І законопроєкт уже на розгляді комітету ВРУ
Група із семи народних депутатів з фракції “Слуга народу” на чолі з В’ячеславом Медяником ініціювали проєкт Закону №11031 «Відеомоніторинг публічної безпеки», який уже направлено на розгляд комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності. Якщо законопроєкт буде прийнятий, то Україна перетвориться на поліцейську державу із запровадженням тотального і по суті тоталітарного контролю за повсякденним життям мешканців держави. Такий висновок зробили незалежні експерти.
Та про все по порядку.
Цю так звану законотворчість «слуг» по кісточках «розібрав» Центр спільних дій – громадська організація, яка працює в інтересах громадян України та яка є незалежною, політично нейтральною та незаангажованою в усіх аспектах своєї діяльності. ЦСД займається аналізом державної й місцевих політик, впроваджує інструменти залучення громадян до прийняття рішень та участі в демократичних процесах і просуває демократичні зміни.
Не сказати, щоби висновки аналізу зазначеного законопроєкту були оптимістичні. Спочатку спеціалісти дали перелік того, що змінить цей закон у разі його прийняття. Отже,
«Що змінює цей законопроєкт
• запроваджує систему відеомоніторингу стану публічної безпеки;
• відеомоніторинг застосовуватимуть щодо:
o фізичних осіб в інтересах національної та публічної безпеки, економічного добробуту та прав людини;
o транспортних засобів;
o публічних місць;
o об’єктів критичної, соціальної, економічної, житлово-комунальної, транспортної, інженерної та іншої інфраструктури;
• запроваджує єдину систему відеомоніторингу публічної безпеки, яка складається із систем моніторингу центрального, регіонального і місцевих рівнів, а також систем відеомоніторингу підприємств, установ, організацій усіх форм власності та систем фізичних осіб;
• повноваження створювати системи відеомоніторингу мають органи сектору безпеки й оборони, органи державної влади та місцевого самоврядування;
• система відеомоніторингу складається із пристроїв із функціями фото-, аудіо-, відеозапису, які працюють в автоматичному режимі, та комплексів, які забезпечують обробку, аналіз та передання зібраних даних до системи МВС;
• зобов’язує всіх володільців систем відеомоніторингу передавати дані до системи МВС;
• система відеомоніторингу здійснює ідентифікацію людини за такими параметрами:
o власне ім’я, дата народження, місце народження, стать;
o інформація про місце проживання, громадянство або його відсутність,
o відцифрований образ обличчя особи;
o реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспортного документа;
• для ідентифікації особи система відеомоніторингу взаємодіє з єдиним демографічним реєстром, національною системою біометричної верифікації та ідентифікації громадян, іноземців та осіб без громадянства та іншими державними реєстрами;
• максимальний термін зберігання даних про особу не може перевищувати 15 років;
людина має право ознайомитися із даними про себе в системі відеомоніторингу».
А тепер про те, що порушує цей закон та чому сприятиме у разі його прийняття. Іншими словами, що у цьому законопроєкті не так і що насторожує:
• «запроваджує тотальний і по суті тоталітарний контроль за повсякденним життям мешканців держави, що може бути використано для згортання демократії та широкого спектра інших зловживань;
• не встановлює чітких і обґрунтованих критеріїв для збору та використання даних про особу;
• небезпечно розширює вплив МВС на все суспільство, перетворюючи країну на поліцейську державу;
• призведе до значних видатків із державного бюджету для впровадження системи відеомоніторингу».
І нарешті висновок: єдино правильне рішення – відхилити законопроєкт.
Важко навіть пояснити собі ідею появи такого законопроєкту. Хіба що єдиним – влада боїться власного народу і створює захист від нього – поліцейську державу. І якщо він, цей поки що законопроєкт, не дай Боже, буде проголосований, то чим ми тоді відрізнятимемося від рашки?
Можна по-іншому поставити запитання: що сьогодні захищає ввесь український народ? Свою свободу, свою незалежність та свою демократію, до яких рашці, як до Києва рачки. Поки що…
Людмила Чередарик
