У поета-чернівчанина Віталія Демченка, якому нещодавно виповнилося 80, чимало регалій. Та є серед них дві, які, мабуть, його серцю найдорожчі: він поет, який видав уже 20 (!) томів «Вибраного» – і один із небагатьох українців, удостоєних звання «Видатний мандрівник України». Його супроводжують дві вічно молоді красуні-пані, яким він присвятив своє життя, – Дорога і Поезія.
Працюючи журналістом на обласному радіо, багато мандрував – Урал, Сибір, Камчатка, Чукотка – бував там, де ще не ступала людська нога. Разом із друзями долав вершини і відкривав нові перевали, називаючи їх Чернівецьким, Буковинським… А один із перевалів друзі назвали його іменем.
Віталій зізнається, що ніколи не вів щоденника. Та, напевне, вірші – це і є літопис його життя. Саме вони відкривають завісу над усіма поворотами його долі, знімаючи таємничість з усіх його шляхів.
А ще у Віталія є мінерали: – він закоханий у камені, про кожен камінчик із своєї унікальної колекції може розповідати годинами.
…Наперекір своїй самотності – дружина у Віталія померла, а донька й онук далеко – у Новій Зеландії – веде активний спосіб життя. Щоранку – холодний душ або купання у Пруті. Скромна їжа без переїдання. Обов’язкова щоденна робота за столом над словом і ходьба пішки. Краще за нього навряд чи хтось знає околиці Чернівців. Його романтичні оповіді про старовинне місто відображені у його віршах. А на вихідні, разом із другом художником Аркадієм Лекаловим, – походи, з яких один приносить враження для картин, а інший – для поезій.
Щодня, будь-якої погоди Віталія можна зустріти на вулицях Чернівців. Його по-хлопчачому струнка фігура ніби прорізає простір у своєму стремлінні вперед до ще незвіданого. Хіба життя позаду, коли мозок працює, а тіло рухається? Попереду нові мандри і нові вершини.
З роси й води Вам, Віталію Григоровичу!
Таким я пам’ятаю Віталія Демченка від старших класів і перших стажувань під час навчання на Львівському журфаці.
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
