Альтернативні реальності…Особливий світ Марії Приймаченко…

Творчість її різноманітна і багатогранна – малярські роботи, вишивка, кераміка.
Сорок чотири картини пересувної виставки, яка організована минулого року до 100 річчя з дня народження художниці, представлені у Чернівецькому художньому музеї.

Марія Приймаченко – автор виняткового, вигаданого, персонального жанру.
Особливого, особистого, потаємного, такого, що захоплюю і дивує.
Назавжди…
Нероздільність з природою, образність, інтуїтивність, парадоксальність, несподіваність…
Створений простір дійсності іноді радісний, іноді сумний, іноді загрозливий, зворушливий, довірливий, як життя…
Звірі, птахи, риби, дерева, квіти, сонце, небо, повітря і… ми… живемо всі разом у цьому просторі. Колоритному і яскравому…
Й, поза сумнівом, найважливіше цей світ – любити.
Бо він – невичерпаний. І не тільки на полотнах  Марії Приймаченко…

На виставці я побувала у суботу. По обіді. Запланувала.
А коли ще є можливість обирати улюблену картину і вдивлятись, милуватись, фантазувати, міркувати… Це точно, щасливий випадок…
І ще один щасливий випадок – моя зустріч з Марком.
Я усамітнено розглядала картини, які до цього бачила тільки в книжках або по телевізору,  як туди зайшов чорнявий хлопчик. Він одразу підійшов до невеличкого стенду, де на аркуші надрукована інформація про художницю, здається, разом із фотографією Марії Приймаченко. Я подумала, що зараз у зал зайде ще  хтось, або батьки, або друг. Ні. Хлопчик продовжував уважно читати, потім  тихенько зняв пальто, обережно склав його декілька раз, притулив до себе, тримаючи у цій же руці ще невеличку торбинку. Чи то з книгою, чи то з зошитом.
І мені якось зніяковіло. Адже теж заважала моя зимова куртка. І капелюшок, який я тримала у руках. Згадалось дитинство. Взимку у музеї я не пам’ятаю себе у верхньому одязі. Напевно, я промайнула гардероб. Так само, як і цей юний відвідувач музею. Але чому я не спитала про гардероб?…
Коли хлопчик дочитав увесь текст, ми зустрілись з ним поглядом і усміхнулись один одному.
– Ти прийшов сам?
– Так.
– А як ти взнав про виставку?
– Тато з молодшим братиком вчора ходили і дома розказали. І я дуже захотів теж побачити.
– А ти знав раніше про художницю Марію Приймаченко?
– Так.
– А звідки?
– Я читав про неї в «Барвінку». Ми вдома виписуємо цей журнал. Це ж в минулому році був рік Марії Приймаченко і «Барвінок» у кожному часі друкував одну картину художниці. Мені вони дуже подобаються. І тепер я бачу їх сам на сам.
Ми познайомились, ще раз посміхнулись один одному і знову занурились кожний у свої думки, переглядаючи картини…
Потім я написала у книгу відгук, попрощалася з Марком. Мене цікавила ще одна експозиція, і я перейшла до другої зали.
За деякий час я прямувала до виходу, але знову побачила Марка, вже біля полиць з книгами.
– Щось хочеш купити?
– Дивлюсь. Цікаво.
– А яка з картин Марії Приймаченко тобі найбільше сподобалась?
– Зараз покажу.
Ми знову повернулись до зали.
У відкритій книзі відгуків я побачила новий запис, десь на третину сторінки.
Марко підійшов до картин і показав мені на верхню картину.

Він щасливо посміхався і ми разом вирішили, що ця виставка – подарунок нам від Святого Миколая. Адже так?

Про Марію Приймаченко багато написано.
Але мені хочеться звернутись до тексту Миколи Скиби «Наївний екзистенціалізм Марії Приймаченко» (Український журнал – 4/2009):
„А я гусей пасу. Чую – чирк! – то крокодил цвірінькає під сороку. Дивлюсь, верба нахилилася, на вербі – крокодил. А біля крокодила мавпочка – жінка його. Він – в норку, а вона на вербі. Ось так, коли за звіра заміж підеш: у нього своє, а в тебе – своє“. „Хорошо пишу не спішу“ – чи про себе вона писала-малювала ще в 1937 році цю картину, на якій характерна звіринка Приймаченко старанно виводить закарлюки в зошиті. Саме як геній наївного мистецтва майстриня увійшла до Всесвітньої енциклопедії наївного мистецтва (Белград, 1984) і була відзначена золотою медаллю Всесвітньої виставки в Парижі (1937).

Матеріал про художницю на сайті UNESKO.

Твори Марії Приймаченко продовжують жити в нашій реальності,
породжують безліч асоціацій, аналогій, інших різнобарвних світів…

Тетяна СПОРИНІНА, фото автора
( На фотографіях є відблиски від освітлення, бо картини виставлені за склом.)