«Це щось неймовірне!», «ТАКОГО наше місто ще не бачило…», «Ми потрапили на справжнісіньке танцювальне свято…», «Ааааааа!!!» – і ще щось таке захопливо-нечленороздільне доводилося мені чути цими вихідними в клубі латиноамериканських танців «La Pasion»…
Справжнісінький сальсабум влаштував чернівчанам кубинець Пауль Рейнальдо, відомий ентузіаст і популяризатор латиноамериканської культури. Він встигав усюди! Майстер-класи, показові виступи – і все це з постійними перевдяганнями! Мить – і Пауль міксує запальну латину за діджейським пультом, потім хапає мікрофон і наспівує якісь іспанські речитативи, підбігає до столиків і знову настирно витягує сором’язливу чернівецьку публіку на майстер-класи, кубинські хороводи, різноманітні конкурси та усілякі танцювальні розваги…
Усе розпочалася з військової романтики…
«Хто з кубинських хлопчаків не захоплювався Ернесто Че Геваро, Фіделем Кастро, не мріяв служити в армії? До того ж, на Кубі – не так вже й багато можливостей знайти хорошу роботу і армія була однією з них… Проте мене завжди вабило до якихось пригод, подорожей, до чогось нового, тож коли переді мною виникла нагода вирушити до тодішнього Радянського Союзу – я не вагався жодної миті! Так я і опинився 1985 року в Україні – курсантом Київського вищого інженерного радіотехнічного училища протиповітряної оборони…»
Повернувшись з дружиною-українкою на Кубу, Пауль відчув свою непотрібність батьківщині. Звільнившись з армії, він працював на фірмі, яка займалася встановленням мобільного зв’язку, де зарплатня його складала лише 10 доларів в місяць.
«І тоді я вирішив – повертаюсь на Україну! Вірив – якщо є голова на плечах, з голоду не помру і сім’ю прогодую… Я розгрібав сніг у посольстві Куби, потім перевдягався – і ставав секретарем, перекладачем, вечорами працював офіціантом, барменом. Ще за студентських років я постійно вигравав конкурси з брейк-дансу в популярній в ті часи дискотеці «Нивки» (переможець приходив безкоштовно на наступну дискотеку – у мене була хороша мотивація!), тож мені якось запропонували спробувати себе викладачем латиноамериканських танців у фітнес-клубі. Далі з’явилася пропозиція влаштувати латинське шоу в нічному клубі «Будапешт». Чому б і ні?! Так і виник ансамбль «Тропікана», який складався з темношкірих студентів Політехнічного інституту. Ми заробляли щоночі по 150 доларів – в середині 90-х це були досить хороші гроші, тож за роботу трималися. Проте студенти закінчили навчання й поїхали, а я створив нову групу, вже з українками. Тоді ж мені запропонували попрацювати бренд-менеджером мексиканського пива «Corona», ми їздили всією Україною, влаштовуючи пивний промоушн у нічних клубах, вчили людей танцювати «Макарену»… Вже працюючи в «Кока-колі», я нарешті зрозумів: танці – моє життя, треба ризикнути, кинути усі ці «заробітки» і розпочати щось своє, те, що мені справді подобається робити…»
Так і виник Salsa club – один з головних латиноамериканських танцювальних центрів України.
Це вам не бальні танці!
«Заняття бальними танцями передбачають якісь змагання, конкурси… Сальси ж навчаються, щоби знайомитися, спілкуватися, розважатися… Це більш вільний та імпровізаційний вид танців. Клубні танці компактні, адже тісний контакт між партнерами не вимагає багато місця на танцполі… Тут набагато швидше, ніж у бальних танцях, відбувається навчання. Якщо бальними танцями краще займатися з дитинства, клубні латиноамериканські танці більше призначені для дорослих. Для них не треба володіти особливими талантами: вмієте ходити –зможете станцювати і сальсу, бачату, меренге! Адже головне тут не техніка, а власний стиль, настрій, імпровізація та флірт…»
Взагалі загальний термін «сальса» – це певна торгова марка, маркетингове слово, роздуте в Америці для популяризації музики карибського басейну. Розрізняють кубинську сальсу або сальса-касіно (casino) і колумбійську (cumbia); лінійна сальса (сross body style) включає лос-анджелеський (LА) та нью-йоркський (NY) стилі. Окремим видом вважається руеда, де партнерки передаються по черзі партнерам, що танцюють у колі.
І щодо справжньої румби та ча-ча-ча… Це зовсім не ті танці, які танцюють бальники! Наприклад, афро-кубинська румба – кубинський танець, максимально наближений до свого африканського коріння.
«Афро-румба – це, насамперед, ритми африканських барабанів, своя пластика рухів, вміння відчувати тіло та простір навколо себе. Елементи румби, ча-ча-ча та регітону використовується в сальсі – залежно від ритму та композиції конкретного музичного твору».
Дві батьківщини
«Сальса – це не просто танець, це окремий світогляд, певні норми поведінки… У звичайного кубинця непросте життя… Та якщо в нього й подерта сорочка, ви ніколи не побачите її брудною! Сальсеро завжди має бути доглянутим, ввічливим, приємно пахнути… Для нього природно відкрити двері для дівчини чи поступитися місцем в тролейбусі. Сальсеро може дозволити собі для настрою трішки рому чи «мохіто», але ви ніколи не побачите в сальса-клубі п’яних, якихось людей у спортивних костюмах, що цілий вечір сидять з алкоголем десь у кутку… Це стосується і якихось бійок – ми збираємось зовсім не для цього, а щоби весело і активно відпочити, поспілкуватися, познайомитися…
Україна для мене – як батьківщина. Українці дуже схожі на кубинців – такі ж відкриті та прості у спілкуванні, життєрадісні та темпераментні, з чудовим почуттям гумору. Коли я їду десь потягом, то, дослухаючись до розмов українців, завжди думаю: ми нічим не відрізняємось, ті ж теми розмов, ті ж проблеми й жарти…
Гадаю, скоро в цьому чудовому клубі «Ла Пасьон» з’явиться ще одне наше регіональне представництво, загалом дев’яте в Україні. Ми постійно проводимо різноманітні тематичні вечірки, показові виступи, фестивалі… Тобто, намагаємося якнайактивніше розвивати сальсарух по всій Україні. Вже з’явилася цікава ідея організувати на Буковині свій сальсафест – якусь таку «Сальсу на лижах»… Тобто, вдень сальсеро кататимуться на лижах, а ввечері – танцюватимуть сальсу!
За п’ятнадцять років багато що змінилося… Якщо спочатку на латину дивилися із залу як на ще одне екзотичне шоу, то зараз українці усе активніше беруть в ньому безпосередню участь, особливо молодь…»
І це не може не тішити! Адже сальсатека – це ще одна чудова альтернатива банальним різноінтер’єрним п’яним дискогопанкам.
Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»
