17 грудня 2025-го у Чернівцях, у затишному культурному просторі «Шепетівка» відбувся концерт Еміля Крупника — барда, шансон’є, поета…
Еміль Крупник — це голос чернівецьких двориків, фасонів, історій і спогадів. Це особлива інтонація міста, де переплітаються українська й єврейська культура, іронія й щирість, легкий сум і світла радість. Недаремно сам автор назвав програму «Українсько-єврейський пісенний дивертісмент» — у цій назві вже є настрій Чернівців.
«Я радію, друзі, що, незважаючи на війну, негаразди, тяжке й непросте сьогодення, ми з вами маємо нагоду зустрітися, заспівати разом за чернівецькі дворики, фасони, пацанів та інші “маланські” чернівецькі штучки», — йшлося в афіші концерту.
І саме так усе й було. Вже з перших хвилин стало зрозуміло: це особливий вечір. Розпочинаючи концерт, Еміль Крупник звернувся до публіки одразу різними мовами…Так, неначе відкрив старі чернівецькі брами, за якими живе пам’ять міста, його багатоголосся і культурна глибина.
Згадка про «Хава наґіла», яка народилася в Садгорі, прозвучала цього вечора особливо зосереджено й навіть трохи тихо. Ця відома єврейська пісня стала радше нагадуванням не про свято, а про право людини на світло і надію, навіть у складні часи. Часи війни…
У виконанні Еміля Крупніка вона набула звучання внутрішньої стійкості й пам’яті — тієї радості, яку не демонструють голосно, але яку бережуть усередині. Український текст подано в авторській інтерпретації за мотивами виконання Еміля Крупніка:
«Ой-вей, хлопці, сонце в небі…
Тож давайте разом з ребе —
і дощу, і росі —
радіти всі».
Радше це ідея спільності й тієї тихої радості, яка допомагає вистояти, коли навколо — тривога й біль…
Разом з Емілем Крупником на сцені цього вечора були Ярослав Українець, Марина Щербак і Наталя Сініцина — кожен зі своїм тембром, характером і щирою присутністю. А як завжди — бездоганний звук, музичне чуття й делікатність Володимира Постоловського, музиканта і звукооператора, без якого важко уявити такі камерні, живі концерти.
Пісня «Майн Чернивец /Мої Чернівці/» — це єдина естрадна пісня про Чернівці, створена ще в 1970-х роках композитором Гаммою Скупінським мовою ідиш для репертуару відомої єврейської співачки Сіді Таль, але так і невиконана нею професійно. Для сучасної версії Еміль Крупник разом з колегами склав паралельний український текст і виконав пісню у реміксі, поєднавши автентичний ідиш із українським перекладом. Через авторські обмеження повний текст пісні не оприлюднений у відкритому доступі, але основна ідея твору — любов до рідного міста Чернівців — зберігається у виконанні Крупніка.
Пісня «Майн Черновиц / Мої Чернівці» звучить як ностальгійне зізнання в любові до міста дитинства. Ліричний герой звертається до Чернівців як до живої істоти — міста, що пам’ятає голоси, вулиці, подвір’я й людські долі. У пісні поєднуються тепло спогадів, сум за втраченим часом і вдячність місту, яке сформувало людину, дало їй мову серця й відчуття дому. Чернівці постають багатомовними, багатокультурними, але насамперед — рідними, такими, куди хочеться повертатися думками і душею.
Мої Чернівці — місто пам’яті й любові,
куди серце завжди повертається…
Український текст подано в авторській інтерпретації за мотивами виконання Еміля Крупніка.
фото автора
