Об’єднана тергромада з Душею, або Про роль особистості в історії ОТГ

Із Леонідом Душею, який обміняв власний бізнес у Чехії на Батурин, нудно не буває. Якби таких голів в Україні побільше було, ми б уже жили, як у Європі. Цікава особистість, переконані, захопить і нашого буковинського читача. 

Батуринська цитадель

Комплекс фортифікаційних споруд і оборонних об’єктів Батурина (Батуринська фортеця) – пам’ятка археології XVII – поч. XVIII ст., була гетьманською резиденцією від Дем’яна Ігнатовича (Многогрішного) і до Івана Мазепи. 2 (13) листопада 1708 р. московське військо на чолі з О. Меншиковим за одну ніч знищило Батурин разом із жителями: були вирізані всі мешканці міста, незалежно від віку і статі, загинуло, за різними оцінками, від 11 до 15 тис. батуринців. До історіїУкраїни ці події увійшли під назвою «Різанина в Батурині». Місто та його храми пограбували, а потім, за наказом Меншикова, спалили, а церкви знищили. Відтоді Батурин довгі десятиліття був руїною і пусткою.

Картина М.Данченка “Батуринські яблука” (“Меншиков у Батурині”) (1995р.) у музеї в приміщенні Воскресенської церковно-парафіяльної школи

І якщо саме місто згодом таки відродили – гетьман Кирило Розумовський повернув сюди гетьманську резиденцію, якийсь час місто було волосним центром і сюди навідувався навіть російський імператор Олександр ІІ –, у радянські часи воно мало статус спочатку села, а згодом – селища міського типу. І вже в часи Незалежності в ситуацію втрутився Президент.

За офіційними даними, Президент України Віктор Ющенко, перебуваючи у Батурині, заявив: «Для мене Батуринська трагедія асоціюється з Голодомором 30-х років, і це аморально, що досі немає жодного пам’ятника невинно убієнним». Неофіційно ж розповідають, начебто Віктор Андрійович, який кохався на історії та старожитностях, якось організував виїзд на ці історичні землі, у місця сили, української еліти різної приналежності (в тому числі владної та грошовитої). І коли заможні бізнесмени смакували приготовлений місцевими козаками куліш, Президент спитався: «Добрий куліш? Ну, як добрий, то варто за нього заплатити. По мільйону. Думаю, не збідніємо». І тоді був відкритий спеціальний фонд, який миттєво почав наповнюватися. А далі послідували Укази Президента, на виконання яких були відтворені унікальні об’єкти, реконструйована Батуринська цитадель і ми маємо змогу торкнутися нашої історії.

Та не самий лише Ющенко персонально долучився до того Батурина, який маємо нині. 2008-го Батурин отримав статус міста районного значення, а у грудні 2017 р. став центром Батуринської об’єднаної територіальної громади.

 

«Прикладом ОТГ хочемо показати селянам, що вони втрачають»

Батуринський міський голова – і вже рік як голова Батуринської ОТГ – Леонід Душа зізнається, що «похід в ОТГ» був правильним вибором, хоча був чималий спротив і з боку області, і району. «За перспективним планом, до нас мали би приєднатися 6 селищних рад. Спочатку дала згоду тільки одна,  ми їх переконали.  І нею ми відрізали решті «дорогу до району». Тепер у них немає вибору: хочуть чи не хочуть – будуть з нами. За цей час вони втратили вже не один мільйон. Я б сказав «Жили в кізяках – живіть і далі», але ми хочемо показати селам, що вони втратили».

Голова Батуринської ОТГ Леонід Душа зі своїм першим заступником Валентином Потерухою. Молоді не тільки душею :)

А за рік від створення ОТГ із 4350 особами населення зробили багато. Повністю замінили вікна в Батуринській школі, опалення, теплотраси, котли, купили новий шкільний автобус. З дитсадка на 35 дітей у аварійному приміщенні, вклавши 3 млн грн, зробили сучасний ДВЗ на 70 малюків.

Дошкільний навчальний заклад “Віночок”

Хоча черга все одно є:  існує потреба мати садок на сотню. Бо молодь повертається, одружується, народжує – тут добре! Як каже голова ОТГ, «для молоді треба: дати свободу дій, житло, гідну зарплату».

Відремонтували амбулаторію, де розмістилися і стаціонар на 4 ліжка, і стоматкабінет, у Городищі. Тут передбачене і службове житло для медика. У приміщенні Матіївської сільради розташували, окрім старости, ФАП і бібліотеку. Варіант «все в одному»  дозволяє опалювати не три приміщення, а одне. Відкрили сироварню, а цього року планують пекарню.  І хай це не буде багато, але соціальним хлібом свої школу, садок і медзаклади забезпечать.

Поставили 6 контейнерів для роздільного збору сміття. Міськраду опалюють дровами. Купили котел на дрова і для школи, але від газу поки не відмовляються. По-перше, дрова треба ще привезти, порубати, поскладати. А ще – до всього підходити розумно, «аби не вийшло так, що за кілька років опалювання дровами у Батурині все вирубають і кущів не залишиться», жартує голова. Хоча енергоощадними технологіями тут цікавляться всерйоз. Встановлюють LEDовські лампи. Є й інвестори, які хотіли б установити сонячну електростанцію. На це ОТГ планує виділити їм 100 га неродючої, запісоченої землі взамін на певний відсоток електроенергії для громади.

«Громаді повернулося найголовніше – земля. Залишається нам і податок на дохід фізичних осіб. Раніше бюджет усієї громади складав 4,5 млн грн, зараз – 14 млн грн суто своїх грошей, без урахування субвенції», – каже Леонід Душа. Ну, і тут справді – треба вміти господарювати. Бо навіть Національний заповідник на території громади, який  жодних прямих внесків до її бюджету не робить, батуринці використовують: туристи приїздять і залишають свої гроші тут – у батуринських громадах, крамницях, ресторанах і готелях.

 

«Батурин мені снився…»

Сам Леонід Душа вражає співрозмовника від моменту знайомства. Що своїм геть «не чиновницьким» виглядом (замість традиційних костюма-сорочки-краватки – футболка-джинси-мокасини), то й неформальною манерою спілкування, а ще – щедрим на пригоди життям «до ОТГ».

Він і головою громади став якось мимохідь: «Приїхав сюди на тиждень, а залишився ось уже на 6 років», – сміється. Народився він тут, у Батурині, батьки його жили неподалік розкішного гетьманського палацу Кирила Розумовського. І де тільки доля його не носила – Батурин йому снився. А носило його багато де. Спочатку працював у Якутії на золотих копальнях, потім на лісоповалах, потім мав власний бізнес у Чехії…  Але якось приїхав додому, зайшов до своєї школи, побачив, що там  стоять ті ж парти, що і в роки його навчання – і зрозумів, що треба щось робити…

І робить. Хоча, зізнається, це нелегко. «У нас в Україні весело жити: зранку прийшли «менти», морду набили, в обід податківці щось зробили, увечері пожежники світло відімкнули – і ти постійно в русі», – жартує очільник громади. А тут і справді без жартівливого ставлення надовго людини не вистачить. Ну як сприймати факт, що закуплені спеціально для бібліотеки ОТГ комп’ютери приїхали і забрали… в район?! «Я поїхав і забрав назад, – сміється Леонід Леонідович. – І сказав усім підлеглим: без моєї присутності нікому нічого не віддавати! Від нас можуть забрати тільки лайно! І то за гроші!»

Він ніколи не був чиновником і першого свого року «при владі» не встигав свої гроші з кишені діставати. Бо знав, що як треба купити, умовно кажучи, ручку за бюджетні гроші, то списати паперів доведеться на 20 таких ручок! Зараз придбали авто для міськради – хоча й знає, що люди обурюватимуться. Але ж коли 2 роки їздив у справах громади на своєму – те нікого не цікавило!

Об’єкти в Батуринській цитаделі відтворені з урахуванням вимог сучасності – до них збудовані пандуси.

«Я довго жив в Європі і порівнюю, – розповідає. – Нам до них ще далеко». Каже, що бюрократія як була, так і залишилася. Кількість перевірок, каже, доходить до маразму: поки збудували дитсадок, два місяці був «армагеддон перевірок» – поліція днювала і ночувала, з лінійками ходила, шукала  нецільове використання коштів. До об’єктів вимагають установити пожежну сигналізацію. Без питань, каже голова,  а у вас пульт прийому є? Нема. То куди й для чого її ставити?

І таких історій у нього – вагон і маленький візочок. А він не зважає  і зараз за мету має, окрім решти, облаштувати в громаді будинок престарілих. «Колись бачив передачу про паліативну допомогу і мене вразили слова: коли будуєте відділення для старих, немічних, хворих, не забувайте: можливо, ви будуєте його до себе», – згадує пан Леонід. Тому з болем розповідає про умови в більшості таких закладів у нашій країні. «Діти і старі – це для мене категорії, які я не розділяю. І ті, і ті потребують догляду», –  каже він. І має твердий намір «відбити» такий заклад від району. Упевнений: «потягнуть» його власним бюджетом.

 

Душа і «Шабля»

Він уже так «приріс» до Батурина, що аж руками махає при згадці про великі міста. Каже, нізащо б не повернувся туди – бо тут він дихає повітрям на повні груди. Вірить: «Голова має бути самодостатній, щоби не дивився у державну казну. Бо в нас чиновник приходить і першим ділом хоче забезпечити себе». Знає, що вже зробив найголовніше – громаду. «Тепер завдання – наповнити її грошима. Я розумію державу: що вона обіцяє, то за рік-два забуває. Чому люди не роблять ОТГ? Тому що бояться:  що буде завтра. Боїшся? Ну то йди, хай інші прийдуть на твоє місце. Ну в чому ти можеш страшенно помилитися? Головне – не бери хабарів. А якщо десь припустишся якоїсь помилки, те не страшно».

Працювати з людьми важко, зізнається Леонід Душа. Із часом батуринці стали розпещені.  «Привозиш їм Вірського, безплатно – крутять носом, – дивується. – Руслану – так само. Я їм кажу: їх у Францію запрошують і дуже дорого квитки продають, а вам – безплатно!». Тим не менш, саме для цих людей, цієї громади він невгамовно будує свої плани. Поспішає, бо попри те, що ніколи не розумів Ющенка як Президента, але за те, що той зробив для Батурина, готовий його цілувати: «Бог дивився на Батурин 300 років після Мазепи – і дав Ющенка. Тепер наступного треба буде чекати ще 300 років».

Вдячні батуринці назвали вулицю на честь Президента, який відродив Батурин.

І щоби якось заповнити очікування, планує. Придбати сміттєприбиральну машину. Розчистити русло Сейму. Розшукати спільно з румунськими вченими могилу Мазепи і повернути його останки до Батурина. Провести 28-30 червня до Дня Конституції фестиваль «Шабля», де будуть екскурсії, квести, національно-патріотичні вишколи, дебати про державотворчі процеси і KOZAK SYSTEM хедлайнерами.

Підбираючи точне слово до твердження «Тут треба було керівника із такою жилкою…», на підказку «авантюрною», він лукаво усміхається і обирає інше: «аферною»: «Тут потрібно керівника з аферною жилкою» J

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

 

Матеріал підготовлений за сприяння Харківського прес-клубу в рамках проекту «Реформи в Україні очима журналістів регіональних медіа».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *