Очікування дива завжди надихає. Це потім, після вистав намагаємося зрозуміти, що добре, що не вдалося, чому. На мій погляд, як людини залюбленої в театр, побачене за 10 днів фестивалю дозволяє зробити деякі, може, не висновки, але спроби зрозуміти – в якому руслі рухатися театру комедійному – а, може, і узагалі, українському театру. Я не теоретик театру, я глядач, але поруч із нами, журналістами з альтернативного журі, весь час були професіонали з головного журі фестивалю – досвідчений режисер світового рівня, театральні педагоги, ведучі театральних програм на українському радіо, актори, критики і навіть історик кіно.
У чому фестиваль безумовно відбувся? Щовечора яскраве видовище від різних сценографів, цікаве музичне оформлення, гарні костюми, чудова пластика більшості акторів, запальні танці й щирий спів… Приємного дуже багато. Я навмисне зараз не рецензую конкретні вистави, просто намагаюсь позначити якісь спільні тенденції побаченого.
Перш за все – не завжди вдалий вибір п’єс. Замість цікавого драматургічного матеріалу беруться якісь – не хочу нікого образити, але ж так – місцеві вироби, у яких актору навіть високого класу просто нічого грати. Друга вада – і про це говорили поважні члени журі – не завжди вдале, почасти якесь провінційне режисерське вирішення постановки. Як не втомлювався наголошувати голова журі Лінас-Маріюс Зайкаускас, в епоху Інтернету соромно не знати світових театральних тенденцій. Не стану перелічувати конкретні зауваження до акторської гри – глядач усе бачив.
Мені заперечать, що глядач сприймав вистави позитивно. Так, сміялися, аплодували, вставали у фіналі вистави… Так, є безпрограшні прийоми, які змушують нас сміятися. Але повторювані безліч разів, вони створюють загальне враження… вульгарності. Це як зі спеціями: трохи перцю додасть смаку, але цілу пачку перцю одразу ви ж не з’їсте?
Так само неможливо не відгукнутися, коли зі сцени вигукують «Слава Україні!» – і це вже не комедія, бо всі ми добре знаємо, хто й де, і якою ціною наразі здобуває Україні цю славу… Не заперечиш, але користуватися цим на фестивалі комедії, здається, трохи… виберу пом’якше: невчасно.
Фестиваль вийшов представницьким. З десяти театрів – учасників – аж три столичних, п’ять обласних – від Львова до Чернігова, один – з сусідньої Румунії. Так от, нагороду за кращу виставу отримав Коломийський театр імені Івана Озаркевича за «Гуцульський рік» за п’єсою Гната Хоткевича, аналогічний приз від альтернативного журі отримали «Веселі плакальниці» Ботошанського театру імені Міхая Емінеску. Мало того, Ботошанський театр зібрав ще три перемоги в різних номінаціях від головного журі. Що є, то є…
Приємно – і очікувано – подивували чернігівці з виставою «Комедія про… сенс існування»: усі номінації за головні ролі узяли вони. Навіть Мелашку у виконанні Миколи Лемешка визнали найкращою жіночою роллю.
Найкращим акторським ансамблем визнані актори Київського театру на Липках у виставі «Чарівні сабінянки» за п’єсою Леоніда Андрєєва.
Вистава нашого театру «Павлинка» відзначена в номінації «За краще музичне вирішення вистави»: нагороджено диригента Володимира Шнайдера.
Останнього дня чернівецький глядач помилувався чудовою маленькою оперою Гаетано Доніцетті «Дзвіночок». Доніцетті творив у першій половині ХІХ століття, але творці вистави з Київської оперети перенесли дію приблизно у середину століття ХХ-го. Видовище цільне, яскраве, динамічне, а головне – чудовий професійний спів плюс акторська гра. Юрій Газдецький зі своїм Енріке не давав глядачу передихнути – ні від музики, ні від каскаду комедійних ситуацій. Тож не дивно, що за найкраще виконання партії у музичній виставі нагородили саме його.
Не втримаюся від подробиці: у Київській опереті виставу цю дають у фойє, перетвореному на аптеку, а глядачі розташовуються там же за столиками, стаючи заодно й учасниками дійства…
На фестивалі були ще дві приємні нагороди. «Лицарем сцени українського театру» визнано народного артиста Станіслава Станкевича, виконавця ролі двірника Тихона у виставі «Великі комбінатори» Київського театру імені Івана Франка, якому, до слова, невдовзі виповниться 90 років. А найкращими глядачами визнане подружжя Стаднійчуків Юрія та Мар’яни з Новоселиці.
Юрій Стаднійчук – журналіст новоселицької газети «Лучаферул». Подружжя віддано любить театр і фестиваль «Золоті оплески»: вже кілька років поспіль ми бачимо їх поруч з альтернативним журі, у четвертому ряду, – на всіх виставах фестивалів. Вони діляться враженнями від вистави лише у перерві, бо після вистави треба ще доїхати до Новоселиці…
«Золоті оплески-2017» відлунали. Але здається, що вони додалися до золотого орнаменту глядацької зали. Нехай чернівецькі актори й режисери надихаються ними!
Лариса ХОМИЧ, «Версії»
