Дерево життя на полотні

Шипинчанка Ольга Івасюк першу свою дівоцьку сорочку вишила в 10-му класі. Відтоді створила їх немало: собі «загальну» і «скісну», чотири чоловічі (чоловікові, племінникам і онукові), блузку із сучасними візерунками – племінниці, дві блузки «на фіранках» (на канві), безліч подушечок-ясиків, рушників і оберегів, «жару» (жовтогарячих кольорів) торбину…  І не вважає себе майстринею – лише аматоркою. Бо не навчилася вишивати гладдю так, як це робила її мама, яку пані Оля втратила у 14 років.

«Мама вишивала для людей, – розповідає Ольга Захаріївна. – Вишиті гладдю сорочки з візерунком «дерево життя» були в дівчат чи не в кожному з навколишніх сіл. Ці візерунки нагадують весну: рожеві квіти, ніжні пуп’янки… А для моєї старшої сестри вона почала вишивати сорочку із жоржинами – таку, якої не було ні в кого. Але не встигла закінчити…»

Відтоді пані Оля, яка має дар до вишивання, вдосконалювала його в науці в родичів, свекрухи Люсі, чоловікових тіток, які походять з шипинської родини Салиг.

IMG_025111

Ольга Івасюк у “скісній” сорочці  

Тим, хто стукає, відкриється

Пані Оля упевнена, що перш ніж почати вишивати, потрібно помолитися і приступати до роботи слід з гарним настроєм: «Як не попросиш Божку – будеш шити-розшивати і станеш на одному місці, і не знатимеш, чи добре робиш». Цю справу треба любити, впевнена майстриня-«аматорка»:  «Якщо любиш – саме тобі в голову йде, як пісня, і не треба над тим мучитися».

Захоплення Ольги Захаріївни отримує такі підтвердження від Небес, що вона переконана: мистецтво вишивання – це втілення душі народу. У її колекції не залишилося маминих вишиванок, але вона марила «деревом життя», втіленим  мамою на полотні. Знайшла в однієї з жінок вишиту мамою сорочку, хотіла відкупити, але власниця цього витвору не могла його продати – адже це була шлюбна сорочка, яку та жінка берегла собі на смерть. Тоді пані Оля почала шукати майстрів, які могли б вишити копію. Питала по людях – і одного разу в маршрутці її розмову з подругою почула зовсім незнайома молодичка. З’ясувалося, що та закінчила Вижницьке училище мистецтв і вишивала гладдю. Сама запропонувала скопіювати вишивку – і так волею випадку (а в житті не буває нічого випадкового!) у пані Ольги з’явилася сорочка з «деревом життя» – точна копія маминої вишиванки. Вона шукала, і їй відкрилося.

IMG_0267

 

Донька Леся Пінькас – у накладеній власноруч сорочці, Ольга Івасюк у вишитій власноруч, Вікторія Салига у накладеній “чорним по білому”

Вишиванка як мистецтво стилю

Вдягнути вишиванку – це лише один пункт з великої науки носити народний костюм. До сорочки має бути горбатка, підтичка (полотняна спідниця під горбатку із візерунком по низу, що відповідає сорочці), боярок (для чоловіків окравка – широкий пояс), турпаник (хустка), цятки або шлярка (гердан), на прохолодну погоду – кушина (кожушок) або цурканка  (кожушок без рукавів). Буковинська сорочка може бути не лише вишита, а й накладена бісером.  Горбатка може бути проста або забирана, на ній можуть бути виткані квіти або смужечки – білим шовчиком або хіром (люрексом), її можна по-різному вдягати – загинати один край, аби видно було підтичку з візерунком, або обидва краї, тоді це звалося «фостом». Чоловіки до сорочки мали портяниці (полотняні штанці, з таким, як на сорочці, візерунком по низу штанин). На ногах мали гачі, яких тепер вже й не знайдеш…

А ще ж треба вміти підперезатися (аби звисали або два кінці боярка, або лиш один), а горбатку вдягати темними заснівками або догори, або до долини. «Раз убрала доньці горбатку катрінцами (квітками) догори, то думала, що ніхто не помітить, а коло клубу одна старша жінка таки зробила зауваження!» – розповідає пані Ольга, яка відтоді добре пантрує, аби «катрінци» були правильно спрямовані…

IMG_0212

 

Онуки: Роман Пінькас у вишитій бабусею сорочці “під колір очей”, Таня Пінькас у сорочці гладдю з візерунком “дерево життя”.

Інструмент один, а творчість – унікальна

Візерунки на вишиванках – це цілі історії: кожен завиток має символічне значення. І, як не буває у двох господинь однакового, хоча й звареного за одним рецептом, борщу, так важко витворити голкою однакові вишиванки. У колекції Ольги Івасюк є дві сорочки з однаковим візерунком, але вишиті на різному полотні (тонкому і грубшому) і різними, хоча й одного кольору, нитками. То це ж дві зовсім різні сорочки!

«Скісну» (вишиту лініями навскіс, що нелегко – адже лінії повинні «зустрічатися» у строго визначених точках) сорочку пані Оля вишивала, коли виходжувала чоловіка, що занедужав. Це заспокоювало і давало сили витримувати випробування долі. І хоча чоловік удавав невдоволення («Уже до днини шпиркаєш!»), сорочка вдалася на славу. І хвороба відступила!

Найсучасніше з мистецтв

Неправда, що вишиванка – це лише минула історія народу. Перефразовуючи того, хто вважав найважливішим з мистецтв кіно, можна впевнено заявляти, що найсучаснішою для українців є все-таки вишиванка. У родині пані Ольги вишивають і дочка Леся, і онука-студенка Тетяна.

А на «фотосесію до газети», яка тривала ні багато, ні мало – три години,  зібралася вся родина: донька, онуки Роман і Таня, і навіть інша невістка родини Салиг – пані Вікторія Салига, яка давні родинні сорочки врятувала від нищівного впливу часу  і зараз демонструє їх людям, вдягаючи на виступи, адже співає в колективі місцевого Будинку культури. Її накладена чорним по білому сорочка побувала на безлічі українських сцен і навіть у Польщі.

Тож вишиванка – це пам’ять, мода і сучасність. Недарма ж цього року вже вшосте в Чернівцях відбудеться День вишиванки – коли буковинці масово вдягають своє сакральне вбрання. І нині це буде ціла Доба вишиванки. Яка є символічним листям на українському Дереві життя.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *