А три роки тому їх було 13. Сьогоднішніх керманичів стало вдвічі менше. Фірташ, Льовочкін, Ахметов, Іванющенко та, безумовно, сам Президент. Саме вони мають як прямий, так і опосередкований влив на десятки управлінців вищої регіональної ланки
Щотижневик «Коммєнтаріі» спільно з сайтом comments.ua провів дослідження «Кому заглядають до рота місцеві чиновники». Як з’ясувалось, у нас практично нема хоча б відносно незалежних чиновників, які, першочергово, служили б місцевій громаді. Абсолютна більшість є частиною кількох владних вертикалей всередині Партії Регіонів.
Якщо бути точними, то в Україні є лише 13 політиків, які мають своїх людей у керівництві міст та областей. Але такі політики, як Тягнибок, Ющенко і Тимошенко, можуть похвалитися трьома-чотирма. У той час як Фірташ, Льовочкін, Ахметов, Іванющенко і, безумовно, особисто Президент мають як прямий, так і опосередкований вплив на десятки керівників вищої регіональної ланки. На цьому тлі стає помітним, наскільки сьогодні малий вплив на регіональні еліти Миколи Азарова та Андрія Клюєва. За кількістю «своїх чиновників» вони стоять на одному щаблі з Олегом Тягнибоком.
Важливо також відзначити, що у порівнянні з «помаранчевим» часом, коли майже всі мери, а також керівництво міськрад та облрад хоч і були чиїмись людьми, але жили не «по вертикалі», то зараз лише де-не-де в Україні Януковича місцеве самоврядування перебуває поза системою координат Партії Регіонів.
Нагадаємо, що в спецномері «Сірі кардинали української влади» від 08.08.2008 року відзначалося, що вся на перший погляд неповоротка і неструктурована піраміда української влади була зав’язана всього на 13 осіб. Тепер же «мегапатронів» залишилося п’ять.
Українська система збудована так, що у нас не може вижити більш-менш самостійний політик. Приклад міського голови Чернівців, якого підтримали 60% городян, але вигнала міська рада, слугує нині добрим уроком усім неслухняним градоначальникам. Сьогодні практично всі більш чи менш незалежні міські голови слідують у фарватері певних політичних сил. І цей процес буде тільки поглиблюватися.
Погано це чи добре — питання, напевно, риторичне. І правильної відповіді на нього бути не може. Та й проблема не в тому, що політик іде у фарватері тієї чи іншої партії. А в тому, що свободи маневру в межах цієї самої політичної сили у нього майже нема. І саме тому на рівні ради районного містечка ми вирішуємо питання червоного прапора (торік це було питання вступу до НАТО), мови чи помісної церкви…
Коммєнтаріі-proUA
