Повітовий лікар і запеклий викривач виразок на тілі суспільства Степан Руданський умів посміятися. Хоча сміх його був зазвичай з гірким присмаком: таке було тоді життя (кріпацтво, цензура тощо). Та оскільки мудрі люди стверджують, що часів легких не буває ніколи, то нам у поствиборний період залишається теж хіба що посміятися…
«Почім дурні?»
Історія про харківських міліціянтів, які «осквернили» мішки з бюлетенями своїми дупами, вмостившися на папери суворої звітності задля зручнішої гри в карти, нагадує гумореску Руданського. Там на питання «почім у Москві дурні продаються?» герой відповідає, що дурні бувають за різними цінами:
«Як мужик — так мужик,
його й не питають,
А пани — все пани,
З ціни не спадають!»
Харківські картярі в погонах виявилися простими мужиками: їх і не питали… Просто після того, як відеозапис запеклої гри на лантухах з бюлетенями потрапив у всесвітню мережу Інтернет, одного міліціонера звільнили з роботи зовсім, решті оголосили догани.
Тим часом як на Буковині за знущання над бюлетенями так досі нікого й не покарали: ні тих, хто в Сторожинецькій друкарні «прикрасив» їх аж двома клітинками-віконечками для голосування, ні тих, хто кинув цінні мішки під стінами Заставнівського райвиборчкому, ані тих, хто найкращою схованкою для порахованих голосів виборців обрав… власну домівку.
«Скажи по-німецькій»
Як у період передвиборних баталій, так і у поствиборний, не обійшли мовне питання… Спостерігачі від СНД (переважно від Росії) прийняли вердикт, що гарному проведенню виборів в Україні завадила… українська мова! А саме – те, що нею були надруковані виборчі бюлетені. Мовляв, якби вони були, наприклад, російською, то і вибори пройшли б демократичніше.
Наразі українська влада нічого не відповіла цим спостерігачам – може, не вміє по-їхньому. Як героїня гуморески Руданського, яка не могла відігнати від себе велелюбного німця суто через те, що не знала німецької і на пораду рідного чоловіка «То кажи що!» – резонно відповідала:
«Який молодецький!..
Як умієш що казати,
Скажи по-німецькій!»
Похмілля
У Криму один зі «свіжопереможців» від Партії регіонів до місцевої ради так святкував, так святкував виграш, з такими алкогольними вливаннями… що аж помер. І сам устиг порадіти, і комусь наступному місце звільнив. Аби лиш наступний так не святкував. Руданський про таке писав:
«Спив до дна я прикрий келих
За здоров’я долі,
І з похмілля моє серце
Розривають болі».
Хоча поет, вочевидь, мав на увазі інше…
Отож, перечитуючи співомовки Руданського, можна натрапити не лише на традиційне для нашого поствиборного випадку і знане напам’ять зі шкільної лави:
«Плачте, очі навісні,
Щоб повилізали!..
Та же ж бачили самі,
Що ви купували!..»
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
