15 березня 2010 року світовий споживчий рух об’єднається навколо спільної акції. Тема цьогорічного Всесвітнього Дня прав споживачів (WCRD) – «Наші гроші, наші права». Утім, фінансові послуги для українських споживачів не є найбільш актуальними. Бо українець-споживач загалом є безправним, незахищеним і таким, що не має жодної гарантії та впевненості в майбутньому для себе і своїх дітей.
Не можна далі заплющувати очі на жахливу статистику в Україні, яка рік від року погіршується. За висновками впливових міжнародних організацій, протягом останніх років наша держава стабільно посідає перше місце в Європі за смертністю і останнє – за тривалістю життя. Відповідно до рейтингу ООН з людського розвитку, Україна і Молдова – найбідніші країни Європи.
За останні 10 років населення країни скоротилося майже на 4 млн. і темпи скорочення зростають. Крім того, Україна входить до першої десятки світових лідерів за обсягами виробництва контрафактної продукції, що вкрай негативно позначається на стані здоров’я нації.
Україна входить до числа світових лідерів за темпами девальвації вітчизняної валюти та зростанням інфляції, за захворюваністю на туберкульоз, СНІД, вживанням алкоголю й тютюну. Тож не дивно, що середня тривалість життя чоловіків у нас не досягає 60 років, що значно менше, ніж у Європі, США та інших цивілізованих країнах.
У цих умовах особливої уваги з боку влади потребує захист людини у трьох основних напрямках життєдіяльності: якість і безпечність продуктів харчування, питної води і медпрепаратів.
Про кричущу ситуацію в цих сферах свідчить наступне:
■ в Україні діє понад 10 тис. технічних умов на виробництво продуктів харчування, більшість з яких не відповідає міжнародним стандартам;
■ питна вода в Україні, за даними ВОЗ, не придатна до вживання;
■ на думку експертів, країна перетворилася на полігон для випробування медпрепаратів.
У той час, коли Євросоюз активно вирішує ці проблеми, в Україні реалізується помилкова концепція невтручання влади в утворення цивілізованих ринкових відносин, управління якістю та безпечністю, а голос споживача, який формує попит на ринку і чиї потреби та інтереси є головним орієнтиром для урядів і компаній усіх розвинутих держав, не почутий взагалі.
В Україні неактуальна європейська модель ділової досконалості, яка на перше місце ставить задоволення інтересів споживача.
Не виправдовує сподівання споживачів і Національна координаційна рада з питань захисту прав споживачів при Кабміні, яка мала би координувати дії різних відомств і забезпечувати діалог між владою, бізнесом та споживачами. Останнім часом вона перетворилась у лобіста інтересів тютюнових та алкогольних компаній, міжнародних фінансових корпорацій та імпортерів, політика яких не співпадає з інтересами як споживачів, так і національних товаровиробників.
Ще кілька важливих сфер потребують нагального втручання органів державної влади – безлад в банківському та фінансовому секторах і на будівельному ринку країни. Назріла гостра необхідність прийняття законодавчих актів, у яких були б передбачені чіткі механізми відповідальності банкірів, фінансистів і забудовників перед ошуканими громадянами.
Викликає занепокоєння те, що досі в Україні не прийнято Державну цільову програму захисту прав споживачів, яка мала бути розроблена відповідно до Указу Президента ще 4 роки тому.
