ЖИТТЯ БЕЗ НАРКОТИКІВ:

від залежності – до свободи, від ілюзії – до реальності

Ви зараз прочитаєте крамольне твердження. Більшості воно видасться страшним і неприйнятним. Але це – правда. Наркотики – серед нас. Це частина нашого життя. Це – як гриби, серед яких є отруйні, але цього ніхто не жахається. Тож потрібно навчитися жити поруч з ними. Знати про них, але робити свідомий вибір і не вживати. Цьому можна навчитися. І цього вчать у денному реабілітаційному центрі для молоді, який уже рік працює в Чернівцях.

Вчитися одужувати

– Не допустити вживання наркотиків тими, хто з ними не стикався – це лише один з напрямків діяльності фонду «Нова сім’я», – каже Тетяна БЕРЕЖНА, президент Фонду «Нова сім’я», на базі якого діє реабілітаційний центр. – Другий напрям – допомогти тому, хто залежний, своєю бідою приносити якомога менше шкоди і собі, і своєму оточенню, наскільки це можливо. Третій напрям – зробити все можливе для тих, хто вирішив позбутися залежності й буди щасливим без наркотичних речовин.

Саме цим займаються фахівці денного реабілітаційного центру для молоді. За всіма напрямами роботи не бракує. На жаль – чи на щастя, ми розвиваємось. На жаль – бо це означає, що родин, яких торкнулась проблема вживання наркотиків, не меншає. На щастя – тому що є можливість їм допомогти, а не вдавати, що проблема надумана.

Денний центр – це можливість для людей із досвідом вживання наркотичних речовин соціально реабілітуватися. Це не лікарня і не чарівні пігулки, які вирішать усі проблеми одразу. Тут дають знання й психологічну підтримку, допомагають у соціальній адаптації тим, хто вважає, що залишився зі своєю проблемою наодинці. А також вчать жити без вживання хімічних речовин, любити й бути частиною життя інших.

– Важко оцінити ефективність стаціонарних центрів лікування наркозалежних, – ділиться директор денного центру, психолог, автор просвітницьких та психокорекційних програм для молоді Альона БЕЖАН. – Трапляється, що на момент завершення лікування 60% пацієнтів відмовляються від уживання наркотиків. Але немає даних, скільки з них залишаються тверезими й надалі, а не кидаються в обійми своєї залежності одразу після повернення до звичного середовища. Ефективність нашого центру протягом року становить 17%, тобто саме 17 наших випускників живуть у звичній обстановці і залишаються тверезими. Це дуже високий показник: подібні центри в Росії визначають свою ефективність на рівні 3-5%.

Особливість денного центру – орієнтація на молодь, на людей, які, можливо, не мають досвіду постійного та системного вживання наркотиків. А головне, тут дають свободу вибору. Нікого не зобов’язують прийти наступного разу. Але більшість приходить. На них чекають групові й індивідуальні заняття, зустрічі з консультантом-психотерапевтом. Психологічну допомогу клієнти отримують за індивідуальним планом одужання. Тут діють групи з арт-терапії, сімейної терапії, фінансової освіти, проводяться заняття за програмою фізичного розвитку й одужання. При центрі працює телефонна «гаряча лінія». За рік надійшло понад 800 дзвінків, переважно від родичів наркозалежних. А серед клієнтів денного центру – підлітки 14-16 років, які пригощалися дурманом з десяти років…

Батьки й діти

Проблема наркозалежності – не індивідуальна. Це проблема цілого суспільства і родини. Більшість вихованців – з неповних сімей. Напруга в стосунках з батьками – один з каменів спотикання на шляху одужання від залежностей. Тому в денному центрі працює й «батьківська група». Щоправда, її відвідують лише четверо мам і тат. А клієнтів денного центру за рік роботи загалом було 86. Лише в чотирьох родинах усвідомили, що боротися з бідою краще разом, усією сім’єю.

Із 86 сімей тільки у 4-х усвідомили, що боротися з наркологічною пристрастю дитини треба усією родиною.

– Батьки наркозалежних – це найважча аудиторія, – визнає віце-президент, юрист, координатор Бюро соціального супроводу «Діалог» Алла ШКРЕТА. – Нерідко легше привести залежного до одужання, аніж його батьків до визнання проблеми. А молодим людям буває надзвичайно важлива підтримка родини. Нещодавно юний клієнт привів до нас на «батьківське» заняття маму. Він дуже хотів, щоби вона зрозуміла його. Тренер затримався на кілька хвилин, і хлопець чекав разом з мамою, аби переконатися, що вона не піде геть. Заспокоївся і пішов лише тоді, коли вона зайшла разом із тренером до кімнати, де розпочалися заняття. Для нього це було суперважливо, але після першого разу його мама більше не прийшла.

Батьки соромляться того, що їхні діти вскочили в таку халепу. Замість того, аби рятувати свої чада, вони дбають про репутацію, приховують проблему. А вона від цього не зникає.

Але проблема батьків і дітей у середовищі залежних – це не лише діти з досвідом вживання наркотичних засобів, яких «раптом» виявили у своїх родинах цілком нормальні батьки. Це й наркозалежні батьки, які мають ні в чому не винуватих дітей. І знову ж: допомоги потребують обидві сторони. І обидві можуть її отримати в денному центрі. Педагоги і психологи займаються з дітьми наркозалежних від трьох років:  розвивають розумові здібності, усувають педагогічну занедбаність, підвищують самооцінку, формують здорові звички. Водять до музеїв, вивчають разом з вихованцями традиції і культуру рідного краю, ходять до театру, влаштовують пальчиковий театр у центрі, навчають логічного мислення, зокрема й передбачати наслідки їхніх вчинків.

Раз на тиждень дітей водять до кафе. Дітки здобувають елементарні навички: миють руки, сидять за столами з білою скатертиною, тихо розмовляють, кажуть «дякую» офіціантам, користуються ножем і виделкою. А в цей час їхні батьки намагаються одужати. Адже вони залишаються для своїх малюків найріднішими людьми, а наркозалежність – це хвороба, яка потребує лікування.

«Толерантні чернівчани» і «чужі діти»

Коли мешканці будинку, де розташований денний реабілітаційний центр для молоді, дізналися, який заклад функціонуватиме поруч з ними, обуренню не було меж. Зібрали понад 70 підписів проти. Приходили до центру і вимагали звільнити приміщення… Вони остерігалися, що тут будуть «ошиватися наколоті й обкурені», намагалися відгородити від проблеми наркозалежності власних дітей. Їхні мотиви можна зрозуміти, але й відмовити в допомозі тим, хто її потребує, – не можна. «Позиція страуса» не дасть результату. Від реальності не сховаєшся.

Сьогодні, коли денний центр працює вже рік, його відвідують і четверо молодих людей з мікрорайону, який так виступав проти розміщення закладу. Хтозна, чи їхні батьки не були серед протестувальників і не вважали, що їхніх родин це не стосується. – Не доросли ми ще до того, що чужих дітей не буває, – з болем зауважує Алла Шкрета. Та й багато «правильних» дорослих, на жаль, не доросли до рівня своїх «недосконалих», залежних дітей: діти чесніші, відкритіші, без гордині.

На щастя, необхідність спільних дій навколо проблем «чужих дітей» усвідомили  нарешті чернівецькі офіційні та неофіційні структури. Вони підписали Угоду про створення Партнерської мережі установ і громадських організацій з профілактики наркоманії та інших залежностей серед молоді й дітей. Їхня реальна, не «для галочки» робота – ще один крок до перемоги над залежностями…

Примітивні успіхи на паперових квітах 

До денного центру молоді люди часто звертаються із проханням знайти їм роботу. Мовляв, якби працював – не мав би часу на наркотики. Насправді біда таких юнаків і дівчат не в надмірі дозвілля, а в невмінні керувати – собою і своїм часом. Адже і ті,хто працюють, буває, знаходять час для наркотику, а безробітні, навпаки, віднаходять сили й мужність для зміни ситуації. Тому в центрі вчать людей… дозвіллю: займатися спортом, володіти комп’ютером, створювати мультики і навіть поводитися із грошима. Свої перші успіхи клієнти центру записують на пелюстках паперових квітів, які чіпляють на спеціально поставлене при вході в центр «Дерево успіхів». У когось досягнення доволі серйозні, скажімо, на пелюстках записано: «Тверезий 105 днів» «Зробив паспорт», «Шукаю роботу», «Знайшов свою половинку». Такі кроки почасти і для людей без досвіду вживання наркотичних засобів – важливі й непрості. А чиїсь успіхи можуть здатися примітивними. Комусь – але не тим, хто вже знає, що таке наркозалежність. Запис на паперовій пелюстці «Сьогодні тверезий» – це вже один з найперших успіхів клієнта центру. А найперший крок до подолання залежності в собі – «Дійшов. Попросив допомоги». Паперові квіти на штучному дереві стають першими свідками одужання клієнтів центру.

Клієнтка центру: «Моя найперша і найбільша мрія – залишатися тверезою»

Я не знаю її імені і як вона виглядає. Мені відомо лише, що вона відвідує денний реабілітаційний центр і вже півроку залишається тверезою. До того сім років вживала наркотичні речовини. Вона зателефонувала до редакції, щоби розповісти про те, що наркотики – це ілюзія реальності. Сама ж реальність – справжня, нефальшива – поруч, і її ніщо не замінить.

– Уперше я спробувала наркотик із цікавості. Це було під впливом компанії, але зараз я вже впевнена, що насправді не компанія шукала мене, а навпаки – я шукала компанію, де це було б можливим. Не мала бажання ставати дорослою і брати на себе відповідальність. Позаду були дві невдалі спроби вступити до вузу, попереду – невідомість. Я кинулася в обійми наркотичної ейфорії.

Я не хотіла б деталізувати, що відчуває людина під дією наркотику. У цьому треба бути дуже обережною: це може підштовхнути, стимулювати тих, хто шукає такої розваги. Усе, що начебто знаходиш у наркотику – легкість спілкування, настрій, – усе є в тверезості. Усе! Тільки я лінувалася це здобувати, хотіла, аби воно прийшло само собою. Насправді ж ейфорія, розслабленість від наркотику – це лише ілюзія. Реальністю ж є купа проблем, які в результаті отримуєш. І вирішувати ці проблеми далі треба самому.

У денний центр я потрапила завдяки мамі. Вона завжди за мене боролася, хоча стосунки в нас були напруженими. Їй було нестерпно боляче дивитися, як я себе вбиваю… Вона возила мене до монастиря, наді мною читали молитви, поїли мене настоянками різних трав… Двічі я проходила стаціонарне лікування. Після першого разу вкололася того ж дня, коли вийшла з лікарні. Другого разу протрималася один день і вкололася вже наступного. Я дозволяла, щоби зі мною все це робили – аби лише відчепилися.

Потім мама побачила оголошення в тролейбусі і зателефонувала в центр. Грошей на лікування й реабілітацію в мами не було, а тут пропонували безкоштовну допомогу. Це було важливо. Вона вибрала момент, коли мені було насправді дуже погано, і сказала мені про центр. Я погодилася прийти. Якщо зовсім чесно – ця згода мала дві сторони. Так, я хотіла загладити вину перед мамою, але водночас для себе проблеми в своїй залежності не бачила. Аж тут, у центрі, зрозуміла, наскільки це мене руйнувало. Тепер я сама хочу цього позбутися.

Зараз я працюю. Поки що робота не вимагає освіти, але надалі хочу вчитися.

У центрі мені дуже допомогли індивідуальні консультації. Я впевнена: те, що скажу консультантам – ніхто не буде оцінювати, обговорювати. Це мені підходить. Дуже важко розкриватися в групі, в присутності когось. Бо довіри подекуди нема не те що до когось – до себе! Але сьогодні я вже займаюся в групах анонімних наркоманів, сімейної терапії, дуже подобається група емоцій. Бо, перебуваючи у залежності, я встановила собі заборону на почуття. Тепер повертаюся до них, вчуся відчувати. Частина програми – спілкування  з тими, хто одужує. Це допомога одне одному. Хоча допомогти залежним може і той, хто не має досвіду вживання. Мені, наприклад, потрібне спілкування і з тими, і з тими.

У мене був хлопець, ми разом вживали наркотики. Коли я вибрала інший шлях – запропонувала йому йти разом. Він не захотів, і подальше спілкування показало, що продовжувати стосунки немає сенсу. Але я його не позбавляю своєї підтримки, коли він мені телефонує, ми розмовляємо. Насправді дуже важко зберігати стосунки двом залежним людям, якщо один стає на шлях одужання, а інший ні. Важко і боляче. Але це має свої плюси. Мій колишній хлопець знає, що з мого боку завжди буде підтримка, і він має позитивний приклад, як можна змінити своє життя. На сьогодні я вибрала позицію самостійності, бо не вважаю себе готовою до стосунків.

Я півроку не вживаю наркотику. Але залежність залишається з людиною назавжди. Ми, залежні,  не можемо дозволити собі розслаблятися. Жити з цим усвідомленням доведеться завжди. Але це усвідомлення не є ультимативним, воно завжди дає право вибору.

Можливо, я навіть вдячна своїй хворобі: вона спонукала мене щось зрозуміти, переглянути своє життя. Моя найперша і найбільша мрія – залишатися тверезою. Друга – як у всіх жінок: створити сім’ю, мати дітей, будинок, освіту, бути реалізованою особистістю. Хочу тепла, затишку, любові.

Тим, хто цікавиться наркотиками і, можливо, вже задумується про «перший раз», порадила б дати собі відповідь на два питання: що я роблю і що я від цього отримую. Ці питання мені допомогли розібратися в собі. Адже бажання жити є в усіх, і в тих, хто вживає наркотик – також. Але питання – яка якість цього життя? Спожити наркотик, а натомість отримати зруйноване здоров’я і хаос у голові та житті… Якщо ти цього хочеш – то де ж правда? Ти хочеш жити чи ні?

«…Поговори зі мною відверто»

Профілактика наркозалежності – для першачків

Для школяриків початкових класів діє чи не єдина в Україні превентивна програма «Нова сім’я» з профілактики адиктивної поведінки, тобто такої, що виникає в результаті зловживання різними речовинами, які змінюють психічний стан, та соціально небезпечних захворювань (ВІЛ – інфекції, туберкульозу, вірусних гепатитів, наркоманії). Погодьтесь, сьогодні молода людина оточена сучасними технологічними звабами розвитку людства, модними трендами та течіями, які нерідко диктують ту чи іншу модель поведінки дитині, підлітку, юнакові. «Тому говорити про наявні ризики та надавати достовірну інформацію на доступній для дитини мові, є не менш важливим, ніж навчати англійської та правопису, – стверджує президент фонду «Нова сім’я», психотерапевт, один з авторів превентивної програми Тетяна БЕРЕЖНА. – Програма унікальна й тим, що орієнтована не лише на інформаційні потреби дітей віком  від 6 до 10 років але й на потреби батьків учнів. Рішенням обласної експертної комісії науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області (від 1 червня 2012р.) вона  рекомендована до використання в роботі з дітьми освітніх навчальних закладів як фаховий корекційно-розвивальний та психодіагностичний інструментарій».

+Інтерактивна метода роботи тренерів схвалена не лише дітьми та батьками, але й учителями, які також можуть бути присутніми на заняттях. З дітьми працює пара тренерів, чоловік та жінка, з досвідом роботи та вищою освітою. Тематика занять для дітей 6-10 років така: «я й моє тіло»; «я та мої почуття й бажання»; «я та моє оточення й підтримка». Діти отримують відповіді на різні запитання, як от: чому варто берегти свою шкіру, чому важливий сон та чисте повітря, як сказати «ні» у моменти ризику для здоров’я та як навчитись бути толерантним. А що таке реклама та чи є її продукти безпечними для здоров’я? А безпечна дружба? Перша ж бо спроба вжити наркотики відбувається, як правило, у компанії, а не на одинці, й багато іншого.

+Тематика занять для батьків: вікові особливості та потреби дитини; безпека в родині та побудова діалогу з дитиною; причини, симптоми та методи попередження наркоманії; профілактика інфекційних захворювань та репродуктивне здоров’я дитини тощо. Практика шестирічної превентивної роботи довела: діти віком 6-10 років, які брали участь у заняттях, у підлітковому віці володіють достатнім рівнем знань і навичок для відмови від пропозиції однолітків спробувати наркотичні речовини чи пропагувати іншу ризиковану до інфікування ВІЛ, туберкульозом поведінку.

Головна умова участі дітей у заняттях програми – бажання батьків. Та учасники програми здобувають не лише знання, досвід, але й друзів та підтримку в особі спеціалістів благодійного фонду «Нова сім’я», які відкриті до контакту й діалогу.

Вам здається, що такі розмови малоефективні? А ви самі здатні поговорити зі своєю дитиною про таке? Не маєте часу? То не дивуйтеся, коли на це знайде час людина на вулиці і розповість зовсім не те, що ви вважаєте правильним та безпечним для її здоров’я. Своєчасна, відверта розмова вже сьогодні може врятувати щасливе життя та спокій вашої родини завтра.

Тренери програми первинної профілактики пригадують випадок, коли до них звернувся батько дитини, яка кілька років тому проходила цей курс, і попросив дозволу відвідати заняття. Після участі він зізнався: захотів особисто перевірити, про що тут розповідають, адже його син був свого часу настільки захоплений програмою, що тепер шукає можливості продовжити спілкування з тренерами. Відзначив, що завдяки саме цій програмі відновив довірливі стосунки з сином-підлітком, якого після смерті дружини виховує сам. У чому успіх програми? У простоті і побудові мови дружби між дорослою людиною та дитиною.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»         

Телефон «гарячої лінії» денного центру реабілітації наркозалежних: 066 012 55 35