Олена Афанасьєва – молода й талановита художниця, пише в різній техніці: графіка, олійний живопис, батік, але найбільше займається художнім розписом. Настінні роботи Олени Афанасьєвої дуже інтер’єрні, в чорно-білій графіці - буденний затишок, а чисті кольори і м’які контури композицій на батіку, напевно, відображають риси характеру молодої пані.
Державні відзнаки першим 22-м із 450-ти багатодітних чернівчанок днями вручив чернівецький міський голова. Символічно, що імпреза відбулася на свято Покрова Пресвятої Богородиці, найвищої покровительки материнства. Чесно кажучи, вразило, що всі вони – гарно, хоча й не надто дорого вдягнені, і майже всі стрункі (це після 5-8 вагітностей і пологів). Ось коротке знайомство з кількома з них:
Важко сказати, чому в західній традиції вважається, що в ніч перед Днем Усіх Святих празникує всіляка нечисть. Припустимо, що Європі з Америкою видніше: вони раніше за нас перенищили відьом вкупі з Гусами й Брунами й установили… демократію. Але відьмам та бісам хоч одну ніч на рік та залишили: демократія все ж таки!
Наша партія народилася з потреб людей, які постійно та повсюдно відчувають ущемлення своїх найелементарніших прав. Адже навіть отримати довідку стає інколи проблемою, не кажучи вже про більш складні дії.
Мати у своїх лавах такого політичного важковаговика, як Іван Орестович ШИЛЕПНИЦЬКИЙ, не відмовилася б жодна політична сила краю. Чого варті лише дві каденції (десять років!) керівництва найвищим представницьким органом Буковини – обласною радою. А свого часу він очолював район, працював першим заступником голови облвиконкому, головою РДА.
Для когось лазня – місце, де можна попаритися й вимити тіло. Хтось сприймає похід туди як особливий ритуал, без якого не може обійтися жодне свято. Є люди, які ніколи там не були і не збираються, з різних міркувань. Та, напевно, більшість, принаймні жінок, асоціює похід до лазні з візитом до косметичного салону: очищення шкіри, маски, скраби... А для директорки лазні «Нептун», що на вул. Гайдара, Діни КАНЮЧЕНКО це – місце її життя. Хіба так може бути? Переконайтеся з власної розповіді п. Діни.
Це тільки в мультяшного листоноші Пєчкіна в доволі поважному віці, за його ж словами, «життя тільки починалося». В наших реаліях тривалість «життя» (йдеться про повноцінне трудове) доволі коротка: роботодавець неохоче бере в штат працівників, молодших за 22 роки, бо в тих «нема досвіду», і не надто охоче бере старших від 30 (чи то здобутий досвід стає вже зайвим вантажем, чи то працедавець вважає, що у претендентів «вид нетоварний»). Після 45-ти з роботою стає зовсім сутужно: в уяві працедавця такі молоді, вже досвідчені і ще повні сил люди є особами… передпенсійного віку.
За часів Тимошенко підприємців можна було заносити до Червоної книги, за Азарова – бізнесмени вимруть як мамонти, – вважає голова правління Інституту підтримки регуляторної реформи в Україні Володимир ДОРОШ.
Ми маємо сталі традиції та звичаї. Лише уявіть: на Буковині є села, в яких за півроку не трапляється жодного правопорушення. І не тому, що там бездоганно працює міліція чи місцева влада. Просто люди самі себе виховують, зберігають сталі традиції. Думаєте, там вони мають менше свободи? Скажімо, є села, в яких молодих хлопців, які люблять «зазирати в чарку» жодна сім’я принципово не візьме в зяті. Наші люди вміють самі створювати собі гідні умови і повноцінне життя.