Персональну виставку Лариса Канюк, народна майстриня лауреатка премії імені Георгія Гараса, промовисто назвала «Осінь мого життя». З її роботами до 25 жовтня ще можна ознайомитися в Буковинському центрі культури і мистецтва Чернівців, що на вулиці Й. Главки, 1-А.
Під час презентації Лариса Канюк розповіла про те, яке місце в її житті займає народна вишивка.
Останнього дня вересня відбулася презентація вишиваного дива робіт народної майстрині. І маю зауважити, що такого теплого душевного, напрочуд домашнього представлення виставки я не бачила давно. Ймовірно, так сталося завдяки камерній обстановці Буковинського центру культури і мистецтва або ж завдячувало модератору зустрічі Миколі Шкрібляку, директору Центру; зрештою, таку чудову ауру імпрези могли створити й роботи самої Лариси Канюк чи її друзі, які того дня навідалися до виставкової зали й з вуст яких авторка виставки почула багато теплих і щирих слів на свою адресу. Та, швидше за все, в унісон зіграли всі ці чинники загалом.
Пані Лариса в національному однострої.
Унікальність же самої виставки в тому, що в ній – як і в усій народній вишивці – розкривається доля не тільки самої майстрині, а й історія в багато тисяч років території, яку ми знаємо нині як Буковину. Авторка цих рядків не помилилася: саме так, у гаптованих хрестиком іконах, рушниках, сорочках прочитувалося все, що відбувалося на території Буковини – південної, північної та центральної її частин. Треба тільки вміти це читати! Бо, придивившись уважно до вишивок з Південної Буковини, ви виявите переважання елементів молдовсько-румунського гаптування з турецькими вкрапленнями. А на вишивках з півночі та центру Буковини зауважите хвилясті елементи трипільської культури, що їм понад 6 тисяч років! Їх задокументували ще 2012 року на горщиках та у фрагментах орнаментів на стінах двоповерхових будівель, яким (саме так!) понад 6 тисяч років, спеціалісти комплексної археологічної експедиції Інституту археології НАН України за участі науковців зі США, Польщі та Молдови. Експедиція працювала на розкопках на острові біля села Ожеве, що наступного року був затоплений майбутнім Дністровським морем. А раніше були ще розкопки міста на Дністрі Василів у Заставнівському районі, проведені відомим буковинським археологом Тимощуком. Загалом за всю багаторічну історію вивчення цієї культури на Буковині виявлено понад 300 пам’яток трипільсько-кукутенської спільноти. До слова, все це Лариса Романівна досліджувала і вивчала після того, як 2010-го вигаптувала свою першу ікону.
А гадаєте, що з рушниками в буковинській культурі все так просто? Найперше, треба розрізняти рушники весільний і на поховання. А ще… Одне слово, якщо хочете дізнатися про всі тонкощі буковинської вишивки, не гайте часу й завітайте до Буковинського центру культури і мистецтва на вулиці Йосифа Главки, 1-А, і будете слухати розповіді його працівників як захопливий карколомний детектив!
Мабуть, тепер стає зрозумілішим, чому про цю жінку, Ларису Канюк, можна розповідати багато й… захлинаючись, бо, найперше, йдеться про надзвичайно цікаву та непересічну особистість. Її креативності в підходах до всього, за що вона береться, може вистачити на десятьох. Всі її чесноти й таланти навіть важко перелічити. Хоч сьогодні тільки про одну грань її таланту, яка проявилася, м’яко кажучи, вже в доволі не юному віці. Адже непересічний інженер, яка більшість років пропрацювала в Інституті автоматики, а до цього на одному з провідних заводів військово-промислового комплексу Чернівців, інтелектуалка, мандрівниця і водночас садівниця та городниця, яка пече неперевершений на смак хліб, не кажучи про торти, нібито раптом захопилася… народною вишивкою.
Виникає закономірне питання: як таке могло статися: жінка, яка розпочала трудовий шлях інженером і досягла у своїй професії значних вершин, залишить по собі слід на Землі як народна майстриня-вишивальниця? Неймовірний квантовий стрибок після 60-ти!!! Тепер погодитеся, що після виходу на пенсію життя тільки починається?! Та, будучи знайомою з Ларисою Канюк не один десяток років, мені чомусь здається, що до цього захоплення, яке нині визначає сенс її нинішнього буття, вона рухалася поступово й зовсім не випадково. У дитинстві захоплювалась бабусею з Кіцманя, яка вміла робити все по господарству – варити, пекти, шити, в’язати, гаптувати, доглядати худобу, поратися на городі та садку. Беручи з неї приклад, маленька Лариса змалку опанувала всі жіночі господарські професії. А потім, коли виросла, віддала синів-близнюків на орієнтування, а вони захопилися альпінізмом, мандрами. Вийшовши на пенсію, жінка приєдналася до естафети синівських подорожей і зробила неймовірне: багатьом охочим, серед яких було чимало переселенців, відкрила красу рідного Букового краю. Не було, мабуть, музеїв, церков і монастирів на території нашої та сусідніх областей, де б не побували ентузіасти-мандрівники на чолі з пані Ларисою. Скількох народних майстрів-вишивальників вони відвідали! І всі поїздки були бюджетними – по кишені як переселенцям, так і пенсіонерам з їхніми невеличкими доходами. Лариса Романівна виявилася чудовим організатором і людиною без жодної захланності та меркантильності. Щирої подяки їй було достатньо…
У поїздках поглиблено вивчала народну вишивку та й сама вже чимало годин на добу присвячувала цій справі. І незабаром усе це вилилося у персональну виставку пані Канюк у стінах Художнього музею, що одразу ж переросла у цікавий захід, у якому були задіяні майстрині вишивки Буковини й залучені охочі, які хотіли опанувати це стародавнє народне мистецтво. Для них провели просто в музеї низку майстер-класів, після яких усі разом виготовляли вишивані обереги для воїнів, бо було це у перший рік повномасштабної війни. Прикметно, що ці обереги одразу ж поїхали на фронт.
Якщо підбити невеличкі підсумки моїй розповіді, стає зрозумілим: без фонтану наступних ідей ця жінка існувати просто не здатна. Тож дуже хочеться, щоби так було й надалі, щоби нові стібки та хрестики на сорочках і рушниках Лариси Канюк ще тривалий час наповнювали наш простір сакральним духом, надихаючи її оточення на творчість. Бо без творчості українець як без повітря – і це теж закладено в генетичному коді нашої нації й зашифровано у вишиванці.
Отож здоров’я та довгих років народній майстрині Ларисі Канюк, яка напередодні відкриття персональної виставки «Осінь мого життя» відсвяткувала свій день народження.
Людмила Чередарик, «Версії»
