Вишивка – оберіг

Вишивальники через вишивку  передають нам  природне різномаїття,  думки, мрії, любов, свої побажання життєвих сил,  здоров’я, добробуту, гармонії з природою, оновлення, буяння, взаємоповаги, миру, достатку.

Вперше у Вашківцях я побувала у 2000 році. На запрошення Ольги Усик, вчительки Вашківецької школи, ми з учнями прибули дизелем до Вашківців. У цей день  ми  відвідали музей народної творчості Георгія Гараса,  побували в музеї-садибі Івана Миколайчука в Чорториї, звичайно не оминули Чорторийські озера з лебедями (бо прямували у цю подорож саме через цих птахів, щоб відвезти трохи кормів), а вже на  зворотному шляху  відбулася зустріч з композитором Василем  Михайлюком.

Роки йдуть… Вже не зустріне нас на порозі Євдокія Гарас, не заспіваємо разом з Василем Михайлюком його знамениту « Черемшину» на слова  Миколи  Юрійчука… У кожного свої дороги, радості, печаль, що вишиті «червоними і чорними нитками…»

Тепер ми кожного року буваємо у Вашківцях: взимку приїжджаємо на знамениту Маланку, також на Чорторийські озера, весною зустрічаємося з Вашківецькими школярами на конференції, присвяченій  Дню Землі, разом бували на Аненій горі…
Але що завжди нас, чернівчан, вражає, дивує, надихає у жителів Вашківців – їх  вірність вишивці. Вишивка –  покликання душі, творче наслідування, захоплення,  майстерність, оригінальність, самобутність.

Цього разу я спілкувалась з Катериною Мельничук, вчителем образотворчого мистецтва Вашківецької школи, в Чернівцях, ми обговорювали деякі деталі, а саме фольклорні традиції, міжнародного телекомунікаційного проекту «Global Teenager Project, Colors and Sounds of My Country».

«Мета будь-якої вишивальниці – урізноманітнити вишивку», – розповідає пані Катерина.
Символіка в вишивці дуже різноманітна, вона  передавалась з покоління в покоління: хвилясті лінії, колокрес, криж, квадрат, ромб, дерево, спіраль, коло…  Оздоблене полотно, наприклад рушника,  символізує дорогу, життєвий простір, світ, у який вирушила людина. А якщо пригадати технологію виготовлення рушників в давнині: відбілювання на траві, на ранішній росі, під сонцем, вночі під зірками. Все це  впливало на їх дивовижні властивості. Існує ще й таке повір’я: по-справжньому сильний оберіг не можна купити. Цей оберіг передається у родині в спадщину. І тоді людина  знаходиться під опікою і захистом свого роду. Це може бути й вишита сорочка, хустинка, рушник, фартушок, пояс, килимова доріжка, серветка. Головне, щоб вишивальники лишили на полотні лише найкращі мрії, найсвітліші думки й почуття ».

І ще Катерина Мельничук привезла нам показати унікальну книгу « Світ української вишивки. Феномен Георгія Гараса», що видана за сприяння благодійного фонду ім. Георгія Гараса, який очолює Богдан Сивуляк. У цій книзі вперше зібрано і відтворено повне творче надбання заслуженого майстра України, буковинця Георгія Гараса (1901-1972 рр.). У цій книзі подані зразки вишивок Георгія Гараса: 1 035 робіт майстра, з яких 150 сорочок, 100 рушників, 30 подушок, 26 краваток, 20 картин, 10 килимів і 5 портретів, 700 серветок.
Детальніше про це видання можна прочитати і за цим посиланням: http://www.zaxid.net/newsua/2008/9/17/173026/ .

Георгій Гарас створив унікальний власний стиль орнаментування, поєднавши прадавні види народного мистецтва: писанкарства і вишивки. Ці роботи можна побачити  у садибі-музеї Георгія Гараса у Вашківцях Вижницького району Чернівецької області. Цей музей був відкритий 27 лютого 1972 року, у день народження майстра.  У  2011 році  виповнюється 110 років з дня народження художника Георгія Гараса.

Може саме тому у Вашківцях  так багато талановитих людей, бо оберігає і примножує їх таланти бажання і  вміння цінити надбання минулого, зберігати традиції, передавати їх своїм нащадкам. Катерина Мельничук  вчилась і у свого батька, Мирослава Ілліча Сердульця, який довгі роки працював на сувенірній фабриці,  а мати Єфросинія  Василівна Фербей була швалею. Василь Фербей в дитинстві товаришував з Георгієм Гарасом ( жили вони недалеко один від одного в Долишньому куті), а вже потім Георгій Олексійович був вчителем малювання у Єфросинії Фербей.  А Катерина Мирославівна закінчила Вижницький коледж прикладного мистецтва ім.В.Ю.Шкрібляка, потім ще вчилась у Прикарпатському національному університеті  ім.  В. Стефаника. І тепер вже Катерина Мельничук вчить своїх учнів  майстерності, почуття краси, гармонії на уроках образотворчого мистецтва у своїй школі. Та головне, що зв’язок між поколіннями не переривається…

Як розказала Катерина Мельничук,  на ескізі  нового гербу Вашківецької школи, який вона створила і тепер вишиває, будуть використані елементи орнаментів Георгія Гараса.

Я також маю вдома вишивки  своїх бабусь із Вінницької області і Тернопілля, а ще і від  друзів-вашківчан:  моєї колеги Ольги Усик та учнів Вашківецької школи Ганни Поляк, Ганни Слижук,  Жанни Цинти. Ці рушники і серветки, я впевнена, приносять у наш  дім добро і радість. Бо вони є справжніми оберегами.

Тетяна СПОРИНІНА