Фото shpalta.media
Після перемоги п’єси Оксани Драчковської «Різдво» в «Коронації слова-2016», авторка зізналася в інтерв’ю інтернет-виданню «Дивись.info»: «В приватній бесіді мені сказали, що «Різдво» має чималі шанси потрапити на професійну сцену. Чекатиму». Упродовж чотирьох наступних років Оксані стало відомо, що академічні театри вважають її «короновану» п’єсу «занадто авангардною», а експериментальні – «занадто традиційною». Як на мене, то режисери просто бояться «не потягнути» цей ніби простий і нехитрий, а насправді дуже глибокий і насичений алюзіями твір. Ну бо тут справді треба ставити і грати геніально, щоб акторською чи режисерською незграбністю не зіпсувати тонкого серпанку емоцій, які огортають від кожної репліки героїв.
Отже, «Різдво». Сюжет п’єси нагадує біблійну історію про народження Ісуса у гнаних людьми батьків, цілком земних Марії і Йосипа. Але це не оповідь про майбутнього мученика (бо мучеником малюк з п’єси уже народився), а розкриття у стислих, я б навіть сказала скупих фразах, доль кількох дійових осіб: батьків малюка, старших людей, які приймають подорожніх у свою домівку в різдвяний вечір, а також тих, хто залишається «за кадром», але з розмов ніби присутній на сцені.
Попри гучні заголовки в місцевих ЗМІ про «перше читання п’єси Оксани Драчковської», насправді у ці святкові вихідні, коли Чернівці відзначали День міста, «Різдво» вголос читали вже вдруге. «Першу читку» 2017-го організували вимушені переселенці Карен та Ірина Гамбаряни – за тиждень до Великодня. Карен – професійний актор і режисер, учасник АТО, Ірина – журналістка, у Чернівцях організували творчий клуб «Зеленка». До «першої читки» в Будинку естетики та дозвілля (в народі – «Шепетівку») запросили і переселенців, і всіх охочих, ролі розподіляли експромтом. А ефект читання був справді терапевтичним: читці і глядачі переживали катарсис зі справжніми сльозами і духовним оновленням.
Суботні читання-2020 у дворику Палацу школярів уже були не такими камерними і не такими аматорськими. По-перше, ролі читали (хоч ще і не грали, та все ж) справжні актори: Олег Колянківський – актор, заступник директора Чернівецького обласного музею народної архітектури і побуту; Ігор Дем’янюк – художній керівник «Театру на Перехресті» КБУ Будинку культури «Роша»; Тетяна Маслюк – актриса народного театру «Темп»; Софія Досяківська – актриса, учениця школи сценічного мистецтва «Great Stage»; авторські ремарки читала Любов Добровольська. Одну з жіночих ролей (у якій, вочевидь, багато взято від авторки) читала й сама Оксана Драчковська, а епізодичну роль хлопчика читав її молодший син Назарчик, «Зайка на візку» – відомий у місті юний активіст із захисту прав маломобільних людей. Режисеркою дійства була Марта Шумілова-Лисякова. По-друге, у цій читці був живий і найпрофесійніший музичний супровід: наживо співали (і також грали ролі колядників) Надія Селезньова – художня керівниця та головна деригентка академічного камерного хору «Чернівці» та соліст, артист цього ж хору Андрій Монін. По-третє, було багато глядачів, і серед них – багато не випадкових, а справжніх поціновувачів театру. Адже у цій чудовій локації упродовж двох днів тривав театральний марафон «Театр з присмаком кави», де відбувалися перегляди аматорських вистав, дискусії, майстер-класи. Звісно, за кавою.
Читання «Різдва» і на цей раз – уже на відкритому просторі, чималій сцені і для численних глядачів – вийшли дуже затишними і теплими. Тож якщо ця п’єса так пасувала у Чернівцях і до Великодня, і до Дня міста – то мабуть, пасуватиме цілорічно і до репертуару якогось із театрів? Агов, митці! Які там ваші творчі плани? :)
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
