. З неї вистрибують  ворожі солдати – і в ліс, теж справляти нужду: прямо навпроти нас, за 20 метрів. Ми тихенько сиділи в кущах і слухали калатання власних сердець, аж доки німці не поїхали…

Урятував життя… матюк

…Опинилися в окопі водночас – німці і наші. Рукопашна. Бійня кривава. І не зрозуміти – де свій, де ворог. На мене хтось напав ззаду і почав душити. Я відбиваюся. І раптом  нападник матюкнувся російською. Я відповів тим же. Захват ослаб, ми одразу ж зрозуміли, що свої…

Німецька наводчиця

…Коли дорогою їхали наші машини з солдатами, то їх постійно влучно обстрілювали. Від прямого попадання снарядів гинули всі. Здавалося, ніби хтось керує з відстані. А недалеко від тієї місцини була закинута хатинка. Я згадав про неї, сказав командиру. У тій хатинці ми і знайшли німецьку наводчицю, яка сигналила німцям, щоби ті стріляли у визначене місце і час, коли їхали наші…

Мародери і герої

…На мінному полі підірвався молодий узбек: лежить ще живий, а кишки на виворіт – до снігу примерзли. А він, бідний, ще й кричить – попереджає нас про міни. Я підповз до нього, кишки позбирав, перев’язав його і потягнув геть. Далі пораненого мені поміг тягнути генерал. Раптом назустріч нам два офіцери – несуть крадений килим. Генерал зупинив і… почав їх бити навідліг, схопився за пістолет зі словами: «Сволочі, люді гібнут, а ви мародьорством занімаєтесь…». Хотів їх навіть розстріляти. А пораненого ми таки дотягли до медсанбату.

Умовив німецький гітлерюгенд здатися

…Війна закінчувалася, німці здавалися. Але на одній ділянці засіли німецькі дітлахи – гітлерюгенд , які не піддавалися жодному контролю і стріляли в усе, що ворушиться. Вже солдати і старші німці, яких теж мобілізували перед закінченням війни, здаються, складають зброю, здаються. А малі «палять» до останнього. Серед наших тільки я володів німецькою. Бо штабний, так би мовити, перекладач, вигадав собі якусь причину, щоби не йти на перемовини, де на парламентаря чекала вірна смерть . А це ж уже був травень 45-го і в повітрі пахло… закінченням війни. Та мені підшили білий комірець, дали плащ-палатку, щоби мав презентабельний вигляд, та обв’язали гранатами…

Пішов я з білим прапорцем у руках, щосекунди чекаючи на постріл, але попри те почав німецькою вмовляти дітей: «Війні кінець,  складайте зброю! На вас вдома чекає мама.» Я підбирав слова, як міг, і мабуть-таки, знайшов потрібне, бо дітлахи почали виходити з окопів і здаватися…

До своїх я повернувся мокрий, як хлющ. За це мене хотіли нагородити орденом. Але я обрав двотижневу путівку в будинок відпочинку. Білий хліб та чиста постіль тоді видалися неймовірною казкою!

Чому плакав учений кінь

…Хоч війна і страшна подія, але траплялися і позитивні речі. Під кінець другої світової служив у кавалерії. Я змалку любив коней і знав, як з ними поводитися. Був там один дуже норовливий кінь. Мені доручили його доглядати і він до мене прив’язався. Поталанило мені з ним, бо хоч і мав складний характер, але був дуже розумним. Наприклад, коли починалася стрілянина, він виконував мою команду «лягай». Солдати часом просили мене продемонструвати розум коня. У цьому випадку я лягав на землю і прикидався мертвим, а кінь бігав навколо мене і легенько штовхав копитом, а потім хапав губами за вухо, намагаючись підняти. Коли я не витримував лоскоту і починав сміятися, кінь іржав з радості. Коли я демобілізувався, кінь… плакав. Саме так, плакав – великі сльозинки котилися з його сумних-сумних очей.

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис «Той, хто пройшов крізь вогонь…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Це давня книга про українських козаків, яка вийшла ще 1900 року в Санкт-Петербурзі староруською та старофранцузькою мовами, – розповіла директор видавничого дому «Букрек» Дарина МАКСИМЕЦЬ. – Її випадково знайшов на горищі у своїх батьків Петро Житар, який пізніше став упорядником видання.

Текст подано мовою оригіналу та в перекладі сучасною українською мовою. Ми хочемо презентувати книжку в інших країнах світу. Уже зроблено польський переклад, який незабаром будемо представляти в Кракові.

Розпочали перекладати на англійську та французьку мови. На цьогорічному конкурсі, в якому взяло участь 50 видавництв, наше наукове видання «Рослини Святого Письма та перспективи створення біблійного саду» посіло друге місце у номінації «З глибини знань». Книжки «Букреку» отримали також медаль Лесі Українки.

Запис Перемога буковинських видавців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Кожного 9 травня на центральній вулиці району – Брайтон-авеню – велелюдно. Дуже багато людей похилого віку, з орденами й медалями. Багато хто навіть у радянській військовій формі, офіцерській чи солдатській. Цього року 9-го в мене був вихідний. Дата така знаменна – 65 років перемоги. Сама я народилася після війни, але взяла в руки портрет батька й пройшлася в колоні з ветеранами…

Невеличкий відступ

Хто знає, як поставився б до маршу Брайтоном сам Іван Маркелович Блінов, батько Тетяни. От він як раз був дуже радянський. Перед війною закінчив історичний факультет педінституту, вчителював в Удмуртії, навіть став директором школи. З початком війни пішов на фронт, війну закінчив підполковником, після Перемоги служив ще якийсь час у Рівному та Чернівцях, поки не потрапив у відомий хрущовський «мільйон 200 тисяч», коли офіцерів-фронтовиків звільняли поспіль, не дивлячись,що за віком ще не мали право на пенсію. 42-річний відставний підполковник Блінов не спився, не нарікав на долю чи владу, а знайшов себе і в цивільному житті. Деякий час працював заступником директора  університетської наукової бібліотеки, викладав історію у вечірній школі (нинішнє приміщення Укрсоцбанку на розі вулиць Міцкевича та Франка тоді займара Школа робітничої молоді), потім став її директором. Помер порівняно рано, у 72 роки: серце зносилося. На похорон зійшлося дуже багато колишніх учнів Івана Маркеловича і розповідали, як після роботи не дуже хотілося «гризти граніт науки», а директор особисто ставав на дверях і повертав їх у класи, не раз вів бесіду з кожним, як важливо отримати освіту. Багато з них згодом «вибилися у великі начальники» – і щиро дякували за це директорові ШРМ.

Так сталося, що діти, внуки й правнуки Івана Маркеловича  розкидані світом, від Москви й Петербурга до Америки. Так і він потрапив цьогоріч на святкову ходу до Брайтона…

Розповідає Тетяна Блінова:

– Вразила велика кількість молодих людей в колоні, і не тільки наших, але й американців. Усі світково вбрані, жодних ексцесів. Йшли з нами разом, ще й підтримували стареньких, яким важко було рухатися.Дехто навіть на візочку їхав…

Підходили знайомі й незнайомі, запитували в мене, де воював батько. Відповідала: «Другий Український фронт!»

І, мабуть не помилюся, що кожний в ці моменти відчував причетність до чогось святого, до людського братерства. День Перемоги об’єднує людей!

Запис День Перемоги на Брайтоні спершу з'явиться на Медіа-Версії.