Діти з особливими потребами. Як їм допомогти?

До мене звернулась знайома: – Допоможи, в нас великі неприємності: мого сина направляють до психіатра. – То й що? Тисячі дітей направляють до психіатра з різних причин… – Ти звикла до своєї професії і не сприймаєш всю надзвичайність ситуації! Подумай: мого сина – направляють – до психіатра! – Психіатри такі ж лікарі як терапевти чи кардіологи. Що ж тут надзвичайного? – Це для тебе нічого, а для нас – просто катастрофа! Ми в тривозі, паніці, сум’ятті!..

Я згодна: батьків лякає, коли з тих чи інших причин рекомендують звернутися до психіатра. Але вони повинні якомога більше дізнатися про психоневрологічні розлади в дітей і підлітків, про те, як важливо своєчасно виявити хворобу, щоби легше вилікувати або скорегувати її та не дати їй змоги розвинутися далі.

Які ж це хвороби? Це і мовні розлади, і затримка психічного розвитку, і когнітивна недостатність (порушення пізнавальної здатності), і розлади особистості й поведінки, і розумова відсталість, і неврологічні захворювання – від неврозів до дитячих церебральних паралічів, і різні залишкові явища після перенесених інфекційних хвороб – і багато інших розладів, які потребують звернення і наступного лікування у психіатра.

Я звертаюся до батьків і до всіх, хто має відношення до виховання й розвитку дітей: коли виникає підозра про наявність хвороби, її не треба приховувати. Хвороба є хвороба для будь-якого прошарку та віку людей, в тому числі й дітей – і замовчування хвороби або нехтування проблемою рано чи пізно вийде, як кажуть, боком для цієї людини чи дитини, її сім’ї, а загалом і для суспільства.

Про професію психіатра, в т.ч. й дитячого, у нас ходить багато чуток, підозр, неприйняття. В цивілізованих країнах, навпаки, вважається нормальним за потреби звертатися до послуг психіатрів чи психотерапевтів.

Дитяча психіатрія – це не тільки педіатрія, фізіологія чи гігієна, це, головно, педагогіка, психологія, мистецтво. Це сама дитина з усіма її таїнами, несподіванками, з усім відомим і невідомим, спірним. Це ще й батьки, бабусі, дідусі – всі ті, хто оточує дитину.

Як же сприймають такі розлади батьки маленьких пацієнтів і їхні родичі? Коли батьки вперше дізнаються, що їхню дитину направляють до психіатра, їх охоплює почуття горя і відчаю, вони впадають у паніку, хоча в глибині душі давно вже розуміють, що з їхньою дитиною відбувається щось недобре і не випадково направляють її до лікаря.

Але батьки повинні знати й те, що силою ніхто не може направити їхню дитину до психіатра. Це їхня добра воля, їхнє розуміння незворотності хворобливих процесів у дитини. І, коли виявиться, що дитина дійсно хвора, необхідно вживати дієвих заходів.

Тоді наступає другий етап: вони потрапляють до кабінету дитячого психіатра. Тут батьки перш за все повинні розповісти лікарю про все, що тривожить їх у психічному стані дитини.

Потім розпитати про хворобу, якщо вона підтвердиться: і що з дитиною може бути, і як і чим її слід лікувати, де їй краще навчатися.

З’ясувати, чи потрібна допомога логопеда або психолога, який краще відвідувати дитячий садочок, яку школу.

Чим кращі й докладніші рекомендації щодо навчання, тим легше буде дитині знайти собі соціальне пристосування в подальшому житті.

Валерія ПАЛАМАРЧУК, консультант, лікар-психіатр обласної психолого-медико-педагогічної консультації

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *