Симпатія до ідеї «Клубу духовного спілкування» при Чернівецькому товаристві «Просвіта» залишилася й після першого його засідання. І саме через те, що зустріч ця стала не виголошенням декларацій, а наповнилася міцною енергетикою непересічної особистості, з якою багатьом із присутніх довелося разом вчитися, працювати, згодом самим у неї вчитися… Це був вечір пам’яті професора ЧНУ, знаного філолога, чудової поетеси Ніни Василівни ГУЙВАНЮК (ЦАРУК). Якщо зібрати усі теплі слова й конкретні розповіді, що прозвучали на вечорі, можна видавати книжку, щось на кшталт того: «Ніна ГУЙВАНЮК: якою вона була». І головне, усе це виголошувалося без примусу, просто як данина пам’яті поетесі й науковиці, колезі, подрузі, мамі – просто тому, що вона такою була, просто тому, що так рано пішла…
Тому й відчула авторка цих рядків деяке протиріччя із заключними словами ведучої вечора, відомої просвітянки Марії Максимівні ПЕЛЕХ, яка повторила тезу про те, що ми втрачаємо духовність. Думається, що ця проблема, як і стосунки поколінь, завжди стоїть перед людьми. Але духовність, навіть за допомоги церкви, неможливо насадити, її можна тільки розбудити, підняти до активних дій. І молодь, що була присутня на вечорі, ніде не дінеться, вона піде до своїх друзів, одногрупників тощо – і Слово, підхоплене ними, зійде новими справами. Українці довели своє право сподіватися на краще.
Лариса ХОМИЧ, «Версії», фото надала Тамара МІНЧЕНКО
