Невеличка розповідь до Всесвітнього дня театру
Захоплювався театром… На такий автобіографічний пунктик не зрідка натрапляєш не лише у розповідях про відомих світових особистостей… Адже трапляється, що, за нагоди, про свої колишні «мистецькі експерименти» розповідають і, здавалося б, укорінені офісом друзі чи сім’єю – родичі. Мене, наприклад, несподіване театральне захоплення привело аж до сцени чернівецького драмтеатру. Щоправда, потрапити пощастило мені не «на» сцену театру, а… «за». Близько року оббивав я її половиками, для вистав тягав відрами воду й мішками – кукурудзу, монтував декорації… А потім відбувся мій єдиний кількахвилинний вихід із закулісся під яскраві прожектори сцени. Зіграв я… гробаря. Успішно «закопав» сердешну Емму наприкінці вистави «Мадам Боварі» режисера Петра Колісника.
Зрештою, цим театральні пригоди мої не завершилися. Проте… хай це буде темою іншого, ґрунтовнішого, матеріалу, цілком присвяченого моїй талановитій, різносторонній та дивовижно скромній особі. Подібний приклад є, радше, просто цікавим винятком. Адже не одним Облдрамтеатром живі Чернівці, тут існують ще й інші місця навколосценічного руху й концентрації театралів різного гатунку, де кожний ентузіаст може спробувати зреалізувати свій «театральний пунктик»…
Це не боксерський поєдинок. Це браві студійці “вимахують” етюд уявними мечами
Театр «на широку ногу»
Почнімо з Театру юного чернівчанина. За свою тривалу й славетну історію він виховав чимало відомих професійних акторів і режисерів. А ще – не одне покоління натхненних «імпровізаторів», які не соромляться активно застосовувати отримані тут знання й навички у прозаїчніших галузях: і на державній службі, і в бізнесі, і для роботи в громадських організаціях тощо…
У цього закладу не лише поважний родовід, а й, що не менш важливо, – потужна матеріальна база: справжні сцена, світло, звук, костюмерний цех, декорації… Театральна справа тут поставлена «на широку ногу»: регулярні заняття у гуртках акторської та сценічної майстерності згодом плавно переростають у кількаденні покази різноманітних дитячих казок для школярів молодшого та старшого віку. А потім – і в серйозніші проекти…
Так, на торішньому «Поетичному Меридіані» кілька вихованців ТЮЧу зіграли на сцені філармонії в справжній – дорослій – виставі Незалежної театральної лабораторії «Чернівці. Czernowitz. Черновцы».
І що прикметно, подібні успіхи – це насамперед заслуга кількох натхненних ентузіастів всередині наскрізь проіржавілої безгрошів’ям державної системи. Зокрема, подружжя Даніліних – керівників театру, та Алли Клименко – директора міського палацу дітей та юнацтва. Цього року, наприклад, щоби вже традиційно поїхати на фестиваль до Харкова, батькам гуртківців довелося складатися грошима на дорогу – в міськраді дітям не вділили жодної копійки. Мовляв, що поробиш, культура та освіта в нас – на залишковому принципі, тому грошей для вас зараз нема. Хто б сумнівався… За такої влади – і не буде.
Владислав Барінов, Владислав Кондратьєв і Станіслав Кермач – актори театрального перформансу «Чернівці. Czernowitz. Черновцы» за книгою Ігоря Померанцева. В ТЮЧі вони займаються більше трьох років.
Ще одна вихованка Театру юного чернівчанина Олена Матвійчук свого часу дебютувала в іншій виставі НТЛу – «КДБ та інші вірші»…
Сlub’няк театральний
Суттєвою перевагою Театру юного чернівчанина є те, що заняття тут – безкоштовні. Проте в цій бочці меду є й своя ложка дьогтю. У вигляді обмеження за віком. Бо тут займаються переважно школярі віком від 6-ти до 18-років. А що ж робити, наприклад, студентам? Записуватися на акторські курси. Наприклад, до акторської тренінг-студії «Actor club». Щоправда, за місяць занять студенту доведеться викласти значну частку своєї стипендії.
– Розпочалося все з того, що я шукав у місті акторську студію. Не знайшов, тому й вирішив сам її організувати, – розповідає Ярослав Ясинський, організатор «Actor club». – Понад місяць планував, потім знайшов приміщення, викладачів…
До речі, цієї неділі в залі Палацу дітей та юнацтва студійці планують продемонструвати свій творчий доробок за перший місяць – перші етюди, тобто, змістовні й цікаві сценки без слів.
– Ми намагаємося чотирирічний курс театрального інституту втиснути в три місяці, – каже один з викладачів студії Олексій Григорчук, колишній драмтеатровець, нині – актор лялькового театру. – Це неможливо, проте після місяця занять якимись основними моментами група вже володіє. До програми курсу входять елементарні вправи з дикції, сценічної мови та руху, акторської майстерності. Зокрема, працюємо над ритмікою, пластикою, використовуємо навіть вправи з йоги – але за власною фантазією.
Після трьох місяців навчання – підсумкова вистава. А далі – хтозна, можливо, й справді – зйомки в рекламі, фільмах, серіалах, як натякає Ярослав, адже, за його словами, в групі з 12 чоловік – «багато хороших людей з хорошими типажами, придатними для кіно»…
Вистави німецькою
А ще в Чернівцях працює багато різноманітних молодіжних організацій, які періодично бавляться виставами. І найактивніша серед них – чернівецька молодіжна організація німецької молоді «Буковинський фенікс». Так, нещодавно невтомні феніксівці підготували ще один літературний вечір, цього разу запропонувавши глядачам помандрувати «Лабіринтами кохання».
– Подібні німецькомовні організації діють у багатьох містах, проте буває, що їхня діяльність зводиться до того, щоби збиратися для галочки до якихось свят, – каже Андрій Виноградник, голова «Буковинського фенікса». – Ми ж щороку запрошуємо для театральних постановок професійного режисера. А ще кілька разів протягом року організовуємо літературні вечори, перевтілюючись і в сценаристів, і акторів та режисерів. Бо нам – як не банально звучить! – це цікаво! Ми всі тут – друзі. Тому, коли збираємося разом на репетиціях, отримуємо стільки задоволення! Тут постійно лунають і сміх, і жарти…
Як потрапити до «Буковинського фенікса»? Легко. Знання німецької мови та культури, звісно ж, бажана, проте не обов’язкова вимога. Було б бажання. Як, наприклад, в журналіста Максима Малкова:
– Йшов якось Кобилянською і зустрів подругу. Питаю в неї: «Куди йдеш?» Відповідає: «У Німецький дім. Підеш зі мною?» І я пішов. Ходжу вже більше п’яти років…»
Вистави в «Буковинському феніксі» звучать частково німецькою, частково українською та російською мовами. Максим, коли потрапив до організації, німецької мови взагалі не знав. Проте мав бажання її вивчити. Тож перші свої ролі вивчав за транскрипцією, на звук. А зараз вільно спілкується німецькою. Ще один – не зовсім театральний, проте неабиякий – бонус від «Буковинського фенікса»!
У «Буковинському феніксі» запевняють: «Приймаємо всіх, хто має бажання грати!»
Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»
Ще кілька театральних гуртків у Чернівцях:
Театр-студія «Гердан»
(вул. Поповича, 4).Театральний гурток «Паросток»
(«Юність Буковини», вул. Червоноармійська, 5).
Літературний народний театр
(Будинок естетики та дозвілля, вул. Шепетівська, 5).
Театр естрадних мініатюр і публіцистики
(Центральний Палац культури, Театральна площа, 5).
Народний драматичний театр
(Центральний Палац культури, Театральна площа, 5).
