Ми не раби Божі, а Його Радість

Таку ідею проповідує вслід за святим чудотворцем Серафимом Саровським отець-монах Віктор ВЕРЯСКІН.  Віктор Олексійович – особистість дивовижна, енциклопедично освічена, магнетично приваблива. Він, пристрасний дослідник релігійної культури, завжди відгукується на прохання виступити перед людьми, яких цікавлять проблеми буття.  Хто є Бог? І ким є Я уцьому світі? У чому зміст життя людини і людства? Та й чи загалом є цей зміст?

– А зміст, беззаперечно, є, – наголошує о.Віктор, завідувач кафедри релігієзнавства Симферопольського економічно-гуманітарного інституту. – І його треба шукати, щоби життя не стало потуранням рефлексіям тіла, коли любиш і дружиш не душею, а, як казав гуморист, організмами.

Зрозуміти ідею Творця – величезна праця. Тож священик і присвятив себе допомозі іншим у пошуках істини через роздуми над змістом Священного письма. Всі ми, за його переконанням, повинні зрозуміти глибокі ідеї перетворення людини на Боже створіння. Тож він не просто виступає з лекціями на філософсько-релігійно-просвітницьку тему. Хоча робить це надзвичайно просто, дохідливо і захопливо, привідкриваючи перед охочими таїну завіси Божого слова. Але таким чином він допомагає тим, хто в пошуку. Недарма Віктор Олексійович радить «підключати під час читання Біблії мізки» і наголошує, що «духовна спрага – це спрага пізнання». Мені ж особисто запам’яталася його фраза про те, що, за словами відомого історика Володимира Соловйова, до речі, як з’ясувалося, родича Григорія Сковороди,«стыдливость и жалость – основа для нравственности».

А достукатися до людських сердець йому допомагають величезна ерудиція, відкритість і щирість, живий гумор, радість істини, глибина думки. Недарма отця Віктора вважають справжнім подвижником. За свої переконання у радянські часи йому довелося відчути на собі залізні лещата системи. Тюрма підірвала здоров’я, але зміцнила дух.

Зустріч із працівниками культури Вижницького району священик розпочав зі звичних на сьогоднішній день слів: Христос воскрес! А потім несподівано розповів про те, що святі старці вітаються саме так протягом року. Один із них – Серафим Саровський, пояснював, що для святої душі, яка живе у Вічності, Пасха триває цілий рік, а кожна неділя – це маленьке воскресіння.

Віктор же Олексійович наголошував, що Пасха – це загалом перехід Логоса, тобто Божої ідеї, в людський розум, а не перехід кулича в шлунок. Натомість у лікарів є навіть таке визначення – поствеликодний синдром, коли після посту людина одразу ж… об’їдається, перетворюючи Великдень на свято шлунку.

Хоча саме Великдень подарував людям прощення, тобто, як пояснив о. Віктор, проходження суду повз нас. За наші гріхи розплатився Ісус Христос, син Божий. Та й загалом, на глибоке переконання проповідника, Бог – не суддя і не мздовоздаятель, а люблячий Батько. Більше того, у Біблії немає поняття страшний суд, а є просто суд.

Отож, до усіх нас він звертається, як і Серафим Саровський, Радість моя або Ваше Боголюбіє. Бо ми – не раби.

Нам взагалі поталанило, бо живемо не тільки у дивному, неймовірно складному світі, але й щасливому часі, коли людина отримала шанс доторкнутися розумом до ідеї Творця. А як тільки вона стає ближчою до розуміння Його причин і законів, її життя з хаотичного стає осмисленим.