Відлік часу від Олександра Бойченка…

На прохання тих моїх друзів, шанувальників Олександра Бойченка, які не змогли бути на зустрічі.

15.12.2010

І «Шепетівку» цього дня не оминули навіть качки Голдена Колфілда і фанати Мітхуна Чакраборті.
Злетілись, з’їхались, зібрались всі охочі: з Чернівців, передмість, міст, країн, пішки, проїздом…
Адже ще колись Потяг76 проклав свободу руху.
Тим не  менш, Олександр перейшов з 2-го класу вагону №5,
пересів у портшез, який понесли рівне\ровно друзі знаного локомотиву та інших фаетонів,
незнайомці з тамбуру,
торгівці дровами й городиною, граппою, антимоскитною сіткою,
фани і фанатки Шаміля,
рагулі різного гатунку, яких можна полюбити,
грішники від Віти Бревіс, бо вони письменники,
співучасники з «диференційною ознакою»,
пройдисвіти з набором косметики від Захаржевського,
знайомі з теплими вікнами Банкової,
мешканці всіх і не тільки 111 міст
і,
здається, дві мовчазні риби…

А самим балакучим за сценарієм ведучого cпівавторського вечора ювіляра Олександра Бойченка був сам ювіляр.
Не в краватці, не у фраці, не у манто,
а в костюмі маркіза ( або ерцгерцога – ведучий поправить)
Олександр Бойченко зайняв місце не тільки  на троні, але й і в серці присутніх у залі.

Семен Ісакович, поза сумнівом, не заплутався у порфірі ювіляра і дозволив йому повертатись і повертати всі грані свого таланту.
Масть коня, насправді, не має значення,
«метафорично кажучи, довірити пошуки ідеального коня» було кому…

Перша грань. Селінджер: Післямова.

Літературознавча частина.
Для Олександра Бойченка ( літературознавця, перекладача, критика, автора книжок есеїв,  організатора літературних заходів( і не тільки власних, ювілейних) у системі цінностей критика існує «єдиний за всю історію людства абсолютний еталон  Джером Девід Селінджер».

Згідно системи відліку часу, яку запропонував ювіляр на афіші, що дихає в обличчя, до слова запрошується Андрій Бондар.
Він був не у тролейбусі №9, а у звичайному для нас, чернівчан, потягу Чернівці-Київ. А він – це Олександр, який достеменно знає, що у чеченців насправді на умі.

І це дякуючи  і «Молодому буковинцю». Бо наш буковинець час середньовіччя спроектував на свої ефемеридні сорок років. І не прогадав.
Бо навіть «міністр Табачнік» тепер не в змозі вплинути на відлік навпаки.
«Моє всьо» розтривожило, викликало занепокоєння і окреслило унітарність.
І зал аплодував окресленому державному кордону. А хтось пошкодував, що вздовж цього кордону та Карпат міністри не ходять.
Не допоміг навіть плач по комісії у вигляді ЧК.

І на сцену вийшов станіславський феномен Олександр Ірванець із промовою:
«Сорокаріччя дихає в обличчя чернівецькому феномену Олександру Бойченку».
І час не осипався.
Не пересипався.
Бо друзі точно –
не  мудаки
все  що  збулось  –  збулося  не  так
з  точністю  до  навпаки…

А нову грань “Midlife crisis” із задоволенням представляла Віта Бревіс.

Вона точно знала, з ким і як треба кохатися. Звісно, не винятково знову пригадала Андрія Бондаря. Але смерть мертвого сезону налякала хіба що екзотичних метеликів. Інші мовчали, ніби набрали у рот амінокислот.
Закликом «Полюбіть їх, якщо зможете» чорнобрива Віта Бревіс пригадала знайому вчительку, яку не полюбила, але віддала перевагу Post-Поступу.
А ось в місті на «О» віддали перевагу Остапу Бендеру.

А книжку (структурою абетки) 111 міст і єдиного в Україні літературного критика Олександра Бойченка  представляв Юрій Андрухович. Зал теж зустрів його оплесками .
«Так я й жив: уранці – пранаяма, увечері – вино і дим.»
Вино ще ніхто не подавав.
А про Одесу, яку увічнив Сергій Ейзенштейн, і про яку ніби знають в усьому світі, «точніше, нічого про неї не знають, хоч і знають її» , про шестипалубний грецький корабель, що  вирушив з Пірею,
про Гамбург 2004-го,
про San Giovanni Valdarno, Tuscany (Сан-Джованні-Валдарно) і
ще про багато такого, що «не знають, але в усьому світі» знав Юрій Андрухович.
Але я знаю теж дещо. Наприклад, що майстри граппи більш знані з Сан Лаззаро ді Савена. Ти мав би мене зрозуміти…

Четверта грань. Переклади.

Ян Гімільсбах. Антологія польського оповідання.
Від цвинтарного каменяра глядачам дістався «Кар’єрний шлях».
Nonché male!

Пройдисвіт Захаржевський зовсім не образив свою професію, а досить образно, із галицькою натуральністю його представив Юрій Винничук. Чомусь він вважав, що на Петрівку ще було рано йти, а ось лікар восьмої  лікарні ( і не простий, а головний) не відмовив 2 гривні для вуличної «тєрапії». Алейхем шалом! І без осудливих поглядів. А короткий брифінг на тему «Розвиток пластичної хірургії на даному етапі» був актуальний і для присутніх цього вечора у залі. І “Крем доктора Захаржевського” досить жваво купували навіть без легеньких «ущипнути». Хіба що Андрій Бондар від нього відмовився.

Далі: грань. Домашня революція.

Країна для Олександра Бойченка це не тільки його друзі, які виступали, бо приїхали ( але не всі друзі змогли приїхати), не тільки  журнал «Країна»,  але й його дружина і донька.
Особисто я теж гаряче і цілодобово у свій час стежила за подіями помаранчевої революції, але телевізор у нас не згорів. Тому слідкувати за «Нестором Шуфричем» мають ті, хто не збирає шерсть по квартирі. Наприклад, Мама и Тато. А хрестоносна братія виявляється живе довше, ніж один сезон. Принаймні,  у нашій уяві. І ніяке «зіллЯчко чи зіллячко» не перешкодить цьому.

Ось ми майже підійшли до клаузули.

Хтось до чоловічої, хтось ( на передостанній склад) – жіночої, інші ( треті від кінця) – дактилічної, а 4 – 5 і далі від кінця  – гіпердактиличної клаузули.
Час замкнувся. І не тільки…

Ведучий Олександр Бойченко запросив ще раз своїх друзів на сцену, бо експресивна виразність клаузул часто посилюється римою, яку з властивою майстерністю продемонстрували як ювіляр, так і всі, хто піднімався цього вечора на сцену, навіть, якщо це була проза.

А ті, хто сидів у залі в якості глядачів, продемонстрували повагу і захоплення творчістю ювіляра, самим ювіляром з різними похідними…
І час летить далі…

©Тетяна СПОРИНІНА, фото автора