Микола Васильович Терлибовка та його дружина Василина Семенівна Паламарюк ось уже три роки стукають в усі двері, шукаючи справедливості. Були навіть у Генеральній прокуратурі. Та попри те, що кримінальну справу про вбивство на дорозі їхнього 12-літнього сина вже тричі відкривали та закривали, вона не зрушила з місця.
– Я не заспокоюся, доки вбивці не будуть покарані, як би міліціонери не намагалися замести сліди – запевнив на прес-конференції журналістів Микола Терлибовка. – І доведу, що люди не повинні ділитися на чорних і білих. Так само як і Закон має бути для всіх один.
Кримінальну справу тричі відкривали та закривали
Аварія сталася майже 3 роки тому, 28 травня 2010 року, в день останнього шкільного дзвоника. Богдан Терлибовка став семикласником. Їхав до бабусі та віз їй покупки на колесі, як кажуть місцеві. Тоді ж п’яні 16-річні молодики, взявши без дозволу «мерс» у одного з батьків, поїхали до села Мигового на Вижниччині шукати вільну хату, щоби зняти її на кілька днів та відсвяткувати закінчення школи. Мигівчани були свідками, як шалено ганяла селом автівка, зупиняючись то біля однієї, то біля іншої садиби. Добром таке не могло закінчитися: о 19.30 мерс збив велосипедиста. Коли приїхали даішники, було добре видно сліди від шин велосипеда, який їхав обабіч дороги, та легковика, бо сталося це саме після дощу. Натомість під час слідчого експерименту, велосипедиста вже змусили їхати посеред вулиці. Зрештою, у цій справі дуже багато, м’яко кажучи, недоречностей, бо слідчі, – кримінальну справу ж відкривали та закривали тричі – тільки заплутували її. Причина ж у тому, як з’ясувалося, що близькими родичами тоді ще малолітнього мажорика, чиєму батькові належав «мерседес», був колишній начальник одного з райвідділів міліції області, який до цього обіймав ще вищий міліцейський пост.
Зрештою, судіть самі. Ось запис розповіді батьків хлопчика, якого вже немає серед нас. (На підтвердження своїх слів вони відксерили документи для журналістів і передали до редакцій).
Мажори без водійських прав забрали життя 12-річного сина у батька-інваліда та матері-пенсіонерки. Та винних немає.
Коли Миколі Васильовичу повідомили про аварію і він приїхав на місце ДТП, сина вже не було. Та односельці дали Миколі фотапарат, щоби він зафіксував ситуацію на місці події. І як у воду дивилися. Бо потім ці фото плутали ментам усі карти, але вихід вони знайшли: в кримінальній справі просто з’явилися інші знімки.
Люди порадили також Терлибовці-старшому забрати з «мерседеса» документи.
– Дєд, отдай техпаспорт і ключі! Ти нє знаєш с кєм связался, кто моі родітєлі! – вистрибував перед кремезним Миколою Терлибовкою малолітній порушник. Це обурило присутніх й односельці почали сходитися довкола знахабнілих молодиків, від яких добряче тхнуло спиртним. (До слова, аналіз алкоголю в корові узяли вже у мертвого 12-річного потерпілого, а тим, хто винен у ДТП, цього аналізу не робили!!!) У повітрі запахло самосудом. І Микола Васильович прикрив юнаків від людей собою: «Нехай з ними суд розбирається…». Потім він багато разів жалкував про свій вчинок. Але тоді в ньому ще жила віра…
– Якби ж я знав тоді, коли рятував отих нахаб від самосуду, що міліціонери тримали мого сина в машині… без медичної допомоги… А ще я тоді не звернув уваги на те, що купка людей у погонах, які приїхали на ДТП з Вижниці та Чернівців, тривалий час радилася в стороні. Тепер розумію, що тоді й вирішувалася доля мого сина… Їм було вже відомо, що Богдана збив племінник колишнього міліцейського начальника (нині одного із голів райдержадміністрації).
Збита машиною дитина зникла на кілька годин. І реанімобіль, який мав приїхати з Чернівців за нею, не знадобився.
У кримінальній справі було дві довідки про час смерті Богдана. Перша, яка потім зникла, засвідчувала, що він помер між 22.00 і 23.00 годинами, а друга – між 19.30 і 22.00 (?!.) Уже самий проміжок спричиняє подив. Та й батько Богдана розповідав: коли йому о пів на першу ночі сказали, що син у Вижницькому морзі і він туди поїхав, тіло хлопчика ще було теплим.
– Ось я і хочу дізнатися, де перебував мій син між 19.30, коли сталася аварія, та 24.30, коли він опинився у морзі.
Саме протягом цього часу батьки й родичі ніде не могли знайти дитину. Після ДТП Богдана не було ні в Берегометській, ні у Вижницькій лікарнях. Головний лікар з Берегомету показав батькові запис у журналі швидкої допомоги про те, що о 19.45 міліціонери забрали збитого машиною хлопчика. Микола Васильович терміново зателефонував до обласної лікарні, де йому пришивали відрубану руку, і домовився про реанімобіль для сина, яким його мали перевезти до Чернівців на операцію. Та сина живим так і не знайшов. Богдана йому передали вже мертвим.
– Але ж син помер тільки через 3 години після ДТП! Якби йому одразу надали медичну допомогу, він залишився б живим. Бо розтин судмедексперта показав, що всі внутрішні органи у сина були цілі, крім селезінки. Він просто стік кров’ю. Тому й стверджую, що вся кримінальна справа шита білими нитками і повністю сфальсифікована, – переконаний батько. – І ніхто мене не зупинить – правди доб’юся!
Дуже хотілося б, аби так і сталося. Та занадто багато недолугостей і дикунства в цій справі. Приміром, заднім числом у кримінальній справі з’являється довіреність на винуватця трагедії щодо права водити машину. Пізніше стосовно нотаріуса, яка вчинила такі протиправні дії, відкрили кримінальну справу. Але як справу відкрили, так і закрили. Та про що говорити, коли матір загиблого хлопчика, Василину Семенівну Паламарюк, суд узагалі не визнав потерпілою, тож і слова їй не надав!!!
Богданів сад…
…Кожного Першого вересня однокласники Богдана Терлибовки ходять до нього на могилу. А ще за два роки, коли вони прощатимуться зі школою назавжди, в унісон з останнім шкільним дзвоником шумітиме Богданів сад. Ще за життя він випросив у батька 80 саджанців і разом з однокласниками посадив їх довкола школи. Таку ось пам’ять по собі залишив своїм однокласникам і школі розчавлений мажорами хлопець, якого односельці вважали «богом автівок». Бо розбирався Богдан у машинах так, що не кожен дорослий міг про таке мріяти.
Кажуть, що людина відбулася, якщо вона збудувала дім, виховала сина та посадила дерево. 12-річний Богдан устиг лише посадити сад…
Був момент, коли батько думав сам покарати кривдників. Можливості для цього у колишнього десантника, повірте, є. А там – як Бог дасть. Адже життя без Богдана втратило свій сенс і позбулося радості… Та щось зупинило Миколу Васильовича. Не варто, мабуть, людині приміряти на себе Божі шати. Але до Європейського суду чоловік дійде.
Останній дзвоник 28 травня 2010 року став по-справжньому останнім для багатьох учасників тієї трагічної історії. А не тільки для 12-річного Богдана, який був у свої юні роки чи не найталановитішим механіком на селі. І не тільки для його батьків, які вже ніколи не зможуть жити так, як до втрати їхньої Богом даної дитини.
Події трирічної давності залишили свій чорний слід у долі всіх, причетних до цієї історії. Бо інакше в цьому світі просто не буває. Таким є Закон, не людьми писаний. Кожен крок, кожен вибір залишає слід. І хоча слідак, що першим вів цю кримінальну справу, вже пішов на пенсію, другого нібито відсторонили від справи, а третій… не будемо про нього згадувати, бо всі вони включили «динамо», спрямоване на закриття кримінальної справи, – та ніхто не втече від наслідків власних дій. А це і є Долею. Усі відповідатимуть – як не перед людьми, то перед Богом, бо переступали через свою совість, голос Бога всередині нас. Мине час і постане голос совісті у «головного героя» оповіді, того, який кивав на сановитих батьків і якому одразу ж допомогли виїхати за кордон…
Але були й інші посадовці. Втім, лише в одному прокурорському кабінеті Микола Васильович Терлибовка почув:
– Я знаю, чого ви прагнете, але мені цього не дозволять зробити…
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
