«Толерантність – ось той шлях,

який формує діалог між людьми.

Те, що може зберегти життя

й наше майбутнє»

(З Доповіді Глобальної комісії

з питань наркополітики)

Це історія дівчини, яка пройшла складний шлях від допитливої, спраглої знань і любові дівчинки – до втомленої, розчавленої обставинами людини з залежностями і ВІЛ-статусом. Яка дійшла до дна, але відштовхнулася від нього і виринула на поверхню. Вижила, відродилася й допомагає відродитися іншим. Вона котилася вниз не з власної волі – але, коли ти хочеш піднятися, вже не суттєва причина падіння.  Важливе лише твоє бажання жити і те, хто буде поруч. Хто підтримає чи відштовхне. Візьме за руку чи відсахнеться. Повірить в тебе чи осудить. Від цього залежить, що буде далі: будете ворогувати чи співіснувати.

Хоча насправді це історія не однієї окремої дівчини та одного окремого «того, хто поруч». Історія навіть не про умовних «них» (ВІЛ-інфікованих) і «нас» (неінфікованих). Історія про нас усіх разом, без поділу. Бо всі ми різні, та нас об’єднує те, що ми люди.

 «Шукала не їжу – голку»

Ліді – 25. Вона не знає ні свого батька, ні батьків її молодшого братика та сестрички. Змалку її життя – це наркотики і чоловіки, яких мама постійно приводила додому. Всі різні. Спершу дівчинка сторонилася розгульного життя, намагалася вчитися, читати, ходила на додаткові заняття (безкоштовні, звісно). А коли їй було 14, мала нещастя «впасти в око» черговому материному постояльцеві. Різко перервала його «залицяння», що проявилися у п’яному белькотінні масних жартів. Та чоловік своїх спроб не залишив.

Коли дівчина поверталася з щотижневих волонтерських курсів англійської мови у міській бібліотеці, мамин «чоловік» напав на неї й затягнув у темну місцину. Після того змінилося все… Розчарування в собі, жаль за тим, що ніколи не вдасться відчути радість першої ночі з коханою людиною, «жирна крапка» на навчанні – школі, заняттях, курсах. Пошук, чим заповнити порожнечу в душі. Стала курити. Книги – замість попільнички,  зошити – як підставка під тарілки, мамині гості – вже друзі… Згодом долучилася до материної «діяльності». Щоби не відчувати огиди – до чоловіків і до себе також – спробувала наркотики. Спершу марихуану, потім стимулятори, а далі – ін’єкційні.

З дому вигнали: перестала приносити прибуток і стала невигідна матері. Бродила вулицями. Шукала не їжу – голку. А хто шукає, той знаходить… Одного дня наче збоку побачила себе – лежачою із якимсь безхатченком під навісом на місцевому ринку в черговому «кайфі». А коли отямилася – твердо вирішила взяти себе в руки.

Знайшла жалісливого перехожого, який дозволив подзвонити зі свого телефона (а мало хто відгукнеться на прохання явної безпритульної) і набрала єдиний номер, який знала напам’ять – однокласниці Каті. Та відразу забрала Ліду до себе, де її нагодували та дозволили прийняти душ, дали чистий одяг. Потім мати Каті, пані Світлана, розпитала, що ж трапилося, адже знає Ліду не один рік – дівчата змалечку товаришували. Ліда у своїй розповіді була відверта…

«Тьотя Свєта плакала біля мене, як біля рідної дитини… Дозволила пожити в них, поки знайду роботу і налагоджу життя, – ділиться Ліда. – Перше, що я зробила – пройшла медичне обстеження. Далі звернулася у денний реабілітаційний центр для підлітків «Діалог» для тестування на ВІЛ та гепатит. Один діагноз приголомшив: ВІЛ-позитивна.

Спершу не знала, куди себе діти – здавалося, що життю кінець. Але Катя, яка не відвернулася від мене навіть після цього, вірна моя подруга, допомогла поступово повернутися до такого життя, яке було «до діагнозу». Ну, майже такого…»

Дівчина влаштувалася офіціанткою і повернулася до школи. Згодом – винайняла квартиру, почала готуватися до ЗНО. Поступила на заочне відділення факультету педагогіки, психології та соціальної роботи. «Нічого, що на заочне – зате на державне місце», – її тодішня втіха таки була виправданою. Через кілька місяців влаштувалася соціальним працівником, і тепер сама, апелюючи до власного досвіду, допомагає іншим впоратися з шоком після діагнозу «ВІЛ-позитивний» і навчитися жити з цим.

«Майже не відчуваю своєї інакшості»

Ліда каже, що майже не відчуває своєї інакшості. Хоча іноді, коли одногрупники починають обговорювати свої проблеми, розуміє, що ніхто з них не пізнав життя глибше, ніж вона. Діагноз не приховує – вважає це безглуздим. Її часто запитують: «Та як ти живеш із цим? Як із цим узагалі можна жити?». На що Ліда, уже впевнено, відповідає: «Можна. Головне – хотіти. І я хочу».

Стигма – властивість, на підставі якої формується негативний стереотип.

Соціальна стигматизація (грец. Στíγμα — тавро, клеймо) — негативне виділення суспільством індивіда (або соціальної групи) за якоюсь ознакою з відповідним стереотипним набором соціальних реакцій на них.

Вона не хоче, аби через цей діагноз її наділяли непритаманними їй ознаками, лякали нею її потенційне чи наявне коло спілкування, цькували й таврували – одним словом, аби через непоінформованість, стереотипи та забобони її стигматизували. Не хоче, аби докоряли минулим і позбавляли якихось прав нині або в майбутньому – тобто дискримінували. І розуміючи важливість своєї історії для багатьох таких, хто пройшов шлях до діагнозу, подібний (або й відмінний! Адже шляхи інфікування можуть бути різними й ін’єкційний – лише один із них) до її власного, розповідає про подолання цих проблем уже з точки зору фахівця. Який знає про те, що каже, не з підручників…

«Стигма має багато негативних наслідків – наприклад, заперечення людьми своєї хвороби або намагання приховати її від знайомих чи сім’ї, – пояснює Ліда, чому важливо не дискримінувати людей із ВІЛ-статусом. – Незалежно від того, чи знають близькі ВІЛ-позитивної людини про її статус, людина, швидше за все, приховуватиме свій діагноз на місці роботи чи навчання. Страх відчуження є причиною того, що ВІЛ-позитивні люди не звертаються по допомогу до установ  охорони здоров’я і не лікуються. Багато людей, не знаючи, що в них є ВІЛ-інфекція, саме через наявне негативне ставлення до інфікованих бояться пройти тестування. Насправді стигма і дискримінація, пов’язані з ВІЛ-інфекцією, створюють суттєвий бар’єр для ефективної боротьби з ВІЛ/СНІДом. У масштабі держави  вони призводять до втрати контролю над поширенням епідемії. Люди бояться – відповідно приховують діагноз, а фахівці не в змозі протистояти – і проблема стає неприборканою».

Лідія каже й про інші наслідки стигматизації і дискримінації людей з ВІЛ/СНІД. Знає не за чутками, як негативне ставлення оточення впливає на самосвідомість таких людей: викликає депресію, занижує самооцінку аж до відчаю. «Це ще називають «інтернальною стигматизацією», «самостигматизацією» або «внутрішньою стигматизацією», – зауважує наша співрозмовниця, – оскільки це зачіпає почуття власної гідності людини. Проявом внутрішньої стигми науковці вважають відчуття власної неповноцінності, ненависті до себе, спроби довести свою перевагу перед представниками стигматизованої групи, нездатність будувати відносини з людьми поза чи всередині власної групи, відчуття безпорадності, відсутності контролю над ситуацією. Це все спричиняє розвиток депресії, яка, в свою чергу, погіршує стан здоров’я і знижує якість життя. На ставлення до ВІЛ-позитивних впливають і недостатнє розуміння хвороби, міфи і стереотипи щодо шляхів передачі інфекції, засобів профілактики, упередження».

ВІЛ не передається через спілкування й дружбу або Про наркополітику, як один зі шляхів подолання стигми і дискримінації

Звісно, статистика і, відповідно, можливість аналізу фактів дискримінації людей з ВІЛ, відсутні – з причин, про які детальніше йтиметься нижче. Люди приховують свій статус, остерігаючись упередженого ставлення, ізоляції і принижень – тож яким чином виміряти розмір проблеми, яка є, але не вибухає тільки тому, що її приховують самі потенційні потерпілі? Із викликами, які кидає життя, знайомі самі дискриміновані та хіба ще фахівці, які працюють з ними у громадських організаціях чи благодійних фондах. Тож саме такі фахівці й ініціювали діалог з владою для прийняття певних документів, які називаються «наркополітикою» і, серед іншого, забезпечать подолання стигми і дискримінації людей з ВІЛ.

Питання наркополітики – це питання насамперед державне, а далі – щонайменше регіональне, пояснюють у Чернівецькому благодійному фонді «Нова сім’я».

«Чернівці започаткували серед міст України традицію створення умов для безпечного проживання та розвитку наших громадян. Наркополітика – програмні документи щодо попередження незаконного вживання наркотиків та їх наслідків – це буденна норма для міст європейських країн. У Чернівцях Програму наркополітики прийняли і затвердили – вперше серед українських міст – 2017 року. І оскільки ВІЛ-інфікування нерідко є одним із наслідків немедичного вживання наркотиків, то наркополітика покликана вирішувати і проблему подальшого існування людей з ВІЛ у суспільстві», – каже Алла ШКРЕТА, координатор Партнерської мережі установ та організацій з профілактики наркоманії та інших залежностей серед молоді та дітей в місті Чернівці, член Координаційної ради з питань наркополітики при міськраді, віце-президент, юрист Чернівецького благодійного фонду «Нова сім’я».

Тож описавши в цьому програмному документі наявні проблеми, поставивши завдання з їх вирішення, розробивши заходи й послуги, які мають охопити різні цільові групи, визначивши критерії ефективності та методи оцінки і впливу, врахувавши ризики і передбачивши шляхи їх подолання, усі причетні до розробки програми приступили до її комплексного втілення. Очікується, серед іншого, і зростання поінформованості населення про те, що ВІЛ не передається через спілкування й дружбу…

В Україні ще 2013-го прийнята Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року. Чернівці – перше місто в Україні, де взялися розробляти місцеву наркополітику. Для цього при міській раді зусилля всіх, хто переймається цією проблемою, об’єднані в Координаційну раду з питань наркополітики, до якої увійшли фахівці – лікарі, психологи, представники патрульної та ювенальної поліції, громадські організації цього спрямування, депутати й чиновники на рівні керівників департаментів (освіти, соціального захисту, соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді), представники місцевих ЗМІ і навіть заступник міського голови. Після попереднього обговорення проблеми, координаційна рада у повному складі упродовж трьох днів працювала над виробленням єдиного документа – із планом заходів, урахуванням ризиків, визначенням критеріїв оцінки результату, – як сприймати цю проблему й долати її. Програма була прийнята і затверджена міською радою  2017 року.

Під час розробки Наркополітики м. Чернівців

Дискримінувати людей з ВІЛ – це сприяти поширенню ВІЛ-інфекції

Хоча цей висновок і може видатися парадоксальним для незаглиблених у тему пересічних громадян, та боятися й остерігатися людей з ВІЛ – аж ніяк не означає вберігати себе й своє оточення від цієї проблеми. Навпаки, страх перед ними, упередженість, дискримінування і стигматизація сприяють стрімкому поширенню ВІЛ-інфекції. А саме упередження певною мірою є наслідком неправильної поінформованості громадськості про ВІЛ/СНІД .

Тож насправді фізичні негаразди зі здоров’ям, спричинені в організмі ВІЛ-інфекцією, є тільки частиною загальної проблеми людини з ВІЛ. А решта – стигматизація і дискримінація, із  якими вони стикаються, – мають як психологічні й медичні, так і соціальні наслідки. Стигма згубна не лише тому, що викликає почуття сорому, провини, ізоляції в людей, що живуть із ВІЛ-інфекцією. Негатив з боку оточення ще й штовхає людину з ВІЛ до бездіяльності або дій, які можуть завдати шкоди іншим людям…

Як ефективно протидіяти стигмі і дискримінації через ВІЛ/СНІД? Вести роботу одночасно по декількох напрямках. У цьому переконана психолог, директорка єдиного в Україні безоплатного денного реабілітаційного центру для неповнолітніх і молоді (в м. Чернівці), авторка програм з профілактики та ресоціалізації Альона БЕЖАН.

«Для цього потрібно забезпечити: інформацію і освіту для розуміння проблеми; правовий захист людей, що живуть із ВІЛ/СНІДом; послуги, щоби люди мали можливість дізнатися про свій статус, та надання їм підтримки в розкритті свого статусу іншим; безумовне дотримання професійних та етичних норм в медустановах; практичне навчання з питань ВІЛ для всіх медпрацівників для реального, а не стереотипного розуміння проблеми; використання універсальних засобів захисту – це не тільки заспокоїть страх персоналу, але й допоможе захистити таємницю особи та права інфікованих пацієнтів; ширший доступ до медпрепаратів і використання їх для лікування; допомогу людям у розумінні того, що з ВІЛ/СНІДом можна жити, – стверджує Альона Бежан і додає: – Досягнення в лікуванні дають реальну надію на майбутнє, є важливим кроком для подолання страху з приводу епідемії як на робочих місцях, так і в суспільстві. А дискримінація людей, що живуть із ВІЛ/СНІДом або тих, кого в цьому підозрюють, є порушенням прав людини. Всі люди мають право на повагу й гідність незалежно від стану здоров’я».

А зважаючи на усталені віками легендарні вже чернівецькі традиції толерантності і миролюбності, коли тут упродовж століть у злагоді жили представники різних національностей і віросповідань, є всі підстави очікувати, що мир і взаємна повага мешканців європейського міста не залежатимуть і від медичних діагнозів.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис ВІЛ-позитивна чернівчанка: «З цим діагнозом жити можна. Головне – хотіти. Я – хочу» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ви зараз прочитаєте крамольне твердження. Більшості воно видасться страшним і неприйнятним. Але це – правда. Наркотики – серед нас. Це частина нашого життя. Це – як гриби, серед яких є отруйні, але цього ніхто не жахається. Тож потрібно навчитися жити поруч з ними. Знати про них, але робити свідомий вибір і не вживати. Цьому можна навчитися. І цього вчать у денному реабілітаційному центрі для молоді, який уже рік працює в Чернівцях.

Вчитися одужувати

– Не допустити вживання наркотиків тими, хто з ними не стикався – це лише один з напрямків діяльності фонду «Нова сім’я», – каже Тетяна БЕРЕЖНА, президент Фонду «Нова сім’я», на базі якого діє реабілітаційний центр. – Другий напрям – допомогти тому, хто залежний, своєю бідою приносити якомога менше шкоди і собі, і своєму оточенню, наскільки це можливо. Третій напрям – зробити все можливе для тих, хто вирішив позбутися залежності й буди щасливим без наркотичних речовин.

Саме цим займаються фахівці денного реабілітаційного центру для молоді. За всіма напрямами роботи не бракує. На жаль – чи на щастя, ми розвиваємось. На жаль – бо це означає, що родин, яких торкнулась проблема вживання наркотиків, не меншає. На щастя – тому що є можливість їм допомогти, а не вдавати, що проблема надумана.

Денний центр – це можливість для людей із досвідом вживання наркотичних речовин соціально реабілітуватися. Це не лікарня і не чарівні пігулки, які вирішать усі проблеми одразу. Тут дають знання й психологічну підтримку, допомагають у соціальній адаптації тим, хто вважає, що залишився зі своєю проблемою наодинці. А також вчать жити без вживання хімічних речовин, любити й бути частиною життя інших.

– Важко оцінити ефективність стаціонарних центрів лікування наркозалежних, – ділиться директор денного центру, психолог, автор просвітницьких та психокорекційних програм для молоді Альона БЕЖАН. – Трапляється, що на момент завершення лікування 60% пацієнтів відмовляються від уживання наркотиків. Але немає даних, скільки з них залишаються тверезими й надалі, а не кидаються в обійми своєї залежності одразу після повернення до звичного середовища. Ефективність нашого центру протягом року становить 17%, тобто саме 17 наших випускників живуть у звичній обстановці і залишаються тверезими. Це дуже високий показник: подібні центри в Росії визначають свою ефективність на рівні 3-5%.

Особливість денного центру – орієнтація на молодь, на людей, які, можливо, не мають досвіду постійного та системного вживання наркотиків. А головне, тут дають свободу вибору. Нікого не зобов’язують прийти наступного разу. Але більшість приходить. На них чекають групові й індивідуальні заняття, зустрічі з консультантом-психотерапевтом. Психологічну допомогу клієнти отримують за індивідуальним планом одужання. Тут діють групи з арт-терапії, сімейної терапії, фінансової освіти, проводяться заняття за програмою фізичного розвитку й одужання. При центрі працює телефонна «гаряча лінія». За рік надійшло понад 800 дзвінків, переважно від родичів наркозалежних. А серед клієнтів денного центру – підлітки 14-16 років, які пригощалися дурманом з десяти років…

Батьки й діти

Проблема наркозалежності – не індивідуальна. Це проблема цілого суспільства і родини. Більшість вихованців – з неповних сімей. Напруга в стосунках з батьками – один з каменів спотикання на шляху одужання від залежностей. Тому в денному центрі працює й «батьківська група». Щоправда, її відвідують лише четверо мам і тат. А клієнтів денного центру за рік роботи загалом було 86. Лише в чотирьох родинах усвідомили, що боротися з бідою краще разом, усією сім’єю.

Із 86 сімей тільки у 4-х усвідомили, що боротися з наркологічною пристрастю дитини треба усією родиною.

– Батьки наркозалежних – це найважча аудиторія, – визнає віце-президент, юрист, координатор Бюро соціального супроводу «Діалог» Алла ШКРЕТА. – Нерідко легше привести залежного до одужання, аніж його батьків до визнання проблеми. А молодим людям буває надзвичайно важлива підтримка родини. Нещодавно юний клієнт привів до нас на «батьківське» заняття маму. Він дуже хотів, щоби вона зрозуміла його. Тренер затримався на кілька хвилин, і хлопець чекав разом з мамою, аби переконатися, що вона не піде геть. Заспокоївся і пішов лише тоді, коли вона зайшла разом із тренером до кімнати, де розпочалися заняття. Для нього це було суперважливо, але після першого разу його мама більше не прийшла.

Батьки соромляться того, що їхні діти вскочили в таку халепу. Замість того, аби рятувати свої чада, вони дбають про репутацію, приховують проблему. А вона від цього не зникає.

Але проблема батьків і дітей у середовищі залежних – це не лише діти з досвідом вживання наркотичних засобів, яких «раптом» виявили у своїх родинах цілком нормальні батьки. Це й наркозалежні батьки, які мають ні в чому не винуватих дітей. І знову ж: допомоги потребують обидві сторони. І обидві можуть її отримати в денному центрі. Педагоги і психологи займаються з дітьми наркозалежних від трьох років:  розвивають розумові здібності, усувають педагогічну занедбаність, підвищують самооцінку, формують здорові звички. Водять до музеїв, вивчають разом з вихованцями традиції і культуру рідного краю, ходять до театру, влаштовують пальчиковий театр у центрі, навчають логічного мислення, зокрема й передбачати наслідки їхніх вчинків.

Раз на тиждень дітей водять до кафе. Дітки здобувають елементарні навички: миють руки, сидять за столами з білою скатертиною, тихо розмовляють, кажуть «дякую» офіціантам, користуються ножем і виделкою. А в цей час їхні батьки намагаються одужати. Адже вони залишаються для своїх малюків найріднішими людьми, а наркозалежність – це хвороба, яка потребує лікування.

«Толерантні чернівчани» і «чужі діти»

Коли мешканці будинку, де розташований денний реабілітаційний центр для молоді, дізналися, який заклад функціонуватиме поруч з ними, обуренню не було меж. Зібрали понад 70 підписів проти. Приходили до центру і вимагали звільнити приміщення… Вони остерігалися, що тут будуть «ошиватися наколоті й обкурені», намагалися відгородити від проблеми наркозалежності власних дітей. Їхні мотиви можна зрозуміти, але й відмовити в допомозі тим, хто її потребує, – не можна. «Позиція страуса» не дасть результату. Від реальності не сховаєшся.

Сьогодні, коли денний центр працює вже рік, його відвідують і четверо молодих людей з мікрорайону, який так виступав проти розміщення закладу. Хтозна, чи їхні батьки не були серед протестувальників і не вважали, що їхніх родин це не стосується. – Не доросли ми ще до того, що чужих дітей не буває, – з болем зауважує Алла Шкрета. Та й багато «правильних» дорослих, на жаль, не доросли до рівня своїх «недосконалих», залежних дітей: діти чесніші, відкритіші, без гордині.

На щастя, необхідність спільних дій навколо проблем «чужих дітей» усвідомили  нарешті чернівецькі офіційні та неофіційні структури. Вони підписали Угоду про створення Партнерської мережі установ і громадських організацій з профілактики наркоманії та інших залежностей серед молоді й дітей. Їхня реальна, не «для галочки» робота – ще один крок до перемоги над залежностями…

Примітивні успіхи на паперових квітах 

До денного центру молоді люди часто звертаються із проханням знайти їм роботу. Мовляв, якби працював – не мав би часу на наркотики. Насправді біда таких юнаків і дівчат не в надмірі дозвілля, а в невмінні керувати – собою і своїм часом. Адже і ті,хто працюють, буває, знаходять час для наркотику, а безробітні, навпаки, віднаходять сили й мужність для зміни ситуації. Тому в центрі вчать людей… дозвіллю: займатися спортом, володіти комп’ютером, створювати мультики і навіть поводитися із грошима. Свої перші успіхи клієнти центру записують на пелюстках паперових квітів, які чіпляють на спеціально поставлене при вході в центр «Дерево успіхів». У когось досягнення доволі серйозні, скажімо, на пелюстках записано: «Тверезий 105 днів» «Зробив паспорт», «Шукаю роботу», «Знайшов свою половинку». Такі кроки почасти і для людей без досвіду вживання наркотичних засобів – важливі й непрості. А чиїсь успіхи можуть здатися примітивними. Комусь – але не тим, хто вже знає, що таке наркозалежність. Запис на паперовій пелюстці «Сьогодні тверезий» – це вже один з найперших успіхів клієнта центру. А найперший крок до подолання залежності в собі – «Дійшов. Попросив допомоги». Паперові квіти на штучному дереві стають першими свідками одужання клієнтів центру.

Клієнтка центру: «Моя найперша і найбільша мрія – залишатися тверезою»

Я не знаю її імені і як вона виглядає. Мені відомо лише, що вона відвідує денний реабілітаційний центр і вже півроку залишається тверезою. До того сім років вживала наркотичні речовини. Вона зателефонувала до редакції, щоби розповісти про те, що наркотики – це ілюзія реальності. Сама ж реальність – справжня, нефальшива – поруч, і її ніщо не замінить.

– Уперше я спробувала наркотик із цікавості. Це було під впливом компанії, але зараз я вже впевнена, що насправді не компанія шукала мене, а навпаки – я шукала компанію, де це було б можливим. Не мала бажання ставати дорослою і брати на себе відповідальність. Позаду були дві невдалі спроби вступити до вузу, попереду – невідомість. Я кинулася в обійми наркотичної ейфорії.

Я не хотіла б деталізувати, що відчуває людина під дією наркотику. У цьому треба бути дуже обережною: це може підштовхнути, стимулювати тих, хто шукає такої розваги. Усе, що начебто знаходиш у наркотику – легкість спілкування, настрій, – усе є в тверезості. Усе! Тільки я лінувалася це здобувати, хотіла, аби воно прийшло само собою. Насправді ж ейфорія, розслабленість від наркотику – це лише ілюзія. Реальністю ж є купа проблем, які в результаті отримуєш. І вирішувати ці проблеми далі треба самому.

У денний центр я потрапила завдяки мамі. Вона завжди за мене боролася, хоча стосунки в нас були напруженими. Їй було нестерпно боляче дивитися, як я себе вбиваю… Вона возила мене до монастиря, наді мною читали молитви, поїли мене настоянками різних трав… Двічі я проходила стаціонарне лікування. Після першого разу вкололася того ж дня, коли вийшла з лікарні. Другого разу протрималася один день і вкололася вже наступного. Я дозволяла, щоби зі мною все це робили – аби лише відчепилися.

Потім мама побачила оголошення в тролейбусі і зателефонувала в центр. Грошей на лікування й реабілітацію в мами не було, а тут пропонували безкоштовну допомогу. Це було важливо. Вона вибрала момент, коли мені було насправді дуже погано, і сказала мені про центр. Я погодилася прийти. Якщо зовсім чесно – ця згода мала дві сторони. Так, я хотіла загладити вину перед мамою, але водночас для себе проблеми в своїй залежності не бачила. Аж тут, у центрі, зрозуміла, наскільки це мене руйнувало. Тепер я сама хочу цього позбутися.

Зараз я працюю. Поки що робота не вимагає освіти, але надалі хочу вчитися.

У центрі мені дуже допомогли індивідуальні консультації. Я впевнена: те, що скажу консультантам – ніхто не буде оцінювати, обговорювати. Це мені підходить. Дуже важко розкриватися в групі, в присутності когось. Бо довіри подекуди нема не те що до когось – до себе! Але сьогодні я вже займаюся в групах анонімних наркоманів, сімейної терапії, дуже подобається група емоцій. Бо, перебуваючи у залежності, я встановила собі заборону на почуття. Тепер повертаюся до них, вчуся відчувати. Частина програми – спілкування  з тими, хто одужує. Це допомога одне одному. Хоча допомогти залежним може і той, хто не має досвіду вживання. Мені, наприклад, потрібне спілкування і з тими, і з тими.

У мене був хлопець, ми разом вживали наркотики. Коли я вибрала інший шлях – запропонувала йому йти разом. Він не захотів, і подальше спілкування показало, що продовжувати стосунки немає сенсу. Але я його не позбавляю своєї підтримки, коли він мені телефонує, ми розмовляємо. Насправді дуже важко зберігати стосунки двом залежним людям, якщо один стає на шлях одужання, а інший ні. Важко і боляче. Але це має свої плюси. Мій колишній хлопець знає, що з мого боку завжди буде підтримка, і він має позитивний приклад, як можна змінити своє життя. На сьогодні я вибрала позицію самостійності, бо не вважаю себе готовою до стосунків.

Я півроку не вживаю наркотику. Але залежність залишається з людиною назавжди. Ми, залежні,  не можемо дозволити собі розслаблятися. Жити з цим усвідомленням доведеться завжди. Але це усвідомлення не є ультимативним, воно завжди дає право вибору.

Можливо, я навіть вдячна своїй хворобі: вона спонукала мене щось зрозуміти, переглянути своє життя. Моя найперша і найбільша мрія – залишатися тверезою. Друга – як у всіх жінок: створити сім’ю, мати дітей, будинок, освіту, бути реалізованою особистістю. Хочу тепла, затишку, любові.

Тим, хто цікавиться наркотиками і, можливо, вже задумується про «перший раз», порадила б дати собі відповідь на два питання: що я роблю і що я від цього отримую. Ці питання мені допомогли розібратися в собі. Адже бажання жити є в усіх, і в тих, хто вживає наркотик – також. Але питання – яка якість цього життя? Спожити наркотик, а натомість отримати зруйноване здоров’я і хаос у голові та житті… Якщо ти цього хочеш – то де ж правда? Ти хочеш жити чи ні?

«…Поговори зі мною відверто»

Профілактика наркозалежності – для першачків

Для школяриків початкових класів діє чи не єдина в Україні превентивна програма «Нова сім’я» з профілактики адиктивної поведінки, тобто такої, що виникає в результаті зловживання різними речовинами, які змінюють психічний стан, та соціально небезпечних захворювань (ВІЛ – інфекції, туберкульозу, вірусних гепатитів, наркоманії). Погодьтесь, сьогодні молода людина оточена сучасними технологічними звабами розвитку людства, модними трендами та течіями, які нерідко диктують ту чи іншу модель поведінки дитині, підлітку, юнакові. «Тому говорити про наявні ризики та надавати достовірну інформацію на доступній для дитини мові, є не менш важливим, ніж навчати англійської та правопису, – стверджує президент фонду «Нова сім’я», психотерапевт, один з авторів превентивної програми Тетяна БЕРЕЖНА. – Програма унікальна й тим, що орієнтована не лише на інформаційні потреби дітей віком  від 6 до 10 років але й на потреби батьків учнів. Рішенням обласної експертної комісії науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області (від 1 червня 2012р.) вона  рекомендована до використання в роботі з дітьми освітніх навчальних закладів як фаховий корекційно-розвивальний та психодіагностичний інструментарій».

+Інтерактивна метода роботи тренерів схвалена не лише дітьми та батьками, але й учителями, які також можуть бути присутніми на заняттях. З дітьми працює пара тренерів, чоловік та жінка, з досвідом роботи та вищою освітою. Тематика занять для дітей 6-10 років така: «я й моє тіло»; «я та мої почуття й бажання»; «я та моє оточення й підтримка». Діти отримують відповіді на різні запитання, як от: чому варто берегти свою шкіру, чому важливий сон та чисте повітря, як сказати «ні» у моменти ризику для здоров’я та як навчитись бути толерантним. А що таке реклама та чи є її продукти безпечними для здоров’я? А безпечна дружба? Перша ж бо спроба вжити наркотики відбувається, як правило, у компанії, а не на одинці, й багато іншого.

+Тематика занять для батьків: вікові особливості та потреби дитини; безпека в родині та побудова діалогу з дитиною; причини, симптоми та методи попередження наркоманії; профілактика інфекційних захворювань та репродуктивне здоров’я дитини тощо. Практика шестирічної превентивної роботи довела: діти віком 6-10 років, які брали участь у заняттях, у підлітковому віці володіють достатнім рівнем знань і навичок для відмови від пропозиції однолітків спробувати наркотичні речовини чи пропагувати іншу ризиковану до інфікування ВІЛ, туберкульозом поведінку.

Головна умова участі дітей у заняттях програми – бажання батьків. Та учасники програми здобувають не лише знання, досвід, але й друзів та підтримку в особі спеціалістів благодійного фонду «Нова сім’я», які відкриті до контакту й діалогу.

Вам здається, що такі розмови малоефективні? А ви самі здатні поговорити зі своєю дитиною про таке? Не маєте часу? То не дивуйтеся, коли на це знайде час людина на вулиці і розповість зовсім не те, що ви вважаєте правильним та безпечним для її здоров’я. Своєчасна, відверта розмова вже сьогодні може врятувати щасливе життя та спокій вашої родини завтра.

Тренери програми первинної профілактики пригадують випадок, коли до них звернувся батько дитини, яка кілька років тому проходила цей курс, і попросив дозволу відвідати заняття. Після участі він зізнався: захотів особисто перевірити, про що тут розповідають, адже його син був свого часу настільки захоплений програмою, що тепер шукає можливості продовжити спілкування з тренерами. Відзначив, що завдяки саме цій програмі відновив довірливі стосунки з сином-підлітком, якого після смерті дружини виховує сам. У чому успіх програми? У простоті і побудові мови дружби між дорослою людиною та дитиною.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»         

Телефон «гарячої лінії» денного центру реабілітації наркозалежних: 066 012 55 35

Запис ЖИТТЯ БЕЗ НАРКОТИКІВ: спершу з'явиться на Медіа-Версії.

• Засоби особистого захисту від ВІЛ, стерильний мед. інструментарій. інформаційної літератури та
• консультації лікарів (хірурга, нарколога, фтизіатра, дермато-венеролога, гінеколога, інфекціоніста), психолога, юриста
• тестування на ВІЛ, сифіліс із до- та після-тестовим консультуванням
• приходь на групи самодопомоги для споживачів ін’єкційних наркотиків, отримай консультації «рівний-рівному»
• ми допоможемо підібрати реабілітаційний центр чи отримати доступ до програми замісної терапії

Дзвоніть за тел.  55-83-6,  4-39-26

або заходьте на сайт http://new-family.ucoz.ua

Ми проти наркотиків. Ми за здорову націю!

Чернівецький міський благодійний фонд «Нова сім’я»

Проект здійснюється за фінансової підтримки МБФ «Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД в Україні

Запис Програма профілактики ВІЛ працює! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Круглий стіл, присвячений проблемі гепатитів В і С, відбувся цими днями.

Чернівецький благодійний фонд «Життя заради життя» більше 10 років реалізує програми з профілактики ВІЛ/СНІД і вже два роки переймається проблемою гепатитів.

– Наш фонд другий рік поспіль реалізує проект, підтриманий міжнародним благодійним фондом «Відродження», – розповідає Тамара ЛІПАТОВА, керівниця фонду. – За цей час з’ясувалося, що й досі не прийнята державна програма з подолання вірусних гепатитів. А ті гепатоцентри, які були створені кілька років тому, сьогодні не мають фінансування і не виконують своїх функцій. Чернівецький гепатологічний центр на 20 ліжок, на жаль, не виключення. 10 пацієнтів, які нині перебувають там, лікуються за власний кошт.

Під час літнього анонімного тестування в Чернівцях із 125 протестованих на вірус гепатиту 19 виявилися позитивними.

– До 2009 року реєстрація хронічних форм вірусного гепатиту не велася. Зросла кількість вперше виявлених гепатитів на стадії цирозу, коли єдиним методом лікування є трансплантація печінки, – говорить Оксана ХУХЛІНА, професор БДМУ, завкафедрою внутрішньої медицини клінічної фармакології та професійних хвороб. – На один випадок гострих форм припадає 16 хронічних недіагностованих. До 2015 року кількість хворих на вірусний гепатит зросте на 200%, а за 10 років смертність від нього збільшиться в 3-4 рази.

У світі від гепатиту С щороку помирає 500 тис. людей і 700 тис від гепатиту В.

Вірус гепатиту С за ступенем інфікованості у 100 разів перевищує вірус імунодефіциту людини. А кількість хворих на гепатит С у 15 разів перевищує кількість ВІЛ-інфікованих.

Симптоми Гепатиту С:

У більшості хворих (близько 80%) перебіг гепатиту безсимптомний протягом багатьох років. Часом спостерігається тривала втома, млявість, надмірна сонливість, депресивний стан, відсутність апетиту, болі у м’язах і суглобах, підвищення температури тіла (37,2 – 37,5).
У ході захворювання спостерігаються диспепсичні розлади: порушення травлення, здуття, нудота, блювота, збільшення печінки або селезінки.

Групи ризику та шляхи передачі ВГС:

Люди, яким переливали кров та її компоненти.

Медичні маніпуляції та хірургічні втручання багаторазовим інструментарієм.

Нанесення татуювань і пірсингу.

Відвідування манікюрних кабінетів.

При використанні загальних голок і шприців для внутрішньовенного введення наркотиків.

Використання спільних з хворою людиною зубних щіток, бритв, манікюрних ножиць.

Незначний ризик передачі вірусу від інфікованої матері до дитини під час вагітності та пологів.

При статевому контакті: травматичні види незахищеного сексу (анальний, вагінальний у період менструації).

Корисно знати про гепатит С:

Вакцини не існує!

Жовтяниця з’являється рідко (менш ніж в 1% інфікованих).

Контакт навіть з невидимою кількістю крові може призвести до інфікування.

Немає даних, які вказували би на можливу передачу вірусу при рукостисканні, обіймах, користуванні загальним посудом, їжею або напоями.

З молоком матері вірус не передається.

Основа лікування – комбінована противірусна терапія, поєднання двох препаратів – інтерферону-альфа і рибавірину.

Запис Гепатит «перемагає» СНІД спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Тест на гепатит робитиме спеціально запрошений лікар, – каже Юля БОРИСОВА, працівниця благодійного фонду «Життя заради життя». – Результат можна буде дізнатися анонімно через 10-15 хвилин після здачі крові. І, якщо вірус буде виявлено, людина зможе негайно розпочати лікування.

Лікарі кажуть, що протягом останнього року було виявлено 13 нових захворювань на гепатити, чотири з яких – гепатит С. На обліку у Чернівецькій області наразі перебувають 33 хворих із цим діагнозом.

– Хвороба підступна тим, що протікає безсимптомно і через це часто діагностується надто пізно, як правило, на етапі цирозу печінки, – каже Оксана ХУХЛІНА, завідувачка кафедрою внутрішньої медицини, клінічної фармакології та професійних хвороб Буковинського державного медичного університету. – На лікування гепатиту С потрібно від півроку до року – усе залежить від підтипу захворювання. У мене були пацієнти, яким і чотирьох тижнів терапії вистачало. Хочу зазначити, що гепатит повністю виліковний. Головне – вчасно виявити і почати лікувати.

У Чернівецькій області ця страшна хвороба не оминула і дітей.

– За офіційними даними, вісім буковинських дітей хворіють на гепатит В і семеро – на гепатит С. На жаль, у дітей ми практично не виявляємо гепатит С у гострій формі, частіше – у хронічній, – зауважує Марія ПОЛІЩУК, заступник начальника головного управління охорони здоров’я ОДА. – Із цього року держава розпочала частково фінансувати лікування дітей. Тож ми вже подали заявку і чекаємо допомоги. Оскільки лікування дуже дороге, більшості сімей кошти на ліки просто необхідні.

Гепатит – це інфекція крові, тому у зоні ризику ми всі, незалежно від соціального статусу, виду діяльності та освіти. Щоби вберегтися від її наслідків, варто регулярно здавати аналізи. Адже, як відомо, запобігти хворобі значно легше, ніж потім її лікувати.

Запис Гепатит С – не вітамін С спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Майже 80 буковинців померло від СНІДу за десять років епідемії, 7 молодих людей хвороба забрала вже цього року.

Пам’ять людей, які померли від СНІДу, вшановували цими днями всією країною. До міжнародного руху «Імена» долучилися й Чернівці. Проблему обговорювали у прес-клубі журналісти і фахівці.

– Часто люди помирають, не знаючи, що їх забирає СНІД. Тому не слід чекати, поки ситуація ускладниться і людям з ризикованою поведінкою треба частіше здавати аналізи. Обстеження на ВІЛ робиться безкоштовно. Одна з найефективніших профілактик ВІЛ/СНІДУ – лікування антиретровірусними препаратами.

У порівнянні з іншими областями, у нас немає проблем із наданням допомоги ВІЛ-інфікованим. Кошти на препарат виділяються з держбюджету. Завдяки терапії знижується вірусне навантаження на організм. Тому інфікуватися від людей, які приймають АРВ-перпарати, практично неможливо.

На Буковині нині антиретровірусну терапію проходять 160 осіб, – розповідає Юрій ЛЕСЮК, головний лікар Чернівецького обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом. – Загалом на диспансерному обліку перебувають 559 хворих. Від початку року вже зафіксовано 23 нових випадки інфікування.

На жаль, за перший квартал 2011-го від СНІДу померло 7 людей. Але люди, ослаблені вірусом, помирають і від гепатиту С, і від туберкульозу…
50% нових випадків зафіксовані у Чернівцях, інша половина – з різних районів області – найбільше у Глибоцькому, Сторожинецькому, Кіцманському та Вижницькому.

На 100 тис. населення Буковини – 62,7 інфікованих. В Україні загалом на 100 тис. здорових – 247,3 хворих. Є регіони, де ця цифра складає 700 інфікованих (здебільшого східні області України).

Позитивним результатом боротьби з ВІЛ є те, що усі діти, які нещодавно народилися від ВІЛ-інфікованих матерів – «негативні».

Незмінними залишаються групи ризику. Найбільш незахищені – наркозалежні та жінки комерційного бізнесу.

Невтішні дані:

• 72 тис. українців, які гостро потребують лікування, за даними ВООЗ – не отримують його. Із 92 тис. осіб, яким необхідна АРВ-терапія, її отримують лише 22 тис. людей.
• Мінімальний курс АРВ-терапії в Україні коштує майже 1900 грн. на рік, або 5 грн 13 коп. на день.
• 20 924 українців вже померло від того, що держава не виділяє 5,13 грн на день. В Україні людина не може у вільному доступі придбати собі препарати самостійно. Для контролю за розповсюдженням епідемії держава повинна лікувати людей за власний кошт, створюючи систему лікування та контролю епідемії.

Ви знали, що…

• Вірус ВІЛ гине у повітрі через 40 секунд, хоча може залишатися
активним в закритому шприці із залишками крові до 2-х місяців.
• Краплі крові на кінчику голки може бути достатньо для інфікування ВІЛ, об’єм слини, в якому міститься така ж кількість вірусу дорівнює 4-м літрам.
• За своєю фізіологією, для жінки ризик інфікування ВІЛ вдвічі вищий, ніж для чоловіка.
• Кожна друга жінка не відмовляється від незахищеного сексу, а кожна 9-та ВІЛ-позитивна жінка дізнається про свій статус у жіночій консультації, коли вагітною здає аналіз на ВІЛ (за статистикою незалежних експертів).
• ВІЛ/СНІД є основною причиною смерті та захворювань жінок репродуктивного віку в усьому світі.

Запис Ліки від СНІДу існують! Але не всі їх можуть отримати спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Нікуди і ніколи не втекти від наслідків своїх вчинків. Бо вони є тим, що називають долею, тобто космічним законом Карми (причинно-наслідкових зв’язків)

За кількістю природніх катаклізмів минулий рік побив усі рекорди: було зафіксовано 950 стихійних лих. Та нинішній 2011-ий, з огляду на те,що вже відбулося в Японії,обіцяє бути страшнішим.  Чому? І що хотіли сказати Майя, коли завершили календар людства 2012 роком?

Страховики терплять збитки

Страхова компанія «Muenchener Ruekverichering AG» (Munish RE) оприлюднила нещодавно дуже тривожні дані про зростання збитків страхових компаній від природних катаклізмів. Тільки один приклад: за два останні роки витрати страховиків зросли більше ніж удвічі. Якщо 2009-го вони виклали після 900 стихійних лих 15 млрд. доларів, то вже торік сума відшкодувань після 950 природніх катаклізмів становила 37 млрд. доларів, тобто на 22 млрд. доларів більше!

Munish RE назвала 5 найбільш руйнівних катастроф минулого року. Це, зокрема, землетруси на Гаїті, в Чилі та Китаї, а також небувала засуха в Росії та повінь у Пакистані. До речі, основну частину стихійних бід становили шторми і повені.

За звітом страхової компанії, найбільш дорогим для страховиків і найбільш небезпечним для життя є американський континент. Там сталося 365 природних катастроф. Далі йде Азія з 310 катаклізмами. Сумний рекорд поставила й Європа. Досі у нас ще ніколи не реєструвалося 120 стихійних бід. 90 разів стихія «гуляла» Африкою та 65 – районами Австралії та Океанії.

Нові смертельні недуги

Не забарилися і нові смертельні недуги. Серед них, найперше, – СНІД, нові види холери, пташиний грип і свинний H1N1 з його наступною мутацією (H3N2).

Для прикладу – ВІЛ-інфекція. Кого найперше уразила вона?

Гомосексуалістів і наркоманів – людей, які ведуть аморальний спосіб життя. (Звичайно, трапляються й випадкові зараження, але вони швидше виняток). Так ось, цим людям катастрофічно бракує духовності. І за це вони розплачуються здоров’ям і життям. Але, на жаль, не тільки власним, бо заражають партнерів і нащадків.

Скільки дітей уже прийшли у цей світ з набутим в утробі матері вірусом імунодефіциту людини! І тільки за 4 роки – від 1983 до 1988-го – з’явилося 4 види СНІДу. А 2006-го, згідно з доповіддю ООН, на Землі вже було майже 40 млн. хворих на СНІД, з яких 3 млн. померли. Україна посідає 4-е місце в світі за розповсюдженням ВІЛ: у нас від 1 до 2% населення країни є носіями цієї чуми вже ХХ століття, як назвали тоді СНІД.

2009-ий – H1N1, 2010-ий – АH3N2. Що далі?

А тепер головний висновок. Ці цифри свідчать про єдине – людство деградує, бо втрачає духовність. І свинний грип з його новою мутованою модифікацією цьому підтвердження.

…11 червня 2009 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) оголосила про першу грипозну пандемію за останні 40 років і одразу ж присвоїла каліфорнійському (свинному) грипу 6-ий ступінь загрози із шести. Його клінічні прояви подібні до сезонного грипу та інших ГРЗ. Окремі випадки цього грипу виявляли ще 2007 року. Але тоді він протікав у легкій формі, а вже з 2010 – з важкою пневмонією і смертями.

Житель села Коболчин Сокирянського району помер від грипу Н1N1.
Зачепив грип і вагітних. Смертоносний вірус «скосив» Івано-Франківщину – там на 50% перевищено епідпоріг. На межі епідемії Київ – наразі захворіли 25 тисяч киян. А на Полтавщині 57% хворих на грип – діти.

Здоровий дух – здорове тіло

Як на мене, то цей грип викликають не віруси, не бактерії, не інфекції. Адже ніхто з близьких членів сім’ї уражених чи медперсоналу, за умови нібито високої контагіозності цього грипу, не захворів на нього. Та й особливість він мав – ураження селезінки та правої легені. Крім того, 2009-го ним ще не хворіли діти до 14 років. А вже 2011-го на АH3N2 нездужають навіть немовлята і вражаються одразу дві легені.

Зрештою, дійшов висновку, що хвороба викликається порушенням руху енергетичних потоків у тілі людини. Іншими словами, зміною якості енергії. Тому й лікувати її треба біоенергоінформаційним методом на рівні енергії клітин. Коли застосовував його, то хворий одужував на 3-4-ий день.

Скажу більше, якість енергії залежить від духовності людини, тобто її здатності приймати і проводити через себе духовну енергію Простору чи, як ми говоримо, енергію Бога. Її вільний прохід забезпечує відкритість верхніх духовних чакр. Якщо вони закриті, тіло наповнюється важкою матеріальною енергією, що й викликає захворювання.

Колапс свідомості

На жаль, ми живемо в епоху матеріалізму. Сучасну людину хвилюють гроші, зовнішня краса, задоволення бажань, успіх і влада. Такі цінності homo sapiens ведуть до колапсу суспільної свідомості, коли люди стають байдужими до зла, насилля, тероризму і безуму. Тільки окремі особистості відчувають, що світ рухається до самознищення.

Чи є сила, здатна це зупинити? Адже сподіватися на державні закони марно. Писали їх люди, тому там доволі шпаринок, щоби з допомогою грошей і влади ухилитися від їхнього виконання. Та й для повернення процесу на позитив потрібно, щоб ідея оволоділа великою кількістю людей. А довкола стільки спокус, що важко встояти.

Енергетичний стрибок

…Ще 775 року священослужителі Майя передбачили все, що має відбутися протягом 13-го Бактуна, тобто від 1992 до 2012 років. Йдеться, зокрема, про енергетичний перехід людства на новий рівень – рівень духовності й добра, який несе із собою епоха Водолія.

Як на мене, нам дуже пощастило, ми є свідками очищення і духовного відродження Землі та людства. Але не забуваймо про відповідальність. Від кожного залежить, чи зможе він сприйняти зміни у своїй свідомості, які несе інформація Простору. Саме свідомості, бо вона керує розумом людини.

Від редакції: Хтось із викладеним погодиться, хтось обуриться, а більшість, можливо, просто замислиться. Цього ми і прагнули.

Запис Що пов’язує смертельні хвороби і природні катастрофи спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До 2009-го хворих гепатитом С в Україні не підраховували. Тим часом, незалежні експерти називають цифри від 1,1 до 3-х млн. хворих і вірусоносіїв.

На відміну від Росії, Білорусі та Польщі, в Україні немає державних програм з лікування гепатиту. Міністр охорони здоров’я Зіновій Митник доручив МОЗ підготувати Державну програму з безпеки донорської крові, яка за ідеєю, повинна також поліпшити ситуацію з ранньою діагностикою гепатитів В і С.

До 1996-го в Україні донорська кров не перевірялася на віруси гепатиту. За неофіційними даними, близько половини всіх відомих заражень відбулася через переливання інфікованої крові.

За даними ВООЗ, кількість носіїв вірусу гепатиту В у світі сягає 350-500 млн., а людей, у яких виявлено маркери гепатиту С, – понад 180 млн. Кількість людей, інфікованих вірусом гепатиту С, у десятки разів перевищує кількість ВІЛ-інфікованих, і, за прогнозами фахівців, до 2015-2020 рр. число хворих подвоїться.

Запис Гепатит агресивніший за СНІД спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Далі він так само категорично заявив:

– Прийшов до вас тому, що поважаю на теренах області три газети – «Версії», «Час» і «Погляд». А «Версії» близькі мені ще й як лікарю. Адже більше за вас про медицину та здоровий спосіб життя ніхто не пише. Тому і прошу, й вимагаю дати мені можливість висловитися. Тим паче вважаю, що й читачам це буде цікаво.

Оскар – Жару, «Малину» – Гасюку

Нині в усьому світі модно вручати найрізноманітніші премії та антипремії. Тож своєрідні премії започаткував і я.

Перше місце в моєму рейтингу – та християнства України за 2009-й – посіла людина, яка дійсно служить вірою та правдою народові, – це отець Жар. Він виховує дітей, від яких відмовилася держава.

Кількість ВІЛ-інфікованих дітей у Банченах дорівнює загальній кількості ВІЛ-позитивних дітей у 8 західних областях України!!! Ви уявляєте, який тягар зняв із держави Жар-Лонгін?!

Наш Центр СНІДу як може допомагає йому в його великій Божій справі: наразі ми відкрили там денний стаціонар.

До речі, дивує, що БЮТівці, які обіймають керівні посади в області та Україні, ніколи й нічим не допомагали цим дітям і жодного разу не бували в Банченах. Адже, попри те, що Михайло Жар був довіреною особою Януковича, він виховує дітей, які не належать до жодних політичних партій!

Політансамбль проти дитячих життів

Педіатрія – моя улюблена справа. Із задоволенням лікував малюків, працюючи начмедом дитячої поліклініки. До того ж, маю сякі-такі організаційні таланти. Та й відповідну освіту до них як організатора охорони здоров’я.

Тому, напевне, і покликав мене до свого кабінету тодішній губернатор Михайло Романів. Сказав, що потребує допомоги обласна дитяча лікарня. Бо на той час рівень дитячої смертності в Чернівецькій області був найгіршим в Україні. Губернатор попросив мене її очолити.

Я погодився. Енергії мені не бракує. І почалася кропітка безперервна робота. Багато що покращилося, чимало дитячих життів було врятовано. Однак ситуація залишалася критичною.

Для наведення ладу в педіатрії бракувало коштів. Тому почав оббивати пороги високопосадовців області та шукати гроші на порятунок дитячих життів. Однак ні грошей, ні тим паче бажання ділитися ними ні в кого не було.

З відчаю написав листа тодішньому прем’єр-міністру України Віктору Януковичу. І, на моє величезне здивування, від прем’єра прийшла відповідь, а разом з нею і матеріально-технічний ресурс: два реанімобілі, обладнання для реанімації тощо.

Це було саме те, без чого маленькі пацієнти просто гинули. Тож, зрозуміло, разом із колективом звернувся з подякою до прем’єра.

Саме через цей зовсім не політичний лист згодом у мене й почалися неприємності.

Люди, яким це було вигідно, заговорили про те, що я, на той момент іще позапартійний (!), змушую голосувати за Януковича. Згодом мене викликав заступник губернатора п. Гасюк і повідомив, що я, мовляв, не вписуюсь до політичного ансамблю краю.

Моєму обуренню не було меж. Але обурювався саме тим, що ніхто не зважав на те, як краще для дітей, а всі лише намагалися прислужитися новим вождям.

Буковина – серед кращих

…І п’ять років тому я прийшов до центру СНІД, який створили на базі ОКЛ, але він рік не працював. Оскільки просто не вмію працювати спустивши рукави, уже 2007-го року наш Центр перейшов за показниками з останніх щаблів на друге місце в Україні. Наступного року стали найкращими серед
подібних центрів. Торік знову були другими. Вибороли два гранти.

Зрозуміло, це не лише моя заслуга: працює весь колектив. І, слава Богу, є розуміння керівника управління охорони здоров’я області Ігоря Шкробанця. Бо й в обласній дитячій лікарні відбулися значні зрушення. Із дитячою смертністю впоралися, довівши її до норми.

Вірю в майбутнє

Сьогодні вже з’явилося багато різних чуток стосовно майбутнього Януковича: мовляв, він прийшов ненадовго. Так ось, я так не думаю. І на підтвердження наведу такий приклад: 10 років тому ми, депутати міської ради, які прийшли до сесійної зали через мажоритарні вибори, а це – Романюк, Хочь, Шкіра та я, створили на той час першу та чи не єдину в Україні фракцію Партії Регіонів. Із цією подією тоді привітав нас Азаров. Тож, бачите, як тепер повернулося?! Гасюк отримав від народа гарбуза! І ще питання, чи зуміє об’єднатися опозиція…

Утім, мене, як лікаря й буковинця, найбільше хвилює стан охорони здоров’я у краї. Оскільки йдемо до Європи, то й лікувальні стандарти мають бути європейськими. Найперше, маємо вирішувати проблеми жінок і дітей, онкохворих – дітей і дорослих, зупинити туберкульозну, ВІЛ/СНІД епідемію тощо. А щоби ці лікувальні стандарти були справді європейськими, необхідно вислухати думку народу через громадські слухання про бюджет, про потреби людей в охороні здоров’я, освіті та культурі.

І, на завершення, кілька думок про наш буковинський політичний «бомонд». Мене, скажімо, здивувало, чому це сесія міськради, як це прийнято, поіменно не проголосувала за привітання Президента з інавгурацією? Можливо, тому, що там 24 депутати належать до БЮТу? Сподіваюсь, що сьогоднішня сесія обласної ради виправить цю помилку…

Запис Веніамін Юдицький: Про себе, медицину і політику спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За словами Тамари ЛІПАТОВОЇ, директора Чернівецького міського благодійного фонду «Життя заради життя», подібні акції проводяться від 2001 року. Але цього разу акція вперше проходитиме у важких карантинних умовах. Тож на Центральній площі стоятиме автобус-лабораторія, в якому кожен бажаючий зможе пройти тест на ВІЛ-інфекцію.

У пам’ять про померлих від СНІДу запалять стрічки зі свічок. Основна мета фонду – показати, навчити людей, змусити їх задуматися про те, що здоров’я кожного – в його руках.

Запис Прийди і зроби. Тест на ВІЛ! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ін’єкційний шлях. Найуразливіші – наркозалежні, які користуються одним шприцом. Тож таким людям радять користуватись одноразовим шприцом. Існує й замісна терапія, в таблетках.

Від матері до дитини. ВІЛ-інфікована жінка може народити як ВІЛ-інфіковану дитину, так і здорову. Від 5 до 11% дітей інфікуються ще у череві матері, 15% – під час пологів, 10% – під час грудного вигодовування, в 70% випадках дитина залишається здоровою.

Донорська кров. Переливання інфікованої крові здоровій людині відбувається виключно через халатність медперсоналу!

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис Шляхи передачі та профілактика ВІЛ/СНІД спершу з'явиться на Медіа-Версії.

1981 року Центр з контролю захворюваності США зафіксував велику кількість випадків рідкісного раку шкіри (саркома Кашпо) в молодих гомосексуалістів. Це захворювання спочатку назвали «раком гомосексуалістів», потім – «імунодефіцитом гомосексуалістів». 1981 року в США померло близько 130 осіб.

1982 рік – уперше використана назва СНІД. Причина хвороби та шляхи її передачі не відомі, але лікарі вважають, що захворювання пов’язане з кров’ю.

1983 рік – Люк Монтаньє з Інституту Пастера (Франція) відкрив вірус, який вважають причиною СНІДу – вірус імунодефіциту людини. В США за цей рік померло близько 1,5 тис. осіб.

1985 рік – учені виявили, що ВІЛ передається через рідкі речовини: кров, сперму, материнське молоко. В Японії почали перевіряти на ВІЛ донорську кров.

1987 рік – схвалені перші ліки від СНІДу компанії «Глаксо Валком». У США заборонили в’їзд імігрантів і туристів з ВІЛ-інфекцією.

1988 року ООН офіційно оголосила 1 грудня Всесвітнім Днем боротьби зі СНІД.

1991 року художник Франк Мур створив символ антиСНІДівського руху – Червону стрічку. Спочатку Червону стрічку носили художники, митці, члени благодійної організації «Visual AIDS».

У листопаді 1991 року на концерті, присвяченому Фреді Мерк’юрі, який помер від СНІДу, у Великій Британії стрічку почипили понад 70 тисяч шанувальників співака.

Запис СНІД. Як усе починалося… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Понад 50 мільйонів людей у світі – ВІЛ-позитивні. Щодня на планеті інфікується 15-16 тис. осіб. Кожні 14 секунд стає на одну інфіковану людину більше. Кожний сотий дорослий житель планети – з ВІЛ…

За 9 місяців цього року в Україні виявлено 156 тисяч нових випадків ВІЛ-інфекції. 30 тис. хворих отримали діагноз СНІД. За неофіційними даними – кількість ВІЛ-інфікованих у 5 разів більша. Такі дані оприлюднили лікарі на прес-конференції в Чернівецькому обласному центрі профілактики та боротьби зі СНІДом.

– Буковина залишається регіоном із найменшою кількістю випадків інфікування. Але кількість виявлених хворих зросла на 30%, – говорить Юрій ЛЕСЮК, головний лікар обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом. Це пояснюється поширенням доступу до тестування на ВІЛ/СНІД.

Загалом нинішнього року на Буковині вже виявили 96 хворих на СНІД, усього їх 486. На обліку з ВІЛ-інфекцією в центрі «СНІД» перебувають 68 дітей, народжені від ВІЛ-інфікованих матерів.

Структура передачі ВІЛ змінюється. Від 2008 року статевий шлях – основний у передачі ВІЛ-інфекції.

ВІЛ – хронічна інфекція

– Декілька років ВІЛ вважався смертельною хворобою, нині – це хронічна інфекційна недуга, яка остаточно не виліковується, але лікуванню піддається. Життя таких хворих мало чим відрізняється від життя звичайних людей.

Між епідемією грипу та епідемією ВІЛ можна провести аналогію: ВІЛ розтягнутий за часом, потрібні роки, щоби розвинулись клінічні ознаки хвороби, для грипу термін складає усього декілька днів, – пояснює Юрій Миколайович.

– Як і при грипі, якщо вчасно не звертатись за допомогою, – позитивного результату не буде. Чим раніше людина дізнається про свій ВІЛ-позитивний статус, тим раніше ми призначимо лікування. Для цього застосовуємо антиретровірусну терапію, яка рятує людям життя.

Туберкульоз і СНІД – разом

Наталія МИГАЛАТЮК, завідувач діагностичним відділення обласного тубдиспансеру: – Туберкульоз – найрозповсюдженіша хвороба серед ВІЛ-інфікованих і є найчастішою причиною смерті таких людей.

Перший чинник – несвоєчасне звернення за допомогою. Далі – труднощі в діагностиці, адже перебіг туберкульозу у ВІЛ-інфікованих складніший, ніж в інших хворих.

Простежується своєрідна тенденція, коли ВІЛ-інфекція визначається за клінічними показниками. Тобто, людина приходить уже з явними проявами хвороби, частіше на 3-4 стадії захворювання. Але для ВІЛ-інфікованих важливо якнайшвидше звертатися до лікаря при щонайменших ознаках хвороби. Лікування туберкульозу триває 2 місяці. Після цього – лікування ВІЛ. Намагаємось підняти цим людям імунітет.

70% хворих на туберкульоз – ВІЛ-інфіковані. 70% хворих на туберкульоз з ВІЛ помирають.

Смертність через ВІЛ/СНІД збільшується через несвоєчасне звернення до лікаря.
За словами Юрія Лесюка, найдорожча антиретровірусна терапія на одного хворого обходиться центру приблизно в 600 грн. Але, якщо врахувати вартість лікування супутніх інфекцій, може обійтися від 3 до 4 тис. грн на місяць. Навіть з точки зору економіки дешевше виявити хворобу вчасно. А ще дешевше – профілактика.

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис 1 грудня – Всесвітній день боротьби з ВІЛ/СНІД спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Неблагополучні сім’ї – шлях до злочинності

За даними інституту соціології НАН України, половині сімей вища освіта не доступна. 34% молодих людей ніде не навчаються, не підвищують кваліфікацію, бо для цього не мають можливостей.

З року в рік зростає кількість дітей, яких відібрали у батьків через соціальну неспроможність сім’ї. 60-80% випадків порушення закону неповнолітніми та молоддю зумовлені недоліками сімейного виховання.

Більше половини дітей, які ведуть асоціальний спосіб життя, виростають у проблемних сім’ях. Кожен третій підліток-правопорушник виховується в неповній сім’ї, а 10% підлітків, які вчинили злочини, мають родичів, позбавлених волі.

Наркоманія – через розбиті мрії та сподівання

Важливою причиною для поширення негативних явищ, зокрема наркоманії, є також негативні настрої, нереальні очікування та стереотипи, які виникають у підлітків і молоді. Ідеалізація культу влади, сили, грошей і розповсюдження наркотичної субкультури. Слідування цим стереотипам на практиці і веде молодих людей до вживання наркотиків та конфліктів із законом.

Еднок та метадон – спасіння?

Нині на Буковині на диспансерному обліку перебуває майже 800 осіб, що вживають наркотики та ще стільки ж під профілактичним наглядом. Насправді ж наркозалежних набагато більше!

Згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України №161 від 13.04.05 року «Про розвиток та удосконалення замісної підтримуючої терапії для профілактики ВІЛ/СНІДу серед споживачів наркотиків», з березня 2008 року в Чернівецькій області проводять замісну підтримувальну терапію препаратом «Еднок», який постачається безкоштовно.

На базі обласного наркологічного диспансеру діють 2 пункти замісної підтримувальної терапії препаратами еднок і метадон. Нині до програми вже залучено 53 особи.

Ін’єкційні наркозалежні можуть скористатися послугами програми «Зменшення шкоди», яка здійснюється на базі міської громадської організації «Нова сім’я».

Мережа наркологічної служби області включає в себе 11 районних наркологічних кабінетів і обласний наркологічний диспансер, де працюють дільничні лікарі-наркологи Садгірського, Шевченківського та Першотравневого районів. Звернувшись до медичних закладів цих районів, можна отримати консультацію та лікування.

При центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді існують і служби для роботи зі споживачами ін’єкційних наркотиків, зокрема у Вижницькому, Кіцманському та Сторожинецькому районах.

Ін’єкційні споживачі наркотиків – найуразливіші

Поширення наркоманії тісно пов’язане з епідемією ВІЛ/СНІДу. Переважна більшість ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД – ін’єкційні споживачі наркотиків. На жаль, за темпами поширення епідемії ВІЛ-інфекції Україна посідає одне з перших місць серед країн Європи.

Молода людина стоїть перед важливим життєвим вибором між новим стабільним і відповідальним життям чи передчасною, прискореною власною безвідповідальністю, безглуздою смертю від наркотиків чи СНІДу. Допомогти їй у цьому виборі має не тільки вона сама, а й небайдужі батьки, люди та суспільство.

Олена ДІДОРУК, лікар Обласного центру здоров’я

Запис Кількість наркозалежних буковинців зростає спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У такому стані хвора могла накоїти лиха. Вона це розуміла, тому вказала соціальним працівникам номер телефону своєї мами. «Нова сім’я» допомогла дівчині та навчила батьків поводити себе в таких ситуаціях правильно, – розповідає Лариса МЕЛАНІЧ, виконавчий директор фонду «Нова сім’я».

Проект допомоги

Проект «Тендерний підхід у програмі Зменшення Шкоди» стартував минулого року за підтримки Німецького Товариства з Технічної Співпраці. Тож «Нова сім’я» розширила послуги для жінок, які вживають ін’єкційні наркотики. У проекті брало участь понад 650 жінок у віці від 18 до 48 років. З них 3-6% – мами, дружини, матері-одиначки.

На 100 працездатних осіб на Буковині 18 споживають наркотики. На 135 тис. працездатного населення Буковини наркозалежних – близько 25 тис. осіб. З них майже половина – жінки, більше третини – молодь.

Допомога жінці

Мета проекту – забезпечити доступ жінок до отримання комплексного, профілактичного пакету послуг (інформації, медичного супроводу, соціальної та психологічної підтримки), змінити ризикову поведінку жінок – споживача ін’єкційних наркотиків на менш небезпечну.

Жінки мали можливість навчитися працювати за комп’ютером, шити, набути навичок перукаря, масажиста, медичної сестри. 45 з них пройшли програму до кінця і закінчили курси.

Складність полягала у тому, що жінок було важко зібрати, – згадує Катерина КОЛУНОВА, соціальний працівник. Кожного дня їх потрібно було контролювати і нагадувати про навчання. Курси тривали від 1 до 3 місяців. 17% навчених були працевлаштовані.

Добрі результати

11 дітей хворих жінок за рахунок проекту пройшли серію оздоровчих занять у басейні, понад 60 отримали гуманітарну допомогу, більше 50 дітей забезпечили необхідними ліками та медичною допомогою.

Усі учасниці проекту були охоплені експрес-тестуванням на виявлення ВІЛ-інфекції та сифілісу. Важливим стало й те, що жінки в довірливій атмосфері могли поспілкуватися, вилити душу, поділитися проблемами. 73% жінок отримали консультації.

5 дівчат зі статусом ВІЧ направлені на заміщувальну терапію.

– Головним в цьому проекті ми вважаємо не соціальні послуги, а надання знань, інформації щодо профілактики ВІЧ, догляду за венами – розповідає п. Лариса. «Нова сім’я» підготувала інформаційний довідник, в якому можна знайти інформацію про потрібний медзаклад, його адресу та номер телефону.

Замісна терапія допомагає

За словами Лариси Меланіч, замісна терапія працює нещодавно, але вже є результати. Одна жінка вже майже припинила вживання наркотиків. Вона сама виявила бажання потрапити на цю терапію. Сумлінно виконувала приписи лікарів і поступово знижувала дозу. Нині медики кажуть, що вона невдовзі піде з програми.

За останній рік на Буковині інфікування ВІЧ серед споживачів ін’єкційних наркотиків знизилося на 35%. Нині на першому місці – зараження статевим шляхом.

Упродовж 10 років

Невдовзі «Нова сім’я» відзначатиме 10-річний ювілей. Протягом кількох останніх років до проектів організації було залучено більше 5 тис. споживачів наркотиків. Від 36 до 47% їхніх клієнтів – жінки.

Факти вголос

• За прогнозами міжнародних фахівців, до 2014 року кількість ВІЛ-інфікованих в Україні може збільшитися у двічі – до 820 тисяч, серед яких 75% віком від 20 до 34 років.

• Двом третинам зареєстрованих ВІЛ-позитивних жінок – від 20 до 29 років, а це пік репродуктивної активності. 60% вагітних ВІЛ-позитивних – молодші 25 років.

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Любі жінки! Якщо ви вирішили зробити вибір на користь життя, знайти підтримку, друзів, звертайтесь:

Громадська організація міський благодійний фонд «Нова сім’я»: т. (0372) 4-39-26

Чернівецький міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, т. (0372) 52-64-34.

Запис Безкоштовна терапія для ВІЛ-інфікованих. Вихід є! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Таким місцем, на думку дослідників, є слизова оболонка (внутрішня вистілка) кишечнику.

Оселяючись у цьому органі, ВІЛ руйнує його імунну систему. Реальна боротьба між вірусом і організмом починається в кишечнику майже відразу після зараження, – повідомляє керівник дослідження американка індійського походження Сатія Дандекар.

Вона нагадала, що в лімфоїдній тканині кишечнику розташовано 70% клітин імунної системи усього організму. Проникнення вірусу спричиняє запалення слизової кишечнику і масову загибель цих клітин.

Запалення слизової кишечнику значною мірою погіршує протікання захворювання, на той час як нормальна слизова, навпаки, протидіє руйнівній дії вірусу.

Як ілюстрація, наводяться історії ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які змогли прожити понад 10 років без лікування. Виявляється, їхня імунна система тривалий час залишалася неушкодженою. При вивченні слизової оболонки кишечнику не знайдено зменшення Т-лімфоцитів, із якими пов’язується імунітет, і це співвідносилося із найкращими виходами з хвороби.

Комплексне лікування ВІЛ/СНІД має містити протизапальні препарати, які дозволяють поновлювати слизову кишечнику й нормалізувати його роботу.

У ході цього дослідження вчені оцінювали ефективність активної противірусної хіміотерапії в пацієнтів, частина з яких почала лікування через 4-6 тижнів після інфікування, інші до початку лікування були інфіковані понад рік. Ефективність лікування оцінювалася за аналізами крові та біопсії кишечнику.

Найкращих результатів удалося досягнути в тих випадках, коли лікування починали на ранньому етапі, запалення слизової було найменше вираженим, а імунна функція цього органу поновлювалася швидше.

Водночас пацієнти з хронічним запальним процесом у кишечнику піддавалися лікуванню набагато гірше. У цих пацієнтів кишечник слугує за резервуар для вірусу, який заважає повному знищенню інфекції, – підсумовує Дандекар.

Запис Вірус СНІД ховається в кишечнику спершу з'явиться на Медіа-Версії.