25 листопада в центрі культури «Вернісаж» (вул.Франка,15) презентовано  репринтне видання унікального альбому «Взори вишивок домашнього промислу на Буковині»  Е.Кольбенгаєра.

Еріх Кольбенгаєр – інженер, педагог і громадський діяч Буковини початку ХХ ст.  – був залюблений у буковинський край, в якому він прожив понад 35 років. Унікальний альбом «Взори вишивок домашнього промислу на Буковині» вийшов 1912 року у Відні. На титульній сторінці зазначено: «Зібрав, нарисував і обробив інжінєр Еріх Кольбенгаєр». Він же написав переднє слово, в якому пояснив, як і чому він тривалий час збирав орнаменти по всій Буковині: «Щоби сей багатий скарб добути, єго загалові показати… аби єго охороняти від небезпеки, щоби не зник і не пропав, але щоби кілько мога найбільше сего скарбу спасти…»

До книги увійшли узори домашніх вишивок українців та румунів Північної та Південної Буковини, надруковані на окремих  аркушах. Кольорові орнаменти, притаманні тій чи іншій громаді різних регіонів краю, супроводжують анотації українською, румунською та німецькою мовами. Альбом був виданий за підтримки міністерства публічних робіт та Буковинського крайового сейму, які впродовж тридцяти років – скільки тривали  етнографічні експедиції – фінансували цю роботу.

Перше репринтне видання унікального альбому зроблене з оригінального  стародруку родини Одарки Кучерявої.  Як голова громадської організації «Вишиваний Дивотвір» і директорка рукодільної мережі «Санта», вона заручилася підтримкою депутатів  міської ради в добрій справі перевидання книги. І ось результат: розкішний альбом буковинської вишивки, який отримав друге народження. Цей проєкт був представлений уперше 14 травня 2017 року, до 105-й річниці  виходу в світ унікального альбому, на ХV регіональній виставці «Вишиваний Дивотвір». 

У контексті нинішньої презентації – вже не проєкту, альбому – виставка міжнародного мистецького проєкту «Вишиті сторінки альбому «Взори вишивок домашнього промислу на Буковині» Е.Кольбенгаєра» стала гідним пошанівком автора книги, а також успішним кроком у справі відродження справжніх скарбів  народного мистецтва  рідного краю.

109 майстрів вишивки  відтворили  стародавні  узори і вишивальні техніки на 75 полотнах.  Це зареєстровано у Книзі Рекордів України в категорії «Мистецтво. Розміри. Вперше» як «Найбільший вишитий літопис  традиційного орнаментального мистецтва Буковини». Він  дав імпульс до наступних мистецьких проєктів «Вишиваного Дивотвору» –  «Буковинська сорочка» і «Буковинська святкова сорочка».

Для підготовки альбому цінними є наукові розвідки  Марії Никирси – авторки низки публікацій про Еріха Кольбенгаєра, яка досліджувала життя та діяльність автора на Буковині.

Альбом удався завдяки професійній роботі видавництва  та друкарні «Ант».

– Головна цінність друкарні «АНТ» – досвідчені спеціалісти та молодь, повні ентузіазму фахівці високого класу… І всі питання, які виникали,  вирішувались  у виробничих радах, обговореннях та завдяки сміливим експериментам і фаховим ризикам талановитої команди», – . зазначив очільник видавництва Василь Глібка.

Саму презентацію прикрасив ще одним взором виступ Академічного камерного хору «Чернівці» Чернівецької обласної філармонії під орудою Надії Селезньової з творами нашого славного земляка Євзебія Мандичевського.  Вперше прозвучав «Гімн Буковини» – композиторський дебют Надії Селезньової.

Олена ЧАЙКА, членкиня ГО «Вишиваний Дивотвір»

Запис Презентований справжній скарб: друкований і вишитий літопис традиційного орнаментального мистецтва Буковини спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Розповідати про те, що таке тайстра – буковинцям зайве. Хіба що про нове життя, яке вона здобула в культурно-освітньому проекті «Школа буковинської тайстри»  (ШБТ). Перший етап школи знайшов своє завершення у Святі успішної ткалі на обійсті майстрів народного ткацтва Олени та Михайла Прокоп’юків у Яворові Косівського району Прикарпаття.

Восьмеро учениць – Наталія Боднар, Марія Ващук, Леся Кольберт, Ольга Савіцька, Юлія Спіцина, Любов Шилюк, Тетяна Шилюк, Олена Ясінська – пройшли  попередній відбір. Упродовж тижня вони від А до Я вивчали процес виготовлення натуральної нитки з природної сировини – вовни карпатської вівці. Стригли, сортували, відпарювали і мили вовну, вичісували її й фарбували, пряли  вовняні нитки, навчилися снувати основу для ткання полотна тайстри та пояса (крайки або боярки).

Знайомство із ткацьким верстатом набуло по-справжньому творчих масштабів: учениці ШБТ виткали спільний мистецький твір – «Вовняний етюд». А з яким завзяттям учениці  представляли  шановним гостям свята  – заслуженому діячеві мистецтв України, директору УМЦ культури Буковини Миколі Шкрібляку, сільському голові Яворова, секретареві Косівської міської ради, родинам знатних ткаль Косівщини результати  творчого марафону упродовж  першого етапу школи – вироби  ручної роботи з вовни, бісеру, ґудзиків, пісенну композицію про свої враження від навчання! Всі навчальні дні доповнювалися краєзнавчими експедиціями, переглядами тематичних фільмів,  інтерактивним спілкуванням.

Наступний етап ШБТ відбуватиметься в Чернівцях. Кожна з учениць витче по чотири тайстри. Дві – за старовинними зразками, для яких характерне використання традиційних народних орнаментів, і дві сучасні, з власної сировини.

Проект «Школа буковинської тайстри» реалізує ГО «Вишиваний дивотвір» за підтримки Українського культурного Фонду. Партнер проекту – Учбово-методичний центр культури Буковини.

Олена ЧАЙКА, журналіст, член ГО «Вишиваний дивотвір»

Запис Нове життя буковинської тайстри спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Експозиція, розгорнута у Чернівецькому художньому музеї, – своєрідний підсумок багаторічної діяльності пані Олени в царині вишивки, яка з дитинства стала незрадливим захопленням, і журналістики, тісно пов’язаної з висвітленням проблем і напрямів народного мистецтва, його яскравих постатей. Адже в газетах, де працювала (оглядачем відділу культури та освіти обласної газети «Буковина», редактором відділу культури і національного відродження, заступником редактора обласної газети «Буковинське віче»), досліджувала народне мистецтво в усіх його проявах – філософському, історичному, психологічному, виховному. Свої матеріали публікувала і в інших виданнях: у чернівецьких газетах «Доба», «Версії», «Чернівці», «Відродження», «Свобода слова», «Зоріле Буковіней» «Вільна бесіда», «Крайова освіта», «Буковинському журналі», всеукраїнських – «Молодь України», «Освіта», «Робітнича газета», журналах «Жінка», «Жіночий світ», «Губернія», «Бліц-Захід». Про цей аспект особистості Олени Чайки яскраво розповідають сторінки експозиції, сформованої та оформленої колегою і героєм її публікацій, художником Рудольфом Лекаловим.

Вишивка для Олени Чайки – мистецтво і хобі, що перейняла від мами, яке плекали в родині. На виставці представлені родинні обереги – сервети, вишиті мамою, Ніною Сергіївною, відреставровані вишивки буковинських орнаментів, дитячі старовинні сорочки, призбирані в «шухляду» для доні Богдани.

Особливе захоплення майстрині – орнаменти й колорит народних узорів буковинського краю, творчість буковинського художника-орнаменталіста Георгія Гараса. Олена Чайка – лауреат обласної мистецької премії ім. Георгія Гараса за збереження, відродження та розвиток народного мистецтва. За узорами Г. Гараса Олена Чайка створила серію ясиків «Пори року» – «Осінь», «Веснянка», «Купальські вогні», «Різдво», «Спасівка», «Бабине літо», рушник «Весільний дар Богдані», сорочку «Святкова», покрівець «Великодній». За задумом, композицією, гамою кольорів ці твори – яскраве вираження емоцій, думок, почуттів авторки та її національної ідентичності.

«Якщо ви хочете мати щось красиве в своїй оселі, ви повинні зробити це самостійно», – наголошує майстриня. «Особливість її творчого почерку в тому, що вишиття створюється не спонтанно, а завдяки детальному плануванню», – акцентує увагу  заслужений діяч мистецтв України, директор УМЦКБ Микола Шкрібляк. Подушки-ясики, зокрема, виключно декоративні – створені лише для споглядання, отого тепла, яким сповнює рідну домівку творіння невтомних людських рук.

Від 1986-го Олена Чайка бере участь в обласних виставках Національної спілки художників України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України, всеукраїнських виставках творів майстрів народного мистецтва в Києві, від 2003-го – у традиційних виставках «Вишиваний дивотвір», які організовує мережа магазинів для рукоділля «Санта». «Саме за підсумками цьогорічної виставки обласний художній музей, де відбуваються усі «Вишивані дивотвори», надав пані Олені сертифікат на проведення персональної виставки», – зазначає директорка «Санти» Одарка Кучерява.

Участь Олени Чайки у громадській організації «Вишиваний дивотвір» – поєднання професійної діяльності журналістки з інформування та комунікації спільноти майстрів вишивки з творчими колективними та індивідуальними проектами. Про це на виставці нагадує ошатний паспорт і перелік учасників колективного мистецького проекту «Обрус Гараса», автором ідеї і координатором якого була Чайка. Цей колективний мистецький проект виставки «Вишиваний дивотвір», присвяченої 115-й річниці від дня народження Г.Гараса, зареєстрованого у Книзі рекордів України в категорії «Мистецтво. Розміри. Вперше» як «Найбільша вишита біографія одного митця».

Серед вишитих творів, представлених на виставці, милують око авторські лялечки – мистецький проект О.Чайки «Буковинська сорочечка для улюбленої ляльки». Він створений за альбомом «Взори вишивок домашнього промислу на Буковині» Е.Кольбенгаєра і став імпульсом до колективних мистецьких проектів «Вишиваного дивотвору» – «Вишиті сторінки альбому…» та «Буковинська сорочка». Саму ж тему буковинської сорочки Чайка естетично грамотно втілила і в традиційній сорочці за орнаментами Г.Гараса і в серії сучасного жіночого одягу – вишитих бісером блузонах, сукні, оформленій за розписами одного з чернівецьких храмів і доповненої чудовим кольє, виготовленим власноруч.

Беручи участь у всеукраїнських виставках (до 100-річчя від дня народження Олени Теліги в Києві (2003 р), фестивалю Творчих родин у Києві (2006 р.), «Зоряні мости» в Євпаторії (2006 р.), всеукраїнському конкурсі вишитого рушника, організованого Інтернет-платформою «Спілкування за вишиванням», 2013 р., де отримала гран-прі), Олена Чайка як журналістка і як майстер вишивки активно популяризує буковинське традиційне орнаментальне мистецтво на культурних обширах України. «Це вагомий внесок у контексті нашого національного просвітництва», – наголошує голова Чернівецького обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Шевченка, заслужений діяч мистецтв України Остап Савчук. Органічно наповнюють виставку твори, подаровані буковинськими митцями, про яких Олена Чайка розповідала в періодиці. Твори не випадкові, а своєрідна нота сприйняття творчими людьми одне одного. Йдеться про роботи М. Ткачука, І. Салевича, П. Колісника, Р.Лекалова, Ф.Мішина, І. Юр’єва, В.Санжарова, О. Приходнюка, М.Рибачук, Е. Мадей, Л. Канюк.  

«Експоновані витвори мистецтва досі не виставлялися для широкого загалу. А нині п.Олена щедро ділиться з нами цими барвами її рідної домівки», – коментує творчий задум експозиції директорка художнього музею, заслужений працівник культури України Інна Кіцул. До того ж згадує, що свого часу Олена Чайка, коли вона очолювала відділ зв’язків з громадськістю Чернівецького обласного управління лісомисливського господарства, зініціювала виставку «Краса українського лісу», яка дозволила показати всі твори пейзажного живопису й графіки з фондів музею, які до того не експонувалися.

Не випадковими й задушевними були виступи на урочистому відкритті виставки заслуженого майстра народної творчості України Михайла Покиданця, про якого, як тільки приїхав на Буковину, першою написала Олена Чайка, вихованців заслуженого працівника культури України, педагога по класу бандури Чернівецького коледжу мистецтв ім.С.Воробкевича Ольги Геник, з якою у складі делегацій Товариства культурних зв’язків з українцями зарубіжжя Чайка представляла Буковину на культурних симпозіумах і фестивалях, друзів і товаришів, однодумців з клубу «Вишиваний дивотвір», який очолює пані Олена. Усе це – також теплі барви її рідної домівки. Домівки її багатої і щедрої душі. 

Лариса СВІТЛИК,  фото Степана КАРАЧКА 

Запис БАРВИ РІДНОЇ ДОМІВКИ. Так назвала свою персональну виставку журналістка і майстриня вишивки Олена Чайка. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Унікальний проект мандрує українськими містами: 74 вишиті роботи (портрети Шевченка та уривки з його віршів) створили 78 майстринь з Полтавщини.

Виставка  «Образ і слово Кобзаря у вишивці» відкрилася в Учбово-методичному центрі культури Буковини на вул. Й. Главки, 1-А. за підтримки Союзу українок. Починався цей маршрут ще торік від Полтави та Львова.

4, 5 мільйона хрестиків поклали 78 народних вишивальниць з Полтавської області та Канева у вишивку, яку розробив Григорій Кисіль – заслужений майстер народної творчості з Полтави, автор 5  книг на тему української вишивки, одна з яких повністю присвячена Шевченку.

Понад рік вишивальниці працювали над проектом. Загалом майстрині використали півтори тисячі мотків ниток –  це 36 тисяч метрів ниток муліне. Нинішня виставка

присвячена 205-й річниці  від народження Тараса Шевченка і здійснюється за фінансової підтримки ВГО Союз Українок на відзначення 100-річчя створення української жіночої організації. Після Чернівців виставка поїде іншими українськими містами.

Запис Шевченко – хрестиком спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 Ігор Житарюк. Вишиванка (2006)                Семен Прохоров. Дівчина (1925)

Сорочки Північної Буковини кін. ХІХ-поч.ХХ ст. Фрагменти. З колекції Черівецького художнього музею та приватних колекцій

Мотив вишиванки. Показ колекції  Sportmax (Мілан-2016)

Людмила Богдан, Чернівці. Веснянка. 2015. Акварель

Модний дім “Гуччі”                            Колекція Жана Поля Готьє

Всесвітній день вишиванки народився у Чернівцях 2006-го. І вже за 4 роки тріумфально поширився до відзначення на державному рівні – щороку, третього четверга травня. А 2011-го, зібравши понад 4000 людей у вишиванках, чернівецька акція потрапила до Національної книги рекордів Гіннеса, побивши попередній рекорд у 3228 осіб.

Ініціатором створення такої традиції стала група активних студентів історичного факультету ЧНУ, яку очолили нинішня київська письменниця Леся Воронюк, Олександр Ткачук і Михайло Павлюк – сьогодні перший заступник губернатора краю, яких надихнув на це однокурсник Ігор Житарюк: він завжди приходив на заняття у вишиванці. Студенти домовилися певного дня всі разом одягнути вишиванки. Згодом акція набула в Чернівцях популярності, а за кілька років у чернівчан з’явилися прихильники у багатьох містах України та за її межами. 2015-го свято набуло всевітнього масштабу: до акції долучилися понад 50 країн світу.

Чернівці завжди були значним центром традиційної культури. Здавна буковинська вишиванка є одним з найбільш поширених та улюблених видів національного народного мистецтва. Українські етнотрадиції Північної Буковини століттями формувалися на грунті взаємовпливів  різних культур: як української, так і румунської та бесарабської. Розмаїття її унікальних геометричних і рослинних  орнаментів та кольорів відтворюють особливості місцевих народних традицій.

У післявоєнний час український етнограф Авксентій Федорович Яківчук понад 50 років ретельно досліджував народний одяг Північної Буковини й створював колекцію, яка дала поштовх колекціям кількох чернівецьких музеїв. Обласний музей народної архітектури та побуту, створений у Чернівцях 1977 року, зберігає понад 8 тисяч етнографічних експонатів, серед яких чимало цінних зразків буковинської народної сорочки усіх районів краю. З мистецькими особливостями буковинської народної вишивки від 1996 року широко й систематизовано знайомить Чернівецький художній музей постійною експозицією «Орнаментальне мистецтво Північної Буковини ХІХ-ХХ ст.», яка спочатку була чи не єдиною такого роду серед художніх музеїв України.

Буковина та Чернівці буквально дихають повітрям народного мистецтва. Сьогодні праця відомих збирачів вишиваних узорів Буковини Еріха Кольбенгаєра та Георгія Гараса пустила потужні пагінці у чарівній царині буковинської вишивки, завдяки творчій діяльності організаторів студій, клубів, проектів, виставок тощо. Широко відомі у Чернівцях автор численних мистецьких проектів Світлана Крачило, педагог Любомира Влад-Зайцева, засновниця та організатор щорічних виставок «Вишиваний дивотвір» Одарка Кучерява, відомий народний майстер, колекціонер, етнограф, заслужений діяч мистецтв України Микола Шкрібляк…

А два буковинці у вишиванках з чудового твору  заслуженого художника України Ореста Криворучка  подолали кордони ще за радянських часів, 1984 року. Витончена мініатюра українського митця – екслібрис для італійця Джузеппе Фавілі – того року відзначена премією на Міжнародному конкурсі екслібриса в Італії.

Чернівчанка Ірина Дем’янчук здобуває професію дизайнера в Парижі, в одному з провідних європейських інститутів у сфері моди та дизайну – Інституті Марангоні і отримала під час тижня моди в Парижі звання «Найкращий дизайнер 2017»… 

Вишиванка на вулицях сьогодні – вже зовсім не дивина. Вона присутня в гардеробі багатьох жінок та чоловіків як для урочистих подій, так і на щодень.

«Стильний, практичний, але ексклюзивний одяг виник лише тому, що старовинним вишиванкам дали ще один шанс» – Світлана Крачило.

Свято української народної сорочки живить великим натхненням професійних художників, модельєрів модного одягу та народних майстрів. Сучасна мода на українську сорочку, зокрема на буковинську, зумовила створення дизайнерських моделей, удекорованих  мотивами традиційного орнаменту, в колекціях відомих модних домів Європи

розробляють нині як вітчизняні дизайнери, так і відомі кутюр’є інших країн. Унікальні авторські вишиванки є у колекціях Валентино, Гуччі, Готьє, «Спортмакс» та інших. Популярність вишиванки зростає, і в масовій свідомості сформоване позитивне  її сприйняття як стилю чи символу – як нині кажуть, бренду.

Творча атмосфера  Всесвітнього дня вишиванки пробуджує в людей найкращі почуття, головне з яких – причетність до свого народу, до його історичної спадщини. Можна стверджувати, що  подібні яскраві акції збагачують та прикрашають життя. Віриться, що мистецтво вишиванки, як і вся нев’януча цінність української культури,  буде завжди збагачувати світ.

«Відколи День вишиванки вийшов у світ, ми навчили іноземців у всьому світі говорити слово «вишиванка»: не перекладати його як «embroidered shirt» (вишита сорочка), а саме «Vyshyvanka». Тепер це слово – бренд, а не означення будь-якого одягу з будь-якої країни, прикрашеного вишивкою» – Леся Воронюк

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України

Запис Вишиванка – ключ до краси й гармонії Всесвіту спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В Учбово-методичному центрі культури Буковини (вул. Й. Главки, 1-А) відкрито виставку традиційної буковинської вишивки «Три долі, вишиті на полотні».

Автори представлених робіт – народна вишивка, бісерні прикраси – Галина Михайлишина, Наталія Пташинська та Галина Старинська з Чернівців. Спільна виставка, може, найкраще розкриє таланти майстринь – у порівнянні та відмінностях, у неповторному творчому почерку. Якщо придивитися – і це не перебільшення – навіть традиційні хрестики в кожної виходять свої, адже кожна викладає з них свій унікальний творчий портрет. І кожна відтворює, зберігає й популяризує народне мистецтво буковинського краю.

Три вишивальниці, представлені на нинішній виставці, глибоко вивчають зразки старовинних орнаментів і створюють власні. Майстрині освоюють усі можливі техніки ручної вишивки, які згодом успішно втілюють у своїх роботах. Це справжня колекція реставрованих вишиванок, вишитих бісером картин, скатертин, брошок, сумок, рушників, подушок, новорічних іграшок та предметів одягу.

Галина Михайлишина, Наталія Пташинська та Галина Старинська  – члени Буковинського клубу сучасної вишивки «Вечорниці», активні учасниці багатьох культурно-мистецьких заходів буковинського краю.

Вл. інф.

Запис Три долі, вишиті на полотні: спільна виставка Галини Михайлишиної, Наталії Пташинської та Галини Старинської спершу з'явиться на Медіа-Версії.

3 вересня, о 15.00 у Чернівецькому художньому музеї відбудеться відкриття виставки вишиваних рушників волинських майстринь Галини та Світлани Махонюк. У експозиції 60 робіт.

Сестри-вишивальниці народились у селянській родині на Рівненщині, пізніше їх сім’я переїхала в село Овадне, що неподалік Володимира-Волинського. Важка хвороба прикувала Галину і Світлану до інвалідного візка, позбавила можливості пересуватися, але не зламала волі. І тепер їхні «дороги» простелилися рушниками туди, де презентують їхні виставки. Галина і Світлана Махонюк є членами Спілки народних майстрів України. Велика праця вкладена у ці диво-полотна.

У спільному доробку майстрині мають 300 рушників. «Любов до вишивання передала нам мама і бабуся, вишивка була в нашій хаті завжди. Це найдоступніший вид мистецтва, він глибоко український».

Рушник у долі українця був від самої колиски — на нього баба-повитуха приймала немовля. Такий рушник називався «родимчик», виготовляли його з найтоншого лляного полотна, а вже на хрестини робили окремий — «крижмо». Особливу роль рушники виконували у весільному обряді, їх брали з собою в дорогу чумаки, воїни, заробітчани — усі, хто надовго відлучався від рідної домівки. Кожен колір на «подорожньому» рушнику щось означав: червона смуга бажала сонячного світла, тепла, допомоги на шляху, зелена — зустрічей із добрими людьми, коричнева поряд із синьою — щасливої мандрівки з чистим небом і ясним сонцем, жовта — щастя та удачі. «Хата без рушників — не хата», — казали у народі.

Галина і Світлана Махонюк завжди дивували не лише майстерністю рук, а й оригінальністю думки — вони називають свої рушники так, як романи, як пісні. От тільки вслухайтесь: «Замріяні мальви», «Ще треті півні не співали», «108 троянд для мами», «Клич вічного гнізда», «Яблуневий туман»…

Сестри досконало оволоділи старовинною поліською технікою «занизування». «Науковці стверджують, що «занизування» — вишиті геометричними символами узори, це техніка вищих цивілізацій, це письмена, послання з інших галактик».

На жаль, 3 жовтня 2009 року не стало Світлани Махонюк. Та слід її душі залишився у вишиваних мальвах, чорнобривцях, лебедях. Галина Махонюк живе і творить в селі Овадному на Волині.

До організації виставки долучились Володимир-Волинський та Чернівецький відділи Всеукраїнської жіночої громадсько-просвітницької організації «Союз Українок».

Запис Виставка вишиваних рушників спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вперше кіцманське поселення згадується у грамоті молдавського господаря Олександра Доброго від 6 червня 1413 року. За цим документом він подарував Великий КІЦ (назва ця вживалася, коли йшлося про село з навколишніми присілками) своїй дружині Анастасії. Пізніше, за її заповітом, воно було передано церкві. Інші джерела вчать, що Олександр Добрий у тому ж 1413 році подарував Кіцмань Радівецькій єпархії.

Особливого розвитку майбутнє місто набуло за часів передачі буковинських земель до складу Австрійської імперії у другій половині XVIII століття. Поштовхом до економічного піднесення поселення стало відкриття у 1788 році ярмарку, якій став одним з найбільшим на Буковині і знаний далеко за її межами. А у 1780 році у Кіцмані відкрилася перша на Буковині початкова школа. Відповідно до грамоти австрійського цісаря Франца ІІ від 31 липня 1798 року Кіцмань отримав статусу міста-ярмарку. Статус міста Кіцмань офіційно має з 1902 року. У цьому ж році в місті утворилось перше на Буковині молодіжне спортивно-пожежне товариство «Січ», що пізніше переросло у «Союз січей на Буковині».
Історики гадають, що назва «Кіцмань» походить від Буковинського слова «коц» килимок, бо тут жили майстри килимарства. Також припущення, що поселення дістало свою назву від чоловічого імені Козьма. Є версія про походження назви Кіцмань від прізвища Кошман (Kotzmen), чоловіка який виробляв з лози (верби) кошики.
Інформація  з сайту Україна Інкогніта.

Організатори виставки представили для відвідувачів зразки ткацтва, вишивки кіцманчан, старовинний та сучасний народний одяг, живописні полотна, картини художників, різьблені вироби, яскраві гобелени та килими. Майстер-скрипкар Орест Моргоч, який за своє життя виготовив 85 скрипок, розказав багато цікавих, героїчних та іноді і драматичних епізодів з історії Кіцманя. Перед глядачами виступили Неля Кириченко, завідуюча відділом науково-освітньої роботи музею, Вікторія Танащик, заступник директор з наукової роботи Чернівецького краєзнавчого музею, вишивальниці Дарина Стасюк та Діана Новак, троїсті музики, художники, учасники виставки з Кіцманя.

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Запис Кіцманю – 600 років спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Мама вишивала для людей, – розповідає Ольга Захаріївна. – Вишиті гладдю сорочки з візерунком «дерево життя» були в дівчат чи не в кожному з навколишніх сіл. Ці візерунки нагадують весну: рожеві квіти, ніжні пуп’янки… А для моєї старшої сестри вона почала вишивати сорочку із жоржинами – таку, якої не було ні в кого. Але не встигла закінчити…»

Відтоді пані Оля, яка має дар до вишивання, вдосконалювала його в науці в родичів, свекрухи Люсі, чоловікових тіток, які походять з шипинської родини Салиг.

Ольга Івасюк у “скісній” сорочці  

Тим, хто стукає, відкриється

Пані Оля упевнена, що перш ніж почати вишивати, потрібно помолитися і приступати до роботи слід з гарним настроєм: «Як не попросиш Божку – будеш шити-розшивати і станеш на одному місці, і не знатимеш, чи добре робиш». Цю справу треба любити, впевнена майстриня-«аматорка»:  «Якщо любиш – саме тобі в голову йде, як пісня, і не треба над тим мучитися».

Захоплення Ольги Захаріївни отримує такі підтвердження від Небес, що вона переконана: мистецтво вишивання – це втілення душі народу. У її колекції не залишилося маминих вишиванок, але вона марила «деревом життя», втіленим  мамою на полотні. Знайшла в однієї з жінок вишиту мамою сорочку, хотіла відкупити, але власниця цього витвору не могла його продати – адже це була шлюбна сорочка, яку та жінка берегла собі на смерть. Тоді пані Оля почала шукати майстрів, які могли б вишити копію. Питала по людях – і одного разу в маршрутці її розмову з подругою почула зовсім незнайома молодичка. З’ясувалося, що та закінчила Вижницьке училище мистецтв і вишивала гладдю. Сама запропонувала скопіювати вишивку – і так волею випадку (а в житті не буває нічого випадкового!) у пані Ольги з’явилася сорочка з «деревом життя» – точна копія маминої вишиванки. Вона шукала, і їй відкрилося.

Донька Леся Пінькас – у накладеній власноруч сорочці, Ольга Івасюк у вишитій власноруч, Вікторія Салига у накладеній “чорним по білому”

Вишиванка як мистецтво стилю

Вдягнути вишиванку – це лише один пункт з великої науки носити народний костюм. До сорочки має бути горбатка, підтичка (полотняна спідниця під горбатку із візерунком по низу, що відповідає сорочці), боярок (для чоловіків окравка – широкий пояс), турпаник (хустка), цятки або шлярка (гердан), на прохолодну погоду – кушина (кожушок) або цурканка  (кожушок без рукавів). Буковинська сорочка може бути не лише вишита, а й накладена бісером.  Горбатка може бути проста або забирана, на ній можуть бути виткані квіти або смужечки – білим шовчиком або хіром (люрексом), її можна по-різному вдягати – загинати один край, аби видно було підтичку з візерунком, або обидва краї, тоді це звалося «фостом». Чоловіки до сорочки мали портяниці (полотняні штанці, з таким, як на сорочці, візерунком по низу штанин). На ногах мали гачі, яких тепер вже й не знайдеш…

А ще ж треба вміти підперезатися (аби звисали або два кінці боярка, або лиш один), а горбатку вдягати темними заснівками або догори, або до долини. «Раз убрала доньці горбатку катрінцами (квітками) догори, то думала, що ніхто не помітить, а коло клубу одна старша жінка таки зробила зауваження!» – розповідає пані Ольга, яка відтоді добре пантрує, аби «катрінци» були правильно спрямовані…

Онуки: Роман Пінькас у вишитій бабусею сорочці “під колір очей”, Таня Пінькас у сорочці гладдю з візерунком “дерево життя”.

Інструмент один, а творчість – унікальна

Візерунки на вишиванках – це цілі історії: кожен завиток має символічне значення. І, як не буває у двох господинь однакового, хоча й звареного за одним рецептом, борщу, так важко витворити голкою однакові вишиванки. У колекції Ольги Івасюк є дві сорочки з однаковим візерунком, але вишиті на різному полотні (тонкому і грубшому) і різними, хоча й одного кольору, нитками. То це ж дві зовсім різні сорочки!

«Скісну» (вишиту лініями навскіс, що нелегко – адже лінії повинні «зустрічатися» у строго визначених точках) сорочку пані Оля вишивала, коли виходжувала чоловіка, що занедужав. Це заспокоювало і давало сили витримувати випробування долі. І хоча чоловік удавав невдоволення («Уже до днини шпиркаєш!»), сорочка вдалася на славу. І хвороба відступила!

Найсучасніше з мистецтв

Неправда, що вишиванка – це лише минула історія народу. Перефразовуючи того, хто вважав найважливішим з мистецтв кіно, можна впевнено заявляти, що найсучаснішою для українців є все-таки вишиванка. У родині пані Ольги вишивають і дочка Леся, і онука-студенка Тетяна.

А на «фотосесію до газети», яка тривала ні багато, ні мало – три години,  зібралася вся родина: донька, онуки Роман і Таня, і навіть інша невістка родини Салиг – пані Вікторія Салига, яка давні родинні сорочки врятувала від нищівного впливу часу  і зараз демонструє їх людям, вдягаючи на виступи, адже співає в колективі місцевого Будинку культури. Її накладена чорним по білому сорочка побувала на безлічі українських сцен і навіть у Польщі.

Тож вишиванка – це пам’ять, мода і сучасність. Недарма ж цього року вже вшосте в Чернівцях відбудеться День вишиванки – коли буковинці масово вдягають своє сакральне вбрання. І нині це буде ціла Доба вишиванки. Яка є символічним листям на українському Дереві життя.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Дерево життя на полотні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Берегиня – заступниця, хранителька. Земля – берегиня всього роду людського. Матінко-земля. Мати – початок всього. Берегиня, оберіг, берегти – слова одного кореня, за якими сильна енергетика і  глибокий зміст. Грудочку землі люди здавна беруть із собою в далеку подорож на згадку про свій рідний край. Існує таке прислів’я: “Хто про землю дбає, вона тому повертає”.

Учні наукового товариства «Талант» Вашківецької школи і гості, учні Чернівецької гімназії №2, обговорювали питання загальнолюдських цінностей, духовних скарбів української культури та її історичних пам’яток, відродження народних традицій і обрядів. Учні відвідали шкільний музей народного побуту, світлицю з колекціями вишивок, рушників, серветок, сорочок та суконь, скатертин. Темами обговорення конференції були українська народна пісня, український рушник, лялька-мотанка – берегиня роду, рослинні і тваринні символи-обереги, історія Анниної гори, участь у міжнародних телекомунікаційних екологічних проектах та проекті Intel® «Ми і наше довкілля». На завершення учасники відвідали Аннину гору, яку священною вважають здавна.

Легенда розповідає, що коли Буковина знаходилася під турецьким ярмом, жила у Вашківцях дівчина на ім’я Анна, яка славилася своєю красою і добрими вчинками. Дівчина мала косу до колін і великі чорні очі. Турки під час одного з набігів дізналися про цю дівчину й вирішили впіймати красуню та поглумитися над нею, для чого й оточили село. Рано-вранці дівчина, врятовуючись від загарбників, побігла на гору. Оглянувшись з вершини гори Анна побачила, що турки оточили її. Діватися було нікуди, й дівчина почала молитися Богу, щоб той врятував її тіло і душу. І коли вороги були вже зовсім близько, сталося диво: земля розступилася і поглинула Анну. На поверхні залишилася лише її коса. Турки довго шукали дівчину, але знайшли лише її мокре волосся. Вітер вихопив волосся з турецьких рук і розвіяв по всій горі.
На знак цього дива місцеві християни насипали тут могилу і звели кам’яний хрест, а гора з тих пір почала називатися Анниною. У 1993 році тут засновано жіночій монастир Святої Праведної Анни на Анниній горі. Побудовано собор Святої Анни з нижнім храмом Святих Великомучеників Маккавіїв, келії, житлові корпуси, господарські приміщення.
http://ukrainaincognita.com/chernivetska-oblast/vyzhnytskyi-raion/annyna-gora/annyna-gora
З Анниної гори відкривається чудова панорама  Вашківців та  долини Черемошу.

Учасники конференції з Чернівців вдячні Л.П. Супрун, директору школи, О.Г. Усик, керівнику творчої групи, педколективу та учням Вашківецької школи за цікаву і змістовну програму та організацію конференції.

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”,
фото автора

Фотозвіт конференції

“Мені дуже сподобався день, проведений у Вашківцях, зокрема у Вашківецькій школі, яка є надзвичайно великою і просторою та похід на святе місце з чудовими краєвидами – Аннину гору. Біля входу до школи нас так тепло зустріли надзвичайно добрі, привітні і гостинні люди. Вони нагодували нас, напоїли, а ще розповіли багато цікавих історій зі свого життя. Особливо мені сподобалось, як чотирикласниця в народному одязі, трохи хвилюючись, але від душі вела свою першу екскурсію у шкільному музеї. Там було стільки старовинних та цікавих речей, мені так хотілося все побачити і нічого не пропустити. Після конференції ми пішли на екскурсію на Аннину гору не з порожніми руками, а з подаруночками ручної роботи, які вручили нам діти Вашківецької школи. Це настільки гарно та приємно. Я не шкодую, що поїхала на конференцію, присвячену духовним оберегам, бо дізналася багато нового про орнаменти рушників, елементи народного одягу та духовно збагатилися, побувавши на Анниній горі.”

Анастасія Фатенко, учениця 8 класу Чернівецької гімназії №2

Наступна конференція відбудеться за традицією в Чернівцях. До зустрічі у Чернівецькій гімназії №2!

Блог проекту «Назустріч весні» можна переглянути за посиланням:
http://ourbirds.wordpress.com/

Запис «Духовні обереги Землі» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вишивальники через вишивку  передають нам  природне різномаїття,  думки, мрії, любов, свої побажання життєвих сил,  здоров’я, добробуту, гармонії з природою, оновлення, буяння, взаємоповаги, миру, достатку.

Вперше у Вашківцях я побувала у 2000 році. На запрошення Ольги Усик, вчительки Вашківецької школи, ми з учнями прибули дизелем до Вашківців. У цей день  ми  відвідали музей народної творчості Георгія Гараса,  побували в музеї-садибі Івана Миколайчука в Чорториї, звичайно не оминули Чорторийські озера з лебедями (бо прямували у цю подорож саме через цих птахів, щоб відвезти трохи кормів), а вже на  зворотному шляху  відбулася зустріч з композитором Василем  Михайлюком.

Роки йдуть… Вже не зустріне нас на порозі Євдокія Гарас, не заспіваємо разом з Василем Михайлюком його знамениту « Черемшину» на слова  Миколи  Юрійчука… У кожного свої дороги, радості, печаль, що вишиті «червоними і чорними нитками…»

Тепер ми кожного року буваємо у Вашківцях: взимку приїжджаємо на знамениту Маланку, також на Чорторийські озера, весною зустрічаємося з Вашківецькими школярами на конференції, присвяченій  Дню Землі, разом бували на Аненій горі…
Але що завжди нас, чернівчан, вражає, дивує, надихає у жителів Вашківців – їх  вірність вишивці. Вишивка –  покликання душі, творче наслідування, захоплення,  майстерність, оригінальність, самобутність.

Цього разу я спілкувалась з Катериною Мельничук, вчителем образотворчого мистецтва Вашківецької школи, в Чернівцях, ми обговорювали деякі деталі, а саме фольклорні традиції, міжнародного телекомунікаційного проекту «Global Teenager Project, Colors and Sounds of My Country».

«Мета будь-якої вишивальниці – урізноманітнити вишивку», – розповідає пані Катерина.
Символіка в вишивці дуже різноманітна, вона  передавалась з покоління в покоління: хвилясті лінії, колокрес, криж, квадрат, ромб, дерево, спіраль, коло…  Оздоблене полотно, наприклад рушника,  символізує дорогу, життєвий простір, світ, у який вирушила людина. А якщо пригадати технологію виготовлення рушників в давнині: відбілювання на траві, на ранішній росі, під сонцем, вночі під зірками. Все це  впливало на їх дивовижні властивості. Існує ще й таке повір’я: по-справжньому сильний оберіг не можна купити. Цей оберіг передається у родині в спадщину. І тоді людина  знаходиться під опікою і захистом свого роду. Це може бути й вишита сорочка, хустинка, рушник, фартушок, пояс, килимова доріжка, серветка. Головне, щоб вишивальники лишили на полотні лише найкращі мрії, найсвітліші думки й почуття ».

І ще Катерина Мельничук привезла нам показати унікальну книгу « Світ української вишивки. Феномен Георгія Гараса», що видана за сприяння благодійного фонду ім. Георгія Гараса, який очолює Богдан Сивуляк. У цій книзі вперше зібрано і відтворено повне творче надбання заслуженого майстра України, буковинця Георгія Гараса (1901-1972 рр.). У цій книзі подані зразки вишивок Георгія Гараса: 1 035 робіт майстра, з яких 150 сорочок, 100 рушників, 30 подушок, 26 краваток, 20 картин, 10 килимів і 5 портретів, 700 серветок.
Детальніше про це видання можна прочитати і за цим посиланням: http://www.zaxid.net/newsua/2008/9/17/173026/ .

Георгій Гарас створив унікальний власний стиль орнаментування, поєднавши прадавні види народного мистецтва: писанкарства і вишивки. Ці роботи можна побачити  у садибі-музеї Георгія Гараса у Вашківцях Вижницького району Чернівецької області. Цей музей був відкритий 27 лютого 1972 року, у день народження майстра.  У  2011 році  виповнюється 110 років з дня народження художника Георгія Гараса.

Може саме тому у Вашківцях  так багато талановитих людей, бо оберігає і примножує їх таланти бажання і  вміння цінити надбання минулого, зберігати традиції, передавати їх своїм нащадкам. Катерина Мельничук  вчилась і у свого батька, Мирослава Ілліча Сердульця, який довгі роки працював на сувенірній фабриці,  а мати Єфросинія  Василівна Фербей була швалею. Василь Фербей в дитинстві товаришував з Георгієм Гарасом ( жили вони недалеко один від одного в Долишньому куті), а вже потім Георгій Олексійович був вчителем малювання у Єфросинії Фербей.  А Катерина Мирославівна закінчила Вижницький коледж прикладного мистецтва ім.В.Ю.Шкрібляка, потім ще вчилась у Прикарпатському національному університеті  ім.  В. Стефаника. І тепер вже Катерина Мельничук вчить своїх учнів  майстерності, почуття краси, гармонії на уроках образотворчого мистецтва у своїй школі. Та головне, що зв’язок між поколіннями не переривається…

Як розказала Катерина Мельничук,  на ескізі  нового гербу Вашківецької школи, який вона створила і тепер вишиває, будуть використані елементи орнаментів Георгія Гараса.

Я також маю вдома вишивки  своїх бабусь із Вінницької області і Тернопілля, а ще і від  друзів-вашківчан:  моєї колеги Ольги Усик та учнів Вашківецької школи Ганни Поляк, Ганни Слижук,  Жанни Цинти. Ці рушники і серветки, я впевнена, приносять у наш  дім добро і радість. Бо вони є справжніми оберегами.

Тетяна СПОРИНІНА

Запис Вишивка – оберіг спершу з'явиться на Медіа-Версії.