І це попри те, що мільйони українських біженців мешкають нині за кордоном. Але ж перед ними не стоїть завдання донести як до західних урядів, так і до західних громадян засади української державної політики. Це має зробити українське іномовлення. Та, як з’ясувалося, такого практично немає. Бо у нас є з лише іномовлення… російське. І саме це – фатальна помилка України в комунікації зі світом. Даю посилання на блог шефредакторки «Детектора медіа» Наталії Лигачової з поясненням, як реакція «хороших росіян» на смерть Навального підсвітила фатальну помилку України в комунікації зі світом: «Смерть Навального і абсурдність української державної політики у сфері іномовлення».
Команда «Детектора медіа» – для тих, хто не в темі, – вже понад 20 років виконує роль watchdog’a українських медіа, аналізуючи якість контенту та спонукаючи медіагравців дотримуватися професійних й етичних стандартів.
А тепер цитата із публікації Наталії Лигачової: «Україна спрямовує левову частку державних коштів, зусилля на розвиток іномовлення для… російськомовних глядачів за кордоном. Якщо ви не знали — то саме так позиціонує себе наш канал іномовлення «FreeДом».
Ось з останнього пресрелізу «FreeДома»: «У січні зросла частка YouTube-переглядів каналу “FreeДом” з території Росії, загальна кількість переглядів контенту під брендом “FreeДом” на всіх диджитал-майданчиках ДП “МПІУ” та партнерів перевищила 10 млрд. Також канал для російськомовних глядачів за кордоном розширив присутність і в мережах національних операторів Польщі та Молдови».
Ці цифри я не буду коментувати через їхню абсурдність (бо просто сумують перегляди всіх телеканалів-виробників контенту для «FreeДом», адже все населення планети Земля становить 8 млрд).»
Уявляєте, кошти платників податків з України йдуть на тебе, щоби… що? Перевиховувати росіян? Переконувати їх, що їм не треба вбивати українці?.. Якийсь абсурд. І це, до слова, тоді, коли на підтримку місцевої преси ніхто не виділяв жодних коштів. Ба більше, перед війною центральна влад все зробила для того, щоби якомога більше газет в Україні наказали… довго жити. Де «Час», «Буковинське віче», «Доба», «Зоріле Буковіней», «Версії», зрештою, «Буковина» у тому вигляді, якою газета була колись, та багато інших. Зрозуміло, що це питання риторичне. Додам лише, що сьогодні, коли пишуться ці рядки, у штаті Мічиган, приміром, кожне найменше містечко має по кілька газет – паперових! Бачила їх на власні очі.
Та нині я про інше. Про наслідки для усіх нас такої, м’яко кажучи, хибної політики (йдеться не про закриття газет, а про відсутність англійського, німецького, польського, іспанського, італійського португальського і т.д.і т.п. іномовлення).
І за прикладом мені далеко ходити не треба. Протягом усіх років української незалежності я спілкувалася час від часу з сином подруги, яка вже давно мешкає у Данії. Людина він не пересічна: багато знає, багато чим цікавиться, вміє аналізувати. І щоразу при спілкуванні я дивувалася його спрямованості до російських наративів. Намагалася дещо пояснити, де в чому переконати. І, зрештою він погоджувався. Та при наступній зустрічі все повторювалося – чоловік знову озвучував російську позицію. Через певний час я прозріла та поцікавилася тим, де він бере інформацію: що слухає та читає. І з’ясувалося, що в Данії немає інших джерел, ніж раша тюдей… Переконана, і не тільки в Данії. Саме про це пише й аналітик Наталія Лигачова, яку обурює те, що «FreeДом» отримує купу релізів щодо розвитку лише російського контенту:
«Ніколи редакція «ДМ» не отримувала пресрелізів про те, як розвивається наше іномовлення англійською, арабською, іспанською… Бо воно розвивається… ніяк! Ніяк держава Україна не прагне донести нашу позицію про війну, розповісти про наш розвиток, демократичні прагнення, боротьбу з корупцією тощо західному електорату, від думки якого залежать західні політики. А від західних політиків залежить допомога Заходу нам, відсутність чи зменшення якої ми прямо зараз відчуваємо не лише під Авдіївкою, але там зараз найстрашніше…
Але нам начхати на західних громадян, політиків? Ми гатимо кошти на висвітлення російських виборів, на розповіді про відродження історичної пам’яті корінних народів Росії та їхню боротьбу за незалежність (ха-ха) — росіянам і російськомовним.»
І далі: «… я не розумію, це некомпетентність чи зрада? Але розумію, що й те, й інше під час страшної війни з Росією, в якій гинуть тисячі українців — це жерсть (я довго обирала найтолерантніше слово для позначення ситуації).
І мабуть-таки вже прийшов час щось із цим робити.
Смерть Навального… …яскраво підсвітила абсурдність державної інформаційної політики України у сфері іномовлення та взагалі комунікації зі світом.»
Абсурдність та хибність української комунікативної політики стає нині очевидною усім, а не тільки журналістам.
Людмила Чередарик
