Франц ФЕДОРОВИЧ: Комунальна Україна: чи є в неї майбутнє?

Усі ми, що живемо в Україні, – навіть ті, хто мають власні особняки, а не туляться у «хрущобах»  –  так чи інакше залежимо від структури та успішності житлово-комунального господарства. Та останнім часом – за успішної децентралізації, за чітко оголошених намірів про зміни, скажімо, в освіті чи медицині,  у ЖКГ, окрім невпинно зростаючих тарифів на ВСЕ, інших змін ми не спостерігаємо.

Ті, від кого залежать ці зміни, свого населення практично не чують. Навіть коли з’являються гроші – не з неба, з кредитів, які нам, населенню, й виплачувати, – на що витрачати ці гроші, вирішують без нас. Спроби проводити громадські слухання перетворюються монополією на мікрофон тих, хто виступає на догоду начальству.

Як жити й що робити з ЖКГ – свій погляд на це висловлює експерт «Версій» з питань політики й економіки, успішний бізнесмен і меценат, багаторічний користувач послуг чернівецького ЖГК Франц Карлович ФЕДОРОВИЧ.

 

Жити, як у Європі, але нічого не робити, як у нас – неможливо

Потребу змін в ЖКГ уже просто заговорили. Хоча принцип цих змін дуже простий – конкуренція на ринку комунальних послуг і право мешканців самостійно розпоряджатися своїм майном. Здавалося б, усе дуже просто. Та  українські «політичні традиції» цілком суперечать цим двом постулатам. Особливо перед виборами, коли в Україні влада традиційно звертається до народу, серед іншого – знаходячи кошти на ремонт.

Порівняємо європейські реалії з нашими. Наприклад, правильність комунальних рахунків. У Німеччині, де живуть мої друзі, якщо в такому рахунку трапилася помилка у бік завищення, компанія, що обслуговує будинок, згідно з укладеним договором, перегляне свій рахунок і надішле правильний, у бік зменшення. Натомість усі ми знаємо випадки, коли людина роками намагається довести, що не повинна платити за неотримані послуги і навряд чи досягне свого – навіть через суд. Про перекриту можливість звертатися до суду через непомірно високий судовий збір ми вже  згадували з інших приводів. А поміняти керуючу компанію, якщо у вашому будинку немає ОСББ, теж неможливо.

І ця ситуація прекрасно ілюструє процесс реформування нашого ЖКГ. Проголошена мета – зробити так, як у Європі, де відносини споживача і постачальника послуг регламентуються контрактом і кожна сторона має всі можливості вимагати виконання іншою стороною всіх записаних у цей контракт пунктів. А в разі порушення контракт і був би базою для судового позову. Та, як ми знаємо, українська практика дуже далека від проголошеного ідеалу.

 

Знову про закон і дишло

Прийнятий в Україні закон «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначає порядок обліку послуг і варіанти організації розподілу обсягів теплової енергії і води, передбачає відповідні коефіцієнти для кутових квартир і  квартир, розташованих на верхніх і нижніх поверхах. Новий закон через установлення лічильників на вході в будинок фактично зняв з мешканців втрати тепла й води дорогою до будинку. Та це лише половина перемоги. Цей закон – тільки одна ланка з цілої низки документів, які мають змінити українську систему ЖКГ. А відносини споживача і постачальника відрегульовані поки що… до першого конфлікту, поки споживача влаштовує робота постачальника.

Для повноцінного функціонування усієї системи ЖКГ в ній треба створити конкурентне середовище. До речі, це є одним із завдань, узятих на себе Україною в рамках імплементації Угоди про асоціацію з ЄС. І навіть за болючої теми тарифів мало би стати одним із головних напрямків реформ. До прийнятих законів і тих, що на розгляді, треба приймати ще пакет підзаконних актів: без них закон ніби існуватиме, але десь там, нагорі, далеко від реалій нашого сьогодення. І найбільш прогресивні норми не запрацюють без додаткових методик.

 

Пострадянські країни вже у Європі

Найбільша різниця між реформами, які пройшли у Східній Європі, та Україною – саме у зволіканні з реформами у нас. Східноєвропейські країни провели ці реформи відразу після розпаду комуністичного ладу. Коли стало зрозумілим, що радянська система вже не працює, і треба приводити усі галузі до відповідності з європейськими правилами. Далеко не завжди і не все виходило безболісно і у найкращому вигляді. Найбільш успішно комунальні реформи пройшли в Польщі та Угорщині, трохи гірше – у Чехії і Словаччині, є проблеми в Литві і Болгарії. Однак вони рухалися й рухаються далі й найголовніші зміни вдалося реалізувати: в усіх цих країнах відносини споживача послуг і постачальника жорстко регламентовані. І це дає право споживачеві відстоювати свої права в суді.

 

ОСББ – передова в боротьбі за ЖКГ

Зміни у комунальному секторі в Україні здійснюються перш за все в ОСББ – об’єднаннях співвласників багатоквартирних будинків. Об’єднавшись, мешканці багатоповерхівок отримують можливість приймати рішення і безпосередньо управляти своєю власністю.

Починалися ОСББ в Україні часто всупереч протидії місцевої влади. Скажімо, у нас так і не створено реальний ринок управителів. Отже, мешканцям ОСББ здебільшого доводиться самим займатися своїм будинком, а не довірити це професійним менеджерам. І це проблема не тільки для громадян, але й для всієї країни. Треба бачити, що без ОСББ тепломодернізація житлових будинків просто недосяжна, бо так звані «теплі кредити» доступні тільки об’їднанням співвласників.

Та є відомості, що подекуди на місцях органи самоврядування  – за інерцією, навіть не відчуваючи, що це інерція радянщини –  і далі розподіляють бюджетні ресурси на користь будинків комунальної власності. Навіть забуваючи, що офіційної «комунальної власності» в багатоквартирному житловому секторі вже не існує.

Ключова ідея європейських реформ у комунальному секторі – розуміння, що власник завжди буде більш відповідальний, ніж численні чиновники. Перед виборами про це часто забувають. Бо саме перед виборами у влади з’являється спокуса за кошти місцевих і державного бюджетів «зробити виборцям щось хороше». І це демотивує мешканців щодо створення ОСББ. Навіщо відмовлятися, мовляв, від безкоштовного ремонту?

Як мінімум, це гальмує енергомодернізацію житлових будинків, при тому, що енергозбереження – один із пріоритетів України. Слід нарешті зрозуміти: використання бюджетних коштів на ремонт приватних будинків не стимулює зміни і лише консервує ситуацію, що склалася в ЖКГ.

У багатьох країнах ЄС, проводячи тепломодернізацію будинку, власники отримують відшкодування частини своїх витрат від уряду і додатково – від свого муніципалітету. Адже міста не меншою мірою зацікавлені у зниженні витрат на опалення.

Як показує європейський досвід, успіх комунальної реформи виявляється більш істотним у країнах, де ринок цих послуг функціонує без обмежень. Як, наприклад, у Польщі. Там, де ринок комунальних послуг працює з обмеженнями, як у Литві чи Болгарії, ці успіхи, відповідно, менш істотні. В Україні ж ринку комунальних послуг поки що немає. За таких умов говорити про енергоефективність дуже складно. Тож і наступної зими чернівчани отримуватимуть платіжки за тепло в квартирах з чотиризначними цифрами… 

 

Колеса від каруци – до «Мерседеса»

Чи є майбутнє в українського ЖКГ? Безперечно, та лише за умови його роботи за європейськими принципами.

Україна занадто багато втратила часу, намагаючись адаптувати радянську систему до вимог ринку. Щось не має користі від такого поєднання  для споживачів. І зовсім навіть непогано для тих, хто «на контролі». Тому й далі оплачуємо послуги, яких нам не надають.

Бо тільки конкуренція у сфері ЖКГ може просунути нас до нормального життя, коли права жителів українських міст будуть захищені так само, як польських, німецьких…

Чому ситуація змінюється так повільно? Мабуть, тому, що українці не усвідомлюють основного – реформи ЖКГ працюватимуть на їхню користь. Нині ж мешканці багатоповерхівок просто бояться відповідальності й продовжують сподіватися, що за них хтось подбає, не усвідомлюючи, що вони зараз на гачку ЖКГівської мафії, куди входять не тільки ЖРЕПи, а водоканали, обленерго та облгази.

Щоби зміни не зупинилися, треба пам’ятати, навіщо вони нам усім потрібні.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *