Тридцять тисяч за життя

Понад рік тому в родину Степанії та Валерія Худиків з Драчинців, що на Кіцманщині, увірвалася біда: 16 травня 2009 року син Віталій поїхав на дискотеку до Ясено (сусіднього Сторожинецького району). І більше свою дитину живою батьки вже не бачили. Таємничості в цій історії немає жодної. Але й правової оцінки тому, що сталося, досі ще немає. До «Версій» пані Степанія прийшла з останньою надією: а раптом публікація хоча б зрушить розслідування з місця.

Злочин…

Мама Степанія тепер не розлучається з великою кольоровою фотографією сина, він привіз її з армії. Красивий усміхнений юнак із великими сподіваннями в очах. Ще б пак! Закінчувалася служба, попереду було ціле життя!

У поїздці на дискотеку до Ясено нічого незвичайного не було. Села лише формально віднесені до різних районів, насправді ж вони зовсім поруч, при бажанні пішки можна ходити…

Друзі його розповідали потім пані Степанії, що на дискотеці виникла бійка, а Віталій узявся «бійців» розбороняти. Тим часом один з двох братів, учасників бійки, зателефонував з мобільного додому і їхній татко прибув на місце подій із мисливською рушницею.

Розбиратися, хто кого бив, не став, а всадив заряд шроту… трапився Віталій.

Судмедекспертиза видала довідку про смерть від проникного вогнепального поранення з ушкодженням внутрішніх органів.

За версією ж власника рушниці, драчинські хлопці намагалися його запхати до машини, а він пручався, тож рушниця й вистрелила…

Залишимо це поки в нього на совісті, запитаємо лише: навіщо брав заряджену рушницю? Невже ж дискотека у сільському клубі – місце кримінальне? Полякати хотів? Стало б і незарядженої. Адже за всіма «законами жанру» заряджена рушниця має вистрелити. Вона й вистрелила. Убитий – у наявності.

…І покарання?

Через добу після події (так протокольною мовою зветься смертельний постріл) правоохоронці взяли підозрюваного під варту. Але вже 10 червня Апеляційний суд Чернівецької області звільнив його під заставу у 30 тисяч гривень!

Оскільки інших покарань до нього не застосовано, будемо вважати що смерть Віталія Худика обійшлася поважному члену громади саме в ці 30 тисяч. На всі намагання батька й матері вбитого хлопця дізнатися про хід справи інстанції дають відповідь: «Іде слідство». Потерпілі дуже хотіли б дізнатися, куди саме воно йде. Невже за рік не можна було провести всі необхідні слідчі дії і з’ясувати нарешті, хто куди й навіщо стріляв?

Не будь надто цікавою

Дивні рухи навколо родини Худиків почалися мало не одразу після похорону Віталія. Ще не зняли вінки з могили, коли їх… підпалили. Не гадатиму, що могло статися, але свічку на могилі ні того, ні попереднього дня ніхто не запалював. Секти сатанистів у Драчинцях або навколишніх селах теж якось не помічали.

Натомість уже глибокої осені, за словами п. Степанії, її перестрів на драчинському цвинтарі якийсь чоловік і пригрозив вбити, коли вона не припинить свої спроби домогтися справедливості. Згодом жінка дізналася, що незнайомець носить те ж прізвище, що й власник рушниці, і є його родичем.

Сторожинецькі правоохоронці на заяву згорьованої матері зреагували швидко, але дивно: тому, хто погрожував, зробили ай-яй-яй (у документах це називається «офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки»), а п. Худик повідомили «про відмову в порушенні кримінальної справи… на підставі ст. 6, ч.1, п.2 Кримінально-процесуального кодексу України». Не знайшли в діях погрожувача складу злочину.

Хто поставить крапку?

Валерій та Степанія Худики не прагнуть чужої крові. Є в них ще донька, але вона інвалід з дитинства, не здатна саме себе обійти, тож єдині сподівання були на Віталіка. Нині батько й матір по черзі тиняються трикутником прокуратура-суд-міліція, не бачачи жодного просвітку в цій кримінальній справі. Запитань у них багато, відповідей ніхто не дає, усі відмахуються.

Ми вже звикли, що ті, хто при владі, доволі легко відкараскуються від тюрми за будь-які діяння. Не робитиму припущень, до якого ешелону влади належить наш підо-зрюваний або чому сторожинецькі служителі закону так зволікають із розглядом справи…

Між тим і в Ясено, і в Костинцях, і в Драчинцях «межі люди» точуться підспудні розмови, але говорити свою думку вголос бояться. Хоча люське невдоволення – це такий котел, який не можна довго нагрівати безкарно. Колись та прорветься. Невже такої крапки в цій справі хоче сторожинецька Феміда?

Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»