Якщо 18 червня під час творчої зустрічі з режисером Олесем Саніним у бібліотеці імені М. Івасюка чернівчани більше говорили про залаштункові таємниці кіновиробництва, то цей вечір у кінозалі перетворився на справжній маніфест сучасної боротьби.

Напевно головною та найчутливішою подією вечора став вихід на сцену українського захисника. Воїн, який носить гордий бойовий позивний «Довбуш», звернувся до творців картини. Він щиро розповів, що з моменту виходу фільму на екрани у 2023 році, ця історія стала для нього та його побратимів потужним джерелом сили на передовій.

Під оплески залу військовий піднявся на сцену та особисто вручив Олесю Саніну та Олексію Гнатковському свій бойовий шеврон. Цей жест став символічним мостом між карпатськими лицарями XVIII століття та тими, хто захищає Україну прямо зараз.

Цей показ у Чернівцях довів: фільм «Довбуш» давно перестав бути просто художнім кінематографом. Це дзеркало нашої реальності. Коли екранний опришок та реальний військовий тиснуть один одному руки, стає очевидно — українська сила непереможна, а сміливі — завжди мають щастя.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Символ, що єднає епохи: як у Чернівцях опришок «Довбуш» зустрівся із захисником у пікселі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фотознімки були зроблені під час 19 поїздок до України між квітнем 2022 року та лютим 2025 року.

Про автора — Говард Г. Баффетт

Говард Г. Баффетт /Howard Graham Buffett/— американський філантроп, фотограф і засновник Фонду Говарда Баффетта, що відзначився суттєвою гуманітарною підтримкою України: понад мільярд гривень допомоги, закупівля автобусів для територіальної оборони, травматологічних комплектів, створення реабілітаційного центру Superhumans у Львові. У квітні Associated Press (AP) повідомило, що сума допомоги, яку фонд надає Україні, перевищить 1 млрд доларів у 2025 році.

Баффетт вважає, що справжня довіра формується через особисту присутність — і саме це робить його неформальним другом і очевидцем правди. Про цей мистецький потяг писала і престижна The Art Newspaper, яка підкреслила, що проєкт є першим у світі подібного формату — галерея у складі потяга, що мандрує країною з фотографіями про стійкість українців. Куратором виставки є фотограф National Geographic Мухаммед Мухайсен, двічі лауреат Пулітцерівської премії. Протягом чотирьох місяців заплановано 63 зупинки. Тур розпочався в Одесі.

Україна торкнула Баффетта глибиною людяності, стійкістю, незламністю та силою духу. Це не просто новини війни — це історії людей, які відстоюють свою свободу. Його діяльність — це не просто благодійність, а щира, особиста місія з ризиками, реальністю та глибоким співчуттям.

Щиро дякую нашим захисникам, завдяки мужності й самопожертві яких ми можемо сьогодні жити, творити і пам’ятати. Дякую Говарду Грехему Баффетту за цю правдиву, сильну й зворушливу виставку, яка торкає серця і зміцнює нашу віру. Дякуємо всім, хто долучився до її організації та привіз мистецький потяг до Чернівців, щоб світлини стали голосом правди про Україну. Слава Україні!

Більше світлин з виставки за покликанням – Фотовиставка «Відвага нації» / Courage of a Nation – унікальний мистецький проєкт від Говарда Г. Баффетта.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Фотовиставка «Відвага нації» Говарда Баффетта згуртовує українців у складний час, заряджає гордістю, вірою і незламністю спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Поки що саме так сприймає нас світ, бо московія донесла і до Європи, і до Америки вкрадену в нас історію, подавши її, як свою, а ми, українці, досі цього не спростували. Без активної участі України світ і далі сприйматиме нас крізь чужу оптику.

У цьому вкотре переконалася на виставці «Шрам крізь усю Європу. Наслідки пакту Гітлера-Сталіна», нещодавно експонованій у Чернівецькому художньому музеї та приуроченій до 85-ї річниці підписання пакту. Від нас експозиція помандрувала до Кам’янця-Подільського, а звідти — до Львова.
Подія нібито вже й минула, та вона не з тих, які можна замовчувати, адже вписана у контекст сучасних історичних подій, усього того, що нині відбувається з нами і на нашій території.
…Не одну сотню років світ сприймав Україну через призму, встановлену московією, яка захопила та привласнила нашу історію, історію Київської Русі. Та, на жаль, Європа досі бачить українську історію виключно з огляду на свої інтереси та виходячи зі свого розуміння реалій. Це яскраво засвідчила згадана виставка. Зрештою, й буковинськими істориками вона не сприйнята однозначно.
Для тих, хто не готовий читати лонгріди (з англ. longread, буквально — «довгочит, довготекст») — жанр журналістики, якому притаманний великий обсяг контенту), викладу проблему коротко, а вже потім подам факти більш розлого — для читача, який віддає перевагу фактам, думкам, документам тощо. Отже:

Український погляд на європейську виставку

Після повномасштабного нападу рашки на Україну 2022 року колишній російсько-німецький музей у Берліні отримав нове ім’я: Музей Берлін-Карлсхорст. Саме цей музей привіз до Чернівців виставку «Шрам через усю Європу. Наслідки пакту Гітлера-Сталіна», приурочену до 85-ї річниці підписання пакту.
Пакт Гітлера–Сталіна (відомий ще як пакт Молотова–Ріббентропа) фактично став вироком для країн Центральної та Східної Європи, поділивши їхні території між двома тоталітарними режимами. У супровідних матеріалах виставки наведені важливі факти — анексії, депортації, репресії. Проте уважний аналіз будить запитання: а де в цьому викладі місце України?

Історична однобокість через небезпечні перекручення

Ознайомившись із виставкою, виявила низку небезпечних спрощень і навіть фальсифікацій. Зокрема, стверджується, що Радянський Союз «українізував» землі, на яких історично мешкали українці. Це твердження суперечить елементарній логіці та фактам. Так само потребує заперечення те, що Північну Буковину називають частиною окупованої Румунії, забуваючи, що це споконвічно українська земля, яка входила до складу Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.
До всього, виставка якось дивно, щоби не сказати гірше, подає позицію України щодо пакту Гітлера–Сталіна, стверджуючи, що тільки після 2014 року українське суспільство почало відкидати радянський наратив. Як журналістка з майже піввіковим стажем роботи, можу впевнено сказати: українська громадськість набагато раніше зрозуміла справжню природу цього «пакту з дияволом».

Розмова з організаторами: дипломатія чи виправдання?

Щоб розібратися, я звернулася безпосередньо до одного з організаторів виставки — Крістофа Мейснера. У своїх відповідях він визнав: так, концепція виставки базується на кордонах 1939 року, що могло призвести до спрощень. Він також погодився, що для частини українців події 1939–1940 років сприймалися як звільнення від іноземного панування.
Однак у своїх поясненнях пан Мейснер дипломатично уникає прямого визнання помилок і апелює до «обмежень формату пересувної виставки» та «необхідності спрощення для широкого загалу».

Чому важлива українська точка зору

Європа навіть нині знає про Україну обмаль. Західна Україна для багатьох досі асоціюється з колишніми територіями Польщі, Румунії чи Угорщини, а не з історичною українською спадщиною. А між тим тут зароджувалися великі українські державні утворення, саме тут відкриті осередки Трипільської культури, розташовані частини Київської Русі та Галицько-Волинське князівство.
Відтак виставка без окремої тумби з написом «Україна» є історично неповною та однобокою.
Порадувало почуте від організаторки виставки з нашого боку Наталії Нечаєвої-Юрійчук, кандидатки історичних наук, доцентки кафедри політології та державного управління факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю Федьковича, яка разом зі своїми студентами у Берліні працювала в архівах музею та міста, що нібито планується підготовка матеріалів і документів з українського боку. Тим паче, що Микола Кушнір, працівник кафедри міжнародних відносин факультету історії ЧНУ, дослідник історії євреїв Буковини австрійського періоду, який переклав матеріали та документи для нашої виставки українською мовою, наголосив, що ця виставка — це суто європейська точка зору на історичну подію підписання пакту Гітлера-Сталіна. Суто європейська!
Коли почала цікавитися, а хто ж має представити українську позицію, почула різні думки: мовляв, ініціатива має виходити від Кабінету міністрів, а, може, міністерства освіти чи Інституту національної пам’яті. Водночас наголошувалося, що для цього потрібні відповідні матеріально-грошові вливання.
А де ж наша роль? Громадян-українців? Хіба не могли б студенти-історики з нашого ЧНУ на волонтерських засадах підготувати додаткові матеріали, аби розповісти світові правду про українську Буковину та Західну Україну загалом, аби виставка мала повний доконаний та закінчений вигляд, де український погляд на означені події органічно вписався б у канву європейської виставки? Питання, думаю, риторичне. Щоправда, поклавши руку на серце, доводиться визнати, що й держава нічогісінько для цього не робила раніше, як не робить і зараз. То, може, почнімо самі рятувати ситуацію? Адже тут жити і нам, і нашим дітям та онукам…

Висновок: історія потребує чесності

Як би не прагнули окремі куратори виставки примирити всі виявлені наративи, без відображення реальної історії України виставка перетворюється на чергову версію зручного, але дещо викривленого минулого.
Історія — не обслуга політичних інтересів. Вона або є правдивою, або стає знаряддям маніпуляцій.
Без української правди в європейській пам’яті не буде справедливості для всієї Східної Європи. У цьому переконана. гадаю, не тільки я. Тож треба обов’язково додати до експозиції відсутню там українську історичну правду.

Північна Буковина подана як «частина Румунії».
Українські землі начебто «українізували»… українців!
Боротьба українців за свою державність замовчана, а на тлі нинішньої війни це неприпустимо.

Чому так сталося? Бо ніхто, крім нас самих, не розповість світу нашу правду.
Україна має бути активною: готувати свої матеріали і знайомити з ними світ та Європу зокрема, захищати свою історію, пояснювати, що Західна Україна — це не «анексовані землі», а частина української нації.
Ми зобов’язані говорити про себе самі. Інакше за нас говоритимуть інші. Та приходитимуть на нашу землю, щоби нас «захистити»…

____________________________________________________________________

А тепер перейдемо, так би мовити, до розбору польотів. І почнемо з пресрелізу виставки, підготовленого німецьким музеєм. Ось його текст:
«23 серпня 1939 року Німецький рейх і Радянський Союз підписали пакт про ненапад, до якого було додано секретний протокол. Цей договір увійшов в історію як Пакт Гітлера-Сталіна або Пакт Молотова-Ріббентропа після його підписання двома міністрами закордонних справ. Секретний додатковий протокол до пакту розділив Центрально-Східну Європу між Балтійським і Чорним морями на німецьку і радянську сфери інтересів. Між підписанням договору 1939 року і вторгненням Німеччини в Радянський Союз 22 червня 1941 року і Радянський Союз, і Німецький рейх поступово посилювали цей поділ. Обидва суб’єкти використовували для цього військові засоби, анексуючи й окупуючи території інших держав, виганяючи, депортуючи та вбиваючи людей. Пересувна виставка «Розлом через Європу. «Наслідки пакту Гітлера-Сталіна» розглядає події у Східній та Центральній Європі в період з 1939 по 1941 рік. Зосередивши увагу на всіх регіонах між Балтійським і Чорним морями, які постраждали від наслідків секретного додаткового протоколу.
Виставка вперше пропонує огляд подій. Детально розглянуто чотири географічні регіони: 1) Естонія, Латвія та Литва, 2) Фінляндія, 3) Польща та 4) Румунія. Два тематичні стенди доповнюють розповідь. Один стенд розглядає пакт і його зміст, а також короткий період німецько-радянського співробітництва між 1939 і 1941 роками, а другий — фокусується на політичних дебатах про пам’ять у Європі та на тому, наскільки 23 серпня залишається суперечливим навіть після набуття ним статусу європейського дня пам’яті жертв усіх тоталітарних і авторитарних режимів у 2009 році.
Кожен із чотирьох географічних регіонів представлений в одному виставковому модулі. (Я назвала їх тумбами, бо вони оформлені у вигляді прямокутних об’ємних тумб – Л.Ч.) Спочатку представлено відповідні країни та їхній розвиток у міжвоєнний період, а потім обговорюються наслідки пакту для політики та суспільства.

Долі трьох людей ілюструють масштаб подій. Наслідки пакту торкнулися політиків і письменників, солдатів і простих людей. Відібрані біографії показують діапазон реакцій та ефектів, які узагальнені під термінами співпраця й опір, виживання й смерть…

Секретна карта розподілу Європи

Центральну роль у виставці відіграють найрізноманітніші спогади про наслідки пакту Гітлера-Сталіна з 1990-х років. У той час як Договір про ненапад дедалі більше забувається в Німеччині та відходить на другий план після початку війни 1 вересня 1939 року і злочинів Німеччини в Європі, передусім Голокосту, в Росії сьогодні його використовують в історико-політичних цілях. На відміну від Західної Європи, де про сталінські злочини мало що відомо через секретний додатковий протокол, пакт і його наслідки все ще є частиною колективної пам’яті в постраждалих державах Східної та Центральної Європи. Вони є центральною подією та формують ядро дебатів про їхню власну історію, наприклад, в Естонії, Латвії та Литві. На європейському рівні ці відмінності знайшли відображення найпізніше після розширення Європейського Союзу на схід у 2004 році. У той час, як західноєвропейські держави зосереджені на примиренні з націонал-соціалізмом, держави Центральної та Східної Європи зосереджені на сталінських злочинах. Не в останню чергу вторгнення Росії в Україну 2014 року, яке порушило міжнародне право, відкрило шрами в цих регіонах і змусило їх замислитися про необхідність більш пильної уваги до їхньої складної історії.

Момент підписання Пакту

Виставка та супутня інформація, опубліковані у вересні 2024 року, покликані відкрити простір для дискусій і спонукати до обміну різними точками зору. Тому вона була задумана як пересувна виставка. Крім німецької/англійської версії, вже доступна українська/англійська версія; презентація в Україні запланована на 2025 рік. (І відбувається нині – Л.Ч.)
У німецькомовних країнах виставку не тільки буде представлено на місці в Музеї Берлін-Карлсхорст, а й буде поширено в цифровому форматі. У співпраці з музеєм Берлін-Карлсхорст Федеральна агенція громадянської освіти розмістила весь зміст виставки на своєму вебсайті та розробила посібник для вчителів про те, як використовувати цифрову виставку в класах. (www.bpb.de/onlineausstellung-riss-durcheuropa) Виставка є спільним проектом Музею Берлін-Карлсхорст і кафедри історії Східної Європи Університету імені Генріха Гейне в Дюссельдорфі. Його спонсорували Федеральний комісар з культури та засобів масової інформації, Рейнська регіональна рада, Цивільний університет Дюссельдорфа та Інститут культури та історії німців у Північно-Східній Європі. (Виділено для того, щоби звернути на це увагу – Л.Ч.)
Супровідна інформація
Супровідна інформація до виставки опублікована видавництвом Wallstein-Verlag у вересні 2024 року. У 12 есеях автори з усіх країн, безпосередньо зачеплених Пактом, розглядають історичні події та пам’ять про них зі свого національного погляду. Головна ідея виставки — розповісти про наслідки пакту з різних точок зору, наслідки пакту — також лягли в основу видання. Автори писали під враженням від агресивної війни Росії проти України від 2014 року, яка порушила міжнародне право та досягла нового рівня ескалації з повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року. З’являються спогади про російську та радянську імперську політику та пов’язані з нею наслідки для держав Східної та Центральної Європи. Представлені матеріали вражаюче ілюструють вплив сучасності на наше сприйняття історії.»
***
Після знайомства з виставкою моя дорога пролягла на істфак, який, до слова, вразив мене сучасним підходом до навчання. Невеличкі аудиторії з круглими столами посередині. На столах — кавоварки, печиво, цукерки, замість зошитів у студентів ноутбуки. Коли навчалася у Львівському університеті, мені подібне й наснитися не могло…
Із задоволенням спілкувалася з викладачами, які брали участь в обговоренні виставки. Вони також відчули певну недовершеність експозиції через відсутність у ній України, а точніше – через короткозору оцінку подій виключно за двома роками — 1939-1940-им — і без уваги до історії України загалом. Та, як фахівці, зазначили: німецькі музейники переконали відвідувачів у головному: в результаті Пакту постраждала вся Європа без винятку. А головним підсумком виставки є глибоке переконання, що будь-яка свавільна зміна кордонів є великим злом!
Та все ж не давали спокою окремі твердження, висловлені в експозиції, і Наталія Нечаєва-Юрійчук, за що я дуже їй вдячна, сконтактувала мене з організатором пересувної виставки Крістофом Мейснером, який одразу ж відгукнувся на пропозицію поспілкуватися. Не затягуючи, п. Крістоф дав відповідь на всі запитання, що мене цікавили. Цим листуванням, опускаючи певні обов’язкові формулювання ввічливості, ділюся з читачем:

«Людмила Чередарик: – На головній тумбі виставки, де йдеться про наслідки Пакту Гітлера-Сталіна читаємо: «Невдовзі після цього Радянський Союз напав на Фінляндію, а влітку 1940 року окупував Естонію, Латвію, а також частину Румунії.»
Як я розумію, коли йдеться про частину Румунії, то розуміється Північна Буковина (Чернівецька область) , яка історично, якщо заглянути вглиб історії, є споконвіку слов’янською землею, себто українською, де було розташоване Галицько-Волинське князівство. А королівська Румунія ввела свої війська на Буковину тільки 1918 року, таким чином захопивши Північну Буковину та приєднавши її до себе. Отож, у 1940-му році сталося звільнення, бо, приміром, у Львові галичани проголосували за возз’єднання з соціалістичною Україною під час віча – загальних зборів громади. А буковинці це зробили ще у 1918 році, перед тим, як їхній край був анексований Румунією. Таким чином, важко погодитися з висновками, наведеними у матеріалах виставки. Ви якось можете це пояснити?

Крістоф Мейснер: — Виставка мала на меті подати історичні події 1939–1941 років із багатоперспективного підходу. Як концептуальну основу для орієнтації відвідувачів було обрано кордони 1939 року. Звісно, це підхід, який можна обговорювати. Але багатовікова історія України та зокрема Буковини не може бути повноцінно представлена у такому форматі, незважаючи на обрану концепцію. Кордони 1939 року слугують лише орієнтиром, адже вони, як і поняття націй, є умовними конструкціями, які слід критично осмислювати. Натомість суспільства завжди були різноманітними й мультиетнічними. Із цього виникають різні сприйняття подій. Тому я не можу не погодитися з Вами, коли Ви зазначаєте, що частина української спільноти сприймала польське та румунське панування як іноземне, а події 1939–1940 років – як визволення. Біографія Романа Зубика, представлена на виставці, яскраво це ілюструє.
Крім того, виставки є формою презентації історичних подій, яка через необхідне спрощення намагається донести складні історичні процеси. Це може не завжди задовольнити професійного історика, але важливо передати відвідувачам виставки найважливіші напрями розвитку подій у доступній формі. У форматі мандрівної виставки обсяг інформації був ще більше обмежений.

Л.Ч.: — А далі, вибачте, взагалі жахливі фейкові, як на мене, речі та історичне перекручування. Цитую:
«Після анексії радянські чиновники перебрали на себе адміністрацію і розпочали білорусизацію та українізацію територій.» Адже йдеться про території, на яких мешкали споконвіку білоруси та українці!!! Тож яка українізація та білорусизація??? Це не логічно, тому я цього не розумію: поясніть, будь ласка.

К.М.: — Відповідь на це запитання тісно пов’язана з попереднім. У міжвоєнний період суспільства в різних регіонах Центрально-Східної Європи були мультиетнічними й плюралістичними. Деякі уряди не хотіли цього визнавати, тому польський і румунський уряди в міжвоєнний період проводили політику полонізації та румунізації відповідно, що супроводжувалося утисками меншин, зокрема й українців. Після окупації цих територій Червоною армією у 1939 та 1940 роках СРСР намагався внести розкол у суспільство, розпочавши процес українізації та білорусизації, що шкодило іншим меншинам. Згодом це змінилося радянізацією, яка охопила всі верстви суспільства.

Л.Ч.: — Цитую: «В Україні впродовж тривалого часу Пакт офіційно асоціювався з возз’єднанням українських територій. Але з моменту російської агресії 2014 року громадська думка повністю відкинула відповідний радянський наратив. Як символ радянської окупації та злочинного тоталітарного режиму Пакт сприймають особливо жителі Західної України». Натомість, як журналіст із майже півстолітнім стажем роботи можу засвідчити, що це не так.
А далі ви друкуєте те, що спричинить конфлікт між поляками та українцями, а саме: «У національній пам’яті поляків Пакт прирівнюється до Четвертого поділу Польщі й ставиться в ряд з тими, які відбулися наприкінці XVIII століття».
До слова, Румунія протягом тривалого часу теж вважала територію Буковини своєю, тоді як у Сучавському повіті Румунії чи не переважна кількість сіл спілкувалася колись українською, а не румунською. Та хочу підкреслити свою велику повагу і вдячність сусідам-румунам, які у 2022 році щиро та з відкритими обіймами приймали наших біженців на своєму кордоні. Була цьому свідком.
Підсумовуючи, наголошу, що історія – примхлива пані й інколи викидає несподівані колінця. Тож за іронією долі два диктатори – Гітлер і Сталін спричинилися до возз’єднання західних українських земель із Великою Україною.
Одне слово, без висвітлення правдивої історії України ця виставка, як на мене, не є точною за своїм фактажем.

К.М.: — У сфері пам’яті особливо складно давати однозначні оцінки, адже пам’ять є динамічною і змінюється з часом.
Незаперечним є той факт, що для Польщі події, пов’язані з пактом Гітлера–Сталіна, є національною травмою, і значна частина населення сприймає їх як поділ країни. Але якщо з цього випливають ревізіоністські територіальні претензії, то це слід засудити й вважати неприйнятним, оскільки недоторканність територіальних кордонів закріплена у низці міжнародно-правових угод. Тому надзвичайно важливо забезпечити транскордонний і транснаціональний обмін, який охоплює й суспільство загалом. Українсько-польські та українсько-румунські історичні комісії та публікації, які виникли внаслідок їхньої роботи, заклали чудову основу для цього».

…І ще одне: додати голос України можемо тільки ми, українці

Так, виставка намагається подати історичні події в різних перспективах. Але поки серед цих перспектив бракує української, виставка залишатиметься неповною. Адже правда — не у формальних рамках і «орієнтовних кордонах» 1939 року, а й у глибокому та чесному розумінні того, як ці події вплинули на народ, який століттями виборював свою ідентичність, на українців. Буковина — не «спірна територія», і не тільки невід’ємна частина української цивілізації, де українське слово звучало задовго до імперських карт. Сьогодні Україна — це серце людської цивілізації добра. Останній її оплот. І саме ми, українці, маємо це сказати Європі та світові.
Можливо, я надто категорична, та, як на мене, ця виставка без української складової має бути призупинена і допрацьована, адже в такому вигляді її треба, поки що, зняти. Поясню, чому. По-перше, в ній присутній швидше політичний аналіз, аніж мова документів. Хоч це, мабуть, і не головне. У виставці простежується, як через Пакт Гітлера-Сталіна втратили свої території поляки, румуни, угорці. І слова немає про те, що Румунія у 1918 році, після Буковинського віча, на якому люди проголосували за приєднання до Великої України, ввела свої війська й анексувала Північну Буковину.
Виникає питання: А хто здобув? Відповідь однозначна — Радянська Україна. На польському стенді так і написано, що Східна Польща — а це нинішні і дуже стародавні західноукраїнські землі, була радянізована. Хіба таке не псує сусідські стосунки? І чи не від раші цей наратив із твердженням, що Ленін і Сталін створили Україну? Ось у чому проблема!
Ба більше, у німецькому пресрелізі до виставки йдеться про те, що матеріали виставки видані окремою книгою та запущені в освітній простір. А це означає, що на них виховуватимуть учнівську молодь і ними користуватимуться політики…
Отже, повертаюсь до того, з чого почала: наші чернівецькі студенти разом із професійними істориками з ЧНУ вже мають досвід роботи в європейських архівах, озброєні фактами, мовами та правдою. То чому б їм не долучитися до доопрацювання цієї виставки — не формально, а по-справжньому?
Бо якщо ми не додамо український голос — на заміну його прийде чужий зі своїми інтерпретаціями. А з ними прийдуть і спотворення, і забуття. І повторення того, що нині коїться на українській землі.
Ми маємо право на правду. І ми маємо обов’язок — донести її світові.

Людмила Чередарик, «Версії»

#Україна #ІсторіяУкраїни #ПравдаПроУкраїну #БоротьбаЗаПравду

Запис Україна крізь чужу оптику спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А безвідповідальне військове керівництво відправило небоєздатну частину на фронт
або Справжня історія «Анни Київської» від Юрія Бутусова

Як відомо, Державне бюро розслідувань (ДБР) порушило у грудні минулого вже року кримінальну справу щодо обставин формування 155-ї механізованої бригади «Анна Київська», яка вступила у бій під Покровськом. Справа перебуває на контролі Верховного головнокомандувача В. Зеленського, міністра оборони Р. Умєрова та головнокомандувача ЗСУ О. Сирського. Вчора, 3 січня, президент Володимир Зеленський мав провести засідання Ставки Верховного Головнокомандувача з основною темою – обговорення фактів щодо обставин формування, підготовки та забезпечення 155-і механізованої бригади. Про це повідомив на своїй сторінці у Фейсбук відомий військовий кореспондент Юрій Бутусов.
Ще до кримінальної справи ДБР Бутусову стало відомо, що один із відповідальних за формування бригади керівників помер від серцевого нападу, а комбрига звільнили одразу після вступу бригади у бій. Ба більше, до того, як бригада зробила перший постріл, її самовільно залишили 1700 військовослужбовців. Усі ці пазли складалися у вельми трагічну історію, яка не могла не зачепити блискучого аналітика й дослідника війни воєнкора-розслідувача Бутусова. І він поставив перед собою те ж завдання, що стояло перед слідчими ДБР, – знайти винних.
«І я теж провів розслідування, здобувши значну кількість переконливих свідчень і матеріалів, аби показати суспільству, до чого призводить формування з нуля нових бригад 140-х, 150-х та вже навіть 160-х без наявності командних кадрів, технічних фахівців, озброєння, дронів тощо, – написав Юрій Бутусов на своїй сторінці у Фейсбук. – Бо це дійсно злочин, але злочин не солдат і офіцерів, а злочин керівників Ставки Верховного головнокомандувача, Міноборони та Генштабу, які продовжують витрачати життя та державні кошти на нові проєкти, замість посилення досвідчених і боєздатних бригад. А ще намагаються зняти з себе відповідальність, переклавши її руками ДБР на поставлених у безвихідне становище офіцерів, яким доводиться відповідати за погано організований вищим керівництвом політичний проєкт.»
Далі – розслідування Юрія Бутусова з аналізом того, що сталося із 155-ою бригадою, і низкою фактів, які спричинилися до десятків смертей, сотень поламаних доль, і не тільки…

1. Кримінальна справа

2. Етап перший: Люди

ОС і (СЗЧ)
Березень 46 (3)
Квітень 123 (6)
Травень 217 (31)
Червень 1978 (185)
Липень 3882 (310)
Серпень 2748 (217)
Вересень 3253 (187)
Жовтень 3211 (339)
Листопад 5832 (448).
155-та бригада виїхала на навчання у Францію в жовтні, на той момент у бригаді вже було 935 СЗЧ! Тож командування ОК «Захід» та командування сухопутних військ, які посилали бригаду, не могли не розуміти усіх скандальних наслідків, не могли не розуміти, що СЗЧ буде й у Франції.
Фактично, комплектування бригади почалось у червні, але пройти повноцінну підготовку вона не встигла, бо одразу ж у липні та серпні з 155-ї бригади забрали понад 2550 військовослужбовців на поповнення інших частин! Тобто забрали з бригади майже усіх цілком придатних, яких комбриг та комбати тільки-но розставили на посади. Фактично відбулося обнулення усіх попередніх чотирьох місяців роботи. І цей склад бригади організувався у серпні по новій, і тоді… видали наказ готуватись усім, хто залишився, до поїздки у Францію в кінці вересня.
У результаті до Франції було направлено у складі 155-ї бригади 1924 військовослужбовця, з яких досвід військової служби понад рік був лише у 51, досвід до року – у 459 військовослужбовців, а більшість – 1414 – були тільки зараховані й служили менше 2-х місяців. Особливо проблемними виглядали близько 150 людей, тільки що набраних без будь-якого відбору, яких направили до Франції навіть без проходження БЗВП! Саме серед них була найбільша кількість втікачів – усього у Франції пішли в СЗЧ близько 50 військових.
Як бачимо, до Франції командування сухопутних військ та ОК «Захід» відправили не організовану та керовану військову частину, яка може багато чому навчитись, а натовп людей щойно одягнутих у військову форму (ще й менше 30% від штату), які мали під час поїздки організовуватись та знайомитись між собою та з командирами!
Доки усе командування бригади перебувало на навчанні у Франції, без присутності командирів бригади та батальйонів тисячі нових людей зараховувалися до бригади. Як наслідок, у жовтні та листопаді на території України одразу після зарахування до складу з бригади втекло понад 700 людей. Вони пішли в СЗЧ жодного разу не побачивши своїх командирів.
Тим не менше, більшість військовослужбовців, яких направили до Франції, не втекли, а готувались. Не втекли і понад 4000 набраних без відбору з ТЦК людей, які зайшли на поповнення бригади у вересні-листопаді, та які, за відсутності командування бригади та пункту дислокації, жили на території навчального центру ОК «Захід» та якось готувались тими інструкторами, яких туди направило ОК.
З 15 листопада рядовий склад бригади почали повертати в Україну. Натомість штаб бригади згідно з планом залишився для завершення штабних занять, за які французькі інструктори поставили найвищі бали.
Штаб бригади прибув до України 30 листопада, але познайомитися зі своїми новими 4 тисячами підлеглих, які чекали у навчальному центрі, провести заплановані додаткові навчання з тими, хто не зміг отримати усіх необхідних знань, комбриг Рюмшин не встиг. За відсутності штабу бригади та комбатів, командування ОК «Захід» та КСВ почали перекидати ненавчених та не злагоджених людей у район Покровська.
Одночасно після прибуття комбрига Рюмшина з Франції до Покровська, під час розгортання бригади, 4 грудня туди завітала комісія КСВ, яка швидко написала висновок, що у втечі 50 військовослужбовців бригади у Франції винним є… командир бригади: він, мовляв, не приділяв належного часу спілкуванню з особовим складом, і тому бійці повтікали! За кілька днів комбриг Рюмшин, який тільки-но встиг створити у цьому хаосі якусь мінімальну керованість і докладав надлюдські зусилля, щоби врятувати ситуацію, був відсторонений від посади. Відсторонили також кількох офіцерів штабу, одного з комбатів і натомість призначили нових командирів, які взагалі не мали жодного уявлення щодо стану справ у бригаді. В результаті хаос в управлінні тільки посилився, керованість стала значно гіршою, тому за перший тиждень грудня – ще до вступу бригади у бій – сталося ще 198 СЗЧ. А з першого дня виконання бойових завдань почалися значні втрати людей через погану керованість та навченість.

3. Організація та підготовка

4. Озброєння

5. Висновки

Запис «Військовослужбовці 155-ї бригади – заручники піар-проєкту Зеленського» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Від суттєвого збільшення військового збору та інших податків Уряд планує залучити майже 140 млрд грн. Збільшити податки для українців передбачає урядовий законопроект №11416. Його появу пояснюють тим, що на армію бракує грошей.
Водночас не зрозуміло, чому уряд закриває очі на втрату величезних сум через не просто крутійські, а злодійсько-бандитські схеми, які існують на митниці та у податковій, шалено збагачуючи їх організаторів та учасників. До слова, це журналіст-розслідувач Влад Сидоренко назвав усі ці схеми бандетизмом, а не корупцією. І з цим важко не погодитися.
Ба більше, солідні організації опублікували свої дослідження про наймасштабніші схеми в Україні. Так от внаслідок дій схем на митниці та у податковій службі річні втрати бюджету сягають від 250 до 400 млрд. грн. Уявляєте, у час війни з державного бюджету крадеться 10 млрд доларів. А про те, як це реалізується, можна навіть почитати на офіційній сторінці Міністерства юстиції за підписом п. Майстренка, кандидата юридичних наук, начальника відділу податкового законодавства департаменту фінансового законодавства. Іншими словами, держава в курсі того, що відбувається у податковій службі з ПДВ. Багато про це пишуть, зокрема, депутати Ярослав Залізняк, Ніна Южаніна та інші. А якщо сюди додати блокування податкових накладних, ініціатором чого є сумнозвісний нардеп Гетьманцев і що під корінь рубає українську економіку, то залишається тільки дивуватися тому, що Україна ще жива і бореться.
Людмила Чередарик, “Версії”

А тепер про те, які збори зростуть, від Центру громадського моніторингу та контролю

Запис Уряд підвищує податки для людей, а схеми на митниці та у податковій залишає спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Юлія Тимошенко вимагає негайно ухвалити законопроєкт 11379, яким вносяться зміни до Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» щодо розширення кола військовозобов’язаних до 25-річного віку для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Лідерка «Батьківщини» обурена тим, що  попри чіткі вікові параметри мобілізації, юнаків віком від 18 до 25 років незаконно «тягають» по ТЦК та чинять перепони перед вступом до магістратури.

Перед голосуванням постанови щодо продовження мобілізації через воєнний стан, Юлія Тимошенко нагадала, що головним питанням має бути те, чи є мобілізаційні процеси справедливими та законними.

Лідерка «Батьківщини» вкотре назвала  стратегічною помилкою парламенту та президента ухвалення репресивного, а не мотиваційного закону про мобілізацію.

Сьогодні дванадцятий раз голосуємо постанову про продовження мобілізації. Дванадцять разів партія «Батьківщина» за це голосувала, але саме головне питання, яке стоїть перед нами,  – це яка мобілізація проводиться в Україні, як вона проходить, наскільки справедливо, наскільки законно і наскільки до української нації, до її самого існування правильно. І тут я хотіла б вам сказати, що, на жаль, закон про мобілізацію, який був ухваленій на репресивній, а не мотиваційній основі – це є велика стратегічна помилка нашого парламенту і президента, – зазначила Юлія Тимошенко.

Вона пояснила, що  через певні параметри цього репресивного  закону порушуються права юнаків від 18 до 25 років, які через колізії в законі та  після першої ВЛК, втрачають статус призовника, стають військовозобов’язаними, а в деяких випадках мобілізовуються, попри не мобілізаційний вік.

«В законі ми чітко визначили певні параметри, які мусять бути виконані. Є певні категорії людей, які не мобілізуються по закону, і цього треба дотримуватися.  Але саме головне, на чому би я хотіла сьогодні наголосити, – це наша молодь, наші діти від 18 до 25 років. Хто дав право? Коли парламент визначився чітко в законі, що мобілізація лише з 25 років, хто дав право забирати дітей з 18 до 25? Знайшли колізію в законі, знайшли якусь підставу і сьогодні дітей тягають практично протизаконно і проти рішення парламенту,  в тому числі не допускаючи їх до магістратури», – обурено наголосила  Юлія Тимошенко і закликала негайно ухвалити  відповідний законопроєкт, припинивши порушувати права юнаків цієї категорії.

Окрім цього, за пропозицією депутата від «Батьківщини» Сергія Власенка,  парламент  339 голосами доручив Комітету з питань національної безпеки невідкладно розглянути  законопроєкт 11379 на засіданні комітету, щоб негайно розглянути його на засіданні парламенту та прибрати дискримінаційні норми, які стосуються незаконної мобілізації юнаків до 25 років.

ba.org.ua

Запис Колізія в законі про мобілізацію потребує усунення спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«4 липня – міжнародне свято спелеологів «Всесвітній спелеопост»

Чернівецькі спелеологи в печері “Попелюшка”

Довідково від «Версій»
47 років тому -12 березня 1977 року група молодих чернівецьких спелеологів під керівництвом Віталія КОРЖИКА на південній околиці села Подвірне Новоселицького району здійснила справжнє географічне відкриття кінця ХХ століття. Печера «Попелюшка» стала національною гордістю нашої країни, увійшовши до десяти найпротяжніших печер світу й посівши третє місце серед печер у гіпсах.
Про те. Як це відбувалося, можна прочитати тут:
https://versii.cv.ua/aktsenti/40-rokiv-potomu-pechera-popelyushka-spravzhnye-geografichne-vidkryttya-kintsya-hh-stolittya/40004.html

Запис Спеціальний спелеологічний підрозділ для ЗСУ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Безперечно, ситуація в державі нині така, що вимагає непопулярних рішень. Скажімо, у будинку моїх родичів у Куп’янську, що на Харківщині, постійно мешкають воїни ЗСУ. І ніхто не проти цього. Та мій двоюрідний брат, на превеликий жаль, уже покійний, розповідав мені на початку війни, що, за його баченням, у них половина містян – за Україну, а інша – раділа приходу раші. Зрозуміло, що ті люди будуть активно проти того, щоби їхні помешкання займали наші воїни.

Та непокоїть інше: що стало тригером такого рішення української влади – проблема з мобілізацією чи сакраментальна дата – 20 травня – , день, коли завершуються повноваження чинного Президента України…
Водночас було б помилкою закривати очі на те, що росія – справжній мастак у втручанні та впливах на вибори, які відбуваються у чужих державах. У цій справі їй немає рівних. Та й знову ж таки – як можна провести вибори під час війни?!
Отож, розмірковуючи над тим, як ставитися до такого «подарунку» влади, мабуть, треба виходити з того, що для України і для нас, її громадян, є вигіднішим і кращим. Але знову ж таки ятрить думка: чому громадян позбавляють значної кількості прав, запроваджуючи при цьому воєнний стан, а не стан війни? Кому це вигідно? Може, це викликане тим, що тоді ми не будемо сплачувати за квартири та інші комунальні платежі? Чи ми чогось іншого не знаємо. Втім, юристи і правники стверджують, що різниця між воєнним станом і станом війни невелика…
P.S.
Насамкінець дуже промовисті слова про те, що таке права людини:
«Права людини як броня – вони захищають нас; вони як правила – говорять нам, як себе поводити; і вони як арбітри – ми можемо до них звертатися. Вони абстрактні – як емоції, і як емоції, вони належать усім й існують, що б навколо не відбувалося.
Вони схожі з природою, тому що їх можна зневажити; та з духом, тому що їх неможливо зруйнувати. Подібно до часу, вони однаково ставляться до всіх нас: багатих і бідних, старих і молодих, білих і чорних, високих і низьких. Вони пропонують нам повагу і вимагають від нас ставитися з повагою до інших. Вони подібні до доброти, правди і справедливості: ми можемо мати розбіжності в думках стосовно їхнього визначення, але ми впізнаємо їх, коли бачимо, що їх порушують.»
Компас: Посібник з освіти в області прав людини за участі молоді, з яким можна ознайомитися на сайті Council of Europe portai (https://www.coe.int/uk/web/compass/home):

Людмила Чередарик, «Версії»
На фото: Офіс Ради Європи в Україні

Запис Українців позбавили базових прав людини спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про це генерал-майора Андрій Ковальчук написав у Фейсбук.
«Панове офіцери, сержанти, солдати, службовці і працівники військ оперативного командування «Південь»! Шановні мешканці південних регіонів нашої країни! Бойові побратими, колеги, друзі!
Дякую вам за спільну службу! Ці два з половиною роки стали непростим та насиченим періодом життя кожного з нас.
Ми з Вами пліч-о-пліч пройшли ледь не самий критичний етап – перевірку готовності до загрози, всі масштаби якої складно було навіть уявити, зуміли зупинити навалу ворожої орди, коли здавалось, що сил і потужностей замало. Але в єдності звичайних цивільних людей, Збройних Сил України, всіх військових формувань, правоохоронних органів і структур, потужного волонтерського руху створювалась наша з вами легендарна незламність, живиться і сьогодні наша з вами віра в Перемогу!
Ми разом звільнили від окупанта частину Одещини – острів Зміїний – і левову частку територіального моря України, Миколаївщину і Херсонщину на правому березі Дніпра. Ми виконували бойові завдання, відбиваючи зухвалий ворожий десант, відкидаючи і топлячи ворожі кораблі, створюючи безпрецедентні історичні факти новітньої ери наших Збройних Сил.
Ми з вами жорстко билися з ворогом на півдні, наші бригади показали себе якнайкраще в бойовій роботі, ми забезпечуємо і підтримуємо їх і сьогодні, коли вони на східному напрямку випалюють нечисть із нашої землі, мужньо протистоять ворожим атакам.
Я пишаюся тим, що мав честь і довіру бути вашим командиром, бути командувачем славетного й норовливого Півдня, якій вміє бути лагідно-теплим і гостинно-привітним для своїх та бурхливо-пекельним, люто-штормовим для ворогів.
Наші з вами зусилля стали прикладом того, що справжні герої нашої країни народжуються у найважчих часах.
Вдячний всім вам за підтримку і сумлінність, відповідальне ставлення до справи, витримку і самовідданість у проходженні випробувань і мирним часом розбудови, й виснажливими бойовими буднями.
Нехай ваша мужність і міць, виваженість і відвага, військова кмітливість і фірмова хазяйновитість будуть основою подальшого розвитку і розквіту військ оперативного командування, його історії, його майбутнього. Бажаю щоб кожний пишався своєю справою, відчував себе причетним до загальної Перемоги і на полі бою, і по життю.
Вічна пам’ять тим, чиї життя забрала ця підступна війна, хто героїчно пав у битві чи став жертвою ворожого терору. Наш труд і ратний, і повсякденний – це присвята життю, миру і добру.
Із впевненістю в нас і в наших з вами силах залишаюсь в єдиній армійській родині, і в вихованні молодих офіцерів впроваджуватиму ті самі принципи й вимоги, що завжди мав і маю до себе й тих, кого веду за собою: честь, порядність, патріотизм, відповідальність, відвага і розсудливість, – з цього зростає справжній командир, який здатний бути взірцем для наслідування і виховувати власним прикладом свій бойовий колектив. Так формується новітнє військо демократичної незалежної держави. Бажаю кожному бачити в цьому свої перспективи.
Разом – до Перемоги!
Слава Україні, її Збройним Силам і незламному народу!
Генерал-майор Андрій Ковальчук.»

Запис Успішний командувач ОК «Південь» Ковальчук пішов з посади спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Команда «Батьківщини» послідовно боролася проти репресивного законопроєкту про мобілізацію, тому не підтримала його ухвалення в цілому. Також фракція одностайно виступила проти скасування норми про  демобілізацію після 36 місяців.

Команда «Батьківщини» подала понад 300 правок до законопроєкту про мобілізацію, які суттєво змінювали його концепцію: перетворювали примусову і принизливу мобілізацію на мотиваційну й справедливу, а сам закон робили дієвим. Депутати не врахували жодної, тому «батьківщинівці» не голосували за принизливий законопроєкт.

Правки від депутатів фракції «Батьківщина» містили такі пропозиції:

демобілізувати всіх, хто відслужив 36 місяців;

встановити чіткі правила ротацій та відпусток;

платити кожному, хто підпише контракт із Міноборони, разово 10 000 доларів;

збільшити вдвічі – до 200 000 гривень – місячну платню кожному, хто провів на передовій понад 18 місяців;

навчати новобранців щонайменше 6 місяців  перед відправленням на фронт;

відправляти до війська досвідчених силовиків, а не 20-річних студентів;

зняти бронь з чиновників та депутатів, правоохоронців і суддів;

лікувати поранених за держаний кошт в медзакладах будь-якого рівня і права власності;

годувати військових, які перебувають на лікуванні, за стандартами країн НАТО;

вчити дітей загиблих героїв у ВИШах безкоштовно.

Ми не могли і не мали права голосувати за такий законопроєкт. Нам потрібне якісне і сильне військо, здатне захистити Україну. Цей законопроєкт такого війська не створює. І цей закон навряд чи наблизить перемогу України, – вважає Юлія Тимошенко.

ba.org.ua

Запис “Закон, який навряд чи наблизить перемогу України” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У кінці березня татарівська суддя Печерського «суду» Світлана Шапутько закрила провадження щодо адмінправопорушення заступника Єрмака Ростислава Шурми. Якби справу розглядали публічно, підозрюваного скоріш за все визнали б винним і його б могли звільнити з Офісу Президента.
Про це голова правління Центру протидії корупції (ЦПК) Віталій Шабунін розповів у відео.
У лютому НАЗК склало протокол щодо Шурми. Як вказано в протоколі Шурма не повідомив про реальний конфлікт інтересів, коли головував на засіданнях комітету ОП. Саме цей комітет забезпечив багатомільйонні виплати фірмам його рідного брата.
Водночас сам Шурма зізнався, що інвестував у фірму брата близько 10 мільйонів доларів та разом із дружиною позичив брату близько 430 мільйонів гривень.
Цей не вперше, коли суди виправдовують чиновника ОП не зважаючи на очевидне порушення закону. Наприклад, щоб врятувати Татарова від СІЗО, раніше Банкова скористалася «правками Лозового». При цьому Зеленський вже третій місяць ігнорує петицію про скасування цих самих правок.
«Поки Україна бореться з росією, схоже, що Татаров, Шурма і ко намагаються відтворити її маленьку копію в Україні. Бо це в рф команда президента є понад законом. В Україні закон – один для всіх», – зазначає Шабунін у відео.
І суд, і прокуратура мали відстояти протокол НАЗК, проте натомість – вирішили приховати інформацію про засідання. Рішення суд має опублікувати наступного тижня. Щоб не допустити подібних кейсів у майбутньому, ЦПК проаналізує його та поділиться висновками з громадськістю.

Запис Шабунін: «Татарівська суддя відмазала ще одного заступника Єрмака – Ростислава Шурму» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вибуховою хвилею пошкоджено адмінбудівлю, а також водогон у с. Ожеве Дністровського району, де впали уламки. Водночас водопостачання здійснюється у звичному режимі. На щастя, люди не постраждали. Наразі правоохоронці проводять слідчі дії. Сформовані групи для обстеження і спеціальна комісія, яка визначає завдані збитки.
Під час повітряної тривоги були задіяні й мобільні вогневі групи, адже була загроза атаки ворожими БПЛА. Під час однієї з попередніх атак наші мобільні вогневі групи вже продемонстрували свою ефективність, знищивши ворожий безпілотник над територією сусідньої області.
Дякуємо Збройним силам, нашим ППО за злагоджену роботу.
Зараз один з основних пріоритетів – надійний захист об’єктів інфраструктури. Над цим посилено працюємо.
Ворог підступний і воює з нашим цивільним населенням, тож вкотре закликаю буковинців не нехтувати правилами безпеки і під час повітряних тривог перебувати у сховищах. Бережіть себе і близьких!
Переможемо! Слава Україні!
Руслан Запаранюк, голова Чернівецької обласної адміністрації

Запис Ворог намагався уразити Дністровську ГЕС – Запаранюк спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Група із семи народних депутатів з фракції “Слуга народу” на чолі з В’ячеславом Медяником ініціювали проєкт Закону №11031 «Відеомоніторинг публічної безпеки», який уже направлено на розгляд комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності. Якщо законопроєкт буде прийнятий, то Україна перетвориться на поліцейську державу із запровадженням тотального і по суті тоталітарного контролю за повсякденним життям мешканців держави. Такий висновок зробили незалежні експерти.
Та про все по порядку.
Цю так звану законотворчість «слуг» по кісточках «розібрав» Центр спільних дій – громадська організація, яка працює в інтересах громадян України та яка є незалежною, політично нейтральною та незаангажованою в усіх аспектах своєї діяльності. ЦСД займається аналізом державної й місцевих політик, впроваджує інструменти залучення громадян до прийняття рішень та участі в демократичних процесах і просуває демократичні зміни.
Не сказати, щоби висновки аналізу зазначеного законопроєкту були оптимістичні. Спочатку спеціалісти дали перелік того, що змінить цей закон у разі його прийняття. Отже,
«Що змінює цей законопроєкт
• запроваджує систему відеомоніторингу стану публічної безпеки;
• відеомоніторинг застосовуватимуть щодо:
o фізичних осіб в інтересах національної та публічної безпеки, економічного добробуту та прав людини;
o транспортних засобів;
o публічних місць;
o об’єктів критичної, соціальної, економічної, житлово-комунальної, транспортної, інженерної та іншої інфраструктури;
• запроваджує єдину систему відеомоніторингу публічної безпеки, яка складається із систем моніторингу центрального, регіонального і місцевих рівнів, а також систем відеомоніторингу підприємств, установ, організацій усіх форм власності та систем фізичних осіб;
• повноваження створювати системи відеомоніторингу мають органи сектору безпеки й оборони, органи державної влади та місцевого самоврядування;
• система відеомоніторингу складається із пристроїв із функціями фото-, аудіо-, відеозапису, які працюють в автоматичному режимі, та комплексів, які забезпечують обробку, аналіз та передання зібраних даних до системи МВС;
• зобов’язує всіх володільців систем відеомоніторингу передавати дані до системи МВС;
• система відеомоніторингу здійснює ідентифікацію людини за такими параметрами:
o власне ім’я, дата народження, місце народження, стать;
o інформація про місце проживання, громадянство або його відсутність,
o відцифрований образ обличчя особи;
o реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспортного документа;
• для ідентифікації особи система відеомоніторингу взаємодіє з єдиним демографічним реєстром, національною системою біометричної верифікації та ідентифікації громадян, іноземців та осіб без громадянства та іншими державними реєстрами;
• максимальний термін зберігання даних про особу не може перевищувати 15 років;
людина має право ознайомитися із даними про себе в системі відеомоніторингу».

А тепер про те, що порушує цей закон та чому сприятиме у разі його прийняття. Іншими словами, що у цьому законопроєкті не так і що насторожує:
• «запроваджує тотальний і по суті тоталітарний контроль за повсякденним життям мешканців держави, що може бути використано для згортання демократії та широкого спектра інших зловживань;
• не встановлює чітких і обґрунтованих критеріїв для збору та використання даних про особу;
• небезпечно розширює вплив МВС на все суспільство, перетворюючи країну на поліцейську державу;
• призведе до значних видатків із державного бюджету для впровадження системи відеомоніторингу».
І нарешті висновок: єдино правильне рішення – відхилити законопроєкт.

Важко навіть пояснити собі ідею появи такого законопроєкту. Хіба що єдиним – влада боїться власного народу і створює захист від нього – поліцейську державу. І якщо він, цей поки що законопроєкт, не дай Боже, буде проголосований, то чим ми тоді відрізнятимемося від рашки?
Можна по-іншому поставити запитання: що сьогодні захищає ввесь український народ? Свою свободу, свою незалежність та свою демократію, до яких рашці, як до Києва рачки. Поки що…

Людмила Чередарик

Запис «Слуги» намагаються створити поліцейську державу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В Україні створено унікальну систему надання допомоги пораненим, якої немає ніде у світі. Її ідею вкладено у назву — Єдиний медичний простір.
Єдиний медичний простір – це об‘єднання військових і цивільних медичних закладів та спеціально розроблена система логістики, яка охоплює всю територію держави та використовує всі види транспорту. Результат її впровадження — до 82% поранених українських військових після відновлення повертаються у стрій.
Ось іще два чинники, як і визначають систему надання допомоги пораненим:
• 80% поранених упродовж, так званої, золотої години отримують належну допомогу.
• Смертність військових на етапі евакуації максимально зменшилась.
Джерело: https://newssky.com.ua/500-dniv-vijny-yak-zminylasya-ukrayinska-armiya-10-nejmovirnyh-faktiv/

Запис До 82% поранених на фронті повертаються у стрій спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У кінці лютого завершилось двомісячне турне Америкою творчої команди художньої стрічки “БУЧА”, робочі матеріали якої були представлені в рамках проєкту по боротьбі з російською пропагандою Art Against Propaganda та на заходах до другої річниці повномасштабного вторгнення Ukraine unbroken: 2 years of strength.
Закриті покази відбулись у восьми містах Америки: у Вашингтоні в Українському домі, у Нью-Йорку в Колумбійському університеті, Українському інституті Америки та Harvard Club, у Лос-Анджелесі в Українському культурному центрі, в Солт-Лейк-Сіті під час Sundance Film Festival, у Нью-Джерсі в Cambridge Club House, у Філадельфії, Сан-Дієго та Бостоні.
Почесними гостями заходів стали американські конгресмени, представники бізнесу, місцевих відомств та широкої громадськості, які протягом двох років підтримували Україну у боротьбі з агресором і продовжують висловлювати свою підтримку, а також постійний представник України при ООН Сергій Кислиця, Повноважний посол України в США Оксана Маркарова, Вільям Тейлор – американський дипломат, правозахисниця та письменниця Мітці Пердью, Президент Українського інституту Америки Кеті Наливайко, представники Інституту Миру, кінорежисер Роб Нільссон (“Північне сяйво”), Вільям Голдштейн – американський композитор, Володар трьох номінацій Еммі та номінації Ґреммі, Семен Дукач — керівний директор Techstars, також відомий як провідний бізнес-ангел.

Запис Покази робочої версії фільму “БУЧА” пройшли у восьми містах Америки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

src=”https://versii.cv.ua/wp-content/uploads/2024/02/demonstratsiya-kurtok-396×217.jpg” alt=”” width=”396″ height=”217″ class=”alignnone size-medium wp-image-63908″ />
Цей знімок саме із пресконференції на тему фейкового спростування від МО

Як написав сайт BIN.ua (Business Information Network), курткогейт гірший за яйцегейт
По-перше, фальшиві зимові куртки це серйозніше, ніж дорогі яйця. Суть курткогейту в тому, що, як стверджують автори-викривачі, для ЗСУ закуповувалися втридорога літні куртки під виглядом зимових. Яйця теж купувалися втридорога, але то були принаймні справжні курячі яйця. А тут утридорога закуповувалися літні куртки, щоб видавати їх військовослужбовцям ЗСУ як нібито зимові. Це виглядає не просто як корупція, а як свідомий підрив обороноздатності.
По-друге, оскільки курткогейт спалахнув за півроку після яйцегейту і тривав понад півроку, це створтло враження, що корупція в Міноборони – явище систематичне, перманентне і всеосяжне. Напевно, коли Зеленський вирішив зберегти Резнікова на посаді, то очікував, що яйцегейт залишатиметься разовим скандалом. Однак ця надія не збулася, і Банкова разом із Резніковим почала набувати іміджу даху корупційних схем.
Ну чому у нас в Україні так важко покарати винного, і так легко засадити за грати безневинного – маю на увазі полковника Червінського…
Людмила Чередарик. за матеріалами ЦПК

Запис Корупція та брехня – ознаки державної політики? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На сайті Верховної Ради України зареєструвано петицію про термінове прийняття законопроєкту №9560-1. Її автор – Олександр Слобожан, Виконавчий директор Асоціації міст України.
Петиція спрямована на надання органам місцевого самоврядування прямого права здійснювати виплати з місцевих бюджетів для допомоги Об’єднаним силам Збройних сил України й передбачає внесення до Порядку денного ХІ сесії, в порядок денний лютого 2024 року проєкту Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо фінансування з місцевих бюджетів заходів, спрямованих на посилення обороноздатності і безпеки держави», реєстр. номер 9560-1 від 16.08.2023р. та підтримку голосування за нього за основу і в цілому.
Зміни до Бюджетного кодексу України потрібні для реалізації змін до проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування з підтримки сектору безпеки і оборони України», пропозиції до якого надала Асоціація міст України.
Закликаємо всіх проголосувати за петицію на сайті Верховної Ради України у відповідності з покроковою інструкцією для реєстрації на сайті та голосування

Запис Хто, як не ми, підтримаємо петицію про термінову легалізацію допомоги громад ЗСУ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Іван Данський мріяв про щасливе життя для своєї родини на рідній землі. Прагнув дати своїм дітям гідне виховання, забезпечити їх усім необхідним. Разом з дружиною Тетяною вони відкрили власну сироварню в Чернівецькій області.

Проте, як тільки почалось повномасштабне вторгнення, Іван пішов добровольцем на фронт, щоб захищати свою країну, свою сім’ю, свою мрію про щасливе майбутнє. Воював на Донеччині. Допоки 9 січня 2023 року його життя не забрала війна.

Сльози скочуються по щоках, а руки стискають телефон, де на екрані – їх останнє спільне фото. Дружина загиблого військовослужбовця, Тетяна Данська, залишилась одна з двома дітьми та поділилась своєю історією про те, як війна жорстоко обірвала їхні сімейні плани, але не змогла зламати її силу духу.

Він завжди мріяв розвивати рідне село

Іван з першого класу жив у росії, проте завжди щиро любив Україну. Завжди розмовляв українською, навіть там, на чужині. Щоліта він приїжджав до свого села Бросківці в Чернівецькій області. Він мріяв показати, що можна жити, розвиватися та заробляти кошти на своїй рідній землі, не шукаючи кращої долі за кордоном.

Створення сімейної сироварні
У 2019 році ми з чоловіком відкрили власну сироварню в Чернівецькій області. До початку повномасштабного вторгнення успішно займалися сироварінням.

Ми переїхали до села. Іван засадив чималі ділянки полуницею, смородиною та іншими ягодами. Він також любив тварин, тож у нас з’явилося ще й чимале господарство: 50 курей різних порід, яких Іван сам виводив через інкубатор, 50 гусей, барани, свині. Це було дуже весело, адже я сама родом з міста Бердянськ Запорізької області, і нічого подібного у мене раніше не було.

Іван щиро любив природу, риболовлю. Він був різноплановою особистістю, але найбільшою цінністю для нього завжди була сім’я. Він мріяв дати своїм синам гідне виховання та навчання, — міцний фундамент для життя.

Складний сімейний період:

Чоловік уже мав свою сироварню, втілив свою мрію, яка успішно розвивалася. Я ж прагнула самореалізації. Тож ми вирішили пожити окремо, і я поїхала жити в Запоріжжя, де розпочала кар’єру тренера.

Навіть попри роздільне проживання, ми залишалися сім’єю. Підтримували зв’язок, спілкувалися, я допомагала чоловіку вести бізнес сироварні онлайн. Я жила окремо, але знала, що маю сім’ю, підтримку, що у моїх дітей є тато.

У січні Іван приїхав до нас. Забрав старшого сина Любомира і поїхав з ним до Чернівців, а потім у Буковель кататися на лижах. Ми ж з меншим Орестом залишалися в Запоріжжі. 24 лютого, коли розпочалася повномасштабна війна, я з молодшим сином була в Запоріжжі.

Іван пішов добровольцем

Коли почалось повномасштабне вторгнення, чоловік пішов на війну. На той момент він тільки недавно отримав українське громадянство, на яке так довго очікував.

Він воював на Донеччині, на передовій, тримав позицію. Коли йшов туди, казав, що це складна ділянка. 9 січня на їх позицію напали. Їх там було восьмеро, а росіян було під 70. Зрозуміло, що вісьмома людьми неможливо втримати таку кількість окупантів. У той день Іван загинув. Це сталося біля села Майорське, недалеко від Горлівки.

Окупанти знищили його життя та фіалки, які він так любив

Окрім тварин, Іван завжди любив рослини, а особливо – фіалки. У нашому будинку їх було неймовірна кількість, найрізноманітніших видів. Замовляв він їх завжди з Донецької області. Коли мені повернули телефон чоловіка, я знайшла в ньому чат з власницею магазину фіалок, у якої він часто купував квіти. Її останнє повідомлення було про те, що всі фіалки знищені російською ракетою, а вона сама була змушена евакуюватись.

Останній подарунок 

Перед загибеллю він назамовляв дітям купу іграшок та одягу. Його не стало, а я все ще їздила на пошту забирати від нього подарунки. Неймовірно, але його останній подарунок прийшов рівно на мій день народження. Це була джинсовка з зображенням дівчини-українки та словами Лесі Українки: “Ні, я жива, я буду вічно жити. Я маю в серці те, що не вмирає”.

Діти та їх спогади про тата

Про смерть тата старший син Любомир дізнався одразу, коли про це повідомили мені. Він був поруч, я не могла стримати сліз та емоцій. У Любомира збереглося багато спогадів про тата: вони часто ходили разом у походи та на риболовлю. Вставали о 6-й ранку, готували всі свої снасті, яких було безліч. А ще тато любив пожартувати. Всі ці приколи Любомир, якому зараз 7 років,  також добре пам’ятає. Він спокійний, врівноважений хлопчик та інколи ледве витримує свого молодшого брата :)

Молодшому зараз 3 роки, він дуже схожий на тата. Орест ще не розуміє, що таке смерть. На жаль, він зможе згадувати тата лише за фотографіями.

Тепер ми сім’єю живемо в Чернівцях, де похований чоловік. Я вирішила будувати життя саме тут, щоб це стало рідним містом для наших дітей.

^{Любомир ходить в українську скаутську організацію “Пласт” і їздить д мамою на вишколи (навчальні табори).}

Про фонд “Діти Героїв”

Влітку ми з дітьми відпочивали в таборі, де познайомилися з дружиною загиблого військового, мамою двох діток. Вона розказала нам про благодійний фонд “Діти Героїв”, який допомагає дітям, що втратили батьків через повномасштабну війну, і щиро порадила подати заявку.

Завдяки цій пораді ми стали підопічними фонду. Спочатку отримали продуктову допомогу, потім медичну, а також канцелярські товари. Любомир завдяки фонду вивчає англійську мову. Напередодні Нового року діти отримали чудові сертифікати від Будинку іграшок, а молодший син отримав подарунок на день народження. Тож ми щиро вдячні фонду за підтримку та допомогу!

Не маємо здаватися. Ми ще не перемогли

Я сама працюю в департаменті соціальної політики. Робота тут мене рятувала. Бо дуже багато повʼязано з допомогою людям. У тому числі це і підтримка родин загиблих Героїв, їх дітей. Безліч заходів повʼязаних з благодійністю, зі зборами коштів для наших військових.

Тетяна з Польщі пригнала швидку до України. Далі ця швидка поїхала на Донеччину

Важливо продовжувати  допомагати тим, хто на фронті: плести сітки, робити свічки, волонтерити, донатити. Адже це наш внесок у спільну боротьбу за нашу вільну та сильну Україну, про яку ми всі мріємо.

Емоції зараз наче гойдалки. То здається, що все жахливо і не справляюсь, то відчуваю свою силу і вірю, що можу з усім впоратися.

Кожна сім’я переживає горе по-своєму, немає єдиного правильного способу впоратися. Головне – не тонути в цій чорній дірі болю. Знаходити позитив. Жити далі. Адже наші чоловіки, брати, сини, пішли нас захищати, щоб ми жили щасливо.

Я прагну продовжувати втілювати в життя наші спільні з чоловіком мрії, тепер самостійно. Моя мета – дати своїм дітям щасливе дитинство та успішне майбутнє. А щоб у них було щасливе життя, у них має бути щаслива мама.

Я буду з гордістю нести пам’ять про їхнього тата-Героя, який віддав своє життя за Україну.

Фото надані фонду “Діти Героїв” родиною Данських

Запис Як жити далі, коли війна забрала найдорожче? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

І це попри те, що мільйони українських біженців мешкають нині за кордоном. Але ж перед ними не стоїть завдання донести як до західних урядів, так і до західних громадян засади української державної політики. Це має зробити українське іномовлення. Та, як з’ясувалося, такого практично немає. Бо у нас є з лише іномовлення… російське. І саме це – фатальна помилка України в комунікації зі світом. Даю посилання на блог шефредакторки «Детектора медіа» Наталії Лигачової з поясненням, як реакція «хороших росіян» на смерть Навального підсвітила фатальну помилку України в комунікації зі світом: «Смерть Навального і абсурдність української державної політики у сфері іномовлення».
Команда «Детектора медіа» – для тих, хто не в темі, – вже понад 20 років виконує роль watchdog’a українських медіа, аналізуючи якість контенту та спонукаючи медіагравців дотримуватися професійних й етичних стандартів.
А тепер цитата із публікації Наталії Лигачової: «Україна спрямовує левову частку державних коштів, зусилля на розвиток іномовлення для… російськомовних глядачів за кордоном. Якщо ви не знали — то саме так позиціонує себе наш канал іномовлення «FreeДом».
Ось з останнього пресрелізу «FreeДома»: «У січні зросла частка YouTube-переглядів каналу “FreeДом” з території Росії, загальна кількість переглядів контенту під брендом “FreeДом” на всіх диджитал-майданчиках ДП “МПІУ” та партнерів перевищила 10 млрд. Також канал для російськомовних глядачів за кордоном розширив присутність і в мережах національних операторів Польщі та Молдови».
Ці цифри я не буду коментувати через їхню абсурдність (бо просто сумують перегляди всіх телеканалів-виробників контенту для «FreeДом», адже все населення планети Земля становить 8 млрд).»
Уявляєте, кошти платників податків з України йдуть на тебе, щоби… що? Перевиховувати росіян? Переконувати їх, що їм не треба вбивати українці?.. Якийсь абсурд. І це, до слова, тоді, коли на підтримку місцевої преси ніхто не виділяв жодних коштів. Ба більше, перед війною центральна влад все зробила для того, щоби якомога більше газет в Україні наказали… довго жити. Де «Час», «Буковинське віче», «Доба», «Зоріле Буковіней», «Версії», зрештою, «Буковина» у тому вигляді, якою газета була колись, та багато інших. Зрозуміло, що це питання риторичне. Додам лише, що сьогодні, коли пишуться ці рядки, у штаті Мічиган, приміром, кожне найменше містечко має по кілька газет – паперових! Бачила їх на власні очі.
Та нині я про інше. Про наслідки для усіх нас такої, м’яко кажучи, хибної політики (йдеться не про закриття газет, а про відсутність англійського, німецького, польського, іспанського, італійського португальського і т.д.і т.п. іномовлення).
І за прикладом мені далеко ходити не треба. Протягом усіх років української незалежності я спілкувалася час від часу з сином подруги, яка вже давно мешкає у Данії. Людина він не пересічна: багато знає, багато чим цікавиться, вміє аналізувати. І щоразу при спілкуванні я дивувалася його спрямованості до російських наративів. Намагалася дещо пояснити, де в чому переконати. І, зрештою він погоджувався. Та при наступній зустрічі все повторювалося – чоловік знову озвучував російську позицію. Через певний час я прозріла та поцікавилася тим, де він бере інформацію: що слухає та читає. І з’ясувалося, що в Данії немає інших джерел, ніж раша тюдей… Переконана, і не тільки в Данії. Саме про це пише й аналітик Наталія Лигачова, яку обурює те, що «FreeДом» отримує купу релізів щодо розвитку лише російського контенту:
«Ніколи редакція «ДМ» не отримувала пресрелізів про те, як розвивається наше іномовлення англійською, арабською, іспанською… Бо воно розвивається… ніяк! Ніяк держава Україна не прагне донести нашу позицію про війну, розповісти про наш розвиток, демократичні прагнення, боротьбу з корупцією тощо західному електорату, від думки якого залежать західні політики. А від західних політиків залежить допомога Заходу нам, відсутність чи зменшення якої ми прямо зараз відчуваємо не лише під Авдіївкою, але там зараз найстрашніше…
Але нам начхати на західних громадян, політиків? Ми гатимо кошти на висвітлення російських виборів, на розповіді про відродження історичної пам’яті корінних народів Росії та їхню боротьбу за незалежність (ха-ха) — росіянам і російськомовним.»
І далі: «… я не розумію, це некомпетентність чи зрада? Але розумію, що й те, й інше під час страшної війни з Росією, в якій гинуть тисячі українців — це жерсть (я довго обирала найтолерантніше слово для позначення ситуації).
І мабуть-таки вже прийшов час щось із цим робити.
Смерть Навального… …яскраво підсвітила абсурдність державної інформаційної політики України у сфері іномовлення та взагалі комунікації зі світом.»
Абсурдність та хибність української комунікативної політики стає нині очевидною усім, а не тільки журналістам.
Людмила Чередарик

Запис Світ і досі обмежений в інформації щодо України… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Під час події ми поговоримо про наслідки розпаду СРСР для всього світу та роль у цьому українців, шлях України до здобуття незалежності, чому всі спроби Росії відновити імперію зла приречені на провал, а також про перспективи нашої країни щодо вступу до ЄС і НАТО та вплив на ці процеси країн-сусідів.
Після зустрічі буде Q&A-сесія, протягом якої можна буде поспілкуватися з автором, придбати його книжку «Як українці зруйнували імперію зла» та отримати автограф», – йшлося у повідомленні організаторів  ICES – The Institute for Central European Strategy, Infopost.  Подія відбулася за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження».

Модератор заходу: Лілія Шутяк , чернівецька журналістка та викладачка кафедри журналістики Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича.

2021-го на телеканалі Перший розпочався показ документального серіалу «Колапс: як українці зруйнували Імперію Зла». Сценарій Олександра Зінченка. 2023-го серіал отримав премію Івана Франка у галузі інформаційної діяльності від Державного комітету телебачення і радіомовлення України. У квітні 2023 – премію Леся Танюка. У червні 2023-го Олександр Зінченко анонсував вихід книжки «Як українці зруйнували Імперію» за мотивами серіалу. Вихід книги: 2024.

На зустрічі Олександр Зінченко переповів епізод  у Варшавському університеті, де відбувалося нагородження за книгу «Година папуги: Українські сторінки Катині». Це була розмова із Станіславом Шушкевичем, першим керівником незалежної Білорусі : «…був на других-третіх ролях, а СРСР розвалили українці і Кравчук!».

Документальний серіал  «Колапс: як українці зруйнували Імперію Зла», створений до 30-річчя незалежності України,  розкриває багато подробиць, про які раніше  не говорилося і «на деякі події ми тепер будемо змушені подивитися під геть новим ракурсом».

Серіал складається із 7 серій:  одна серія – це один день. Остання серія описує події, які відбуваються протягом приблизно пів року.

Фестиваль «Червона рута», гімн України вперше звучить на телебаченні, яке транслює фестиваль. Фестиваль відбувався у Чернівцях і чернівчани це  пам’ятають…

24 серпня 1991 року був проголошений Акт про незалежність України та створення самостійної української держави — України. 1 грудня 1991 року відбувся загальнонаціональний референдум на території України щодо проголошення незалежності України. До бюлетеня внесли запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» Ствердно на це запитання відповіли 28 млн 804 тис. українців (або 90,32 %), взяли участь у голосуванні 31 млн 891 тис. громадян (або 84,18 %).

Остання серія «На межі ядерної катастрофи. Колапс на Різдво», початок: «Чи могли Росія та Україна обмінятися ядерними ударами…».  Восени 1991 року московські газети пишуть, що Єльцин обговорював із військовими можливість ядерного бомбардування Києва. Чи означало це, що червневий прогноз ЦРУ міг реалізуватися у жовтні-листопаді 1991 року? Та хто насправді розвалив СРСР?

Будь який історичний факт є подією.  Історія і пам’ять споріднені. На зустрічі Олександр Зінченко говорив і про дослідження істориками геноциду українців у період Голодомору. Ініціатором ушанування пам’яті жертв Голодоморів в Україні на державному рівні  є третій президент України Віктор Ющенко.
У 2010 році президент Ющенко підписав указ про удостоєння Степана Бандери звання Героя України. На той час це рішення в Україні підтримали 4,6% громадян. Але тоді і тепер –  Степан Бандера є найяскравіший символ української державної самостійності.
Пам’ятаю проєкт українського телебачення 2007-2008 рр. – «Великі українці». На почесне звання Великого українця претендувало 14 тисяч осіб. І тоді на третьому місті був обраним Степан Бандера. Це було неймовірно, несподівано, неочікувано. А у середньому по Україні у 2015 році Степана Бандеру позитивно оцінювали 12,5%. Але з кожним роком ситуація змінювалася. Війна миттєво змінила пріоритети. У 2021 році Бандера мав підтримку 34%, а у 2022 році – 84% .
«Треба розуміти, що ми зараз дуже динамічно змінюємося. Це просто один із прикладів фантастичної динаміки суспільних настроїв. Але в 1990 і 1991 роках, коли була відновлена українська незалежність, уявити собі ось такі настрої було неможливо», – Олександр Зінченко.

Предметом історії є минуле, яким воно  формується на основі свідчень, фактів, документів. Новітня  історія України формується і пишеться просто зараз. Вона твориться і в умовах війни, яка розпочалася 20 лютого  2014-го. Наша історія України  є і нашою інтелектуальною зброєю. Соборність, незалежність і свобода не даються в один момент і назавжди. За них слід боротися і відстоювати. Постійно. Щодня. Ми обов’язково переможемо!

Дякуємо за зустріч!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Зустріч-дискусія з Олександром Зінченком у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.