Служби тилу – це кровоносна система війни: «артеріями» свіжа кров постачається на фронт, а «венами» до тилу відправляється все відпрацьоване. Медичні служби вивозять із фронту хворих і поранених, лікують їх і повертають у стрій. Ветеринарні – лікують поранених і хворих тварин, насамперед коней. Ремонтно-евакуаційні – вивозять пошкоджену техніку, щоби довести її до ладу й повернути на фронт. Діюча армія щоденно потребує поповнення людьми, постачання зброєю, боєприпасами, продовольством, фуражем, одягом, взуттям, пальним і багато чим іншим.
Такими дорогами доставляли на передову провіант і боєприпаси
Фронтовики здебільшого недолюблювали тиловиків і нерідко називали їх «тиловими щурами». Мовляв, «відсиджуються в тилу», подалі від постійної небезпеки на фронті. Були й такі. Проте існувати без тилу фронт не може. Бо саме тиловики постачають фронтовикам усе необхідне. Солдати стріляють у противника, тож їм треба підвозити боєприпаси. Тільки за час Сталінградської операції було використано близько півмільярда патронів, для перевезення яких знадобилося 1200 залізничних вагонів. Загалом же за 1941-1945 рр. РСЧА використала мільярди патронів.
А на фронт постачалися ще й снаряди, міни, авіабомби. Лише ручних гранат за час війни в СРСР вироблено близько 200 млн. штук. Усе це треба було перевезти до місць боїв і передати фронтовикам. Тільки бронетехніки за роки війни було випущено 90 тис. одиниць. У боях техніка пошкоджувалася, її треба було ремонтувати. І тилові служби повертали до життя більшість підбитих танків, самохідних гармат, бронеавтомобілів. Досвід показав: відновити вдавалося до 75-80% ушкоджених машин. А це означає, що, завдяки ремонтам, повернуто у стрій майже стільки ж танків і самохідних артилерійських установок, скільки за період війни випустила радянська промисловість. Заощаджені величезні кошти.
Так виглядала польова кухня, на якій готували навіть у дорозі
На час війни від паперової бюрократії відмовилися
Тилові служби мали забезпечували безперебійне постачання паливно-мастильних матеріалів і боєприпасів до бойових частин. Але безперебійне – це в ідеалі, в реальному житті ставалося всяке. На початку війни ситуація взагалі склалася критична. З’ясувалося, що тил РККА недостатньо підготувався до ефективних дій у період війни. Стаціонарні склади були висунені надто близько до кордонів, тож перших же тижнів війни або опинилися в руках ворога, або були знищені його авіацією, артилерією, групами диверсантів.
Чимало військового майна знищувала при відступі сама Червона армія, щоби воно не дісталося противнику. Величезні склади паливно-мастильних матеріалів знищувалися, а потім танки зупинялися через нестачу пального й діставалися ворогу. Лише згодом тиловики почали створювати мобільні склади, аби швидко перекидати потрібне за бойовою технікою. Тилові служби на ходу вчилися працювати у нових умовах. До війни особлива увага приділялася веденню документації, обліку запасів і суворому контролю за їхньою видачею. А в боях було не до бюрократії, тож систему значно спростили.
Війна війною, а обід… не завжди за розкладом: навіть казанків бракувало
Проте й через неповороткість тилових служб утрачалося чимало військового майна. Під час безладного відступу мобільні хлібопекарні відривалися від своїх військових частин і блукали манівцями, а солдати залишалися без хліба. Бувало, що обладнання кидали чи випадково губили.
У військових частинах було чимало польових кухонь, у яких гарячу їжу для бійців готували на ходу. Значна частина їх була призначена для перевозки кіньми. Та згодом польові кухні почали переводити на автомобільну тягу. Проте, вони не витримували швидкостей і ламалися. Їх можна було транспортувати лише в кузовах вантажівок. На жаль, цю норму часто порушували й буксирували кухні, через що солдати залишалися без гарячої їжі. А це позначалося на здатності бійців воювати.
Навіть звичайних солдатських казанків, у яких можна було б щось зварити самотужки, у військах не вистачало. Документи свідчать: наприкінці липня 1941-го у 8-й армії один казанок припадав на 20-30 червоноармійців! До того ж частими були перебої з постачанням продовольства. Перед війною Сталін сказав: «Сухарі з чаєм – теж їжа». Звичайно, їжа, але на ній не повоюєш! На продовольчих складах накопичилися також значні запаси круп, особливо перлової. Її виготовляють з ячменю, й вона досить дешева. Перлову кашу у військах називали «шрапнеллю», їли її часто недовареною, жувати було важко. Значно більше полюбляли червоноармійці гречку й пшоно. У польових умовах каші варили в кухнях на колесах.
Польову кухню винайшов українець Турчанович
А в разі необхідності солдатам видавали «сухий пайок», з якого кожний готував собі індивідуально, якщо не було можливості отримувати гарячу їжу з кухні. Норми сухого пайка в РСЧА затверджені 1 червня 1941 р. На добу солдату виділялося 600 г житніх сухарів, 200 г концентрату пшоняної каші, 75 г концентрату супу-пюре горохового, 100 г ковбаси «Московської» (або 113 г м’ясних консервів/ 200 г оселедця тощо), 35 г цукру, 2 г чаю, 10 г солі. Суп і кашу солдат мав варити в казанку, у ньому ж таки кип’ятили воду для чаю.
Учасники війни добре запам’ятали брикети концентрату «Суп-пюре гороховий» виробництва фабрики ім. Анастаса Мікояна. 75 грамів концентрату із 450 грамами води вистачало саме на одну миску. У польових кухнях варили українські борщі, російські щі, різні супи, каші. До речі, винайшов пересувну кухню українець Антон Турчанович. Кухня готувала їжу у близькому тилу, на передові позиції гарячу їжу доставляли у спеціальних металевих термосах, що надягалися на спину, як рюкзаки. Якщо в термос влучали куля чи осколок, опік був гарантований.
Без лаврового листа й перцю – дистрофія
А коли через якісь причини солдати в окопах тривалий час не отримували гарячого, то обходилися сухарями та іншими продуктами, які не потребували приготування. Пізніше у війська почала надходити висококалорійна та смачна їжа, яку поставляли союзники з антигітлерівської коаліції. Відкриваючи багнетом банку американської тушонки, бійці жартували: «Відкриваємо Другий фронт!». Але гаряча їжа мала все ж таки особливе значення. З її приготуванням нерідко виникали чималі проблеми, інколи несподівані. Так, певний час до війська не надходили лавровий лист і перець, і солдати відмовлялися їсти зовсім несмачні перші страви. Військові медики були стурбовані: у бійців з’явилися ознаки дистрофії. Тилові служби негайно взялися заготовляти лавровий лист на Кавказі, проблему вдалося вирішити.
Під Сталінградом – на конях, волах і верблюдах, у Криму – на ослах
Все необхідне на фронт доставлялося транспортом, дороги для якого будувалися і ремонтувалися тиловими дорожніми службами. Під час війни значний обсяг перевезень здійснювався гужовим транспортом: класичних обозів в армії залишалося багато. У деякі періоди в РСЧА було до 2 млн. коней. Вантажі перевозили й на інших тваринах: на Півночі – на оленях і навіть собаках, а на півдні – на верблюдах і ослах. Під Сталінградом, наприклад, діяло 209 транспортних рот із 30 тисячами коней, а ще 6 рот на волах і окремі роти на верблюдах. А під час оборони Криму та в Новоросійській операції на Кавказі боєприпаси до траншей постачали у в’юках на ослах. Ці тварини низького зросту й повністю ховалися у траншеях. Наявність великої кількості тварин у військах вимагала чіткої діяльності ветеринарної служби.
Ветеринари не лише лікували їх (існувала навіть воєнно-польова ветеринарна хірургія), але й здійснювали санітарний контроль за м’ясо-молочними продовольчими продуктами, проводили разом із військовими медиками широкомасштабні санітарні заходи на запобігання епідеміям та епізоотіям.
А діяльність медиків у період війни потребує окремої розповіді: завдяки лікарям, медсестрам, санінструкторам та іншим медичним працівникам були врятовані мільйони людських життів. Вони забезпечили одужання 72% поранених і понад 91% хворих.
За війну збудували й відремонтували 100 тис. км доріг і 117 тис. км залізниць
Транспортники також належали до тилових служб. Лише військові автомобілісти перевезли 145 млн. т різних вантажів. А дорожні війська збудували, відремонтували й відновили близько 100 тис. км шляхів. Залізничні війська разом із цивільними залізничниками відновили 117 тис. км залізниць. Для військової авіації обладнано понад 6 тис. аеродромів.
За кожною цифрою стоїть важка праця сотень тисяч людей, нерідко на межі людських сил. Солдатам доводилося взимку по шию в крижаній воді відновлювати зруйновані противником мости, під ворожими бомбами й снарядами везти на фронт легкозаймисте паливо і вибухонебезпечні боєприпаси. Під час війни з Японією радянські та монгольські війська здійснили марш через безводну пустелю Гобі, а тиловики забезпечили їх потрібною кількістю води – незважаючи на спроби японських камікадзе зірвати підвезення військам усього необхідного.
На всіх фронтах служби тилу витримали важкі випробування. А в найкритичніші моменти тиловики брали зброю у руки й вступали у бій з противником. Недарма 52 військовослужбовці різних служб тилу стали Героями Радянського Союзу і понад 30 були удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Внесок тиловиків у спільну перемогу досить відчутний. Не слід забувати, що до тилових служб потрапляли люди, що через якісь причини (найчастіше – погане здоров’я та літній вік) не могли воювати на передовій. Призначали до цих служб і фахівців, конче потрібних саме для такої діяльності. Та, звичайно, вистачало й хитрунів, які хотіли вижити на війні й не бажали ризикувати життям на фронті. От через таких фронтовики й недолюблювали тиловиків. Проте вдячна пам’ять збереглася не про боягузів, а про справжніх трударів.
Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук
