… Чернівцям є чим похвалитися — архітектура міста гарно збережена, затишні вулички, колоритні дворики у стилі старовинної Одеси.

Мене вразила одна з вулиць центру — Ольги Кобилянської. Тут відчувається особлива аура, чимось схожа до Львова.

Колись ця вулиця називалася Панською. Про неї існує легенда, мовляв, тротуари цієї вулиці підмітали трояндами та щоранку чистили милом. Було правило — перехожі у взутті не могли ступити по цій вулиці… Потрібно було ходити босоніж.

А ось з дорогами нині у місті біда… Я у Чернівцях не вперше і зауважила, що ця проблема тягнеться з року в рік. Міська влада нині жахливі дороги пояснює воєнним станом, мовляв, не до ремонтів зараз. Але і раніше, коли всі обласні центри заробляли на децентралізації й інвестували в інфраструктуру, тут все одно чомусь не вважали за потрібне латати дороги. Мер Чернівців обіцяє взятися за дороги і розпочати ремонтні кампанії, тим паче, що місто має амбіції стати центром медичного туризму в Україні.

Усі дороги ведуть до університету, тут навчався Іван Франко

Візитна картка Чернівців — старовинний ансамбль національного університету імені Юрія Федьковича. Тут варто побувати кожному туристу, який подорожує до Буковини. Усі місцеві гіди включають університет у свою екскурсійну програму. Екскурсія коштує 100 гривень і її гіди проводять кожних дві-три години. Мандрувати університетом самотужки заборонено.

Через воєнний стан вхід до навчального закладу обмежений. На територію університету впускають або у бомбосховище, або на екскурсію. Під час екскурсії нашу групу теж застав сигнал повітряної тривоги. Гід повів у бомбосховище, де ми провели понад годину. Тут є стільці, хороша вентиляція, чисто, затишно.

«Будівля Чернівецького національного університету збудована в 1864—1882 роках, як резиденція буковинських митрополитів за проєктом відомого архітектора Йозефа Главки, — сказав екскурсовод Олег. — На той час архітектору було 28 років. Вік не завадив спроєктувати таку дивовижно красиву будівлю, яка стала символом Чернівців. Ця єдина в місті будівля, що належить до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО».

В університеті викладали науковці європейського та світового рівня: економіст Йозеф Шумпетер, правники Євген Ерліх і Ганс Гросс, історик Раймунд Фрідріх Кайндль, математики Леопольд Гегенбауер і Ганс Ган, хімік Ріхард Пшібрам, філологи Степан Смаль-Стоцький, Омелян Калужняцький, Іон Сбієра…

В Чернівецькому національному університеті навчався Іван Франко. Через перший арешт Франко змушений був перервати навчання у Львівському університеті, проте відновив його у 1878—1879 роках, прослухавши загалом сім семестрів. Повну вищу освіту завершив пізніше, у 1890—1891 роках, навчаючись у Чернівецькому університеті восьмий семестр, необхідний для докторату.

У квітні 2020 року Чернівецький національний університет зайняв п’яте місце у рейтингу вищих навчальних закладів України за показниками наукометричної бази даних Scopus, яка забезпечує облік публікацій науковців, установ і статистику їх цитування.

Площа з османським характером

Серед візитівок Чернівців варто виокремити і красиву площу, яку в народі називають Османською. Тут досі збереглася автентична турецька криниця — найстаріше водне джерело та історична пам’ятка, яка за легендою символізує кохання турецького паші до простої української дівчини. Паша запропонував дівчині стати однією із його дружин, а та йому відмовила і з розпачу втопилася у криниці.

Дехто з істориків стверджує, що мешканці міста у давнину взагалі не копали колодязів, а користувалися лише турецькою криницею, яка була прикрашена півмісяцем — символом Туреччини.

… Після мандрівок містом заходжу в чернівецький ресторан, щоб перекусити. Ціни на страви значно дешевші, ніж у Львові. За 200−250 гривень можна добряче наїстися. Кава тут в середньому по 45 гривень, чай — від 35 грн. Гостинність у чернівецьких кафе теж не поступається Львову. Офіціанти уважні, швидко приносять замовлення. Деякі заклади громадського харчування пропонують задонатити на ЗСУ…

Марія Доротич, “Високий замок”

Фото авторки

Запис Тут усі дороги ведуть до університету… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівецькому національному університеті планують створити сучасний музей історії університету. Про це йдеться у річному звіті ректора ЧНУ Романа Петришина, оприлюдненому на офіційному сайті ВНЗ. Він зазначив, що робоча група працює над збиранням експонатів для майбутньої експозиції (архівних документів, світлин, різних матеріалів).
«Наразі у виділених під музей приміщеннях (5 кімнат) завершені ремонтні роботи. На порядку денному, поряд із пошуком матеріалів для майбутньої експозиції, гостро постало питання пошуку коштів на придбання необхідних шаф і вітрин.
Наразі відбувається пошук мецената. А створити сучасний музей – це недешеве задоволення. Без сумніву, не личить цісарському університетові з майже 150-річною історією не мати власного музею», – повідомив Петришин у своєму звіті.
Як зазначив керівник вузу, вже розроблена концепція музею історії університету, підготовлено кілька проєктів майбутньої експозиції, триває збирання документів і матеріалів.
Утім, пригадується, що у 80-х роках минулого століття тоді ще Чернівецький державний університет мав свій власний музей. А завідував тоді ним історик Віктор Фреліх, якого у 1995 році було отруєно через пошуки причин невідомої хвороби дітей у Чернівцях 1998 року, яку в народі назвали алопецією. Нині ім’я Віктора Фреліха увіковічене в США  у центрі Вашингтона у приміщенні музею журналістики на стіні пам’яті. До неї потрапили журналісти з усього світу – усього 1685 імен. Серед них і 6 журналістів, які загинули в Україні. Це – Борис Дерев’янко, Віктор Фрелікс (помилку прізвища досі не виправили) , Георгій Ґонґадзе, Ігор Грушецький, Володимир Іванов, Ігор Олександров. Тут також ім’я українського телеоператора Тараса Процюка, який загинув в Іраку, працюючи для агентства Ройтер.

Вл. інф.    

Запис Створюється музей ЧНУ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Уперше у Науковій бібліотеці ЧНУ відбулося нагородження переможців конкурсу «Найкращий читач Наукової бібліотеки».Серед найактивніших відвідувачів бібліотеки, поціновувачів нетлінного і вічного творіння людства – книги, вибрали трьох номінантів, повідомляється на сайті ЧНУ.

«Рішення ми приймали колегіально:вибирали серед людей, які активно відвідують наукову бібліотеку. Вони є нашими друзями, нашими помічниками, сприяють тому, аби бібліотека функціонувала повноцінно», – розповів директор бібліотеки Михайло Зушман.

Найкращим читачем серед науковців та співробітників університету став доцент Ігор Андрійович Піддубний.

Серед студентів ЧНУ найбільше часу в читальних залах проводить Віталій Семешкін, студент 3 курсу ІФТКН.

А ось найактивнішим читачем серед чернівчан визнано Марію Дмитрівну Никирсу, науковицю, краєзнавицю,перекладачку, Почесного громадянина Чернівців.

Запис Читачі бувають різні. Наукова бібліотека ЧНУ визначила найкращих спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чернівецькі студенти Аркадія Володимировича Памфілова – давно вже самі успішні люди, професори, доценти, шкільні вчителі, які кожний у своїй справі служать науці, до якої долучив їх Учитель.     

Аркадій  Памфілов народився 9 листопада 1893 року у  Ставрополі. Закінчив Московський університет.  Ще студентом  почав займатися науковою роботою. І від 30-х років минулого століття викладав у вишах.  І всюди він долучав до наукової роботи своїх студентів.

1940-го року захистив дисертацію, здобувши  науковий ступінь доктора хімічних наук. У 1949-му  на запрошення ректора Чернівецького державного університету (ЧДУ) очолює кафедру неорганічної хімії. І вже через 5 років його стараннями на хімічному факультеті  створюється кафедра фізичної хімії, яку Аркадій Володимирович і очолив. Невдовзі вона стала провідною. На кафедра фізхімії сформувалася визнана наукова школа електрохіміків, спеціалістів у галузі термодинаміки незворотних процесів, кінетики хімічних процесів і каталізу.

Варто зауважити, що учні Аркадія Володимировича не замикалися у стінах Чернівецького університету. Так, випускники кафедри, очолювані лауреатом Держпремії в галузі науки і техніки, доктором технічних наук, професором В’ячеславом Кузубом, створили у Сєверодонецьку всесвітньо відому лабораторію з проблем захисту металів і сплавів від корозійного руйнування.  Учні проф. Памфілова відомі від Чернівців до Москви.  Він підготував 61-го кандидата і 8 докторів хімічних наук, які продовжили його справу.

Та, може, не менш важливі і по-людські більш цікаві спогади учнів Памфілова про його особисті риси як науковця й людини. Він багато читав, до чого привчав і своїх учнів та співробітників: соромно було не відповісти на його запитання: «А ви читали…?»

Багато хто з учнів згадує, як Памфілов умів відстояти свою думку.  А ще, як згадує доц. Віра Кашпор, текст після його редагування був чітким, лаконічним і зрозумілим, а наукова ідея – сконцентрована. «Наш Учитель, – каже доц. Наталя Лесина, – був щирим, уважним, суворим, по-справжньому дбайливим щодо нашої професійної підготовки керівником. Водночас  це було «навчання особистістю». Ми цінували його доброту і чуйність, бо у скрутну для нас хвилину був по-батьківськи уважним».          

І зовсім зворушливо через кілька десятиліть по відходу Учителя у вічність сприймаються спогади про те, як Аркадій Володимирович з власної кишені давав гроші, щоб студенти чи аспіранти могли поїхати на наукові конференції, допомагав влаштуватися на роботу після закінчення навчання в аспірантурі.

«У моїй пам’яті, – згадує Роман Марусяк,  колишній директор НДІ галургії (Калуш),–  професор  Памфілов. залишився простою і доступною до спілкування Людиною».

І нарешті, по-науковому чіткою фомулою згадує його колишній аспірант, а згодом доктор хімічних наук, професор і громадський діяч Олег Панчук:  «Я не був би тим, ким став, без нього». Ми всі вдячні долі за те, що у нашому житті був професор Памфілов – Особистість, Людина, Вчитель.

Ярема ТЕВТУЛЬ, доктор хімічних наук, професор   

Запис Хороший учитель – це вдала доля учня. До 125-річчя від дня народження видатного хіміка Аркадія Володимировича ПАМФІЛОВА (1893-1973) спершу з'явиться на Медіа-Версії.

17-19 вересня 2018 р. в рамках святкування 50-річчя Факультету математики та інформатики ЧНУ ім. Ю.Федьковича. відбулася міжнародна наукова конференція «Сучасні проблеми математики та її застосування в природничих науках і інформаційних технологіях». Учасниками конференції зголосилися бути всесвітньо відомі математики з Польщі, Румунії, Німеччини, Угорщини, Молдови та США (зокрема Філдсовський лауреат професор Є. Зельманов з університету Сан Дієго (штат Каліфорнія), а також видатні математики – вихідці з Чернівців, повідомляє buknews із посиланням на джерело з ЧНУ.

Нагадаємо, Філдсівська премія разом із медаллю є найпрестижнішою відзнакою в галузі математики і свого роду альтернативою Нобелівській премії, якою математиків не нагороджують – за особистою умовою засновника премії Нобеля.

Організаторами міжнародної конференції виступили: Інститут математики НАН України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.

Запис Математичні зірки зійшлися в Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Науковиця, дійсний член УНК ІКОМОС (протягом 2010 – 2016 рр. була членом бюро та вченим секретарем цієї організації), авторка  першої наукової монографії «Архітектура Чернівців ХІХ – першої половини ХХ ст.» стурбована долею унікальної архітектурної спадщини Чернівців. На жаль, вона має на те підстави. І йдеться не лише про об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – колишню Резиденцію митрополитів Буковини і Далмації.

Ще 2007 рок,у за рішенням депутатського корпусу Чернівецької міської ради, спеціально уповноважений виконавчий   орган місцевого самоврядування  з питань охорони культурної спадщини був фактично ліквідований із порушенням процедури і делеговані саме відділу та його керівниці повноваження зі здійснення державного нагляду за землями історико-культурного призначення та пам’ятками фактично  припинилися, залишившись актуальними тільки на папері: «У подальшому процедурні порушення ліквідації державного органу місцевого самоврядування призвели до повної руйнації пам’яткоохоронної справи та хаосу в цій галузі з численними конфліктами державних, міжнародних, комунальних і приватних інтересів територіальних громад міст, які формують культурний спадок країни у 401 історичному населеному  пункті України. Особливо гостро постала ця проблема в історичних містах із розміщеними на їхніх територіях об’єктами ЮНЕСКО, в т.ч. у Чернівцях», – пише Біленкова і наводить документальні свідчення.

Декларативність законодавчих положень про охорону культурної спадщини та наявність деструктивних процесів у сфері охорони культурної спадщини, які  розпочалися у Чернівцях від осені 2007 року, призвели  не тільки до ліквідації 2011-го центрального урядового пам’яткоохоронного органу, а й до зниження ефективності держави у цій сфері та безконтрольності у поширенні неправдивої інформації на електронних носіях соціальної мережі. Так, в інтернет-просторі з’явилося чимало сайтів невідомого походження із реєстраційною інформацією про те, що  відділ Чернівецької міськради з питань охорони культурної спадщини та нині існуючий є господарськими структурами з економічним видом діяльності. Це дає підстави вважати, що Єдина державна система  з ведення обліку реєстрації офіційних документів усіх рівнів є незахищеною і потребує дієвої уваги держави до негайного реагування на розміщення неправдивої інформації про державне функціонування місцевих органів самоврядування з ознаками наклепів на публічну  і професійну діяльність посадових осіб, неправомірне маніпулювання цією інформацією тощо.

«Таким чином, досі не відомо, скільки виконавчих органів з питань охорони культурної спадщини зареєстровано у Чернівцях, який саме з них є офіційно чинним, надаючи державні гарантії збереження культурного спадку міста на міжнародному, вітчизняному та місцевому рівнях», – наголошується у листі.  Адже перша в Україні науково-проектна документація з «Коригування історико-архітектурного опорного плану з визначення зон охорони пам’яток, меж і режимів використання історичних ареалів міста Чернівців» є досі чинною як головний науково-проектний документ, що гарантує не тільки збереження унікальної цінності земель історико-культурного призначення Чернівців, а й цілісність наявного об’єкту ЮНЕСКО. Отже, було б логічно, аби влада оголосила мораторій на будівництво в межах історичних ареалів міста з метою подальшого упорядкування усіх процесуальних порушень, скоєних у попередні роки, оскільки ці порушення можуть призвести до непоправних втрат виключної універсальної цінності Чернівців. Більше того, усі ці помилки можуть призвести також до значного падіння позитивного іміджу країни на міжнародному і світовому рівнях.

Хочеться вірити, що  цього не станеться і відповідні державні органи центральної та місцевої влади приймуть рішення щодо належного впорядкування документації на електронних носіях. Це стосується  виправлення наявних неточностей у помилкових записах: поштових адрес, що  створює багато проблем з оплатою комунальних послуг, ведення банківських операцій та інших питань; минулорічних рішень Чернівецької міськради, які готували її відповідні департаменти, переплутавши  (чи підмінивши?) розміщення пам’яток архітектури в межах центрального історичного ареалу із застарілою забудовою в межах земель усієї території міста тощо.

«На жаль, в Україні нині немає спеціально уповноваженого центрального органу з питань охорони і збереження об’єктів культурної спадщини. На мій погляд, такі доленосні питання, як включення можливих змін в історичний ландшафт Чернівців з об’єктом ЮНЕСКО, варто було б спочатку обговорити не тільки з місцевими фахівцями, а й з вітчизняними та зарубіжними авторитетними фахівцями в галузі пам’яткоохоронної справи, порушити їх на громадських обговореннях, дотримуючись усіх міжнародних процедур у цих питаннях. Адже місто повинне розвиватися далі, мають з’являтися нові цікаві креативні об’єкти, але в рамках чинного міжнародного та вітчизняного законодавства, а не того, яке ще не набуло законної сили», – стверджує Світлана Біленкова. І з нею важко не погодитися.

Детальнішу розмову з експерткою про загрози унікальній спадщині Чернівців читайте в наступних числах «Версій».

Запис Чи збережуть Чернівці пам’ятку ЮНЕСКО? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Із 170 студентів-бакалаврів юрфаку, що здавали на комп’ютері державну атестацію, 92 отримали двійки. А перед цим майбутні юристи вчилися нібито на задовільно, добре та відмінно. До слова, перед цим іспитом ще 15 студентів відрахували. Що ж сталося?

Із цим запитанням редакція звернулася до ректора Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Степана МЕЛЬНИЧУКА.

– Йдеться про набрані бали, а не двійки, – пояснив пан ректор. – Це лише попередні очікування. Все буде з’ясовано через кілька днів, треба зачекати, – переконував нас Степан Мельничук.

Ну що ж – будемо чекати? Втім, усе й так зрозуміло…

Вл. інф.   

Запис Половина юристів-випускників у ЧНУ вчиться на двійки? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У національному рейтингу вищих освітніх закладів України «Топ-200 Україна 2018», оприлюдненому на сайті «Євроосвіта», Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича посів 24-те місце – практично перше серед ВНЗ невеличких міст України, адже попереду нього лише вищі освітні заклади Києва, Харкова, Одеси, Дніпра та Львова. Експерти Центру міжнародних проектів «Євроосвіта»  брали до уваги сучасні тенденції розвитку університетів, окреслені Конференцією IREG-9: «Рейтинги і акредитація – дві дороги до однієї мети» (23-25.05.2018, Хассельті, Бельгія) та Конференцією міністрів освіти Європейського простору вищої освіти (24-25.05.2018,  Париж, Франція).

Загалом у ТОП-200, міняючись 1-м та 2-м місцями в різних позиціях і випереджаючи ВНЗ на 3 місці – ХНУ ім.Каразіна – майже у півтора разу за поставленими експертами балами, лідирують Київський національний університет ім. Тараса Шевченка і Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського».

ЧНУ ім. Ю. Федьковича отримав від експертів 32,97 бала. Ще один чернівецький ВНЗ – БДМУ – набрав 26,45 бала і посів 49-те місце.

Більше про рейтинг дізнаєтеся тут: (http://www.euroosvita.net/index.php/?category=1&id=5647)

Запис ЧНУ посів 24 місце у рейтингу 200 ВНЗ України спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кабінет міністрів України термін “вищий навчальний заклад” замінив на термін “заклад вищої освіти”, що відповідає закону “Про освіту”.

Як повідомляє “Радіо Свобода” з посиланням на прес-службу Міністерства освіти і науки, у середу уряд схвалив відповідну постанову.

У МОН додають, що також змінені можливості діячів культури і мистецтв в отриманні вченого звання доцента.

“У попередній редакції порядку вчене звання доцента присвоювалось діячам культури та мистецтв, які мають суспільне визнання, в результаті чого отримали почесне звання “Народний артист України”, “Народний художник України”, “Народний архітектор України”, “Заслужений діяч мистецтв”. Тепер цей список розширено званнями “Заслужений артист України”, “Заслужений художник України”, “Заслужений архітектор України”, “Заслужений працівник культури України”, “Заслужений майстер народної творчості України”, – пояснив заступник міністра освіти і науки України Юрій Рашкевич.

Нагадаємо, Верховна Рада України схвалила закон про освіту у вересні минулого року. Одним із нововведень закону є 12-річна середня освіта. Документ також пропонує новий підхід до розвитку вчителя і його педагогічної свободи, зокрема передбачає, що загальна кількість годин на підвищення кваліфікації упродовж 5 років буде не менше ніж 150 годин.

Запис Відтепер вищі навчальні заклади називатимуться закладами вищої освіти спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У  Блакитній залі Чернівецького національного  університету ім.  Федьковича науковці, історики, архітектори, представники громадськості – усі, кому не байдужа архітектурна спадщина Чернівців – зібралися вже ушосте на традиційні Главківські читання, приурочені цього разу до 110-ї річниці від дня смерті чеського архітектора Йосипа ГЛАВКИ, автора перлини Буковини і надбання світової культури зі списку ЮНЕСКО – архітектурного комплексу колишньої Резиденції митрополитів Буковини і Далмації, у якому розташовано кілька університетських факультетів і кафедр, ректорат тощо.

Главківські читання уперше відбулися 2008-го – в рік вшанування пам’яті видатного архітектора (100-річчя від дня смерті) – і відбуваються відтоді раз на два роки. Нагадаємо, що, окрім комплексу Резиденції, Чернівці прикращає ще будова Вірменської церкви на розі Вірменської та Української вулиць – так само авторства Йосипа Главки.

Запис Вшановуємо пам’ять творця Резиденції університету спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Уже вкотре за сумлінну наукову працю та рецензування наукових робіт професора кафедри кореляційної оптики Інституту фізико-технічних та комп’ютерних наук Олега В’ячеславовича АНГЕЛЬСЬКОГО нагородили сертифікатом Американського оптичного товариства «OSA», що свідчить про його вагомий внесок в розвиток оптичної галузі, повідомляє офіційний сайт Інституту фізико-технічних та комп’ютерних наук ЧНУ.

Запис Професор ЧНУ отримав відзнаку Американського товариства спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Пауль Пшенічка народився в Чернівцях, але потім приблизно на півтора десятка років з ними розлучився: батьки в пошуках роботи змушені були мандрувала областю, адже в 1946-47-му в місті не було не лише роботи, а й можливостей облаштувати побут, мати достатньо одягу, зрештою – їжі. Тож до вступу в університет в 1964-му Пауль бував у Чернівцях, хоча й доволі часто, та лише наїздами – до знайомих і друзів батьків.

Відчуття цілковитої свободи

«З якогось віку вже пам’ятаю ці приїзди. Дуже подобалося гуляти університетським парком – туди, за Резиденцію, повела нас знайома. У пам’яті закарбувалася «картинка»: лавочка, невеличкий басейн з водою, і в ньому навіть плавали золоті рибки. Не знаю, чому саме це пам’ятаю – у сутінках підсвідомості розібратися неможливо. Тим паче, що діти сприймають світ зовсім інакше, ніж дорослі.

Ще пам’ятаю результат спроби тогочасної влади знести верх синагоги – Темплю, де зараз кінотеатр «Чернівці». Вибиті вікна. Але картинка невиразна. А можливо, це мені й здається.

Найбільше враження – від трамвая. Це було щось велике, яке дзвеніло, торохкотіло, гуркотіло і сипало іскрами. Для дитини, яка виросла в селі, це було вражаюче. Адже світло там з’явилося якраз того року, коли я вже вступив до університету.

А до того – було повне щастя. Адже щастя – це зміна вражень. Як тільки немає зміни вражень – як би людина добре не жила, починає відчувати дискомфорт. Нема руху – нема щастя. У дитинстві був суцільний рух, повне щастя і повне відчуття свободи – на полях, у лісі, на стадіоні… І це вік, коли людина не відчуває часу.

«Ми підривали все, що знаходили. Тому вступив на фізфак»

«У дітей того часу була надзвичайно потужна мотивація до навчання. Усі перебували під враженням польоту людини в космос, і це спонукало прагнути чогось подібного. І народ вчився набагато серйозніше, ніж зараз. Зрештою, сучасним дітям надто легко і багато всього дається. У нас же не було телевізора, освітлення. Вечори проводили при звичайній керосиновій лампі. Пам’ятаю, знайшли генератор, стартер від автомобіля «Студебекер», зробили вітряк, і дуже тішилися, що примусили світилися 12-вольтову лампочку.

Мене особисто змалку цікавили авіація і космос – окрім успішного польоту в космос Юрія Гагаріна, на той час на суспільство зберігалися ще воєнні впливи. Тож ми, діти, підривали все, що знаходили. Тому особливих роздумів, куди вступати вчитися, не було: однозначно – фізфак.

Вдома була велика бібліотека,  хоча батьки й не мали вищої освіти. За Румунії, за Австрії треба було бути дуже багатим, щоб здобути освіту. У той же час усі знали багато мов. У діда було восьмеро дітей, і всі вони – мої дядьки, тітки – знали мови, це було характерно для тих часів.

«Тоді було прийнято викладати не предмет, а дисципліну»

Одна з проблем сучасної освіти – це викладання дітям у школі предметів, теорії, відірваної від життя.  А викладати потрібно дисципліну, показувати її прикладне застосування. На щастя, мені траплялися чудові викладачі. Голець Богдан Іванович. Королюк Степан Лук’янович – викладав у мене статичну фізику не лише дуже ерудований науковець, а й хороший викладач. Тобто добре знав і вмів навчити, і в нього не було нудно.  Гусєв Сергій Михайлович – викладав електрику, не допускав халтури, у нього треба було насправді розібратися в тому, що робиш. А він був штурманом на бомбардувальнику під час війни. А ще я паралельно ходив на матфак слухати лекції з математики. Тоді викладали Карл Фішман, роботи якого друкувалися в США у той радянський час (!), і який у віці 72 років вступив заочно до Массачусетського університету на електротехніку і закінчив його з відзнакою – просто щоби голова працювала; доцент Круг. Феноменальний викладач, який читав теорію чисел, Нестеренко – ще австрійського загартування, з оригінальною зовнішністю, з носом, як у Жана Габена. Я сидів на першій парті, тож він звертався переважно до мене. Він так захоплювався розповіддю, що іноді забував, де він. Якось під руками в нього не виявилося ганчірки, аби витерти дошку, коли на ній закінчилося вільне місце для наступних записів, і він, не задумуючись, стер попередні записи рукавом свого дорогого чорного піджака… Мені було цікаво, чим матфак відрізнявся від фізфаку. І тоді, до речі, на матфаці було навіть цікавіше.

«Тутешні буковинці не могли звикнути до радянщини»

Я – чех, і окрім нашої родини, більше тут чехів не бачив. І дід, і бабуся прийшли на ці землі з Чехії, але різними шляхами: бабуся через Львів і Волинь, а дід прямо сюди з Праги. Шукали кращої долі. На жаль, не знаю історії, як вони знайшли одне одного. Знали рідну мову, завдяки спілкуванню з багатьма друзями-поляками знали польську. Оскільки жили в румунських селах – вивчили і румунську, а також російську, бо там і російською говорили. Сам я чеську призабув уже – колись знав добре, але думаю, що за кілька годин міг би «розговоритися».

На навчання в місті я трохи спізнився, тож гуртожитка мені не дісталося. Довелося мандрувати по квартирах. Тоді сміхотворно дешево – за якихось 10-15 крб. – можна було винайняти квартиру.

Якийсь час жив у єврейській сім’ї. Ми з товаришем винаймали дві кімнати в однієї родини, яка володіла величезною квартирою – 7 кімнат чи щось таке. Нашим господарем був комунікабельний дідок, який завжди намагався чимось допомогти: продати щось наше непотрібне і принести трохи грошей. З нами йому цікаво було спілкуватися.

Щодо поширеного враження про толерантність буковинців – думаю, що в ньому більше правди, ніж міфу. Люди були м’які, культурні, ввічливі. І було досить багато інтелігентних, начитаних буковинців. Жили мирно – і я досі дотримуюся принципу, що з сусідами треба жити мирно. І тутешні буковинці не могли звикнути до радянщини.

Наприклад, мій дядько відсидів 8 років у Саратові (з десяти, які йому було оголошено вироком суду). Хтось доніс, що він з якоїсь нагоди сказав, що «Сталін не розуміється на авіації». Ще одного дядька намагалися відправити чи то на Донбас, чи в Казахстан. Треба було їхати, а він відмовився. Тоді прийшли «посланці від влади» і зірвали дах з його хати. Я це пам’ятаю. Вся родина зібралася і написала скаргу в КДБ. І, як не дивно, прийшла відповідь: покласти дах на місце. Так він і врятувався – завдяки тому, що наша родина, як інші, не боялася. Якийсь «вірус» у нас був – відсутності страху. А загалом для нашої родини було абсолютно ясно, що таке радянська влада.

Радянщина у всьому була орієнтована не на людей, а на ідеї. Це стосувалося навіть архітектури. Я мешкаю в новому районі міста, і він мені не подобається. Малюсінькі квартири, низькі стелі, тіснота – це якось нелюдяно. Тим часом, уже зараз забудовуються дуже гарні райони. Архітектура стає людяною.

«Тих Чернівців уже немає. Але що змінюється від того, що немає, наприклад, Римської імперії?»

Відтоді багато що змінилося. Виїхала переважна більшість євреїв, які придавали цікавий колорит місту. Навіть немає що порівнювати, скільки тоді було поляків і скільки залишилося зараз. Були й залишаються румуни. Навіть німці були. Чернівці були таким собі Вавілоном.

Зараз старих Чернівців уже немає. Те, що ми сьогодні бачимо – це не тодішні Чернівці. Добре це чи погано? Не добре і не погано, це просто факт. От була Римська імперія – і зникла, лишилися лиш італійці. Була, кажуть, Атлантида – і немає. Подивіться, яка Австрія була велика до Першої світової війни, і як зараз вона вп’ятеро менша. Але ж ніхто за тим не плаче!

Відбулася серйозна зміна складу Чернівців, але все одно щось від нього залишилося невловиме. Наприклад, якимось дивом передається манера говорити.

Чернівці були і залишаються відкритим містом, містом-інтернаціоналом. Я, живучи тут, мав і маю добрих знайомих  по всьому світу, а в радянські часи приятелював з людьми з Новосибірська, Омська…

Уже добрих 20 років їжджу міжнародними конференціями, маю нагоду спілкуватися з представниками багатьох країн, з кимось – протягом багатьох років. Іноді вожу учнів на конференції, іноді мандрую один. Читаю лекції – наприклад, у Швейцарії. Звісно що англійською або німецькою, як інакше. А у травні читав лекції в чотирьох австрійських університетах та двох школах у м. Грац. Сам вид конференцій – як для дітей, так і для дорослих – неймовірно цікаво. Це інакші люди, інакша природа, техніка, перельоти – при тому, що взагалі зараз рідко літають. А враження від багатогодинних перельотів, великих аеропортів, руху – незабутні.

Разом з тим, велике місто не для мене. Адаптуватися важко. Інший темп життя, загалом все інше. Тож мене цілком влаштовує все, адже в малому місті можна комфортніше жити. Тим більше зараз, з сучасними комунікаціями і засобами зв’язку.

Скрізь можна бути щасливим. Є один дуже простий принцип – мати творчий підхід до того, що робиш.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Чернівці Пауля ПШЕНІЧКИ: диво техніки трамвай, мотивація космосом, щастя від зміни вражень, несприйняття радянщини, феноменальні викладачі університету і мирне співіснування з сусідами спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З біографії:

Петро Іванович Белінський, 71 рік. Народився на Хмельниччині. Закінчив Чернівецький державний університет. Кандидат економічних наук, доцент. Автор понад десятка підручників з економічної теорії та менеджменту. Оптиміст, щасливий чоловік, батько і дідусь.

Корупція по-ангольськи: хочеш працювати – ділися з ректором

Поїхати до Анголи мене спонукало бажання підзаробити грошей. У середині 80-х викладачам, які навчали братні народи «розбудовувати соціалізм», платили чи не уп’ятеро більше. Після курсів португальської мови мене хотіли відправити до Мозамбіку, але врешті-решт відрядили до Анголи. Там я прожив 3 роки, від 1983-го до 1986-го.

Доти про Анголу я нічого не знав. Перше, що побачив, коли приземлився, – червона земля і туземці. Зовсім інший світ… Але людина звикає до всього.

Я жив і працював в Луанді – столиці Анголи. Викладав політекономію для студентів-медиків у єдиному на всю країну університеті. Зі мною працювали переважно колеги-кубинці і бразильці, а ректором університету був дуже колоритний португалець із ланцюжком і золотим хрестом на шиї – у 2 пальці завтовшки. Радянських людей він недолюблював і не дуже хотів брати на роботу, бо ми з ним не ділилися зарплатою. Бразильці та кубинці отримували приблизно по 5-6 тисяч доларів і ділилися з ректором, ми ж отримували приблизно 1,5 тисячі і при цьому були чесними громадянами. Потім ректора змінили і дуже швидко бразильці й кубинці з університету позвільнялися – не витримали чесного життя.

Комп’ютери й ксерокси в Анголі були ще в середині 80-х…

Студенти в університеті були переважно чорношкірі, траплялися також креоли і мулати, а білі вважалися справжньою екзотикою. Найбільше студентів навчалося на медичному факультеті, де я викладав політекономію соціалізму, – більше сотні на кожному з п’яти курсів, а найменше – на математичному. Там на 5 курсі був лише один студент. Навчання в університеті безкоштовне, але ні гуртожитків, ні стипендії не було. У цьому, власне, і потреби не було, бо до університету вступали лише ті, хто закінчив трирівневу середню школу, а це переважно діти із забезпечених родин. Вражало те, що університет був повністю укомплектований оргтехнікою: комп’ютери й ксерокси в Анголі були ще в середині 80-х! Їх придбавали спонсори. У кожного студента був свій столик, за партами сиділи по-одному.

Уже тоді в Африці навчалися за Болонською системою вищої освіти. З більшості предметів були тільки лекції, які викладалися блоками, після чого виконували письмову контрольну роботу. Лекції читалися іспанською і португальською мовами. Спочатку було важко розуміти студентів, оскільки вони говорили дуже швидко. Тому за кожним курсом закріплювався відповідальний за навчання. Зі мною працювала така собі Філумена Фернандес. Зі студентами вона поводилася жорстко. Пам’ятаю, після першої контрольної я мало не помер: не міг розібрати карлючки майбутніх африканських медиків. Але Філумена довго не панькалася: поставила замість мене усім по нулю (там оцінювали знання від 0 до 20 балів) і сказала, що треба писати розбірливіше. Студентів за неуспішнсть не відраховували, а залишали на другий рік. Вони доздавали «хвости», а потім їх зараховували на наступний курс.

В університеті, як і у нас зараз, була проблема з підручниками. Книговидання як такого в Анголі майже не було, на всю країну виходила одна газета. Причина проста: люди не вміли читати. Зрозуміло, що з такої екзотики, як політекономія соціалізму, не було жодної книжки. Тому довелося писати підручник самому. Спочатку набирати португальською було складно, мені допомагала Філумена, а потім набрався досвіду, всілякі схеми й таблиці малював сам. Цей підручник розмножили на ксероксі і ним користувався весь університет. Оскільки університет на всю країну один, то можна сказати, що за моїм підручником навчалася вся Ангола! (сміється). На обкладинці красувалися обличчя Маркса, Енгельса та Леніна, а нижче прізвище автора – Педро Белінський. Вважайте, в один ряд із класиками марксизму поставили.

Анголки заслуговують на пам’ятник

У вільний від роботи час хотілося об’їздити всю країну, але далі. ніж за 60 км від міста, нас не пускали: в країні була революція, на півдні орудувала «Уніта». Природа цієї країни на півдні подібна до нашої, з тією лише різницею, що температура не опускається нижче 18 градусів і зими немає. Там вирощували пшеницю, овочі, яблука, груші – на смак усе, як наше.

На півночі, де ми жили, клімат зовсім інший. Замість 4 пір року існують 2 сезони: від червня до грудня – сухий, від грудня до травня – дощі та спека. Періодично у саванні все вигорало, із землі стирчали самі баобаби, а  з землі можна було відкопати чи не всю таблицю Менделєєва. На узбережжі добували нафту, на материку – діаманти. Місцеві жителі обробляли кавові плантації та ловили рибу. Промисловості в країні фактично не було.

Кому в Анголі треба ставити пам’ятник, то це жінкам – з дітьми за плечима, з тюрбаном на голові. Це ж скільки їм доводилося носити на собі! Деякі жінки ходили вулицями з оголеними грудями, але до цього звикаєш швидко. Більше шокувало, коли вулицею іноді йшли чоловіки в чому мати народила.

Усі місцеві жителі – набожні, причому більшість сповідувала католицьку віру. Алкоголіків та курців на вулицях не було. У сім’ях народжувалося по 5-10 дітей – з контрацепцією було погано, та ще й помирали діти часто. Особливих статків сім’ї не мали, жили переважно на зарплату. Ті, хто мав роботу, отримували продовольчі картки, які потім отоварювали зі складу. Окрім карток, за продукти треба було ще й платити гроші. Ті, хто не мав роботи, виживали за рахунок городів.

Розваг в Анголі було небагато: кіно, пляж і карнавали на свята. Пляж щодня зранку обшукували з міношукачем, бо боялися терактів. На жаль, у мене не збереглося жодної фотографії з місцевих карнавалів. Вони дуже схожі на бразильський – яскраві костюми, веселі танці. Увесь периметр дійства оточувала поліція, на виході забирали фотоапарати і виймали звідти плівки. Зі свят ангольці відзначали Новий рік, день заснування компартії і щось на зразок Дня Незалежності. Пам’ятаю, як на Новий рік активні революціонери вилізли на дах нашої багатоповерхівки і зчинили грандіозну стрілянину. Через кілька хвилин обізвалися гвинтівки на сусідніх дахах, потім далі і далі, а потім ще й петарди з фейерверками… Таке враження, що місто вибухнуло. Щоправда, потім поліція жорстко покарала любителів піротехніки і наступного Нового року все було тихо.

От ще згадав: першого року роботи за картками коньяк видавали, а потім і цієї радості не стало… Тому пили переважно місцевий самогон – прімавару, первак по-нашому. Але українська горілка все одно краща!

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»

Запис За підручником чернівецького дона Педро навчалася вся Ангола спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Табачник може переписати підручники, але не в силах змінити історію. Найближчими днями Табачник почне усувати керівників вишів, які підтримують майдан. За перевіреною інформацією, одним із перших має стати проректор КНУ.

Євген Сулима особисто вимагає від керівництва КНУ списки студентів, які беруть участь у мітингах, та перевіряє гуртожитки.

Студенти ж пообіцяли, що коли хоч один проректор, ректор, студент чи викладач стане жертвою агонії Януковича, вони забарикадують столичні ВУЗи та поселять там мітингувальників. «Наші університети повторять долю КМДА, де зараз гріються тисячі людей, – заявили вони. – І освітній процес буде зупинено остаточно до закінчення революції».

Студенти вимагають відставку міністра Табачника за роки антиукраїнської діяльності, за спаплюжений Болонський процес, за переписування історії, за зраду України.

На Буковині, як стало відомо, ректор ЧНУ ім. Ю. Федьковича вимагає від викладачів бути разом із студентами. Натомість департамент освіти та науки, прикрившись  громадською  рада, нібито іншої думки.

Запис Табачник може переписати підручники, але не в силах змінити історію спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Заразитися мікроорганізмами можна побутовим шляхом чи при безпосередньому контакті з носієм інфекції.

Оскільки діти інфікуються легко – це може призвести до ендемічних спалахів у дитячих колективах, де бактерії передаються через іграшки та при користуванні спільними предметами. Тому дуже важливо у дитячих садках, таборах і школах дотримуватися санітарно-гігієнічних норм.

Шкіра людини виконує функцію бар’єру від проникнення до організму різних патогенних агентів. Але при впливі на організм людини різних чинників зовнішнього та внутрішнього середовища захисна дія шкіри знижується, створюючи передумови для інфікування. До зовнішніх факторів належать: переохолодження, перегрівання, що супроводжується посиленим потінням, мікротравми, забруднення шкіри, дієта збагачена вуглеводами та збіднена білками, екзогенні гіповітамінози, тривале вживання великих доз певних груп лікарських препаратів, які пригнічують імунологічну реактивність організму тощо. Внутрішні ж – ендокринні захворювання, наприклад, цукровий діабет, зниження системного та локального імунітету, хронічний тонзиліт, гайморит, карієс, порушення обміну речовин, ендогенні гіповітамінози, тяжкі системні захворювання, перевтома, стрес. Інкубаційний період імпетиго триває близько тижня. Є первинні піодермії, які виникають на неураженій шкірі та вторинні, як ускладнення дерматозів, які супроводжуються свербежем та пошкодженням цілісності шкіри, наприклад короста, дерматити тощо.

Прислухайтеся до власного тіла

Симптоми стрептодермії – різні, залежно від виду захворювання. Зазвичай непокоїть свербіж. Загальним для всіх видів стрептодермій є поява на ураженій ділянці шкіри маленької червоної плями, яка протягом кількох годин збільшується та на її поверхні з’являється фліктена – пухир, заповнений каламутною рідиною, а потім – гноєм. Згодом на поверхні фліктени виникає кірка, яка з часом відпадає, залишаючи на місці ураження пляму. Процес швидко поширюється і триває від 2-х до 4-х тижнів. Найчастішими проявами імпетиго бувають: бульозне імпетиго – локалізується на ступнях та гомілках, тильній поверхні кистей; щілиноподібне імпетиго (заїда) – в куточках рота, де виникають лінійні тріщини, через які боляче відкривати рота; імпетиго нігтьових валиків (турніоль) – виникає навколо нігтьових пластинок, при якому ураження підковоподібно оточує ніготь, сприяє інфікуванню наявність задирок на пальцях; стрептококова опрілість – виникає в дітей в складках шкіри і характеризується схильністю до мокріння; суха стрептодермія –  плями білого чи рожевого кольору з дрібними лусочками на відкритих ділянках шкіри; звичайне (вульгарне) імпетиго – вогнища ураження локалізуються частіше на обличчі, в ділянці вух, рідше на тулубі, кінцівках, вони та вкриті жовтими «медовими» кірками.

Інфекція любить воду

Діагноз стрептодермій ставить лікар-дерматолог. Його можна підтвердити бактеріологічним дослідженням.

Лікування призначає лікар залежно від особливостей клінічного перебігу у кожного конкретного пацієнта. Якщо висипка обмежена, призначають місцеве лікування: на ділянки ураження – анілінові барвники та антибактеріальні мазі, шкіру навколо обробляють антисептиками. У випадку поширених форм стрептодермій, призначають крім того, антибактеріальні препарати системної дії, а також імуномодулятори (за необхідності) та полівітаміни. При хронічному перебігу або при частих проявах проводять комплексне обстеження для виявлення хронічних соматичних захворювань. Важливо дотримуватися дієти, обмежуючи вуглеводи. Уражені та прилеглі до них ділянки здорової шкіри, не можна мочити водою до зникнення висипань, бо вода сприяє поширенню інфекції.

Профілактика гнійничкових хвороб

Збалансоване харчування, зміцнення організму, дотри­мання правил гігієни шкіри, обробка мікротравм дезінфікувальними засобами для дітей – водні розчини анілінових барвників), своєчасне лікування супутніх захворювань, зміцнення імунітету. Всі предмети, з якими контактував хворий, повинні кип’ятитися та оброблятися антисептиками.

У дитячих дошкільних закладах дітей, хворих стрептодермією, ізолюють і призначають карантин на 10 днів.

Лілія ГУЛЕЙ, асистент кафедри дерматовенерології, кандидат медичних наук Буковинського державного медичного університету

Запис Імпетиго – захворювання ніжної шкіри спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Однієї опіки – замало

Працівники «Турботи», спілкуючись зі своїми підопічними, дійшли висновку, що для підтримки їхнього психологічного й навіть фізичного здоров’я багатьом з них, надто самотнім чи з обмеженими можливостями, не вистачає активних розумових навантажень, взаємодії з соціальним середовищем, участі в активному суспільному житті. Із прагнення соціальних працівників  громадян.

Із прагнення соціальних робітників урізноманітнити життя своїх «клієнтів»,переорієнтувати людей похилого віку від зневіри й самотності до спілкування, взаємодопомоги, самопізнання та самореалізації, й виникла ініціатива створити нову соціальну послугу і специфічний навчальний заклад водночас. З цією ініціативою чернівецька «Турбота» звернулася до Міністерства соціальної політики України, і відомство підтримало цю ініціативу наказом «Про впровадження соціально-педагогічної послуги «Університет третього віку». Така послуга-заклад  була започаткована минулого жовтня на базі Чернівецького комунального територіального центру соціального обслуговування «Турбота».

Освіта людей поважного віку в університеті – це вид соціальної допомоги: можливість із користю проводити вільний час, отримати нові знання й ділитися власними, розширяти коло спілкування та інтересів, це активне дозвілля, переорієнтування людей від зневіри,й самотності до взаємодопомоги, самопізнання й самореалізації та участі у програмах місцевого самоврядування.

Повернутися в студентство – можливо

Університет Третього віку виправдовує свою поважну назву відкриттям  поки що двох факультетів за напрямками:

– основи медицини, здорового способу життя.

– краєзнавство.

Курс навчання на кожному факультеті розрахований на 72 години, після завершення навчання студенти отримують сертифікат. І безперечно, рушієм просування ідеї – від вибору навчальних напрямків та дисциплін до запрошення відповідних викладачів – а серед них, окрім самих працівників «Турботи» (а це все – люди з обов’язковою вищою освітою), викладачі Буковинського державного медичного університету, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, фахівці медичних закладів, музеїв міста, волонтери та члени благодійних організацій – є Тетяна Горлова, провідний фахівець з соціальної роботи.

Немолоді студенти отримують знання не тільки на традиційних лекціях. Тут проводяться «круглі столи», дискусії, слухачі діляться історями з досвіду свого життя. Вони  подорожують музеями, відвідують вистави та концерти, виставки, презентації, різноманітні культурні та оздоровчі заходи.

38 «щасливчиків», решта – у черзі

Навчання в університеті задеклароване добровільним та безкоштовним. Утім, примусу й не занадобилося б: охочих навчатися набагато більше, ніж можливостей в нового закладу. Наразі можливо водночас приймати на навчання лише 38 слухачів.

Існують ще й інші проблеми. З анкет, які заповнюють потенційні студенти, випливає потреба відкрити нові факультети з іншими напрямками навчання. Підопічні «Турботи», серед іншого, хотіли б навчатися літературі та мистецтву, вивчати вплив музики на здоров’я й життєдіяльність людини, іноземні мови та основи комп’ютерної грамотності.

Так,факультет основ комп’ютерної грамотності вже відкрито за договором з обласною науковою бібліотекою імені Івасюка.

Тетяна Горлова розповідає про нагальні потреби Університету третього віку:

– Є потреба в додаткових приміщеннях, в обладнанні, за допомоги якого можливо наочно показати слухачам корисну інформацію, прослухати музичні твори. Я хотіла би, щоби набагато більше людей навчалися в нашому Університеті, адже в похилому віці дуже мало людей отримують ту увагу, на яку заслуговують.

Книга та земна куля в дубовому листі…

В Університеті третього віку навчаються люди, які мають певні знання та життєвий досвід. Тому на емблемі закладу зображене листя дуба – символ мудрості. А книга та земна куля показіють, що, навчаючись мі розширяємо свій світ. Набуття просвітлених знань відображене квіткою лотоса. І все це обрамлене кольорами державного прапору.

Тетяна Горлова – справжній ентузіаст започаткованої справи:

– Я мрію про той день, коли люди похилого віку та з обмеженими можливостями зможуть відвідувати заклади де працюють гуртки й творчі групи для молоді: старше покоління могло би передати свій науковий та життєвий досвід, а молодь – передати свій ентузіазм, прагнення до пізнання нового.

Сергій ЗАБАТУРІН-ГОРЛОВ, «Версії»

Україна посідає 1 місце в світі за кількістю депресій у старих людей.

Запис Вік навчанню не завадить спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фулбрайт Джеймс Уільям – засновник програми “Fullbright”

Серед випускників Фулбрайта вісім чернівецьких студентів. Один з них – Ігор ШМАРАКОВ, стипендіат програми Фулбрайта, заступник декана з науково-дослідної роботи студентів і міжнародних відносин факультету біології, екології та біотехнології Чернівецького Національного Університету. Науковець розповідає, що дуже довго шукав подібну програму, щоби глибше вивчити свою спеціальність і отримати безцінний досвід іноземних колег. І йому поталанило: він знайшов цю програму, подав документи, пройшов співбесіду, склав іспит із англійської, отримав стипендію і впродовж академічного року навчався у Колумбійському університеті. Там працював із професором, який і надалі є його наставником.

– Пам’ятаю, я приїхав і перші дні згадував такі рядки із наших новин: «Американські вчені довели…». Я був дуже подивований, бо потрапив у таке середовище, де американські вчені й справді щось доводять і відкривають, – каже пан Ігор. – Треба пробувати і не варто недооцінювати себе.

Програма успішно працює від 1946 року у 155 країнах світу. Майже 500 американців викладали в українських вишах й займалися науковою працею.

Програма Фулбрайта щороку проводить конкурсний відбір аплікантів – координатори проекту їздять містами України та шукають молодих, обдарованих студентів, дослідників і науковців. Кожний охочий може заповнити анкету та подати детальний опис свого дослідження. Проект оцінюється комісією, до якої входять українські та американські науковці. Дуже позитивним є те, що програма не обмежує вас у спробах: не вийшло з першого разу стати стипендіатом, можете спробувати друге, втретє, вдесяте. Програма пропонує отримати ступінь магістра у американському університеті чи пройти стажування для науковців, викладачів, аспірантів.

– Ми пропонуємо стипендії для науковців, які вже мають ступінь кандидата чи доктора наук або тривалий досвід роботи і запрошуємо їх на стажування в один із університетів, дослідницьких центрів чи лабораторій у США, – розповідала Інна Бариш. – Існують ще стипендії для молодих науковців, які не обов’язково повинні мати ступінь: це категорія викладачів, аспірантів, молодих дослідників, які тільки починають наукову кар’єру. І третій конкурс – для тих, хто хотів би отримати диплом магістра в американському університеті. У цьому конкурсі беруть участь і студенти старших курсів, і випускники університету.

Стипендіати програми Фулбрайта, проживають у США, навчаються у найкращих університетах, користуються найбільшими бібліотеками й дослідними центрами – і все це безкоштовно, навіть переліт та проживання в Америці оплачують.

Детальніше про програму Фулбрайта можна дізнатися на сайті  www.fulbright.org.ua.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»  

Запис На розумників «полює» програма Фулбрайта спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Головна мета проекту – створення при ЧНУ окремого підрозділу – Центру кар’єри – для допомоги студентам у пошуку роботи: проведення консультацій, надання професійної допомоги студентам у контактах із фірмами, працедавцями та підприємцями, організація студентських практик і стажувань тощо.

У Європі практично кожний університет має подібну структуру. Центри кар’єри  допомагають студентам і випускникам знайти роботу, пройти стажування, в тому числі оплачуване, знайти місця для проходження навчальних і виробничих практик.

У рамках проекту ми як організатори подібного центру в Чернівцях побували в Кракові та ознайомилися з діяльністю нашого партнера – Академічного Центру Кар’єри при Краківському економічному Університеті.

Не секрет, що студентам досить складно знайти роботу після закінчення ВНЗ, а надто  – за спеціальністю. Роботодавець воліє отримати досвідченого фахівця зі стажем. Звичайно, це проблема студентства в усьому світі, але багато що залежить і від самих студентів. На жаль, наші спершу очікують, поки в руках опиниться диплом, потім влітку відпочивають, а вже з осені починаються пошуки роботи.

У цьому й проблема! Студенти європейських ВНЗ, звісно, не без допомоги згаданих центрів кар’єри, починають готуватися до майбутньої роботи ледь не перед вступом. Уже на першому курсі  більшість студентів із задоволенням приймає участь у психологічних тренінгах і семінарах, які організовує Центр кар’єри, в різноманітних волонтерських заходах: роздають листівки, рекламні оголошення, допомагають різним організаціям і самому ВНЗ в організації конференцій, офіційних зустрічей, презентацій, ярмарок і виставок. Шукають цікаві місця для обов’язкових практик, а не домовляються просто для галочки з першою-ліпшою організацією. Ближче до закінчення студенти проходять стажування на фірмах чи підприємствах, які самі ж обрали. Часто подібні стажування оплачуються. Під час літніх канікул намагаючись здобути досвід, підробляють. І не важливо, що місце цього підробітку не відповідає твоїй спеціальності: майбутній працедавець сприйме це як великий плюс в резюме, адже студент не побоявся, не полінувався й спробував-таки свої сили…

На зустрічі в Кракові від представниці фірми IBM ми дізналися, що не обов’язково мати кількарічний досвід роботи на фірмі, щоби влаштуватися до них на роботу, скажімо, бухгалтером зі спеціальністю «міжнародний туризм».  Достатньо досвіду збирання полуниць, роботи в кафе офіціантом чи допомоги батькам-підприємцям. Найважливіше – не боятися практикуватися, мати гарні особистсні якості і знати іноземні мови. А бухгалтерської справи, підкреслила представниця великої компанії, можна навчитися за місяць. Натомість жодна європейська компанія не візьме на роботу навіть на найнижчу посаду без знань мінімум розмовної англійської. Тож якщо студент мріє про роботу в серйозній компанії, володіння англійською на високому рівні й знання ще хоча б двох мов – обов’язкова вимога! Особливо цінується в Європі володіння «рідкісною мовою». Наприклад, в IBM одразу беруть на роботу випускника ВНЗ із знанням румунської, голландської чи фінської мови.

Після волонтерських заходів, практик, стажувань студенти отримують сертифікати участі й рекомендації, які потім виступають підтвердженням досвіду, який вони здобули протягом навчання. Більше того, кожний такий сертифікат додає його власнику балів-бонусів, що одразу підвищує їхні шанси отримати омріяну посаду.

Українські реалії, на жаль, більш «приземлені»: фірмам не потрібні практиканти.  І як, власне, зацікавити в цьому роботодавців? Зрештою, і студенти не бігають за бонусами, бо вони й без того знають, що робота за спеціальністю їм «не світить».

Працюючи з нашими студентами і знаючи ставлення більшості до пошуків роботи, хочу наголосити, що їм треба просто вчитися. І хоча більшість відповість, що в нас не Європейський союз і не ті умови, та попри все наполегливість і старання зроблять свою справу.

Тож  варто спробувати, а не сидіти на місці!  Навіть, якщо вам пропонують безоплатну практику під час вільного від навчання часу.

Сподіватимемось, що Університетський центр кар’єри принесе користь буковинським спудеям. Ми вже провели і далі проводитимемо психологічні тренінги для студентів ЧНУ, які допоможуть їм реалізуватися в майбутньому.

У грудні проект завершується. Тож побажаємо собі, щоби та допомога, яку надає польська сторона, не змарнувалася перешкодами, з якими зустрічаємося ми в Україні.

Анна КІБИЧ, Мар’яна КОРНІВСЬКА 

Запис Центр кар’єри стверджує: кар’єри без знання кількох мов не буває спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Перші 12 об’єктів внесені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО 1978 року.

– Нині ми під охороною цієї конвенції, і будь-яке наше рішення ми повинні погоджувати з нею, – наголосила Тамара МАРУСИК, проректор з науково-педагогічної роботи з питань навчально-виховного процесу ЧНУ ім. Ю. Федьковича, заступник керівника центру управління об’єктом ЮНЕСКО, члена українського національного комітету ICOMOS. – Головною метою ЮНЕСКО є захист світової спадщини, об’єктів, унікальних у своєму роді, – продовжує Тамара Володимирівна. Конвенція ж зобов’язує країну-учасницю щороку звітувати про свої об’єкти. Конвенція для членів ЮНЕСКО є головним робочим документом.

Міжнародна рада із питань пам’яток і визначних місць ІКОМОС (International Council on Monuments and Sites – ICOMOS) – це міжнародна організація, яка опікується збереженням культурних надбань людства всього світу. Нині ICOMOS нараховує близько 7500 членів і має представництво в 110 країнах – членах ЮНЕСКО.   

Об’єкт світової спадщини повинен залишатися недоторканним, тобто зберігати неповторність архітектури та буферну зону у відповідності до часів її забудови. Тому особливу увагу членів погоджувальної комісії привертає буферна зона університету, яка становить понад 200 гектарів. Саме в цій зоні деякі будинки потребують нагального ремонту, тобто вкладення великих коштів.

Нагадаємо, чернівецький університет став 962-им об’єктом у до списку ЮНЕСКО.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис Чернівецький університет – 962-ий об’єкт світової гордості спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Науковій біліотеці Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича запровадять електронні читацькі квитки. До вересня опрацюють понад 16 тисяч квитків.

Для входу за електронним квитком у бібліотеці уже встановили спеціальні турникети. Але до повної перереєстрації буде діяти пропуск за пред’явленням старого паперового квитка.

Кожен читач матиме пластикову картку – електронний формуляр, це дозволить зберігати інформацію про усі відвідування бібліотеки.

Процедура переоформлення квитка з паперового на електронний займатиме 10 хвилин.

Вл інф.

Запис У бібліотеці ЧНУ запровадять електронні читацькі квитки спершу з'явиться на Медіа-Версії.