«Програма 15» – на допомогу психологу

Важко заперечити, що соціально-небезпечні явища і їх наслідки виникають там, де втрачається контакт, довірливе спілкування і розуміння між людьми. Особливо прикро, коли через конфлікти і стіну нерозуміння між найріднішими шукають розради у ненайкращих компаніях та діях підлітки.

Саме для убезпечення дітей і батьків від таких ситуацій у Чернівцях діє Програма «15». Це ефективна сучасна технологія групової роботи з підлітками та їх батьками, метою якої є створення умов для підвищення якості життя та запобігання розповсюдження соціально-небезпечних явищ і захворювань (ВІЛ-інфекції, ІПСШ, алкоголізму та наркоманії) у суспільстві.

Уже 2 роки у Чернівцях благодійна організації “Нова сім’я” впроваджує «Програму 15», яка покликана запобігти ризикованій поведінці серед підлітків, і навіть цьогорічний карантин на став їй на заваді. Фахівці зі своїми клієнтами перейшли в онлайн-формат, і для когось це було навіть зручніше.

Особисте і групове спілкування з фахівцями і між собою, яка забезпечує поінформованість та формує довірливі взаємини з близькими (дорослих – з дітьми, а дітей – з дорослими) принаймні для дорослих стало в онлайні простішим. Цим поділилася чернівчанка Анна, яка пройшла курс навчання за програмою завдяки школі, де навчається її син.

«Боюся навіть подумати, до чого б ми вже дійшли в стосунках з дитиною, якби не ця «Програма 15», – каже Анна. – Мабуть, до розбитих вікон чи посуду. Але завдяки програмі я зрозуміла, що діти живуть емоціями, і звертатися потрібно насамперед до їхніх емоцій. І просто говорити! Не сваритися чи забороняти, а пояснити, що «я хвилююся за тебе – тому й телефоную», «мені страшно за тебе». Це найбільше мені відклалося, аж мабуть у підсвідомості. Бо хоч я і сама людина емоційна, але не знала, що з дитиною потрібно говорити про те, що відчуваєш».

Анна розповідає, що в цій програмі діти займаються окремо від батьків. А потім, якщо дитина має бажання – з нею можна обговорити щось із «пройденого» на заняттях.

«В мене було ось таке на занятті, а в тебе?» – так починаю розмову, і син якщо хоче, то розповість, якщо не хоче – не говорить, – розповідає Анна. – Але часто буває, що повертається до цього згодом – походить, обмірковує, продумує все почуте – а тоді питає: «А у вас ось таке було?» І так починається спілкування. Насправді це дуже цікаво і дуже добре, тому що є точки дотику з дитиною. Наче й не хоче говорити – бо це ж його, особисте, але разом з тим хоче поділитися, а особливо спитати «А в тебе як пройшло?» І це можливість поговорити з дитиною відкрито, на емоціях діти починають дуже сильно відкриватися».

Завдяки тому, що заняття не індивідуальні, багато батьків зі здивуванням дізналися, що проблеми майже у всіх однакові!

«Насправді практично у всіх, в кожній хаті діти однаково заявляють: «ти мене не розумієш, тільки контролюєш, залякуєш», – сміється жінка. – «Залякуєш» – це про пояснення, що «треба вчитися зараз, бо потім в житті знадобиться». Не розуміють, як це «потім знадобиться». Вважають, що вчитися немає сенсу – краще піти на роботу, адже це заробіток. Ніяк не могла з цим достукатися до дитини, аж поки на цих заняттях у Програмі не порадили: а наведи-но в приклад себе!

І справді, я гарно вчилася, закінчила школу на самі четвірки – але я досі навчаюся! Працюю, але далі вчуся, розвиваюся, намагаюся «іти в ногу» з вимогами часу. Для чого вчитися? Та для того, щоб далі було легше – і працювати, і знову вчитися!»

Заняття через карантин відбувалися онлайн, і Анна погоджується, що для батьків це й на краще. Бо якщо дітям легше вступати в зоровий контакт, знайти спільні інтереси, навіть подружитися – то дорослим уже з цим складніше.  «Коли відчуваєш присутність іншої людини – важче відкритися, задати питання, – зізнається жінка. – А так на моніторі комп’ютера бачиш тільки логотипи, що хтось підключений». Окремо займаються мами дітей, окремо – тати. Адже у мами і в тата бувають різні функції в родині і різні функції перед дитиною, і в них зазвичай і різні проблеми у стосунках з дитиною. Тому й поради і навчання їм потрібні різні.

«У нас, наприклад, тато сказав – дитина зробила. А я можу пів дня ходити і повторювати одне і те ж – і він лише дивується: чого ти стільки кричиш на мене? Тому розділення дуже правильне», – вважає жінка і додає, що було би круто, якби цю програму і далі продовжували: «Охочих брати участь у ній є достатньо. І це цілком адекватні мами і батьки, які розуміють, що є проблеми, з якими не впоратися самотужки. І готові приймати поради».

Анна дуже задоволена, що школа (41-ша, де навчається її син) долучилася до «Програми 15». А на запитання, чи її дитина завдяки Програмі стала іншою, впевнено відповідає: «Я стала іншою! Насамперед – я»: «Стала по-іншому пояснювати і по-іншому ставитися до бажань і потреб своєї дитини. Розумію, що в нього є нормальна потреба: зустрітися з друзями. Я за натурою мама-квочка, але розуміння того, що дитині треба давати свого простору – це важливо. Так, контроль потрібен, але він може бути непомітний і не в збиток нашим стосункам».

Учениця Валерія (уже з іншої школи, №8) потрапила в програму також завдяки школі. «Нам запропонували – я подумала, що це буде цікавим і незайвим, тим більше, що час є – чому б і ні», – каже дівчинка. І хоч сама вона не надто конфліктна, все одно школа була їй цікавою, а здобуті знання, переконана школярка, знадобляться надалі.

«Зазвичай нам повідомляють про час зустрічі, кидають код на входження і тему. Теми різні: майбутнє батьківство, проблема ВІЛ/СНІД, порозуміння між однолітками. Сподобалося, коли говорили про «я-висловлювання»: як висловлювати свої почуття, думки, емоції. Що потрібно казати не «ти винен, ти зробив мені боляче», а казати «я почуваюся ось так» – тобто говорити про свої емоції. В перше заняття було незвично, а потім почали говорити і розкриватися. Думаю, в програмі ми стаємо відвертіші. Хоча не всі відкрилися з першого заняття, але розуміли, що потрібно працювати разом і в цьому немає проблеми, і що далі стає легше».

У Чернівцях уже понад півтора десятка юних і дорослих учасників пройшли навчання у «Програмі 15», і відзначають позитивні зміни у своєму житті. То чи не є це потужною допомогою шкільним психологам? Та ще й у часи вимушеного карантину, коли родині доводиться значно більше часу проводити разом у закритому просторі домівки.

Маріанна Антонюк, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *