Генпрокурор України Юрій Луценко заявив, що подасть заяву про відставку. Про це він сказав у ході виступу у парламенті, передає кореспондент РБК-Україна.

Луценко заявив, що Рада має розглянути його заяву про відставку цього тижня.

“Я сьогодні подаю заяву про відставку президенту України. І ви в парламенті маєте розглянути це питання. Прошу це зробити цього тижня. Я свою роботу робив і буду робити. Усе, що я обіцяв Катерині Гандзюк в лікарні робилося і буде робитися”, – заявив він.

Нагадаємо, раніше РБК-Україна повідомляло, що сьогодні в Раді виступають представники правоохоронних органів зі звітом про хід розслідування справи про вбивство херсонської активістки Катерини Гандзюк. Зокрема, в Раді вже виступив Луценко.

Відзначимо, за словами президента України Петра Порошенка, злочин проти Гандзюк вже в значній мірі розкрито.

Напад на Гандзюк стався 31 липня 2018 року – невідомий бризнув в Гандзюк кислотою біля її будинку. Після нападу Гандюк госпіталізували, пізніше її перевезли в лікарню в Києві. За фактом нападу спочатку відкрили справу за статтею про хуліганство, пізніше – замах на життя, після смерті Гандзюк справа розслідується за статтею “закінчене вбивство”.

Запис Луценко сьогодні подасть президенту заяву про відставку спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Розслідування британської неурядової організації Earthsight про незаконний експорт українського лісу спричинило скандал.  

На запитання «Ресурсу» відповів громадській діяч і природозахисник Микола Петіченко. За його словами, представники Earthsight використали його інформацію та відеодокази для того, щоби їх перекрутити й фальсифікувати на користь замовників, які перебувають в Україні. Британська «неурядова організація» виявилась звичайною ширмою.

– Яким чином ви співпрацювали з Earthsight?

– Я займався розслідуванням незаконної вирубки лісів на Буковині. У мене були на руках як документи, так і фото- і відеодокази. До мене звернулася співробітниця цієї організації, яку звали Тара. Вона попросила надати їй інформацію, яку я накопав. Я нею поділився. Потім вона попросила, щоби ми відвезли її на місце вирубок. Я сказав, що туди треба їхати далеко і на кілька днів. Тож, якщо вона хоче зафіксувати все на місці, треба групі супроводу виділити гроші на той же бензин та харчування. Вона сказала, що вони, мовляв, неприбуткова організація і грошей начебто нема. Потім вона полетіла до Англії, пообіцявши зі мною зв’язатися. Та потім з’ясувалося, що вона місяць була у відпустці на відпочинку.

Потім я зустрів її в Києві на засіданні НАБУ. Там були присутні громадські організації. І вона ходила там із нардепом Остапом Єднаком. Тоді я зрозумів, що це проплачена людина, хоча вона і живее, і працює в Англії.

Коли з’явилася доповідь Earthsight, я був дуже здивований, бо вони використали мою інформацію, наші фотографії та відео, але повністю все перекрутили, переставили з ніг на голову. І це сталося не випадково, а цілком свідомо, щоби звести наклеп на нормальні державні лісництва, при цьому, «обіливши» тих, хто «кришує» незаконну вирубку та контрабанду лісу.

– Вони взяли відео за вашої згоди?

– Так, за моєї згоди. Але не повідомили, як будуть його використовувати. А вийшло, що мої матеріали використали для наклепу. У своєму матеріалі вони заявляли, що йдеться про Закарпаття, але я писав про ситуацію в Чернівецькій області. Я їздив туди, де вони начебто робили свої розслідування. Там одна труха, навіть неспеціаліст зрозуміє, що рубали лише сухий ліс, а не здоровий, там всі пеньки є гнилими. Все це зафіксовано, в тому числі дроном, і викладено в Інтернет.

Автори дослідження навмисно написали, що рубали здоровий ліс, бо хотіли зробити наклеп на лісництво. Голова Мокрянського лісництва аж посивів після того. Він сказав: «Я ж надав їм всі документи». Але вони не поставили їх у сюжет.

– Хто на вашу думку, стоїть за цим розслідуванням?

– Я вважаю, що ця організація «знюхалася» з Остапом Єднаком, який лобіює незаконний експорт деревини у Європу і має зв’язки в уряді та Верховній Раді. Організація, що організувала цей фейк, розповіла про якісь небилиці, а всю інформацію, що я їм надав, приховала. Вони ж знають, що 50% деревини йде на експорт без документів, тільки 50% фіксується на комп’ютері. Хто ж контролює цей вивіз? А чого вони не розповіли  про «Пролісок»? Це румунська «прокладка», через яку експортується деревина. Вони не розповіли про ті фірми-прокладки, які працюють на Бурбака (голова фракції «Народний Фронт» у Верховній Раді – ред.), адже в нього під контролем митниця, біржа, все проходить через нього, а вони розповіли про старі схемі незрозуміло якого часу.

– Яка ж мета цієї кампанії?

– Остап Єднак хоче зі скандалом звільнити директорів лісництв і поставити ці місця своїх людей. А там вже – пилити ліс по-чорному, без жодного контролю. І в цьому йому допомагають так звані псевдоактивісти, які перебувають під його опікою. Та ж карпатська лісова варта, яка претендує на посаду директора нацпарку. А це дуже ласий шмат. Директор майже нікому не підпорядкований, тому там можна такого «накосити», що вистачить на все життя. От вони й воюють проти нацпарків та лісгоспів. Ще одна причина – потреба «підсадити» лісгоспи на отримання ліцензій на експорт. Голова Закарпатського управління Держлісгоспу повідомив, що вони за ці ліцензії заплатили півмільйона доларів, а вони їм не потрібні. Кому треба, щоби за твої ж гроші до тебе приходили якісь недоумки і тебе ж перевіряли, а потім вимагали хабара, погрожуючи закрити підприємство?

Я регулярно робив сюжети про незаконні рубки, мене зачепило, коли приходять ці йолопи і на нормальних лісників кажуть, що це злодії. Я приїжджаю до Мокрянського лісництва і запитую директора, де твій «Лендкрузер»? А він їздить на «Ниві» й живе у хаті батьків. А тих, хто дійсно гребе машинами та вагонами, вони не чіпають.

Охочих контролювати лісгоспи багато. Це і лісові варти якісь, і карпатські варти, і WWF. Всі вони «лягли» під Єднака й просять для себе частинку пирога, в тому числі й з цих ліцензій.

Закарпатські лісгоспи першими відмовилися від ліцензій, бо вони не мають прямих поставок за кордон, вони продають місцевим переробникам, які, переробивши деревину, відправляють її за кордон. І це їх бісить. Чому вони саме зараз підняли цей «кіпіш»? Бо як раз закінчується термін ліцензування, і треба його поновлювати. А на Закарпатті сказали: нам не потрібні ці ліцензії, на ці півмільйона ми краще купимо трактори. А це їх сильно зачепило й вони оголосили війну тим лісгоспам, які не хочуть платити.

 resource.com.ua

Запис Earthsight cфальсифікувала розслідування для наклепу на лісгоспи – природозахисник спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Брехали тоді, брешуть і нині. На жаль, правда вже нікого не цікавить: перед буковинцями постали інші проблеми – виживання.

День 1 серпня 1988 року запам’ятався дивовижним нежитем мого майже дворічного сина, який  з’явився вранці раптово і нізвідкіль. Літо, спека… чого не буває з маленькими хлопчиками. Та коли через тиждень, як мало би статися, син не одужав, а з його носа, навпаки, потекло із новою силою, я ще не усвідомлювала, що він став заручником екологічно залежної недуги і вже другої після Чорнобиля на своєму маленькому віку.

Лише через кілька місяців, зіставивши факти, зрозуміла, що саме нежитем він зреагував на хімічну екзогенну інтоксикацію (ХЕІ) – так пізніше назвали невідому чернівецьку хворобу, яка вразила маленьких буковинців далекого 1988 року внаслідок забруднення міського середовища якимись дуже й дуже токсичними речовинами. Авторка цих рядків дотримується військової версії витоку високотоксичного ракетного пального під час проходження містом військової частини 28 липня 1988 року. До речі, в/ч дислокувалася у Львівській області й невдовзі після інциденту була розформована.

Люди ж поміж собою називали чернівецьку недугу алопецією, тобто облисінням.

Хроніка подій

1 серпня 1988 року у Чернівцях лікарі зафіксували перший випадок невідомої хвороби у дітей, маніфестною ознакою якої було тотальне облисіння, супроводжуване ураженнями печінки, травного тракту, дихальної системи – та найбільше потерпала нервова система. У багатьох діток спостерігалися галюцинації.

Прикметно, що невідома хвороба вражала в основному світловолосих блакитнооких дітей віком до 6 років. Утім, як стало відомо пізніше, дісталося й дорослим. Крім того, в багатьох дітей, але не з числа тих, кому офіційно виставили ХЕІ (таких було 167),  спостерігалося часткове або осередкове облисіння. Та створені відповідні медичні комісії категорично відмовлялися визнавати спільність причин появи часткового ураження волосяного покрову та повного облисіння.

Загалом брехні тієї вже далекої осені 1988 року і наступного 1989-го було дуже багато. І хоча все місто гуло про невідому недугу дітей, ніде про це не писалося і не передавалося. Тож було ще страшніше.

Заговору мовчання не було – просто такою була система

Першу тріщину в мовчанні пробила «Комсомольская правда», оприлюднивши у жовтні 1988 року мій невеличкий матеріал про невідому хворобу дітей у Чернівцях із коментарем так званих науковців про те, що в Чернівцях, мовляв,  пройшов кислотний дощ і саме він спричинив облисіння дітей. До слова, інформацію про чернівецькі події я підготувала ще у кінці серпня. Та цензура не дозволила публікувати матеріал, бо тоді заборонялося писати про масові захворювання.

Утім, завіса таємничості ще й досі огортає ті далекі, 30-річної давності, події. Таємничості й брехні. Мабуть, час говорити правду ще не прийшов. Зрештою, нині пересічним буковинцям не до історії, мають проблеми серйозніші: треба виживати. І це попри те, що більшість тих дітей, яким офіційно виставили тоді діагноз ХЕІ – хімічної екзогенної інтоксикації, стали пізніше інвалідами.

Про ті події можна писати детективи, трилери чи навіть екшн

…Про Чернівці осені 1988 року можна писати романи-страшилки. Чого тільки вартують порожні вулиці без жодної дитячої фігурки. У листопаді 88-го чернівчани вивезли практично всіх дітей із міста. А ті, що залишилися, не виходили з помешкань. Хто цього не бачив, не може навіть уявити собі, яким химерним і закинутим видається таке місто – як з фантастичного фільму.

Тим часом у Чернівцях працювали різні комісії та групи дослідників, яких очолювала – а точніше, тримала під ковпаком – Державна комісія, очолювана Качаловським, заступником прем’єр-міністра УРСР.

Та раптом, коли вже заслін мовчання був нібито прорваний і про трагедію Чернівців дізналася вся країна, чернівчани зважилися на стихійний протест, зібравшись на Центральній площі. Яблуку не було де впасти. До розбурханої людської стихії наважилася вийти тільки одна людина – Павло Каспрук, голова Чернівецького міськвиконкому. Але й у нього полетіла банка з кав’яром: тоді на дітей роздавали продуктові пайки з дефіцитними продуктами. Та Каспрук не пішов з площі. Йому вдалося домовитися з протестувальниками, які висловили свої вимоги. Натовп вимагав Баранова, заступника міністра охорони здоров’я, бо його виступи на телебаченні викликали довіру в людей. Але він саме тоді відбув до Москви вирішувати питання про ймовірну евакуацію містян. До слова, з Москви він повернувся вже зовсім з іншим настроєм. Тим часом у будинку міської ради сиділо все перелякане керівництво області та міста. Я усіх їх наживо, а не по телевізору, бачила вперше, окрім Каспрука, в якого брала інтерв’ю після обрання головою міськвиконкому (наразі ми на західний манір називаємо його мером). А пропустив мене до приміщення охоронник у чині майора: мені вдалося переконати його емоційним спічем про те, що наші діти лисіють, а він у цей час приховує правду від людей.  Оскільки мої колеги з «МБ» працювали тоді у натовпі, у нас спільно вийшов блискучий правдивий репортаж, за який Качаловський потім вимагав негайного звільнення мене з роботи. На той момент КДБ вирахував та заарештував застрільників мітингу, а обком партії поставив завдання перед керівниками підприємств звільнити з роботи найактивніших протестувальників.

Особисто мене врятувало те, що під час прес-конференції, яка відбулася за кілька днів після мітингу, соціальні психологи з Москви проаналізували та виклали у прес-релізі, який роздали журналістам, причини протесту чернівчан. І серед головних назвали приховування правди. Оскільки я цитувала висновки спеціалістів із Москви, то наш головний редактор Богдан Загайський передав цей прес-реліз Качаловському і питання стосовно мене було зняте. Зате виникли сотні інших запитань. І щоби картина була повною, додам: довкола Чернівців стояли війська у повній бойовій готовності. Натомість кажуть, що тодішній начальник управління КДБ у Чернівецькій області узяв відповідальність на себе, доповівши, що ситуація під контролем.

А вже далі події розвивалися в жанрі детективу – а, може, навіть трилера чи екшн.

Вчіть іноземні мови, щоби вас не дурили

По-перше, громадськості й усім журналістам постійно брехали.

То, бачте, до сечі, взятої у хворих діток, під час її транспортування потрапив бор. Сподіваюсь, про це згодом детальніше розповість ВІктор Бачинський, тодішній і нинішній начальник судово-медичної експертизи.

А то почали розхвалювати наше харчування, особливо кукурудзяну кашу, яка має просто порятувати всіх! Та вершиною нахабства й блюзнірства стала прес-конференція експертів  Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Ні, ці поважні мужі були чесними й нічого не підозрювали. Річ у тім, що висновки про причини невідомого захворювання у Чернівцях  голландських спеціалістів «перекладав» представник Міністерства охорони здоров’я СРСР. І перекладав він із точністю до навпаки. Експерти навели 10 аргументів того, чому причиною отруєння є не талій. А нам переклали навпаки: що саме ці позиції підтверджують талієву версію. І Державна комісія офіційно ухвалила талієву версію причини отруєння дітей у Чернівцях. Та вже за незалежної України місцеві екологи звернулися до ВООЗ і звідти до Чернівців надійшли висновки двох голландських експертів, які доводять, що талій не був причиною отруєння чернівчан.

Та певно комусь дуже вигідно, аби існувала саме хибна версія, бо вже вдруге перевидана книга місцевого токсиколога, в якій сенсаційно доводиться… офіційна талієва версія.

І ще кілька слів про екшн та ГРУ

Але це ми спостерігали вже за незалежної України. Трагічною крапкою цієї історії стало отруєння історика, громадського діяча та еколога Віктора Фреліха у кінці квітня 1995 року в Києві та його смерть 24 травня того ж року в Чернівцях  На власні очі бачила запис у історії хвороби Віктора: «отруєння невідомою бойовою речовиною» – під час його перевезення з військового госпіталю до реанімації обласної лікарні. Якщо це когось втішить, нагадаю, що ім’я Віктора Фреліха викарбуване на Меморіалі журналістів у Музеї новин у Вашингтоні, США. Хоча, на жаль, воно відтворене у помилковій транслітерації Viktor Frelix (Фрелікс). Тож у пошуку треба набирати саме у такій траслітерації – Viktor Frelix.

Разом з Віктором ми почали розслідувати причини алопеції в Чернівцях десь на межі 1989-1990 років. Алопецією, як я вже казала, назвали в народі цю хворобу за її зовнішньою ознакою – облисінням. 1993-го за моїм матеріалом, опублікованим у «Молодому буковинці», фактаж для якого «накопав» Віктор, СБУ повторно відкрило кримінальну справу щодо невідомого захворювання у Чернівцях 1988 року. І разом з Фреліхом ми увійшли до складу групи при СБУ, яка вивчала зібрані матеріали й документи по цій справі. Про роботу в цій групі я писала в «МБ», де тоді працювала.

Пригадую розмову із керівником місцевої контррозвідки, який входив до групи СБУ з розслідування причин хвороби. Він сказав тоді буквально наступне: «Тут відчувається слід ГРУ. А якщо вони цю справу зачищали, ми нічого не знайдемо». Перед цим на переслідування невідомими та погрози від них скаржився покійний уже таксист Сухарєв, який був свідком того, як військові мили вул. Лук’яна Кобилиці в ніч на 29 липня 1988 року…

Отже, минуло 30 років – а до правди ще далеко. Оприлюднювати її , на чиюсь «фахову думку», ще зарано. Та редакція збиратиме й публікуватиме спогади посадовців тих часів і пересічних чернівчан. Адже без минулого немає майбутнього.        

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

алопеція: 20 років по тому

 «Я за військову версію» – каже  Заслужений лікар України, заступник головного лікаря Чернівецького діагностичного центру  Іван Тадейович ПЕНІШКЕВИЧ  .

–  У 1988 році я працював начальником Чернівецького облздороввідділу. До мене звернулася професор Алла Бухарович з приводу кількох дітей, які раптово й тотально облисіли. Усі вони були блакитноокі та мали біляве волоссячко. Їхнє захворювання не вкладалося у звичайну відому медицині алопецію. Тож, коли до обласної клінічної дитячої лікарні привезли десяту абсолютно лису дитину, ми організували там спеціальне відділення для таких потерпілих.
Спеціалісти не могли визначити причину захорювання, тому лікували його наслідки. Тобто, знімали інтоксикаційний синдром. Після цього наші пацієнти поверталися до норми. Але волосся в них не відростало.
Ми вирішили звернутися до Мінздоров’я СРСР. Так сталося, що саме тоді я перебував у Москві, «вибивав» апаратуру на 7 млн доларів для діагностичного центру. З Чернівецького обкому партії зателефонували до Міністра охорони здоров’я, і Євгеній Чазов мене прийняв. Потім я спілкувався із його заступником з питань дитинства і материнства Барановим. Відтоді до нас  почали наїжджати різні комісії з Мінздоров’я, був і Баранов із Державним санітарним лікарем СРСР. А потім, як відомо, створили Державну комісію, очолювану Качаловським, заступником прем’єр-міністра УРСР. З нами співпрацювали 27 союзних науково-дослідних інститутів. 167 дітям, які повністю облисіли, поставили тоді діагноз ХЕІ – хімічна екзогенна інтоксикація.
Пізніше разом з народним депутатом СРСР і засновником «Зеленого руху» на Буковині Леонтієм Сандуляком їздив до США й Канади, возив туди на аналізи нігті та волосся хворих дітей. Від тамтешніх фахівців почув, що ми, українці, неправильно харчуємося й п’ємо неякісну воду. Тому й маємо неприємності.
То був гарячий час: майже три роки я не був у відпустці і… 30 годин провів перед камерами телебачення.
Серед причин невідомої хвороби називалося понад 2 десятки версій. Але три з них  – головні: радіаційна, хімічна, військова. Особисто я схиляюся до останньої. Про це повідомив якось газеті «Буковина» – і мав великі неприємності. Хоча й зараз вважаю, що ареал розповсюдження хвороби малює нам саме таку картину: Чернівці та навколишні села накрила забруднена хмара, насичена хімічною речовиною, подібною до талію. Звідки вона взялася? Це питання вже не до мене…
Радикали пропонували евакуювати все місто. Але члени Державної комісії, зокрема, міністр охорони здоров’я УРСР Романенко, були проти. Останній наголошував, що за такого масового виїзду обов’язково будуть дитячі втрати.
Нині, аналізуючи все, що тоді робили медики, переконуюсь: діяли правильно. Здійснювалися подвірні обходи, для всіх дітей виділялися продуктові пакети, посилене  харчування запровадили у дитячих садках і молодших класах шкіл. Пізніше голландці, експерти з ВООЗ підтвердили, що іншого шляху в нас і не було».

З архіву газети «Версії», публікація  від 1 серпня 2008 року

Запис Невідома хвороба у Чернівцях: 30 років по тому спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Іншого напередодні позбавили ока

Машину члена обласного Антико­рупційного комітету, активіста ГО «Па­тріотична Громада Буковини» Миколи Петіченка невідомі спалили минулого четверга. «Мерседес-Віто» був при­паркований біля будинку, де мешкає потерпілий, на вул. Героїв Майдану.

Микола Петіченко звернувся до преси. На імпровізованому брифінгу він повідомив журналістам, що займа­ється викриттям фактів корупції на Бу­ковині. Тож за кілька годин до підпалу повернувся з чергової громадської перевірки Верхньопетрівецького лісництва, де були виявлені неза­конні вирубки дерев і низка інших порушень. Петіченко нагадав також, що кілька днів тому із травматичної зброї був поранений його колега з ГО «Патріотична Громада Буковини» Олексій Немтинов, внаслідок чого той втратив око.

За словами Миколи Петічен­ка, авто однозначно підпалили, бо полум’я піднялося на 4-5 метрів угору:

– Попередньо експерти ска­зали, що розчин для розпалювання дров був налитий спереду на мотор, під капот, а також у ділянці бокових дверей, – каже потерпілий.

Микола наполягає, що підпал не обій­шовся без участі начальника відділу вну­трішньої безпеки міліції:

– Віктор Білоус причетний до підпалу на сто від­сотків, – стверджує власник спаленого авта.

Колега по нещастю, Ігор Жижиян, як ніхто, розуміє Миколу Петіченка, бо 5 років тому із його автівкою трапилося те саме:

– Мені ситуація з підпалом знайома до болю. В ніч з 13 на 14 лютого 2009 -го біля будинку на вул. Головній, де я живу, мені теж спалили машину. Пройшло 5 років. І хоча обіцяли цей злочин розкрити, зло­вмисники досі не знайдені і не потрапили на лаву підсудних. Передбачаю, щось таке буде і з розслідуванням підпалу авта Мико­ли, – каже голова ГО «Патріотична громада Буковини» Ігор Жижиян.

Прокоментували факт підпалу і в мілі­ції:

– 4 вересня о 3.03 на спецлінію посту­пило повідомлення, що горить автомобіль. Слідчо-оперативна група на місці події встановила, що має місце факт загорання автомобіля «Мерседес-Віто». Власник авта звернувся до нас із письмовою заявою про те, що йому заподіяна матеріальна шкода на суму 300 тис. грн. Відомості внесені до ЄРДР за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.194 ККУ, – каже заступник начальни­ка Шевченківського РВ УМВС України в Черні­вецькій області, началь­ник кримінальної міліції Віталій Семеняк.

Коментувати ж за­яву Петіченка про при­четність начальника внутрішньої безпеки до підпалу криміналіст від­мовився, сказавши, що йому про це нічого не ві­домо, тим паче, що остан­німи роками він працював у Києві.

Ми надіслали інфор­маційний запит началь­нику УМВС України в Чер­нівецькій області Валерію Зінченку щодо причетності Віктора Білоуса до підпалу авто Миколи Петіченка. Надаємо повну відповідь керівника буковинської міліції.

(відповідь – картинка).

Чи знайдуть винних у підпалі автівки Миколи Пе­тіченка, щоби вони зайняли місця на лаві підсудних, не­залежно від прізвищ і посад, чи шукатимуть їх так само безрезультатно 5 років, – по­каже час.

Тільки хочеться нагадати, що часи змінилися…

Галина ЄРЕМІЦА

Запис У Чернівцях громадського активіста позбавили авта спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Наголосив, підбиваючи підсумки червня на прес-конференції, заступник начальника УМВС України в Чернівецькій області – начальник кримінальної міліції Олег ПОПОВ.

Зокрема, працівники карного розшуку Першотравневого та Герцаївського райвідділів ВС затримали двох чернівчан, які протягом тривалого часу вчиняли крадіжки комп’ютерної техніки та мобільних телефонів з магазинів. Наразі доведено їхню причетність до 5 таких діянь.

На території міста скоєно також низку грабунків: троє молодиків у вечірній час зупиняли у неосвітлених місцях жінок і зривали з них золоті прикраси. Усі молодики затримані, вина їх доведена.

Начальник кримінальної міліції  розповів також про випадки заволодіння транспортними засобами. Затримано двох мешканців міста Чернівців, які на території Шевченківського району Чернівців у нічний час  викрадали автівки. Вони ніби прогулювалися між будинками, але в слабо освітлених місцях вишукували автомобілі. Один підходив до авто і за допомоги викрутки відчиняв двері. Інший, як кажуть, «стояв на стрьомі».Найцікавіше, що поїздивши Чернівцями, вони залишали автівку десь на узбіччі.

Та найбільш резонансним злочином червня можна вважати випадок, коли 3 молодики від 21 до 27 років, усі під впливом алкоголю, не заставши вдома свою знайому, зґвалтували її матір. Винуватці встановлені, необхідні докази зібрані, ґвалтівники перебувають в ізоляторі тимчасового тримання. До цього п. Попов зауважив, що більшість злочинів проти особистості – побиття, зґвалтування, убивства – скоюються, здебільшого, саме в нетверезому стані.

На запитання про підробиці розслідування резонансного ДТП із загибеллю 4-х осіб начальник кримінальної міліції відповідати не став, пославшися на те, що коментувати дії слідчих прокуратури – не в його компетенції.

Лариса ХОМИЧ, «Версії»  

Запис Майнові злочини – найбільш характерні для Буковини, а злочини проти особистості скоюються під впливом спиртного спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Близько 30 людей пікетували минулого понеділка прокуратуру Чернівецької  області. Вони – родичі й друзі вбитого у Садгорі 23-річного Юрка Ревеги – вимагали об’єктивного розслідування цього злочину та найсуворішого покарання для винуватців. Протестувальники тримали плакат з фотографією потерпілого хлопця зі слідами побоїв на мертвому обличчі.

Нагадаємо, 16 вересня 2013 року до міліції звернувся чоловік, племінник якого напередодні пішов з дому і не повернувся. Згодом тіло хлопця знайшли у струмку  неподалік дядькового обійстя. Правоохоронці з’ясували, що хлопця вбив його колишній однокласник під час з’ясування стосунків.

Як повідомили у прокуратурі Чернівецької області, за підозрою у вчиненні цього злочину правоохоронці по гарячих слідах затримали чернівчанина, стосовно якого слідчий суддя Шевченківського районного суду обрав запобіжний захід – тримання під вартою. У ході досудового розслідування проведено низку слідчих дій, допитані свідки, призначені судово-медична та інші експертизи. Слідчо-оперативна група перевіряє причетність інших осіб до вчинення злочину. Кримінальне провадження перебуває на особистому контролі прокурора області.

Однак, рідні та знайомі вбитого побоюються, що справу можуть «спустити на гальмах».

Галина ЄРЕМІЦА, «Версії»

Запис Обласна прокуратура – під прицілом спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кінець фабрики мрій

Ми вже писали в одному з попередніх випусків про найзнаменитіший буковинський «лохотрон» – страхову фірму «Гарант». 95-й – це рік її краху. Один з найгучніших буковинських скандалів. Серед безлічі подробиць мою увагу привернуло зауваження в одній зі статей: « … круті засновники страхової компанії: чернівецьке регіональне управління «Промінвестбанку», обласне управління «Ощадбанку», дирекція «Укрсоцбанку», чернівецька філія банку «Інко», об’єднання «Трембіта», страхова-інвестиційна компанія «Інко-гарант»».

Хто ж мав стояти за спиною «лохотрону», щоби заручитися підтримкою таких різних і таких потужних організацій? Чув від економістів, що фінансові піраміди на кшталт «Гаранту» виникали не стихійно. Це була централізована політика вилучення коштів у населення, щоби використати їх на приватизацію крупних підприємств. Потрібна була величезна кількість «живих грошей». А таких коштів не було навіть у «вершків» суспільства. Тому, власне, існування таких пірамід припадає саме на період приватизації. І зникають вони з її закінченням. Якщо відкинути умовності, то ці «лохотрони» організовувала держава.

За свідченням слідчих, які вели справу, «Гарант» не розтринькував кошти, вони просто перетікали з кишень пенсіонерів до тих, хто міг їх використати «по-справжньому». Усі витрати компанії – купівля кількох квартир для співпрацівників. Деякі з цих співпрацівників були призначені на роль зіц-голови Фукса, який буде відповідати (читай «сидіти»). Втім, купували «гарантівці» квартири і для прокурорських дітей, як з’ясувалося пізніше. Це, треба розуміти, – невеличкий подарунок за мовчання.

Однак вразив завершальний акорд «гарантівської» епопеї. Йдеться про гарантовану безкоштовну труну для пенсіонерів, які пожертвували свої кошти компанії. Відчувається державний жест! Загалом же виникає відчуття, що історія виникнення і діяльності «Гаранту» – таємниця, яку чомусь не хоче розгадувати жоден журналіст чи дослідник. Хоча розкрити її, думаю, не так уже й важко.

Разом з « Гарантом» закінчили своє життя у 95-му році інші його побратими – «Ксен-траст», таємнича фірма «Мідас» тощо. Треба зазначити, що прокурорська оцінка їхньої діяльності була навдивовижу поблажливою.

Символічний зсув

Соціальні й економічні зсуви 95-го у Чернівцях, крім усього, проявилися у зсуві фізичному. І це виглядає глибоко символічно. У січні-лютому зсув зруйнував вулиці Одеську і частину Барбюса та поставив під загрозу існування старого міста. Адже, за оцінкою геологів, сповзти воно могло і до ратуші включно. Коли читаєш висновок комісії про причини зсуву, здається, що потрапив до якоїсь бюрократичної казки. Це не звіт, а своєрідне заклинання духів. Щось на кшталт «геологічні умови сприяли розвитку зсуву десятки років, а надмірне перезволоження схилу…». Нейтральна формула «надмірне перезволоження» стає ключовою у заклинаннях посадовців. І головною причиною. Звучить якось по-науковому, солідно. Чому ж «перезволоження» чекало дві сотні років?

Досить часто прогулювався Одеською в ті часи, на власні очі бачив, що трохи вище по схилу ведеться інтенсивне будівництво і схил все більше і більше «підрізають». У зсувонебезпечних ділянках це самовбивча тактика. Про це також згадували (переважно міський голова), але досить скромно, особливо не наголошуючи. Зсув визнали одним з найбільших на пострадянському просторі: на той момент йшлося про трильйон купонів збитків. Непогана ціна для облаштування чиїхось там гаражів та виробничих площ.
Чеченці

Проблеми далекої Чечні неабияк хвилюють буковинську пресу. Публікації сповнені співчуттям до маленького гірського народу, який бореться за незалежність. Досить часто пишуть про те, що навіть українські хлопці поїхали захищати далеку Чечню, і на далекій землі про них складають пісні.

Однак, виявилося, що не тільки українські хлопці поїхали до Чечні, але й чеченські приїхали в Україну, конкретно – до Чернівців. Там представники гордого гірського народу вирішили забрати своєрідну данину на «боротьбу наших братів». Чотири чеченця з автоматом Калашникова захопили рейсовий автобус «Чернівці- Сучава» з пасажирами і спробували зібрати з кожного по 280 доларів (стільки повинен був мати кожен громадянин, що перетинав румунський кордон).

Утім, не знали простодушні чеченці, що тут при перетині кордону працюють свої технології. У пасажирів, як правило, не було таких коштів. Тоді горді горці почали поводитися вже зовсім як нелюди: виривали сережки з вух, забирали останнє, а тих, хто з ними сперечався – вбили. Так на Буковині з’явилися свої жертви Чечні. І з’ясувалося, що міф про гордий народ, який плекає преса, дещо однобокий. Є деталі, про які не згадують у патріотичних статтях. Важливі деталі. І вони не вкладаються у міфи, якими живе спільнота.

Українське кіно

У 95-му в кінотеатрі «Чернівці» дві великі українські прем’єри. В них втілена надія на народження нового українського кіно. Це фільми «Записки кирпатого Мефістофеля» та «Атентат». Обидві стрічки дещо політизовані. Що, як правило, не йде на користь художнім творам (згадати того ж Бортка з сучасним «Тарасом Бульбою», який перетворив геніальний твір Гоголя на агітаційний, але вже в російський бік).

«Записки кирпатого Мефістофеля» запам’яталися більше скандалом навколо авторських прав сценариста (Павло Мовчан). Скандал був гучним, а фільм, на жаль, «сіреньким».

«Атентат» вийшов куди яскравішим: як завдяки темі (історія Богдана Старшинського – вбивці Степана Бандери), так і ентузіазму молодої команди. Фільм, один з небагатьох, висвітлював світогляд тих, хто боровся на Західній Україні за незалежну державу (дещо ідеалістично, щоправда). Попри неминучі банальності, він був цікавим.

Однак державної уваги до українського кіно ніхто не дочекався й досі. Пізніше з’явилося ще кілька великих українських фільмів, профінансованих державою. Та їхня політизованість стала ще більшою і зіграла злий жарт, зробивши їх некомерційними. З’ясувалася «дивна» річ – у 21-му столітті ніхто не хоче дивитися агітки. Хочуть дивитися кіно. На жаль, наближені до державних коштів режисери цього не зрозуміли. Як не зрозуміли цього і державні чиновники, які довірили кошти режисерам-політикам, а не режисерам-художникам. А могло бути інакше.

Суверенітет Садгори

Щастя жити окремо приваблює не тільки великі народи, але й маленькі містечка. Але у цьому випадку все виглядає дещо анекдотично, і, водночас, цілком серйозно. Садгірські народні обранці на сесії зажадали незалежності від Чернівців. Питання на порядку денному.

Розрахунок однак, як кажуть, не у специфічному садгірському патріотизмі. Таємна ціна питання не стільки в податках від садгірських підприємств, скільки в землі, яка залишилися у багатьох садгірських мешканців ще з колгоспних часів 60-х. Згодом земля має стати товаром, метикують здогадливі садгірські газди. А хто ж дозволить мати по 15-20 соток в обласному центрі? Садгірський суверенітет ґрунтується на суворому економічному базисі. Однак до чеченських пристрастей не дійшло. Садгора і нині квітує у складі Чернівців. Але на все має свою точку зору.
«Розборки», «стрєлки», «заказухи»

Навіть маленька оригінальна Буковина, на жаль, всього лише частина пострадянського простору, де панує епоха «братків». Слова «розборки», «стрєлки», «заказуха» – це мова міжнародного спілкування шалених 90-х. У спокійних Чернівцях з’являються спортклуби, де знаходять автомати Калашникова (на вул. Південно-Кільцевій, 5). Секції боксерів і різноманітних представників східних єдиноборств часто стають ширмою для угрупувань. Про рекет говорять, як про щось звичайне.

Між міліцією і мафією відбуваються справжні бої. Проходять вони, як правило, на територіях кафе та розважальних центрів. Деталізоване описання такої суперечки в кафе « Червона рута» нагадує кіносценарій. Із боями без правил, викинутими на двір оголеними жінками тощо…

Свобода сп’янила не тільки «братків». Досить цікава справа директора одного з чернівецьких СПТУ, який замість того, щоби сплатити штраф, почав копати ногами працівника ДАІ. А той, у відповідь, почав стріляти в землю. Спілкування двох джентльменів, як не дивно, закінчилося миром.

Треба відзначити, на відміну від багатьох міст України, в Чернівцях кращим «дахом» (ще один новий термін 90-х) все ж була міліція, а не мафія. За Чернівцями закріпилася репутація «мєнтовського» міста.

Однак, міліцейський «дах» не врятував, наприклад, буковинського бізнесмена Шварценберга, якого вбили на порозі власного будинку. Тобто від одного замаху міліція захистила бізнесмена, але потім «не догледіла». Вбивць, тим не менше, знайшли. «Дах», хоч із запізненням, але спрацював.

Мою увагу привернула назва статті-некролога Шварценберга. Вона звучала так : «Він жив недовго, але гарно…». Чим не гасло для всієї епохи?

Звичка вирішувати питання радикальним шляхом, який підказував ще товариш Сталін – «нема людини – нема проблеми» – торкається різних галузей життя. Руку всюдисущої мафії шукають і у смерті еколога Віктора Фреліха, який займався розслідуванням причин алопеції разом з журналісткою Людмилою Чередарик. Дружина Фреліха стверджує, що чоловіку перед смертю погрожували. Про це писали й усі ЗМІ. Та розслідування не дало жодних результатів. Зрештою, чи було воно? Адже військові лікарі з госпіталю, що на вул. Червоноармійській, діагностували у Фреліха ураження нирок отрутою, яка використовується як хімічна зброя. Коли ж науковця перевели до реанімації обласної лікарні, де він і помер, його госпітальна медична картка щезла.

Нові методи застосовуються й у стосунках з пресою. Одна з найгучніших подій – вибух гранати у приміщенні редакції газети «Час». Версія, яку висунула редакція – низка публікацій на захист директора Калинівського ринку Богдана Кравчука – викликала невдоволення певних кіл.

(Далі буде)

Ведучий рубрики – Сергій Воронцов

Запис Позбавлення ілюзій. 95-й: Жити недовго, але красиво спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тож коли на центральному телевізійному каналі оголосили, що Чернівці не готові до зими, обурилися навіть наші читачі! Бо чи не вперше за багато останніх років зима не заскочила обласний центр зненацька, а прийшла, так би мовити, за розкладом. На власні очі спостерігала, як уночі чистили вулиці від снігу, посипали доріжки.

Можливо, й не до кожного куточка міста дійшли, але об’єктивно сьогодні у нас ситуація дещо краща, ніж в інших містах України.

Така тенденційність змусила мене інакше подивитися і на щойно презентований у Чернівцях телевізвійний продукт каналу ZIK зі Львова. Свідомі буковинці, в яких є «тарілки», вже знають, що у середу вони дивляться прямий ефір з міста Лева: «Хто тут живе».

Передача жодного не залишить байдужим, бо розповідає про галицьких можновладців – начальника ДПА, приміром, мера, губернатора, керівника СБУ тощо. Точніше, їх запрошують до студії, показавши перед цим зазадалегідь зняті сюжети про вартість їхнього «прикиду» (мешти – стільки-то доларів, годинник – от стільки, костюм за ось таку ціну) та будиночок, у якому «герой» мешкає. Відтак – відверта розмова.

Потужно, чи не так? Та й протягом тижня ZIK пропонує не менш цікаві передачі – і всі в прямому ефірі. Попри це, за словами генерального продюсера ZIK Дмитра Добродомова, вони випускають газету «Інформатор», у якій виключно розслідування.

Так, скажімо, львівські журналісти з’ясували, чому в Україні не кладуть нормальних європейських доріг. Значно вигідніше їх постійно латати і лагодити. Ямковий ремонт – це ж просто клондайк! Бо куди краще «закопати» державні, себто наші з вами, кошти в землю, а насправді ж просто покласти собі до кишені. Недарма квадратний метр українських шляхів коштує (тримайтеся за стілець!) дорожче за таку ж площу, вкриту кав’яром, себто чорною ікрою.

Але мені кинулося в очі й інше. Інвестор західноукраїнського проекту – пан Демінський. Саме йому, до речі, належать геніальні за своєю точністю слова про те, що наша Верховна Рада – це товариство з обмеженою відповідальністю. Але дуже-дуже обмеженою. Влучно. Більше нічого не додаси.

Та непокоїть, що під артилерійський обстріл журналістів потрапляє виключно місцева політично-економічна еліта, 90% якої не сприймає регіоналів, до яких, до речі, належить і Демінський. Чи випадково це? Втім, пересічному громадянину байдуже, хто на ньому наживається – регіонали, бютівці чи нашоукраїнці.

То все ж таки є над чим поміркувати: чому подібні передачі не приживаються у Києві, не кажучи вже про Дніпропетровськ і Донецьк?..

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис «Йде полювання на вовків…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Близько 23.00 в сквері біля університету сиділи троє молодих людей: поет з Кам’янця-Подільського, його наречена і журналістка тижневика «Версії», себто я. Ми були абсолютно тверезими, не мали при собі жодних алкогольних напоїв, не палили, більше того – розмовляли, як на зло, про сучасне мистецтво (звучить неправдоподібно, але так воно й було)!

І тут до нас швидким кроком підійшов міліціянт. Тицяючи ліхтариком в очі, закричав (так, саме закричав, я не перебільшую):

– Шо ви тут робите, я питаю?
– Спілкуємося, – відповів ошелешений поет.
– Чим тут занімаєтесь, я спитав?

Я не витримала і вирішила зробити нахабному правоохоронцю зауваження:

– Не світіть ліхтариком в очі і слідкуйте за своїм тоном!
– Ти, малолєтка, ще поговори мені, – сумнівної якості комплімент про мою зовнішність…
– Ваше звертання розцінюю як приниження людської гідності, – не встигла завершити думку, бо правоохоронець заволав:
– Ти шо думаєш, шо дуже розумна? Будеш умнічать у другому місці!, – сплюнув і поправив кашкет.
– Зазвичай у мене не виникає сумнівів стосовно мого інтелекту, а щодо вашого – закрадаються деякі підозри. – Ну, скажіть, хто мене тягнув за язик таке казати?! – Покажіть, будь ласка, своє посвідчення. – стримуючи сміх, кажу я.
– Спочатку паспорт покажи!

Тут до шокованого кам’янецького митця несподівано повернувся дар мови:

– Ні, пане, спочатку ви покажете своє посвідчення. Ви при виконанні, тож будьте добрі…
– Нема з собою!

Від нечуваного нахабства ми заклякли… Доки я кілька секунд намагалася усвідомити, що взагалі відбувається, як діяти (обурюватися чи істерично сміятися), до нашого «приятеля» в погонах підійшов його колега:

– Шо тут, Гриша?
– Та тут малолєткі всякі умнічають.

Я не витримую і перебиваю:

– Ваш колега некоректно себе поводить і відмовляється пред’явити посвідчення, – кажу я.
– Гриша, шо є? Та ж покажи їм корочку…

Гриша нерозбірливо буркоче щось нелагідне в наш бік і дістає з кишені посвідчення.

– Чому ж він щойно відмовлявся? Ви знаєте, що це грубе порушення? – цікавлюсь я в новоприбулого.

– А я йому щойно вставив до кишені.

Вважати людей за «бидло» – прерогатива багатьох міліціянтів. Та мої друзі, спостерігаючи за таким розвитком подій, ледь стримують сміх.

– Чому підвищував голос? – ділюсь Гришиними «проколами» з його колегою.
– У нього він такий від природи.
– Не пощастило хлопцю, – співчуваю. – А малолєткою чого обзивав?
– А це шо образа? Навпаки, хвалив, шановна, ваш молодий вік.

Зазвичай я ціную в людях почуття гумору, але у цій ситуації будь-хто на моєму місці втратив би контроль іще на першій хвилині «спілкування» з мєнтом Гришею.

– Пане міліціянте, не будемо «грати коня», як казав класик. Перше, що я зроблю, коли прийду додому – зателефоную на телефон довіри УМВС, може, там оцінять Гришину «кмітливість» і ваше почуття гумору. А зараз не маю бажання вести з вами жодних діалогів.
– Ви при свідках обізвали мене конем, – підсумував «кмітливий».
– Що ви, я ніколи б такого не зробила: коні дуже добрі і благородні істоти, – вибухаю від сміху.

Дотепний поет підхоплює мій настрій і продовжує:

– А от у висловлюваннях вашого Гриши прослідковувалися негативні конотації…
– І недвозначне смислове навантаження, – виголошую як філологічно невинна журналістка.

Два останніх висловлювання представники ППС сприйняли як особисту образу: надто багато впевненості в голосі і підозріло незрозумілі слова збили з пантелику охоронців порядку.

Та «контрольним пострілом» для них стала перевірка документів. У паспорті завжди ношу журналістське посвідчення. Цей «магічний» документ дивним чином змушує міліціонерів переходити на «ви» і гаряче каятися в усьому перед цим сказаному. Після того, як «мудрий і ще мудріший» ППС-ники з нами ввічливо попрощалися (Гриша нервово відпльовувався), ми із зіпсованим настроєм і спаплюженими планами на вечір пішли додому.

Зробили для себе один висновок: говорити про постмодерну літературу – погана прикмета.
Прийшла додому. Зателефонувала на 102. Попросила номер телефону довіри.

Зателефонувала туди. Поскаржилася. Через годину дзвонить телефон: – Слухаю.

– Це представник ДАІ. Ви дзвонили на телефон довіри і казали, шо на «тралці» машини розганяють. Так вот, тут всьо нормально, нічого не розганяють…

Цією мажорною нотою можна було б закінчити оповідку про моє знайомство із «жартівниками» в кашкетах. Та несподівано, перед однією із прес-конференцій в УМВС начальник прес-служби ознайомив мене із… висновками службового розслідування за моїм зверненням!

Частина ІІ

Побіжно перечитавши цікавий, щоправда, дещо позбавлений логіки документ, я попросила дозволу зробити для себе копію.

– Я дізнаюся, чи маю право надати вам копію документа та повідомлю вам про це! – відповів начальник центру зв’язків з громадськістю.

При нашій наступній зустрічі дізналася, що не маю права отримати копію висновку, але пан у цивільному, який займався розслідуванням, дозволив переписати те, що найбільше цікавило.
Я з подивом дізналася, що «спілкувалася з двома хлопцями». Треба ж, у тендітній дівчині в довгій спідничці побачити хлопця. Буває…

Зі слів двох сержантів, які давали пояснення, ми «голосно сперечалися». Враховуючи, на яких підвищених тонах спілкувався наш Гриша, можу допустити, що зі слухом йому пощастило не більше, ніж з голосом, бо розцінив приватну розмову трьох урівноважених людей (двоє з яких – дівчата!) як гучну.

А найцікавіше у поясненнях – стиль викладення та граматичні «успіхи». Цитую мовою оригіналу: «…Підійшовши до них, представившись, зробили їм попередження, на що одна із них дівчина почала хамити нам, повишати на нас голос…» Помітивши іще кілька перлів, запитую в того, хто вів розслідування (чоловік відмовився назвати своє ім’я):

– Чому з такими грубими помилками? Діти в третьому класі грамотніші…
– Так це ж молдавська школа. Якби ви в такій вчилися, теж так писали б!

На жаль, переписати усі «цікавинки» з пояснення сержантів не вдалося, бо рапорт у мене забрали і повідомили, що й цього я не маю права занотувати.

На мою думку, так званий «документ» не має жодної юридичної цінності, адже написаний з грубими помилками навіть у прізвищах, принаймні моєму. Водночас за версією правоохоронців, сержанти не винні. Невже, справді молдавська школа?

Емма АНТОНЮК, «Версії»

Запис Що таке розум і як із ним боротися? Присвячується ППС-нику Гриші спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Злочин…

Мама Степанія тепер не розлучається з великою кольоровою фотографією сина, він привіз її з армії. Красивий усміхнений юнак із великими сподіваннями в очах. Ще б пак! Закінчувалася служба, попереду було ціле життя!

У поїздці на дискотеку до Ясено нічого незвичайного не було. Села лише формально віднесені до різних районів, насправді ж вони зовсім поруч, при бажанні пішки можна ходити…

Друзі його розповідали потім пані Степанії, що на дискотеці виникла бійка, а Віталій узявся «бійців» розбороняти. Тим часом один з двох братів, учасників бійки, зателефонував з мобільного додому і їхній татко прибув на місце подій із мисливською рушницею.

Розбиратися, хто кого бив, не став, а всадив заряд шроту… трапився Віталій.

Судмедекспертиза видала довідку про смерть від проникного вогнепального поранення з ушкодженням внутрішніх органів.

За версією ж власника рушниці, драчинські хлопці намагалися його запхати до машини, а він пручався, тож рушниця й вистрелила…

Залишимо це поки в нього на совісті, запитаємо лише: навіщо брав заряджену рушницю? Невже ж дискотека у сільському клубі – місце кримінальне? Полякати хотів? Стало б і незарядженої. Адже за всіма «законами жанру» заряджена рушниця має вистрелити. Вона й вистрелила. Убитий – у наявності.

…І покарання?

Через добу після події (так протокольною мовою зветься смертельний постріл) правоохоронці взяли підозрюваного під варту. Але вже 10 червня Апеляційний суд Чернівецької області звільнив його під заставу у 30 тисяч гривень!

Оскільки інших покарань до нього не застосовано, будемо вважати що смерть Віталія Худика обійшлася поважному члену громади саме в ці 30 тисяч. На всі намагання батька й матері вбитого хлопця дізнатися про хід справи інстанції дають відповідь: «Іде слідство». Потерпілі дуже хотіли б дізнатися, куди саме воно йде. Невже за рік не можна було провести всі необхідні слідчі дії і з’ясувати нарешті, хто куди й навіщо стріляв?

Не будь надто цікавою

Дивні рухи навколо родини Худиків почалися мало не одразу після похорону Віталія. Ще не зняли вінки з могили, коли їх… підпалили. Не гадатиму, що могло статися, але свічку на могилі ні того, ні попереднього дня ніхто не запалював. Секти сатанистів у Драчинцях або навколишніх селах теж якось не помічали.

Натомість уже глибокої осені, за словами п. Степанії, її перестрів на драчинському цвинтарі якийсь чоловік і пригрозив вбити, коли вона не припинить свої спроби домогтися справедливості. Згодом жінка дізналася, що незнайомець носить те ж прізвище, що й власник рушниці, і є його родичем.

Сторожинецькі правоохоронці на заяву згорьованої матері зреагували швидко, але дивно: тому, хто погрожував, зробили ай-яй-яй (у документах це називається «офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки»), а п. Худик повідомили «про відмову в порушенні кримінальної справи… на підставі ст. 6, ч.1, п.2 Кримінально-процесуального кодексу України». Не знайшли в діях погрожувача складу злочину.

Хто поставить крапку?

Валерій та Степанія Худики не прагнуть чужої крові. Є в них ще донька, але вона інвалід з дитинства, не здатна саме себе обійти, тож єдині сподівання були на Віталіка. Нині батько й матір по черзі тиняються трикутником прокуратура-суд-міліція, не бачачи жодного просвітку в цій кримінальній справі. Запитань у них багато, відповідей ніхто не дає, усі відмахуються.

Ми вже звикли, що ті, хто при владі, доволі легко відкараскуються від тюрми за будь-які діяння. Не робитиму припущень, до якого ешелону влади належить наш підо-зрюваний або чому сторожинецькі служителі закону так зволікають із розглядом справи…

Між тим і в Ясено, і в Костинцях, і в Драчинцях «межі люди» точуться підспудні розмови, але говорити свою думку вголос бояться. Хоча люське невдоволення – це такий котел, який не можна довго нагрівати безкарно. Колись та прорветься. Невже такої крапки в цій справі хоче сторожинецька Феміда?

Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»

Запис Тридцять тисяч за життя спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Слідчі обласної прокуратури впродовж минулого тижня виявили збитків на 11 млн грн і запобігли незаконному використанню ще майже 20 млн.
Найбільше збитків принесло підприємство «Укрмонтажспецбуд». Йому виділяло кошти управління регіонального розвитку та інфраструктури облдержадміністрації, причому за невиконані роботи.

Як зауважив Андрій БРЮХОВИЧ, начальник слідчого відділу прокуратури, з будівництва 16 мостових переходів у Глибоцькому та Заставніському районах збитки склали на 9 млн грн.

Наразі вже й підозрюваних знайшли, йде перевірка, але під варту взяли колишнього заступника начальника обласного управління регіонального розвитку та інфраструктури Лівіу Руссу.

Управління капітального будівництва теж потрапило під гарячу руку: його посадовці зловживали службовим становищем. Протизсувні роботи у селі Чорногузи у 2008 році виконали не надто сумлінно.

Олександр КИРИК, начальник відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими прокуратури наголосив, що роботи виконані частково, збитки становлять 1 млн. 300 тис. грн.

Проти начальника управління капбудівництва Івана Дякона та заступника начальника виробничо-технічного відділу Петра Вишбовського порушено кримінальні справи.

Колеги з ТВА зацікавилися, чи дійдуть руки прокуратури до міського управління освіти, де 90% будівельних робіт виконувала фірма, якою керував напряму чи опосередковано Іван Дякон. Ще на мільйон у національній валюті знайшли збитків у одній з місцевих фірм. Слідчі кажуть, що це ще не кінець.

– Справи порушено проти службових осіб «Трансмосту», який будував міст у Маршинцях, – сказав Андрій Брюхович, начальник слідчого відділу прокуратури.

В області до відповідальності притягнуто 40 посадовців, більше половини справ направлено до суду.

За словами прес-секретаря обласного прокурора Олександра ЛЕБІДЯ, окрім цього, порушено 58 кримінальних справ, з них 28 по лінії розкрадання бюджетних коштів. 41 справа направлена до суду із обвинувальним висновком. Слідчі натякнули, що винних буде набагато більше.

Запис Нині питають за 2008-ий… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Невідомі обстріляли двох рибалок-спортсменів на Дністровському водосховищі. Інцидент стався ще сьомого грудня. Рибалки одразу ж звернулися до Кельменецького районного відділу міліції, але оперативного розслідування на місці події вони так і не дочекалися. Згодом розпочалася низка парадоксальних непорозумінь, які виникли внаслідок непрофесійних дій людей у формі. Отже,

Парадокс перший: територіальний

Замість того, аби одразу розпочати оперативно-слідчі дії і шукати невідомого, який відкрив вогонь по рибальському човну, кельменецькі міліціонери відправили матеріали до Кам’янця-Подільського, вирішивши, що територія, на якій відбулася пригода, належить до Хмельницької області. На це колеги з Кам’янця лише розвели руками, мовляв, географічно це неможливо – і на цій підставі не взялися за цю справу.

Парадокс другий: повне ігнорування

Кельменецька міліція не квапилася братися за розслідування, відтак, за словами Георгія Проскурняка, навіть не повідомила про те, що сталося на Дністрі, своєму вищому начальству.

Можливо, ця справа залишилася б припадати пилом десь на полицях слідчих, якби самі рибалки не підключили засоби масової інформації до висвітлення цієї події.

Наступна за хронологією важлива деталь у детективі з рибалками відбулася через три дні після інциденту. 10 грудня депутат облради Володимир Вакарюк подав депутатське звернення до голови обласного УМВС Проскурняка, в якому просить пролити світло на скандальну подію. Звернення було прийняте до уваги, про що свідчить офіційна печатка на документі. А ось відповіді так і не надійшло.

Парадокс третій: інформаційний вакуум

21 грудня громадське обурення досягло кульмінації – і члени обласної федерації рибалок організували мітинг під стінами облдержадміністрації. Основна вимога учасників мітингу – навести порядок на Дністрі.

Та подиву людей не було меж, коли до них звернувся керівник буковинської міліції зі словами «Я нічого не знаю про цей інцидент». Хто ж тоді розглядав вищезгадане депутатське звернення по цій справі – так і невідомо. Та вже через п’ять днів Георгій Проскурняк скликав прес-конференцію і розповів про зрушення в цій справі.

Робота над помилками:

У підсумку, некваліфіковані міліціонери покарані, кримінальна справа, хоча й більше, ніж через два тижні, все ж порушена, та чомусь за… хуліганство. Щоправда, відомі підозрювані у злочині – державні інспектори Хотинської рибоохоронної дільниці. Один з них, Ігор Панівський, – затриманий.
Слідство триває.

Емма АНТОНЮК, «Версії»

Запис Шість пострілів по людях – хуліганство?!. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«У №39 газети «Версії» у рубриці «Акценти тижня» розміщена стаття «Як заробити на майбутніх чужих дітях?», із посилкою на підписи цієї інформації окремими депутатами облради на чолі з В.Довганичем.

Публікація викликала справедливе обурення у працівників відділення Фонду, як безпідставна, неправдива та така, що завдала значної шкоди їх професійній і діловій репутації.

Твердження депутатів, є нічим іншим, як чистої води вигадками, оскільки немають під собою ніяких підстав: жоден із них не володіє суттю справи, не знає чинного законодавства України з питань соціального страхування, структури органів Фонду, порядку призначення та виплати допомоги та інших питань нашої професійної діяльності.

Головною темою у цій брудній публікації є те, що дописувачі вимагають «розслідування кримінальної справи про незаконні виплати допомоги по вагітності і пологах, стверджуючи що обласне відділення Фонду «систематично розкрадає кошти».

Найперше хочемо зазначити, що перевірками, які щорічно проводяться в органах обласного відділення Фонду працівниками КРУ в Чернівецькій області, Виконавчої дирекції Фонду (м. Київ), органами прокуратури, територіальної інспекції праці у Чернівецькій області по всіх питаннях стосовно виконання завдань Фонду, у т.ч. і виплаті допомоги по вагітності та пологах, жодних серйозних порушень не було виявлено.

По кожному випадку виплати допомоги, розмір якої перевищує встановлену законодавством суму, на яку нараховуються страхові внески до Фонду, є висновки правоохоронних органів про відсутність складу злочину зі сторони приватних підприємців.

(Підкреслено редакцією, бо йдеться про отримання грошей жінками, які були оформлені приватними підприємцями заднім числом, тобто насправді вони взагалі не працювали. Звідси слідує, що виплати, які більші за передбачені законом, все ж таки були, а отже, закон порушений).

Дивує те, як депутати можуть використовувати недоведені факти для розповсюджування у пресі? Мабуть діють за принципом: Чули дзвін, та не знають, де він.

А річ у тім, що дійсно, за зверненням працівників Новоселицької міжрайонної виконавчої дирекції обласного відділення Фонду до районної прокуратури, була порушена кримінальна справа по трьох жінках-підприємцях, при чому одній із них допомога по вагітності та пологах навіть не була призначена і, зрозуміло, що і не виплачена.

На даний час слідство по цій справі іще не закінчене, і висновки по ній зроблять лише правозастосовні органи. Тому ствердження депутата Довганича, що на цьому «найперше заробляють працівники Фонду», є нічим іншим, як грубим цинічним наклепом.

Єдине, у чому правий Довганич, так це у тому, що «вітчизняне законодавство недолуге». Саме через прогалини у законодавстві склалась така ситуація із виплатами допомоги приватним підприємцям, платникам фіксованого податку, а не «єдиного», як стверджують депутати, і вона є загальнодержавною, а не лише Чернівецької області.

Це підтверджується офіційними відповідями, які надійшли до заступника голови обласної державної адміністрації, голови правління обласного відділення Фонду О.І.Грушка та до виконавчої дирекції обласного відділення Фонду на звернення, направлені до Голови ВР, Прем’єр-міністра, Голови Секретаріату Президента, Міністра праці та соціальної політики та підтверджують нашу позицію щодо необхідності внесення змін до чинного законодавства з питань соціального страхування та приведення його у відповідність з іншими нормативними документами.

Ці «горе-депутати» до цього часу так і не змогли зрозуміти різниці між органами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, які вирішують різні за напрямками завдання.

Тому ствердження «авторів» про наявність інформації по безробітних вагітних жінках в органах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є нічим іншим, як їх безпідставним вимислом.

Не відповідає дійсності і депутатське твердження про те, що «за виплатами допомоги по вагітності та пологах Чернівецька область примудрилась посісти перше місце у державі», так як, до прикладу, за минулий рік по Чернігівській області обсяги таких виплат склали 12,9 млн. грн., а Чернівецькій – близько 1 млн. грн, аналогічна картина і у поточному році.

Пан депутат мав би знати, що працівники Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності не є державними службовцями, а тому і не можуть порушувати «Закону про державну службу».

Хоч ми і не є державними службовцями, та це не дає права дописувачам ганьбити колектив працівників обласного відділення Фонду і, зокрема, його керівника Заслуженого працівника соціальної сфери України Пишну Л.В., під керівництвом якої відділення Фонду працює стабільно, успішно виконує завдання, що стоять перед ним, та щорічно за підсумками роботи займає серед Інших обласних відділень Фонду високі рейтингові місця – з першого по п’яте.

Ці «народні обранці» замість того, щоб вирішувати нагальні щоденні проблеми буковинців, які б покращили їхнє повсякденне життя, займаються нічим іншим як чорним піаром, розповсюджуючи завідомо неправдиві відомості та надаючи некомпетентні оцінки діяльності державної організації і конкретним особам, видаючи себе «борцями за справедливість», намагаючись цим самим заробити від виборців додаткових балів та створити собі позитивний імідж. Не досягши жодних результатів у сесійній залі, вирішили проявити «свої таланти» у такий банальний спосіб.

Колектив працівників обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності обурений цією брудною «нахабною, неправдивою публікацією і вимагає від депутатів, причетних до цієї справи, та редакції газети «Версії» публічного вибачення і офіційного спростування».

Одночасно звертаємо увагу на те, що Законодавець надав нам право і ми маємо намір вимагати в судовому порядку спростування відомостей, що не відповідають дійсності та викладені неправдиво, які порочать ділову репутацію організації, честь і гідність її керівника.

Звернення підписали 37 працівників Фонду.

Від редакції: Залишається відкритим одне питання: яким чином дізнавалися так звані довірені особи прізвища та адреси безробітних вагітних жінок? Автори листа мають рацію: такі дані є не тільки у них, а й у Фонді загальнообов’язкового держсоцстрахування на випадок безробіття. Та, мабуть, депутати облради з’ясовували, звідки був витік інформації, перш ніж подати до газети свій запит?…

Запис На дітях не заробляють? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Я орендую підсобні приміщення в пенсіонерки Марії Деонізівни Унгурян. Розташовані підсобки на вул. Заставнянській, 134 у Чернівцях.

Уже кілька років ми не можемо облаштувати заїзд до будинку через те, що цьому перешкоджає сусідка Леся Олійнич, яка орендує земельну ділянку, що перебуває у власності міської ради.

Дійшло до того, що в березні цього року родичі «доброї» сусідки підпалили мою машину. За цим фактом порушено кримінальну справу, але розслідування досі не закінчене.

Пішохідну доріжку, яка веде до будинку п. Унгурян, загородили бетонними блоками. Комісія департаменту ЖКГ міської ради досі «не може» розібратися, перебуває зазначена ділянка в оренді у Лесі Олійнич чи ні. Насправді ж термін чинності договору оренди закінчився ще в лютому цього року.

Лесю Олійнич «прикриває» й податкова. Від березня 2007-го року й донині п. Олійнич не сплатила ні копійки орендної плати за землю. Про це знали у відділі адміністрування майнових податків управління оподаткування фізичних осіб ДПІ у м. Чернівці, яким керує Ігор Онуфраш, але проти прізвища Олійнич у звітності постійно значилося «заборгованості немає».

Прокуратура м. Чернівці підтвердила зловживання податківцем службовим становищем, однак, як випливає з листа начальника ДПІ у м. Чернівці В.Бакуна, Ігор Онуфраш «відбувся» лише дисциплінарним покаранням.

Мерія так і не підрахувала, скільки грошей недоотримав міський бюджет. Заїзду, як ви розумієте, теж досі не облаштовано.

Мене цікавить лише одне: чому неприхована корупція розцінюється як дисциплінарне порушення? І коли все-таки сусіди п. Олійнич зможуть нормально добиратися до своїх будинків?

Запис Що в Україні називають корупцією? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Два роки тому від вживання фіточаю для схуднення померла 38-річна жінка. До складу цього чаю входила трава морозника, яка за неправильного застосування зводить людину на той світ.

«Важка» проблема

У час, коли ожиріння стало проблемою світового масштабу, а мода «працює» виключно на худих, жінки невпинно шукають панацею від зайвої ваги в таблетках, капсулах, чаях, гелях та інших засобах, які дорого коштують, але обіцяють швидке й безболісне прощання із зайвими кілограмами.

Виробники «жіночих помічників» заробляють мільйони. Утім, за допомогою яких компонентів «диво-засоби» розщеплюють зайві жири, ніхто не знає. Буквально «ніхто», бо в жодній з інстанцій, до яких ми зверталися за коментарями, нам нічого не змогли розповісти ані про склад цих засобів, ані про їхню безпеку чи небезпеку для здоров’я людини.

В управлінні захисту прав споживачів нам повідомили, що ліками вони не займаються, бо на це є Державна інспекція з контролю за лікарськими засобами. А біодобавки для схуднення спеціалісти не перевіряли.

У зазначеній інспекції нам спочатку сказали, що засоби для схуднення – не ліки, тож ними мали би займатися… в управлінні захисту прав споживачів.

Але, почувши, що туди ми вже зверталися, на іншому кінці дроту повідомили, що методики перевірки засобів для схуднення… немає! Вона просто не передбачена законодавством.

Крім того, встановити, що ж «намішали» у чаї чи таблетці і в яких пропорціях неможливо ще й тому, що найчастіше на упаковках просто не зазначають складу продукту.

Найцікавіше, що продаж подібного товару не передбачає спеціального дозволу, потрібний лише висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи Мінздоров’я.

Щоправда є кілька американських та швейцарських препаратів, які коштують просто астрономічні суми, але мають реєстраційний номер і посвідчення МОЗУ, тобто вважаються ліками.

Що ж до ефективності препаратів, то співрозмовники в один голос запевняли: найшвидше від них худнуть… гаманці наївних жінок.

Нічого нового не розповіли і в Центрі стандартизації, сертифікації та метрології. Як не дивно, тут не змогли відповісти на банальне запитання: чи є бодай якісь стандарти якості засобів для схуднення і яким вимогам вони мають відповідати.

Після хвилинного шоку ми знову почули про санітарно-гігієнічні висновки та тимчасові вимоги до вмісту у харчових добавках хімічних і біологічних речовин. З фіточаєм ситуація взагалі була тупиковою…

Смерть – на неконтрольований продаж?

Не знайшовши істини серед фахівців, вирішили скористатися послугами всесвітнього розуму Інтернет. Задавши у пошуковій системі «стандарти якості засобів для схуднення», замість документів отримали посилання на інтернет-магазини та рекламні сайти, які пропонують придбати два-три десятки подібного краму.

На жодному з українських сайтів складу диво-засобів не зазначалося. Були лише два магічних слова: «ціна» й «замовити». На російських сайтах подекуди можна було прочитати, з чого зроблене зілля, але чи говорять вам про щось назви «пельтандра віргінська», «насіння кассії тора» або ж «гарцинія камбоджійська»?

Крім того, на російських сайтах знайшлося попередження про те, що так звані тайські таблетки (наприклад «Юй-шу») не лише некорисні, а ще й шкідливі. До складу цих пігулок входить… психотропна речовина фентермін, схожа за своєю дією на наркотики.

Американські та російські лікарі довели: в кожного третього, хто вживає цю гидоту, порушується робота клапанів серця, в кожного другого погіршується сон і настає психічне виснаження організму, і кожна жінка без винятку ризикує отримати випадіння волосся, лущення шкіри і розшарування нігтів! То ж про яку красу й здоров’я йдеться?

Насамкінець вирушаємо до аптек. Згідно з вимогами закону, усі харчові добавки, фіточаї та інша така продукція, мають продаватися окремо і на вітрині обов’язково має бути застереження «Не зареєстроване як лікарські засоби».

Пройшовши аптеками вул. Головної від вул. Шевченка до Проспекту Незалежності, далі Проспектом до Стасюка й Комарова, такий напис знайшли лише в одній (!) аптеці «Вайма» на розі Головної та Пауля Целана.

До речі тільки там провізор змогла докладно розповісти про те, з чого складається та чи інша добавка і попередила: коли, не дай Боже, добавки вам зашкодять, то винними залишитеся ви самі.

Бо, по-перше, цю категорію товарів у аптеках не перевіряють, а, по-друге, притягнути до відповідальності виробника практично неможливо. Найперше тому, що виробник, як правило, перебуває за кордоном – у Росії, Франції, а найчастіше – у провінції Юань у Китаї! В Україні ж працюють лише дистриб’ютори, назви яких ще можуть бути зазначені на упаковці, а от адреси – вряди-годи.

Ще один напис «БАД – біологічно-активні добавки» вдалося знайти в аптеці «Садко» на розі Стасюка й Комарова поруч з недобудованою церквою. В інших аптеках провізори навіть не переймалися тим, аби перекласти засоби для схуднення на окрему від ліків вітрину, не те що підписати. Про склад та ефективність добавок, які вони продають, аптекарі взагалі не змогли нічого сказати.

Інструкції теж не дуже втішили. В жодному з препаратів не було зазначено протипоказань, окрім алергії та вагітності, і лише в деяких – можливі побічні ефекти з боку виключно травної системи!

Склад у більшості добавок також не був зазначений. Але, навіть коли й був, чи впевнені ви, що там намішане саме те, що написане, коли ніхто цього не перевіряв? Утім, мабуть, усі ті травки дуже «розумні», бо впливають виключно на жир на талії і стегнах. Цікаво, як вони відрізняють стегна від, скажімо, бюсту?

Убивця на полиці

Найбільший «сюрприз» очікував в «Аптеці доброго дня» на квітковому базарі, що на вул. Стасюка (так звана аптека самообслуговування). Тут ми знайшли препарат з назвою «Клітковина», а нижче, великими літерами «МОРОЗНИК»!

Той самий кавказький морозник, через який померла жінка 2 роки тому. Звичайно, молодий провізор не знав, що цей препарат заборонений до виробництва завдяки чернівецькому професору Олександру Волошину і що від морозника можна отримати, як мінімум, серцевий напад.

Довелося проконсультувати, що ще 30-40 років тому в аптеках за списком А (тобто винятково за призначенням лікаря) продавали ліки «Корельборин К». Проте пацієнти, які його вживали, часто скаржилися на шум у голові, слабкість, деякі навіть непритомніли.

Пізніше вчені довели, що глікозиди морозника здатні накопичуватися в організмі, а відтак можуть звести людину в могилу. Саме тому «Корельборин К» зняли з виробництва. А після згаданого летального випадку, препарати морозника взагалі заборонені!

Але ділки вдало обходять заборону, мотивуючи тим, що БАД – не ліки! Тож, коли у складі будь-якої добавки для схуднення або очищення організму ви знайдете морозник, залиште траву-вбивцю на полиці.

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»

Продовження розслідування читайте у наступному числі «Версій»

Запис Гарна, струнка і… мертва спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Найкраще про безпеку перевезень свідчить статистика. За даними держінспекції на автомобільному транспорті у Чернівецькій області торік у двох ДТП загинуло 6 людей, цього року смертей поки що немає. Ці відомості розходяться зі статистикою Чернівецької ДАІ. За їхніми даними 18 травня 2009 року сталася ДТП, в якій загинула одна людина.

Як пояснив заступник начальника автомобільної інспекції Василь Савчук, найімовірніше це був нелегальний перевізник, простіше кажучи, «кукурузник». До того ж, станом на 1 вересня зареєстровано 24 зіткнення маршруток з іншими автами.

«Дешева аварія»…

4 вересня близько 17 год. на перехресті вул. Руської та Л. Кобилиці трапилася банальна, як за нинішніми мірками, ДТП. Автобус, що їздить 39-м маршрутом, не розминувся з машиною.

Пасажири відбулися переляком і лише одну 63-річну жінку з переломом руки, розбитими окулярами та переніссям забрала «швидка». Їй наклали гіпс, видали довідку та відпустили додому. Повні сумки овочів, з якими вона їхала з базару, додому також довезла «швидка», за що її працівникам низький уклін.

Того ж вечора до оселі потерпілої навідалися двоє чоловіків. За 500 грн вони пропонували жінці написати розписку у тому, що жодних претензій до водія та перевізника вона не має. Пенсіонерка, «на руках» у якої 80-річний лежачий хворий чоловік, сама написати не змогла – рука ж бо зламана. Тому попросила сусідку. Прощаючись, один з чоловіків назвався механіком Андрієм і залишив номер свого мобільного телефону. Зрозуміло, усі намагання додзвонитися за вказаним номером були марними… Через кілька днів жінці пояснили, що вона могла отримати набагато більше.

Через 3 тижні до жінки завітали з міліції. Повідомили, що на водія відкрили кримінальну справу і незабаром буде суд. Порадили їй зібрати довідки з ЖРЕП та соцзабезу і запитали, у скільки ж вона оцінює свої матеріальні та моральні збитки. Нині жінка з рукою у гіпсі бігає за паперами…

… І «надто дорогі» кондуктори

«Турбота» перевізників про своїх водіїв стає зрозумілою, коли врахувати, що за ДТП, які призвели до смерті пасажирів, перевізник автоматично позбавляється ліцензії. У випадку отримання пасажирами травм на перевізника, за законом чекає перевірка, яка також найчастіше призводить до втрати ліцензії.

За словами Василя Савчука, лише цьогоріч їх анульовано 29, найбільше – за недостатню безпеку пасажирів. Утім, перевізники не поспішають робити хоч якісь висновки.

Та чи не «найцікавішою» виявилася позиція директора міського центру організації пасажирських перевезень Ігоря Кожуленка. Не забувши, перш за все, поцікавитися, чи не набридло ще журналістам «жувати» тему кондукторів і переповнених маршруток, п. Кожуленко пояснив, що запровадження посади кондукторів – справа виключно підприємств-перевізників і жодного впливу на них тут немає.

Потім він спробував сперечатися зі статистикою, заприсягнувшись, що «цьогоріч у місті лише двоє людей отримало травми в маршрутках», бо ж «ми виїжджаємо на кожну аварію». Виникає логічне запитання: навіщо існує очолювана ним установа, коли навести хоч якийсь лад у своєму відомстві вона не може?

Не менш «оригінальною» виявилася і позиція директора ТОВ «Диліжанс» Ігоря Маліни. За його словами, кондукторів він собі дозволити не може – це нерентабельно. Зрозуміло, що кондукторам треба платити зарплату.

Але невже людські життя коштують дешевше і бажання заробити більше перемагає все інше? Невже усі водії на маршрутах – цезарі, здатні водночас кермувати і рахувати гроші, а часто-густо ще й мчати наввипередки з тролейбусом, бо ж «рогатий» конкурент забере усіх пасажирів і, знов-таки, прощавай виручка?

– Водій повинен розраховуватися з пасажирами лише на зупинках, – наполягає п. Маліна.

– Але ж Ви, так само як і я, знаєте, що вони так не роблять…

– Ну і що? – достойна відповідь керівника!

– А як же безпека? Як же люди?

– Ну що таке безпека?

– … А такий собі механік Андрій у вас працює?

– Працює.

– Тоді поясніть, будь-ласка, чому саме він приходив до потерпілої у ДТП з проханням написати відмову? Невже це компетенція механіка??? Як взагалі таке можливо????

– Ну так водія ж усе одно судитимуть. Зрештою, якщо хоче, вона може отримати страховку. У нас пасажири застраховані.

– А жінка про це знає?..

Власне на цьому наша розмова закінчилася. Ситуацію прокоментували юристи НАСК «Оранта», які спеціалізуються на нещасних випадках на транспорті.

Поради пасажирам:

Перш за все, потерпілим у будь-якій ДТП, як би не було боляче і погано, треба бути розсудливими і не «вестися» на сумнівні пропозиції невідомих осіб.

Якщо ви навіть відбулися лише забоями і переляком, усе одно краще дочекатися ДАІ. Вони мають зафіксувати у протоколі про ДТП те, що ви разом з іншими пасажирами перебували саме у цій машині!

Потім доведеться звернутися до поліклініки або травмпункту, щоб одержати довідку про свої травми (а можна відразу проїхати зі «швидкою», що прибула на місце аварії).

Навіть якщо в ДТП ніхто серйозно не постраждав і кримінальну справу не порушено, пасажир все одно має право вимагати компенсацію через суд, подавши медичну довідку та довідку від ДАІ.

Якщо ж аварія серйозна, пасажири отримали травми середнього ступеня важкості (переломи), не кажучи вже про смерть, обов’язково порушується кримінальна справа, проводиться розслідування і суд призначає компенсацію за матеріальні і моральні збитки. Щоправда, і тут не все так просто. Коли водій маршрутки працює на себе, а не на підприємство, то компенсувати збитки пасажирам повинен він сам. Якщо ж маршрутка належить АТП, то виплачувати компенсацію повинне підприємство.

Нарешті, якщо у власника автобуса був договір зі страховою компанією, витрати на компенсацію вона бере на себе.

Моральну компенсацію також встановлює суд. Потерпілий може вимагати будь-яку суму – законодавство не обмежує. Якщо з виплатою компенсації виникають проблеми, треба знову звертатися до суду.

Юристи радять, крім заяви, подавати клопотання про забезпечення виконання рішення суду. Якщо ваш кривдник буде посилатися на відсутність грошей, то на його майно накладуть арешт і все-таки відшкодують вам збитки.

Суд може відмовити у виплаті компенсації у тому випадку, якщо ви самі порушили «Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», затверджені постановою КМУ №76 від 18 лютого 1997 р., або Правила дорожнього руху.

Головний козир перевізника – у маршрутці не можна їхати стоячи. Спиратися на двері громадського транспортного засобу також заборонено. Тому, якщо ви втискуєтеся в переповнену маршрутку, то, коли що, самі й будете винні.

Ніколи не відмовляйтеся від квитків у маршрутці, а коли вам його не дали – вимагайте! Квиток підтверджує: ви заплатили за проїзд, і водій несе відповідальність за якість послуги. У випадку ДТП квиток стане одним з доказів, що ви їхали саме у цій маршрутці.

Тому завжди вимагайте свій проїзний документ. Водії легальних АТП одержують їх у тій кількості, на яку суму визначений план змінної виручки. Просто багато хто з водіїв, які працюють без кондуктора, самі «скасували» для себе цю процедуру.

Скільки ж заощаджують на життях

Усі пасажири повинні бути застраховані, наполягають спеціалісти страхової компанії «Оранта». Просто перевізники про це часто мовчать, особливо коли ДТП незначна і можна «домовитися» з ДАІ не реєструвати пригоду.

На кожний нещасний випадок, що стався із застрахованим на транспорті, повинен скласти акт про нещасний випадок з пасажирами і видати довідку потерпілому (якщо він мав право на безкоштовний проїзд) із зазначенням відомостей про страховика (найменування, адреса, телефон).

Страхова виплата здійснюється на підставі: заяви застрахованого; акта про нещасний випадок; листа непрацездатності або довідки закладу охорони здоров’я, що засвідчив тимчасову непрацездатність, або довідки спецустанов про встановлення інвалідності; у разі загибелі чи смерті застрахованого – копії свідоцтва про смерть, а також — страхового поліса (для пасажира пільгової категорії – документа, що засвідчує право на пільги).

Страхова сума виплачується не пізніше як через 10 діб від дня одержання необхідних документів відповідно до рівня неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на день виплати. Страхова сума виплачується незалежно від виплат по державному соціальному страхуванню, соціальному забезпеченню та в порядку відшкодування збитків.

Що робити, коли ви отримали травми, а ДТП—незареєстрована в ДАІ?

Як пояснив прес-секретар Чернівецької прокуратури Олександр Лебідь, торік запроваджено щомісячну обов’язкову звірку прокуратурою відомостей про ДТП між ДАІ та станцією ШМД. Такий захід необхідний саме через незареєстровані у ДАІ автопригоди. На Буковині розбіжностей у цифрах поки не зафіксовано. Але якщо раптом ви постраждали у ДТП, якої немає у ДАІ, зверніться до прокуратури, там обов’язково проведуть розслідування.

Які місця в маршрутці найбезпечніші?

Оскільки дорогами області роз’їжджають маршрутки різних марок, то стверджувати однозначно дуже важко. Ми вирішили зупинитися на «Богдані», який використовується на більшості маршрутів.

Отже, після моделювання різних типів ДТП (лобове зіткнення, удар ззаду, удари зліва і справа) з’ясувалося, що найбільш безпечне… місце водія. Він не постраждає навіть при лобовому зіткненні на швидкості 60 км/год, а найбільша небезпека загрожує йому від удару іншої машини в маршрутку з лівого боку.

При аваріях будь-якого типу передовсім дістанеться пасажирам, які стоять. Можуть сильно покалічитися ті, що сидять на задніх та бокових місцях. Найбільше шансів вижити у тих, хто їде у кріслах, розташованих проти руху, тобто спиною вперед: їх лише втискує у крісла, тимчасом як інші летять грудьми на спинки передніх сидінь. А найбезпечнішими пасажирськими місцями виявилися ті, що розташовані одразу за водієм.

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»

Запис Життя – товар нерентабельний спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Хто з українських виборців не пам’ятає гасла Партії регіонів на виборах до парламенту: «Покращення вашого життя вже сьогодні»? Ні для кого не секрет, що представники цієї політичної сили, як ніхто інший в українському політикумі, вважають за краще починати втілення в життя заманливого гасла саме з себе?

Ось як, наприклад, Віктор Янукович, який з себе почав і, схоже, на собі улюбленому охоче й закінчив би… Однак Кабмін затвердив план повернення вкраденої Януковичем резиденції державі. А Мінприроди ініціював надання цій території статусу заповідника, про що днями повідомив міністр Георгій Філіпчук.

Та регіонали, звиклі усе брати нахрапом, з реакцією не забарилися. Як виявилося, депутати з парламентської комісії, яку очолює представник ПР Микола Джига і яка створена нібито задля розслідування обставин незаконного арешту 2005 року регіонала Бориса Колєснікова, в авантюрний спосіб вилучили з архіву Вишгородської райдерждміністрації документи, що стосуються «прихватизації» лідером регіоналів великої ділянки історичної місцевості, що донедавна була державною резиденцією. Ось такі пристрасті вирують навколо колишньої монастирської маєтності. Але почнімо спочатку…

Красиво жити не заборониш

Вперше Янукович побачив свій маєток 2002 року, коли став прем’єр-міністром. Тоді йому, як главі уряду, надали в користування будинок № 20 на території державної резиденції «Межигір’я» в селищі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області.

Краса тутешніх заповідних місць (затишний «куточок» для слуг народу розміщений на березі Київського водосховища серед мальовничих хвойних та змішаних лісів) не могла не сподобатися головному «регіоналу», відомому любителю полювання.

До того ж, зовсім поруч знаходилося мисливське господарство, в якому він неодноразово відпочивав з рушницею в руках. І, не виключено, щиро страждав від того, що такі чудові місця належать не йому, господареві життя і визнаному піонеру в процесах її «покращення вже сьогодні», а якомусь там ефемерному народу в особі української держави.

Але ж красиво жити не заборониш. І Янукович, що не звик розмінюватися на дрібниці, «поклав око» на всі 140 га маєтку. Як людина, відома умінням поставити чиновницькі можливості на службу особистим бажанням, лідер ПР за допомогою багатоходової комбінації заволодів усім цим майном, або, прямо кажучи, поцупив його в держави. А що тут такого, справа-то звична …

Хтось обуриться: ай-ай-ай! Мовляв, недобре, негоже державному діячу, та ще на такій високій посаді, на якій тоді перебував Янукович, народне надбання безсоромно тирити. Соромно, мовляв, повинно бути…

А ніхто й не стверджує, що екс-прем’єр, провертаючи махінацію з відчуженням ласого шматочка держвласності, не зазнавав мук совісті. Може бути, навіть дуже мучився. Буквально вистраждав це сумнівне «набуття» …

Зате тепер у Віктора Федоровича є свій п’ятиповерховий будинок у лісі, чотири басейни з острівцем посере-дині, «мисливський будиночок», сауна, тенісні корти, критий фруктовий сад. Мирно співіснують там козулі, олені, пави, зайці і навіть один кенгуру. А звірини навколо! Стріляй, коли хочеш і скільки влізе: жоден еколог, державний мисливствознавець або єгер на цей заграбастаний у держави шматочок території вже не проникне. Сувора охорона пильно стежить!

Схема дерибану

Про тонкощі переводу маєтку з державної власності у приватні руки детально повідало авторитетне Інтернет-видання «Українська правда». Торкнемося лише основних моментів. Не минуло й трьох місяців з того моменту, як Янукович уперше став прем’єром, а він уже встиг змінити статус «Межигір’я» з «державної резиденції» на «державну дачу». Потім через донецький благодійний фонд «Відродження України» лідер ПР узяв будинок в оренду, заплативши смішну як за такий об’єкт (будинок 325 кв. м. і 3 га землі) суму, – менш ніж 2 тис. доларів.

Після «помаранчевої» революції нова влада спробувала повернути майно державі. У березні 2005 року Генпрокуратура оскаржила сумнівний договір оренди в суді і виграла справу. І вже у травні того ж року, відповідно до букви закону, рішення набрало юридичної сили.

Але Віктор Федорович мало не зубами тримався за маєток, будь-якими способами затягуючи процедуру передачі, і тут йому дуже вчасно вдалося другий раз зайняти крісло глави уряду.

Штатний юрист ПР Олена Лукаш, яка обіймала тоді посаду заступника міністра Кабміну, не забарилася з підписанням від імені держави листа з відмовою від позовних вимог по «Межигір’ю».

Спритно? Ще б пак! Але апетит, як відомо, приходить під час їжі. І зупинятися на досягнутому лідер «регіоналів» не збирався. Не для того ж ішов у владу. Якщо вже гребти під себе, то не совочком, а ковшем екскаватора.

Відповідно до зростання масштабу особистості. Щоби вже ніхто не сумнівався, що зумів витиснути із себе Віктор Федорович юнацький потяг до чужих шапок. І не згадує минулого… витиснув! Шапки його тепер не цікавлять. Користуючись посадою, Янукович швиденько вивів з держвласності все «Межигір’я», а це ні багато, ні мало – як 137 га! Додайте до них будинок з прилеглою територією і вийде рівно 140 га.

Треба віддати належне винахідливості махінаторів. «Відмичкою» у цій новій, більш складній операції з відчуження народного надбання, стала НАК «Надра України». 25 вересня 2007-го, всього через чотири дні після заволодіння майном резиденції, Національна акціонерна компанія виводить «Межи-гір’я» з держвласності і з вражаючою оперативністю передає якійсь фірмі «Мідінвесттрейд», зареєстрованої … ну, звичайно ж, у Донецьку! А вже в останньої, як потім визнав сам Янукович, він і викупив величезний маєток.

Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко взялася за відвоювання державного майна. Зрозуміло, що для швидкого повернення «Межигір’я» необхідно задіяти «реверс» через «Надра України». Поки уряд розгрібав документи, з’ясовуючи, що і як було зроблено високопоставленими спритниками і яким чином повернути процес «прихватизації» держрезиденції назад, оточення Януковича ненароком саме прискорило процес.

Річ у тім, що, чудово усвідомлюючи ситуацію, команда Януковича через суд примудрилася повернути на посаду колишнього керівника НАК Едуарда Ставицького. Саме цей пан завірив своїм підписом у попередні роки відчуження елітного маєтку. А 19 серпня 2009 року, діючи по-рейдерськи, із застосуванням сили, Ставицький у супроводі «групи підтримки» із семи кремезних чоловік зумів зайняти кабінет керівника Національної акціонерної компанії, що завдяки журналістам-телевізійникам негайно стало відоме всій країні.

Така зухвалість обурила главу уряду. Тимошенко повторно звільнила Ставицького і зажадала прискорити процес повернення «Межигір’я» державі.

«Це та резиденція, якою володіли всі уряди ще з часів Хрущова та Щербицького. Те, що Янукович особисто для себе саме цю урядову резиденцію забрав під свою дачу, – не зійде йому з рук! Ми виконали весь алгоритм дій для повернення державної резиденції з приватної власності Януковича державі», – заявила прем’єр-міністр на одному з останніх засідань Кабміну.

Слова прем’єра зі справою не розійшлися: за відомостями з уряду, Мін’юст уже підготував перший пакет необхідних документів з цього питання і запустив їх у роботу.

Ні фіга собі «макове зернятко»!

Чи варто дивуватися, що Віктор Янукович і його соратники спочатку всіляко уникали коментарів з «дачної теми»? Але історія стала настільки резонансною, що діватися було нікуди. І «регіонали» заговорили.

«Кожному гарантовано право на житло», – сухо, але впевнено заявив Янукович, зазначивши, що комплекс в Межигір’ї – це всього лише звичайний будинок, а не резиденція.

Можливо, має рацію Віктор Федорович? І 600 квадратних метрів житлоплощі плюс 140 га земель (для наочності уявіть собі «присадибну ділянку» розміром 3,5 км на 3,5 км!) з усім «джентльменським набором» – це якраз те, на що може розраховувати кожний простий українець? Та ще й за умови, що поцупить такий ласий шматочок суспільного пирога мало не задарма?

Від цієї заяви лідера ПР навіть не смішно. У той час, як мільйонам українців просто ніде жити, та ще й в умовах економічної кризи, таке могла сказати тільки людина, яка або абсолютно не розуміє, в якій країні живе, або їй просто наплювати на всіх без винятку, окрім себе. Або і те, й друге …

Не менш цинічно висловилася і багаторічна соратниця Януковича Ганна Герман. На її думку, в масштабах традиційного розкрадання владою країни «чорний піар» з якимись там чиїмись дачами – це «маленьке макове зернятко». Якби члени ПР так само завзято захищали права своїх виборців і українців загалом, як вони це роблять щодо «прихватизованого» лідером партії маєтку, то за державу можна було бути спокійними.

У Віктора Януковича ж пріоритети давно розставлені. Лідер «регіоналів» так любить свій «скромний куточок», де він усього лише реалізує своє природне право як «пересічного українця» на житло і «поліпшення життя вже сьогодні», що на майбутніх виборах він, безумовно, буде боротися за місце під політичним сонцем з потрійною силою. Для нього програти ці вибори означає втратити «Межигір’я» остаточно. Шкода, мабуть, неймовірно…

Тамара НЕХВОЙКА

Запис Як Янукович «прихватизував» державну резиденцію та 140 га елітних земель під Києвом спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До редакції «Версій» звернулися депутати облради, які вимагають від Голови ВР Литвина, першого заступника голови СБУ Хорошковського, генпрокурора Медведька, міністра внутрішніх справ Луценка та інших найвищих чиновників розслідування кримінальної справи про незаконні виплати допомог по вагітності і пологах. Депутати стверджують: починаючи від 2007-го Чернівецьке відділення Фонду соціального страхування систематично розкрадає кошти, а правоохоронці перевіряють заяви депутатів поверхово.

Закон дозволяє все

На недолугому вітчизняному законодавстві добряче «заробляють» найперше самі працівники Фонду, а також деякі нотаріуси та юристи-посередники, які за дорученнями представляють інтереси вагітних жінок, – говорить депутат обласної ради Віктор ДОВГАНИЧ.

– Схема шахрайства доволі проста. За законом сума допомоги виплачується у розмірі місячної зарплати і не залежить від страхового стажу. Тобто, навіть коли вагітна працювала лише кілька місяців, але отримувала велику зарплату, то й допомога їй буде чималенька. А що робити тій, що завагітніла, але роботи не має? Скористатися послугами ділків, які «роблять добре» усім.

«Добродії» Л. Канівець, А.Гриців, І.Малиш та Є.Канівець отримували від працівників Фонду інформацію про безробітних і швиденько реєстрували жінок як суб’єктів підприємницької діяльності з доволі пристойними заробітками, сплачували за них єдиний податок і подавали документи на отримання допомоги. Потім отримували у жінок доручення на представництво їхніх інте-ресів та отримання коштів, завірені одними й тими ж нотаріусами.

Для отримання коштів посередники відкривали банківські рахунки, як правило у сумнозвісному банку «Надра» на прізвища їхніх довірительок. Отримані вже через 2 дні (а не через 10, визначених законом) кошти розподілялися у співвідношенні: приблизно 10% – жінкам, 90% – організаторам оборудок. Звичайно про реальні розміри належних їм допомог жінки навіть не здогадувалися.

Таким чином лише за 2 квартали 2009 року Чернівецьке відділення Фонду «ощасливило» 58 вагітних, які отримали 2,2 млн. грн! 2008-го таких випадків було 28 і«потягнули» вони на 1,2 млн. грн.

Співвідношення середнього розміру допомоги до середньої зарплати застрахованих становить… 400,94%, тобто середня допомога у 4 рази більше середньої зарплати!

Таким чином, за виплатами по вагітності і пологам Чернівецька область примудрилася посісти перше місце в державі! І це при катастрофічно малій народжуваності! При цьому дефіцит бюджету Фонду за І півріччя 2009 року склав 122,8 млн. грн.

Хто «за кермом»

– Подібні махінації були б неможливими без участі у них директора Фонду Л.Пишної, – зазначає Віктор Довганич. – Саме вона «пропускає» усі папери і забезпечує негайні виплати. На пані Пишну скаржиться і чимало колишніх працівників Фонду, звільнених незаконно.

Крім того, пані Пишна порушує і Закон «Про державну службу», який забороняє родичам працювати на державній службі у підпорядкуванні одне одному: на посаді начальника одного з відділів працює її син, заступник начальника іншого відділу – її невістка.

Пані Пишна та її заступник Л.Кіріяк не допускали до перевірки навіть працівників КРУ. За усіма наведеними фактами порушено кримінальну справу. Але розслідування просто «спить». Нічого не робить і правління Чернівецького обласного відділення Фонду, яке курує заступник голови ОДА О. Грушко.

Депутати облради вимагають швидкого і повного розслідування справи та притягнення до кримінальної відповідальності усіх фігурантів цієї історії. Тим часом містом ширяться чутки, що подібна схема відмивання грошей працює ще й при отриманні допомог чорнобильцями.

Звернення підписали Віктор Довганич, Володимир Шабан, Василь Любімський, Роман Ванзуряк, Віктор Берча та інші. Усього 11 підписів. Люди продовжують приєднуватися до звернення.

Запис Як заробити на майбутніх чужих дітях? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Минулорічна повінь, мабуть, ще довго відгукуватиметься буковинцям. Жителі вулиці Ставкової добре пам’ятають, як вода піднялася, як ревла вона й проривалася крізь дамбу. Діра у греблі утворилася метрів шість завширшки. Риба, як кажуть, «пішла за водою». І дорога теж.

У двох місцях дорога звужується майже до колеї. З двох боків насипано рихлого грунту, «обшитого» дощечками – бо дошками назвати їх язик не повертається. Грунт – глина. Як сказано в поета, «зо дві краплі дощу – і зав’яжеться притьмом болото». Там, де накатано, дорога стає ковзкою: хибний рух кермом – і злетиш з тієї греблі, у який бік – уже неважливо буде. Пішки переходити – теж проблема. Так і живуть жителі Ставкової, до яких влада в особі сільського голови не доходить.

Історія сільської географії

Ставковою вулицею цей кут села називається не одвіку, а лише відтоді, як на землях під горбом облаштували стави. Було це ще за радянської пори. А на самому горбі колись мешкало багато сімей, в основному німці, поляки та словаки. Як усі довкола, робили в полі та коло хати, заробляючи на хліб. І дехто з них славився гончарством. З місцевої глини робили глеки, миски й кухлики, які ще й досі зберігаються де в кого в селі.

Коли прийшли «совєти», сім’ї ці одна за одною позникали: кого вислали, хто сам утік, не чекаючи… Тих, що залишилися, переселили униз, до села, аби під контролем були. Тепер на Ставковій мешкають майже самі пенсіонери. Коли можуть, доходять до магазинів, церкви чи пошти. Як мають дітей чи інших родичів, то й до лікарів дістаються. Бо на Ставкову ніхто не їде – ні швидка, ні пожежники.

Гребля на замку

Років п’ять-шість тому стави пішли на приватизацію. Тему передачі їх через аукціон – не чіпляємо. Власником став Геннадій Мазур, особа у Сторожинецькому районі – і не лише там – досить відома. Оскільки на ту пору сам він ще обіймав посаду голови Сторожинецької РДА, новопридбане майно оформив на дружину. А що займався ставами сам – то хто ж заборонить чоловікові допомагати власній жінці?

Про гідротехнічні умови утримання ставів навіть не йшлося, наявні скиди не витримували жодної критики – і, як виявилося, повені також не витримали. Зате новий власник ревно узявся до тієї самої дороги, що йшла через греблю. На в’їзді до греблі поставив дерев’яний шлагбаум із замком, ключ від якого зберігався у сторожа. Позаяк останній мешкає аж у сусідніх Комарівцях, дістатися на Ставкову на колесах стало неможливо, пішки ж обходити – небезпечно.

Власниця ж нова, як розповідають свідки, усіх, хто обурювався, «посилала» за відомою адресою. Мабуть, вона відчувала себе чимось на зразок англійської королеви у місцевих масштабах, бо погрожувала брати за проїзд 15 гривень з кожної машини. Їхав якось увечері з роботи працівник лісгоспу Кость Беньовський, сторожа у черговий раз не знайти. Чоловік зняв з фіри бензопилу і розпиляв того шлагбаума! Пан Мазур натиснув на свої «важелі» – і батько трьох дітей рік крутився без роботи!

Жителі подали в суд – і навіть несподівано виграли: шлях на Ставкову визнали дорогою загального користування. Але все це було до повені.

Не труба до дороги, а дорога до труби

Після повені пан Мазур, не обмежений уже посадовою етикою, але зберігши чималі зв’язки, став зовсім недоступний з точки зору здорового глузду чи совісті. Аби убезпечити надалі своє майно, він перерив греблю в двох місцях и проклав бетонні труби для скидання води. Щоправда, на трубах заощадив, скільки міг, того й вийшла гребля в цих місцях завуженою.

У тих, хто живе на горбах за ставами, є ще проблема: земельні паї, що вони отримали, саме ставами від них і відокремлені. Земля ніби й є, можна сказати, непогана, а скористатися нею – зась. Не будеш сіно чи картоплю в рюкзаку носити, а транспорт греблями не йде: ніхто не хоче ризикувати. Ледь не плачучи, пайовики розповідають, що суху траву доводиться спалювати. Тож як жити селянинові без землі? А без дороги? Ви пробували носити на собі дрова чи газовий балон?

Власникові ставів ця дорога абсолютно не потрібна. Але він вважає, шо не потрібна вона й мешканцям Ставкової: «Навіщо їм дорога, в них машин немає!». Тим, хто пробує з ним якось порозумітися, пан Мазур зверхньо кидає: «Ви нам створюєте проблеми!».

Та й районне начальство соромливо опускає перед скаржниками очі долу: «Ой, Мазур! А ви знаєте яка в нього біда, в нього ж риба пішла!».

Сюди не їде телебачення…

Греблі – не єдина біда, що наробила в Панці повінь. Невеличка й сумирна зазвичай, річечка Сірет минулого літа набралася води та «з’їла» метрів десять берега. За півметра від урвища стоїть дерев’яна споруда. Двоє місцевих мешканців до повені узяли її на свій пай із наміром налагодити там кустарне виробництво тротуарної плитки. Технологія, мовляв нехитра, а роботи іншої все одно не знайти. Та тепер у той сарай просто заходити лячно: один рух землі – і все піде під укіс.

Не надто переймається Ставковою сільський голова Сергій Казюк. Це ж не дитячий садочок після ремонту відкривати. Слави не додасться, а клопоту неміряно: треба вирішувати, що ж робити з тими урвищами, чи укріплювати їх, чи нехай так стоять… Тож розповісти людям, що робить влада після повені, кому призначена компенсація, кому доведеться почекати, просто ніколи. А невизначеність, як відомо, породжує чутки.

А на Ставковій живуть прості люди, пенсіонери, старі бабці, дехто, як от Параска Олар, без милиць з хати не виходить. Кому вони цікаві?

Люди різного сорту

«Версії» зв’язалися з паном Казюком з приводу скарги мешканців Ставкової, а він обурився: «Ці люди самі не знають, що хочуть! Тільки й скаржаться! Скільки я для них зробив, їм усе мало!». На нагадування, що це ж його виборці, а в них проблеми, які не можуть вирішити самотужки, пан Казюк висловився дуже просто: «До чого тут вибори? Коли вони були, а ви все про вибори!».

Бідкається, що все доводиться робити самому: от, мовляв, мешканці Ставкової мають власну депутатку Беньовську (дружину згаданого Костя), то чого ж вона жодного разу не виступила із депутатським запитом?

І ще одну показову фразу «видав» сільській голова: «Пан Мазур не може чинити непорядно! Він же ж був головою РДА! Він так постраждав – і жодної компенсації не отримав!». «Версії» нагадують, що прем’єрка після торішньої повені заборонила компенсувати збитки власникам ставів, бо жоден не утримувався правильно, з гідротехнічної точки зору!

Хвилин через двадцять по цій розмові зателефонував нам і сам пан Мазур, порахував із посиланнями на експертів власні збитки (250 тис.грн і 5 т риби) і запросив у гості, аби ми на власні очі побачили, як він відновлює греблю. Дякуємо, бачили, навіть сфотографували. У пана Мазура власні претензії до «цих людей»: набридають.

А ще через два дні зателефонувала Ніна Молдован (це вона, мов камінець у черевику, муляє своїми скаргами сільській владі та власнику ставів) і розповіла новини: до греблі подекуди підсипали шутра, а депутатка Беньовська прибігала до Ніни та її мами Фрозини зі слізьми: ти, мовляв, не маєш що робити, скаржишся всюди, а мого Костя через тебе пообіцяли знову звільнити з роботи!.. І що б там не вирішив суд стосовно дороги, варто було Ніні Молдован завезти машину шутру для потреб власного господарства, як орендатор ставів почав вимагати з неї, аби брала лопату та рівняла дорогу!

Пан Казюк як колишній викладач мав би знати, що дискримінація – це не лише про негрів. Це обмеження чи позбавлення прав групи людей за будь-якою ознакою. І жодні здобутки демократії не перекривають дискримінації. Великий Авраам Лінкольн зовсім не обов’язково аж дуже любив негрів. Але він життям заплатив за те, щоби американці були рівними у правах. І спробуйте тепер хоча б висловитися зневажливо про афроамериканців!

Я навіть припускаю, що панківському сільському голові чисто по-людськи пан Мазур може бути симпатичнішим і цікавішим, ніж бідні й роздратовані постійними незручностями мешканці Ставкової з їхньою безліччю проблем.

Та коли політик будь-якого рівня йде на вибори, він теж робить вибір (а, може, вже давно зробив): кому служити?

Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії», Чернівці-Панка-Чернівці.

Запис Чи потрібна пішим дорога або Кому співчуває сільська влада спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У неділю, 22 березня о 20:00 виникла пожежа у житловому будинку У чернівцях по вул. Лубенській. На місце події миттєво прибули пожежно-рятувальні підрозділи. Вогонь поширювався з кімнати будинку. Менше 5 хвилин знадобилося рятувальникам, аби загасити пожежу: полум’я встигло знищити тільки диван та постільні приналежності. Фахівці визначили, що причиною пожежі стала необережність під час куріння.

Ще одна пожежа, яка виникла з причини паління в ліжку, завершилася трагічно: у вогні загинув власник будинку, 65-річний пенсіонер. Пожежа виникла 20 березня у с. Їжівці Сторожинецького району. Загоряння виникло у літній кухні, проте вогнеборців на місце пожежі не викликали – пожежа самоліквідувалася. На місці пожежі було виявлено труп власника будинку.

Ще одна людина загинула під час пожежі у с. Вашківці Сокирянського району. Пожежа виникла в кімнаті житлового будинку, який належить 84-річній одинокій пенсіонерці. Рятувальників на місце події не викликали. На ліжку виявили тіло домовласниці без ознак життя. Орієнтовною причиною пожежі фахівці ГУ МНС називають порушення правил пожежної безпеки під час експлуатації пічного опалення.

У с. Бочківці Хотинського району 20 березня горіла господарська будівля. Вогонь знищив 50 кг сіна та двері до сараю. Причиною виникнення загоряння стала необережність власниці споруди при поводженні з вогнем.

А в ніч на 22 березня горів житловий будинок у Чернівцях по вул. Ярошинській. Пожежники, які прибули на місце виклику, встановили, що вогонь поширюється з в повітряного каналу на стику стін двох сусідніх будинків. За 7 хвилин пожежу було ліквідовано, проте полум’я пошкодило стіни горища та знищило кілька листків шиферу. Причина виникнення загоряння поки що встановлюється фахівцями ГУ МНС. Силами пожежників врятовано дві квартири на суму 300 тис.грн.

Центр пропаганди ГУ МНС України в Чернівецькій області

Запис За вихідні на Буковині виникло 5 пожеж, в яких загинули двоє буковинців спершу з'явиться на Медіа-Версії.