Щоби лікуватися, треба мати залізне здоров’я…

Наша рідна вітчизняна безкоштовна медицина давно перестала бути безкоштовною – це вже ні для кого не секрет. А про те, що лікарі мають бути ввічливими й уважними до пацієнтів, говорити чомусь взагалі не прийнято. Вважається, що співчуття та турбота про хворого мають бути закладені в лікареві якщо не генетично, то принаймні за роки навчання в медінституті. Як насправді в поліклініках ставляться до хворих, розповідають прості чернівчани. Прізвища свої вони не називають (хоча редакція їх знає), боячись, що «тоді лікарі нас взагалі за людей не матимуть і поводитимуться ще гірше».

Скільки триває «п’ятихвилинка»

– Мою дільницю обслуговує відділення поліклініки №2, що на вул. Комарова, – розповідає пенсіонерка Марія Петрівна. – До лікарів доводиться звертатися часто: то серце, то суглоби – вік такий. Проте, аби лікуватися треба мати здоров’я: черги в поліклініці просто «космічні».

Та ще й у лікарів часто бувають так звані «п’ятихвилинки», які можуть тривати півтори-дві години. Іноді до «п’ятихвилинки» додається чай-кава, тоді у відвідувачів шансів потрапити на прийом не залишається, бо потім лікарі повертаються до кабінетів і повідомляють: «прийом закінчений».

Тут же згадують і маленькі зарплати, власне здоров’я лікарів, якого «на всіх не вистачає» і «примхи» хворих. А якщо в когось справді серйозний випадок, дитину малу нема з ким залишити чи з роботи важко відпроситися? А коли ще й обов’язкові медогляди запровадять, доведеться о шостій ранку приходити, аби потрапити до лікаря.

Коментар завідувача відділенням Володимира МЕЛЬНИЧУКА:

– Це все неправда! Не може бути в нашій поліклініці таких довгих зібрань. П’ятихвилинки у нас проводяться об 11 або о 16-ій годині і не довше, ніж на 15 хвилин. Це вимушений захід, бо в одному кабінеті дільничні лікарі працюють у 4 зміни, та й черги насправді великі. Треба ж мені колись доводити до відома підлеглих потрібну інформацію. Чай-кава – це взагалі виключено! Щоправда, іноді приходять представники медичних фірм пропонувати свою продукцію і тоді ми дозволяємо собі каву, але не більше, ніж на 5 хвилин. Повірте, засідати годину неможливо: люди починають обурено стукати у двері. Вибачте за подробиці, але лікарі навіть до туалету ходять на кілька хвилин мало не під розпис.

У лікуванні головне – семінари

– Нас обслуговує поліклініка №3, що на «Кварці», – ділиться наболілим інвалід Іван Михайлович. – Складається враження, що графік роботи і реальні години прийому тут – це різні речі. Наприклад, аналізи теоретично приймають від 8 до 10 ранку, але бувають такі дні, коли лаборанти, не поспішаючи, приходять навіть о 8.20. Здати кров з пальця, не простоявши в черзі, – це фантастика.

Інша проблема хворих – застати лікаря на робочому місці. Телефонуєш до реєстратури, кажуть: «Лікар на прийомі». Приходиш – «цілуєш» закриті двері. Запитуєш, чому лікаря немає, а тобі в реєстратурі відповідають: «А що ми зробимо?». Іноді так триває день-два, а іноді – тиждень.

Коментар головного лікаря поліклініки Павла КОЦЮБАНА:

– Справді, випадки, коли лікарів на роботі немає, трапляються. Останнім часом почастішали семінари для так званих «вузьких спеціалістів», про які заздалегідь не попереджають. Проводить їх управління охорони здоров’я.

Наприклад, сьогодні зранку гастроентеролог прийшла на прийом і змушена була бігти на семінар. Минулого тижня так було з офтальмологом, позаминулого – з кардіологом.

Крім того, нам довелося скоротити лікарські ставки: ЛОР-лікарі мали 3 ставки, залишилося 1,5, окуліст – було 2 стало 1,5, уролог і травматолог – було по 2, залишилися по 1.

Відповідно, довелося коригувати графіки прийому: раніше два лікарі приймали фактично протягом цілого робочого дня, а нині лише по півдня, або ж не кожного дня. Розумію, що люди обурюються, але ми мало чим можемо зарадити в цій ситуації.

Що ж до роботи лабораторії, то особисто мені ніхто не скаржився, але я перевірю вашу інформацію. Якщо вона підтвердиться, то винні будуть покарані. І взагалі, я на роботі щодня від 8.30, тому коли пацієнти хочуть поскаржитися, нехай ідуть просто до мене або до заступника з медичної частини.

Не назвешся – не повірять, а назвешся – «пошлють»?

У Головному управлінні охорони здоров’я нам повідомили, що міські комунальні поліклініки підпорядковуються чернівецькому міському управлінню охорони здоров’я. Заступник начальника згаданого управління Любов БАБАЄНКО підтвердила, що семінари справді з’їдають купу робочого часу:

– Лише минулого тижня я особисто побувала на 5 таких семінарах, тож на робочому місці була рідко. Ці семінари організовує головне управління і повідомляє про них за день-два до проведення, тож сповістити всіх буває важко і не виключена відсутність лікарів на роботі. Але біля реєстратури обов’язково має висіти оголошення про те, коли і чому прийому не буде.

Що ж до інших претензій, то чому хворі звертаються до газети, а не до нашого управління? Вони просто бояться або кажуть неправду. Чому скаржники не називають своїх прізвищ? Анонімні скарги, зокрема ті, про які ви говорите, ми розглядати не будемо. Та й взагалі, може ви – то зовсім не ви. Чому я маю вам вірити? (розмова відбувалася телефоном – ред.). Передайте вашим читачам, що ми не залишаємо без уваги жодного зауваження, якщо воно не анонімне.

Замість підсумків щодо ефективності скарг до начальників від охорони здоров’я, наведемо розповідь молодої мами Олени:

– Наш район обслуговує поліклініка №1 на вул. Шкільній. Одного разу прийшла на прийом до дільничного лікаря, а та саме була на лікарняному. Колега, яка її замінювала, поводилася зі мною нахабно. Не витримавши, я поскаржилася керівництву. Вочевидь, бесіду з лікаркою провели серйозну, але… «Корпоративна солідарність» медиків сильніша за будь-які скарги. Тепер, коли я або члени моєї родини приходять до поліклініки, дільнична лікарка… просто відмовляється нас обслуговувати, нічим не мотивуючи. Що я виграла від скарги начальству? Нічого…

Додамо лише, що в пані Олени є певні важелі, натиснувши на які, вона може певним чином вплинути на ситуацію. Але ж більшість чернівчан – пересічні громадяни, які повністю залежать від примх поліклінічних медиків.

Думаємо, люди мають більш нагальні справи, аніж оббріхувати лікарів задля власного задоволення. Зрештою авторка матеріалу сама проходила огляд вузьких спеціалістів у поліклініці понад 2 тижні, ставши жертвою чергових семінарів. Невже цього міському управлінню охорони здоров’я недостатньо?

Що ж до анонімності скарг, хочеться вже вкотре (!) зауважити: коли змінимо суспільну свідомість, тоді зміниться й ставлення зверхників до нас. Тож поважаймо й любімо себе, тоді й інші ставитимуться до нас з повагою!

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»