Лицарство – це бути собою у будь-які часи і за будь-яких обставин

Це стало лейтмотивом фестивалю «Дух лицарства» який уже вдруге провели в Чернівцях студенти-католики з товариства «Обнова» у Чернівцях. І саме те, що, на відміну від минулорічного фесту, виконувані твори подеколи справляли враження швидше пародії на бардівську пісню, аніж власне співаного слова, зробило його святом у дусі часу.

А часи, як зауважив гість фестивалю Дмитро Стус, не обирають. Кандидат філологічних наук, член асоціації українських письменників, лауреат літературної премії «Тріумф» (2001), автор понад 40 наукових робіт і кількох сотень публіцистичних статей, почесний голова Міжнародної журналістської премії ім. В. Стуса і син Поета був на святі просто гостем. І чесно зізнався, що йому чи не вперше за багато років було комфортно.

Комфортність і перебування гостей та учасників «у своїй тарілці» – це, мабуть, найголовніша ознака фестивального «дітища» Тараса та Мар’яна Лазаруків. Іншими словами – можливість «бути собою», яка стосується і «підготовлених» знавців творчості бардів-учасників, і просто спраглих рідного слова і рідної пісні, і навіть дітлахів, які з цієї нагоди, а також з нагоди Дня української писемності і мови, яке Україна все ще відзначала 9 листопада, вдягнули вишиванки.

Зі сцени лунали шляхетні лицарські емоції: кохання від Богдана Ільницького з його уже класичною «Алетинетою», біль утрати («Останній бандерівець» Олега Сухарєва), дотепність (про два береги Дністра того ж гурту «Самі свої» та «Пинтя на трасі» Павла Нечитайла), тонка дівоча лірика Яни Шпачинської, вишукана еротика Євгена Воєвідки… У спільному пориві об’єднали сцену і зал повстанська «Шабелина» і Гімн України.

І попри те, що історію нашу вже переписують разом з росіянами (читай: під керівництвом росіян)… Що конкурс з української мови імені Петра Яцика фактично ліквідовано… Попри те, що «вишневий садок поріс бур’яном, чорт забирай..» (гурт «Тінь сонця»), попри те, що наші хлопці тепер – це переважно «офісні герої», «мужні хлопці, що замовляють обіди в столовці» (Павло Нечитайло з «Пропалої грамоти»)…

Попри все: «Наша героїка сьогодні – це віра в нас, в себе, в любов і в те, що ми представляємо велику культуру – навіть попри те, що світ цього не знає. Це можна змінити» (Дмитро Стус).

Маріанна АНТОНЮК