Фанати і фанатки тенора Герелла їздять за гим усім світом

Наш видатний земляк Василь Герелло живе у шаленому ритмі. 12 листопада після концерту в «Октябрьському», де було 6 тисяч глядачів, йому довелося тікати через службовий вхід, щоби встигнути на 17.00 на літак до Чернівців. У суботу – репетиція та відвідини батьків у рідних Васловівцях на Заставнівщині, у неділю – концерт у чернівецькій філармонії, у понеділок – від’їзд, у вівторок – концерт, у середу – спектакль в опері…

Нам спокій тільки сниться

– Не пам’ятаю, коли був у відпустці, – зізнався відомий тенор на прес-конференції. – Моє життя проходить у дорозі. Тому поруч, як правило, дружина. Шкода, що син не зміг приїхати зі мною. Він уже дорослий: 23 роки, юрист, у нього свої справи. Зате разом зі мною прибули друзі з Нью-Йорка й Цюріха, а також з Петербурга, Москви, Києва. Вони зупинилися у готелі «Буковина» та в сімейних номерах нашого друга Василя Ватаманюка, директора цегельного заводу.

– А прихильники?

– Вони також їздять за мною усім світом, навіть через океан.

…Зізнаюсь, як побачив під крилом літака рідну Буковину, від емоцій закапали сльози. Немає кращої землі за рідну.

Василь Герелло народився в селі Васловівці на Заставнівщині. 1991 року і закінчив Санкт-Петербурзьку державну консерваторію ім. Римського-Корсакова. В 1990-му, ще студентом 4-го курсу, його запросили до трупи Маріїнського театру.
Прадід Василя – італієць з Неаполя, який потрапив на Буковину під час Першої світової війни і залишився тут через кохання до української дівчини.

Удома як удома: всі довкола рідні

До речі, Буковина дуже сподобалися моїм друзям – видатній співачці Даніелці Скілаччі, солістці «Ла Скала», яка 1998 року на Міжнародному конкурсі Джузеппе ді Стефано в Трапані названа найкращою оперною співачкою, та Фабіо Мостранджело, італійському диригенту та піаністу. Вони назвали Чернівці фантастичним містом, яке зустріло їх, як старих друзів. А Даніела просто закохалася в наш університет-резиденцію. Обоє в захваті від виконавської майстерності чернівецького симфонічного оркестру.
На Буковині їм засмакували і вареники, і борщ, і сало. Дружина Фабіо – українка за походженням. Чули, що він казав на прес-конференції? Що вона його додому не пустить, якщо він не привезе з собою сала.

– Гадаю, ваші батьки йому вже напакували валізу… Як зауважила Даніела, ваша родина обнімала та обціловувала їх, як рідних…

Пане Василю, перейдемо від фізичного харчу до духовного. Подейкують, що Фабіо – непоганий співак. На репетиціях оркестру за вашої відсутності він виконував чоловічу партію…

– Фабіо – дуже щира, відверта, весела й талановита людина! Я взагалі відчуваю його не тільки як друга, а як брата. Ми багато років разом. Це – Людина-оркестр! З ним я можу виступати навіть без репетицій.

«Пающіє труси» накрили всіх нас

– Якою була історія цього незабутнього для буковинців концерту? Принаймні, я не пам’ятаю такого шаленства публіки протягом останніх 20 років!

– Я народився 13 березня. Тож захотілося за 4 місяці до дня народження заспівати на відкритті філармонії саме 13 листопада. Сказав про це губернатору.

Чернівці розуміються на культурі, тут є традиції, а не тільки та попса, що заполонила все довкола. На жаль, «Пающіє труси» не тільки на естраді, а скрізь – у газетах, літературі, на телебаченні. А про серйозну музику кажуть: «не формат».

Але буковинці, на щастя, від природи відчувають і шанують серйозне мистецтво. Тому й для концерту ми вибрали найкращі оперні, але доволі складні твори. Бо і в класиці є речі, що сприймаються полегшено, а є – захмарні вершини, до розуміння яких треба добиратися, вчитися…

Зірки «Ла Скала» співатимуть у нас

– Мрію зробити щорічний фестиваль. Найкращі зірки «Ла Скала» співатимуть у Чернівцях і… у Васловівцях. Я обіцяю…

Річ у тім, що філармонія – це як церква, як храм, де люди моляться високому мистецтву, співають і грають серйозну музику. І я сподіваюся, що кожний артист, який тут виступатиме, буде намолювати й намолювати тут високий дух мистецтва, дух, що очищає та облагороджує людей, робить їх мудрішими й добрішими…

– Ви – відомий меценат, підтримуєте власними коштами талановитих дітей. Але в Росії. Щоправда, в рідному селі збудували газопровід… Одне слово, допомагаєте людям. А не думали про підтримку наших юних талантів? Адже Буковина – напрочуд співучий регіон.

Хорошо обучаем иностранным языкам: английский, французский, итальянский, …. и русский языки, русский как иностранный.

– Із задоволенням. Живемо одне життя. А багажник туди, де тобі дається метр на два, ніхто із собою не забрав. Сподіваюся, що колись це здійсниться. Я б хотів. Хлопець я жвавий, можу багато ще чого натворити. Головне, добре робити свою справу: чи ти мільйонер, чи маєш 3 гривні в кишені.

До речі, серед моїх друзів є багато справжніх меценатів, які допомагають дітям, храмам, лікарням. І вони ніколи не хваляться цим.

Артист світу, а не однієї країни

– Пане Василю, так про Вас сказала Генеральний консул України в Санкт-Петербурзі. І зауважила далі, що ви – незаслужено тільки Заслужений артист України. Адже, скажімо, Кіркоров і Басков – Народні артисти України. І це тоді, коли для популяризації української пісні в світі Ви робите нині найбільше… Та й на ваших афішах завжди написано: видатний український співак.

– Так, немає жодного концерту, на якому я не співав би українську народну пісню. Як правило, це я роблю на «біс». Нещодавно у мене був великий концерт у Парижі, в Опері, під патронатом Саркозі. Наприкінці співав українських пісень. Люди в залі, не розуміючи слів, плакали. Між іншим, на виконання рідних пісень виходжу у вишиванці.

Пригадую, якось був дуже довгий «біс» і я завершував концерт арією Фігаро з «Севільського цирюльника». Уявляєте? Це був перший Фігаро у вишиванці.

А в Маріїнському театрі на розкладках завжди продаються диски «Василь Герелло, українські пісні». Щоправда, їх розбирають миттєво.

– А чи зустрічалися Вам в Італії наші заробітчани?

– Дуже хотілося б бачити наших заробітчан у «Ла Скала», а не на вокзалі, де вони п’ють дешеве вино з пакетів. Ще ніхто не придумав кращого способу розворушити людську душу, ніж живий звук концерту. Комп’ютер геніально відтворює і людський голос, і звук скрипки. Але щось таки буде не так, чогось бракуватиме. І це ЩОСЬ є людським фактором, людським елементом.

Утім, в Італії співає багато українських артистів. Скажімо, на думку Даніели, українська та італійська пісні дуже подібні. І це, мабуть, тому, каже вона, що маємо подібні серця.

Принаймні, я знаю достеменно, що Буковина більша навіть за Америку. А знаєте – чому? Бо вона душевніша. І я – ваш, буковинський.

P.S. На цьому можна було б поставити оптимістичну крапку, коли б не політичний реверанс пана Василя у бік нинішньої влади наприкінці концерту. Погоджуюсь, вдячність повинна бути присутньою, але не може бути протиставлення «тієї» і «цієї».
Водночас відчула у землякові саме нашу буковинську толерантність. Прощаючись із журналістами, він подякував їм і сказав: «Пишіть те, що вважаєте за потрібне. Пишіть, як хочете. А Боженька простить вас…».

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»