Міський простір Чернівців збагатився ще на одну важливу пам’ятку. На розі вулиць Сагайдачного та Шолом-Алейхема – у районі, де в роки Другої світової було єврейське гетто – відкрили пам’ятник його в’язням. Два рівносторонніх трикутники з чорного граніту, притулені навкіс один до одного, утворюючи шестикутну зірку, нагадують про жертви людожерської політики знищення євреїв – тільки за те, що вони належать до цієї нації. На відкритті пам’ятника були присутні не лише представники єврейської громади, але й небайдужі чернівчани різних національностей і віросповідань.
Так само, як днем раніше зійшлися вони на зустрічі із заслуженим діячем науки й техніки України, лауреатом премії НАН України, письменником-істориком і громадським діячем Борисом ЗАБАРКОМ у приміщенні обласного благодійного єврейського фонду «Хесед-Шушана». Невтомна праця Бориса Забарка вже багато років спрямована на зібрання та збереження свідчень нелюдського винищення євреїв у період так званого Холокосту, зокрема на території України.
Тема Холокосту для Бориса Михайловича – не стороння. Він сам разом із родиною в дитинстві опинився в Шаргородському гетто – на території Вінницької області. Врятувався звідти, на відміну від багатьох родичів, за допомоги небайдужих українців. Батько Бориса не повернувся з війни…
Із Чернівцями та Буковиною Забарка пов’язують роки студентства на історичному факультеті ЧНУ, кілька років вчителювання в сільських школах. Тож презентація його творінь, книжок-свідчень, книжок – звинувачень фашизму, у Чернівцях цілком невипадкова.
У свої 81 – він невтомний пропагандист, голова Всеукраїнської асоціації євреїв – колишніх в’язнів гетто і нацистських концтаборів, керівник науково-просвітницького центру «Пам’ять Катастрофи», віце-президент Міжнародної спілки громадських об’єднань євреїв – колишніх в’язнів фашизму, член Наглядової ради Міжнародного фонду «Взаєморозуміння й толерантність». І володар кількох європейських нагород за своє подвижництво. Нині він ще й очолює програму «Холокост» міжнародної організації «Джойнт-Україна».
Книги – збірки сотень свідчень тих, кому дивом вдалося вискочити з-під пресу знищення, видані від 1999 до 2013 року – мають знакові назви: «Живими залишилися тільки ми», «Ми хотіли жити», «Життя і смерть в епоху Холокосту»… Вони перекладені кількома європейськими мовами. Борис Михайлович жалкує, що почав цю діяльність трохи запізно, адже в дитинстві та юності був знайомий із багатьма можливими героями цих книг – а тепер їх, на жаль, уже немає серед живих…
До речі, Борис Михайлович не возить із собою книжок на продаж, як це відбувається здебільшого на презентаціях. Але книжки до Чернівців прийдуть, оскільки автор-упорядник відчув непідробний інтерес до них у Чернівцях.
Вл. інф. Фото від Хесед-Шушана.
