Серед переходів з однієї карантинної зони до іншої мала би радісно сприйматися пресконференція у Чернівецькому академічному обласному українському музичнодраматичному театрі ім.Ольги Кобилянської (так звучить повна статутна назва нашого театру, який 3 жовтня (якщо нічого не зміниться!!!) розпочинає свій 90-й сезон і того ж дня святкує 115-ту річницю будівлі театру..
Уже традиційно директор театру, заслужений працівник культури України Юрій Марчак і головна режисерка, народна артистка України Людмила Скрипка розповіли, з якими набутками театр прийшов до свого 90-го сезону, як святкуватиме його початок, якими виставами порадує глядача теж із традиційним повтором «із дотриманням карантинних правил». І хоча заповнювати можна лише 50% глядацьких міст, театр готовий і так працювати – після понад піврічного простою через карантин. Актори скучили за сценою, бо саме вона є нормальним середовищем їхнього існування. Готові грати в половинному залі, в парку чи просто на площі. І чернівчани теж скучили за ні з чим не порівнянним видовищем. Перша прем’єра має відбутися вже 4 та 8 жовтня і це буде «Тітонька на мільйон» – власна інтерпретація загальновідомої п’єси Б.Томаса. Щонеділі радість зустрічі з театральною казкою очікує на найменшеньких глядачів, а наприкінці жовтня постановка запрошеного зі Львова режисера Миколи Яремківа долучить чернівецького глядача до «Подорожі з Ангелом». Це те, про що можна казати «во здравіє». А далі пішла, коли й не «за упокій», то зовсім сумна розмова. А питань, які засмучують колектив разом з керівництвом, нині три, і всі вони спричиняють певне протистояння – ні, не в колективі, а з силами зовнішніми, які не називалися на прізвища, але здатні добряче зіпсувати творчий настрій колективу. Перше питання: чому театр рахує лише 90-й сезон, коли будівлі просто зараз виповнюється 115 років? Разом із другим питанням про сумніви у спадковості нинішнього театрального колективу від театру Леся Курбаса невідомо звідки й для чого пішли навіть не звинувачення – натяки на них – до всіх, хто дотримується саме концепції цієї спадковості, про їхню нібито «прорадянську орієнтацію». І третє питання, яке невідомо для чого витягнуте на 30-му році незалежної України – ідея установлення австрійського герба на фасаді театру «заради відновлення історичної справедливості»… Звісно, можна зрозуміти деякий «австрійський сентимент» у певної частини наших містян, але в цьому сентименті свідомо висуваються на поверхню лише позитивні риси правління Австро-Угорщини на Буковині, відкидаючи все, що не вписується в концепцію. Та саме заради історичної справедливості історики не можуть залишати за дужками хоча б одне слово – ТАЛЕРГОФ. А це назва одного з місць, якими в ХХ сторіччі починалася лавина створення концентраційних таборів по всій Європі й не тільки… І вона безпосередньо стосується буковинців разом з усіма західними українцями: до цього концентраційного табору біля підніжжя Альп, поблизу міста Грац, починаючи від 5-го дня Першої світової війни з австро-угорських провінцій звозили українців, щодо яких існувала підозра, що вони на стороні Росії… І хоча ця 25-річна різниця в датах була всі роки існування колективу – і відповідно відзначалася всі майже 3 десятиріччя України незалежної, до ювілею будівлі питання для чогось все-таки порушили. Керівництво театру навіть звернулося за експертною оцінкою до експертно-аналітичного напряму Національної спілки театральних діячів України, яким керує докторка мистецтвознавства й професорка Ганна Веселовська. Шановний колектив експертів НСТДУ на всі три запитання дає цілком зрозумілі відповіді, ґрунтовно їх мотивуючи історією і нашого театру, й загальною театрознавчою практикою. Наведемо лише останній абзац цієї експертної довідки, бо він певним чином підсумовує й два попередні питання: «Щодо встановлення австрійського герба на фасаді театру – очевидно, що ініціатори цієї акції не володіють інформацією щодо діяльності архітектурного бюро «Фельнер і Гельмер», за проєктами якого, крім Чернівців, будувалися десятки театральних приміщень у різних країнах Європи. Крім добре відомих театральних споруд у Відні та Одесі, за проєктами цього бюро збудовані театри в Софії, Загребі, Будапешті, Торуні, де зараз виступають провідні колективи Болгарії, Хорватії, Угорщини, Польщі, і урочистостями там відзначають початок діяльності саме національних труп». Уже не кажучи про те, що театр будувався коштами чернівецької громади і саме в цієї ж громади варто запитати думку – шляхом широких і ґрунтовних громадських обговорень. Не заважало б і отримати оцінку юристів-державників з приводу правомірності застосування герба іншої (навіть не існуючої нині) держави на будівлі українського театру. І зрештою, запитати, громадянами якої держави вважають себе ініціатори усієї цієї колотнечі?
Лариса ХОМИЧ, «Версії»
