Будинок музики: мистецький блиск і меценатські відблиски

Саме у грудні Чернівецька філармонія відзначає славні 134 роки. Десятого грудня далекого 1877-го зведене силами буковинського музичного товариства приміщення, яким милуємося і сьогодні, передали у використання, себто, сучасною мовою, здали в експлуатацію.

Будували його цілою громадою – проводили лотереї, залучали до поширення лотерейних квитків дружин високопосадовців, брали позики і приймали благодійні пожертви. Згодом у Будинку музики дарували свій талант буковинським поціновувачам Сидір Воробкевич і Соломія Крушельницька, Орест Руснак і Федір Шаляпін, Енріко Карузо й Антон Рубінштейн…

Після заснування тут 1940 року Чернівецької обласної філармонії, у стінах концертної зали лунали голоси і музика артистів світового рівня: Дмитра Гнатюка, Марії Бієшу, Дмитра Кабалевського, Мусліма Магомаєва, Євгенії Мирошниченко, Мстислава Ростроповича, Давіда Ойстраха, Миколи Сліченка, Анатолія Солов’яненка, Леоніда Утьосова, Клавдії Шульженко… У що перетворили прекрасну будівлю невдячні нащадки, ми бачили ще кілька років тому. І річ не лише у байдужості влади. Чи то меценати відвернулися від скрипки й органу і перебралися в казино й більярдні, чи і глядачі-слухачі перевелися…

Будуть «пророки» й у своїй Вітчизні!

Як не боляче говорити багаторічному генеральному директору філармонії Петрові Казимирчуку про попередній період занепаду закладу (приміщення, але не мистецтва!), тепер йому є чим похвалитися. Не без допомоги держави, унікальна будівля була відроджена, а наразі за сприяння благодійників Чернівці повертають собі славу провідного Будинку музики в Україні.

– Якось на День міста наш симфонічний оркестр виступав просто на площі, – розповідає Петро Іванович. – Перехожі зупинялися і дивувалися: звідки ж це такі віртуози приїхали? А вони ж наші! Упевнений, що така висока оцінка виконання переросте незабаром у те, що буковинці і впізнаватимуть своїх, і добре знатимуть їх, і ходитимуть саме на них.

Коли листопад стає зорепадом

Серед нових меценатів філармонії – підприємець Володимир Григорчук. І хоч його колишні молодіжні вокальні спроби швидше належать до естради (у школі був солістом шкільного ВІА, в армії – заспівувачем), та повага до класики спонукає до бажання залучити до її розуміння все більше краян. Адже Буковина – це не лише батьківщина відомих на всю одну шосту суші (так колись називали Радянський Союз) та далеко за її межами співаків естради – Софії Ротару, Назарія Яремчука, Василя Зінкевича та інших. Буковина – це й потужний осередок класичної музики, який посідає високе місце у музичному світі. Успішно проведений цього року вже вдруге фестиваль класичної музики «Буковинський листопад» – тому вагомий доказ.

–У нашому краї не видобувають вугілля, тут немає великих виробництв, уже й наш ліс поволі з предмета гордості перетворюється, на жаль, на предмет занепокоєння, – констатує гендиректор філармонії Петро Казимирчук. – Але ми маємо Мистецтво, і це – наше найбільше багатство! За цим до нас їдуть з усього світу, у нас є кого почути і побачити. І в нас є де послухати і побачити гостей – прекрасно відремонтоване приміщення філармонії, за яке не соромно. І ми маємо щирих меценатів, завдяки яким наше мистецтво знаходить шлях до людей.

Володимир Григорчук співпрацює з філармонією вже кілька років. При згадці про історію знайомства з мистецьким закладом лиш усміхається: «Просто були справи в цьому районі, та й якось зайшов, познайомився…» А представники дирекції філармонії більш багатослівні – не можуть натішитися цим знайомством:

– Володимир Мафтейович не просто допомагає грошима. Він нам ще й ідеї такі підкидає, які нам і в голову не приходять. А виявляється, їх дуже бракує для популяризації музики, для того, щоби відвідування нашого закладу залишало приємні згадки.

Тут упевнені, що фестиваль «Буковинський листопад» відкладеться у пам’яті його приїжджих учасників як світле, душевне і гостинне свято. Адже з безлічі інших фестів, які проводяться в Україні, він таки вирізняється.

На органі – в чотири руки

– Цьогорічний «Листопад» ми називаємо «скромним». Він відбувався вдруге, і був не таким пишним, як довгоочікуваний перший, – розповідає заступник гендиректора філармонії Володимир Калінін. – Ідея фестивалю класичної музики визріла в нас уже давно, але спочатку його проведенню завадила руйнівна повінь 2008-го – тоді було не до пісень… Потім восени 2009-го епідемія грипу скасувала всі масові заходи. Аж нарешті 2010-го «Буковинський листопад» відбувся! За суттєвої підтримки з обласного бюджету (50 тис. грн.) вдалося запросити багатьох поважних гостей, а за допомоги Володимира Мафтейовича Григорчука – не лише сказати їм «дякую» за прекрасні виступи, а й гарно прийняти. Меценат підтвердив славу буковинської гостинності, і тепер у кожного гостя залишилися найприємніші згадки про наш край і бажання сюди повернутися.

Цього року «Буковинський листопад» також потішив шанувальників класичної музики. У рамках фестивалю мали концерти квартет баяністів ім. Різоля, Андрій Остапенко (гітара), солістка Національної опери Ірина Українець, з Москви – бас Георгій Ткаченко, солісти з Італії, Івано-Франківський камерний оркестр, Тернопільський камерний хор, колективи з Одеси, Хмельницького, Дніпропетровська, зрештою, і наші колективи. Родзинкою програми стало перше в історії чернівецького органу виконання в чотири руки – це був марш з «Аїди» Верді.

«Троянди й виноград, красиве і корисне»

Це особливість буковинського меценатства. Володимир Григорчук поєднував високе мистецтво з вирішенням цілком земних проблем філармонії, поєднував, як писав класик, «красиве і корисне». Приводив до ладу гуртожиток закладу, банально вивозив сміття з гуртожиткового подвір’я. А вечорами відвідував концерти, та ще й запрошував на них друзів. Ці запрошення також не прості, а мають далекоглядну мету. Пан Володимир має задумку – організувати щось на зразок Клубу меценатів, і перетворити концерти класичної музики на своєрідні світські вечори. Адже зустріч з високим мистецтвом передбачає і святкове вбрання, і відповідну атмосферу – можливо, з легким живим попуррі з популярної класики в фойє філармонії, а можливо – і з келихом ігристого вина, і щоби після закінчення концерту кожному гостеві грали марш аж поки він виходитиме за межі площі Філармонії… А це все потребує і організатора, і коштів.

Фестиваль – це свято, а не оголошення прізвищ доброчинців
Доброчинність Володимира Григорчука охоплює не лише мистецький світ Буковини. Цей підприємець постійно надає благодійну допомогу й інтернатам краю, і своїй рідній 19-й школі, яку закінчив свого часу, і дитячому тубдиспансеру в Садгорі, і дитячій лікарні на Буковинській. Але він чітко усвідомлює, що разових акцій замало для того, щоб змінити життя буковинців загалом. Саме тому він балотувався на минулих місцевих виборах до міської ради Чернівців – щоби мати вплив на систему, на загальні рішення, які приймаються стосовно громади міста. Адже хто як не буковинець знає, чим живуть його земляки.

Коло спілкування у Володимира Мафтейовича – широчезне. Він добре знає Садгору, в якій народився і виріс, і Кіцманщину, звідки родом його батьки, скуштував ПТУ-шного життя в училищі №6, де здобув фах монтажника радіоапаратури (отримав диплом з відзнакою), працював на «Електронмаші» і скуштував армійського хліба… Далі успішно вивчав історію в Чернівецькому держуніверситеті, займався спортом, попри зайнятість на роботі (а керувати ТОВ «Автомаркет» – це трудомістке і часомістке заняття) свою активну життєву позицію реалізує в партії ВО «Батьківщина».

Він упевнений, що вивести нашу філармонію на європейський рівень є всі підстави:

– Гадаю, що в жодній філармонії України, крім нашої, не представлені всі філармонійні жанри. У нас є академічні колективи (симфонічний оркестр, камерний оркестр, камерний хор, Буковинський ансамбль пісні і танцю), є оркестр народних інструментів, гурти, солісти, тут працюють народні артисти України, є органний зал з солістами. Це фундамент, на якому стоїть буковинське музичне мистецтво. А вибудувати можливості для його популяризації – в наших силах. Щоби квитки на концерти розкуповувалися за рік уперед, щоби виступати на нашій сцені вважали за честь світові зірки, а публіка не шкодувала ні долонь на оплески, ні грошей на квитки!

А ще Володимир Григорчук скромно зауважує, що «фестиваль – не для того, аби чиєсь прізвище написати, а щоби люди бачили, яке в нашому місті мистецтво».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *